Рішення № 138220860, 02.07.2026, Господарський суд Дніпропетровської області

Єдиний державний реєстр судових рішень

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.07.2026м. ДніпроСправа № 904/1449/26

За позовом Керівника Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер-Актив", м. Дніпро

про зобов`язання усунути перешкоди у праві користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва, скасування державної реєстрації права приватної власності на об`єкт нерухомого майна із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна

Суддя Красота О.І.

за участю секретаря судового засідання Куц І.І.

Представники:

від Прокуратури: Нестеренко Д.С., дов. від 30.01.2026;

від Позивача: Григоренко А.В. виписка ЭДРПОУ;

від Відповідача: не з`явився;

СУТЬ СПОРУ:

Керівник Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер-Актив" і просить суд:

- зобов`язати Відповідача усунути перешкоди Позивачу у праві користування та розпорядження земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Дніпро, пр. Героїв, буд. 37 к, загальною площею 0.0027 га, шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва: споруди підприємства торгівлі (торговельного павільйону) літ.А-1, загальною площею 26.9 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 654945212101);

- скасувати державну реєстрацію права приватної власності на об`єкт нерухомого майна - споруду підприємства торгівлі (торговельний павільйон) літ.А-1, загальною площею 26.9 кв.м за Відповідачем, проведену державним реєстратором Дніпровської районної державної адміністрації Васеніним Ю.В., індексний номер 40333350 від 27.03.2018 (номер відомостей про речове право 25444401), із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 654945212101.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10.06.2015 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ярмолюк М.М. вперше здійснено державну реєстрацію права власності за ТОВ "Фладес" (код ЄДРПОУ 38835453) на об`єкт нерухомого майна - споруду підприємства торгівлі (торговельний павільйон) літ.А-1, загальною площею 26.9 кв.м, розташованого за адресою: м. Дніпро, пр. Героїв, буд. 37 к (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 654945212101).

Підставою для здійснення державної реєстрації стала ухвала Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26.12.2014 у справі № 199/10639/14. Так, вказаною ухвалою затверджено мирову угоду між ТОВ "Фладес" (позивач), ОСОБА_1 , ТОВ "Віват" та ТОВ "Лідер" (відповідачі), за якою ТОВ "Лідер" погашає заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ "Фладес" за договором позики від 05.12.2013 шляхом передачі майна в приватну власність ТОВ "Фладес" в порядку, затвердженому умовами мирової угоди, у тому числі й спірного нерухомого майна.

Разом з тим, ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02.02.2017 ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26.12.2014 було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27.04.2017 позовну заяву ТОВ "Фладес" до ОСОБА_1 , ТОВ "Віват" та ТОВ "Лідер" про стягнення заборгованості за договором позики залишено без розгляду.

Надалі, 28.11.2017 у справі № 199/10639/14 Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська постановлено ухвалу про поворот виконання ухвали суду від 26.12.2014 про затвердження мирової угоди та, відповідно, звернуто стягнення з ТОВ "Фладес" на користь ТОВ "Лідер", зокрема на спірний об`єкт нерухомого майна.

На підставі цієї ухвали суду, 22.12.2017 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ярмолюк М.М. проведено державну реєстрацію права власності на вищезгаданий об`єкт нерухомості за ТОВ "Лідер" (номер відомостей про речове право 24177944).

09.02.2018 відповідно до протоколу № 3 загальних зборів учасників ТОВ "Лідер" прийнято рішення про створення шляхом заснування ТОВ "Лідер-Актив" та передачу до його статутного капіталу в якості майнового внеску, зокрема спірного об`єкта нерухомого майна.

Протоколом № 2 загальних зборів учасників ТОВ "Лідер-Актив" від 16.02.2018 прийнято рішення про прийняття від ТОВ "Лідер" зазначеного об`єкта нерухомого майна у приватну власність.

20.02.2018 сторонами підписано акт приймання-передачі та грошової оцінки майнового вкладу до статутного капіталу.

У зв`язку з цим 21.02.2018 державним реєстратором Дніпровської районної державної адміністрації Васеніним Ю.В. проведено державну реєстрацію права власності на спірний об`єкт нерухомості за ТОВ "Лідер-Актив" (номер відомостей про речове право 25444401).

Водночас, ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 04.07.2019 у справі № 199/10639/14 ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28.11.2017 скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Надалі, ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06.08.2019 у вказаній справі у задоволенні заяви ТОВ "Лідер" про поворот виконання ухвали суду від 26.12.2014 відмовлено.

Таким чином, як вказує Прокурор, державна реєстрація права власності на спірний об`єкт нерухомого майна неодноразово здійснювалась на підставі судових рішень, які у подальшому були скасовані, а заява про поворот виконання ухвали суду від 26.12.2014 остаточно залишена без задоволення, у зв`язку з чим у Відповідача відсутні будь-які належні та чинні правові підстави для набуття, володіння, користування і розпорядження торговельним павільйоном літ. А-1, розміщеним на спірній земельній ділянці.

З метою встановлення факту використання спірної земельної ділянки, 26.06.2025 Інспекцією з державного контролю за використанням та охороною земель Дніпровської міської ради проведено обстеження несформованої земельної ділянки за адресою: пр. Героїв, буд. 37 к, у м. Дніпрі, за результатами якого складено відповідний акт обстеження № 0342.

Згідно з актом з`ясовано, що на вказаній земельній ділянці не встановлено нерухоме майно за параметрами, вказаними в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. На час обстеження на земельній ділянці, на якій знаходився спірний об`єкт нерухомого майна, знаходились лише залишки фундаменту; інформація щодо землевласників, документів, що підтверджують державну реєстрацію права власності чи право постійного користування або права оренди земельної ділянки, відсутня, загальна площа зайнятої земельної ділянки складає 0.0027 га.

Таким чином, нерухомого майна за адресою: м. Дніпро, пр. Героїв, буд. 37 к, у м. Дніпрі фактично не існує.

Згідно з відомостями, отриманими з Комунального підприємства "Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації" Дніпровської міської ради державна реєстрація права власності на нерухоме майно за адресою: м. Дніпро, пр. Героїв, буд. 37 к не проводилась (лист від 19.06.2025 № 6420).

Згідно з листом Головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради, відповідно до даних містобудівного кадастру містобудівні умови та обмеження для проектування об`єктів будівництва, а також будівельний паспорт забудови земельної ділянки за адресою: м. Дніпро, пр. Героїв, буд. 37 к, Управлінням не надавались.

Паспорти прив`язки тимчасових споруд щодо зазначеної адреси не оформлювались (лист від 27.06.2025 № 12/19-273).

Також листом Комунального підприємства "Дніпровські активи" Дніпровської міської ради підтверджено, що будь-які договори щодо використання об`єктів благоустрою міста для здійснення діяльності у сфері споживчого ринку, відпочинку та послуг за місцем розташування спірного об`єкта не укладались (лист від 19.06.2025 № 503/д-05).

Аналогічну інформацію надало й Комунальне підприємство "Благоустрій міста" Дніпровської міської ради, яким підтверджено відсутність будь-яких договорів на розміщення вищезгаданого торговельного павільйону (лист від 16.06.2025 № 1.9.16/06-1).

За даними Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради встановлено відсутність відомостей щодо видачі/реєстрації Управлінням документів, які надають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію об`єкта будівництва за адресою: м. Дніпро, пр. Героїв, буд. 37 к (лист від 25.07.2025 № 10/1-168).

Згідно з відомостями, наданими Позивачем, встановлено, що за даними інформаційної бази містобудівного кадастру містобудівні умови та обмеження для проектування об`єктів будівництва, а також будівельний паспорт забудови земельної ділянки за адресою: м. Дніпро, пр. Героїв, буд. 37 к, уповноваженим органом не надавались.

Також встановлено, що паспорти прив`язки тимчасових споруд за вказаною адресою не оформлювались, дозвільна документація, а саме повідомлення про початок виконання підготовчих та будівельних робіт, а також документи, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів (декларація про готовність об`єкта до експлуатації або сертифікат) щодо спірного об`єкта нерухомості не реєструвались.

Водночас, як зазначив орган місцевого самоврядування, за даними адресного плану міста, розпорядженням міського голови від 28.07.2005 № 644, спорудам підприємства торгівлі було присвоєно адресу: м. Дніпро, пр. Героїв, буд. 37 к.

Пунктом 2 вказаного розпорядження визначено, що присвоєння адреси не підтверджує права власності на нерухоме майно та право на земельну ділянку.

Згідно з інформацією, наданою Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області, відсутні відомості стосовно оформлення документів Відповідачем на спірну земельну ділянку.

Згідно з поданими Відповідачем податковими деклараціями з плати за землю на 2023 рік за 5 земельних ділянок загальною площею 0,0142 га, які знаходяться на території Соборного району міста Дніпра (адреси та кадастрові номери не вказані) сума задекларованих податкових зобов`язань з земельного податку складає 22 529,47 грн., на 2024 рік - 23 678,46 грн., на 2025 рік 26 519,87 грн. Крім того, Відповідачем у 2023 році сплачено 70 891,80 грн. земельного податку, у 2024 році 74 916,82 грн., у січні жовтні 2025 року 34 198,25 грн. (лист від 06.11.2025 № 52095/5/04-36-04-05-11).

Таким чином, як вказує Прокурор, ТОВ "Лідер" та у подальшому ТОВ "Лідер-Актив", уникаючи установленого чинним законодавством порядку набуття у користування земельної ділянки, отримання дозвільної документації на будівництво та прийняття об`єкта в експлуатацію, набули право власності на спірний об`єкт нерухомого майна, на підставі судових рішень, які у подальшому були скасовані.

З огляду на скасування судових рішень, які стали підставою для державної реєстрації права власності, відсутність документів, що надають право на виконання будівельних робіт, документів, що підтверджують прийняття об`єкта в експлуатацію, а також відсутність оформленого права користування земельною ділянкою, відсутні правові підстави для виникнення та переходу права власності за правочинами щодо подальшого відчуження спірного майна.

З огляду на викладене, Прокурор зазначає, що вищевказані обставини свідчать про безпідставну державну реєстрацію права власності спочатку за ТОВ "Фладес", у подальшому за ТОВ "Лідер", а надалі за ТОВ "Лідер-Актив" права приватної власності на об`єкт нерухомого майна, самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво на ній. Такі дії суперечать засадам містобудівної діяльності в Україні, визначеним Законом України "Про основи містобудування", є перешкодою у розв`язанні питань прогнозування розвитку, планування і забудови населених пунктів, регулювання земельних відносин, створення соціальної, інженерної і транспортної інфраструктури, що призводить до порушення майнових прав та інтересів держави. Таким чином, внаслідок безпідставної державної реєстрації на нежитлову будівлю, що розміщена на земельній ділянці комунальної форми власності, яка самочинно забудована без погодження із власником земельної ділянки та без відповідних погоджувальних і дозвільних документів, порушено права власника земельної ділянки територіальної громади м. Дніпра в особі Позивача щодо користування, володіння, розпорядження земельною ділянкою під об`єктом самочинного будівництва.

Прокурор вважає, що з огляду на те, що будівництво спірного об`єкта нерухомості здійснювалось без відповідних дозвільних документів, без введення майна в експлуатацію, на земельній ділянці, яка не відводилась для здійснення такого будівництва, воно є самочинним та право власності на нього не могло бути набутим.

