Рішення № 138220930, 14.07.2026, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.07.2026м. ДніпроСправа № 904/3103/26

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Дупляка С.А.,

за участю секретаря судового засідання Євтушенка Д.Є.,

представників учасників справи:

від позивача ЗАСЯДЬВОВК А.І. (в режимі відеоконференції);

від відповідача Шелудько М.Є. (в залі суду),

дослідивши матеріали справи №904/3103/26

за позовом ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ "УКРІНТЕРЕНЕРГО"

до ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ НОМЕР_1 НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ

про стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в:

1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

ДЕРЖАВНЕ ПІДПРИЄМСТВО ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ "УКРІНТЕРЕНЕРГО" (далі - позивач) звернулося до суду з позовною заявою до ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ НОМЕР_1 НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ (далі - відповідач) про стягнення 392.816,43 грн основної заборгованості, 2.996,12 грн пені, 250.851,46 грн п`ятнадцяти процентів річних та 256.508,88 грн інфляційних втрат.

Позивач просить суд розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, а судові витрати стягнути з відповідача.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/3103/26 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.05.2026.

Ухвалою від 02.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами (в порядку письмового провадження).

Через систему «Електронний суд» 15.06.2026 від відповідача надійшов відзив із запереченнями проти задоволення позовних вимог.

Через систему «Електронний суд» 17.06.2026 від позивача надійшла відповідь на відзив.

Через систему «Електронний суд» 17.06.2026 від відповідача надійшли заперечення.

Ухвалою від 19.06.2026 учасників справи повідомлено, що судове засідання відбудеться 14.07.2026.

Через систему "Електронний суд" 06.07.2026 від позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою від 13.07.2026 клопотання позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

Стислий виклад позиції позивача

Між позивачем, тобто підприємством, яке виконує функції постачальника «останньої надії» (далі - позивач, постачальник), діє на підставі ліцензії на постачання електричної енергії споживачу, виданої постановою НКРЕКП від 06.11.2018 №1344 та Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.12.2018 №1023-р, відповідно до ст. 64 Закону України «Про ринок електричної енергії», Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №312 (далі ПРРЕЕ) та відповідачем (далі - відповідач, споживач) був укладений договір про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» (далі - договір) на умовах публічного договору постачання електричної енергії постачальника «останньої надії» та комерційної пропозиції, розробленої з урахуванням вимог ЦК України та у відповідності до вимог Закону України «Про ринок електричної енергії», ПРРЕЕ, оператором системи Приватне акціонерне товариство «Підприємство з експлуатації електричних мереж «Центральна енергетична компанія» (далі - ПрАТ «ПЕМ «ЦЕК», ОСР).

01.12.2021 ОСР - ПрАТ «ПЕМ «ЦЕК» листом №3452/010.01-04 направив Повідомлення про споживачів, постачання електричної енергії яким здійснюється постачальником «останньої надії», згідно з яким відповідача віднесено до категорії споживачів, постачання електричної енергії яким здійснює постачальник «останньої надії» з 01.12.2021.

Згідно отриманої від ОСР інформації, відповідач приєднався до публічного договору постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» з 01.12.2021.

Позивач стверджує, що у грудні 2021 року та у січні 2022 року відповідач споживав електричну енергію від постачальника «останньої надії» на умовах зазначеного договору.

На виконання зазначеного договору, за даними оператора системи розподілу ПрАТ «ПЕМ «ЦЕК» на підставі Звітів за період з грудня 2021 року до січня 2022 року позивачем було складено:

1) рахунок №000023316220/30/О12/24475 від 12.01.2022 та акт купівлі-продажу електричної енергії №017033 від 31.12.2021, за період грудень 2021 року, з обсягом споживання електричної енергії 31.524 кВт*год на суму 209.092,64 грн. Рахунок та Акт були направлені рекомендованим повідомленням №01001 00313442;

Відповідач не сплатив по вказаному рахунку.

2) рахунок №000023316220/30/О01/25104 від 08.02.2022 та акт купівлі-продажу електричної енергії №017633 від 31.01.2022, за період - січень 2022 року, з обсягом споживання електричної енергії 32.960 кВт*год на суму 183.723,79 грн. Рахунок та Акт були направлені на електронну адресу відповідача 09.02.2022.

Відповідач не сплатив по вказаному рахунку.

