Ухвала суду № 138214223, 14.07.2026, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14.07.2026 Справа №2-8441/10 Провадження №4-с/607/42/2026

м. Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі:

-головуючої судді Сташків Н.М.,

-за участі секретаря судового засідання Юхимчук Т.В.,

у присутності учасників справи: представника заявниці Братівника І.В., представниці відділу ДВС Бойко Р.О., представниці стягувача Данилевич А.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Тернопільського відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України,-

В С Т А Н О В И В:

26.06.2026 представник заявниці ОСОБА_1 адвокат Братівник І.В. через електронний суд подав до суду скаргу на бездіяльність Тернопільського відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі відділ ДВС) у виконавчому провадженні № 29860426 з виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду у справі № 2-844/10 яким стягнуто з ОСОБА_1 за договором кредитної лінії на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» 346 577,50 грн. Вказану скаргу передано судді 03.07.2026.

В обґрунтування скарги зазначено, що зазначений виконавчий лист неодноразово перебував на примусовому виконанні.

За даними Державного реєстру речових прав та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна містяться відомості про обтяження майна ОСОБА_1 , а саме: №11857393, зареєстроване 17.11.2011 на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №29860426 від 17.11.2011; № 7889633, зареєстроване 01.12.2014 на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 41651393 від 01.12.2014 р; № 34700645 зареєстроване 17.12.2019 на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №60716086 від 26.11.2019.

Записи про обтяження внесено на підставі постанов державного виконавця, з виконання рішення суду від 12.01.2011 № 2-177/11.

В силу вимог ч. 1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» строк пред`явлення виконавчого листа до виконання закінчився.

08.06.2026 ОСОБА_1 через свого представника адвоката Братівника І.В. звернулась до відділу ДВС із заявою про зняття арештів з майна, на яку 16.06.2026 надано відповідь із відмовою в проведенні виконавчих дій з припинення арештів.

Зі змісту цього повідомлення вбачається, що виконавчі провадження зі стягнення заборгованості з ОСОБА_1 відсутні.

За таких обставин невжиття Тернопільським відділом ДВС за заявою ОСОБА_1 заходів щодо скасування обтяжень належного їй майна, застосованих постановами про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, є неправомірними.

З цих підстав представник заявниці просив визнати протиправною бездіяльність відділу ДВС, яка полягає у не знятті арешту з майна ОСОБА_1 , накладеного в межах виконавчих проваджень № 29860426, №41651393, 51599147, 60716086 з примусового виконання виконавчого листа № 2-841 від 28.01.2011 виданого Тернопільським міськрайонним судом. Зобов`язати відділ ДВС зняти арешт з майна ОСОБА_1 , який був накладений на підставі постанов державного виконавця про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 29860426 від 17.11.2011, № 41651393 від 01.12.2014, №51599148 від 22.07.2016, № 60716086 від 26.11.2019 на виконання судового рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у справі № 2-8441/10 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в користь ВАТ «Державний ощадний банк України№ в розмірі 346577,50 грн, а також виключити запис про обтяження № 11857393 від 17.11.2011 з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, виключити запис про обтяження № 7889633 (спеціальний розділ) від 01.12.2014 з Державного реєстру речових прав, виключити запис про обтяження № 34700645(спеціальний розділ) від 17.12.2019 з Державного реєстру речових прав.

У судовому засіданні представник заявниці скаргу підтримав, пояснив, що бездіяльність відділу ДВС полягає у незнятті арешту з належного заявниці майна всупереч тому, що, по-перше, виконавче провадження завершене, виконавчий лист повернуто стягувачу в листопаді 2022 року і по даний час, тобто більше трьох років його не пред`явлено до виконання, і, по-друге, відсутній борг заявниці перед стягувачем. Подання цієї скарги є єдиним належним способом захистити її порушене право на мирне володіння майном.

Представниця відділу ДВС у судовому засіданні підтримала надані 10.07.2026 через електронний кабінет письмові пояснення, пояснила, що дії відділу є правомірними, у заяві про скасування арешту, з якою заявниця звернулась до відділу ДВС, відсутні підстави, передбачені ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» для зняття арешту. З цих підстав просила в задоволенні скарги відмовити.

Представниця стягувача в судовому засіданні підтримала надані письмові пояснення, пояснила, що борг ОСОБА_1 не є прощеним, відбулось лише списання цього боргу з одного рахунку на інший за внутрішніми документами банку, рішення суду не виконане. Тому вважає, що підстави зняття арешту з майна відсутні. З цих підстав просила в задоволенні скарги відмовити.

Постановлення та проголошення ухвали згідно з вимогами ч. 1 ст. 244 ЦПК України відкладено до 15.00 год. 14.07.2026.

Суд, дослідивши зібрані у справі докази, встановив такі обставини.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 23.12.2010 у справі №2-8441/10 за позовом прокурора м. Тернополя в інтересах держави в особі ВАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 , третя особа Приватне підприємство «Альпіна», позов задоволено стягнено з ОСОБА_1 заборгованість за договором кредиту №9 від 21.06.2005 на користь ВАТ «Державний ощадний банк України», розмір якої станом на 06.10.2010 складає в перерахунку на гривню за офіційним курсом НБУ 346577,5 гривень.

