Рішення № 138213301, 14.04.2026, Херсонський міський суд Херсонської області

Справа № 766/17797/25

н/п 2-о/766/198/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.04.2026 року м. Херсон

Херсонський міський суд Херсонської області у складі:

головуючого судді Скрипніка Л.А.,

секретаря судового засідання Бажанової В.М.,

за участю:

заінтересованої особи -1 ОСОБА_1 ,

представника заінтересованої особи-1 адвоката Чернецької Г.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Херсоні цивільну справу за заявою ОСОБА_2 , який також діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 як заінтересованої особи -2, заінтересована особа-1: ОСОБА_1 , заінтересована особа -3: Служба у справах дітей Херсонської міської ради, про видачу обмежувального припису,-

В И Р І Ш И В :

У грудні 2025 року ОСОБА_4 , який також діє в інтересах свого малолітнього сина ОСОБА_5 звернувся до суду із заявою про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_1 , яким просив визначити такі тимчасові обмеження прав останньої, а саме: 1) Заборонити наближатися на відстань ближче ста. Метрів до будь-якого мі ця проживання ( перебування постраждалого ОСОБА_6 1983 року народження та малолітнього ОСОБА_5 а також будь-якою іншою адресою їх фактичного проживання; 2) заборонити наближатися на відстань ближче 100 метрів до місць навчання, лікування та інших місць частого відвідування малолітнього ОСОБА_3 ; 3) заборонити особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_6 та малолітнього ОСОБА_5 , переслідувати їх; 4) заборонити вести листування, телефонні переговори, надсилати електронні повідомлення та встановлювати будь-який інший контакт з ОСОБА_7 та малолітнім ОСОБА_8 особисто і через третіх осіб.

Заява обґрунтована тим, що після припинення спільного проживання ОСОБА_1 систематично вчиняє щодо заявника та їх спільного малолітнього сина ОСОБА_5 фізичне та психологічне насильство що, на переконання заявника створює реальну загрозу життю, а також психологічному та фізичному здоров`ю останніх. Стосовно реальної наявності відповідних загроз заявник посилався на додані до справ документи, а саме висновки судово-медичної експертизи, дві незалежні судово-психологічні експертизи та витяг з ЄРДР за ознаками злочинів передбачених статтями 122, 126-1, ч. 4 ст. 185, 382 та 383 КК України, зазначаючи також про те, що ОСОБА_9 починаючи з червня 2022 року систематично перешкоджає заявнику спілкуватися з сином на вчиняє насильницькі дії, з приводу чого він неодноразово звертався до правоохоронних органів., зазначаючи при цьому те, що згодом заявник сомостійно забрав дитину у ОСОБА_10 , та з початку грудня 2023 року проживає постійно із заявником. Зазначає в заяві про те, що малолітній ОСОБА_11 2020 року народження відмовляється проживати із матір`ю ОСОБА_12 . Вказував про те, що ОСОБА_9 постійно переслідує заявника із сином

З огляду на викладене вимоги заяви просив задовольнити.

В порядку автоматизованого розподілу справ між суддями заяву передано на розгляд судді Скрипніку Л.А.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 03 грудня 2025 року відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи здійснювати за правилами окремого провадження, призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 04 грудня на 15 год. 00 хв., викликано заявника та заінтересовану особу.

03.12.2005 року від представник заінтересованої особи ОСОБА_10 адвоката Чернецької Ганни Миколаївни на адресу суду надійшла заява про розгляд справи за її та її довірителя ОСОБА_10 участі в режимі відеоконференції, про що просили сповістити сторони у строки встановлені чинним ЦПК України.

