Рішення № 138221383, 07.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.07.2026Справа № 910/4125/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Кирилюк Т.Ю., за участю секретаря судового засідання Шадури М.Ю., розглянув у порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом керівника Подільської окружної прокуратури міста Києва

в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» та Національного транспортного університету

про визнання недійсними додаткових угод до договору та стягнення 245 422,36 грн.

за участю представників:

прокурор: Бондарчук І.П.

від позивача: не з`явився;

від відповідача-1: Пікаш Д.Б.

від відповідача-2: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Керівник Подільської окружної прокуратури міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» та Національного транспортного університету про визнання недійсними додаткових угод до договору про постачання електричної енергії від 12.01.2021 № 3408026П-Т121 та стягнення 245 422,36 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням чинного законодавства України про публічні закупівлі під час підписання додаткових угод до договору про постачання електричної енергії від 12.01.2021 № 3408026П-Т121.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначено на 12.05.2026.

Позивачем 14.04.2026 сформовано у системі «Електронний суд» заяву, якою підтримано позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідачем-1 сформовано 28.04.2026 у системі «Електронний суд» відзив, яким повністю заперечено позовні вимоги.

Прокурор 04.05.2026 сформував у системі «Електронний суд» відповідь на відзив.

Відповідач-2 сформував 11.05.2026 у системі «Електронний суд» клопотання про розгляд справи за відсутності його представника.

Для реалізації учасниками судового процесу своїх процесуальних прав судом оголошувалась перерва до 09.06.2026.

Відповідач-1 сформував 03.06.2026 у системі «Електронний суд» клопотання про зупинення провадження у справі до ухвалення рішення Конституційним Судом України за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР ГАЗ РЕСУРС».

До Господарського суду міста Києва 08.06.2026 надійшло заперечення прокурора щодо задоволення клопотання відповідча-1 про зупинення провадження у справі.

У підготовчому засіданні 09.06.2026 судом розглянуто та відмовлено у задоволені клопотання відповідача-1 про зупинення провадження у справі, з огляду на його необґрунтованість; закрито підготовче провадження, розгляд справи по суті призначено на 07.07.2026.

Прокурор 24.06.2026 сформував у системі «Електронний суд» клопотання про долучення доказів.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Державним університетом Інфраструктури та технологій проведено переговорну процедуру закупівлю електричної енергії (UA-2020-12-29-004105-c).

За результатами проведеної процедури, 12.01.2021 Державним університетом Інфраструктури та технологій, правонаступником якого є відповідач-2, та переможцем торгів (відповідачем-1) укладено договір про закупівлю електричної енергії №3408026П-Т121, за умовами пункту 1.1 якого відповідач-1 зобов`язався продати електричну енергію, а відповідач-2 - оплатити її вартість.

Умовами пункту 1.3 договору визначено очікувані обсяги постачання електричної енергії на період часу з січня по грудень 2021 року в розмірі 400 000 кВт·год.

Згідно з пунктом 4.1 договору первісна ціна електричної енергії становить 2,480799 грн. за 1 кВт·год з ПДВ.

Умовами пункту 4.4 договору передбачено, що вартість електричної енергії за договором визначається з урахуванням очікуваних обсягів постачання електричної енергії протягом періоду, зазначеного у пункті 1.3 договору, та формується виходячи з ціни за 1 кВт·год електричної енергії, встановленої договором, та становить 992 319,20 грн.

Згідно комерційної пропозиції на момент укладення договору ціна становить 2, 06733 грн. без ПДВ.

Пунктом 4.3 договору визначено, що розрахунковим періодом є 1 календарний місяць.

Згідно з пунктом 12.1 договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє у частині постачання електричної енергії протягом періоду, визначеного умовами договору, а в частині проведення розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Додатковою угодою № 9 від 30.12.2021 продовжено дію договору на строк, достатній для проведення процедури закупівлі, в обсязі, що не перевищує 20% суми, визначеної на 2021 рік у договорі.

Сторонами укладено ряд додаткових угод до договору, якими збільшено вартість одиниці товару.

