Ухвала суду № 138210947, 09.07.2026, Царичанський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 196/1016/26

№ провадження 1-кс/196/125/2026

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2026 року с-ще Царичанка

Царичанський районний суд Дніпропетровської області у складі:

слідчого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

підозрюваного ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду с-ща Царичанка Дніпропетровської області у режимі відеоконференції клопотання старшого слідчого СВ ВП №4 Дніпровського РУП № 2 ГУНП в Дніпропетровській області капітана поліції ОСОБА_5 , погоджене прокурором Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_3 , про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою по матеріалах досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62026100140001433 від 26 травня 2026 року, відносно:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , уродженця с. Китайгород Царичанського району Дніпропетровської області, громадянина України, із середньою спеціальною освітою, не одруженого, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період на посаді стрілець - номер обслуги 3 мотопіхотного відділення 1 мотопіхотного взводу 3 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_2 , у військовому званні «солдат», в силу ст. 89 КК України раніше не судимого, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 ,

підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,-

В С Т А Н О В И В :

До слідчого судді Царичанського районного суду Дніпропетровської області надійшло клопотання ст. слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 .

В обґрунтування клопотання ст. слідчим зазначено, що в провадженні СВ ВП № 4 Дніпровського РУП №2 в Дніпропетровській області перебуває кримінальне провадження №62026100140001433 від 26 травня 2026 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

У зв`язку з триваючою повномасштабною збройною агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», на підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, в Україні з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на 30 діб до 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року введений воєнний стан, який продовжений, а востаннє - Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 12.01.2026 р. №40/2026, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.01.2026 р. 4759-ІХ, з 05 години 30 хвилин 03 лютого 2026 року на 90 діб; Указом Президента України ОСОБА_6 від 28.04.2026 № 4857-IX продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 04 травня 2026 року строком на 90 діб.

Відповідно до витягу з наказу № 46 командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 15.02.2026 солдата ОСОБА_4 , призваного ІНФОРМАЦІЯ_2 , зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 .

Відповідно до витягу з наказу № 47 командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 16.02.2026 солдата ОСОБА_4 призначено на посаду стрільця - номера обслуги 3 мотопіхотного відділення 1 мотопіхотного взводу 3 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_2 .

Відповідно до розпорядження ОК « ІНФОРМАЦІЯ_3 » №501/15/5807 від 19.02.2026 солдата ОСОБА_4 , стрільця - номера обслуги 3 мотопіхотного відділення 1 мотопіхотного взводу 3 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_2 направлено у службове відрядження з метою проходження курсу базової загальновійськової підготовки з

військової частини НОМЕР_2 до військової частини НОМЕР_3 .

Відповідно до витягу з наказу № 56 командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 25.02.2026 солдата ОСОБА_4 , стрільця - номера обслуги 3 мотопіхотного відділення 1 мотопіхотного взводу 3 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону, прибувшого з військової частини НОМЕР_2 зараховано до змінного складу навчальної роти в якості курсантів військової частини НОМЕР_3 .

Таким чином, солдат ОСОБА_4 в розумінні вимог ст. ст. 18, 19, 22, 401 КК України, диспозиції ст. 407 КК України, є військовослужбовцем, а отже суб`єктом вказаного злочину та останньому було достеменно відомо про особливості несення військової служби у час воєнного стану.

Згідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.

Будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, солдат ОСОБА_4 , відповідно до вимог ст. ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України, бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців.

Відповідно до ст. 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, а згідно ст. 14 Статуту із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити до наступного прямого начальника.

За ст. 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями тощо. Стаття 127 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України визначає відповідальність солдата у мирний і воєнний час за точне та вчасне виконання покладених на нього обов`язків і поставлених йому завдань, особисту бойову готовність, утримання своєї зброї та дорученої техніки у справному стан, збереження виданого йому майна.

