Постанова № 138209638, 13.07.2026, Нововодолазький районний суд Харківської області

справа № 631/756/26

провадження № 3/631/353/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2026 року селище Нова Водолага

Суддя Нововодолазького районного суду Харківської області Трояновська Тетяна Михайлівна, розглянувши адміністративні матеріали, що надійшли від відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області відносно:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий Вовчанським РВ УМВС в Харківській області 07 жовтня 2005 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків в матеріалах справи відсутній, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,

про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

В С Т А Н О В И В:

До Нововодолазького районного суду Харківської області від відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області для розгляду по суті надійшов адміністративний матеріал, складений відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Вказаний адміністративний матеріал згідно відповідного протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 червня 2026 року був переданий головуючому судді Пархоменко І. О.

Суддя ОСОБА_2 була звільнена з посади судді відповідно до рішення Вищої ради правосуддя № 1229/0/15-26 від 18 червня 2026 року та відрахована зі штату суду відповідно до наказу № 02-05/38 від 24 червня 2026 року. Адміністративний матеріал, складений відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення по суті розглянутий не був.

Згідно розпорядження керівника апарату суду № 99 від 03 липня 2026 року та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 липня 2026 року справа передана до розгляду головуючому судді Трояновській Т. М.

Так, згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 682291 складеного 02 червня 2026 року інспектором відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області лейтенантом поліції Багліковим Богданом Сергійовичем, убачається, що 02 червня 2026 року о 20 годині 26 хвилин в Харківській області, Харківський район, селище Нова Водолага, по вулиці Володимира Вернадського (Лермонтова), поблизу будинок № 23, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом мопедом, потужністю 0,75 кВт, з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мовлення та поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження освідування на встановлення стану алкогольного сп`яніння в установленому законодавством порядку, як на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора «Аlcotest Drager 6820», так і у медичному закладі, водій відмовився під відеозапис. Водій від керування транспортним засобом відсторонений, правопорушення вчинено повторно протягом року (протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 492886 від 24 жовтня 2025 року).

Дії ОСОБА_1 кваліфіковані як порушення вимог пункту 2.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, за що передбачена відповідальність за частиною 2 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

У судове засідання ОСОБА_1 не з`явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку шляхом надсилання судових повісток про виклик на адресу місця проживання, що вказана у протоколі про адміністративне правопорушення. Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату грошового переказу № R068121048691, ОСОБА_1 отримав судову повістку про виклик особисто 07 липня 2026 року.

Про поважність причин своєї неявки ОСОБА_1 суд не повідомляв, клопотань про відкладення розгляду справи чи пояснень по суті справи на адресу суду не надсилав.

З цього приводу суддя вважає за необхідне зазначити, що відповідно до пункту 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» суди повинні неухильно виконувати вимоги статті 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення, щодо розгляду справи про адміністративні правопорушення у присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності зазначеної особи, це можливо у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце та час розгляду і від неї не надійшло клопотання про його відкладення.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», українські суди при вирішенні справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі Конвенція), встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Ратифікуючи Конвенцію, Україна взяла на себе обов`язки гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

Поняття справедливого судового розгляду передбачає можливість для особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, бути присутнім на засіданні. Ця можливість випливає із об`єкта і цілі статті 6 Конвенції, оскільки здійснення прав, гарантованих статтею 6 Конвенції, передбачає можливість вказаної особи бути вислуханою, а також необхідність перевірити точність її тверджень і співставити їх з матеріалами судової справи.

Разом з тим, керуючись практикою Європейського суду з прав людини, суд виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції в праві встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. З цього приводу прецедентним є рішення Європейського суду з прав людини у справі «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року, в якому зазначено, що право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду з прав людини вбачається, що питання про порушення статті 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом та потребою з боку держави регулювання доступу до суду.

Положеннями статті 277 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено п`ятнадцятиденний строк розгляду справ про адміністративні правопорушення, при цьому частина 6 статті 38 Кодексу України про адміністративні визначає кінцевий строк притягнення до адміністративної відповідальності, який становить один рік з дня вчинення правопорушень, передбачених статтею 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Отже, обставини неявки у судове засідання ОСОБА_1 , якому було достовірно відомо про дату, час та місце проведення судового засідання, а також про те, що відносно нього складений протокол про адміністративне правопорушення, дають підстави стверджувати про неналежне здійснення ним своїх процесуальних прав і виконання процесуальних обов`язків, що призводить до затягування судового розгляду даної справи, строки розгляду якої, обмежено законодавством.