Правовстановлюючі та дозвільні документи, необхідні для здійснення будівництва та введення об`єкта в експлуатацію, щодо вказаного об`єкта взагалі не видавались та не існують, що підтверджується відповідями уповноважених органів місцевого самоврядування та органів державного архітектурно-будівельного контролю. Отже, первинна державна реєстрація права власності на спірний об`єкт нерухомого майна була здійснена з порушенням вимог цивільного, містобудівного та земельного законодавства, а відтак у ТОВ "Фладес" право власності на зазначений об`єкт у законний спосіб не виникло.

Спірний об`єкт самочинного будівництва збудовано на земельній ділянці комунальної форми власності, що не була відведена для цієї мети, його не прийнято в експлуатацію, а тому він не є створеним в розумінні ст. 331 ЦК України, що виключає можливість реєстрації права власності на спірне нерухоме майно. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно за адресою: м. Дніпро, пр. Героїв, буд. 37 к не проводилась.

З огляду на викладені обставини, зважаючи на відсутність правових підстав розпоряджатись спірним об`єктом нерухомості, наступні "набувачі" ТОВ "Лідер" та ТОВ "Лідер-Актив" (як останній набувач) так само не могло набути та не набуло право власності на об`єкт самочинного будівництва і здійснена за ним державна реєстрація речового права не означає припинення правового режиму відповідного майна як самочинного будівництва. Разом з цим, оскільки право розпорядження спірною земельною ділянкою належить виключно Позивачу, реєстрація права власності на самочинно збудовані об`єкти нерухомого майна свідчить лише про намір узаконити самовільно збудований нерухомий об`єкт та порушує право власника земельної ділянки на користування і розпорядження нею, а тому наявні підстави для усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованого об`єкту нерухомості.

Одночасно з позовною заявою Керівником прокуратури подано заяву про забезпечення позову, в якій він просив суд:

- заборонити Відповідачу та будь-яким іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав щодо об`єкту нерухомого майна - нежитлової будівлі, що складається з споруди підприємства торгівлі (торговельного павільйону) літ.А-1, загальною площею 26.9 кв.м, яка розташована за адресою: м. Дніпро, пр. Героїв, буд. 37 к (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 654945212101).

Заява обґрунтована тим, що предметом позову є земельна ділянка за адресою: м. Дніпро, пр. Героїв, буд. 37 к, комунальної форми власності загальною площею 0.0024 га, яка фактично самовільно зайнята, при цьому об`єкт нерухомості - торговельний павільйон літ. А-1, загальною площею 26,9 кв.м, що зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, фактично відсутній на земельній ділянці, а наявні лише залишки фундаменту.

З урахуванням того, що Відповідач, маючи зареєстроване право власності на спірне самочинно збудоване нерухоме майно, не обмежений у розпорядженні таким майном, відсутність арешту спірного нерухомого майна, реєстрація права власності на яке оскаржується Прокурором, може призвести до відчуження цього майна з метою утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у справі.

Таким чином, враховуючи правомочності власника, які визначені у ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, обґрунтованим є припущення про високу ймовірність відчуження Відповідачем спірного майна, що у подальшому може призвести до ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення порушених прав або інтересів Позивача в межах даної справи.

Обраний Прокурором вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав Відповідача, оскільки обтяжене майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатись ним.

Пропозиції щодо зустрічного забезпечення позову відсутні.

Ухвалою суду від 25.03.2026 заяву Керівника Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра задоволено; заборонено Товариству з обмеженою відповідальністю "Лідер-Актив" (49107, м. Дніпро, пр. Гагаріна, 175М, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 41935167) та будь-яким іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав щодо об`єкту нерухомого майна - нежитлової будівлі, що складається з споруди підприємства торгівлі (торговельного павільйону) літ.А-1, загальною площею 26.9 кв.м, яка розташована за адресою: м. Дніпро, пр. Героїв, буд. 37 к (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 654945212101).

Ухвалою суду від 30.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 21.04.2026 о 14:00 год.

Прокурор у підготовчому засіданні 21.04.2026 надав пояснення щодо позовних вимог.

Позивач у підготовче засідання 21.04.2026 не з`явився, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Відповідач у підготовче засідання 21.04.2026 не з`явився, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Ухвалою суду від 21.04.2026 відкладено підготовче засідання на 21.05.2026 о 10:00 год.

Позивач у підготовче засідання 21.05.2026 не з`явився, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Відповідач у підготовче засідання 21.05.2026 не з`явився, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Ухвалою суду від 21.05.2026 закрито підготовче провадження; призначено справу до судового розгляду по суті на 18.06.2026 о 12:00 год.

Прокурор у судовому засіданні 18.06.2026 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник Позивача у судовому засіданні 18.06.2026 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідач у судове засідання 18.06.2026 не з`явився, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Ухвалою суду від 18.06.2026 відкладено розгляд справи по суті на 02.07.2026 о 16:00 год.; запропоновано Прокурору та Позивачу надати пояснення з приводу існування / не існування об`єкту нерухомості, вказаного у п. 1 прохальної частини позову, а саме стосовно торговельного павільйону, літ.А-1, загальною площею 26.9 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 654945212101).

26.06.2026 та 29.06.2026 від Позивача надійшли пояснення та додаткові пояснення у справі (однакового тексту), в яких він просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

30.06.2026 від Прокурора надійшли додаткові пояснення у справі.

Прокурор у судовому засіданні 02.07.2026 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник Позивача у судовому засіданні 02.07.2026 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідач у судове засідання 02.07.2026 не з`явився, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

У порядку ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 02.07.2026 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши пояснення Прокурора та представника Позивача, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ярмолюк М.М. 10.06.2015 вперше здійснено державну реєстрацію права власності за ТОВ "Фладес" (ЄДРПОУ 38835453) на об`єкт нерухомого майна - споруду підприємства торгівлі (торговельний павільйон) літ.А-1, загальною площею 26.9 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 654945212101).

Підставою для здійснення державної реєстрації стала ухвала Амур - Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26.12.2014 у справі №199/10639/14.

Так, вказаною ухвалою затверджено мирову угоду між ТОВ "Фладес" (позивач), ОСОБА_1 , ТОВ "Віват" та ТОВ "Лідер" (відповідачі), за якою ТОВ "Лідер" погашає заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ "Фладес" за договором позики від 05.12.2013 шляхом передачі майна в приватну власність ТОВ "Фладес" в порядку, затвердженому умовами мирової угоди, у тому числі, і спірного нерухомого майна.

Разом з тим, ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02.02.2017 ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26.12.2014 було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27.04.2017 позовну заяву ТОВ "Фладес" до ОСОБА_1 , ТОВ "Віват" та ТОВ "Лідер" про стягнення заборгованості за договором позики залишено без розгляду.

Надалі, 28.11.2017 у справі № 199/10639/14 Амур - Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська постановлено ухвалу про поворот виконання ухвали суду від 26.12.2014 про затвердження мирової угоди та, відповідно, звернуто стягнення з ТОВ "Фладес" на користь ТОВ "Лідер", зокрема об`єкт нерухомого майна - споруду підприємства торгівлі (торговельний павільйон) літ.А-1, загальною площею 26.9 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного рішення суду, приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ярмолюк М.М. 22.12.2017 проведено державну реєстрацію права власності на вищезгаданий об`єкт нерухомості за ТОВ "Лідер" (номер відомостей про речове право 24177944).

Надалі, 09.02.2018 відповідно до протоколу № 3 загальних зборів учасників ТОВ "Лідер" прийнято рішення про створення шляхом заснування ТОВ "Лідер-Актив" та передачу до його статутного капіталу в якості майнового внеску, зокрема торговельного павільйону літ. А-1, загальною площею 26,9 кв.м, розташованого за адресою: м. Дніпро, пр. Героїв, буд. 37 к.

Протоколом № 2 загальних зборів учасників ТОВ "Лідер-Актив" від 16.02.2018 прийнято рішення про прийняття від ТОВ "Лідер" зазначеного об`єкта нерухомого майна у приватну власність. 20.02.2018 сторонами підписано акт приймання-передачі та грошової оцінки майнового вкладу до статутного капіталу.

У зв`язку із цим 21.02.2018 державним реєстратором Дніпровської районної державної адміністрації Васеніним Ю.В. проведено державну реєстрацію права власності на спірний об`єкт нерухомості за ТОВ "Лідер-Актив" (номер відомостей про речове право 25444401).

Водночас, ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 04.07.2019 у справі №199/10639/14 ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28.11.2017 скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Надалі, ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06.08.2019 у означеній справі у задоволенні заяви ТОВ "Лідер" про поворот виконання ухвали суду від 26.12.2014 відмовлено.

Таким чином, державна реєстрація права власності на спірний об`єкт нерухомого майна неодноразово здійснювалась на підставі судових рішень, які в подальшому були скасовані, а заява про поворот виконання ухвали суду від 26.12.2014 остаточно залишена без задоволення, у зв`язку з чим у Відповідача відсутні будь-які належні та чинні правові підстави для набуття, володіння, користування та розпорядження торговельним павільйоном літ. А-1, розміщеним на спірній земельній ділянці.

З метою встановлення факту використання спірної земельної ділянки, інспекцією з державного контролю за використанням та охороною земель Дніпровської міської ради 26.06.2025 проведено обстеження несформованої земельної ділянки за адресою: пр. Героїв, буд. 37 к, у м. Дніпрі, за результатами якого складено відповідний акт обстеження № 0342.

Згідно з означеного акту з`ясовано, що на вказаній земельній ділянці не встановлено нерухоме майно за параметрами, вказаними у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. На час обстеження на земельній ділянці, на якій знаходився спірний об`єкт нерухомого майна, знаходились лише залишки фундаменту. Також, згідно з означеним актом, інформація щодо землевласників, документів, що підтверджують державну реєстрацію права власності чи право постійного користування або права оренди земельної ділянки, відсутня, загальна площа зайнятої земельної ділянки складає 0.0027 га.

Таким чином, нерухомого майна за адресою: пр. Героїв, буд. 37 к у м. Дніпрі фактично не існує.

Відповідно до відомостей, отриманих з Комунального підприємства "Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації" Дніпровської міської ради, державна реєстрація права власності на нерухоме майно за адресою: м. Дніпро, пр. Героїв, буд. 37 к не проводилась (лист від 19.06.2025 № 6420).

Згідно з листом Головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради, відповідно до даних містобудівного кадастру містобудівні умови та обмеження для проектування об`єктів будівництва, а також будівельний паспорт забудови земельної ділянки за адресою: м. Дніпро, пр. Героїв, буд. 37 к, Управлінням не надавались. Паспорти прив`язки тимчасових споруд щодо зазначеної адреси не оформлювались (лист від 27.06.2025 № 12/19-273).

Також листом Комунального підприємства "Дніпровські активи" Дніпровської міської ради підтверджено, що будь-які договори щодо використання об`єктів благоустрою міста для здійснення діяльності у сфері споживчого ринку, відпочинку та послуг за місцем розташування спірного об`єкта не укладались (лист від 19.06.2025 № 503/д-05).

Аналогічну інформацію надало й Комунальне підприємство "Благоустрій міста" Дніпровської міської ради, яким підтверджено відсутність будь-яких договорів на розміщення вищезгаданого торговельного павільйону за адресою: м. Дніпро, пр. Героїв, буд. 37 к (лист від 16.06.2025 № 1.9.16/06-1).

За даними Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради встановлено відсутність відомостей щодо видачі/ реєстрації Управлінням документів, які надають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію об`єкта будівництва за адресою: м. Дніпро, пр. Героїв, буд. 37 к (лист від 25.07.2025 № 10/1-168).