Згідно з розрахунком заборгованості за спожиту електричну енергію по ОСР ПрАТ «ПЕМ «ЦЕК» заборгованість відповідача за спожиту електричну енергію у грудні 2021 року та у січні 2022 року в обсязі 64.484 кВт*год становить 392.816,43 грн.

Оскільки відповідач не виконав грошове зобов`язання перед позивачем, позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню, 15 процентів річних та інфляційні втрати.

Позивач дійшов висновку, що позов подав до суду в межах позовної давності.

Стислий виклад позиції відповідача

В судовому засіданні 14.07.2026 представник відповідача визнав суму основної заборгованості у розмірі 392.816,43 грн.

Відповідач вбачає можливість зменшення розміру суми відсотків річних з 15%, закріплених умовами договору, до 3% річних, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки саме цей рівень відсотків встановлено законодавчо з метою відшкодування втрат кредитора внаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання боржника.

Доводи позивача щодо відзиву відповідача на позовну заяву

У п. 14.1 Комерційної пропозиції №5 встановлено, що сторони домовились встановити в цьому договорі збільшений строк позовної давності: строк загальної позовної давності щодо вимог про стягнення боргу тривалістю п`ять років; строк спеціальної позовної давності щодо вимог про стягнення штрафних санкцій (штраф, пеня) тривалістю п`ять років.

Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було запроваджено воєнний стан по всій території України з 5:30 год 24 лютого 2022 року.

Відповідно до п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, перебіг позовної давності продовжувався на строк дії воєнного стану, тобто з 24.02.2022 і до завершення воєнного стану строк позовної давності не рахується.

Позивач звертає увагу, що до введення воєнного стану позовна давність призупинялась з 02.04.2020 відповідно до п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

На думку позивача, доводи відповідача викладені у відзиві не спростовують факту споживання електроенергії в період з грудня 2021 року до січня 2022 року та факту наявної заборгованості.

Доводи відповідача щодо відповіді на відзив

В судовому засіданні 14.07.2026 представник відповідача визнав суму основної заборгованості у розмірі 392.816,43 грн та просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у частині стягнення пені, інфляційних втрат та 15% річних у повному обсязі або застосувати принципи розумності, справедливості та пропорційності й максимально зменшити їхній розмір на розсуд суду.

2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У даному випадку до предмета доказування входять обставини: укладення договору, надання послуг; строк оплати; наявності/відсутності заборгованості; правомірності нарахування пені, 15 процентів річних та інфляційних втрат.

На підставі постанови від 06.11.2018 №1344 НАЦІОНАЛЬНОЇ КОМІСІЇ ЩО ЗДІЙСНЮЄ ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРАХ ЕНЕРГЕТИКИ ТА КОМУНАЛЬНИХ ПОСЛУГ позивачу видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу.

Листом від 01.12.2021 ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ПІДПРИЄМСТВО З ЕКСПЛУАТАЦІЇ ЕЛЕКТРИЧНИХ МЕРЕЖ «ЦЕНТРАЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ» повідомило позивача, що з 01.12.2021 постачання електричної енергії відповідачу (п. 41 додатку) здійснюється постачальником «останньої надії» - «ДПЗД «Укрінтеренерго» (тобто позивачем).

Між позивачем (далі позивач, постачальник) та відповідачем (далі відповідач, споживач) був укладений договір про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії». Цей договір про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" (далі - договір), відповідно до п. 1.1, є публічним договором приєднання споживача до цього договору і регулює порядок та умови продовження постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" споживачу, у разі, якщо обраний споживачем електропостачальник неспроможний постачати електричну енергію, до моменту обрання споживачем нового електропостачальника або до припинення постачання у передбачених чинним законодавством чи цим договором випадках. Цей договір укладається сторонами, керуючись ст. 633, 634, 641, 642 ЦК України, шляхом приєднання споживача до цього договору на умовах визначених Законом України «Про ринок електричної енергії», Правилами роздрібного ринку електричної енергії та Комерційної пропозиції, що є додатком 1 до цього договору.

Відповідно до п. 2.1 за цим договором постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору, що зазначені в додатку 1 до договору (комерційна пропозиція).

Відповідно до п. 5.1 договору споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами (тарифами), що визначаються відповідно до методики (порядку), затвердженої Регулятором, згідно з комерційною пропозицією з постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", яка є додатком до цього договору (далі - комерційна пропозиція).