У даній справі суддя виходить з того, що у ОСОБА_1 було достатньо часу надати свої письмові пояснення або докази, та направити будь-які клопотання для розгляду у судовому засіданні, чого зроблено не було. Таким чином особою, яка притягається до адміністративної відповідальності на власний розсуд використано процесуальні права. Також ОСОБА_1 не повідомляв суд будь-яким способом про бажання брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

При цьому суддя зауважує, що безпідставне умисне затягування розгляду справи нівелює завдання Кодексу України про адміністративні правопорушення, яким є охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції, законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (стаття 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

З огляду на що, виходячи з вище зазначених правових норм та беручи до уваги те, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов`язана добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи у її відсутність, адже (з огляду на викладене в сукупності) розгляд судом цієї справи за відсутності указаної сторони здійснюється на підставі загальних засад і відповідає конституційному принципу верховенства права. Це не призведе до обмежень прав і свобод людини і громадянина, а забезпечить оперативний і об`єктивний судовий контроль на виконання завдань Кодексу України про адміністративні правопорушення, визначених у статті 1 вказаного Кодексу. Тим більше, що положення статті 268 Кодексу України про адміністративні не містять імперативної заборони щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення за статтею 130 Кодексу України про адміністративні за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Суддя, дослідивши матеріали адміністративної справи у відповідності до положень статті 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, приходить до наступного.

Положення частин 1 та 2 статті 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачають, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

У відповідності до вимог частини 1 статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративне правопорушення (проступок) це протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свобод громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 23 Кодексу України про адміністративне правопорушення передбачено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (стаття 245 Кодексу України про адміністративне правопорушення).

Положеннями статті 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Пленум Верховного Суду України у своїй Постанові від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» роз`яснив, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у статтях 247 та 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283, 254 Кодексу України про адміністративні правопорушення. У постанові, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Статтею 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Водночас, положеннями статті 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров`я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища визначені положеннями Закону України від 30 червня 1993 року № 3353-ХІІ «Про дорожній рух», частина 1 статті 14 якого обумовлює, що учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.

До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин.

Учасники дорожнього руху зобов`язані, зокрема, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, тощо (частина 5 статті 14 Закону України «Про дорожній рух»).

Приписами пункту 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюються Правилами дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі Правила дорожнього руху), пункт 1.3 яких передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

У пункті 1.9 Правил дорожнього руху встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до пункту 1.10 Правил дорожнього руху, водій особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.

Пунктом 2.5 Правил дорожнього руху встановлено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

При цьому водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (пункт 2.9 «А» Правил дорожнього руху).

Відповідальність за порушення вимог пункту 2.5 Правил дорожнього руху передбачена статтею 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, об`єктивна сторона якої полягає в керуванні транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, також передача керування транспортними засобами особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння, а так само і ухилення осіб від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп`яніння.

Аналіз вищенаведеної норми права свідчить про те, що її диспозиція містить кілька окремих складів адміністративного правопорушення, які є самостійними і відрізняються за своєю об`єктивною стороною, тобто за характером вчинених особою дій, за які цю особу може бути притягнуто до адміністративної відповідальності. Такі дії, зокрема, можуть виражатися у керуванні транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння; передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння, або відмові особи, яка керує транспортним засобом, від проходження огляду на стан сп`яніння.

При цьому, проходження в установленому порядку медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, за наявності для того підстав, є обов`язком водія, а не його правом.

Процедура виявлення у водіїв ознак алкогольного сп`яніння та проведення огляду водіїв на стан алкогольного сп`яніння визначена положеннями статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення, «Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України № 1452/735 від 09 листопада 2015 року, а також «Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції і проведення такого огляду», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 № 1103.

Частинами 2 та 3 статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення чітко визначено, що огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

У разі незгоди особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я. Перелік закладів охорони здоров`я, яким надається право проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров`я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, в інших закладах забороняється.

Огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.

Направлення особи для огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (частини 5 та 6 статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Згідно положень пункту 2 розділу І «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України № 1452/735 від 09 листопада 2015 року (далі Інструкція), огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Ознаками алкогольного сп`яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці (пункт 3 розділу І Інструкції).

Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Інструкції, за наявності ознак, передбачених пунктом 3 розділу І цієї Інструкції, поліцейський проводить огляд на стан сп`яніння за допомогою спеціальних технічних засобів.

Огляд на стан сп`яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів (законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, які відповідають вимогам законодавства про метрологію та метрологічну діяльність) (далі спеціальні технічні засоби); лікарем закладу охорони здоров`я (у сільській місцевості за відсутності лікаря фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку) (пункт 6 розділу І Інструкції).

Відповідно до пунктів 3 та 4 розділу ІІ Інструкції поліцейськими використовуються спеціальні технічні засоби, які мають, зокрема, сертифікат відповідності та/або сертифікат перевірки типу засобів вимірювальної техніки, та/або декларацію про відповідність та свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки. Огляд на стан сп`яніння проводиться з дотриманням інструкції з експлуатації спеціального технічного засобу та фіксацією результатів на паперових та електронних носіях, якщо спеціальний технічний засіб має такі функції.

Установлення стану алкогольного сп`яніння здійснюється на підставі огляду, який проводиться згідно з вимогами цієї Інструкції поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів, показники яких після проведення тесту мають цифровий показник більше 0,2 проміле алкоголю в крові.