Додатковою угодою № 1 від 25.08.2021 збільшено ціну за одиницю товару - електроенергію до 2,23723 грн/кВт*год (без ПДВ) з серпня 2021 року.

Додатковою угодою № 2 від 26.08.2021 збільшено ціну за одиницю товару - електроенергію до 2,42368 грн/кВт*год (без ПДВ) з серпня 2021 року.

Додатковою угодою № 3 від 20.10.2021 збільшено ціну за одиницю товару - електроенергію до 2,62859 грн/ кВт*год (без ПДВ) з вересня 2021 року.

Додатковою угодою № 4 від 29.10.2021 збільшено ціну за одиницю товару - електроенергію до 2,85378 грн/ кВт*год (без ПДВ) з жовтня 2021 року.

Додатковою угодою № 5 від 01.11.2021 збільшено ціну за одиницю товару - електроенергію до 3,04077 грн/кВт*год (без ПДВ) з жовтня 2021 року.

Додатковою угодою № 6 від 26.11.2021 збільшено ціну за одиницю товару - електроенергію до 3,10377 грн/кВт*год (без ПДВ) з листопада 2021 року.

Додатковою угодою № 7 від 29.11.2021 збільшено ціну за одиницю товару - електроенергію до 3,37875 грн/ кВт*год (без ПДВ) з листопада 2021 року.

Додатковою угодою № 8 від 30.11.2021 збільшено ціну за одиницю товару - електроенергію до 3,68123 грн/кВт*год (без ПДВ) з листопада 2021 року.

Додатковою угодою № 9 від 30.12.2021 викладено у новій редакції пункт 1.3 договору щодо очікуваного обсягу постачання електричної енергії на період продовження та визначено ціну за 1 кВт*год на дату укладення додаткової угоди та збільшення вартості електричної енергії на 2022 рік на відповідну суму.

Додатковою угодою № 10 від 18.02.2022 до договору № 3408026П-Т121 сторони погодили зміну ціни за одиницю товару з розрахункового періоду січень 2022 року у зв`язку із коливанням ЦРДН за оперативними даними ДП «Оператор ринку» та зміни регульованої складової ціни електричної енергії - тарифу на послуги з передачі електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 01.12.2021 № 2454, у розмірі 0,34564 грн/кВт*год (без ПДВ).

Відповідно до пункту 3 додаткової угоди № 10 збільшено ціну за одиницю товару - електроенергію до 3,56581 грн/кВт*год (без ПДВ) з січня 2022 року.

Загалом, додатковими угодами № № 1-8, 10 до договору №3408026П-Т121 ціну електричної енергії за 1 кВт.год. збільшено з 2,480799 грн/кВт*год до 3,56581 грн. за 1 кВт.год., що призвело до підвищення на 78,12 % від ціни, визначеної основним договором.

Звертаючись до суду із позовом про визнання додаткових угод № № 1-8 та 10 до договору №3408026П-Т121 недійсними Подільська окружна прокуратура міста Києва стверджує про порушення віповідачами, під час укладання спірних правочинів, норм чинного законодавства України, зокрема, пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», яке полягає у відсутності законної підстави - обґрунтованого коливання ціни електричної енергії на ринку у 2021 році для збільшення ціни договору та її збільшення більше ніж на 10 %.

Щодо підстав звернення прокурора із даним позовом до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Частиною 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

З огляду на наведене, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Аналогічні правові висновки наведені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року в справі № 587/430/16-ц.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

При цьому, склад відповідачів визначається прокурором самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 наголошує, що звертаючись до компетентного органу перед пред`явленням позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (пункт 40 зазначеної постанови).

Таким чином, за наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Згідно з Положенням про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 630 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13.02.2026 № 196), Міністерство освіти і науки України (МОН) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статуту, Державний університет інфраструктури та технологій є державним закладом вищої освіти, юридичною особою публічного права, що фінансується з державного бюджету; є неприбутковою організацією та перебуває у сфері управління Міністерства освіти і науки України.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Державний університет інфраструктури та технологій перебуває у стані припинення.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.08.2024 № 727-р «Про реорганізацію Державного університету інфраструктури та технологій» та наказами Міністерства освіти і науки України від 14.08.2024 № 1140, від 18.09.2024 № 1339 визначено, що Державний університет інфраструктури та технологій реорганізується шляхом приєднання до Національного транспортного університету.