Згідно з відомостями, наданими Дніпровською міською радою, встановлено, що за даними інформаційної бази містобудівного кадастру містобудівні умови та обмеження для проектування об`єктів будівництва, а також будівельний паспорт забудови земельної ділянки за адресою: м. Дніпро, пр. Героїв, буд. 37 к, уповноваженим органом не надавались.

Також встановлено, що паспорти прив`язки тимчасових споруд за вказаною адресою не оформлювались, дозвільна документація, а саме повідомлення про початок виконання підготовчих та будівельних робіт, а також документи, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів (декларація про готовність об`єкта до експлуатації або сертифікат), щодо спірного об`єкта нерухомості не реєструвались.

Водночас, як зазначив орган місцевого самоврядування, за даними адресного плану міста, розпорядженням міського голови від 28.07.2005 № 644 спорудам підприємства торгівлі було присвоєно адресу: м. Дніпро, пр. Героїв, буд. 37 к.

Водночас, пунктом 2 вказаного розпорядження визначено, що присвоєння адреси не підтверджує права власності на нерухоме майно та право на земельну ділянку.

Згідно з інформацією, наданою Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області, відсутні відомості стосовно оформлення документів ТОВ "Лідер-Актив" на земельну ділянку, яка розташована за адресою пр. Героїв, буд. 37 к.

Водночас, згідно поданих ТОВ "Лідер-Актив" податкових декларацій з плати за землю на 2023 рік за 5 земельних ділянок загальною площею 0,0142 га, які знаходяться на території Соборного району міста Дніпра (адреси та кадастрові номери не вказані), сума задекларованих податкових зобов`язань із земельного податку складає 22 529,47 грн., на 2024 рік - 23 678,46 грн., на 2025 рік 26 519,87 грн. Крім того, ТОВ "Лідер-Актив" у 2023 році сплачено 70 891,80 грн. земельного податку, у 2024 році 74 916,82 грн., у січні жовтні 2025 року 34 198,25 грн. (лист від 06.11.2025 № 52095/5/04-36-04-05-11).

Таким чином, ТОВ "Лідер" та у подальшому ТОВ "Лідер-Актив", уникаючи установленого чинним законодавством порядку набуття у користування земельної ділянки, отримання дозвільної документації на будівництво та прийняття об`єкта в експлуатацію, набули право власності на об`єкт нерухомого майна споруду підприємства торгівлі (торговельний павільйон) літ. А-1, загальною площею 26,9 кв.м, розташовану за адресою: м. Дніпро, пр. Героїв, буд. 37 к, на підставі судових рішень, які у подальшому були скасовані.

З огляду на скасування судових рішень, які стали підставою для державної реєстрації права власності, відсутність документів, що надають право на виконання будівельних робіт, документів, що підтверджують прийняття об`єкта в експлуатацію, а також відсутність оформленого права користування земельною ділянкою, відсутні правові підстави для виникнення та переходу права власності за правочинами щодо подальшого відчуження спірного майна.

Вищевказані обставини свідчать про безпідставну державну реєстрацію права власності спочатку за ТОВ "Фладес", у подальшому за ТОВ "Лідер", а надалі за ТОВ "Лідер-Актив" права приватної власності на об`єкт нерухомого майна, самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво на ній.

Такі дії суперечать засадам містобудівної діяльності в Україні, визначеним Законом України "Про основи містобудування", є перешкодою у розв`язанні питань прогнозування розвитку, планування і забудови населених пунктів, регулювання земельних відносин, створення соціальної, інженерної і транспортної інфраструктури, що призводить до порушення майнових прав та інтересів держави.

Таким чином, внаслідок безпідставної державної реєстрації на нежитлову будівлю, що розміщена на земельній ділянці комунальної форми власності, яка самочинно забудована без погодження із власником земельної ділянки та без відповідних погоджувальних і дозвільних документів, порушено права власника земельної ділянки територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради щодо користування, володіння, розпорядження земельною ділянкою під об`єктом самочинного будівництва.

Вказані обставини стали підставою для звернення Позивача з позовом до суду.

Ухвалюючи рішення, господарський суд виходив з таких підстав.

Щодо факту самочинного будівництва.

Згідно зі ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 Цивільного кодексу України виключно власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Згідно зі ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

За змістом частини третьої цієї статті за умови подальшого надання особі у встановленому порядку земельної ділянки під уже збудоване на цій ділянці (що на час будівництва не була відведена для такої мети) нерухоме майно суд може визнати право власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Право власності на нерухомі речі підлягає державній реєстрації (частина перша статті 182 Цивільного кодексу України).

Стаття 120 Земельного кодексу України не гарантує прав на земельну ділянку у разі самочинного будівництва об`єкта нерухомості на ній та його відповідної реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про архітектурну діяльність" будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проєктної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Право на забудову виникає у особи, яка набула права на земельну ділянку на законних підставах, після здійснення нею дій, передбачених статями 26-32 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

У той же час, замовник має право виконувати будівельні роботи після подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю (ст. 34, ст. 36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурнобудівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви (частина перша статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Відповідно до ч. 8 ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється.

Суб`єктами права на землі комунальної власності згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі ст.ст. 116, 118, 123, 124 Земельного кодексу України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

За приписами ст.ст. 187, 188 Земельного кодексу України контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

За змістом статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01.07.2004 №1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Пунктом 2 частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Як встановлено, 10.06.2015 вперше здійснено державну реєстрацію права власності за ТОВ "Фладес" (ЄДРПОУ 38835453) на об`єкт нерухомого майна - споруду підприємства торгівлі (торговельний павільйон) літ.А-1, загальною площею 26.9 кв.м, розташованого за адресою: м. Дніпро, пр. Героїв, буд. 37 к.

Підставою для здійснення державно реєстрації стала ухвала Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26.12.2014 у справі №199/10639/14.

Разом із тим, зазначена ухвала суду першої інстанції була скасована апеляційним судом, а у подальшому у задоволенні заяви про поворот виконання цієї ухвали остаточно відмовлено. Таким чином, судове рішення, яке стало єдиною підставою для первинної державної реєстрації права власності на спірний об`єкт, втратило юридичну силу.

Фактично ухвала суду, що була скасована, замінила собою правовстановлюючі документи, які відповідно до вимог законодавства повинні подаватись для проведення державної реєстрації речових прав. Водночас, такі документи щодо спірного об`єкта нерухомості відсутні взагалі.

Згідно з відомостями КП " «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації" державна реєстрація права власності на нерухоме майно за вказаною адресою не проводилась. Органами містобудування та архітектури підтверджено відсутність містобудівних умов і обмежень, будівельного паспорта, паспортів прив`язки тимчасових споруд. Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю встановлено, що дозвільна документація на виконання будівельних робіт та документи про прийняття об`єкта в експлуатацію не видавались і не реєструвались.

Крім того, органами місцевого самоврядування та комунальними підприємствами підтверджено відсутність будь-яких договорів щодо користування земельною ділянкою або об`єктами благоустрою за місцем розташування спірного павільйону. Документи, що посвідчують право користування земельною ділянкою комунальної форми власності за адресою: м. Дніпро, пр. Героїв, буд. 37 к, у ТОВ "Лідер" та ТОВ "Лідер-Актив" відсутні.

Отже, державна реєстрація права власності на спірний об`єкт нерухомого майна неодноразово здійснювалась на підставі судових рішень, які в подальшому були скасовані, за відсутності належних правовстановлюючих та дозвільних документів, що свідчить про безпідставність набуття права приватної власності, самовільне зайняття земельної ділянки та самочинне будівництво.

Актом обстеження земельної ділянки від 26.06.2025 № 0342 встановлено, що за адресою: м. Дніпро, пр. Героїв, буд. 37 к розташована несформована земельна ділянка комунальної власності, на якій на момент обстеження відсутній об`єкт нерухомості, зазначений у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, наявні лише залишки фундаменту, що свідчать про колишнє розташування споруди. Загальна площа фактично зайнятої земельної ділянки становить 0,0027 га.

Разом з тим, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно значиться об`єкт нерухомості - споруда підприємства торгівлі (торговельний павільйон) літ. А-1, загальною площею 26,9 кв.м, нібито розташований за вказаною адресою.

Отже, фактичні дані обстеження свідчать про відсутність зазначеного об`єкта нерухомості в натурі, незважаючи на наявність зареєстрованого права власності на нього.

Водночас, встановлено, що первинна державна реєстрація права власності на зазначений об`єкт була здійснена за ТОВ "Фладес" за відсутності документів, що надають право на виконання будівельних робіт, документів про прийняття об`єкта в експлуатацію, а також документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою, на якій нібито розміщувався спірний об`єкт. У подальшому вказане майно було відчужене та зареєстроване за іншими суб`єктами господарювання, в тому числі за ТОВ "Лідер" та ТОВ "Лідер-Актив".

У свою чергу, той факт, що спірний об`єкт не введений в експлуатацію, земельна ділянка для будівництва не відводилась, свідчить про те, що зазначений об`єкт нерухомості є самочинним будівництвом.

Прокурор вказує, що з огляду на відсутність відведення земельної ділянки для будівництва, відсутність дозвільної документації на виконання будівельних робіт та документів про введення об`єкта в експлуатацію, а також встановлену відсутність такого об`єкта нерухомості в натурі, спірний об`єкт за своїми ознаками відповідає самочинному будівництву у розумінні статті 376 Цивільного кодексу України.

При цьому, ТОВ "Лідер" та ТОВ "Лідер-Актив" мають однаковий склад засновників, що свідчить про їх афілійованість та перебування під спільним контролем.

Передача спірного об`єкта нерухомого майна від ТОВ "Лідер" до статутного капіталу новоствореного ТОВ "Лідер-Актив" відбулась у межах однієї корпоративної групи, без зміни фактичного володільця майна та без реального відчуження на користь незалежної третьої особи.

За таких обставин вчинені дії мають ознаки штучного правочину, спрямованого на формальну зміну власника з метою створення видимості набуття права власності "добросовісним набувачем" та ускладнення повернення земельної ділянки комунальної форми власності територіальній громаді міста Дніпра.

Отже, ТОВ "Лідер-Актив" не може вважатись добросовісним набувачем спірного об`єкта нерухомого майна, оскільки на момент його набуття було обізнане про відсутність належних правових підстав для виникнення права власності у відчужувача, а також про судові спори та скасування судових рішень, які слугували підставою для попередньої державної реєстрації.

Водночас, частиною другою статті 331 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Аналіз положень статті 331 Цивільного кодексу України у системному зв`язку з нормами статей 177-179, 182 цього Кодексу, частини третьої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації.

Частиною другою статті 36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено заборону на виконання будівельних робіт без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт.

Також заборонена експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію (частина восьма статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Отже, відсутність дозволу на будівництво (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), проекту чи будівельного паспорта (схеми намірів забудови) або порушення умов, передбачених у цих документах, зумовлює визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 Цивільного кодексу України.

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об`єкт нерухомості (частина друга статті 376 Цивільного кодексу України).

Таким чином, з огляду на те, що будівництво торговельного павільйону за адресою: м. Дніпро, пр. Героїв, буд. 37 к, здійснювалось без відповідних дозвільних документів, без введення майна в експлуатацію, на земельній ділянці, яка не відводилась для здійснення такого будівництва, воно є самочинним та право власності на нього не могло бути набутим.

Щодо скасування державної реєстрації на об`єкт самочинного будівництва.