Результати огляду на стан сп`яніння водія транспортного засобу, проведеного поліцейським, зазначаються в акті огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів (додаток 2) (далі акт огляду). У випадку установлення стану сп`яніння результати огляду, проведеного поліцейським, зазначаються у протоколі про адміністративне правопорушення, до якого долучається акт огляду. Акт огляду складається у двох примірниках, один з яких вручається водію, а другий залишається у поліцейського та/або долучається до протоколу про адміністративне правопорушення у разі встановлення стану сп`яніння. Якщо технічними характеристиками спеціального технічного засобу передбачається роздрукування на папері його показників, ці результати долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення (пункти 7 та 10 розділу ІІ Інструкції).

При цьому, як визначено у пункті 7 розділу І Інструкції, у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров`я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі заклад охорони здоров`я).

Отже, у розумінні вимог статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення та пункту 7 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України № 1452/735 від 09 листопада 2015 року, огляд у закладі охорони здоров`я проводиться лише у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейськими.

Відповідно до положень пунктів 2 5 постанови Кабінету Міністрів України № 1103 від 17 грудня 2008 року «Про затвердження Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а також проведення такого огляду», огляду підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (далі - стан сп`яніння), згідно з ознаками такого стану, установленими МОЗ і МВС.

Огляд проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів (законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, які відповідають вимогам законодавства про метрологію та метрологічну діяльність); лікарем закладу охорони здоров`я (в сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).

Огляд на місці зупинки транспортного засобу проводиться із застосуванням технічних засобів відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів - у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення. Не можуть бути залучені як свідки працівники Національної поліції або особи, щодо неупередженості яких є сумніви.

Результати огляду, проведеного поліцейським, зазначаються в акті огляду, форма якого затверджується МОЗ за погодженням з МВС. У разі встановлення стану сп`яніння результати огляду, проведеного поліцейським, зазначаються в протоколі про адміністративне правопорушення, до якого долучається акт огляду. Акт огляду на стан сп`яніння за результатами такого огляду, проведеного поліцейським, складається у двох примірниках, один з яких вручається водію, а другий залишається в поліцейського та/або долучається до протоколу про адміністративне правопорушення в разі встановлення стану сп`яніння.

Підтвердження стану сп`яніння в результаті огляду та згода водія транспортного засобу з результатами такого огляду є підставою для його притягнення згідно із законом до відповідальності.

У відповідності до пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України № 1103 від 17 грудня 2008 року «Про затвердження Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а також проведення такого огляду», водій транспортного засобу, що відмовився від проведення огляду на місці зупинки транспортного засобу або висловив незгоду з його результатами, направляється поліцейським для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров`я.

Поліцейський забезпечує проведення огляду водія транспортного засобу в закладі охорони здоров`я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення відповідних підстав. У разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров`я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп`яніння і дії водія щодо ухилення від огляду (пункти 7 та 8 постанови Кабінету Міністрів України № 1103 від 17 грудня 2008 року «Про затвердження Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а також проведення такого огляду»).

Отже, законодавець саме з метою забезпечення безпеки дорожнього руху, життя та здоров`я його учасників, поклав на водіїв транспортних засобів додаткові обов`язки, зокрема пройти на вимогу працівника поліції в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного чи наркотичного сп`яніння.

З матеріалів справи убачається, що протоколи про адміністративні правопорушення серії ЕПР1 № 682291 від 02 червня 2026 року, складений саме за відмову ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу або у медичному закладі.

Вказаний протокол про адміністративне правопорушення складений уповноваженою державою особою і в порядку передбаченому чинним законодавством.

Так, факт відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння підтверджується сукупністю доказів, що містяться в матеріалах справи, а саме:

- даними протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 682291, складеному 02 червня 2026 року інспектором відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області лейтенантом поліції Багліковим Богданом Сергійовичем, у якому зафіксовано, що 02 червня 2026 року о 20 годині 26 хвилин в Харківській області, Харківський район, селище Нова Водолага, по вулиці Володимира Вернадського (Лермонтова), поблизу будинок № 23, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом мопедом, потужністю 0,75 кВт, з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мовлення та поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження освідування на встановлення стану алкогольного сп`яніння в установленому законодавством порядку, як на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора «Аlcotest Drager 6820», так і у медичному закладі, водій відмовився під відеозапис. Водій від керування транспортним засобом відсторонений, правопорушення вчинено повторно протягом року (протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 492886 від 24 жовтня 2025 року) (а. с. 2);