Відповідно до статуту Національний транспортний університет є автономним, самоврядним та багатогалузевим закладом вищої освіти зі статусом національного, який є юридичною особою публічного права, утворений у формі державної установи, фінансується за рахунок коштів державного бюджету та підпорядкований Міністерству освіти і науки України.

Суд звертає увагу, що правонаступництво у разі приєднання юридичної особи виникає не лише з моменту державної реєстрації її припинення, а й з моменту прийняття рішення про реорганізацію та оформлення відповідних документів.

Отже, у зв`язку з реорганізацією Державного університету інфраструктури та технологій усі його права та обов`язки, у тому числі ті, що виникли з виконання спірного договору та пов`язані з використанням бюджетних коштів, перейшли до Національного транспортного університету як правонаступника.

Поряд з цим, державні заклади вищої освіти - Державний університет інфраструктури та технологій, який перебуває у стані припинення, та Національний транспортний університет є підпорядкованими Міністерству освіти і науки України та фінансуються за рахунок коштів державного бюджету.

Відповідно до статті 22 Бюджетного кодексу України, одними з головних розпорядників бюджетних коштів є міністерства, які в межах своєї компетенції здійснюють управління бюджетними коштами у встановлених межах бюджетних повноважень. Вони забезпечують ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, а також організовують і координують діяльність розпорядників коштів нижчого рівня та одержувачів у межах бюджетного процесу.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» уповноважений орган управління здійснює контроль за ефективним використанням та збереженням державного майна та бюджетних коштів.

Відповідно до статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їхні територіальні органи мають право звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації їхніх повноважень у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Таким чином, Міністерство освіти і науки України, як уповноважений орган управління, наділене повноваженнями щодо здійснення контролю за використанням бюджетних коштів та звернення до суду з вимогою про повернення надмірно сплачених бюджетних коштів.

Отже, Міністерство освіти і науки України є належним позивачем у справі.

При цьому, обґрунтовуючи наявність підстав для представництва інтересів держави у суді прокурор стверджує про використання та витрачання бюджетних коштів за договором про закупівлю електричної енергії, укладеним Державним університетом інфраструктури та технологій, з порушенням вимог законодавства, що на його думку порушує майнові інтереси держави.

Подільська окружна прокуратура міста Києва, на виконання вимог, встановлених абзацом 4 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», листом від 08.09.2025 № 45-8758вих25 повідомила позивача про існування порушення інтересів держави у зв`язку з укладанням відповідачами додаткових угод до договору на постачання електричної енергії з порушенням вимог чинного законодавства.

Зазначеним листом також витребувано відомості щодо вжитих і запланованих заходів із захисту порушених інтересів держави.

Листом від 11.09.2025 № 11507-25 позивач повідомив про готовність забезпечити представництво інтересів Міністерства освіти і науки України у суді у разі подання прокуратурою до суду в інтересах держави позову.

Подільська окружна прокуратура міста Києва листом від 07.04.2026 № 45-3124вих-26 повідомила позивача про звернення в його інтересах до Господарського суду міста Києва із позовом про визнання недійсним додаткових угод та стягнення грошових коштів.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що керівник Подільської окружної прокуратури міста Києва, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, належним чином обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, вказав, у чому полягає порушення інтересів держави, та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

За змістом частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначено Законом України «Про публічні закупівлі».

Вказаний Закон передбачає, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України.

У абзаці 2 частині 3 статті 6 Цивільного кодексу України визначено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 зазначила, що будь-який суб`єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик, тому, укладаючи договір поставки товару на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємець має передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору.

Кожна сторона договору має добросовісно користуватися наданими їй правами, не допускати зловживання правом, його використання на шкоду іншим особам (стаття 13 Цивільного кодексу України).

Будь-який покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. Тобто, навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки.

