Рішення № 138210908, 14.07.2026, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

САМАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ДНІПРА

Справа №206/1958/26

2/206/1790/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.07.2026 року Суддя Самарського районного суду міста Дніпра Румянцев О.П., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

06 квітня 2026 року представник позивача звернувся до Самарського районного суду міста Дніпра із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача посилається на те, що 12.10.2017 року між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк» було укладено Кредитний договір №Z62.175.75284 від 12.10.2017 року. 17.11.2017 року між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ЄАПБ» було укладено Договір факторингу №171120233, відповідно до якого право грошової вимоги за Кредитним договором №Z62.175.75284 від 12.10.2017 року перейшло до ТОВ «ЄАПБ». Відповідно до Реєстру боржників №2 до Договору факторингу ТОВ «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором №Z62.175.75284 від 12.10.2017 року. Заборгованість відповідача перед позивачем за Кредитним договором №Z62.175.75284 від 12.10.2017 року становить 69907,45 грн., з яких: 26276,08 грн. заборгованість за основним боргом, 12914,89 грн. заборгованість за відсотками, 30716,48 грн. заборгованість за комісіями. Просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість: за Кредитним договором №Z62.175.75284 від 12.10.2017 року 69907,45 грн., з яких: 26276,08 грн. заборгованість за основним боргом, 12914,89 грн. заборгованість за відсотками, 30716,48 грн. заборгованість за комісіями, а також судовий збір у розмірі 3028,00 грн.

Ухвалою Самарського районного суду міста Дніпра від 08 квітня 2026 року справу прийнято до провадження та призначено судове засідання в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

17 червня 2026 року від представника відповідача Маркело В.О. через систему «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву в якому вона зазначає, що позовні вимоги можливо задовольнити частково з таких підстав. Дійсно 12 жовтня 2017 року між Акціонерним товариством Ідея Банк та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №Z62.175.75284. Позивач вважає, що заборгованість за основним боргом складає - 26276,08 грн.; заборгованість за відсотками - 12914,89 грн.; 30716,48 грн. - заборгованість за комісіями. Позивачем не надано розрахунок заборгованості за кредитним договором за всіма видами заборгованості. Згідно п. 1.1 Договору кредит був наданий в сумі 40000 грн. Строк договору складав 36 місяців (п.1.2). П.6.1 Договору встановлені щомісячні платежі на період дії договору. Згідно цього графіку платежів ОСОБА_1 повинна була сплатити такі суми: тіло 40000,00 грн; проценти - 11887,05 грн.; комісія - 34246,08 грн. Згідно виписки по рахунку станом на 17.11.2023 року на ім`я ОСОБА_1 за період з 12.10.2017 року по 17.11.2023 року (графа ДЕБЕТ) відповідачка ОСОБА_1 сплачувала грошові кошти в рахунок погашення кредиту, які банк розподілив таким чином: тіло - 13723,87 грн; проценти 10335,50 грн; обслуговування кредиту - 23774,32 грн. Таким чином, заборгованість за процентами складає (11887,05 -10335,50) 1551,55 грн. Вимога про стягнення комісії за обслуговування кредиту є незаконною. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України. Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. За умовами кредитного договору № №Z62.175.75284 від 12.10.2017 року ОСОБА_1 було надано споживчий кредит на наступних умовах: сума кредиту - 30000 грн., на строк 36 місяців, розмір процентної ставки 15% річних, розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості в договорі визначений не був, а в п.1.10 зазначено, що «позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно графіку щомісячних платежів за кредитним договором». В пункті 1.10 та графіку щомісячних платежів визначено розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості, тобто фактично встановлено плату позичальника за обслуговування кредиту. З виписки по рахунку слідує, що ОСОБА_1 було сплачено плату за обслуговування кредиту за кредитним договором №Z62.175.75284 від 12.10.2017 року в розмірі 23774,32 грн. Враховуючи, що нарахування та стягнення комісії за обслуговування кредиту є нікчемною умовою, то заборгованість за кредитним договором підлягає перерахуванню. ОСОБА_1 згідно виписки банку було сплачено: тіло - 13723,87 грн; проценти - 10335,50 грн.; обслуговування кредиту - 23774,32 грн. Згідно графіку платежів ОСОБА_1 повинна була сплатити такі суми: тіло 40000,00 грн; проценти - 11887,05 грн; комісія - 34246,08 грн. Без врахування комісії ОСОБА_1 повинна сплатити (40000+11887,05) 51887,05 грн. ОСОБА_1 всього сплатила (13723,87+10335,50+ 23 774,32) 47 833,69 грн. Фактично борг ОСОБА_1 за кредитним договором складає (51887,05-47833,69) 4053,36 грн. Тому позовні вимоги можуть бути задоволені саме на таку суму. Судовий збір має бути стягнений пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