Відповідно до ст.ст. 316, 317, 328 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

Таким чином, публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

У законодавстві відсутні визначення поняття «інтерес» та поняття «інтерес держави і суспільства». Законодавство не містить ні орієнтованого переліку сфер, де існують ці державні інтереси, ні критеріїв чи способів їх визначення.

Разом з цим, ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Отже, для правильного вирішення спору у справах про визнання правочину таким, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін. Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Як встановлено, 10.06.2015 вперше здійснено державну реєстрацію права власності за ТОВ "Фладес" на об`єкт нерухомого майна - споруду підприємства торгівлі (торговельний павільйон), розташований за адресою: м. Дніпро, пр. Героїв, буд. 37 к, на підставі ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26.12.2014 у справі № 199/10639/14.

Водночас, зазначена ухвала суду першої інстанції була скасована судом апеляційної інстанції, у зв`язку з чим вона втратила юридичну силу та не може породжувати жодних правових наслідків, у тому числі бути належною правовою підставою для виникнення права приватної власності на спірний об`єкт нерухомого майна.

Таким чином, судове рішення, яке стало єдиною підставою для первинної державної реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомості, фактично замінило собою правовстановлюючі документи, обов`язковість подання яких прямо передбачена чинним законодавством, за відсутності будь-яких інших законних підстав для набуття права власності.

При цьому, встановлено, що правовстановлюючі та дозвільні документи, необхідні для здійснення будівництва і введення об`єкта в експлуатацію, щодо вказаного об`єкта взагалі не видавались та не існують, що підтверджується відповідями уповноважених органів місцевого самоврядування та органів державного архітектурно-будівельного контролю. Отже, первинна державна реєстрація права власності на спірний об`єкт нерухомого майна була здійснена з порушенням вимог цивільного, містобудівного та земельного законодавства, а відтак у ТОВ "Фладес" право власності на зазначений об`єкт у законний спосіб не виникло.

У зв`язку з незаконністю первинної державної реєстрації, будь-які подальші правочини щодо відчуження спірного об`єкта нерухомого майна не могли спричинити правомірний перехід права власності, оскільки відчуження здійснювалось особою, яка не набула права власності на майно в установленому законом порядку.

Зазначені обставини свідчать про те, що правочини, укладені щодо самочинно збудованого нерухомого майна, на яке право власності не набуто у встановлений законом спосіб, вчинені виключно з метою протиправного заволодіння земельною ділянкою комунальної форми власності, є нікчемними в силу статті 228 Цивільного кодексу України як такі, що порушують публічний порядок.

Спірний об`єкт самочинного будівництва було збудовано на земельній ділянці комунальної форми власності, що не була відведена для цієї мети, його не прийнято в експлуатацію, а тому він не є створеним в розумінні ст. 331 Цивільного кодексу України, що виключає можливість реєстрації права власності на спірне нерухоме майно, про що неодноразово зазначав Верховний Суд у постановах від 29.03.2018 у справі № 909/935/15, від 19.03.2018 у справі № 2-4435/2008.

Будівництво об`єктів нерухомості являє собою взаємопов`язану діяльність різних суб`єктів права, які поєднані єдиною метою, спрямованою на безпосереднє забезпечення та створення об`єкта будівництва, яка включає різні аспекти і етапи будівництва.

Статтею 182 Цивільного кодексу України визначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Статтею 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі.

Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.

Положеннями ч. 8 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам. Умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав визначено Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015 (далі Порядок).

Згідно з п.п. 6, 7 Порядку (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса.

Для державної реєстрації прав заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", іншими законами України та цим Порядком.

Частиною 2 статті 22 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав, несе заявник, якщо інше не встановлено судом.

Згідно з п. 14 ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі: інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Пунктами 40-41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015 (у редакції станом на час здійснення державної реєстрації) визначено, що для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються:

1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта;

2) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна;

3) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси;

4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність);

5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).

При цьому, з огляду на закріплені у ст. 9 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" положення, порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення, останній приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор:

- встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями;

- перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

- під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

- під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи. Отримані відомості долучаються до відповідної заяви, зареєстрованої у Державному реєстрі прав. Перелік державних електронних інформаційних ресурсів, які використовуються для проведення реєстраційних дій, визначається Кабінетом Міністрів України в Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до п.п. 2-4 ч. 1, ч. 2 ст. 24 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції станом на дату державної реєстрації), підставами для відмови в державній реєстрації прав є наступне: заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Так, як встановлено, державна реєстрація права власності на нерухоме майно за адресою: м. Дніпро, пр. Героїв, буд. 37 к не проводилась.

Згідно з листом Головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради, відповідно до даних містобудівного кадастру містобудівні умови та обмеження для проектування об`єктів будівництва, а також будівельний паспорт забудови земельної ділянки за адресою: м. Дніпро, пр. Героїв, буд. 37 к, Управлінням не надавались. Паспорти прив`язки тимчасових споруд щодо зазначеної адреси не оформлювались.

Також листом Комунального підприємства "Дніпровські активи" Дніпровської міської ради підтверджено, що будь-які договори щодо використання об`єктів благоустрою міста для здійснення діяльності у сфері споживчого ринку, відпочинку та послуг за місцем розташування спірного об`єкта не укладались.

Аналогічну інформацію надало й Комунальне підприємство "Благоустрій міста" Дніпровської міської ради, яким підтверджено відсутність будь-яких договорів на розміщення вищезгаданого торговельного павільйону за адресою: м. Дніпро, пр. Героїв, буд. 37 к.

За даними Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради встановлено відсутність відомостей щодо видачі/реєстрації Управлінням документів, які надають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію об`єкта будівництва за адресою: м. Дніпро, пр. Героїв, буд. 37 к.

Згідно з відомостями, наданими Дніпровською міською радою, встановлено, що за даними інформаційної бази містобудівного кадастру містобудівні умови та обмеження для проектування об`єктів будівництва, а також будівельний паспорт забудови земельної ділянки за адресою: м. Дніпро, пр. Героїв, буд. 37 к, уповноваженим органом не надавались.

Також встановлено, що паспорти прив`язки тимчасових споруд за вказаною адресою не оформлювались, дозвільна документація, а саме повідомлення про початок виконання підготовчих та будівельних робіт, а також документи, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів (декларація про готовність об`єкта до експлуатації або сертифікат), щодо спірного об`єкта нерухомості не реєструвались.

Враховуючи вищевикладене, внаслідок не вжиття заходів для перевірки документів, що підтверджують законність набуття права власності на спірний об`єкт, державним реєстратором приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ярмолюк М.М. 10.06.2015 прийнято рішення про проведення за ТОВ "Фладес" державної реєстрації права приватної власності на об`єкт нерухомого майна (нежитлову будівлю), площею, згідно інформації державного реєстру речових прав на нерухоме майно 26.9 кв.м, яка розташована за адресою: м. Дніпро, пр. Героїв, буд. 37 к, а тому така державна реєстрація є незаконною.

Крім того, статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин першої та другої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з частинами першою, другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.

Правова природа нікчемних правочинів унеможливлює здійснення судового розгляду спору щодо визнання їх недійсними, оскільки такі правочини є недійсними в силу закону та не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з їх недійсністю.

Аналогічні правові висновки містяться в постанові Верховного Суду від 13.01.2022 у справі № 908/3736/15.

Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

Таким чином, публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

У законодавстві відсутні визначення поняття «інтерес» та поняття «інтерес держави і суспільства». Законодавство не містить ні орієнтованого переліку сфер, де існують ці державні інтереси, ні критеріїв чи способів їх визначення.

У частині третій статті 5 Господарського кодексу України врегульовано, що суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Таким чином, ознаками недійсного цивільного договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового цивільного порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Отже, для правильного вирішення спору у справах про визнання правочину таким, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення цивільного договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін. Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Верховний Суд України у постанові від 02.07.2020 у справі № 910/4932/19, аналізуючи приписи статті 228 ЦК України, зазначив, що виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

Аналогічні висновки відображено і у постановах Верховного Суду від 10.03.2020 у справі № 910/24075/16, від 31.10.2019 у справі № 461/5273/16.

Визначальним у кваліфікації правочину, що порушує публічний порядок, є його нелегітимна мета. Наміри осіб, які його вчиняють, не спрямовані на досягнення правового результату, передбаченого правочином. При цьому неможливо формулювати поняття «публічного порядку» лише через призму законодавчого регулювання певних відносин в його позитивному значенні, оскільки необхідно враховувати також характер принципів, засад та цінностей, які можуть бути порушені сторонами спірного правочину, та наслідки допущених порушень для держави і суспільства з точки зору функціонування цих принципів та цінностей.

Під час дослідження судами факту порушення правочином публічного порядку, суд повинен брати до уваги усі аспекти його вчинення. Сама лише обставина, що правочин порушує певну норму права не має вирішального значення для висновку про невідповідність правочину публічному порядку. І навпаки, формальне дотримання визначеної законом форми та змісту правочину, за умови, що укладаючи його, сторони переслідували нелегітимну мету, може свідчити про порушення правочином публічного порядку.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони, виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов`язання і суперечність його мети публічному порядку (інтересам держави та суспільства) і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

При цьому, стаття 228 Цивільного кодексу України не містить припису щодо обов`язкового встановлення вини сторін (сторони) правочину на підставі вироку суду у кримінальній справі.

Питання, чи мало місце протиправне діяння та чи вчинене воно відповідними особами, як і спрямованість умислу осіб, може доводитися іншими наявними в матеріалах справи доказами в їх сукупності з урахуванням вимог, визначених процесуальним законом.

Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 911/2574/18, від 31.05.2018 у справі № 911/639/17, від 13.02.2018 у справі № 910/1421/16, від 15.02.2018 у справі № 911/1023/17, від 17.04.2018 у справі № 910/1424/16.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Так, згідно з частинами першою, другою, третьою та четвертою статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша).

Зазначені обставини свідчать про те, що правочини, укладені щодо самочинно збудованого нерухомого майна, на яке право власності не набуто у встановлений законом спосіб, вчинені виключно з метою протиправного заволодіння земельною ділянкою комунальної форми власності, є нікчемними в силу статті 228 Цивільного кодексу України як такі, що порушують публічний порядок.

Спірний об`єкт самочинного будівництва збудовано на земельній ділянці комунальної форми власності, що не була відведена для цієї мети, його не прийнято в експлуатацію, а тому він не є створеним в розумінні ст. 331 Цивільного кодексу України, що виключає можливість реєстрації права власності на спірне нерухоме майно, про що неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх постановах від 29.03.2018 у справі № 909/935/15, від 19.03.2018 у справі № 2-4435/2008.

З огляду на викладені обставини, зважаючи на відсутність правових підстав розпоряджатись спірним об`єктом нерухомості, наступні "набувачі" ТОВ "Лідер" та ТОВ "Лідер-Актив" (як останній набувач) так само не могли набути і не набули право власності на об`єкт самочинного будівництва та здійснена за ним державна реєстрація речового права не означає припинення правового режиму відповідного майна як самочинного будівництва.

Разом з цим, оскільки право розпорядження земельною ділянкою комунальної власності за адресою: м. Дніпро, пр. Героїв, буд. 37 к, належить виключно Дніпровській міській раді, реєстрація права власності на самочинно збудовані об`єкти нерухомого майна свідчить лише про намір узаконити самовільно збудований нерухомий об`єкт та порушує право власника земельної ділянки на користування та розпорядження нею, а тому наявні підстави для усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованого об`єкту нерухомості.

