Рішення № 138214181, 14.07.2026, Кременецький районний суд Тернопільської області

Справа №601/1802/26

Провадження № 2-о/601/71/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2026 року Кременецький районний суд Тернопільської області

в складі: головуючого судді Коротича І.А.,

при секретарі судового засідання Бончик А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кременець цивільну справуза заявою Гурника Віктора Олександровича, який представляє інтереси ОСОБА_1 , де заінтересована особа: виконавчий комітет Кременецької міської ради в особі Кременецької міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення,-

встановив:

Заявник ОСОБА_2 , який представляє інтереси ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, де заінтересована особа: виконавчий комітет Кременецької міської ради в особі Кременецької міської ради, в якій просить встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус одинокої матері, яка виховує сина ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Тернопіль, без батька та є його єдиним законним представником та єдиним опікуном.

В обґрунтування заяви заявник вказав, що ОСОБА_1 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Кременець Тернопільської області, де і проживає на даний час, що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади від 21 червня 2026 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у заявниці народився син ОСОБА_3 . Оскільки на час народження дитини, ОСОБА_1 не перебувала у зареєстрованому шлюбі, відомості про батька в актовому записі про народження дитини № 189 від 20 вересня 2024 року записані Кременецьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Кременецькому районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, відповідно до частини 1 статті 135 Сімейного кодексу України зі слів матері. З часу народження сина, заявниця разом із дитиною проживають у АДРЕСА_1 . у житловому будинку, що на праві власності належить дідові ОСОБА_4 .

Заявниця самостійно виховує та утримує дитину за власні заощадження, зароблені за час перебування у США у період з 2022 по 2024 рік. Окрім цього, вона отримує державну соціальну допомогу при народженні дитини.

У найближчий час ОСОБА_1 має намір одружитися з громадянином Ізраїлю та виїхати на постійне проживання разом із сином до Ізраїлю. Процес легалізації в Ізраїлі у разі реєстрації шлюбу із громадянином Ізраїлю є довготривалим, займає від 5 до 8 років та охоплює ступінчасту процедуру, за якою іноземний партнер поетапно отримує статус тимчасового жителя, в подальшому постійного жителя і громадянство Ізраїлю.

У зв`язку зі складністю оформлення документів під час імміграційної процедури, ОСОБА_1 звернулася за юридичною допомогою до члена Ізраїльської колегії адвокатів адвоката Роея Капача, який надав їй перелік документів, необхідних для подання до Ізраїльського управління населення та імміграції та роз`яснив, що відповідно до вимог Ізраїльського управління населення та імміграції у випадках, коли до заяви на імміграцію та статус в Ізраїлі включається неповнолітня дитини від попередніх стосунків, ізраїльські органи влади вимагають отримати позицію та згоду іншого з батьків дитини, щодо переїзду дитини на постійне проживання до Ізраїлю та щодо набуття дитиною легального статусу та ізраїльського громадянства. Ця вимога прямо передбачена Процедурою № 5.2.0008 Управління населення та імміграції стосовно надання статусу іноземному подружжю громадянина Ізраїлю.

У зв`язку з цим, оскільки згода батька дитини в даній ситуації не може бути отримана, Ізраїльське управління населення та імміграції вимагає остаточного та юридично обов`язкового судового рішення, яке чітко встановлює, що ОСОБА_1 має виключну юридичну владу приймати рішення стосовно дитини, включаючи місце проживання дитини, її переїзд на постійне проживання за кордон, імміграцію до Ізраїлю, набуття легального статусу та громадянства Ізраїлю, а також усі питання, пов`язані з батьківськими правами, опікою, піклуванням та юридичним представництвом дитини, без необхідності згоди або участі іншого з батьків.

За таких обставин, заявниця змушена у судовому порядку встановити факт, що вона має статус одинокої матері, яка виховує дитину без батька та є її єдиним законним представником та єдиним опікуном.

Ухвалою судді від 25 червня 2026 року, відкрито провадження у даній справі за правилами окремого провадження.

Заявниця ОСОБА_1 та її представник адвокат Гурник В.О. у судове засідання не з`явились, надіславши на адресу суду заяву, згідно якої заявлені вимоги підтримують та просять їх задовольнити.

