Рішення № 138221373, 08.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.07.2026Справа № 910/4317/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Чинчин О.В., за участю секретаря судового засідання Тихоши Л.Г., розглянув у відкритому судовому засіданні справу в порядку загального позовного провадження

за позовом Фізичної особи - підприємця Кожушка Сергія Євгеновича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до проТовариства з обмеженою відповідальністю «ТРУБНИЙ АЛЬЯНС» (03118, місто Київ, ВУЛИЦЯ КОЗАЦЬКА, будинок 118 А, Ідентифікаційний код юридичної особи 41567851) визнання недійсним пункту договору

Представники:

від Позивача: Шевченко К.Т. (представник на підставі ордеру);

від Відповідача: Зозуля В.М. (представник на підставі ордеру);

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа - підприємець Кожушко Сергій Євгенович (надалі також - «Позивач») звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРУБНИЙ АЛЬЯНС» про визнання недійсним пункту договору.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для визнання недійсним пункту 10.3 Договору №01/02/01 про розміщення інформації в мережі Інтернет від 11.03.2024 року, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРУБНИЙ АЛЬЯНС» та фізичною особою - підприємцем Кожушко Сергієм Євгеновичем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2026 року відкрито провадження у справі №910/4317/26, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 13.05.2026 року.

22.04.2026 року через систему "Електронний суд" від Позивача надійшла заява про проведення судових засідань у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2026 року задоволено заяву Фізичної особи - підприємця Кожушка Сергія Євгеновича про проведення судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

05.05.2026 року через систему "Електронний суд" від Відповідача надійшов Відзив на позовну заяву, яким представник просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

11.05.2026 року через систему "Електронний суд" від Позивача надійшла Відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2026 року, яка занесена до протоколу судового засідання, встановлено Відповідачу строк до 5 днів з 14.05.2026 року для надання заперечень, продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче судове засідання на 17.06.2026 року.

18.05.2026 року через систему "Електронний суд" від Відповідача надійшло заперечення.

12.06.2026 року через систему "Електронний суд" від Відповідача надійшла заява про проведення судових засідань у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2026 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРУБНИЙ АЛЬЯНС" про проведення судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2026 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 08.07.2026 року.

03.07.2026 року через систему "Електронний суд" від Відповідача надійшла заява про проведення судових засідань у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2026 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРУБНИЙ АЛЬЯНС" про проведення судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено.

В судовому засіданні 08 липня 2026 року представник Позивача підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Представник Відповідача заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі ухвалено після закінчення судового розгляду за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 08 липня 2026 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

11.03.2024 року між Фізичною особою - підприємцем Кожушком Сергієм Євгеновичем (Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРУБНИЙ АЛЬЯНС» (Замовник) було укладено Договір про розміщення інформації в мережі Інтернет №01/02/01, відповідно до умов якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов`язання надати послуги з просування вебпорталу Замовника http:/foxfittings.com.ua/ в мережі Інтернет шляхом розміщення посилань на вебпортал Замовника та/або реєстрації Замовника на певних вебсайтах з переліку, зазначеному в Додатку №1 до даного Договору. (а.с.11-12)

Згідно з п.10.3 Договору підписанням цього Договору Виконавець підтверджує і гарантує, що він не займатися діяльністю з реалізації продукції будь - яких світових виробників ПЕ Фітингів та ПЕ Труби на території України, ні як керівник будь - якої компанії, ні як співробітник/працівник будь - якої компанії, ні як власник/співвласник будь - якої компанії, ні як фізична особа-підприємець, ні як консультант третіх компаній, які провадять відповідну діяльність на території України, протягом 3 (трьох) років з моменту останнього платежу за цим договором.

Додатковою угодою №1 від 07.03.2024 року до Договору про розміщення інформації в мережі Інтернет №01/02/01 від 11.03.2024 року сторони врегулювали строки оплати наданих послуг. (а.с.54-55)

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору про розміщення інформації в мережі Інтернет №01/02/01 від 11.03.2024 року Виконавець надав послуги у період з квітня 2025 року по листопад 2024 року, а Замовник в свою чергу прийняв вказані послуги, що підтверджується Актами наданих послуг. (а.с.13-16)

Вимогою від 10.02.2026 року Позивач просив Відповідача підписати додаткову угоду про виключення п.10.3 з тексту договору про розміщення інформації в мережі Інтернет №01/02/01 від 11.03.2024 року, що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист від 10.02.2026 р., фіскального чеку, накладної, роздруківкою з офіційного вебсайту Акціонерного товариства «Укрпошта». (а.с.17-21)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що п.10.3. договору носить дискримінаційний характер у відношенні до позивача як виконавця за договором та жодним чином не захищає права «ТОВ «Трубний Альянс» як замовника, враховуючи предмет договору. Внаслідок таких недобросовісних дій відповідача було порушене право позивача на працю та підприємницьку діяльність, що закріплені в Конституції України (ст.ст. 42, 43). Тобто, п. 10.3 договору № 01/02/01 про розміщення інформації в мережі Інтернет, укладеного 11.03.2024 між ТОВ «Трубний Альянс» та ФОП Кожушко С.Є., є таким, що порушує норми Конституції України, а відтак і вимоги ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України. За таких підстав, просить Суд визнати пункт 10.3. Договору№ 01/02/01 про розміщення інформації в мережі Інтернет від 11.03.2024 року, що був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРУБНИЙ АЛЬЯНС» та фізичною особою - підприємцем Кожушко Сергієм Євгеновичем недійсним.