23 червня 2026 року від представника позивача ТОВ «ЄАПБ» Костюшка П.М. через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив на позовну заяву в якому він зазначає, що 12 жовтня 2017р. ОСОБА_1 уклав із Акціонерним товариством "Ідея Банк" Кредитний договір №Z62.175.75284 від 12 жовтня 2017р. 17 листопада 2023 року між АТ «Ідея Банк» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» укладено Договір факторингу №17112023, відповідно до умов якого право грошової вимоги за кредитним договором №Z62.175.75284 від 12 жовтня 2017р., укладеним між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «ФК «ЄАПБ». Відповідно до Рестру боржників №2 до Договору факторингу ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №Z62.175.75284 від 12 жовтня 2017р., в сумі 69907,45 грн. Відповідачем факт укладення Кредитного договору у відзиві не спростовується. До того ж, Відповідачем безпосередньо визнається укладення ним Кредитного договору з Первісним кредитором, а відповідно, він визнає отримання за даними договорами коштів та визнає свою обізнаність щодо умов Кредитних договорів. Визнання обставин позову стороною Відповідача звільняє Позивача від їх доведення перед судом. Відповідачем не надано суду доказів, які б підтверджували належне виконання ним зобов`язань та які б спростовували суму заборгованості, Кредитний договір є дійсним та ніким не скасованим. Укладення Кредитних договорів онлайн знаходиться в рамках правового поля України. Сторони електронних правочинів відповідають за невиконання своїх зобов`язань у порядку визначеному законодавством України або укладеним договором. Повернення позики та кредитів за електронним договором є обов`язковим. Отже, Позивачем доведено факт укладання Відповідачем Кредитного договору в електронній формі, а тому позовні вимоги Позивача є законними та обґрунтованими. Доводи представника Відповідача про те, що ним було сплачено майже всю суму заборгованості відповідно до графіка платежів, не спростовують заявлених позовних вимог та не свідчать про відсутність боргу. Як вбачається з матеріалів справи та умов Кредитного договору, Відповідач порушив встановлений графік платежів 12.04.2019 року, внаслідок чого допустив прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому останній платіж був здійснений лише 06.06.2019 року, тобто вже після виникнення прострочення та порушення умов договору. Відповідно до пункту 3.3.1 Кредитного договору за невиконання чи неналежне виконання Позичальником своїх зобов`язань Банк має право нараховувати пеню за кожен день прострочення на прострочену суму кредиту, процентів та інших платежів. Крім того, згідно з пунктом 3.3.3 Договору Позичальник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, зобов`язаний сплатити суму заборгованості з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних за весь час прострочення. Положення пункту 3.3.4 Договору також передбачають, що Позичальник може бути звільнений від відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань виключно у випадках та в порядку, прямо передбачених законодавством України. Відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів існування таких обставин. Отже, сам факт здійснення окремих платежів не свідчить про належне виконання кредитних зобов`язань та не припиняє права кредитора на нарахування передбачених договором і законом платежів після виникнення прострочення. Кредитний договір був укладений 12.10.2017 року строком на 36 місяців, а тому після порушення Відповідачем умов його виконання Позивач правомірно здійснював нарахування заборгованості відповідно до умов договору. Сума заборгованості, заявлена до стягнення у даній справі, вже враховує всі платежі, фактично здійснені Відповідачем. Таким чином, предметом позову є не вся сума кредитних зобов`язань, а виключно залишок непогашеної заборгованості, сформований з урахуванням здійснених платежів та нарахувань, передбачених умовами Кредитного договору. Тому посилання Відповідача на часткове погашення кредиту не спростовує ані факту порушення ним договірних зобов`язань, ані правильності здійсненого Позивачем розрахунку заборгованості. Щодо твердження Відповідача про порушення ЗУ «Про захист прав споживачів». Зі змісту Кредитного договору вбачається, що жодної з перелічених умов, які законом визнаються несправедливими, до договору внесене не було. Не містить він і будь-яких інших несправедливих умов. Жодних заперечень з приводу того, що Відповідач не погодився з Правилами надання коштів, Відповідачем при укладенні Кредитного договору висловлено не було. За приписами ч.2 ст.11 Закону перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплативідсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Вказана інформація була доведена до відома Відповідача, що підтверджується тим, зокрема що Відповідач підтверджує отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту. Жодних застережень або зауважень з боку Відповідача, щодо неповного розуміння або незгоди з умовами договору або додаткової угоди під час його підписання, до суду належними доказами не подано. Слід зазначити, що у випадку неповного розуміння умов Кредитного договору у Відповідача була можливість відмовитися від підписання даного договору, якою він не скористався. Відповідно до ч.4 ст.11 Закону у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) інші умови, визначені законодавством. Укладеним Кредитним договором та Договором позики передбачені всі фінансові зобов`язання позичальника, тобто до відома Відповідача у необхідному обсязі була доведена передбачена законом інформація щодо умов кредитування Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі Відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Інформація надана Первісним кредитором з дотриманням всіх вимог законодавства, викладена їх в чіткій, зрозумілій та доступній формі, при цьому саме Відповідач ініціював укладення такого договору, оформивши заявку на сайті Первісного кредитора. Отже, підписавши договір, Відповідач посвідчив свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами. Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільно обраної ним фінансової установи, отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору. Отже, укладений Кредитний договір було підписано сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору. Сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Під час укладення договору не було порушено Закон України «Про захист прав споживачів». Доводи представника відповідача про нікчемність умов кредитного договору щодо сплати комісії є необґрунтованими та ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права. Відповідно до статей 203, 204 та 215 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. При цьому діє презумпція правомірності правочину, а тому саме особа, яка посилається на його недійсність або нікчемність окремих умов, повинна довести наявність передбачених законом підстав для застосування відповідних правових наслідків. Сам по собі факт наявності у кредитному договорі умови про сплату комісії не свідчить про нікчемність такої умови чи договору в цілому. Закон не містить заборони на встановлення будь-яких комісійних платежів за кредитним договором. Нікчемними можуть бути виключно ті умови договору, які передбачають оплату за послуги, що відповідно до закону повинні надаватися споживачу безоплатно. Таким чином, оскільки відповідач не довів, що комісія була встановлена саме за послуги, які кредитодавець зобов`язаний надавати безоплатно, його твердження про нікчемність відповідної умови договору є голослівними та не можуть бути покладені в основу судового рішення. Крім того, відповідач після укладення договору фактично виконував його умови, здійснював платежі на користь кредитодавця та тривалий час не оспорював порядок нарахування платежів, що додатково підтверджує усвідомлення ним змісту договірних умов та відсутність будь-яких перешкод для їх належного виконання. Окремо слід звернути увагу суду на суперечливість та непослідовність правової позиції відповідача. Так, у поданому відзиві відповідач стверджує про нікчемність умови кредитного договору щодо сплати комісії, однак матеріали справи підтверджують, що після укладення кредитного договору він протягом тривалого часу, а саме понад півтора року, належним чином виконував умови договору та здійснював платежі, до складу яких входила й комісія. Таким чином, відповідач фактично визнавав умови договору, користувався кредитними коштами та добровільно виконував взяті на себе зобов`язання, не заявляючи жодних заперечень щодо правової природи чи законності нарахування комісії. Лише після виникнення заборгованості та звернення позивача до суду відповідач почав посилатися на нікчемність відповідної умови договору. Подібна процесуальна поведінка суперечить принципу добросовісності учасників цивільних правовідносин, закріпленому статтями 3, 13 та 509 ЦК України, а також принципу добросовісного користування процесуальними правами, передбаченому статтею 44 ЦПК України. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що цивільне законодавство ґрунтується на принципі добросовісності, а тому не допускається суперечлива поведінка сторони (доктрина venire contra factum proprium), коли особа своїми попередніми діями створює в іншої сторони обґрунтоване уявлення про визнання певних правовідносин, а в подальшому безпідставно займає протилежну позицію. Зазначений правовий висновок викладений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 та постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17. Отже, доводи відповідача про нікчемність умови договору щодо комісії спростовуються його ж власною багаторічною поведінкою, спрямованою на добровільне виконання відповідної умови договору, та свідчать про намагання уникнути виконання взятих на себе зобов`язань, а не про наявність реальних порушень закону при укладенні кредитного договору. Враховуючи все вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається Відповідач у Відзиві на позовну заяву, як на підстави для відмови у задоволені позовних вимог - є не обґрунтовані, недоведені, суперечать умовам укладених правочинів, нормам чинного законодавства, ряду правових позицій викладених в Постановах ВСУ, а отже є такими що не підлягають задоволенню та не повинні братися судом до уваги. Представник позивача просить суд відмовити в поновленні процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву. Судове засідання провести за відсутності представника Позивача. Позовні вимоги Позивача задовольнити в повному обсязі.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, раніше надав заяву, в якій просив позовні вимоги задовольнити та розгляд справи провести без його участі. Зазначив, що проти заочного розгляду справи не заперечує.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про необхідність частково задовольнити позовні вимоги з огляду на наступні підстави.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Судом встановлено, що 12.10.2017 року між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк» було укладено Кредитний договір №Z62.175.75284 від 12.10.2017 року.