Представник заінтересованої особи виконавчого комітету Кременецької міської ради в особі Кременецької міської ради у судове засідання не з`явився, надіславши на адресу суду заяву про слухання справи у його відсутності, заяву підтримує в повному обсязі, заперечень та доповнень немає.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. ч. 4, 5 ст. 268 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14, якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явилися всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явилися всі учасники такої справи.

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши та оцінивши докази по справі, суд приходить до висновку, що заява підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що з паспорта громадянина України заявниці № НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , в якому матір`ю дитини зазначена ОСОБА_1 , батьком ОСОБА_5 (а.с.10).

Проте, відповідно до Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до ч.1 ст.135 СК України від 20.09.2024 № 00047078672, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадився за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записувалося за її вказівкою (а.с.13).

Також встановлено, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та її син ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) проживають та зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 , що вбачається з Витягів з реєстру територіальної громади № 2026/010247562 від 21.06.2026 та № 2026/010247563 від 21.06.2026.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов`язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб`єктом цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 49 Цивільного кодексу України; далі - ЦК України). Актом цивільного стану є, зокрема, народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, зміна імені, інвалідність, смерть тощо (частина друга статті 49 ЦК України).

Аналогічні за змістом приписи закріплені у статті 2 Закону України від 01 липня 2010 року № 2398-VI «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» (далі - Закон № 2398-VI).

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Стаття 315 ЦПК України називає окремі категорії справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Це справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Поряд з цим, такий перелік не є вичерпним та відповідно до частини другої вказаної статті у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

В пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», вказано, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Цим же пунктом визначено, що суд може встановлювати факти, які й за іноземним законодавством тягнуть за собою правові наслідки для заявника і рішення суду необхідне заявникові для застосування у відносинах з громадянами інших держав

Нормами статті 135 СК України визначений порядок запису про батьків дитини, якщо батьківство, материнство не встановлено.

Згідно частини 1 цієї статті передбачено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народження провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

З урахуванням викладеного, належними доказами підтвердження того, що відомості про батька дитини записані зі слів матері, є свідоцтво про народження дитини, Витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження дитини із зазначенням підстави внесення відомостей про батька дитини до актового запису про народження дитини відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України.

Згідно з п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» одинокою матір`ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.

Суд враховує, що мають бути захищені найкращі інтереси неповнолітньої дитини, зокрема з метою можливості вільного та законного проживання в іншій державі.

Чинним законодавством не визначений порядок надання статусу одинокої матері, тобто встановити даний факт в позасудовому порядку неможливо.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої постановою Верховної Ради № 789 від 27.02.1991, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Також у ч. 2 ст. 6 цієї Конвенції зазначається, що держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини.

Відповідно до ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України та Конвенцією про права дитини.

Згідно статті 2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», в редакції чинній з 28.08.2018, документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в`їзд в Україну, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в`їзд в Україну). У передбачених міжнародними договорами України випадках замість документів, зазначених у частині першій цієї статті, для виїзду з України і в`їзду в Україну можуть використовуватися інші документи.

Згідно п. 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. N 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2010 р. N 724) виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється 2) без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків, зокрема: у разі пред`явлення документів або їх нотаріально засвідчених копій: свідоцтва про смерть другого з батьків; рішення суду про позбавлення батьківських прав другого з батьків; рішення суду про визнання другого з батьків безвісно відсутнім; рішення суду про визнання другого з батьків недієздатним; рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків; довідки про народження дитини, виданої відділом реєстрації актів цивільного стану, із зазначенням підстав внесення відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України (під час виїзду дитини за кордон у супроводі одинокої матері).

Таким чином, законодавець передбачив можливість видачі довідки про народження дитини відділом реєстрації актів цивільного стану, із зазначенням підстав внесення відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України як підставу для виїзду неповнолітньої дитини за кордон (під час виїзду дитини за кордон у супроводі одинокої матері).

Чинне законодавство не дає єдиного визначення поняття «одинока мати».

У пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 року одинокою матір`ю визнана «жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, або вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама».

Статті 3, 11 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 покладають на Держави - учасниці цієї Конвенції зобов`язання забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів, також вживати заходів для боротьби з незаконним переміщенням і неповерненням дітей із-за кордону.