28.01.2011 на підставі зазначеного рішення судом видано виконавчий лист.

Відповідно до інформації, яка міститься у відкритому доступі в Автоматизованій системі виконавчого провадження, виконавче провадження № 51599148, боржником у якому є ОСОБА_1 , а стягувачем ВАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - ТОУ АТ "Ощадбанк", відкрите 11.07.2016 та знаходиться у стані «завершено».

З постанови Головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби у місті Тернополі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Семенчук К.І. від 24.11.2022 вбачається, що виконавчий лист, виданий 28.01.2011, про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором кредиту №9 від 21.06.2005 на користь ВАТ «Державний ощадний банк України», розмір якої станом на 06.10.2010 складає в перерахунку на гривню за офіційним курсом НБУ 346577,5 гривень, повернуто стягувачу на підставі п. 2 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». В мотивувальній частині постанови зазначено, що в результаті вжитих державним виконавцем заходів встановлено, що у боржника відсутнє майно, на яке можна було б звернути стягнення і здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Повернення виконавчого документу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє стягувача права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання. Боржника внесено в Єдиний державний реєстр боржників.

24.02.2023 АТ «Ощадбанк» прийнято рішення щодо списання в рахунок резерву заборгованості за кредитними операціями фізичних осіб, що обліковується на баланс філій обласних управлінь АТ «Ощадбанк». В додатку до рішення правління АТ «Ощадбанк», протокол № 30 від 07.03.2023 «перелік заборгованості фізичних осіб, що пропонується до списання за рахунок резерву» в найменуванні позичальників зазначена ОСОБА_1 .

В інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 461786084 від 27.01.2026 містяться відомості про обтяження арешт нерухомого майна ОСОБА_1 : 1) № 11857393, зареєстроване 17.11.2011 на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №29860426 від 17.11.2011; 2) № 7889633, зареєстроване 01.12.2014 на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 41651393 від 01.12.2014; 3) № 34700645, зареєстроване 17.12.2019 на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №60716086 від 26.11.2019.

10.06.2026 представник заявниці звернувся до відділу ДВС з заявою про зняття арешту з майна, посилаючись на завершення виконавчого провадження та обмеження внаслідок безпідставного обтяження права заявниці на мирне володіння належним їй майном.

Як установлено судом, арешт на підставі цієї заяви не знятий.

Умови і порядок виконання судових рішень, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, на час видачі виконавчого листа від 28.01.2011 № 2-8441/10, пред`явлення його до виконання та накладення арешту на майно боржника (постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 29860426 від 17.11.2011 та № 41651393 від 01.12.2014) були врегульовані Законом № 606-XIV, який втратив чинність 05 жовтня 2016 року.

Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Аналогічна за змістом норма закріплена у частині першій статті 48 Закону № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року, та діяв на час накладення арешту відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №60716086 від 26.11.2019.

Отже, арешт є початковою стадією виконавчого провадження щодо звернення стягнення на майно боржника.

Згідно із частиною другою статті 57 Закону № 606-XIV арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Схожі за змістом приписи містяться у статті 56 Закону № 1404-VIII.

Виконавче провадження як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом.

Отже, правовою метою накладення державним (приватним) виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

Одним із аргументів заявниці щодо наявності підстав зняття арешту з майна є завершення виконавчого провадження у зв`язку з поверненням виконавчого документа стягувачеві.

Термін «завершення виконавчого провадження» застосовувався у нормі статті 30 Закону № 606-XIV як узагальнююче поняття процесуальної стадії виконавчого провадження.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження згідно з статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу згідно зі статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно зі статтею 48 цього Закону.

У Законі № 1404-VIII (чинному на момент винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 24.11.2022) відсутня норма, аналогічна нормі частини першої статті 30 Закону № 606-XIV. Закон № 1404-VIII не містить такого поняття, як «завершення виконавчого провадження», водночас окремо врегульовує виконавчі дії щодо закінчення виконавчого провадження у статті 39 та щодо повернення виконавчого документа стягувачу в статті 37.

Відповідно ч. 1 ст. 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: 1) стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; 4) стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа; 5) у результаті вжитих виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, про відібрання дитини, а також виконавчі документи, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані без участі боржника); 6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі; 7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку; 8) відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення, не закінчилася; 9) законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення; 10) відсутня його згода на заміщення приватного виконавця у випадках, передбачених Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів"; 11) запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру.

Підстави для закінчення виконавчого провадження визначені у частині першій статті 39 Закону № 1404-VIII.

Як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного (приватного) виконавця не проводяться. Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27.03.2020 у справі № 817/928/17, від 10.01.2024 у справі № 569/6234/22.

У постанові від 14.05.2025 у справі № 2/1522/11652/11 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчого документа стягувачу є формами завершення виконавчого провадження, проте вони мають різні правові підстави та відповідно різні правові наслідки.