Як зазначив Верховний Суд, обидві сторони не могли не розуміти особливості функціонування ринку газу, тобто постійне коливання цін, їх сезонне зростання-падіння були прогнозованими (що притаманне також ринку електричної енергії). Тому сторони не були позбавлені можливості визначити в договорі порядок зміни ціни, зокрема, які коливання ціни надають право на перерахунок ціни (порогові показники), формулу розрахунку нової ціни, якими саме документами має підтверджуватися коливання цін на ринку товару. Верховний Суд зауважив, що відповідно до принципу прозорості торгів та стандартів добросовісної ділової практики сторони в договорі мали б закласти певну формулу та порядок перерахунку ціни (так зване «цінове застереження»). Це призвело б до прозорості закупівель - адже замовник розумів би, що ціна може бути перерахована.

При цьому постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

У постанові Верховного суду від 12.02.2020 по справі №913/166/19 зазначено, що незважаючи, що Законом України «Про публічні закупівлі» не передбачено ані переліку органів, які уповноважені надавати інформацію щодо коливання ціни на товар на ринку, ані форму/вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме відповідного до зміни ціни в договорі факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим.

Разом з тим, на підтвердження факту коливання ціни на товар, у документі, який видає компетентна організація має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почали змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявності коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін, зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження.

Таким чином, сторони у випадку коливання цін на ринку (як в бік зменшення, так і в бік збільшення ціни) наділені правом вносити зміни до ціни товару декілька разів, але не більше, ніж на 10% від ціни за одиницю товару, і такі зміни сторони вносять з урахуванням вже внесених попередніх змін. Для внесення змін до умов договору щодо ціни товару визначальним є не просто коливання ціни, а й те, що таке коливання сторонами не було враховано попередніми змінами.

Суд звертає увагу, що існування обставин, які є підставою для зміни ціни товару, повинно бути доведеним, документально підтвердженим. Тобто, відповідні документи, що підтверджують коливання ціни товару на ринку, повинні бути наявні саме на момент внесення таких змін.

Разом з тим, внесення таких змін до основного договору без належного обґрунтування коливання ціни на ринку є підставою для визнання правочинів, якими підвищується ціна, - недійсними.

Під коливанням ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період після укладання договорів і до внесення відповідних змін до нього.

Коливання ціни на ринку повинно розцінюватися саме після підписання договору, оскільки частиною 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» урегульовано саме зміну істотних умов у разі виникнення такого явища, як коливання ціни на ринку.

Отже, Закон України «Про публічні закупівлі» встановлює імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадках, визначених статтею 41 цього Закону при наявності обов`язкових умов:

1) має бути коливання ціни на товар на ринку в сторону збільшення;

2) факт коливання має бути належним чином обґрунтованим та документально підтвердженим;

3)ціна в договорі має підвищуватися виключно пропорційно збільшенню ціни на ринку;

4) коливання ціни на ринку в сторону збільшення має бути непрогнозованим для постачальника;

5) 10% підвищення ціни в договорі є максимальним лімітом щодо зміни ціни в договорі протягом всього часу його дії.

Відповідно до пункту 12.3 договору, істотні умови договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами у повному обсязі, крім випадків, передбачених статтею 41 Закону України «Про публічні закупівлі», зокрема:

Зменшення обсягів закупівлі з урахуванням фактичного обсягу видатків споживача.

Збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі

Збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Покращення якості предмета закупівлі, за умови що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю. Продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Погодження зміни ціни в договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг), у тому числі у разі коливання ціни товару на ринку.

Зміни ціни в договорі про закупівлю у зв`язку зі зміною ставок податків і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування - пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування.

Зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни.

У разі зміни регульованих цін (тарифів), які враховуються при розрахунку ціни на електричну енергію відповідач-1 здійснює коригування шляхом збільшення/зменшення відповідної регульованої складової з дати її введення в дію на підставі відповідних постанов НКРЕКП.

У роз`ясненнях Мінекономрозвитку від 27.10.2016 № 3302-06/34307-06 «Щодо зміни істотних умов договору про закупівлю», наданих відповідно до пункту 4 Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, затвердженого Указом Президента України від 31.05.2011 № 634/2011, визначено, що внесення таких змін до договору про закупівлю повинно бути обґрунтованим та документально підтвердженим.