Водночас, також необхідно зазначити, що відповідно до положень ст. 377 Цивільного кодексу України, ст. 120 Земельного кодексу України діє принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована. У разі переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на розташовані на земельній ділянці об`єкти, оскільки право власності на будівлі з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомості, у власності або користуванні.

За висновками, викладеними у пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. При цьому зазначений принцип застосовується виключно за умови законного набуття права власності на об`єкт нерухомості.

Разом з тим, у даному випадку державна реєстрація права власності на спірний об`єкт нерухомого майна - споруду підприємства торгівлі (торговельний павільйон) літ. А-1, загальною площею 26,9 кв.м, за адресою: м. Дніпро, пр. Героїв, буд. 37 к, базувалась на судовому рішенні, яке у подальшому було скасоване, а заява про поворот його виконання залишена без задоволення. Водночас, встановлено відсутність будь-яких правовстановлюючих документів на земельну ділянку, документів, що надають право на виконання будівельних робіт, а також документів, що підтверджують прийняття об`єкта в експлуатацію.

Фактично встановлено, що об`єкту нерухомості на момент обстеження взагалі не існує (акт обстеження земельної ділянки від 26.06.2025 № 0342), при цьому відсутні будь-які документи, що надають право на виконання будівельних робіт, на введення об`єкта в експлуатацію, а також на право користування земельною ділянкою комунальної власності.

З огляду на це, державна реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна є неправомірною, оскільки: неможливо законно набувати права власності на об`єкт, якого фактично не існує; відсутнє належне оформлення земельної ділянки та дозвільної документації; первинна реєстрація здійснена на підставі скасованого судового рішення, що не може замінювати законні правовстановлюючі документи.

Таким чином, наявні всі підстави для скасування державної реєстрації права власності ТОВ "Лідер-Актив" на споруду підприємства торгівлі (торговельний павільйон) літ. А-1, що унеможливить легалізацію фактично відсутнього майна та забезпечить реалізацію прав територіальної громади міста Дніпра на земельну ділянку комунальної власності.

Обґрунтування належності способу захисту.

Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено перелік способів захисту цивільних прав, які мають універсальних характер та можуть застосовуватися до всіх чи більшості суб`єктивних прав.

Разом з тим, законодавцем передбачено, що такий перелік не є вичерпним та надано право суду захистити цивільне право або інтерес особи іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частина 3 статті 16 Цивільного кодексу України). Особа, законне право або інтерес якої порушено, може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту.

Якщо спеціальні норми права визначають конкретні заходи з урахуванням специфіки порушеного права та характеру правопорушення, особа вправі скористатися такими способами захисту. Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання даної норми у її практичному застосуванні гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ст. 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Також необхідно зазначити, що відповідно до положень ст. 377 Цивільного кодексу України, ст. 120 Земельного кодексу України діє принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована. У разі переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на розташовані на земельній ділянці об`єкти, оскільки право власності на будівлі з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомості, у власності або користуванні.

За висновками, викладеними у пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.

Водночас, з огляду на принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована, а також фактичні обставини створення об`єкту нерухомого майна нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 , правовий режим зазначеного об`єкта будівництва як самочинного не створює підстав для виникнення прав на земельну ділянку.

Аналогічні висновки викладено у постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 910/19726/17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, у справі № 680/214/16-ц.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України права володіння, користування та розпорядження своїм майном належать власникові.

Згідно із ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст. 321 Цивільного кодексу України).

За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З огляду на викладене, вбачається, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю.

Дніпровська міська рада в листі № 7/11-2073 від 15.09.2025 зазначила, що найбільш ефективним способом захисту прав Дніпровської міської територіальної громади є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом звільнення (знесення, демонтажу) самовільно зайнятої земельної ділянки від нерухомого майна, яке самочинно збудовано на земельній ділянці комунальної власності.

У той же час, зважаючи на те, що фактично та фізично спірний об`єкт нерухомості - торговельний павільйон літ. А-1 за адресою: м. Дніпро, пр. Героїв, буд. 37 к відсутній, проте земельна ділянка, на якій він мав би розташовуватись, самовільно зайнята. Встановлено, що на земельній ділянці фактично розташовано лише залишки фундаменту, відсутні будь-які документи, що засвідчують право власності або користування цією ділянкою. Така обставина свідчить про намір суб`єкта господарювання у подальшому використовувати земельну ділянку або оформити право користування нею під об`єктом нерухомості, який фактично не існує.

Враховуючи викладене, ефективним способом захисту прав територіальної громади міста Дніпра та забезпечення реалізації прав Дніпровської міської ради як власника земельної ділянки комунальної форми власності є демонтаж залишків торгівельного павільйону (фундаменту), що усуне фактичне самовільне зайняття земельної ділянки та запобігатиме спробам незаконного набуття прав на відсутнє майно.

Негаторний позов подається у випадках, коли власник або титульний володілець (в тому числі орендар) має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов`язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.

Таким чином, власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні своєю власністю, зокрема земельною ділянкою, шляхом відновлення її до попереднього стану, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.02.2020 у справі № 458/1046/15 (провадження № 61- 976св18), висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц.

За змістом ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (пункт "б" частини 3 статті 152 Земельного кодексу України).

Крім того, у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі № 442/302/17 (провадження № 61-20491св19) зазначено, що «задоволення вимоги про усунення перешкод в користуванні земельної ділянки шляхом знесення самочинно побудованого нежитлового приміщення за рахунок особи, яка здійснила таке самочинне будівництво».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 березня 2021 року у справі № 200/2192/18 (провадження № 61-19765св19) вказано, що «враховуючи, що об`єкт незавершеного будівництва, який є предметом спору у цій справі, є об`єктом самочинного будівництва, то ефективним способом захисту порушених прав міської ради як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, щодо користування і розпорядження цією земельною ділянкою є вимога про знесення такого будівництва відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України. При цьому обставина щодо державної реєстрації права власності на цей об`єкт не спростовує факт самочинності зведення цього нерухомого майна та наявності підстав для застосування статті 376 ЦК України».

Законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має. Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

Слід зазначити, що у цьому випадку використання земельної ділянки ТОВ "Лідер-Актив" є неможливим з огляду на незаконність будівництва та відсутності у останньої будь-яких прав на землю, а використання Дніпровською міською радою своєї власності землі унеможливлене перебуванням на ній нерухомості.

Таким чином, з огляду на викладені обставини справи, що вказаний об`єкт збудований за відсутності будь-яких дозвільних документів, земельна ділянка для його будівництва не виділялась та не може бути виділена і на теперішній час, за змістом положень частин 1, 2, 4 статті 376, статті 391 Цивільного кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України, реалізуючи право комунальної власності на земельну ділянку, Дніпровська міська рада наділена повноваженнями звернутись до суду за захистом порушених прав власника земельної ділянки та єдиним способом захисту передбачено саме знесення самочинно збудованого майна.

Власник має право вимагати від ТОВ "Лідер-Актив" усунення перешкод у користуванні своєю земельною ділянкою, шляхом знесення самочинно збудованого майна, оскільки, зареєструвавши за собою право власності на спірний об`єкт, Відповідач набув усі права та обов`язки щодо придбаного майна, які мав первісний його власник ТОВ "Фладес", а тому ТОВ "Лідер-Актив" є належним відповідачем за заявленими у цій справі вимогами, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 01.07.2020 у справі № 755/3782/17, від 02.06.2021 у справі № 509/11/17, від 30.09.2022 у справі № 201/2471/20, від 15.03.2023 у справі № 205/213/22, від 05.04.2023 у справі № 199/6251/18, від 31.05.2023 у справі № 201/4483/20, від 10.01.2024 у справі № 489/742/20, від 19.03.2024 у справі № 915/1439/21.

У свою чергу наявність зареєстрованого права власності перешкоджає належному володінню, розпорядженню та користуванню майном комунальної власності, його передачі відповідальній особі з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади, у тому числі шляхом забезпечення надходження коштів до місцевого бюджету від використання майна, земельної ділянки.

З огляду на викладене, первісна державна реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна нежитлову будівлю за адресою: пр. Героїв, буд. 37 к, у м. Дніпрі (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 654945212101) та подальша його перереєстрація за відсутності належних правових підстав, порушує встановлений чинним законодавством порядок проведення державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у редакції з 26.07.2022, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом першим частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом першим частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.

Зміст цієї правової норми свідчить про те, що допускаються такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:

1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;

2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;

3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 19.10.2022 у справі № 354/397/17.

Відповідно до ч. 7 ст. 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі ухвалення судом рішення про закриття розділу Державного реєстру прав у випадках, передбачених цією статтею, закриття відповідного розділу допускається виключно у разі, якщо таким судовим рішенням вирішується питання щодо набуття та/або припинення речових прав, обтяжень речових прав на об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, щодо якого закривається розділ у Державному реєстрі прав.

Крім того, необхідно зазначити, що навіть у випадку, якщо буде встановлено, що суб`єкт державної реєстрації прав правомірно прийняв рішення про державну реєстрацію права (зокрема, для державної реєстрації подані всі необхідні документи, які вимагаються відповідно до закону, та відсутні встановлені законом підстави для відмови в державній реєстрації права), то це не є перешкодою для задоволення позову.

Вказана позиція також викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 22.08.2018 № 925/1265/16, від 04.08.2018 у справі № 915/127/18.

Разом з тим, невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені у відповідності до належного способу захисту прав (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20) аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду №904/7803/21 від 19.04.2023). Протилежний підхід не відповідав би завданням господарського судочинства (стаття 2 ГПК України).

Позовні вимоги Прокурора в інтересах держави у даній справі не порушують ст. 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод з огляду на таке.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.112000, «Булвес АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки «пропорційності», як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Звернення Прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання надання у власність земельної ділянки комунальної власності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед Законом, а отже порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод у даному спорі відсутнє.

При цьому, як вже зазначалось, ТОВ "Лідер" та ТОВ "Лідер-Актив" мають однаковий склад засновників, що свідчить про їх афілійованість та перебування під спільним контролем.

Передача спірного об`єкта нерухомого майна від ТОВ "Лідер" до статутного капіталу новоствореного ТОВ "Лідер-Актив" відбулась у межах однієї корпоративної групи, без зміни фактичного володільця майна та без реального відчуження на користь незалежної третьої особи.

За таких обставин вчинені дії мають ознаки штучного правочину, спрямованого на формальну зміну власника з метою створення видимості набуття права власності "добросовісним набувачем" та ускладнення повернення земельної ділянки комунальної форми власності територіальній громаді міста Дніпра.

Отже, ТОВ "Лідер-Актив" не може вважатись добросовісним набувачем спірного об`єкта нерухомого майна, оскільки на момент його набуття було обізнане про відсутність належних правових підстав для виникнення права власності у відчужувача, а також про судові спори та скасування судових рішень, які слугували підставою для попередньої державної реєстрації.

Також, слід врахувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21.

У вказаному рішенні судом констатовано, що належним відповідачем за позовом власника землі про знесення об`єкта самочинного будівництва є не забудовник, а саме останній набувач такого об`єкта, який зареєстрував за собою право власності на самочинне будівництво.

Отже, у даному випадку Прокурор обґрунтовано пред`явив позов до належного відповідача - останнього набувача, який зареєстрував за собою право власності на спірний об`єкт нерухомого майна.

Обґрунтування необхідності застосування норм права, з урахуванням висновків (правових позицій) Верховного Суду.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 Цивільного кодексу України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним (постанови Верховного Суду від 18.02.2019 у справі №308/5988/17-ц, від 20.03.2019 у справі №202/3520/16-ц).