Окрім того 04.12.2025 року до суду надійшли також письмові пояснення від представника зацікавленої особи ОСОБА_1 адвоката Чернецької Г.М., якими вони просили відмовити у задоволенні заяви. Заперечення обґрунтували тим, що заявник ОСОБА_4 фактично вчинив викрадення їхнього малолітнього сина тоді як Києво-Святошинським районним судом Київської області розглядається позов ОСОБА_10 до ОСОБА_2 а також за зустрічним позовом останнього до ОСОБА_10 щодо визначення між батьками порядку виховання спільної дитини а також місця її постійного мешкання. Звертає увагу суду на те, що в рамках вказаної справи застосовано заходи забезпечення позову якими місцем мешкання дитини визначено разом із матір`ю, проте заявник не виконує ували суду з цього приводу через що наявні відкриті кримінальні провадження на ОСОБА_2 . Зазначають про те, що розглядувана судом заява покликана лише створити негативний образ матері ОСОБА_10 в рамках вищенаведених цивільних спорів.

У судовому засіданні ОСОБА_4 підтримав подану ним заяву та просив її задовольнити, проте суд зауважує, що заявник поводився в суді неврівноважено, емоційно, не реагував на зауваження головуючого по справі, не відповідав на частину питань головуючого судді по суті справи, лише наголошуючи на тому, що розгляд справи має відбуватися у визнаний законом 72 години.

Заінтересована особа -1 ОСОБА_9 та її адвокат Чернецька Г.М. у судовому засіданні повністю заперечили щодо викладених у заяві ОСОБА_6 обставин, які б вказували на вчинення щодо нього а тим паче щодо малолітньої дитини будь-яких дій, які можна було б охарактеризувати як домашнє насильство. До того ж ОСОБА_9 в суді вказувала про те, що між нею та ОСОБА_7 був наявний спір з приводу встановлення порядку спілкування ОСОБА_2 із сином ОСОБА_13 , який було визначено судом, проте яким ОСОБА_4 знехтував.

Представник заінтересованої особи -3 Служби у справах дітей Херсонської міської радим, яку було залучено до участі у справі ухвалою суду стосовно чого, усі учасники справи, окрім самого заявника ОСОБА_6 , не заперечували, тоді як сам заявник, якому перед цим, за його клопотанням через центр БВПД двічі залучались адвокати від яких він сам згодом і відмовлявся, вказав що сам бажає представляти інтереси свого сина, вказала в суді про те, що ОСОБА_4 попри намагання представника служби, не вийшов із ними на зв`язок та не допустив їх до виконання своїх безпосередніх обов`язків щодо дослідження обставин справи наслідком чого було б надання відповідних висновків стосовно малолітньої особи, з огляду на що, по суті справ просила суд при прийнятті рішення врахувати найкращі інтереси дитини.

Заслухавши учасників справи, зокрема ОСОБА_6 у тій мірі, в якій він все ж таки частково відповідав на поставлені судом питання по суті заяви, дослідивши доводи заяви та письмових заперечень, а також перевіривши їх наявними в розпорядженні суду матеріалами, суд приходить до наступних висновків.

У Цивільному процесуальному кодексі України (ЦПК) обов`язок суду перевіряти дійсний характер правовідносин випливає з принципу «суд знає право» (jura novit curia) та закріплений у статті 12, статті 263 та статті 89 ЦПК.

Так в процесі перевірки дійсного характеру правовідносин судом встановлено, що ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 червня 2023 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Боярської міської ради Київської області про визначення порядку спілкування з дитиною задоволено частково. Та заборонено будь-яким фізичним особам, у тому числі ОСОБА_1 (реєстраційний номер платника податків - НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до набрання законної сили рішення суду у справі № 369/8877/22 перешкоджати ОСОБА_2 (реєстраційний номер платника податків НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) виконувати батьківські права, у тому числі у спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В задоволенні іншої частини заявлених вимог відмовлено.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 липня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Боярської міської ради Київської області про визначення порядку спілкування з дитиною задоволено частково.

Проте постановою Київського апеляційного суду від 10 лютого 2025 року прийнято відмову ОСОБА_2 від позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Боярської міської ради Київської області про визначення порядку спілкування з дитиною, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 липня 2024 року визнано нечинним та закрито провадження у справі.