Стаття 128 Статуту, зокрема, покладає на солдата обов`язок сумлінно вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов`язки, засвоювати все, чого навчають командири (начальники), бути готовим до виконання завдань за призначенням, додержуватися військової дисципліни, мати охайний зовнішній вигляд, додержуватися правил особистої та колективної гігієни, виконувати розпорядок дня військової частини; точно, вчасно та сумлінно виконувати накази командирів (начальників), у разі потреби відлучитися питати дозволу в командира відділення, а після повернення доповідати йому про прибуття.

За приписами ст. ст. 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов`язків зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

Проте, солдат ОСОБА_4 достовірно знаючи свої обов`язки, встановлені зазначеними нормами законодавства, що визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України, їх взаємовідносини та регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, свідомо допустив їх порушення та вчинив кримінальне правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби за наступних обставин.

Так, солдат ОСОБА_4 будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, та проходячи на в посаді стрілець - номер обслуги 3 мотопіхотного відділення 1 мотопіхотного взводу 3 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону, відповідно витягу з наказу №56 від 25.02.2026 командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) направлений у службове відрядження з військової частини НОМЕР_2 з метою проходження курсу базової загальновійськової підготовки, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою тимчасово ухилитися від військової служби, в умовах воєнного стану, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, в порушення вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст.ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 9, 11, 12, 14, 16, 127, 128, 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 14 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, достовірно знаючи, що він є військовослужбовцем і повинен проходити військову службу у військовій частині НОМЕР_4 , переданий в підпорядкування командиру 6 батальйону військової частини НОМЕР_5 , незаконно припинив виконувати свій конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України та не одержавши відповідних дозволів (наказів) начальників (командирів), які за законодавством уповноважені надавати такі дозволи (накази), без поважних причин 14 квітня 2026 року не пізніше 21 години 00 хвилин, самовільно залишив пункт тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_3 , який знаходився в АДРЕСА_3 /більш точна адреса не розголошується в умовах воєнного стану/ звідки прибув до місця свого проживання, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , де проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його із виконанням службових обов`язків з військової служби ввірених йому за посадою, заходів для повернення до військової частини НОМЕР_2 чи НОМЕР_3 не вживав, про своє місцезнаходження до органів військового чи цивільного управління не заявляв, та був незаконно відсутній на військовій службі з 14.04.2026 до 09.07.2026, коли ОСОБА_4 було виявлено працівниками поліції ВП №4 Дніпровського РУП №2 ГУНП в Дніпропетровській області, внаслідок чого кримінальне правопорушення було припинено.

Враховуючи викладене, досудовим розслідуванням встановлено достатньо підстав для повідомлення про підозру ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України - самовільне залишення місця служби військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

У вчиненні даного кримінального правопорушення обґрунтовано підозрюється ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Обставинами, що дають підстави підозрювати ОСОБА_4 у вчиненні даного кримінального правопорушення є наявність достатніх доказів, які підтверджують вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України у тому числі: повідомлення про вчинення кримінального правопорушення командира військової частини НОМЕР_3 ; витяг з наказу № 46 командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 15.02.2026, відповідно до якого солдата ОСОБА_4 , призваного ІНФОРМАЦІЯ_2 , зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 ; витягом з наказу № 47 командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 16.02.2026, відповідно до якого солдата ОСОБА_4 призначено на посаду стрільця - номера обслуги 3 мотопіхотного відділення 1 мотопіхотного взводу 3 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_2 ; розпорядження ОК « ІНФОРМАЦІЯ_3 » №501/15/5807 від 19.02.2026, відповідно до якого солдата ОСОБА_4 , стрільця - номера обслуги 3 мотопіхотного відділення 1 мотопіхотного взводу 3 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_2 направлено у службове відрядження з метою проходження курсу базової загальновійськової підготовки з військової частини НОМЕР_2 до військової частини НОМЕР_3 ; витягом з наказу № 56 командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 25.02.2026, відповідно до якого солдата ОСОБА_4 , стрільця - номера обслуги 3 мотопіхотного відділення 1 мотопіхотного взводу 3 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону, прибувшого з військової частини НОМЕР_2 зараховано до змінного складу навчальної роти в якості курсантів військової частини НОМЕР_3 ; доповідь про виявлення відсутності за місцем розташування військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_4 командира військової частини НОМЕР_6 підполковника ОСОБА_7 ; витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_3 (з адміністративно-господарської діяльності) №150 від 15.04.2026 про призначення службового розслідування відносно солдата ОСОБА_4 ; акт службового розслідування військової частини НОМЕР_3 проведеного за фактом самовільного залишення місця служби військовослужбовцем ОСОБА_4 , вчиненого в умовах воєнного стану; допити свідків, а саме військовослужбовців військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_8 та ОСОБА_9 щодо самовільного залишення місця служби військовослужбовцем ОСОБА_4 .

