Рішення № 138216142, 15.07.2026, Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу

МЕТАЛУРГІЙНИЙ РАЙОННИЙ СУД

МІСТА КРИВОГО РОГУ

Справа № 210/501/26

Провадження № 2/210/1058/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15 липня 2026 року

Металургійний районний суд міста Кривого Рогу у складі:

головуючого-судді: Вікторович Н.Ю.,

за участі секретаря судового засідання: Біди А.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, в порядку загального позовного провадження, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, без участі сторін, та без фіксування судового засідання звукозаписувальним пристроєм, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Добропільської міської ради Донецької області про встановлення юридичного факту постійного проживання зі спадкодавцем на дату відкриття спадщини, -

В С Т А Н О В И В:

29 січня 2026 року представник позивача ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом в інтересах ОСОБА_1 до Добропільської міської ради Донецької області про встановлення юридичного факту постійного проживання зі спадкодавцем на дату відкриття спадщини та просив суд встановити факт постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а саме, що спадкоємець ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), постійно проживала зі спадкодавцем ОСОБА_3 , ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , на час відкриття спадщини, за адресою: АДРЕСА_1 , а саме з 2014 року по час смерті спадкодавця по ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В обґрунтування заявлених вимог представник позивача зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , бабуся позивача - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що Добропільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Покровському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 , згідно до актового запису №912 від 18.12.2024 року. Після її смерті відкрилася спадщина, що складається з квартири за номером АДРЕСА_2 , яка належала померлій на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 20.03.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Добропільського міського нотаріального округу Донецької області Шиманським І.Ю., за реєстром №909 та зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень за реєстраційним номером №3373924 та номером запиту про право власності №7115308. ОСОБА_3 за життя склала заповіт, посвідчений Шиманським І.Ю., приватним нотаріусом Покровського районного нотаріального округу Донецької області 26 лютого 2024 року, зареєстрований в реєстрі за №318, згідно з яким квартиру за номером АДРЕСА_2 , яка належала померлій на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 20.03.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Добропільського міського нотаріального округу Донецької області Шиманським І.Ю., за реєстром №909 заповіла позивачу - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка народилась в селищі Шевченко Великоновосілківського району Донецької області.

Інших спадкоємців не має, в квартирі зараз ніхто не проживає. 23.12.2025 року позивач звернулася до Четвертої криворізької державної нотаріальної контори з питанням оформлення свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадкове майно, яке залишилось після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 , де була заведена спадкова справа №422/2025.

23.12.2025 року позивач отримала постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, де зазначалося, що для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, протягом яких спадкоємці за законом чи за заповітом можуть відмовитися від спадщини, прийняти її, відкликати раніше подані заяви.

Оскільки на момент смерті позивач ОСОБА_1 , як спадкоємець не була зареєстрована разом з спадкодавицею, що підтверджується довідкою №02/16-18/440, виданою 12.12.2025р. відділом реєстрації Добропільської міської ради Донецької області, в якій зазначено реєстрацію ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 з 04 грудня 2024 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Тому позивачці рекомендовано звернутися до суду за захистом своїх спадкових прав, а саме встановити факт постійного проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем, тобто її та померлого бабусі або з приводу визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, у зв`язку з чим, посилаючись на вимоги ч.3 ст.1268 ЦК України, ст.315 ЦПК України представник позивача звернувся до суду з вказаним позовом.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 29 січня 2026 року, вказана справа надійшла до провадження до судді Вікторович Н.Ю. (а.с.22).

Ухвалою суду від 04 лютого 2026 року відкрито провадження у вказаній справі за правилами загального позовного провадження та призначено дату підготовчого судового засідання (а.с.24).

Ухвалою суду від 05 березня 2026 року судом було задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про витребування доказів та витребувано від Четвертої Криворізької державної нотаріальної контори належним чином завірені копії документів, з котрих складається спадкова справа №422/2025, щодо майна ОСОБА_3 , котра померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.29).

Ухвалою суду від 06 квітня 2026 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду (а.с.54).

Присутній у судовому засіданні 23 червня 2026 року, представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та посилаючись на обґрунтування наведені в позовній заяві, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача Добропільської міської ради Донецької області в судовому засіданні присутній не був, поза межами судового засідання від представника за довіреності Добропільської міської ради Донецької області надходили заяви від 18.03.2026р., 08.04.2026р., 08.05.2026р. та 19.06.2026р., в яких представник просив суд проводити розгляд справи без участі представника за наявними документами в матеріалах справи.

Суд заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, допитавши свідків, давши оцінку наданим суду доказам, дійшов висновку, що заявлені вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_3 , про що Добропільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Покровському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 18 грудня 2024 року складено відповідний актовий запис №912, що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 18.12.2024 року (а.с.11).