- рапортом поліцейського сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області капітана поліції Луізи Сокол, складеного 02 червня 2026 року на ім`я начальника відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області полковника поліції Юрія Юрченка, з якого вбачається, що остання доповіла про те, що 02 червня 2026 року о 09 годині 00 хвилин вона заступила на добове чергування у складі наряду реагування патрульної поліції відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області спільно із інспектором сектору реагування патрульної поліції, лейтенантом поліції Багліковим Б. С. О 20 годині 25 хвилин при патрулюванні території Нововодолазької об`єднаної територіальної громади, а саме вулиці Володимира Вернадського, поблизу будинку № 23,в селищі Нова Водолага, було виявлено електричний мопед, водій якого керував ним з порушенням координації руху, а саме виляв по дорозі та здійснив паркування без світлового показчика напрямку руху, чим порушив пункт 9.2 «а» Правил дорожнього руху України. В ході зупинки даного транспортного засобу та в ході спілкування було встановлено особу водія, який виявився громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В ході перевірки особи за базою ІКС ІПНП встановлено, що водій позбавлений права керування транспортними засобами строком на один рік постановою Нововодолазького районного суду Харківської області від 12 грудня 2025 року, справа № 631/1259/25, чим водій порушив частину 10 статті 15 Закону України «Про дорожній рух». Відносно громадянина ОСОБА_1 було винесено постанову серії ЕНА № 7302966 від 02 червня 2026 року за частиною 4 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення. В ході подальшого спілкування було встановлено, шо громадянин ОСОБА_1 керував електричним мопедом E-Titan, потужністю 0,75 кВт, з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме мав різкий запах алкоголю з порожнини рота, порушення мовлення та поведінку, що не відповідає обстановці. На пропозицію пройти освідування в установленому законом порядку, як на місці зупинки за допомогою газоаналізатора «Аlcotest Drager 6820», так і у найближчому медичному закладі, останній відмовився під відеозапис. Виходячи з викладеного встановлено, що водій ОСОБА_1 порушив пункт 2.5 Правил дорожнього руху України, про що йому було негайно повідомлено. В ході перевірки встановлено, що дане порушення здійснено повторно протягом року, про що свідчить протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 N? 492886 від 24 жовтня року 2025 року за частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Тому відносно громадянина ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення від 02 червня 2026 року серії ЕПР1 № 682291 за частиною 2 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (а. с. 3);

- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (додаток 1 до Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (пункт 8 розділу ІІ), що є додатком до протоколу серії ЕПР1 № 682291, з якого убачається, що 02 червня 2026 року о 20 годині 34 хвилини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за результатами виявленими ознаками сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мовлення, поведінка, що не відповідає обстановці, направлявся до Комунального некомерційного підприємства «Нововодолазька центральна лікарня», від проходження огляду відмовився (а. с. 4);

- актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, який є додатком 2 до Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України №1452/735 від 09 листопада 2015 року (пункт 10 розділу ІІ), складеним інспектором сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області лейтенантом поліції Багліковим Б. С., відповідно до якого у зв`язку із виявленими ознаками алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мовлення, поведінка, що не відповідає обстановці, ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння за допомогою газоаналізатора «Аlcotest Drager 6820» відмовився (а. с. 5);

- фототаблицею (а. с. 16 17).

Також з матеріалів справи установлено, що 02 червня 2026 року о 20 годині 26 хвилин в Харківській області, Харківський район, селище Нова Водолага, по вулиці Володимира Вернадського (Лермонтова), поблизу будинок № 23, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом мопедом, потужністю 0,75 кВт, здійснив паркування та не увімкнув світловий покажчик повороту відповідного напрямку, а саме праворуч, чим порушив пункт 9.2 «а» Правил дорожнього руху. Вході перевірки документів встановлено, що водій позбавлений права керування транспортними засобами строком на один рік (постанова Нововодолазького районного суду Харківської області від 12 грудня 2025 року № 631/1259/25), чим порушив частину 10 статті 15 Закону України «Про дорожній рух», за що відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 7302966 від 02 червня 2026 року був притягнутий до адміністративної відповідальності за частиною 4 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення з накладання адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 20400 гривень 00 копійок (а. с. 15).

Даний факт ОСОБА_1 не заперечувались, відомостей про те, що вказана постанова про притягнення до адміністративної відповідальності у встановленому законом порядку була оскаржена, матеріали справи не містять, а отже вказані обставини підтверджують факт керування останнім відповідним транспортним засобом мопедом, потужністю 0,75 кВт, та здійснення порушення Правил дорожнього руху з боку водія.