Відповідач-1 в якості доказів обґрунтування укладення додаткових угод та внесення змін до договору надав листи Державного підприємства «Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків» за спірний період, які містять інформацію щодо коливання середньозваженої закупівельної ціни електричної енергії за показниками за визначені періоди.

Дослідивши дані докази судом встановлено їх належність та відповідність вимогам наведених вище умов для підтвердження підстав внесення змін до договору, з огляду на їх зміст. Зокрема, в них міститься інформація щодо коливання середньозваженої ціни купівлі-продажу електричної енергії на ринку «на добу наперед», визначеної за вказані у них періоди.

У той же час, судом встановлено, що додаткові угоди № 1 та № 2 укладені сторонами з проміжком в один день 25.08.2021 та 26.08.2021.

Поряд з цим, в якості підтвердження підстав для укладання додаткових угод № 1 та № 2 відповідачем -1 надано одну довідку від 13.08.2021 № 121/147.

У свою чергу, додатковою угодою № 1 від 25.08.2021 збільшено ціну за одиницю товару - електроенергію до 2,23723 грн/кВт*год (без ПДВ) з серпня 2021 року та додатковою угодою № 2 від 26.08.2021 збільшено ціну за одиницю товару - електроенергію до 2,42368 грн/кВт*год (без ПДВ) з серпня 2021 року.

Отже, фактично, за наслідком укладання відповідачами спірних додаткових угод № 1 та № 2 у сукупності з серпня 2021 року збільшено ціну за одиницю товару електроенергію від ціни, зазначеної у договорі, на 16,55 %.

За наслідком укладання всіх спірних додаткових угод ціна за електроенергію (1 кВт*год) збільшена на 72,48 %.

Поряд з цим, приписи частини п`ятої статті 41 Закону «Про публічні закупівлі» не передбачають можливість збільшення ціни за одиницю товару на 10 % під час кожного внесення змін до договору про закупівлю.

Аналогічну правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.11.2025 у справі № 920/19/24.

Зазначені порушення свідчать про порушення пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» під час укладання спірних додаткових угод.

Крім того, відповідно до приписів частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Виходячи зі змісту вказаної статті, необхідною умовою її застосування є наявність неврегульованих договором відносин між сторонами, які мали місце до укладання договору, а не під час дії іншого договору або іншої редакції цього ж договору, а тому вказані приписи не надають право сторонам застосовувати зворотну дію в часі до пунктів додаткової угоди або окремого договору, які змінюють вже врегульовані договірні відносини.

Разом з тим, застосування нових цін до правовідносин, які виникли до моменту укладення додаткової угоди суперечить імперативним вимогам нормативно-правових актів, які регулюють постачання електричної енергії споживачам, зокрема:

- відповідно до пункту 4 частини 3 статті 57 Закону України «Про ринок електричної енергії» електропостачальник має у чіткий та прозорий спосіб інформувати своїх споживачів про зміну будь-яких умов договору постачання електричної енергії споживачу не пізніше ніж за 20 днів до їх застосування з урахуванням інформації про право споживача розірвати договір. Електропостачальники зобов`язані повідомляти споживачів в порядку, встановленому законом, про будь-яке збільшення ціни і про їхнє право припинити дію договору, якщо вони не приймають нові умови;

- згідно з пунктом 11 частини 1 статті 58 Закону України «Про ринок електричної енергії» споживач має право отримувати від відповідного електропостачальника повідомлення про його наміри внести зміни до будь-яких умов договору постачання електричної енергії споживачу не пізніше ніж за 20 днів до внесення та у разі незгоди із запропонованими змінами розірвати договір з електропосгачальником у визначеному договором порядку;

- пунком 3.2.4. Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 (далі - ПРРЕЕ) встановлено, що у разі зміни умов договору про постачання електричної енергії споживачу, у тому числі комерційної пропозиції, електропостачальник не пізніше ніж за 20 днів до їх застосування повідомляє про це споживача з урахуванням інформації про право споживача розірвати договір». Аналогічні положення про необхідність повідомлення споживача не пізніше ніж за 20 днів до застосування змін умов договору про постачання електричної енергії викладені у пункті 13.2 Примірного договору про постачання електричної енергії споживачу, який є додатком № 5 до ПРРЕБІ.