В обґрунтування заперечень на позовну заяву Відповідач зазначав, що Позивач не довів наявність обставин, які б свідчили про укладання ним договору під впливом обману, зокрема, Позивач не надав доказів умисного повідомлення йому Відповідачем якихось недостовірних та істотних відомостей до або під час укладання договору. Окрім того, кожна сторінка договору містить підпис Позивача, у тому числі і сторінка 4, яка містить спірне положення. Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підпису сторони договору підтверджує наміри та волевиявлення учасників правочину, а також їх ознайомлення зі змістом відповідного договору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Фізичної особи - підприємця Кожушка Сергія Євгеновича не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом п.2.9 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Одночасно, за змістом п.2.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписівст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

Такої саме позиції дотримується Вищий господарський суд України і у п.18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008р. «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України», за змістом вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття «заінтересована особа». Тому коло заінтересованих осіб має з`ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

Цивільним кодексом України передбачено можливість визнання недійсним як правочину в цілому, так і його окремої частини за умови, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 Цивільного кодексу України).

Отже, при вирішенні спору про визнання недійсним частини договору Позивач має довести, а суд встановити не тільки наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання такого правочину недійсним на момент його вчинення і настання відповідних наслідків, а й «автономність» такої частини договору та можливість його повноцінного функціонування без неї.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Як встановлено Судом, 11.03.2024 року між Фізичною особою - підприємцем Кожушком Сергієм Євгеновичем (Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРУБНИЙ АЛЬЯНС» (Замовник) було укладено Договір про розміщення інформації в мережі Інтернет №01/02/01, відповідно до умов якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов`язання надати послуги з просування вебпорталу Замовника http:/foxfittings.com.ua/ в мережі Інтернет шляхом розміщення посилань на вебпортал Замовника та/або реєстрації Замовника на певних вебсайтах з переліку, зазначеному в Додатку №1 до даного Договору. (а.с.11-12)

Згідно з п.10.3 Договору підписанням цього Договору Виконавець підтверджує і гарантує, що він не займатися діяльністю з реалізації продукції будь - яких світових виробників ПЕ Фітингів та ПЕ Труби на території України, ні як керівник будь - якої компанії, ні як співробітник/працівник будь - якої компанії, ні як власник/співвласник будь - якої компанії, ні як фізична особа-підприємець, ні як консультант третіх компаній, які провадять відповідну діяльність на території України, протягом 3 (трьох) років з моменту останнього платежу за цим договором.

Згідно з ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України (який був чинним станом на виникнення спірних правовідносин сторін) зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 2 ст. 180 Господарського кодексу України (який був чинним станом на виникнення спірних правовідносин сторін) визначено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України (який був чинним станом на виникнення спірних правовідносин сторін) передбачено, що при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Отже предмет, ціна та строк дії договору є істотними умовами, які сторони повинні погодити при укладенні договору. Тобто, це правило є загальним у всіх без винятків випадках.

Положеннями пункту 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони договору мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на свій розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Зміст принципу справедливості, добросовісності і розумності полягає в тому, що норми законів, умови договорів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають відповідати загальновизнаним вимогами цивільного обороту, вимогам справедливості, добросовісності та розумності, що практично виражається у встановленні нормами цивільного законодавства рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб.

Цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалась шкода, неможливість укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.

Під предметом договору цивільно-правова теорія розуміє необхідні за цим договором дії, що призводять до бажаного для сторін результату, тобто такий результат визначає, про що саме домовилися сторони.

У розумінні положень цивільного законодавства договір спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, тобто виникнення цивільного правовідношення, яке, у свою чергу, може включати певні права та обов`язки, виконання яких призводить до бажаного для сторін результату. Однак усі вони (права та обов`язки) не можуть охоплюватися предметом договору, оскільки можуть стосуватися як різноманітних умов договору, так і бути наслідком укладення договору, який є підставою їх виникнення. При цьому значення предмета договору може набувати основна дія (дії), що вчинятиметься сторонами і забезпечить досягнення мети договору.

За приписами статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов, до яких, серед іншого, віднесено умови про предмет договору.

Суд зазначає, що станом на момент укладення Договору про розміщення інформації в мережі Інтернет №01/02/01 від 11.03.2024 року сторонами були погоджені всі істотні умови - предмет, ціну та строк виконання зобов`язань за Договором.