За життя ОСОБА_3 набула у власність квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Договором купівлі-продажу від 20 березня 2009 року укладеним між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець), який посвідчений приватним нотаріусом Добропільського міського нотаріального округу Донецької області Шиманським І.Ю. 20 березня 2009 року та зареєстровано в реєстрі за №909 (а.с.13-14).

26 лютого 2024 року ОСОБА_3 склала заповіт, який був посвідчений приватним нотаріусом Добропільського міського нотаріального округу Донецької області Шиманським І.Ю. 26 лютого 2024 року та зареєстровано в реєстрі за №318. Вказаним заповітом на випадок своєї смерті ОСОБА_3 зробила наступне розпорядження, а саме: квартиру за номером АДРЕСА_2 , заповіла громадянці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка народилась в селищі Шевченко Великоновосілківського району Донецької області (а.с.15 зворот).

23 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до державного нотаріуса Четвертої Криворізької державної нотаріальної контори, з заявою про прийняття спадщини за заповітом (а.с.40).

23 грудня 2025 року державним нотаріусом Четвертої Криворізької державної нотаріальної контори, Артеменко Л.М. було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, відповідно до якої, відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 , оскільки ОСОБА_1 пропустила встановлений законом строк прийняття спадщини після її смерті (а.с.17 зворот).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі №638/2304/17.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.

Відповідно до ч.1 ст.1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ч.1 ст.1268 ЦК України).

Згідно з ч.3 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Тобто, будь-яка особа, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину.

Подібні правові висновки щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду: від 10 квітня 2020 року у справі №355/832/17, від 21 жовтня 2020 року у справі №569/15147/17, від 02 квітня 2021 року у справі №191/1808/19, від 28 квітня 2021 року у справі №204/2707/19, від 19 травня 2021 року у справі №937/10434/19, від 19 квітня 2023 року у справі №2-516/2007.

Згідно до ч.1 та ч.2 ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч.1 ст.1270 ЦК України).

Частиною 1 ст.1296 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. З цієї норми випливає, що прийняття спадщини має важливе практичне значення: з ним пов`язана можливість оформлення права власності на спадкове майно шляхом видачі нотаріусом правовстановлюючого документа свідоцтва про право на спадщину та реєстрації, у випадках, визначених законом, прав на неї (наприклад, на нерухоме майно).

Отже, для того, щоб набути право на спадщину, спадкоємці за заповітом або за законом мають прийняти її у порядку та у строки, встановлені законом.

Щодо спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори. Для тих спадкоємців, які не проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є заява про це, подана до нотаріального органу (ч.1 ст.1269 ЦК України).

Для того, щоб спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, самого факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини недостатньо. Необхідно, щоб таке проживання було постійним.

Згідно з п.п.4.10 п.4 розділу 2, глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, жодним строком не обмежена. Тобто спадкоємець, який прийняв спадщину, може звернутися за видачею свідоцтва протягом будь-якого часу після закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. Особливе значення при цьому має факт постійного проживання спадкоємця на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем, який підтверджує фактичне прийняття спадщини і має бути доведений спадкоємцем.

В останньому випадку зазначені обставини є підставою для звернення з позовом або заявою (в залежності від наявності або відсутності спору щодо спадкового майна) про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не з позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини. Отже, законодавець в даному випадку висунув вимогу про обов`язковість постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що ставить прийняття спадщину у такому випадку в залежність від факту спільного постійного проживання вказаних осіб.

Як випливає із п.3.22, розділу 2 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, у разі відсутності у паспорті спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання, доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем.; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Відповідно до роз`яснень п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 01 січня 2004 року тощо.

Згідно роз`яснень в п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Частиною першою ст.29 Цивільного кодексу України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Положення ст.29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.

Право на вибір місця проживання закріплено у ст.33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).

Згідно зі ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Зазначена норма відображає загальний принцип недискримінації за ознакою наявності чи відсутності реєстрації місця проживання чи місця перебування особи.

Згідно ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати; місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно- територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

Частинами другою та шостою статті 29 Цивільного кодексу України передбачено, що фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 10 січня 2019 року в справі №484/747/17, від 01 липня 2020 року в справі №222/1109/17.

У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем.

Зі змісту наведених норм закону вбачається, що під постійним проживанням спадкоємця із спадкодавцем розуміється як факт безпосереднього проживання спадкоємця із спадкодавцем на момент його смерті, так і факт наявності у спадкоємця, на момент смерті спадкодавця, зареєстрованого у передбаченому законом порядку права на постійне проживання з останнім за однією адресою.