Вказані докази, як самі по собі так і в сукупності із іншими доказами містять відомості, що підтверджують обставини вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, а отже й обґрунтованість повідомленої підозри.

Метою обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та затримання особи є подальше розслідування кримінального провадження шляхом підтвердження або зняття підозр, які є підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та затримання. Таким чином, факти, які викликають підозру, не повинні бути такого ж рівня, як ті, які необхідні для обґрунтування обвинувального вироку або навіть притягнення до відповідальності, що настає на наступному етапі процесу кримінального розслідування.

Стороною обвинувачення дотримано вимогу розумної підозри, оскільки наявні на даний час докази у кримінальному провадженні свідчать про об`єктивний зв`язок підозрюваного ОСОБА_4 із вчиненням кримінального правопорушення, яке йому інкримінуються, тобто виправдовують необхідність подальшого розслідування у цьому провадженні з метою дотримання імперативних завдань кримінального провадження, визначених статтею 2 КПК України.

Необхідність обрання підозрюваному ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обумовлюється наявністю встановлених в ході досудового розслідування наступних ризиків, передбачених п.п. 1,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України:

1) Можливість переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду: враховуючи, що ОСОБА_4 вчинив тяжкий злочин, відповідальність за який, за умови доведеності в суді поза розумним сумнівом за вироком суду, що набрав законної сили, його вини в інкримінованому кримінальному правопорушенні, передбачена виключно у вигляді реального позбавлення волі строком від п`яти до десяти років, - з метою уникнення кримінальної відповідальності та тягар суворості можливого призначеного покарання, ОСОБА_4 може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, відсутність міцних соціальних зв`язків, тривалість часу переховування від співслужбовців та командування військової частини НОМЕР_3 чи НОМЕР_2 .

2) Можливість незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні: орган досудового розслідування вважає, що у разі повернення ОСОБА_4 до розташування військової частини, останній може, як у спосіб погроз так і реально впливати на свідків вчиненого кримінального правопорушення, які являються його співслужбовцями та командирами підрозділів, в якому останній проходив військову службу.

Оскільки слідчі дії на даний час органом досудового розслідування не проведено в повному обсязі, тому наявний ризик того, що ОСОБА_4 у випадку обрання йому більш м`якого запобіжного заходу, не позбавляється можливості впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні. Зокрема, враховуючи той факт, що підозрюваному ОСОБА_4 особисто відомі допитані в ході проведення досудового розслідування свідки, які є його співслужбовцями, що загострює обґрунтований ризик незаконного впливу на свідків з метою перешкоджання їх з`явленню до органу досудового розслідування та суду, шляхом залякування, умовляння, пропонування неправомірної вигоди.

Ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом. За таких обставин заборона спілкуватися з певними визначеними особами як наслідок встановлення ймовірного впливу на них - це об`єктивна необхідність забезпечення недоторканості показань інших учасників кримінального провадження, які мають доказову цінність.

Крім того, не будучи обмеженим у вільному доступі до інших осіб, підозрюваний може здійснювати на них вплив з метою їх спонукання до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм відомі.

3) Можливість вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється: орган досудового розслідування вважає, що підозрюваний як військовослужбовець який не виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_3 чи НОМЕР_2 , в умовах воєнного стану, має можливість, самостійно прибути як до цієї ж військової частини, так і обрати іншу де продовжити проходити військову службу, проте тривалий період жодних заходів до цього не вживає, що свідчить про умисне продовження вчиненого злочину, у якому він підозрюється, а також ймовірність наявності в діях особи складу кримінального правопорушення за ч.5 ст. 407 КК України.