17.11.2017 року між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ЄАПБ» було укладено Договір факторингу №171120233, відповідно до якого право грошової вимоги за Кредитним договором №Z62.175.75284 від 12.10.2017 року перейшло до ТОВ «ЄАПБ».

Відповідно до Реєстру боржників №2 до Договору факторингу ТОВ «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором №Z62.175.75284 від 12.10.2017 року.

Заборгованість відповідача перед позивачем за Кредитним договором №Z62.175.75284 від 12.10.2017 року становить 69907,45 грн., з яких: 26276,08 грн. заборгованість за основним боргом, 12914,89 грн. заборгованість за відсотками, 30716,48 грн. заборгованість за комісіями. Згідно ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Задовольняючи частково позовні вимоги суд виходить з наступних висновків.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У відповідності до положень ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

В силу п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особо внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги)

одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч.1 ст.1077 ЦК України).

Визначення факторингу міститься у ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

Згідно до ст.514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували

момент переходу цих прав.

Частиною 1 ст.1078 Цивільного кодексу України встановлено, що предмете договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою

настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».

Так, згідно із ст.13 ЗУ «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію"). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Згідно з п.5 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним кодексом України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 ЗУ «Про електронну комерцію).

Відповідно до п.4 ст.11 Закону «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом її розміщення в мережі Інтернет, в інших інформаційно-телекомунікаційних системах або шляхом надсилання електронного повідомлення, метою якого є прямо опосередковане просування товарів, робіт та послуг або ділової репутації осо провадить господарську або незалежну професійну діяльність.

Закон про електронну комерцію» прямо передбачає, що оферта може включати всі не умови шляхом перенаправлення споживача до іншого електронного документа.

Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею

12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку особа отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або СМС-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту) вказується особа, яка створила замовлення.

Статтею 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги» визначено, що електронний підпис чи печатка не можуть бути визнані недійсними та позбавлені можливості розглядатися як доказ у судових справах виключно на тій підставі, що вони мають електронний вигляд або не відповідають вимогам до кваліфікованого електронного підпису чи печатки.

За змістом ст.ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).

Частиною 2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За змістом ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

За змістом ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Згідно ст.548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, передбачені ст.611 ЦК України.