Також в процесі розгляду згаданої справи судами було відмовлено ОСОБА_14 у забезпеченні позову шляхом скасування рішення відповідного Виконкому про визначення місця проживання дитини на час розгляду спору разом із матір`ю, тобто ОСОБА_12 , проте яке заявником не було виконано та дитина продовжувала проживати із ним.

Тобто судом встановлено що між заявником та ОСОБА_12 був наявний спір щодо визначення порядку спілкування із дитиною, при цьому, коли місцем мешкання дитини було визначено разом із мамою ОСОБА_12 , ОСОБА_4 вказане рішення не виконав, мешкає разом із малолітнім сином окремо, при цьому, як він сам вказав в судовому засіданні, переховує сина від матері, оскільки, на його переконання його переслідують. Обставини переховування ОСОБА_7 малолітнього сина від матері ОСОБА_10 , окрім як поясненнями самого ОСОБА_6 також підтверджуються встановленими в суді даними, а саме недопуском ОСОБА_7 до дитини залученого до участі у справі представника Органу опіки, а також відмовою ОСОБА_2 називати суду його фактичне місце мешкання із сином під час судового засідання.

При цьому організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства визначає Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Відповідно до частин другої та третьої статті 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» дія законодавства прозапобігання тапротидію домашньомунасильству незалежновід фактуспільного проживання поширюється натаких осіб: 1)подружжя; 2)колишнє подружжя; 3)наречені; 4)мати (батько)або дітиодного зподружжя (колишньогоподружжя)та іншийз подружжя(колишньогоподружжя); 5)особи,які спільнопроживають (проживали)однією сім`єю,але неперебувають (неперебували)у шлюбіміж собою,їхні батькита діти; 6)особи,які маютьспільну дитину(дітей); 7)батьки (мати,батько)і дитина(діти); 8)дід (баба)та онук(онука); 9)прадід (прабаба)та правнук(правнучка); 10)вітчим (мачуха)та пасинок(падчерка); 11)рідні братиі сестри; 12)інші родичі:дядько (тітка)та племінник(племінниця),двоюрідні братиі сестри,двоюрідний дід(баба)та двоюріднийонук (онука); 13)діти подружжя,колишнього подружжя,наречених,осіб,які маютьспільну дитину(дітей),які неє спільнимиабо всиновленими; 14)опікуни,піклувальники,їхні дітита особи,які перебувають(перебували)під опікою,піклуванням; 15)прийомні батьки,батьки-вихователі,патронатні вихователі,їхні дітита прийомнідіти,діти-вихованці,діти,які проживають(проживали)в сім`їпатронатного вихователя. Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється також на інших родичів, інших осіб, які пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, за умови спільного проживання, а також на суб`єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають: постраждала особа або її представник.

Порядок видачі судом обмежувального припису визначається Цивільним процесуальним кодексом (частина восьма статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Відповідно до статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана: 1) особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»; 2) особою, яка постраждала від насильства за ознакою статі, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»; 3) батьками та іншими законними представниками дитини, родичами дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачухою або вітчимом дитини, а також органом опіки та піклування в інтересах дитини, яка постраждала від домашнього насильства, - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», або постраждала від насильства за ознакою статі, - у випадках, визначених Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»; 4) опікуном, органом опіки та піклування в інтересах недієздатної особи, яка постраждала від домашнього насильства, - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», або постраждала від насильства за ознакою статі, - у випадках, визначених Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».

Пунктом 3 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи (пункт 14 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру (пункт 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

У пункті 7 частини першої статті 1Закону України«Про запобіганнята протидію домашньому насильству» визначено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Частинами другою-четвертою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи).

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 26Закону України«Про запобіганнята протидіюдомашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.

У пункті 9 частини першої статті 1Закону України«Про запобіганнята протидіюдомашньому насильству» передбачено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 350-4ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Суд під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису має надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів як заявника, так і осіб, відносно яких заявник просить видати обмежувальний припис, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди також мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Згідно із частиною шостою статті 350-6 ЦПК України розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні.