Спосіб визначення ціни (тарифу) за електричну енергію зазначається в комерційній пропозиції постачальника. Для одного об`єкта споживання (площадки вимірювання) застосовується один спосіб визначення ціни за електричну енергію (п. 5.2 договору).

Цей договір приєднання споживача, відповідно до п. 13.1, набирає чинності за фактом споживання електричної енергії у перший день, наступний за останнім днем постачання електричної енергії попереднім електропостачальником, за відсутності факту відключення, передбаченого ПРРЕЕ, та діє в частині здійснення розрахунків між сторонами до повного їх здійснення, а в частині постачання електричної енергії його дія не може перевищувати 90 діб.

Додаток №1 до договору це Комерційна пропозиція №5 від 08.10.2021 для постачання електричної енергії споживачам постачальником «останньої надії». Предмет комерційної пропозиції: постачання електричної енергії, як товарної продукції (код 09310000-5 за ДК 021:2015).

Комерційна пропозиція визначає ціну, за якою здійснюється постачання електричної енергії споживачам постачальником «останньої надії», територія, на яку розповсюджується діяльність ДПЗД «УКРІНТЕРЕНЕРГО», як постачальника «останньої надії», територія, на яку розповсюджуються умови даної комерційної пропозиції, спосіб (порядок) та строки оплати за постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», спосіб оплати за послугу з розподілу електричної енергії, розмір пені, додаткові зобов`язання споживача, відповідальність, позовна давність тощо.

Листом від 19.01.2022 ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ПІДПРИЄМСТВО З ЕКСПЛУАТАЦІЇ ЕЛЕКТРИЧНИХ МЕРЕЖ «ЦЕНТРАЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ» надіслало позивачу звіт щодо фактичного (звітного) корисного відпуску електричної енергії за грудень 2021 року.

Згідно з актом №017033 від 31.12.2021 купівлі-продажу електроенергії відповідачу за постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» нараховано 209.092,64 грн.

Для оплати позивач відповідачу виставив рахунок №000023316220/30/О12/24475 від 12.01.2022 на суму 209.092,64 грн.

Позивач до позову долучив рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, які свідчить про отримання відповідачем 27.01.2022 поштової кореспонденції.

До позову долучено Звіт щодо фактичного (звітного) корисного відпуску електричної енергії за точками комерційного обліку (площадками вимірювання) споживачів постачальника "останньої надії" у січні 2022 року.

Згідно з актом №017633 від 31.01.2022 купівлі-продажу електроенергії відповідачу за постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» нараховано 183.723,79 грн.

Для оплати позивач відповідачу виставив рахунок №000023316220/30/О01/25104 від 08.02.2022 на суму 183.723,79 грн, а з урахуванням боргу у розмірі 209.092,64 грн на загальну суму 392.816,43 грн.

В якості доказу надіслання акту та рахунку за січень 2022 року позивач надав скріншот про отримання відповідачем електронною поштою відправлення позивача 09.02.2022.

Оскільки грошове зобов`язання відповідачем не виконано, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Предметом позову позивач визначив 392.816,43 грн основної заборгованості, 2.996,12 грн пені, 250.851,46 грн п`ятнадцяти процентів річних та 256.508,88 грн інфляційних втрат.

Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оцінивши зміст договору, господарський суд встановив, що сторонами погоджено його істотні умови.

Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками.

Договір у встановленому порядку не оспорено; не розірвано; не визнано недійсним.

Таким чином укладений між сторонами договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов`язковим для виконання сторонами.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Частиною 1 ст. 714 ЦК України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1, 2 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до п. 4.4 договору акт купівлі-продажу електричної енергії (далі Акт купівлі-продажу) складається на підставі даних про фактичне споживання електричної енергії споживачем.

Згідно зі звітами щодо фактичного (звітного) корисного відпуску електричної енергії за грудень 2021 року та за січень 2022 року визначено обсяги відпуску електричної енергії за точками комерційного обліку (площадками вимірювання) споживачів постачальника "останньої надії".

Згідно з актом №017033 від 31.12.2021 купівлі-продажу електроенергії відповідачу за постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» у грудні 2021 року позивачем відповідачу нараховано 209.092,64 грн.

Згідно з актом №017633 від 31.01.2022 купівлі-продажу електроенергії відповідачу за постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» у січні 2022 року позивачем відповідачу нараховано 183.723,79 грн.

Вказані акти з боку відповідача не підписані.