При цьому, судом враховано, що 27.05.2026 Верховна Рада України прийняла Закон № 4888-IX «Про публічні закупівлі», яким внесено зміни до пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» від 25 грудня 2015 року № 922-VIII та викладено його в наступній редакції:

«Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю / внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Обмеження щодо збільшення ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків застосовується щодо кожного окремого випадку збільшення ціни за одиницю товару (без обмеження кількості змін).».

Відповідно до пунктів 1-2 Розділу ХІV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 4888-IX «Про публічні закупівлі» він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через дев`ять місяців з дня набрання ним чинності, крім:

- пункту 18 частини першої статті 1, пункту 2 частини першої статті 16 і статті 18, які вводяться в дію з дня набрання чинності законом про внесення змін до цього Закону щодо врегулювання питань, пов`язаних з укладенням зарезервованих контрактів;

- пункту 7, підпунктів 9, 11 та абзаців першого, четвертого - одинадцятого підпункту 13 пункту 10 цього розділу, які вводяться в дію з дня набрання чинності цим Законом;

- підпункту 1 та абзаців другого, третього, дванадцятого - сімдесят дев`ятого підпункту 13 пункту 10 цього розділу, які вводяться в дію через два місяці з дня набрання чинності цим Законом.

Публічні закупівлі товарів, робіт і послуг, розпочаті до введення в дію цього Закону, завершуються в порядку, що діяв до введення в дію цього Закону. До набрання чинності методикою визначення очікуваної вартості предмета закупівлі, затвердженою Кабінетом Міністрів України, замовник визначає очікувану вартість предмета закупівлі самостійно з урахуванням вимог статей 4 і 5 цього Закону.

Договори про закупівлю, укладені у порядку та на умовах, встановлених до введення в дію цього Закону, виконуються в повному обсязі до закінчення строку, на який такі договори були укладені. Зміни до таких договорів вносяться у порядку та на умовах, встановлених до введення в дію цього Закону.

Поряд з цим, пунктом 7 Розділу ХІV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 4888-IX «Про публічні закупівлі» передбачено, що положення пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" від 25 грудня 2015 року № 922-VIII в редакції цього Закону застосовуються до правовідносин у сфері публічних закупівель, що виникли з дня набрання чинності Законом України "Про публічні закупівлі" від 25 грудня 2015 року № 922-VIII.

Аналіз наведених нормативних актів у сукупності дає змогу констатувати, що законодавцем уточнено норму закону (пункт 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі»), яку, в редакції до внесення змін Законом № 4888-IX, судові органи та інші юридичні особи трактували із суперечливими висновками щодо її застосування під час укладання додаткових угод до договорів про закупівлю щодо збільшення розміру ціни.

Так, пункт 7 Розділу ХІV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 4888-IX «Про публічні закупівлі» чітко та недвозначно визначає правовідносини, на які він розповсюджує свою дію та момент часу, з якого ця дія має застосовуватись до визначених правовідносин.

Тобто, після введення в дію Закону України № 4888-ІХ «Про публічні закупівлі» щодо внесення змін до пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», при необхідності укладання додаткової угоди до договору про закупівлю, укладеного до введення в дію Закону України № 4888-ІХ щодо таких змін, сторони мають керуватись нормою статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» із врахуванням внесених змін.

Проте, до правовідносин щодо укладання додаткових угод про збільшення ціни, укладених до введення в дію Закону України № 4888-ІХ в частині внесення змін до пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України № 922-VIII «Про публічні закупівлі», застосовується редакція статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» станом на момент укладання таких спірних додаткових угод.

Отже, у даному випадку, суд застосовує до правовідносин статтю 41 Закону України № 922-VIII «Про публічні закупівлі» в редакції, яка діяла станом на момент укладання спірних додаткових угод.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином судом встановлено, що додаткові угоди № № 1-8 та 10 до договору № 3408026П-Т121 укладено з порушенням вимог пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції, чинній на дату укладення договору та спірних додаткових угод), а тому є недійсними.