Окрім цього, у судовому засіданні були досліджені та відтворені відеозаписи, що долучені до матеріалів справи, а саме записи з: автомобільного реєстратора 70 mai Dash Cam Pro Plus A500, інвентаризаційний номер 1113057442-8, портативних відеореєстраторів «ТЕСSAR BDC-43-GWCP» інвентаризаційний номер 1113031965-34 (1), «ТЕСSAR BDC-53-02», інвентаризаційний номер 1113057280-2 (1), інвентаризаційний номер 1113057280-2, та портативного відеореєстратора «СаmmPro 1826R2.332», інвентаризаційний номер 1014014559-1, на яких відображено перебіг подій, що мали місце 02 червня 2026 року, а саме як о 20 годині 25 хвилин по вулиці перед автомобілем патрульної поліції рухається мопед, водія якого керував ним не впевнено. О 20 годині 26 хвилин працівники поліції подають водієві сигнал про зупинку, водій електричного мопеду зупиняється на узбіччі дороги, при цьому не включаючи відповідного покажчику повороту. До водія підходять працівники поліції представляються, повідомляють про здійснення відеофіксації та причину зупинку. О 20 годині 28 хвилин працівник поліції звертається до водія з проханням надати посвідчення водія категорії «А1», на що водій запитує «а воно потрібне». Після чого працівники поліції просять водія надати будь-який документ, що посвідчує його особу. Водій повідомляє, що документів не має, намагається зайти у застосунок «Дія», але йому не вдається. Водій представляється як ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Працівники поліції перевіряють особу водія за базою ІКС ІПНП та повідомляють, що останній позбавлений права керування транспортними засобами згідно рішення суду, на що ОСОБА_1 зазначає, що йому про це відомо, але він поспішає на лікарні, бо в нього болить печінка. Працівник поліції повідомляє водієві, що у нього є явні ознаки алкогольного сп`яніння, у тому числі різкий запах алкоголю, та запитує навіщо той сів за кермо у такому стані, оскільки це є небезпечними для інших учасників дорожнього руху. О 20 годині 34 хвилини працівники поліції пропанують ОСОБА_3 пройти огляд на визначення стану алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу, на що останній повідомляє, що не буде проходити. Після чого працівники поліції пропонують водієві проїхати до найближчого медичного закладу для проходження відповідного огляду, на що водій також відмовляється. Поліціанти роз`яснюють ОСОБА_1 , що за відмову водія від проходження огляду на стан сп`яніння в установленому законом порядку також передбачена відповідальність за статтею 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, на що останній зазначає, що йому це відомо. Надалі працівник поліції повідомляє водієві, що він повторно протягом року вчиняє адміністративне правопорушення, передбачене статтею 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, на що ОСОБА_3 вказує, що так і є. О 20 годині 37 хвилин працівник поліції починає процес розгляду справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративного адміністративної відповідальності за частиною 4 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, під час якого роз`яснює водієві права, передбачені Конституцією України та Кодексом України про адміністративні правопорушення. При цьому водій не оспорює факту вчиненням ним адміністративного правопорушення.

З долучених відеозаписів вбачається, що о 20 годині 13 хвилину працівник поліції ще раз зачитав ОСОБА_1 вголос його права, передбачені статтями 10, 55, 56, 59 та 63 Конституції України, а також статтею 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення та запропонував отримати копію протоколу про адміністративне правопорушення за частиною 2 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, на що останній відповів відмовою. Також ОСОБА_1 відмовився поставити підпис у самому протоколі, акті огляду та інших документах. Після чого о 20 годині 58 хвилини працівник поліції повідомляє ОСОБА_1 , що від керування транспортним засобом його відсторонено та заборонено сідати за кермо, на що останній повідомив, що зрозумів. Також працівники поліції роз`яснили, що якщо той сяде за кермо відносно нього буде повторно складений протокол про адміністративне правопорушення за статтею 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а також те, що він повинен вести свій транспортний засіб у руках або залишити на місці зупинки.

Як убачається із досліджених відеозаписів, ніякого фізичного чи психологічного тиску з боку працівників поліції до ОСОБА_1 застосовано не було.

Будь-яких порушень при проведенні фіксації вчиненого адміністративного правопорушення та збирання доказів, судом не встановлено. Відеозаписи працівниками поліції вілись безперервно. Підстав уважати, що відеозаписи, які долучені до матеріалів справи, є змонтовані з метою неправомірного притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності у суду немає та останнім не доведено. Ознак фальсифікації вказані записи не містять. До того ж, на відеозаписах чітко зафіксовані обставини справи згідно викладеного у протоколі суті правопорушення, а саме: підтвердження факту відмови водія, який керує транспортним засобом, від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, як на місці зупинки транспортного засобу, так і у медичному закладі.

Також, матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_1 подавались заяви у порядку, передбаченим чинним Кримінальним процесуальним кодексом України, до правоохоронних органів щодо фальсифікації матеріалів справи або про перевищення працівниками поліції своїх повноважень при виконанні ними своїх службових обов`язків щодо складання адміністративного матеріалу відносно нього. Як й не надано доказів того, що ОСОБА_1 звертався до суду в порядку, передбаченому нормами Кодексу адміністративного судочинства України, щодо оскарження дій або бездіяльності відповідних посадових осіб працівників поліції.

В цілому протокол про адміністративне правопорушення складений з дотриманням вимог статтей 254 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення та містять всі необхідні для розгляду справи відомості, будь-яких істотних недоліків при його складанні не вбачається. Достовірність відомостей, зазначених у протоколі, сумнівів не викликають, оскільки ці відомості узгоджуються з іншими доказами, доданими до протоколу.

Також, з огляду на те, зазначена подія була зафіксована поліцейськими за допомогою технічних засобів відеозаписів, і відеозаписи були долучені до протоколу про адміністративне правопорушення, суд вважає, що проведення огляду та складання протоколу про адміністративне правопорушення відбулося з дотриманням вимог закону, у тому числі статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Водночас, суд звертає увагу на те, що досліджені у судовому засіданні відеозаписи є об`єктивними доказами, оскільки містить у собі фактичні дані, які вказують на те, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом, маючи ознаками алкогольного сп`яніння, від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу або у медичному закладі, відмовився.

Також, суддею встановлено, що ОСОБА_1 повторного протягом року притягується до адміністративної відповідальність за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння. Так, постановою судді Нововодолазького районного суду Харківської області Пархоменко І. О. від 12 грудня 2025 року у справі з єдиним унікальним № 631/1259/25 (провадження № 3/631/653/25) ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17000 гривень 00 копійок з позбавленням права керування строком на один рік (а. с. 8 12).