Також, крім наявності ризиків, зазначених вище, відповідно до статті 178 КПК України, прошу суд оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, та які надано до суду; тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному ОСОБА_4 у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст.407 КК України; вік та стан здоров`я підозрюваного ОСОБА_4 , який перебуває у зрілому віці, та без видимих проблем зі здоров`ям, що свідчить про наявність фізичних та психологічних можливостей для реалізації спроб ухилення від виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків.

З огляду на вищевикладені факти, запобігти ризикам, які перелічені у вказаному клопотанні, шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів неможливо.

Більш того, відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої статті 176 КК України тримання під вартою.

Також, відповідно до абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України.

Отже, беручи до уваги, що ОСОБА_4 підозрюється у вчинені кримінального правопорушення, який кваліфікується, відповідно до ч. 6 ст. 12 КК України, як тяжкий, за яке передбачено покарання у вигляді реального позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років,, що дає можливість згідно п. 4 ч. 2 ст.183 КПК України застосувати до нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, враховуючи наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 5 ст. 407 КК України та ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний ОСОБА_4 може здійснити спроби переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, тому запобігти вказаним ризикам шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів, неможливо.

Просить застосувати запобіжний захід відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у виді тримання під вартою строком на 60 днів без визначення розміру застави.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 /у режимі відеоконференції/ підтримав клопотання, просив його задовольнити та застосувати відносно підозрюваного запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів без визначення розміру застави.

Підозрюваний ОСОБА_4 у судовому засіданні не заперечував проти задоволення клопотання.

Слідчий суддя, вислухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали клопотання, приходить до висновку що клопотання слідчого підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

У судовому засіданні встановлено, що слідчим відділенням ВП № 4 Дніпровського РУП №2 ГУНП в Дніпропетровській області проводиться досудове розслідування по кримінальному провадженню за № 62026100140001433 від 26 травня 2026 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, відносно ОСОБА_4

09 липня 2026 року ОСОБА_4 повідомлено про підозру у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст.407 КК України.

При вирішенні клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, відповідно до приписів п. 1 ч. 1 ст. 194 КПК України, слідчий суддя враховує докази, що свідчать про наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, тяжкості покарання, яке йому загрожує у разі визнання винним, наявності ризиків та обставини, які виключають застосування більш м`якого запобіжного заходу.

Наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_4 інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, підтверджується дослідженими в судовому засіданні матеріалами кримінального провадження, а саме:

- повідомленням про вчинення кримінального правопорушення командира військової частини НОМЕР_3 ;

- витягом з наказу № 46 командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 15.02.2026, відповідно до якого солдата ОСОБА_4 , призваного ІНФОРМАЦІЯ_2 , зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 ;

- витягом з наказу № 56 командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 25.02.2026, відповідно до якого солдата ОСОБА_4 , стрільця - номера обслуги 3 мотопіхотного відділення 1 мотопіхотного взводу 3 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону, прибувшого з військової частини НОМЕР_2 зараховано до змінного складу навчальної роти в якості курсантів військової частини НОМЕР_3 ;

- доповіддю про виявлення відсутності за місцем розташування військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_4 командира військової частини НОМЕР_6 підполковника ОСОБА_7 ;

- витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_3 (з адміністративно-господарської діяльності) №150 від 15.04.2026 про призначення службового розслідування відносно солдата ОСОБА_4 ;

- актом службового розслідування військової частини НОМЕР_3 проведеного за фактом самовільного залишення місця служби військовослужбовцем ОСОБА_4 , вчиненого в умовах воєнного стану;

- поясненнями командира взводу ОСОБА_8 щодо самовільного залишення місця служби військовослужбовцем ОСОБА_4 ;

- поясненнями командира взводу ОСОБА_9 щодо самовільного залишення місця служби військовослужбовцем ОСОБА_4 .