Згідно з ч.2 ст.1050, ч.2 ст.1054 ЦК України наслідками порушення боржником зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Також, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, а також вимоги ч.2 ст.530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає, що АТ позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд, шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язок із повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, №63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Факт отримання відповідачем кредитних коштів, належного виконання кредитодавцем своїх зобов`язань та наявність непогашеної заборгованості за кредитним договором сторонами не заперечується.

Разом з тим, суд не може погодитися з розрахунком заборгованості позивача в частині стягнення комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Спірний кредитний договір укладено 12.10.2017 року, тобто після набрання чинності Законом України «Про споживче кредитування». Згідно з частинами першою, другою статті 11 цього Закону кредитодавець зобов`язаний безоплатно надавати споживачу інформацію щодо стану його заборгованості та руху коштів за кредитом. Частиною п`ятою статті 12 Закону передбачено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими законом, є нікчемними.

З матеріалів справи вбачається, що умовами договору передбачено щомісячну плату за обслуговування кредитної заборгованості, при цьому позивачем не надано належних та допустимих доказів того, які саме додаткові чи супутні банківські послуги надавалися відповідачу та за що фактично стягувалася зазначена комісія.

Вказаний висновок узгоджується з правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі №496/3134/19 та постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 06.11.2023 року у справі №204/224/21, відповідно до яких умови кредитного договору щодо сплати щомісячної комісії за обслуговування кредиту за відсутності визначених додаткових послуг є нікчемними.

Суд відхиляє доводи позивача, викладені у відповіді на відзив, щодо правомірності нарахування комісії за обслуговування кредитної заборгованості, оскільки сам по собі факт погодження відповідачем умов кредитного договору та здійснення ним платежів не свідчить про дійсність такої умови. Позивач не надав належних та допустимих доказів того, що встановлена договором комісія стягувалася за конкретні додаткові чи супутні послуги, перелік яких був визначений у договорі та фактично надавався споживачу. За таких обставин доводи позивача не спростовують заперечень відповідача щодо нікчемності умови договору про сплату комісії.

Отже, вимоги позивача про стягнення 30716,48 грн. заборгованості за комісіями задоволенню не підлягають.

З наданої виписки по рахунку вбачається, що за період дії кредитного договору відповідачем сплачено: 13723,87 грн. у рахунок погашення основної суми кредиту, 10335,50 грн. процентів та 23774,32 грн. комісії за обслуговування кредиту, всього 47833,69 грн.

Згідно з графіком платежів загальна сума зобов`язань відповідача без урахування нікчемної комісії становила 51887,05 грн., з яких 40000,00 грн. тіло кредиту та 11887,05 грн. проценти за користування кредитом.

Оскільки умова кредитного договору щодо сплати комісії за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемною та не створює юридичних наслідків для сторін, кошти, сплачені відповідачем на виконання такої умови у сумі 23774,32 грн., підлягають зарахуванню при визначенні залишку невиконаних зобов`язань відповідача за кредитним договором, що виключає можливість повторного стягнення з неї зазначених коштів у складі заборгованості.

Таким чином, загальна сума коштів, фактично сплачена відповідачем на виконання кредитного договору, становить 47833,69 грн., тоді як належними до сплати за договором є 51887,05 грн. Різниця між зазначеними сумами складає 4053,36 грн., що і є фактичним розміром непогашеної заборгованості відповідача перед позивачем.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором у розмірі 4053,36 грн.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволеної частини позову.

За таких обставин, з відповідача на користь позивача підлягає стягнення судовий збір пропорції розміру задоволених позовних вимог виходячи з наступного розрахунку (4053,36 грн.* 3028,00 грн.)/ 69907,45 грн. = 175,57 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.14, 207, 509, 512, 514, 525, 526, 548, 626, 628, 633, 634, 638, 1049, 1050, 1054, 1055 ЦК України, ст.ст.5-13, 34, 76-81, 89, 95, 141, 175, 258, 259, 263-265, 268, 272-279 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30, код ЄДРПОУ 35625014) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість: за Кредитним договором №Z62.175.75284 від 12.10.2017 року 4053,36 грн., а також судовий збір у розмірі 175,57 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.П.Румянцев