Не підписуючи акти виконаних робіт, наданих позивачем, відповідач не позбавляється обов`язку здійснювати виплати, передбачені відповідним договором, а позивач - можливості реалізувати належні йому зустрічні права та захистити їх у судовому порядку. Так, ст. 530 ЦК України пов`язує виконання зобов`язання як із настанням певного визначеного сторонами строку (терміну), так і за його відсутності. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.05.2026 у cправі №916/1879/25.

Пунктом 4.1 комерційної пропозиції визначено, що споживач сплачує 100% від орієнтовної вартості прогнозованого обсягу споживання електричної енергії за розрахунковий період протягом 5 банківських (робочих) днів з моменту отримання споживачем рахунку.

Відповідно до п. 4.2 договору остаточний розрахунок за спожиту електричну енергію в розрахунковому періоді здійснюється споживачем на підставі виставленого постачальником рахунку до 14-го (включно) числа місяця, наступного за розрахунковим, розмір якого визначається як різниця між вартістю купованої споживачем електричної енергії, зазначеної в Акті купівлі-продажу, та сумарною оплатою споживачем за розрахунковий період з урахуванням ПДВ, або самостійно (без рахунку) не пізніше 20 календарного дня після закінчення розрахункового періоду на поточний рахунок постачальника, зазначений у договорі.

Згідно з п. 4.3 договору рахунки вважаються отриманими споживачем належним чином у разі їх направлення особистим врученням (нарочним), із застосуванням послуг пошти на адресу споживача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та/або на адресу, надану ОС або споживачем постачальнику або засобами електронної пошти, відповідно до п. 16.2. цієї Комерційної пропозиції. Датою отримання таких рахунків буде вважатися дата їх особистого вручення, що підтверджується підписом одержувача на рахунку або супровідному листі, та/або реєстрацією вхідної кореспонденції, або третій календарний день від дати отримання поштовим відділенням зв`язку, в якому обслуговується одержувач (у разі направлення поштою рекомендованим або цінним листом).

У разі направлення рахунків електронною поштою або із застосуванням інших засобів електронного зв`язку, датою отримання таких рахунків буде вважатися дата відправлення постачальником відповідного електронного повідомлення (лист, факс та інше).

Для оплати позивач відповідачу виставив рахунок №000023316220/30/О12/24475 від 12.01.2022 на суму 209.092,64 грн. Отримання рахунку відповідачем підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення, які свідчить про отримання відповідачем 27.01.2022 поштової кореспонденції.

Отже строк оплати електричної енергії отриманої у грудні 2021 року є таким, що настав 03.02.2022. Докази оплати рахунку на час вирішення спору відсутні.

Для оплати електричної енергії отриманої відповідачем у січні 2022 року позивач відповідачу виставив рахунок №000023316220/30/О01/25104 від 08.02.2022 на суму 183.723,79 грн. В якості доказу надіслання акту та рахунку за січень 2022 року позивач надав скріншот про отримання відповідачем електронною поштою відправлення позивача 09.02.2022.

Отже строк оплати електричної енергії отриманої в січні 2022 року є таким, що настав 16.02.2022. Докази оплати рахунку на час вирішення спору відсутні.

З огляду на фактичні обставини справи заборгованість відповідача перед позивачем за отриману електричну енергію у грудні 2021 року та у січні 2022 року становить 392.816,43 грн.

В судовому засіданні 14.07.2026 представник відповідача визнав суму основної заборгованості.

В силу положень ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України, невиконання зобов`язання або його виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, є порушенням зобов`язання.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, в тому числі у вигляд обов`язку сплатити неустойку.

Відповідно до положень ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

Відповідно до п. 6.1 комерційної пропозиції за внесення передбачених умовами договору платежів з порушенням термінів, визначених даною комерційною пропозицією, постачальник має право нарахувати споживачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Споживач зобов`язується сплатити пеню на підставі рахунку та/або вимоги (претензії) постачальника.

Нарахування пені та інших видів відповідальності, що визначені законом та цим договором (15 % річних, інфляція) за невиконання грошового зобов`язання на підставі отриманого споживачем рахунку, починається на наступний день після закінчення терміну, встановленого договором на оплату рахунку.

У разі відсутності доказу вручення рахунку споживачу, пеня та інші види відповідальності визначені законом та цим договором (15% річних, інфляція) за невиконання грошового зобов`язання за цим договором починають нараховуватися постачальником з 21 календарного дня після закінчення розрахункового періоду.

Позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню за загальний період прострочення з 04.02.2022 до 23.02.2022 на загальну суму 2.996,12 грн.

Відповідач просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у частині стягнення пені у повному обсязі або застосувати принципи розумності, справедливості та пропорційності й максимально зменшити їхній розмір на розсуд суду.

Згідно з приписами ч. 4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті.

Суд перевірив правильність нарахування пені та дійшов висновку, що розрахунок пені, здійснений позивачем є арифметично та методологічно правильним, а вимога є обґрунтованою у повному обсязі.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені суд зазначає таке.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання, що унормовано у ч. 1 ст. 550 ЦК України.

Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто врахувати інтереси обох сторін.

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 ЦК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Суд звертає увагу на те, що важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

Суд зазначає, що приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд повинен виходити з того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.

Слід також враховувати, що сторони, укладаючи договір, погодили усі його істотні умови, в тому числі ціну, штрафні санкції, строк виконання.

Відтак відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за договором, погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань.

Суд зазначає, що оцінюючи баланс інтересів сторін при зменшенні розміру неустойки, суди мають врахувати, що встановлення обставин понесення іншою стороною збитків у разі порушення строку виконання робіт за договором, не є єдиною обов`язковою умовою для висновку про дотримання цього балансу. У правовідносинах, де сторона використовує результати отриманого за договором не з комерційним інтересом, а на виконання покладених на неї повноважень, може бути враховано й вплив прострочення виконання на відносини, що пов`язані з відповідним договором.

В чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Матеріалами справи доводиться, а відповідачем не заперечується невиконання зобов`язань з оплати електричної енергії отриманої у період з грудня 2021 року до січня 2022 року включно.

Суд не вбачає того, що належні до сплати штрафні санкції у даному випадку є надмірно великими.

Навпаки, суд вважає, що невиконання зобов`язання з оплати товару з боку відповідача має негативний характер для позивача та суперечить як домовленостям сторін, так і положенням законодавства щодо належного виконання взятих на себе зобов`язань.

Суд також бере до увагу, що позивач пеню нарахував за менш ніж місяць, а прострочення оплати товару, на час прийняття рішення, становить понад 4 (чотири) роки і доказів, навіть часткового, погашення боргу матеріали справи не містять.

Керуючись ст. 76, 77, 91 ГПК України, суд доходить висновку, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів перебування його (відповідача) у більш скрутному фінансовому становищі, ніж позивач (зокрема, у зв`язку із веденням в Україні воєнного стану).

Таким чином підстави для зменшення розміру пені відсутні, а позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 2.996,12 грн підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 7.4 комерційної пропозиції визначено, що споживач, який прострочив виконання грошового зобов`язання з оплати електроенергії, на вимогу постачальника зобов`язаний, крім оплати штрафних санкцій та збитків, сплатити суму боргу за електроенергію з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зобов`язання, а також п`ятнадцять процентів річних від простроченої суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов`язання.

Позивач нарахував до стягнення з відповідача 15 (п`ятнадцять) процентів річних за загальний період прострочення з 04.02.2022 до 14.05.2022 на загальну суму 250.851,46 грн.

Відповідач просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у частині стягнення 15% річних у повному обсязі або застосувати принципи розумності, справедливості та пропорційності й максимально зменшити їхній розмір на розсуд суду.

Згідно з приписами ч. 4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті.

Суд перевірив правильність нарахування 15 (п`ятнадцяти) процентів річних та дійшов висновку, що розрахунок 15 (п`ятнадцяти) процентів річних є арифметично та методологічно правильним, а вимога є обґрунтованою у повному обсязі.

Що стосується зменшення процентів річних, то суд дійшов висновку, що сума процентів річних зменшенню підлягає.

При цьому суд враховує п. 156-159 постанов Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №903/602/24, у який зазначено, що суд може зменшити розмір процентів річних у кожному конкретному випадку з урахуванням таких підтверджених обставинами справи підстав, зокрема, як дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов`язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу тощо, а також дотримуючись принципів розумності, справедливості, пропорційності та балансу між інтересами боржника і кредитора.

Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.

Розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), - це законодавчо встановлений та мінімальний розмір процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником.

У даній справі позивача нарахував до стягнення з відповідача 15 (п`ятнадцять) процентів річних, що становить 250.851,46 грн, в той час як сума основного боргу становить 392.816,43 грн. Тобто проценти річні становлять майже 64 (шістдесят чотири) проценти від суми основного боргу.