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.

Досліджені слідчим суддею вищевказані докази свідчать про причетність ОСОБА_4 до кримінального правопорушення, в якому він підозрюється, та свідчать про обґрунтованість підозри саме на даній стадії кримінального провадження.

При цьому слідчий суддя при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу не вирішує питання про винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, не надає оцінку зібраним по справі доказам, доведеності вини у скоєнні злочину, правильності кваліфікації дій підозрюваного та не встановлює форму вини.

Під час розгляду питання про обґрунтованість підозри слідчим суддею враховується практика Європейського суду з прав людини, викладена у справі Мюррей проти Сполученого Королівства, відповідно до якого факти, що викликають підозру, не обов`язково мають бути встановлені до ступеня, необхідного для засудження чи навіть для пред`явлення обвинувачення, що є задачею наступних етапів кримінального процесу.

Крім того, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі Нечипорук та Йонкало проти України - термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (також рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства».

Слідчий суддя враховує, що, згідно із рішенням Європейського суду з прав людини від 14.03.1984 у справі «Феррарі-Браво проти Італії» зазначено, що не можна ставити питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, оскільки це є завданням попереднього розслідування, сприяти якому і має тримання під вартою, до того ж при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу має враховуватись саме обґрунтованість підозри, а не її доведеність, бо це завдання покладається на слідчого під час проведення ним досудового розслідування.

Як вбачається з самого клопотання та наданих стороною обвинувачення матеріалів, що його обґрунтовують, зазначені обставини підозри мають місце і підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю даних, перелік яких міститься в самому клопотанні слідчого. Оскільки на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті, а саме питань, пов`язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, то на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів слідчий суддя лише визначає, що причетність ОСОБА_4 до вчинення злочину, підозра у якому йому повідомлена, є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу.

Дослідивши матеріали клопотання в межах своєї компетенції, у висновках, які зробив орган досудового розслідування відносно підозрюваного, чогось очевидно необґрунтованого чи недопустимого слідчим суддею не встановлено.

Таким чином, слідчий суддя доходить висновку, що має місце наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

Розглядаючи питання доцільності застосування до підозрюваного запобіжного заходу у виді його тримання під вартою, слідчий суддя враховує, що таке рішення обмежує його права і свободи та має відповідати характеру певного суспільного інтересу (визначеним у КПК України конкретним підставам і меті) що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості. В той же час, згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Під час досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, якими обґрунтовується наявність підстав для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_4 , а саме: можливість переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду; можливість незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні та можливість вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.

Наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України підтверджується наступним: ОСОБА_4 , являючись військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, тривалий час переховувався від співслужбовців та командування військової частини. Також про наявність даного ризику свідчать вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, за яке передбачено покарання у вигляді реального позбавлення волі на строк від 5 до 10 років.

Згідно практики Європейського суду з прав людини «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України підтверджується наступним: ОСОБА_4 , знаючи в обличчя свідків по даному кримінальному провадженню, які являються його співслужбовцями та командирами підрозділів, в яких він проходив військову службу, може впливати на останніх шляхом залякування, умовляння, пропонування неправомірної вигоди з метою зміни своїх показань.

Наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України підтверджується наступним: ОСОБА_4 може вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, так як обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України віднесене до тяжкого злочину; як військовослужбовець, який не виключений зі списків особового складу військової частини, в умовах воєнного стану, мав можливість, самостійно прибути як до цієї ж військової частини, так і обрати іншу, де продовжити проходити військову службу, проте тривалий період жодних заходів до цього не вживав, що свідчить про умисне продовження вчиненого злочину, у якому він підозрюється.

Слідчий суддя зазначає, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Згідно п. 5 ч.2 ст.183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.

ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років, що згідно ст. 12 КК України класифікується як тяжкий злочин.