Згідно з частиною 1 статті 203, частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Недодержання сторонами вказаних вимог є підставою для визнання недійсним правочину.

Враховуючи наведене, судом встановлені підстави для визнання недійсними спірних додаткових угод до договору, за умовами яких неправомірно підвищено ціни на електричну енергію.

При цьому, визнання додаткових угод недійсними в судовому порядку (а не вказівка про їх нікчемність) є належним способом захисту порушених прав держави у спірних правовідносинах з огляду на зміни, внесені до Закону України «Про публічні закупівлі» Законом від 19.09.2019 № 114-ІХ, що набрали чинності з 19.04.2020. Згідно з цими змінами статтю 43 Закону викладено у новій редакції, відповідно до якої неправомірне внесення змін до договору публічної закупівлі не є підставою нікчемності правочину, у той час як редакцією статті 37 Закону (до внесення змін) така підстава була.

Правильність застосування зазначеного способу судового захисту у подібних правовідносинах підтверджено Верховним Судом під час перегляду справ аналогічної категорії (постанови від 22.06.2022 у справі № 917/1062/21, від 15.06.2022 у справі 924/674/21, від 26.10.2021 у справі № 920/692/20).

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача-1 надмірно сплачених грошових коштів у розмірі 245 422,36 грн. суд зазначає наступне.

За положеннями статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України, за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

За приписами частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Правовим наслідком недійсності додаткових угод є втрата ними чинності з моменту їх укладення та повернення до редакцій договору від 12.01.2021 №3408026П-Т121, що передувала підписанню відповідних додаткових угод.

Загалом за договором позивачем сплачено на користь відповідача 1 135 351,94 грн. за фактичними цінами (тарифами), встановленими на підставі додаткових угод № № 1-8 та 10, які підлягають визнанню недійсними.

Позивач мав сплатити на користь відповідача 889 929,58 грн. за фактичною ціною (тарифом), встановленим на підставі основного договору.

Таким чином, внаслідок підвищення цін на електричну енергію на підставі додаткових угод, які визнаються судом недійсними відповідач-2 надмірно сплатив відповідачу-1 грошові кошти у розмірі 245 422,36 грн., відтак на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України позивач має право заявити вимогу про повернення вказаної суми.

Враховуючи зазначене, та наявність правових підстав для визнання недійсними додаткових угод №№ 1-8 та 10 до договору про закупівлю електричної енергії від 12.01.2021 №3408026П-Т121, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача-1 на користь позивача 245 422,36 грн. надмірно сплачених коштів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання недійсними додаткових угод №№ 1-8 та 10 до договору про закупівлю електричної енергії від 12.01.2021 №3408026П-Т121 та стягнення з відповідача-1 грошових коштів у розмірі 245 422,36 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню з відповідачів.

Керуючись статтями 74, 76-79, 86, 123, 129, 232-233, 237- 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсними додаткові угоди № 1, № 2, № 3, № 4, № 5, № 6, № 7, № 8 та № 10 до договору від 12.01.2021 № 3408026П-Т121, укладеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» та Державним університетом інфраструктури та технологій (правонаступником якого є Національний транспортний університет).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» (04050, місто Київ, вулиця Юрія Іллєнка, будинок 31; ідентифікаційний номер 41916045) на користь держави в особі Міністерства освіти і науки України (01135, місто Київ, проспект Берестейський, будинок 10; ідентифікаційний номер 38621185) 245 422,36 грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» (04050, місто Київ, вулиця Юрія Іллєнка, будинок 31; ідентифікаційний номер 41916045) на користь Київської міської прокуратури (03150, місто Київ, вулиця Предславинська, 45/9; реєстраційний номер 02910019) 13 453,33 грн. судового збору.

4. Стягнути з Національного транспортного університету (01010, місто Київ, вулиця Михайла Омеляновича-Павленка, будинок 1; ідентифікаційний номер 02070915) на користь Київської міської прокуратури (03150, місто Київ, вулиця Предславинська, 45/9; реєстраційний номер 02910019) 13 453,33 грн. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 14.07.2026.

Суддя Т.Ю. Кирилюк