Аналіз наведених норм права дозволяє сформулювати висновок про те, що сама по собі реєстрація місця проживання особи разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини не може бути підтвердженням, відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України, своєчасного, повного, безумовного прийняття спадщини спадкоємцем. Для цього, окремо слід довести факт постійного (спільного й безперервного) проживання спадкоємця зі спадкодавцем станом на день смерті останнього.

Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не саму реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного (позиція Верховного суду у справі №355/832/17 від 10.04.2020р.).

Так, відповідно до Листа вих.№02/16-18/440 від 12.12.2025р. за підписом завідувача сектору ведення реєстру територіальної громади відділу реєстрації Добропільської міської ради Н.Парамонової вбачається, що за наявними обліками сектору ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 04 грудня 2024 року по 18 грудня 2024 року. Станом на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 була зареєстрована одна (а.с.41 зворот).

З Витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання №1430-2138151-2018 від 26.10.2018 року виданого Добропільським районним відділом Головного управління Державної міграційної служби в Донецькій області вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 11.01.2013 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.10).

За клопотанням представника позивача ОСОБА_5 - ОСОБА_2 у судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Так, допитана у судовому засіданні 17 червня 2026 року свідок ОСОБА_6 будучи попередженим про кримінальну відповідальність та приведений судом до присяги суду пояснив, що до квітня 2023 року він мешкав в АДРЕСА_4 , в 23 квартирі вказаного будинку в період з 2012 по 2014 роках почали проживати онучка разом зі своєю бабусею. Бабусі було більше 60 років. Внучка мешкала з нею, на вигляд їй було років 30-35. В 2023 році онучка була не заміжня, працювала продавцем в місцевому магазині. Де зараз бабуся йому не відомо, однак, в місті Кривий Ріг він зустрів її онучку.

Допитана у судовому засіданні 06 липня 2026 року свідок ОСОБА_7 будучи попередженим про кримінальну відповідальність та приведений судом до присяги суду пояснив, що він до вересня 2025 року проживав в місті Добропілля Донецької області, покинув місце проживання у зв`язку з постійними обстрілами АДРЕСА_5 знаходився на відстані приблизно 300 метрів від місця його проживання в місті Добропілля. Він знайомий з ОСОБА_8 яка приблизно з 2014 року почали проживати разом з бабусею в будинку АДРЕСА_5 , туди вони переїхали з міста Донецьк після його окупації. ОСОБА_9 померли ІНФОРМАЦІЯ_7 , похованням бабусі займалась її онука, оскільки він особисто надавав їй допомогу з вказаного питання. ОСОБА_8 він добре знає, вона раніше зустрічалась з його сином, зверталась до нього за допомогою відвести бабусю до лікарні.

Таким чином, відсутність реєстрації місця проживання ОСОБА_1 не є доказом того, що вона в період з 2014 року по 16 грудня 2024 року не проживала за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки сама по собі реєстрація згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкодавець ОСОБА_3 не проживала з позивачем на час своєї смерті.

Відповідно до Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 28 лютого 2025 року №376, Добропільська міська територіальна громада, Покровського району, Донецької області, є територією активних бойових дій з 24.02.2022 року та станом на сьогодні бойові дії на зазначеній території не завершено.

Отже, з метою додаткового підтвердження факту спільного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, проведення Добропільською міської радою дій по складанню акта про фактичне проживання осіб в квартирі за номером АДРЕСА_2 , яка належала померлій ОСОБА_3 , є неможливим,

Під час розгляду справи судом встановлено факт постійного проживання на час відкриття спадщини ОСОБА_1 , зі спадкодавцем ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме з 2014 року по час смерті спадкодавця по ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується допитаними у судовому засіданні поясненнями свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

У частині третій статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, до вказаного висновку суд прийшов, виходячи не тільки із вимог національного законодавства України, а і з висновків Європейського Суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17.03.2011 року (остаточне - 17.06.2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18.01.1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства»). Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)».

Суд зазначає, що факт про встановлення якого просить позивач, має юридичне значення, а метою встановлення факту, що має юридичне значення - встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на дату відкриття спадщини, є право позивача на отримання спадщини, суд вважає, що факт постійного проживання зі спадкодавцем доведений.

Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 259, 263, 264, 265, 293, 315 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Добропільської міської ради Донецької області про встановлення юридичного факту постійного проживання зі спадкодавцем на дату відкриття спадщини, - задовольнити.

Встановити факт постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а саме, що спадкоємець ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , постійно проживала зі спадкодавцем ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , на час відкриття спадщини, за адресою: АДРЕСА_1 , а саме з 2014 року по час смерті спадкодавця по ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дати його складання шляхом подання апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної.

Суддя: Н. Ю. Вікторович