При розгляді даного клопотання слідчим суддею встановлено, що ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, задовільно характеризується за місцем служби, в силу ст.89 КК України раніше не судимий; як військовослужбовець, який не виключений зі списків особового складу військової частини, в умовах воєнного стану, мав можливість, самостійно прибути як до цієї ж військової частини, так і обрати іншу, де продовжити проходити військову службу, проте тривалий період жодних заходів до цього не вживав, що на думку слідчого судді, свідчить про недостатність застосування до останнього запобіжного заходу не пов`язаного з позбавленням волі в межах даного кримінального провадження, оскільки не дозволить забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного та не надасть можливості уникнути вище перелічених ризиків.

Слідчий суддя вважає, що запобіжний захід у виді тримання під вартою відповідає характеру та тяжкості діяння, не надає можливості перешкоджати інтересам правосуддя шляхом ухилення підозрюваного від досудового розслідування. Окрім цього, докази, отримані під час досудового розслідування щодо особи підозрюваного ОСОБА_4 , можуть вказувати на можливість ухилення від органів досудового розслідування та суду; незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні та вчинення іншого кримінального правопорушення.

Крім цього, судом взято до уваги позицію Європейського суду з прав людини, яка висвітлена в рішенні ЄСПЛ від 20.05.2010 р. у справі «Москаленко проти України», в якому зазначено, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. При вирішенні даного питання, у відповідності до рішення Європейського суду з прав людини від 27.11.2008 р. у справі «Свершов проти України» судом враховано вік обвинуваченого, міцність соціальних зв`язків обвинуваченого, стан здоров`я, майновий стан, а також обставини, передбачені ст.178 КПК.

Таким чином, слідчим доведено, що органом досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які виправдовують застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_4 , є реальними та триваючими.

Даних, що підозрюваний за станом здоров`я не може утримуватись в умовах слідчого ізолятора чи установі виконання покарань суду не надано.

Слідчий суддя вважає, що слід застосувати відносно підозрюваного запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів, який необхідно обчислювати з моменту взяття під варту.

Враховуючи, що прокурор просить застосувати запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення розміру застави, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.

Отже, вказаною нормою статті КПК України, суд наділений правом, а не обов`язком не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого, зокрема, статтею 407 КК України.

Європейський суд з прав людини неодноразово в своїх рішеннях вказував на те, що обґрунтовуючи неможливість обрання інших альтернативних запобіжних заходів замість тримання під вартою, суд повинен послатися на ті чи інші конкретні обставини, як цього вимагає пункт 3 статті 5 Конвенції (рішення у справі «Осипенко проти України»).

У даному провадженні установлено, що ОСОБА_4 має постійне місце проживання, хоча і вчинене ним кримінальне правопорушення за ч. 5 ст. 407 КК України в певній мірі становить підвищену суспільну небезпеку, з урахуванням зазначених обставин, до підозрюваного можливо визначити розмір застави, який належним чином гарантуватиме виконання ним процесуальних обов`язків та покласти на нього відповідні обов`язки, визначені ч. 5 ст. 194 КПК України.

Частиною четвертою статті 182 КПК встановлено, що розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Відповідно до п. 2 ч 5 ст. 182 КПК України розмір застави встановлений щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, у розмірі від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Застава в жодному разі не виконує функції покарання особи або ж відшкодування збитків, обрання цього заходу не означає доведення її вини, натомість її розмір повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов`язки, а з іншого, не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу це фактично призвело б до подальшого його ув`язнення, яке в такому випадку перетворилося б на безальтернативне.

При цьому, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави буде достатнім стримуючим засобом, щоб виключити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.

Так, у рішенні у справі «Корбан проти України» від 04 липня 2019 року, де йдеться про те, що гарантія, передбачена пунктом 3 статті 5 Конвенції, покликана забезпечити не відшкодування будь-якої шкоди, завданої внаслідок передбачуваного злочину, а лише присутність обвинуваченого у судовому засіданні. Тому розмір застави має встановлюватися головним чином з огляду на особу обвинуваченого, належне йому майно та його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на ступінь впевненості, що можлива перспектива втрати застави або вжиття заходів проти поручителів у випадку його неявки у судове засідання буде достатнім стримуючий фактором, щоб позбавити його бажання втекти. Оскільки відповідне питання є основоположним правом на свободу, гарантованим статтею 5 Конвенції, органи державної влади повинні докладати максимум зусиль як для встановлення належного розміру застави, так і для вирішення питання про необхідність продовження тримання під вартою. Тяжкість пред`явлених обвинувачень не може бути вирішальним фактором для виправдання розміру застави.