Таким чином, звернення власника земельної ділянки до суду з вимогою щодо знесення об`єкта самочинного будівництва можливе коли таке будівництво здійснено (здійснюється) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи (наприклад, повідомлення про початок виконання будівельних робіт, дозволу на виконання будівельних робіт), що корелюється з даними спірними правовідносинами з огляду на неукладення договору оренди земельної ділянки для будівництва, а також неотримання дозвільних документів у сфері будівництва для будівництва спірного об`єкту нерухомого майна.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі №916/1174/22 (пункти 101-102).

У пункті 55 постанови від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц, провадження № 14-445цс19, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зміст приписів статті 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти.

Разом з цим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13 (пункт 6.31), висновки в якій аналогічні висновкам, викладеним у постановах від 23.06.2020 у справі №680/214/16 (пункт 55) та від 20.07.2022 у справі №923/196/20 (пункти 45-47), зазначено, зокрема, що аналіз положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу положень законодавства не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного.

Самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності (подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 04.12.2013 року №6-130цс13, від 30.09.2015 у справі №6-286цс15).

Аналізуючи норми права, що регулюються спірні правовідносини у взаємозв`язку з висновками Верховного Суду, право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації.

Водночас, за встановлених обставин державна реєстрація права власності на спірний об`єкт не означає виникнення у відповідача права власності на цей об`єкт і припинення правового режиму відповідного майна як самочинного будівництва.

У свою чергу з огляду на самочинність збудованого об`єкту, який не є об`єктом права власності, він не може бути набутий у власність, а тому укладені щодо нього правочини є такими, що порушують публічний порядок, тобто є нікчемними в розумінні ст. 228 Цивільного кодексу України.

Правова природа нікчемних правочинів унеможливлює здійснення судового розгляду спору щодо визнання їх недійсними, оскільки такі правочини є недійсними в силу закону та не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з їх недійсністю.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду від 13.01.2022 у справі № 908/3736/15.

Верховний Суд України у постанові від 13.04.2016 у справі № 6-1528цс15, аналізуючи приписи статті 228 Цивільного кодексу України, зазначив, що виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

Аналогічні висновки відображено і у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №910/4932/19 (п. 4.8.), від 10.03.2020 у справі №910/24075/16, від 31.10.2019 у справі №461/5273/16.

Визначальним у кваліфікації правочину, що порушує публічний порядок, є його нелегітимна мета. Наміри осіб, які його вчиняють, не спрямовані на досягнення правового результату, передбаченого правочином. При цьому неможливо формулювати поняття «публічного порядку» лише через призму законодавчого регулювання певних відносин в його позитивному значенні, оскільки необхідно враховувати також характер принципів, засад та цінностей, які можуть бути порушені сторонами спірного правочину, та наслідки допущених порушень для держави і суспільства з точки зору функціонування цих принципів та цінностей.

Під час дослідження судами факту порушення правочином публічного порядку, суд повинен брати до уваги усі аспекти його вчинення. Сама лише обставина, що правочин порушує певну норму права не має вирішального значення для висновку про невідповідність правочину публічному порядку. І навпаки, формальне дотримання визначеної законом форми та змісту правочину, за умови, що укладаючи його, сторони переслідували нелегітимну мету, може свідчити про порушення правочином публічного порядку.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони, виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов`язання і суперечність його мети публічному порядку (інтересам держави та суспільства) і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

При цьому, стаття 228 Цивільного кодексу України не містить припису щодо обов`язкового встановлення вини сторін (сторони) правочину на підставі вироку суду у кримінальній справі.

Питання, чи мало місце протиправне діяння та чи вчинене воно відповідними особами, як і спрямованість умислу осіб, може доводитися іншими наявними в матеріалах справи доказами в їх сукупності з урахуванням вимог, визначених процесуальним законом.

Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №911/2574/18 (п. 5.4.1.), від 31.05.2018 у справі №911/639/17 (п. 32), від 13.02.2018 у справі №910/1421/16, від 15.02.2018 у справі №911/1023/17, від 17.04.2018 у справі №910/1424/16.

Договори, укладені відносно спірного майна, у даних правовідносинах свідчать про погоджену дію шляхом волевиявлення сторін даних правочинів на набуття певних цивільних прав та обов`язків, а тому зазначені акти за своєю правовою суттю є правочинами.

Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 29.04.2015 у справі №903/134/13-г та Верховного Суду, викладеними у постановах від 11.09.2018 у справі №918/1377/16, від 12.06.2019 у справі №927/352/18, від 28.09.2021 у справі №910/17954/20 (п.п. 27-30), від 06.07.2022 у справі №372/3737/19.

Разом з тим, правочин, укладений щодо самочинно збудованого нерухомого майна, на яке право не виникало, вчинений виключно з метою узаконення такого об`єкту нерухомого майна та протиправного заволодіння земельною ділянкою комунальної форми власності, є нікчемним в силу статті 228 Цивільного кодексу України як такий, що порушує публічний порядок.

Наведені висновки Верховного Суду чітко визначають вже врегульований загальний порядок усунення перешкод власнику у користуванні земельною ділянкою, на якій наявний самочинно збудований об`єкт, правовий режим самочинного будівництва та підстав його знесення.

Щодо належного способу захисту у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 зазначено, що «у силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України) (пункти 6.24.-6.25.).

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі №202/7377/16-ц від 27.10.2021 зазначено, що визнання незаконними і скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не для захисту права володіння, яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, провадження №14- 2цс21, пункт 71).

За висновками, викладеними у пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №921/158/18, згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.

Водночас, з огляду на принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована, а також фактичні обставини створення спірного об`єкту нерухомості за адресою: м. Дніпро, пр. Героїв, буд. 37 к, правовий режим будівництва як самочинного не створює підстав для виникнення прав на земельну ділянку.

Аналогічні висновки викладено у постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №910/19726/17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.01.2021 у справі № 442/302/17 зазначено, що «задоволення вимоги про усунення перешкод в користуванні земельної ділянки шляхом знесення самочинно побудованого нежитлового приміщення за рахунок особи, яка здійснила таке самочинне будівництво є належним та ефективним способом захисту прав власника (користувача). Застосування вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, в тому числі визнання недійсними договорів про відчуження майна».

При цьому, установивши, що самочинна забудова здійснена на земельній ділянці, яка не була відведена особі для цієї мети, суди з урахуванням практики застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинні з`ясувати: чи заперечує власник земельної ділянки проти визнання права власності на таку забудову за особою, що її здійснила; чи не порушує така забудова права на земельну ділянку інших осіб, чиї права порушено такою забудовою, а в разі зведення забудови на наданій земельній ділянці - чи не здійснено таку забудову з відхиленням від проекту або будівельних норм і правил.

У цьому аспекті Верховним Судом у постанові від 29.01.2020 №822/2149/18 наголошено, що за змістом частини 7 статті 376 ЦК України зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, у інших випадках самочинного будівництва, зокрема, якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, стаття 376 ЦК України не ставить можливість знесення об`єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови.

Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 Цивільного кодексу України).

Таким чином, власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні своєю власністю, зокрема земельною ділянкою, шляхом відновлення її до попереднього стану, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.02.2020 у справі №458/1046/15, висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц.

Зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, провадження №14-2цс21, пункти 70-71), зокрема заявити негаторний позов про демонтаж спорудженого на земельній ділянці об`єкта нерухомого майна.

Наведене також узгоджується із постановою Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі №914/1785/22 (пункти 77-78).

Слід зазначити, що у цьому випадку використання земельної ділянки Відповідачем є неможливим з огляду на незаконність будівництва, а використання Дніпровською міською радою своєї власності землі унеможливлене перебуванням на ній зареєстрованого об`єкта нерухомості.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права (наприклад, постанови від 07.04.2020 у справі №916/2791/13 пункти 6.30-6.31, від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц, пункт 55).

Крім того, необхідно зазначити, що навіть у випадку якщо буде встановлено, що суб`єкт державної реєстрації прав правомірно прийняв рішення про державну реєстрацію права (зокрема, для державної реєстрації подані всі необхідні документи, які вимагаються відповідно до закону, та відсутні встановлені законом підстави для відмови в державній реєстрації права), то це не є перешкодою для задоволення позову.

Вказана позиція також викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц, від 22.08.2018 №925/1265/16, від 04.08.2018 у справі №915/127/18, від 05.06.2024 у справі №904/4339/21, від 11.06.2024 у справі №904/4338/21.

Функцією державної реєстрації права є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Подібні висновки неодноразово формулювалися Великою Палатою Верховного Суду, зокрема в постановах від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц (пункт 96), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 146), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 48).

Отже, якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача на земельну ділянку порушено незаконною реєстрацією права власності на нерухоме майно за відповідачем, з якими позивач не перебував у зобов`язальних відносинах, державний реєстратор на підставі судового рішення про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке набрало законної сили, проводить державну реєстрацію припинення права власності відповідача, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правоможності розпоряджатись своєю земельною ділянкою (аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2024 у справі №496/1059/18, пункт 8.35).

Відповідно до частини сьомої статті 14 Закону №1952-IV у разі ухвалення судом рішення про закриття розділу Державного реєстру у випадках, передбачених цією статтею, закриття відповідного розділу допускається виключно у разі, якщо таким судовим рішенням вирішується питання щодо набуття та/або припинення речових прав, обтяжень речових прав на об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, щодо якого закривається розділ у Державному реєстрі (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 57-68 постанови від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22, пункт 68).

Отже, якщо право власності позивача на земельну ділянку було порушено незаконною реєстрацією права власності на нерухоме майно за відповідачем, з якими позивач не перебував у зобов`язальних відносинах, державний реєстратор на підставі судового рішення про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке набрало законної сили, проводить державну реєстрацію припинення права власності відповідача, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правомочності розпоряджатись своєю земельною ділянкою.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2024 у справі №496/1059/18 (пункт 8.35) від 18.09.2024 у справі №914/1785/22 (пункт 65).

Вказані правові висновки Верховного Суду підтверджують належність обраного Прокурором способу захисту інтересів держави в особі територіальної громади у даних спірних правовідносинах.

Щодо сумісності обраного способу захисту порушеного права із гарантіями, встановленими статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), критерії сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод такі: 1) чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі; 2) чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті; 3) чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право. Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або для контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправданим за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

У практиці ЄСПЛ, зокрема у рішеннях у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014, виокремлено три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Лише факт того, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але й самого скаржника.

Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування ст. 1 Першого Протоколу, можуть бути пов`язані з протиправною поведінкою набувача майна. Слід наголосити, що з огляду на характер спірних правовідносин не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

З огляду на наведене, а також ч. 4 ст. 84, ст. 122 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об`єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності. Отримання земельних ділянок в обхід процедури земельних торгів під самочинно збудовані об`єкти нерухомості, які в подальшому самочинно збільшувались, шляхом створення видимості законності (неодноразового продажу майна, його поділу, поділу земельних ділянок) за мовчазного потурання міської ради позбавили територіальну громаду можливості ефективного використання земельних ділянок добросовісними суб`єктами господарювання.

Отримання земельних ділянок в обхід процедури земельних торгів під самочинно збудовані об`єкти нерухомості, які в подальшому самочинно збільшувались, шляхом створення видимості законності (неодноразового продажу майна, його поділу, поділу земельних ділянок) за мовчазного потурання міської ради позбавили територіальну громаду можливості ефективного використання земельних ділянок добросовісними суб`єктами господарювання. У цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст.ст. 14, 19 Конституції України).