Суд наголошує, що Позивач під час укладення оспорюваного договору був ознайомлений з його істотними умовами і проти них не заперечував. При погодженні умов договору Виконавець діяв вільно та виходив виключно з власних інтересів. Рішення про вибір саме Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРУБНИЙ АЛЬЯНС» в якості контрагента та про вступ у договірні відносини прийняв на власний розсуд. Підписавши вказаний договір Позивач узгодив з Відповідачем його зміст, у тому числі, оспорюваного пункту без будь-яких заперечень та зауважень.

Суд зазначає, що на кожну з сторін, яка підписує договір, покладається обов`язок узгодження всіх спірних питань укладення договору до моменту його підписання та самостійного аналізу можливих негативних наслідків при підписанні такого договору, а також кожна сторона не позбавлена права відмовитись від підписання договору, якщо його умови чи частина суперечить інтересам сторони або нормам чинного законодавства.

Оскільки сторони погодили такі умови договору щодо обов`язку Виконавця не займатися діяльністю з реалізації продукції будь - яких світових виробників ПЕ Фітингів та ПЕ Труби на території України протягом 3 років з моменту останнього платежу за цим договором, а тому належним чином оцінили вказані вище принципи закону, встановили відповідні зобов`язання з урахуванням загальних принципів.

Разом з цим, Суд зазначає, що сторони при укладенні договору були вільні у виборі контрагентів та визначенні умов договору, на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови, підписавши договір, а тому всі умови договору з моменту його укладення стають однаково обов`язковими для виконання сторонами.

Таким чином, сторони погодили умови договору та встановили відповідні зобов`язання, з урахуванням загальних принципів цивільного законодавства, а незгода Виконавця з умовою договору про заборону займатися діяльністю з реалізації продукції будь - яких світових виробників ПЕ Фітингів та ПЕ Труби на території України протягом 3 років з моменту останнього платежу за цим договором не є підставою для визнання такої умови договору такою, що суперечить принципам цивільного закону.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у своїй постанові від 05.05.2020 у справі № 910/12279/18 виснував про те, що недійсність правочину зумовлюється наявністю недоліків його складових елементів: незаконність змісту правочину, недотримання форми, невідповідність дефекту суб`єктного складу, невідповідність волевиявлення внутрішній волі. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Дослідивши матеріали справи, Судом встановлено, що Позивачем не було надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності будь-яких недоліків складових елементів Договору, зокрема, незаконність змісту правочину, недотримання форми, невідповідність дефекту суб`єктного складу, невідповідність волевиявлення внутрішній волі.

Крім того, Суд звертає увагу, що доводи Позивача щодо невідповідності положень п.10.3 договору принципам юридичної рівності, справедливості, добросовісності та розумності, а також посилання Позивача на це, як на підставу недійсності спірного пункту, є необґрунтованими та безпідставними, оскільки дані аргументи не узгоджуються із передбаченими у статті 215 ЦК України підставами визнання правочину недійсним.

При цьому, слід зауважити і на наступному.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

Добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18).

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово посилався на принцип римського права venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), який базується ще на римській максимі «ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці». По суті згаданий принцип римського права є вираженням equitable estoppel однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище (постанови Верховного Суду у справах № 910/19179/17, № 914/2622/16, № 914/3593/15, № 237/142/16-ц, № 911/205/18).

В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (див. постанову Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі N 450/2286/16-ц, постанову Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі №754/13893/19).

Очевидно, що дії Позивача, який уклав договір, отримав грошові кошти за надані послуги на погоджених у договорі умовах, проте, після повного виконання такого договору, пред`являє позов про визнання пункту договору недійсним суперечать його попередній поведінці (укладенню договору, отриманню грошових коштів інше), є недобросовісними та спрямовані не на захист його порушених прав.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, Суд приходить до висновку, що Договір про розміщення інформації в мережі Інтернет №01/02/01 від 11.03.2024 року укладений між Фізичною особою - підприємцем Кожушком Сергієм Євгеновичем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРУБНИЙ АЛЬЯНС» відповідно до вимог чинного законодавства України, що свідчить про додержання при укладенні Договору встановлених ст. 203 Цивільного кодексу України вимог, а тому відсутні правові підстави для визнання пункту 10.3 недійсним в силу приписів статті 215 Цивільного кодексу України.

Таким чином, позовні вимоги Фізичної особи - підприємця Кожушка Сергія Євгеновича до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРУБНИЙ АЛЬЯНС» про визнання недійсним пункту договору є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Фізичної особи - підприємця Кожушка Сергія Євгеновича до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРУБНИЙ АЛЬЯНС» про визнання недійсним пункту договору є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору залишаються за Позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ

1. У задоволенні позовних вимог Фізичної особи - підприємця Кожушка Сергія Євгеновича до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРУБНИЙ АЛЬЯНС» про визнання недійсним пункту договору - відмовити у повному обсязі.

2. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 15 липня 2026 року.

Суддя О.В. Чинчин