В цілому, протокол про адміністративне правопорушення не містить істотних розбіжностей, а інші матеріали справи в їх сукупності підтверджують фактичні обставини справи, порушень вимог статті 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не встановлено.

Беручи до уваги, що суду не було надано будь-яких фактичних відомостей на підтвердження того, що ОСОБА_1 не керував транспортним засобом, а також щодо незаконності дій працівників поліції під час проведення ними огляду водія на стан алкогольного сп`яніння й складення ними протоколу та інших процесуальних документів за цією справою, а матеріали справи не містять відповідних доказів, суд дійшов висновку, що відомості, які зафіксовані в письмових доказах та долучені до матеріалів справи, відповідають дійсності.

Також слід зазначити, що вирішуючи справу суд має приймати інформоване рішення, тобто робити свої висновки щодо фактичних обставин, важливих для вирішення справи, виходячи з усієї релевантної інформації, яку сторонам вдалося отримати і надати суду.

Правила недопустимості доказів становлять собою обмеження цього загального принципу, дозволяючи або зобов`язуючи виключати з процесу доказування інформацію, яка потенційно може мати істотне, а іноді й вирішальне значення для справи.

Тому виключення потенційно важливих відомостей, тобто визнання їх недопустимими незалежно від їх стосунку до справи і доказового значення, є крайнім заходом, до якого слід звертатися у разі, якщо іншими засобами неможливо забезпечити справедливого судового розгляду.

В основі створення правил про недопустимість доказів лежать кілька міркувань.

Насамперед це виключення потенційно недостовірних доказів або доказів, достовірність яких неможливо перевірити.

Також запровадження правил про недопустимість доказів має за мету створити стримуючий ефект для державних органів. Загроза виключення доказів, отриманих внаслідок істотного порушення фундаментальних прав і свобод людини, знеохочує органи правопорядку вдаватися до таких порушень.

Безумовно, істотне порушення фундаментальних прав і свобод особи отримання доказів за допомогою катувань і поганого поводження, порушення права не свідчити проти себе та права на допомогу захисника, відвертого порушення права на недоторканість або тих чи інших аспектів приватного життя тощо не може бути терпимим у правосудді.

Тому концепція, що лежить в основі правил щодо допустимості доказів, на переконання суду, виходить з розуміння, що в центрі уваги суду, який вирішує питання про допустимість доказу, мають знаходитися права особи і виправданість їх обмеження державою, незалежно від того, яким саме представником держави ці права обмежуються.

Водночас, порушення численних формальностей, які регулюють порядок складання процесуальних документів чи окремих процесуальних дій, але жодним чином не зачіпають права і свободи особи, мають оцінюватися виходячи з балансу конкуруючих інтересів: потреби суспільства у розкритті порушення і покаранні винуватця та важливості тих формальностей для забезпечення справедливості розгляду справи в цілому.

Верховний Суд у постанові від 01 грудня 2020 року у справі з єдиним унікальним № 318/292/18 зазначав, що норми закону не передбачають, що будь-яке формальне недотримання вимог процесуального закону при отриманні доказу автоматично тягне необхідність визнання доказу недопустимим. Натомість закон зобов`язує суд дати оцінку доказу з точки зору його допустимості з урахуванням того, чи було допущене порушення істотним та яким чином воно перешкоджало забезпеченню та реалізації прав і свобод особи».

Суд в цій справі вважає такий підхід, сформований Верховним Судом, правильним, оскільки він ґрунтується на розумінні, що для прийняття рішення у справі суд має отримати якомога більшу інформацію щодо фактичних обставин, важливих для вирішення справи, забезпечивши сторонам можливість у змагальній процедурі перевірити та/або заперечити цю інформацію.

Як вже зазначалося, проведення огляду на стан сп`яніння здійснюється в порядку, встановленому статтею 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відповідно до «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України №1452/735 від 09 листопада 2015 року та «Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції і проведення такого огляду», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1103 від 17 грудня 2008 року.

Разом з тим в цій справі не установлено факту істотного порушення указаних положень щодо алгоритму дій працівників поліції та фундаментальних прав і свобод порушника.

Натомість, саме відмова від проходження огляду водія на стан сп`яніння та керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, вчинене повторно протягом року, є процесуально визначальним фактом у цій справі, адже адміністративна відповідальність, встановлена частиною 2 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, настає в цьому випадку, саме повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що знайшло своє підтвердження у відомостях відеозаписів та інших письмових доказах, що, в свою чергу, вказує на наявність ознак складу цього правопорушення.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що як вже зазначалось вище відповідно до статті 14 Закону України від 30 червня 1993 року № 3353-ХІІ «Про дорожній рух» учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.

У пункті 1.10 Правил дорожнього руху зазначається, що транспортний засіб це пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.

Даний термін охоплює всі види транспортних засобів, які можуть рухатися дорогами загального користування.

Транспортні засоби поділяють на механічні та немеханічні.

До немеханічних транспортних засобів належать ті, які призначені для руху в складі з механічним транспортним засобом (причепи, напівпричепи) або приводяться в рух за допомогою мускульної сили людей (велосипеди тощо) або тварин (гужові вози, сани тощо).