Згідно із частиною четвертою статті 263ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 22 лютого 2023 року по справі № 531/352/22 Верховний Суд зазначив, що відповідно до преамбули Закону про запобігання домашньому насильству його мета саме у запобіганні та протидії домашньому насильству. При цьому важливою є і встановлена послідовність двох зазначених завдань. Обмежувальний припис визначений у цьому законі як один з інструментів досягнення відповідних завдань. Його реалізація передбачена як в межахЦПК України (частина восьма статті 26 цього Закону), так і в межах КПК України (частина десята статті 26 цього Закону). Обмежувальний припис, передбачений КПК України є інструментом додаткового захисту постраждалого учасника кримінального провадження, завдання якого відповідно до статті 2КПК України є значно ширшими, а кінцева мета - не тимчасовий захід перестороги, а вирішення питання відповідальності винної особи. Тобто в межах кримінального провадження обмежувальний припис визначений лише як супутній інструмент захисту права - кінцевим завданням судового процесу, в межах якого він може бути застосований, є покарання винної особи. Метою ж реалізації обмежувального припису в межах ЦПК України є саме реалізація тимчасової перестороги, тимчасового заходу захисту на підставі оцінки ризиків здійснення домашнього насильства або його повторення. Це відповідає висновку, зробленому Верховним Судом у постанові від

За змістом частини третьої статті 12 ЦПК УКраїни, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Разом із тим, із досліджених обставин справи на підставі вказаних сторонами пояснень по суті справи та доданих доказів судом не встановлено наявності правовідносин, які б підпадали під регулювання ЗУ « Про запобігання та протидію домашньому насильству», тоді як з матеріалів справи встановлено, що між заявником ОСОБА_7 та заінтересованою особою-1 ОСОБА_12 мають місце конфліктні відносини, що виникли на фоні участі обох батьків у спілкуванні із спільною дитиною, який було вирішено в порядку іншого судового провадження, в рамках якого також в межах забезпечення позову судом було визначено місце проживання дитини саме із матір`ю ОСОБА_12 , проте яке не виконується ОСОБА_7 .

Окрім того, додані ОСОБА_15 до матеріалів справи докази фактично є доказами при вирішенні спору між батьками щодо місця проживання малолітньої дитини з одним із батьків та визначення порядку участі у вихованні дитини.

При цьому суд зауважує, що жодного термінового заборонного напису стосовно ОСОБА_10 в частині будь-яких заборон на спілкування її як зі своїм малолітнім сином, так і з ОСОБА_7 , матеріали справи не містять.

Будь-яких доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_10 домашнього насильства, що до того мало б регулярний та постійний характер, яке загрожує фізичному здоров`ю або завдає шкоди психологічному здоров`ю заявника та малолітньої дитини до матеріалів справи не долучено.

При тому що при вирішенні питання про видачу обмежувального припису слід досліджувати ризики саме повторного, тобто при наявності більше одного, випадку вчинення насильства, тоді як жодного випадку будь-якого домашнього насильства з боку ОСОБА_10 в сенсі Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» судом не встановлено.

Видача обмежувального припису насамперед є необхідною у разі встановлення судом існування високого рівня вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких наслідків його вчинення щодо постраждалої особи, та реальності таких ризиків, відповідно до положень Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

З огляду на вищевикладене, на переконання суду розглядувана заява ОСОБА_6 є безпідставною та не направлена на врегулювання правовідносин між сторонами в сфері дії Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», з огляду на що у задоволенні заяви ОСОБА_6 , який вважає, що діє також в інтересах спільного малолітнього сина ОСОБА_5 2020 року народження, про видачу обмежувального припису слід відмовити.

Відповідно до частини третьої статті 350-5 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, суд відносить на рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству», статтями 259, 294, 350-1 - 350-8 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні заяви ОСОБА_2 , який також діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 як заінтересованої особи -2, заінтересована особа-1: ОСОБА_1 , заінтересована особа -3: Служба у справах дітей Херсонської міської ради, про видачу обмежувального припису відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Херсонського апеляційного суду.

Повний текст рішення виготовлено 15.07.2026 року .

СуддяЛ. А. Скрипнік