Відповідач зазначає, що нараховані позивачем ним додаткові суми (256 508,88 грн - інфляційні втрати, 2 996,12 грн - пеня, 250 851,46 грн - 15% річних) сукупно становлять 510 356,46 грн, що складає 129,92% від суми основного боргу (392 816,43 грн). Нараховані санкції перевищують сам борг майже в 1,3 рази. Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України утримується за рахунок коштів Державного бюджету України і виконує завдання особливої державної важливості з відсічі збройній агресії РФ. Задоволення позовних вимог у частині нарахування надмірних штрафних санкцій та відсотків річних призведе до безпідставного вилучення значних оборонних коштів держави на користь іншого державного підприємства, що безпосередньо зашкодить інтересам національної безпеки. Позивач у своїй відповіді на відзив вказує на важливість забезпечення стабільності та стійкості енергетичної системи. Проте стягнення з військового формування під час війни штрафних санкцій, які перевищують суму основного боргу, жодним чином не сприяє стабільності енергосистеми, а лише створює надмірне навантаження на Державний бюджет України.

З урахуванням наведеного суд вбачає неспівмірність нарахованих позивачем до стягнення з відповідача процентів річних порівняно з сумою боргу та доходить висновку зменшити нараховані позивачем відповідачу 15 (п`ятнадцять) процентів річних до 50.170,29 грн (тобто до законодавчо встановленого у ст. 625 ЦК України розміру процентів річних 3%).

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та процентів річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснив, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Позивач нарахував до стягнення з відповідача інфляційні втрати за період з березня 2022 року до квітня 2026 року на загальну суму 256.508,88 грн.

Відповідач просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат у повному обсязі або застосувати принципи розумності, справедливості та пропорційності й максимально зменшити їхній розмір на розсуд суду.

Згідно з приписами ч. 4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті.

Здійснивши власний перерахунок інфляційних втрат суд визнав обґрунтованим розміром інфляційних втрат у сумі 230.428,88 грн.

Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони входять до складу грошового зобов`язання і виступають способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.

Щодо застосування строку позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Пунктом 14.1 комерційної пропозиції керуючись ст. 259 ЦК України сторони договору домовились встановити в цьому договорі збільшений строк позовної давності:

строк загальної позовної давності щодо вимог про стягнення боргу тривалістю п`ять років;

строк спеціальної позовної давності щодо вимог про стягнення штрафних санкцій (штраф, пеня) тривалістю п`ять років.

Позивач про порушення свого права відповідачем довідався починаючи з січня-лютого 2022 року. З позовом позивач звернувся до суду у травні 2026 року. Тобто в межах визначеного п. 14.1 комерційної пропозиції строку позовної давності.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12.03.2020 на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30.03.2020 №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон №540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п. 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02.04.2020.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02.04.2020 Законом №540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.03.2023 у справі №910/18489/20 (провадження №12-46гс22).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02.04.2020 до 30.06.2023.

Поряд із цим Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15.03.2022 №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон №2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п. 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон №2102-IX набрав чинності 17.03.2022.

Надалі Законом України від 08.11.2023 №3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон №3450-ІХ) п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон №3450-ІХ набрав чинності 30.01.2024.

Таким чином в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024, а після 30.01.2024 перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.

04 вересня 2025 року набрав чинності Закон України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025 № 4434-IX.

Закон скасував зупинення строків позовної давності на період дії воєнного стану, шляхом виключення п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України.

Таким чином, в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02.04.2020, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30.06.2023 - на строк дії карантину, а надалі до 29.01.2024 - на строк дії воєнного стану), а з 30.01.2024 перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Отже оскільки в цій справі станом на січень-лютий 2022 року позовна давність щодо позовних вимог про стягнення основної заборгованості інфляційних втрат, процентів річних та пені не спливла, то перебіг цього строку був зупиненим (внаслідок продовження на строк дії карантину та воєнного стану й подальшого зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану).

З огляду на приписи ст. 256, 257 ЦК України, п. 12, п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, а також враховуючи дату звернення позивача із даним позовом до суду - 27.05.2026 та дату виникнення прострочення зі сплати заборгованості починаючи з січня 2022 року (04.01.2022), суд дійшов висновку, що строк позовної давності у даній справі позивачем не пропущений. Висновку суду узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 (провадження №12-19гс25) (п. 86-96).