Механічний транспортний засіб транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт; мопед двоколісний транспортний засіб, який має двигун з робочим об`ємом до 50 куб.см або електродвигун потужністю до 4 кВт.

Відтак, з указаних термінів слідує, що поняття «транспортний засіб» та «механічний транспортний засіб» можна трактувати як два різні поняття: в широкому транспортний засіб, у тому числі і електромопед, й у вузькому механічний транспортний засіб.

У статті 1 Закону України від 24 лютого 2023 року № 2956-ХІ «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів» міститься визначення, що електричний колісний транспортний засіб дво- і більше колісний транспортний засіб, оснащений виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) та системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка має технічні можливості заряджатися від зовнішнього джерела електричної енергії; легкий персональний електричний транспортний засіб колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1000 Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину; низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома), системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, із двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість, що є меншою або дорівнює 50 кілометрів на годину та більшою за 10 кілометрів на годину, та споряджену масу не більше ніж 600 кілограмів.

Таким чином електоромопеди, електроскутери, електросамокати, гіроскутери та інша подібна техніка офіційно визнаються транспортними засобами.

Крім того, з правових висновків, викладених Касаційним кримінальним судом у складі Верховного Суду у своїх постановах, слідує, що будь-який транспортний засіб, що приводиться в рух за допомогою двигуна, незалежно від його робочого об`єму, належить до механічних транспортних засобів. Межа між механічними і немеханічними транспортними засобами проходить тільки в класі транспортних засобів із електродвигуном.

Так, Верховний Суд у своїй постанові від 15 березня 2023 року у справі № 127/5920/22 (провадження № 61-10553св22) вказав, що використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна; для кваліфікації діяльності, пов`язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має.

На те, що будь-який транспортний засіб, що приводиться у рух за допомогою двигуна, незалежно від його робочого об`єму належить до механічних транспортних засобів вказав Верховний Суд у постанові від 01 березня 2018 року у справі №278/3362/15-к (провадження № 51-877км18).

Враховуючи наведене, слід дійти висновку, шо коли електроскутер або електромопед служить для перевезення осіб, зокрема і самого водія чи його вантажу, він є повноправним учасником дорожнього руху та вважається транспортним засобом.

Суд звертає увагу на те, що усі водії транспортних засобів, у тому числі й водії транспортних засобів з електричними двигунами є повноцінними учасниками дорожнього руху, які без виключення, з метою забезпечення безпеки дорожнього руху, мають дотримуватися Правил дорожнього руху України.

Як вже зазначалось, частина 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Суб`єктами правопорушень, передбачених статтею 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, є водії транспортних засобів та судноводії.

Відтак, вказана норма права встановлює відповідальність, зокрема, за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння та не розділяє транспортні засоби на механічні, немеханічні, електричні чи будь-які інші.

Тобто, для притягнення особи водія до адміністративної відповідальності за порушення приписів статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не має значення яким саме видом транспортного засобу (механічним, немеханічним, електричним тощо) вона керувала, в даному випадку ключове значення має те, чи перебував водій у стані сп`яніння.

При розгляді даної справи суд також приймає до уваги, що адміністративне правопорушення, передбачене частиною 2 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, за своїм характером має підвищену суспільну небезпеку, оскільки становить загрозу не лише для безпечного руху транспорту, а й для життя та здоров`я водіїв, учасників дорожнього руху та пішоходів.

Таким чином, оцінивши матеріали справи та наведені докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, своєчасному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, доведеним, а тому він підлягає притягненню до адміністративної відповідальності.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що в рішенні Європейського суду з прав людини від 29 червня 2007 року у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» («O'Halloran and Francis v. the United Kingdom», заяви № 15809/02 і № 25624/02), яке з урахуванням положень статей 8 та 9 Конституції України є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави.

При вирішенні питання про накладення адміністративного стягнення, на особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, суд враховує таке.

Згідно з частиною 2 статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

При накладенні стягнення за адміністративне правопорушення, суддя враховує характер його вчинення, ступінь вини, майновий стан, особу правопорушника, а також наявність обставин, які пом`якшують та обтяжують відповідальність.

Обставин, що відповідно до статтей 34 та 35 Кодексу України про адміністративні правопорушення пом`якшують та обтяжують відповідальність ОСОБА_1 у судовому засіданні не встановлено. Майнової шкоди проступком не заподіяно.

Вирішуючи питання щодо міри адміністративного стягнення, яке необхідно призначити ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.

Адміністративна відповідальність має подвійну мету захист правопорядку і виховання громадян у дусі поваги до закону та правил співжиття. Зазначену мету можна конкретизувати через дві основні функції адміністративної відповідальності.

Перша репресивно-каральна («штрафна») полягає в тому, що адміністративна відповідальність є, по-перше, актом відплати держави правопорушнику, а по-друге, - засобом, який попереджає нові правопорушення.

Друга функція запобіжно-виховна тісно пов`язана з попередньою. Вона покликана забезпечити формування в адресатів адміністративно-правових норм мотивів, які б спонукали їх дотримуватись вимог законів, поважати права і законні інтереси інших осіб.