Враховуючи ступінь тяжкості інкримінованого підозрюваному злочину, обставини його вчинення, майновий стан обвинуваченого, суспільний інтерес, інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, суд вважає, що застава у розмірі 60 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 199680 грн., здатна забезпечити виконання підозрюваним обов`язків, передбачених ст. 194 КПК України.

Таким чином, суд вважає за можливе клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_4 задовольнити частково та застосувати до підозрюваного ОСОБА_4 запобіжний захід у виді тримання під вартою з визначенням розміру застави.

Строк дії ухвали слідчого судді про тримання під вартою становить по 06 вересня 2026 року включно.

Згідно ч.2 ст. 197 КПК України, строк тримання під вартою слід обчислювати з моменту взяття під варту.

Керуючись ст.131-132,176-178,183,197,199,369-372 КПК України, слідчий суддя,-

УХВАЛИВ:

Клопотання старшого слідчого СВ ВП №4 Дніпровського РУП № 2 ГУНП в Дніпропетровській області капітана поліції ОСОБА_5 , погоджене прокурором Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_3 , про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави по матеріалах досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62026100140001433 від 26 травня 2026 року, відносно ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Застосувати до підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів по 06 вересня 2026 року включно.

Строк тримання під вартою ОСОБА_4 обчислювати з моменту взяття під варту.

Визначити ОСОБА_4 заставу в розмірі 60 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 199680 (сто дев`яносто дев`ять тисяч шістсот вісімдесят) грн., після внесення якої ОСОБА_4 повинен бути звільнений з-під варти в порядку, передбаченому ч. 4 ст.202 КПК України.

Роз`яснити ОСОБА_4 його право внести або забезпечити внесення іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) застави у будь-який момент з часу винесення ухвали протягом її дії на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (реквізити: одержувач платежу: ТУ ДСА України в Дніпропетровській області, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 26239738, банк отримувача: ДКСУ в м.Київ, код банку отримувача (МФО): 820172, рахунок отримувача: UA158201720355229002000017442, призначення платежу: за кого (ПІБ) та номер справи або частка майна такого).

Внесення застави є підставою для звільнення особи з-під варти.

На підставі ч.5 ст.194 КПК України покласти на ОСОБА_4 , у разі внесення застави наступні обов`язки: прибувати за кожною вимогою до суду, слідчого, прокурора у визначений ними час; не відлучатися з населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу? слідчого, прокурора або? суду; повідомляти слідчого, прокурора або? суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; утримуватися від спілкування зі свідками в даному кримінальному провадженні.

Визначити 2-місячний термін дії обов`язків, покладених судом, у разі внесення застави, з дня її внесення.

Роз`яснити ОСОБА_4 , що у разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розмірі, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення застави на вказаний розрахунковий рахунок, має бути наданий уповноваженій службовій особі місця тримання під вартою.

Роз`яснити ОСОБА_4 , що у випадку невиконання вищезазначених обов`язків та в подальшому розгляду питання про застосування до нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою, на підставі п.3 ч.4 ст.183 КПК України, суд матиме право не визначати розмір застави.

У разі внесення застави та з моменту звільнення ОСОБА_4 з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, він зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави ОСОБА_4 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у виді застави.

Роз`яснити ОСОБА_4 , що у разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також якщо він, будучи належним чином повідомлений, не з`явиться за викликом до суду, слідчого, прокурора без поважних причин чи не повідомить про причини свої неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

Ухвала слідчого судді діє по 06 вересня 2026 року включно.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Копію ухвали вручити учасникам процесу та направити до Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань №4" для виконання.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Повний текст ухвали складено 14 липня 2026 року.

Слідчий суддя ОСОБА_1