Отже, спірні правовідносини становлять суспільний інтерес. Звернення Прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання надання у користування земельних ділянок комунальної власності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед Законом, а отже порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод у даному спорі відсутнє.

Відповідно до встановлених у справі обставин, право приватної власності на спірний об`єкт нерухомого майна - споруду підприємства торгівлі (торговельний павільйон), розташовану за адресою: м. Дніпро, пр. Героїв, буд. 37 к, уперше було зареєстровано за ТОВ "Фладес" на підставі ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26.12.2014 у справі № 199/10639/14.

Водночас, зазначена ухвала суду першої інстанції була скасована судом апеляційної інстанції, у зв`язку з чим втратила юридичну силу та не могла породжувати жодних правових наслідків, у тому числі бути належною правовою підставою для виникнення права приватної власності на спірний об`єкт нерухомого майна.

Таким чином, судове рішення, яке стало єдиною підставою для первинної державної реєстрації права власності, фактично замінило собою правовстановлюючі та дозвільні документи, обов`язковість подання яких прямо передбачена чинним земельним та містобудівним законодавством, за відсутності будь-яких інших законних підстав для набуття права власності.

При цьому, ТОВ "Лідер-Актив" не могло вважатись добросовісним набувачем спірного об`єкта нерухомого майна, оскільки було обізнане з правовою історією його набуття. Так, засновники ТОВ "Лідер-Актив" є тотожними засновникам ТОВ "Лідер", яке безпосередньо брало участь у судовому розгляді справи № 199/10639/14 та було стороною відповідних судових проваджень.

Разом із тим, з огляду на приписи земельного та містобудівного законодавства України, а також за необхідності отримавши правову допомогу перед здійсненням забудови та подальшим оформленням речових прав, як ТОВ "Лідер", так і ТОВ "Лідер-Актив", могли і повинні були знати про те, що земельна ділянка за вказаною адресою не відводилась для такого будівництва, а дозвільні документи на виконання будівельних робіт та прийняття об`єкта в експлуатацію відсутні, що беззаперечно свідчить про його недобросовісну поведінку.

За таких обставин ТОВ "Лідер-Актив" знало або, щонайменше, не могло не знати про скасування ухвал Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська, які слугували підставою для державної реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомого майна, а також про відсутність будь-яких інших законних підстав для виникнення такого права.

Передача спірного об`єкта до статутного капіталу ТОВ "Лідер-Актив" за відсутності чинного та належного первинного права власності свідчить про свідоме вчинення дій, спрямованих на штучне створення видимості правомірного набуття майна та формування статусу так званого "добросовісного набувача", що суперечить засадам цивільного законодавства та публічному порядку.

Таким чином, подальше оформлення та державна реєстрація права власності за ТОВ "Лідер-Актив" не можуть легітимізувати первинні порушення, допущені при набутті спірного об`єкта нерухомості, оскільки такі дії були вчинені за умов усвідомлення незаконності правових підстав його відчуження.

Отже, набуваючи право власності на спірний об`єкт шляхом державної реєстрації, ТОВ "Фладес" діяв за відсутності правових підстав для виникнення такого права, у зв`язку з чим первинна державна реєстрація права власності на самочинно збудований об`єкт є безпідставною.

У подальшому, за відсутності законно набутого первинного права власності та за наявності скасованих судових рішень, які слугували єдиною підставою для державної реєстрації права власності на спірний об`єкт, зазначене майно було відчужене на користь ТОВ "Лідер", а згодом передане до статутного капіталу та зареєстроване за ТОВ "Лідер-Актив".

Вказані правочини, у тому числі передача майна як внеску до статутного капіталу, не могли породжувати правових наслідків у вигляді переходу права власності, оскільки їх предметом було майно, право власності на яке виникло з порушенням вимог закону та ґрунтувалося на судових актах, що втратили юридичну силу внаслідок їх скасування.

Отже, набуття та подальший перехід права приватної власності на спірний об`єкт нерухомого майна відбулись за відсутності передбачених законом підстав, унаслідок самочинного будівництва та самовільного зайняття земельної ділянки, що порушує права та законні інтереси територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради як власника земельної ділянки.

Так, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що не може вважатися добросовісною особа, яка набула майно на прилюдних торгах, якщо така особа знала чи мала знати про порушення порядку реалізації майна, зокрема про порушення вимог до інформації про майно. Не може вважатися добросовісною і особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону, зокрема про набуття земельної ділянки окремо від об`єкта нерухомості, який на ній розмішений, чи про набуття такого об`єкта окремо від земельної ділянки, якщо таке набуття не допускається в силу закону (п. 61 постанови від 22.06.2021 у справі № 200/606/18).

Поведінка ТОВ "Лідер-Актив" щодо набуття у власність об`єкту нерухомого майна та користування земельною ділянкою, на якій розташовані об`єкти, свідчить лише про направленість її умислу на фактичне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, оминаючи встановлений законодавством порядок отримання земельної ділянки комунальної власності у користування.

Разом з цим, подальше відчуження спірного об`єкту нерухомості третім особам не є підставою для легітимізації самочинного будівництва.

При цьому, ТОВ "Лідер-Актив" як останній набувач, проявивши розумну обачність, могло та повинно було перед набуттям у власність спірного об`єкту ознайомитись з обставинами будівництва спірного об`єкту, та з урахуванням вимог чинного містобудівного та земельного законодавства встановити неможливість такого будівництва та набуття його у власність.

Зважаючи на презумпцію знання закону, ТОВ "Лідер-Актив" повинно було знати як про необхідність отримання містобудівних умов та обмежень, який є основним документом, що визначає вимоги до проєктування та будівництва, отримання дозволу на виконання будівельних робіт та введення об`єкта в експлуатацію і тим більш мала знати про можливість здійснення будівництва лише на відведеній для цього земельній ділянці, при тому що жодному з попередніх власників земельна ділянка у користування для такої мети не надавалась.

Так, Великою Палатою Верховного Суду визначено, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону (постанова від 22.06.2021, справа №200/606/18).

У постанові Верховного Суду від 29.06.2022 у справі №727/10017/18 зазначено, що новий власник, набуває усі права та обов`язки щодо придбаного майна, які мав первісний його власник, а тому є належним відповідачем за заявленими вимогами про повернення земельної ділянки, приведення її у попередній стан та знесення самочинного будівництва.

Належними відповідачами за позовом власника землі про знесення самочинного будівництва є особи, які придбали об`єкт самочинного будівництва в забудовника та зареєстрували право власності на такий об`єкт.

На це вказав Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 13.03.2024 у справі №915/1439/21.

У співвідношенні із загальним законом (ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України) спеціальним законом є Земельний кодекс України, імперативна норма ч. 2 ст. 212 якого підлягає пріоритетному застосуванню до спірних правовідносин, пов`язаних із встановленням суб`єктного складу осіб, зобов`язаних повернути власнику землі самовільно зайняті земельні ділянки, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, а в іншій частині, не врегульованій Земельним кодексом України, можуть застосовуватися норми Цивільного кодексу України, зокрема ст. 376 цього Кодексу.

Таким чином, територіальна громада міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, як власник земельної ділянки, має право вимагати від ТОВ "Лідер-Актив", як останнього набувача спірного майна, усунення перешкод у користуванні своєю земельною ділянкою шляхом знесення розміщеного на ній об`єкта самочинного будівництва, а тому ТОВ "Лідер-Актив" є належним відповідачем за заявленими у цій справі вимогами.

Велика Палата Верховного Суду у п. 122-126 постанови від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 звертала увагу на те, що навіть у випадку позбавлення кінцевого набувача його прав на певний об`єкт законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту.

З огляду на викладене, позовні вимоги по суті не суперечать загальним принципам і критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Виключність випадку, що вимагає захисту інтересів держави.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, у тому числі, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Конституційний Суд України Рішенням від 03 грудня 2025 року №6- р(ІІ)/2025, визнав неконституційними окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону №1805-III в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництв інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересі органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

При цьому, у пунктах 3 та 4 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України також зазначено, що окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону №1805-III, які визнано неконституційними, втрачають чинність із 01 січня 2027 року, та що це Рішення не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів частини третьої статті 23 Закону №1805-III, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.

У мотивувальній частині цього Рішення Суд також наголосив, що представництво інтересів держави в суді, передбачене пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, має винятковий та субсидіарний характер. Прокурор може здійснювати таке представництво лише у випадках, коли цього вимагає захист конституційно значущих інтересів держави та коли компетентний орган не забезпечує такого захисту належним чином. Законодавче регулювання цієї функції повинно відповідати принципам закріпленим у Конституції України, зокрема принципам верховенства права, рівності сторін у судовом процесі та заборони надмірного втручання держави у сферу прав і свобод людини (аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у пункті 68 постанови від 18.12.2025 у справі №160/4161/24).

Так, виключність звернення прокурора до суду в порядку представництва інтересів держави полягає у субсидіарному (додатковому) характері цієї функції, яка може бути реалізована лише за умови дотримання вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

При цьому, в період дії воєнного стану в Україні вагомою є потреба усебічно забезпечити захист інтересів держави Україна та стабільність конституційного правопорядку, а неперервність виконання прокуратурою визначених Конституцією України функцій є важливою передумовою належного функціонування держави в умовах воєнного стану.

Суспільний інтерес звернення прокуратури до суду із вказаним позовом полягає у тому, що внаслідок порушення встановленого законом порядку набуття прав на землю, яка є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, а також недотримання вимог містобудівного законодавства завдано значної шкоди інтересам держави в особі територіальної громади.

Вказана позовна заява становить особливу суспільну значущість та винятковий суспільний інтерес, оскільки її предметом є правовий спір, що безпосередньо стосується питання свавільної забудови земельних ділянок комунальної форми власності, а також незаконності їх використання.

Ключовим для застосування норм ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" є поняття «інтерес держави».

У Рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин.

В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Оскільки «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до правових висновків, зроблених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №916/1608/18, «знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Власник землі у цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином, і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі» (пункт 84 постанови).

Самочинною забудовою міста будівлями та спорудами, безпідставною реєстрацією права власності на них порушено права, майнові інтереси законного власника земельної ділянки - територіальної громади м. Дніпра, яка позбавлена можливості користуватись та розпоряджатися цією земельною ділянкою, грубо нівелюється рівність усіх перед законом, порядок і правила забудови населених пунктів та за відсутності поновлення прав територіальної громади провокує усе більшого числа забудовників до самочинного будівництва.

Територіальна громада міста Дніпра, відповідно до статті 13 Конституції України, є власником землі та інших природних ресурсів, а користування земельною ділянкою без належної правової підстави, з огляду на розміщення на ній самочинно збудованого нерухомого майна, порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів з максимально вигідним економічним результатом, рівності усіх перед законом.

Таким чином, звернення прокурора до суду в цих спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про розпорядження земельною ділянкою комунальної форми власності, з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників, що комплексно та беззаперечно свідчить про винятковий суспільний інтерес та високий ступінь суспільної значущості даної справи.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності та користування на землю набувається та реалізується фізичними та юридичними особами в порядку і на підставах, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Виключність у даному випадку полягає у самовільному зайнятті земельної ділянки комунальної власності внаслідок самочинного будівництва та експлуатації об`єкта без відповідних погоджувальних та дозвільних документів, на земельній ділянці не відведеній для такої мети, що призводить до хаотичної забудови в місті та загрожує безпеці громадян.