Тобто, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, що і матиме місце в цій ситуації.

Відтак, керуючись принципом верховенства права, з урахуванням вимог статей 33, 245, 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, з метою запобігання вчинення у подальшому нових правопорушень та досягнення мети адміністративного покарання, беручи до уваги характер скоєного адміністративного правопорушення, особу правопорушника та ступень його вини, відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують відповідальність, суддя вважає за необхідне застосувати до ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу з позбавлення права керування всіма видами транспортних засобів в межах санкції частини 2 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення України, з урахуванням вимог статей 34, 35 та 36 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Саме ця міра покарання, на думку суду, буде достатньою для виправлення порушника та запобігання вчинення ним нових адміністративних правопорушень.

Відповідно до частини 3 статті 30 Кодексу України про адміністративні правопорушення якщо особою, позбавленою права керування транспортним засобом, до закінчення строку дії такого стягнення вчинено нове адміністративне правопорушення, за яке застосовано стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом, до стягнення за вчинення нового адміністративного правопорушення приєднується невідбута частина стягнення. При цьому загальний строк позбавлення права керування транспортним засобом може перевищувати гранично допустимий строк, передбачений частиною другою цієї статті.

Невідбута частина стягнення, накладеного на ОСОБА_1 , згідно з постановою Нововодолазького районного суду Харківської області від 12 грудня 2025 року, прийнятої у справі з єдиним унікальним № 631/1259/25 (провадження № 3/631/653/25), яка набрала законної сили 23 грудня 2025 року, станом на час винесення даної постанови складає 7 місяців 01 день.

Ураховуючи наведене, остаточне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами суд визначає шляхом приєднання невідбутої частини стягнення, накладеного згідно з постановою Нововодолазького районного суду Харківської області, прийнятою 12 грудня 2025 року у справі з єдиним унікальним 631/1259/25 (провадження № 3/631/653/25), до стягнення за вчинення даного адміністративного правопорушення.

Відповідно до вимог статті 40-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення судовий збір сплачується особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом.

Згідно з частиною 1 та пунктом 5 частини 2 статті 4 Закону України № 3674-VI від 08 липня 2011 року «Про судовий збір» у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення справляється судовий збір у сумі, яка дорівнює 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому він справляється.

Статтею 7 Закону України № 4695-IX від 03 грудня 2025 року «Про Державний бюджет України на 2026 рік» з 1 січня 2026 року встановлений прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб в сумі 3328 гривень 00 копійок.

В зв`язку з вищевикладеним, вважаю за необхідне стягнути із ОСОБА_1 , судовий збір по справі про адміністративне правопорушення у розмірі 665 гривень 60 копійок, зарахувавши його до спеціального фонду Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись статями 7, 9 11, 23, 24, 30, 33 35, частиною 6 статті 38, статтею 40-1, частиною 2 статті 130, статями 245, 246, 249 252, частиною 1 статті 255, статтею 266, частиною 2 статті 268, частиною 2 статті 277, статями 280, 283 285, частиною 2 статті 287, статями 294, 298, частинами 1 і 2 статті 299 та частиною 1 статті 303 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

П О С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що дорівнює 34000 гривень 00 копійок з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки та без оплатного вилучення транспортного засобу.

На підставі частини 3 статті 30 Кодексу України про адміністративні правопорушення до стягнення у виді позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки, накладеного згідно з даною постановою, приєднати невідбуту частину стягнення у виді позбавленням права керування транспортними засобами тривалістю 7 місяців 1 день, накладеного згідно з постановою Нововодолазького районного суду Харківської області, прийнятої у справі з єдиним унікальним № 631/1259/25 (провадження № 3/631/653/25), та визначити ОСОБА_1 остаточне стягнення у виді штрафу у розмірі двох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що дорівнює 34000 (тридцять чотири тисячі) гривень 00 копійок, який стягнути на користь держави (номер рахунку (IBAN): UA 168999980313020149000020001, код класифікації доходів бюджету: 21081300, код отримувача (ЄДРПОУ): 37874947, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП) електронне адміністрування податку), з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки сім місяців 01 день та без оплатного вилучення транспортного засобу.

Відповідно до Закону України «Про судовий збір» стягнути з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 665 гривень 60 (отримувач: ГУК у м. Києві/м. Київ/ 22030106, код отримувача (ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП електронне адміністрування податку), номер рахунку (IBAN) UA 908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106.

Штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтею 300-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а в разі оскарження такої постанови не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

В разі не сплати штрафу у строк встановлений частиною 1 статті 307 Кодексу України про адміністративні правопорушення у порядку примусового виконання постанови стягується штраф у подвійному розмірі, що буде складатиме 68000 гривень 00 копійок.

Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення особою, яку притягнуто до відповідальності, її законним представником, захисником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною 5 статті 7 та частиною 1 статті 287 Кодексу України про адміністративні правопорушення, шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Нововодолазький районний суд Харківської області. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку оскарження, а у випадку такого оскарження з дня набрання законної сили рішенням за результатами такого оскарження.

Суддя Т. М. Трояновська