Зокрема, в цій справі ВП ВС висловила правову позицію, зміст якої полягає в тому, що законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом установлених законом строків. ВП ВС відступила від правового висновку КАС ВС, викладеного в постанові від 26 травня 2020 року у справі № 815/7269/15 щодо можливості зняття арешту з майна боржника у випадку повернення виконавчого документа стягувачу та зазначила, що повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за винятком випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону № 1404-VIII).

Згідно з ч. 3 ст. 37 Закону № 1404-VIII у разі повернення виконавчого документа з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, стягувачу повертаються невикористані суми внесеного ним авансового внеску. На письмову вимогу стягувача виконавцем надається звіт про використання авансового внеску. У разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті арешт з майна знімається.

З урахуванням зазначеного, не є обгрунтованими доводи представника заявниці про те, що повернення стягувачу виконавчого листа (в даному випадку з підстави, передбаченої п. 2 ст. 37 Закону № 1404-VIII) є підставою зняття арешту з майна.

При цьому суд також ураховує, що згідно з вимогами ч. 1, п. 1 ч. 4, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, причому цей строк переривається в разі пред`явлення виконавчого документа до виконання, та в разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення цей строк встановлюється з дня його повернення, а відповідно до п. 10-2 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення цього Закону тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Щодо тверджень представника заявниці про відсутність боргу, то судом не здобуто належних доказів на підтвердження цієї обставини. Натомість, як зазначила представниця стягувача в судовому засіданні, рішення суду не виконане, боргу ОСОБА_1 не сплатила і цей борг не є прощеним, відбулось лише списання цього боргу з одного рахунку на інший за внутрішніми документами банку.

При цьому суд враховує, що такої підстави як відсутність боргу для закінчення виконавчого провадження статтею 39 Закону № 1404-VIII не передбачено. Виконавчий лист повернуто стягувачу на підставі п. 2 ст. 37 Закону № 1404-VIII у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, та безрезультатністю здійснених виконавцем відповідно до цього Закону заходів щодо розшуку такого майна.

Статтею 59 Закону № 1404-VIII визначено підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини (частина 4 вказаної статті), якими є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".

Таким чином, підстави, на які вказує представник заявниці, не входять до визначеного законом переліку підстав для зняття виконавцем арешту з майна боржника.

Відтак, суд не вбачає у діях відділу ДВС порушень при вирішенні заяви представника заявниці від 10.06.2026 про зняття арешту з майна.

Крім цього, суд вважає, що посилання представника заявниці на постанови Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі № 2-356/12 (правильна дата ухвалення постанови 07.07.2021), від 03 листопада 2021 року (справа № 161/14034/20), від 22 грудня 2021 року (справа № 645/6694/15-ц), від 09 січня 2023 року (справа № 2-3600/09), від 28 серпня 2024 року (справа № 947/36027/21), у яких, як зазначено у скарзі, сформульовано правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном (насправді такі висновки викладені лише в постановах у справах № 161/14034/20, № 645/6694/15-ц, № 947/36027/21), не є відповідними до обставин справи, яка розглядається, оскільки судом не встановлено ні відсутності виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої п. 2 ст. 37 Закону № 1404-VIII, не позбавляє стягувача права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону), ні відсутності майнових претензій з боку стягувача (у частині наведених представником заявника справ, зокрема, № 2-356/12, № 161/14034/20, № 645/6694/15-ц, мало місце повне погашення боргу боржниками за погодженням зі стягувачами після повернення виконавчих документів, а у справі № 947/36027/21 після закінчення виконавчого провадження сплинули строки пред`явлення виконавчих документів до виконання).

У постанові ВС від 09 січня 2023 року (справа № 2-3600/09), яку позивач також зазначає у вищевказаному переліку постанов, ВС навпаки вказав, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що у діях державного виконавця немає порушень норм Закону України «Про виконавче провадження», права боржника у виконавчому провадженні не порушені, та залишив без змін ухвалу апеляційної інстанції, якою скасовано ухвалу суду першої інстанції про часткове задоволення скарги. І якраз обставини цієї справи є подібними до обставин справи, яка розглядається, зокрема підставою скарги у справі № 2-3600/09 було незняття виконавцем арешту при поверненні виконавчого документу на підставі п. 2 ст. 37 Закону № 1404-VIII.

При вирішенні скарги ОСОБА_1 судом ураховано останню правову позицію ВП ВС від 14.05.2025 у справі № 2/1522/11652/11, яка є релевантною до обставин даної справи, та відповідно до якої повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника.

З урахуванням установлених судом обставин, вимог Закону «Про виконавче провадження», висновків ВП ВС, викладених щодо застосування норм цього Закону в постанові від 14.05.2025 у справі № 2/1522/11652/11, суд вважає, що скарга ОСОБА_1 не є обгрунтованою, а тому в її задоволенні слід відмовити.

На підставі наведеного, відповідно до ст. ст. 450-452, 260 261, 353 355 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність Тернопільського відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.

Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена в день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.

Суддя Н. М. Сташків