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач довів обставини наявності спірної заборгованості частково.

Водночас належних доказів на підтвердження своїх доводів, викладених у заявах по суті, відповідач суду не надав, проте суд визнав за доцільне зменшити заявлені до стягнення проценти річні з 15 до 3.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й відрізних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд також зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників справи суд з урахуванням п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.

У справі, що розглядається, суд, дійшов висновку, що позовні вимоги із зазначених позивачем підстав підлягають задоволенню частково.

Судові витрати

Суд зазначає, що ч. 1 ст. 130 ГПК України встановлює спеціальні правила, які стосуються певних окремих випадків розподілу судового збору, зокрема, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті та передбачають повернення у такому випадку позивачу із державного бюджету 50% судового збору, сплаченого при поданні позову. Положення ст. 130 ГПК України кореспондуються з ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Запровадження законодавцем можливості повернути з Державного бюджету 50 відсотків сплаченого судового збору позивачу у передбачених ч. 1 ст. 130 ГПК України випадках, встановлює практичну реалізацію завдань господарського судочинства, які направлені на своєчасний, неупереджений та справедливий розгляд справи у відповідності з реалізацією прав самих учасників справи, зокрема шляхом визнання позову до початку розгляду справи по суті тощо.

При цьому можливість повернення позивачу з Державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову у відповідності до вимог ч. 1 ст. 130 ГПК України обґрунтовується тим, що судом при здійсненні правосуддя у випадку визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, затрачається менше технічних, економічних та людських ресурсів для розгляду самої справи.

Системний аналіз положень ч. 1 ст. 130, ч. 1 ст. 129, п. 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України та ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» дає підстави для висновку, що у разі, зокрема визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу із державного бюджету 50% судового збору, сплаченого при поданні позову.

З аналізу вказаних норм убачається, що відсутня умова повернення позивачу із державного бюджету 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову, саме за заявою чи клопотанням учасника справи: як-от позивача чи відповідача.

Крім того, положення ч. 1 ст. 130 ГПК України та ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» не містить імперативних приписів щодо можливості застосування таких норм лише у випадках саме повного визнання позовних вимог.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.03.2026 у справі №910/10202/24 та від 17.11.2022 в справі №910/14479/21.

Оскільки відповідач визнав позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 392.816,43 грн, що становить 43,49% від всіх позовних вимог і еквівалентно 4.713,48 грн, то з Державного бюджету підлягає на користь позивача поверненню 2.356,74 грн.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 8.168,11 грн.

Господарський суд наголошує, що судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача у повній сумі, оскільки позивачем було заявлено правомірні вимоги про стягнення 15 (п`ятнадцяти) процентів річних, а зменшення судом її розміру не впливає на відшкодування відповідачем позивачу судових витрат.

Керуючись ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ НОМЕР_1 НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ "УКРІНТЕРЕНЕРГО" (Україна, 04080, місто Київ, ВУЛИЦЯ КИРИЛІВСЬКА, будинок 85; ідентифікаційний код 19480600) 392.816,43 грн (триста дев`яносто дві тисячі вісімсот шістнадцять грн 43 к.) основної заборгованості, 2.996,12 грн (дві тисячі дев`ятсот дев`яносто шість грн 12 к.) пені, 50.170,29 грн (п`ятдесят тисяч сто сімдесят грн 29 к.) п`ятнадцяти процентів річних, 230.428,88 грн (двісті тридцять тисяч чотириста двадцять вісім грн 88 к.) інфляційних втрат, 8.168,11 грн (вісім тисяч сто шістдесят вісім грн 11 к.) судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог (про стягнення 200.681,17 грн процентів річних, 26.080,00 грн інфляційних втрат) відмовити.

Повернути ДЕРЖАВНОМУ ПІДПРИЄМСТВУ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ "УКРІНТЕРЕНЕРГО" (Україна, 04080, місто Київ, ВУЛИЦЯ КИРИЛІВСЬКА, будинок 85; ідентифікаційний код 19480600) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2.356,74 грн (дві тисячі триста п`ятдесят шість грн 74 к.), сплата якого підтверджується платіжною інструкцією №629 від 20.05.2026 на суму 10.838,07 грн, про що видати ухвалу після набрання рішенням законної сили.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складене 15.07.2026.

Суддя С.А. Дупляк