Враховуючи складну економічну ситуацію, одним з пріоритетних напрямів щодо захисту інтересів держави та територіальних громад в умовах воєнного стану є недопущення самочинної забудови населених пунктів, дотримання принципу рівності всіх перед законом, добросовісності вчинення дій.

В умовах зростання темпів забудови міст набула особливої гостроти проблема недотримання учасниками будівництва містобудівного законодавства, яким встановлено організаційно-правовий порядок здійснення будівництва, дотримання державних будівельних стандартів, норм і правил і, як наслідок, збільшення обсягів самочинного будівництва.

Самовільну забудову слід розглядати принаймні у двох аспектах - соціальному та економічному. У першому - це порушення прав територіальної громади чи окремих громадян, встановлених Законом України "Про планування і забудову територій", а також питання безпеки під час проведення будівельних робіт та експлуатації вже зведеного об`єкта, екологічної та санітарно-епідеміологічної безпеки.

Самочинне будівництво призводить до значних втрат надходжень до місцевих бюджетів, створює передумови для спорудження об`єктів із порушенням економічних інтересів фізичних та юридичних осіб.

Крім того, існування і розповсюдження самочинного будівництва об`єктивно сприяє створенню певних передумов для функціонування тіньового ринку нерухомості.

У свою чергу самочинне будівництво без урахування містобудівних умов та обмежень, Генерального плану міста, Плану зонування території, державних будівельних норм та цільового призначення земельних ділянок, тобто будівництво без дотримання правил та порядку будівництва, є викликом безпеці та правопорядку суспільства. Відмова від дотримання державних будівельних норм (ДБН) та отримання дозволів перетворює самочинний об`єкт нерухомості на джерело постійної небезпеки, у першу чергу, для громади, що проявляється у критичних дефектах, що призводять до раптового обвалення під впливом навантажень або погодних умов, створенні надмірного навантаження на існуючі інженерні міські комунікації, що може стати причиною масштабних аварій, тоді як відсутність належної системи водовідведення може призвести до забруднення ґрунтових вод стічними водами, що створює екологічні та санітарні ризики.

Крім цього, відсутність під час будівництва контролю за дотриманням протипожежних та санітарних норм, може призвести до відсутності належних шляхів евакуації, порушення норм інсоляції (освітлення) та вентиляції, що сприяє поширенню інфекцій та плісняви, що безпосередньо загрожує життю та здоров`ю людей.

Також, ця справа має виняткове значення для прокурора як учасника справи, оскільки, за наявності факту бездіяльності компетентного органу (Дніпровської міської ради) законність у спірних відносинах щодо фактичного знесення самочинного будівництва та повернення земельної ділянки територіальній громаді може бути поновлено тільки лише за ініціювання її захисту прокурором в межах повноважень, визначених ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру". Тому звернення до суду з цим позовом сприятиме ефективній реалізації прокурором конституційної функції представництва інтересів держави з огляду на виключність такого випадку, що є однією з ознак правової держави.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення.

Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов`язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і практики Європейського суду з прав людини забезпечено врахування принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників.

Отже, вказана позовна заява стосується питання права, яке становить фундаментальний суспільний інтерес, оскільки самочинне будівництво на землях комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє розпоряджатись своїм майном, а тому відповідає ознаці виключності випадку, що вимагає захисту прокурором інтересів держави.

Невжиття таких заходів призводить до негативних наслідків у вигляді підриву основ державної діяльності у сфері розвитку благоустрою населених пунктів, соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, нераціонального (незаконного) та неефективного використання земельних ресурсів, грубого нівелювання рівності усіх перед законом, порядку і правил забудови населених пунктів та за відсутності поновлення прав територіальної громади провокує усе більшого числа забудовників до самочинного будівництва.

Аналіз земельного законодавства та законодавства про містобудівну діяльність дає підстави стверджувати, що містобудівна діяльність має здійснюватися виключно з дотриманням інтересів землевласників (землекористувачів) та забезпечувати можливість реалізації ними своїх прав щодо землі як майна.

У свою чергу, наявність зареєстрованого права власності на самочинно збудоване майно, що розташоване на земельній ділянці комунальної форми власності, яка для цього не відводилась, перешкоджає належному розпорядженню та користуванню майном комунальної власності, його передачі відповідальній особі з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади міста, у тому числі шляхом забезпечення надходження коштів до місцевого бюджету від законного використання земельної ділянки.

Щодо наявності підстав для представництва Прокурором інтересів держави у справі суд зазначає таке.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України усі фізичні і юридичні особи здатні мати процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, боржника (процесуальна правоздатність).

Враховуючи особливий процесуальний статус, прокурор у господарському процесі, як особи, яка відповідно до ст.ст. 4, 53, 55 Господарського процесуального кодексу України наділена правом звернення до суду в інтересах іншої особи держави, процесуальна правоздатність у нього настає з моменту виникнення відповідної компетенції або передбачених законом повноважень.

Відповідно до ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду із позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтереси держави».

За положеннями ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді за одночасної наявності двох елементів: порушення або загрози порушення інтересів держави; нездійснення чи неналежного здійснення захисту таких інтересів відповідним суб`єктом владних повноважень, а також у разі його відсутності.

Ключовим для застосування норм ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та визначення згаданого елемента є поняття «інтерес держави».

У Рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Оскільки «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно з п. 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятої 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

ЄСПЛ звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15.01.2009 у справі «Менчинська проти Росії», заява № 42454/02, п. 35).

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 у кожному випадку звернення до суду в інтересах держави, перед тим, як визначити коло відповідачів, прокурор має встановити, насамперед: (а) суб`єкта, якому належать повноваження звертатися до суду за захистом відповідного права або інтересу; (б) ефективний спосіб захисту такого права чи інтересу; (в) залежно від установленого коло відповідачів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 наведено правовий висновок, зокрема, про те, що:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо: орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц.

Слід також враховувати висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 в справі №927/491/19, у якій, зокрема, зазначено, що обчислення розумного строку для реагування відповідного органу на повідомлення прокурора повинно враховувати не лише останнє повідомлення прокурора про подання позову до суду, а й попередні листи, направлені прокурором органу, якщо в них міститься інформація про стверджувані порушення (а не просто направлено запит на надання інформації).

Згідно з ч. 2 ст. 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 14 Конституції України, ст. 1 Земельного кодексу України, ст. 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно зі ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Статтею 324 Цивільного кодексу України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Таким чином, з огляду на зазначену норму закону, прокурор може заявити в інтересах держави позов, який виражається в інтересах частини українського народу - членів територіальної громади, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює саме орган місцевого самоврядування, хоча він, цей орган, навпаки, покликаний ці інтереси захищати.

Такий підхід узгоджується з Європейською хартією місцевого самоврядування 1985 року (ратифікована Законом України від 15 липня 1997 року № 452/97-ВР), яка передбачає, що органи місцевого самоврядування при вирішенні відповідної частини публічних (суспільних) справ (public affairs) діють під власну відповідальність в інтересах місцевого населення й у правовій системі державучасниць, зокрема у сфері адміністративного контролю за органами самоврядування, має забезпечуватись співмірність (баланс) між заходами контролю та важливістю інтересів, які контролюючий орган має намір захищати (ст.ст. 3, 8).

Крім того, з урахуванням ст.ст. 1, 2, 6, 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Однак первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративнотериторіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Конституція України визначає, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України (ст. 140 Конституції України).

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування територіальної громади є однією з гарантій держави.

Згідно із ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські рада є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ст. 142 Конституції України, ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів.

Положення статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" встановлюють, що територіальним громадам міст належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

До повноважень міських рад у галузі земельних відносин згідно зі ст.ст. 12, 83, 122 Земельного кодексу України, ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" належить розпорядження землями комунальної власності в межах, визначених Земельним кодексом України.

Зокрема, статтею 83 Земельного кодексу України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Враховуючи викладене, органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Дніпровська міська рада як орган місцевого самоврядування, що виконує повноваження власника земельних ділянок комунальної власності на території міста Дніпро, а також суб`єкт, уповноважений на здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель на території міста Дніпро.

Доводи щодо бездіяльності уповноваженого органу. Додержання вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Як зазначив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19).

У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Проте, Дніпровською міською радою та її уповноваженими виконавчими органами не вжито належних, достатніх та ефективних заходів, спрямованих на захист інтересів держави у встановленому законом порядку.

Факт неналежного здійснення уповноваженим органом наданих повноважень щодо вжиття відповідних заходів, підтверджується листуванням органів прокуратури із зазначеним органом.

Так, Правобережною прокуратурою міста Дніпра скеровувались запити від 11.06.2025 № 53-3616ВИХ-25, від 22.07.2025 № 53-4538ВИХ-25, від 06.01.2026 на адресу Дніпровської міської ради, в яких повідомлялось про встановлені факти порушення законодавства при реєстрації права власності та самовільному зайнятті земельної ділянки по пр. Героїв, буд. 37 к, у м. Дніпро шляхом проведення державної реєстрації речових прав, а також безпідставне набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 654945212101), що є самочинним будівництвом.

Однак, органом місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту та поновлення прав територіальної громади на спірну земельну ділянку не вжито, що підтверджується листами Дніпровської міської ради від 25.07.2025 № 7/11-1681, від 15.09.2025 № 7/11-2073, що свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з даним позовом.

Таким чином, зазначене свідчить про нездійснення уповноваженим органом захисту порушених інтересів держави в передбаченому законом порядку. У своїх листа орган місцевого самоврядування зазначає, що найбільш ефективним способом захисту прав Дніпровської міської ради є звернення до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва та припинення володіння нерухомим майном.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 зробила такі висновки, що: 1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо: - орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; - орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави; 2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: - відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; - орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

Враховуючи, що вказані інтереси до цього часу залишаються незахищеними, вбачаються виключні підстави для представництва Прокурором інтересів держави в особі Дніпровської міської ради.

Отже, Прокурором належним чином обґрунтовано та доведено наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Дніпровської міської ради у порядку ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

З урахуванням викладеного, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 5 324,80 грн. та судовий збір за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 1 331,20 грн. покладаються на Відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ст.ст. 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити у повному обсязі.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Лідер-Актив" (49107, м. Дніпро, пр. Гагаріна, 175М, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 41935167) усунути перешкоди Дніпровській міській раді (49000, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 75, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 26510514) у праві користування та розпорядження земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Дніпро, пр. Героїв, буд. 37 к, загальною площею 0.0027 га, шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва: споруди підприємства торгівлі (торговельного павільйону) літ.А-1, загальною площею 26.9 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 654945212101).

Скасувати державну реєстрацію права приватної власності на об`єкт нерухомого майна - споруду підприємства торгівлі (торговельний павільйон) літ.А-1, загальною площею 26.9 кв.м за Товариством з обмеженою відповідальністю "Лідер-Актив" (49107, м. Дніпро, пр. Гагаріна, 175М, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 41935167), проведену державним реєстратором Дніпровської районної державної адміністрації Васеніним Ю.В., індексний номер 40333350 від 27.03.2018 (номер відомостей про речове право 25444401), із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 654945212101.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер-Актив" (49107, м. Дніпро, пр. Гагаріна, 175М, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 41935167) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 38, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 02909938) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 5 324,80 грн. та судовий збір за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 1 331,20 грн.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Центрального апеляційного господарського суду.

Суддя О.І. Красота

Повне рішення складено

13.07.2026