Вимога Конвенції ООН про права дитини обумовлена потребою забезпечити вирішення питань, що стосуються виховання і піклування про дитину, у легітимний спосіб і таким чином гарантувати стабільне життя дитини і впорядкованість її відносин з батьками чи іншими піклувальниками.

Багатостороннім міжнародним договором, спрямованим на захист дитини від незаконного переміщення чи утримання, є Гаазька Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25.10.1980, до якої приєдналися Україна та Ізраїль.

У Гаазькій Конвенції вживаються поняття «право піклування» і «право доступу», тлумачення яких обмежено виключно цілями Конвенції. Так, «право піклування» охоплює права, пов`язані з піклуванням будь-якої особи про дитину, і зокрема, право визначати місце проживання дитини, а «право доступу» включає право спілкуватися з дитиною, у тому числі переміщувати дитину на обмежений час у місце інше, ніж місце її постійного проживання (стаття 5 Конвенції).

Право піклування в контексті Конвенції охоплює не лише визначення місця проживання дитини, а й вирішення питань про тимчасовий чи постійний виїзд дитини за кордон. Тобто, наявність документа, що визначає місце проживання дитини з одним із батьків, не є підставою для зміни дитиною держави проживання цим з батьків одноособово. Зміна країни проживання дитини вимагає окремого узгодження з тим з батьків, який проживає окремо (а за відсутності - потрібен дозвіл суду), адже такий переїзд, як правило, спричиняє зміну режиму спілкування дитини з другим з батьків, порядку участі у вихованні дитини, а також зміну звичного соціального, культурного, мовного середовища дитини, тобто впливає на питання, пов`язані з її подальшим життям, розвитком і вихованням.

Заява мотивована тим, що відповідно до вимог Ізраїльського управління населення та імміграції у випадках, коли до заяви на імміграцію та статус в Ізраїлі включається неповнолітня дитини від попередніх стосунків, ізраїльські органи влади вимагають отримати позицію та згоду іншого з батьків дитини щодо переїзду дитини на постійне проживання до Ізраїлю та щодо набуття дитиною легального статусу та ізраїльського громадянства. Ця вимога прямо передбачена Процедурою № 5.2.0008 Управління населення та імміграції стосовно надання статусу іноземному подружжю громадянина Ізраїлю.

Посилається на те, що для настання правових наслідків, згідно законодавства Ізраїлю необхідно рішення суду України про встановлення факту, що заявник є єдиним законним представником (опікуном) дитини.

На підтвердження зазначеного, було надано копію юридичної консультації у перекладі на українську мову.

Визначення походження дитини проводиться в момент державної реєстрації її народження, яке має бути здійснене у відповідності до ст. ст. 144-147 Сімейного кодексу України.

Згідно ч. 2 ст. 147 Сімейного кодексу України, по батькові дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, за умови, що батьківство щодо дитини не визнано, визначається за іменем особи, яку мати дитини назвала її батьком.

Відповідно ст. 242 ЦК України, батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

Тому, беручи до уваги те, що відомості про батька дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , занесені до актового запису про народження в порядку ч.1 ст.135 СК України, тобто, зі слів матері, а підтвердження того, що заявниця є єдиним законним представником має для заявниці юридичне значення та необхідне їй для переїзду з сином на постійне проживання за кордон, імміграцію до Ізраїлю, набуття легального статусу та громадянства Ізраїлю, що підтверджується доказами по справі, враховуючи факт того, що такий факт неможливо встановити у позасудовому порядку, суд доходить до висновку про наявність підстав для задоволення заяви у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 81, 89, 141, 263-265, 293, 315 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Заяву Гурника Віктора Олександровича, який представляє інтереси ОСОБА_1 , де заінтересована особа: виконавчий комітет Кременецької міської ради в особі Кременецької міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення, - задовольнити.

Встановити факт, що має юридичне значення, а саме: факт того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус одинокої матері, яка виховує сина ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Тернопіль, без батька та є його єдиним законним представником та єдиним опікуном.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційного скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Учасники справи:

Заявниця: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , жителька АДРЕСА_1 .

Заінтересована особа: виконавчий комітет Кременецької міської ради в особі Кременецької міської ради, місцезнаходження: м. Кременець, вул. Шевченка, 67, Тернопільської області, код ЄДРПОУ 04058338.

Головуючий: