Ухвала суду № 138200941, 02.07.2026, Романівський районний суд Житомирської області

РОМАНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

Іменем України

285/8/26

1-кп/290/234/26

02 липня 2026 рокуселище Романів

Романівський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді ОСОБА_1 , суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 12024060530000462 від 07.05.2024 відносно

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Гриньки Звягельського району Житомирської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1,2 ст. 317, ч.ч. 1,2 ст. 311, ч.ч. 2,3 ст. 309, ч.ч. 2,3 ст. 307 КК України,

за участі:

прокурора ОСОБА_6 ;

захисника ОСОБА_7 ;

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

1. Суть питання, що вирішується ухвалою

1.1. У судовому засіданні розглянуто клопотання прокурора Чуднівської окружної прокуратури ОСОБА_6 від 30.05.2026, поданого до суду 30.06.2026, про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 .

1.2. Захисник ОСОБА_7 заперечив проти задоволення клопотання прокурора та просив застосувати до обвинуваченого більш м`який запобіжний захід цілодобовий домашній арешт.

2. Встановлені судом обставини

2.1. У провадженні суду перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1,2 ст. 317, ч.ч. 1,2 ст. 311, ч.ч. 2,3 ст. 309, ч.ч. 2,3 ст. 307 КК України.

2.2. Ухвалою слідчого судді Корольовського районного суду м. Житомира від 15 травня 2025 року до ОСОБА_5 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави. Надалі ухвалами слідчих суддів та суду строк тримання під вартою неодноразово продовжувався, зокрема ухвалою Романівського районного суду від 06.05.2026 строк продовжено до 04.07.2026.

2.3. За результатами апеляційного перегляду Житомирський апеляційний суд ухвалою залишив без задоволення апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , а ухвалу Романівського районного суду від 06.05.2026 без змін, визнавши встановлені суду першої інстанції ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, обґрунтованими та підтвердивши, що більш м`який запобіжний захід, зокрема цілодобовий домашній арешт, не здатний їх усунути.

2.4. Судовий розгляд кримінального провадження на даний час не завершений. Станом на дату розгляду цього клопотання 03.07.2026 строк дії запобіжного заходу закінчується 04.07.2026.

3. Позиції сторін кримінального провадження

3.1. Прокурор підтримав подане клопотання та просив продовжити строк тримання під вартою без визначення розміру застави. Прокурор зазначив, що з часу попереднього продовження запобіжного заходу ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, не зменшилися та продовжують існувати, а обставини, встановлені попередніми судовими рішеннями, у тому числі ухвалою суду апеляційної інстанції, залишаються актуальними.

3.2. Прокурор також наголосив на наявності у ОСОБА_5 закордонного паспорту та фактах неодноразового його перебування за кордоном у минулому, що додатково підтверджує реальність ризику переховування. Крім того, ОСОБА_5 не має офіційного місця роботи та джерела доходів, що свідчить про корисливий мотив вчинення злочинів та ризик продовження злочинної діяльності.

3.3. Захисник заперечив проти продовження тримання під вартою, послався на наявність у обвинуваченого постійного місця проживання, стійких соціальних зв`язків, а також зазначив, що визнання апеляційним судом законності попередньої ухвали не звільняє суд від обов`язку самостійно перевірити актуальність ризиків станом на час розгляду цього клопотання. Просив застосувати до обвинуваченого цілодобовий домашній арешт.

3.4. Обвинувачений підтримав позицію захисника.

Мотиви суду та правові підстави ухвали

4. Загальні правові засади

4.1. Відповідно до ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд зобов`язаний перевірити доцільність подальшого застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та встановити, чи зберігаються ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а також чи можуть вони бути усунуті шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу.

4.2. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у справах «Letellier v. France» (1991), «Kharchenko v. Ukraine» (2011), «Ilijkov v. Bulgaria» (2001), продовження тримання особи під вартою може бути виправданим лише за наявності релевантних та достатніх підстав, а національні суди повинні наводити конкретні обставини, які свідчать про існування ризиків, передбачених законом.

4.3. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (справа «Neumeister v. Austria», 1968; «W. v. Switzerland», 1993; «McKay v. United Kingdom», 2006) сама лише тяжкість інкримінованого злочину не може бути єдиною підставою для тримання особи під вартою, однак вона повинна оцінюватися у сукупності з іншими конкретними обставинами, що підтверджують реальний характер ризиків.

4.4. Оцінюючи матеріали кримінального провадження, суд враховує, що ОСОБА_5 інкримінується вчинення кількох тяжких та особливо тяжких злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин, пов`язаних з організацією місць незаконного виготовлення, зберіганням та збутом особливо небезпечних психотропних речовин у великих та особливо великих розмірах.

4.5. Санкції статей, за якими обвинувачується ОСОБА_5 , передбачають покарання у вигляді позбавлення волі: за ч. 3 ст. 307 КК України від дев`яти до дванадцяти років з конфіскацією майна; за ч. 3 ст. 309 КК України від п`яти до восьми років; за ч. 2 ст. 317 КК України від трьох до п`яти років; за ч. 2 ст. 311 КК України від двох до п`яти років. Таким чином, обвинуваченому загрожує реальне покарання у вигляді тривалого позбавлення волі, що формує стійкий мотив для ухилення від правосуддя.

4.6. Суд приймає до уваги аргумент прокурора про наявність у ОСОБА_5 паспорту громадянина України для виїзду за кордон та його неодноразове перебування за межами України у минулому. Ці обставини надають ризику переховування конкретного та реального, а не абстрактного характеру. Позиція ЄСПЛ у справі «Stogmuller v. Austria» (1969) підтверджує, що наявність у особи можливостей та мотивів для втечі є самостійною підставою для продовження тримання під вартою.

4.7. Суд враховує, що судовий розгляд кримінального провадження не завершений: показання свідків та потерпілих підлягають безпосередньому дослідженню судом. У справі «W. v. Switzerland» (1993) ЄСПЛ наголосив, що ризик впливу на свідків може бути виправданою підставою для тримання під вартою, особливо на стадіях, коли доказова база ще не завершила своє безпосереднє дослідження.

4.8. З огляду на системний, організований характер інкримінованої ОСОБА_5 злочинної діяльності, яка охоплювала множинні епізоди виготовлення, придбання та збуту психотропних речовин з використанням мережі постачальників прекурсорів та невстановлених покупців, суд вважає ризик незаконного впливу на свідків реальним.

4.9. З матеріалів провадження вбачається, що діяльність ОСОБА_5 мала тривалий, систематичний та повторюваний характер: щонайменше 9 епізодів злочинної діяльності охоплюють період з листопада 2024 по травень 2025 року. ОСОБА_5 не має офіційного місця роботи та джерела доходів, що, з урахуванням корисливого мотиву вчинення злочинів, свідчить про те, що злочинна діяльність могла бути єдиним джерелом його існування.

4.10. Вирішуючи питання щодо можливості застосування альтернативних запобіжних заходів, суд виходить із принципу пропорційності втручання у право на свободу, гарантоване ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та вимог ч. 3 ст. 183 КПК України, яка визнає тримання під вартою винятковим запобіжним заходом.

4.11. Суд розглянув доводи сторони захисту щодо можливості застосування до обвинуваченого цілодобового домашнього арешту та дійшов висновку, що такий захід не здатний нівелювати встановлені ризики, оскільки: не унеможливлює переховування особи, яка має закордонний паспорт; не виключає можливості опосередкованого впливу на свідків та учасників провадження; не гарантує запобігання можливому продовженню злочинної діяльності через мережу пособників; дотримання умов домашнього арешту не може бути забезпечено у достатній мірі з огляду на характер та масштаб інкримінованої діяльності.

4.12. Суд враховує, що ОСОБА_5 має певні соціальні зв`язки та постійне місце проживання, однак ці обставини самі по собі не спростовують встановлені ризики з огляду на наведені вище конкретні обставини справи (ЄСПЛ, «Labita v. Italy», 2000).

4.14. Крім того застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу, зокрема домашнього арешту, є необґрунтованим за відсутності достатніх стримуючих факторів від можливих порушень обвинуваченим покладених на нього зобов`язань, а також за відсутності доводів, які вказували б на його належну процесуальну поведінку в разі обрання запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою. Таких доводів захисником у цьому судовому засіданні також наведено не було.

4.13. Суд також враховує, що в Україні триває воєнний стан, що додатково ускладнює здійснення правоохоронними органами належного контролю за дотриманням обвинуваченим умов більш м`якого запобіжного заходу, зокрема цілодобового домашнього арешту, і з урахуванням даних про особу обвинуваченого та характер інкримінованих йому злочинів підтверджує обґрунтованість висновку про необхідність залишення запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без змін.

4.14. Суд враховує, що стандарт доказування «обґрунтована підозра», застосовний на стадії досудового розслідування, на стадії судового розгляду поступається критерію доведеності «поза розумним сумнівом», який стосується розгляду кримінального провадження по суті. Разом з тим, як зазначив апеляційний суд, питання обсягу доказів, що підлягають дослідженню, та оцінка доведеності обвинувачення вирішуються судом за результатами судового розгляду кримінального провадження по суті, а не на цій процесуальній стадії, а тому суд обмежується виключно перевіркою наявності підстав, передбачених ст. ст. 177, 178, 194 КПК України, для продовження запобіжного заходу.

4.15. Правові підстави для невизначення розміру застави. Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою мають право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

4.16. Злочини, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_5 (зокрема ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 309 КК України), є особливо тяжкими злочинами у сфері обігу наркотичних засобів та психотропних речовин. Отже, суд має законодавчо закріплену підставу для невизначення розміру застави.

4.17. Застава як запобіжний захід або альтернатива варті є доцільною лише тоді, коли вона реально здатна усунути ризики, передбачені ст. 177 КПК України, насамперед ризик ухилення від суду (ЄСПЛ, «Neumeister v. Austria», 1968). Однак у справах, пов`язаних з організованим виробництвом і збутом особливо небезпечних психотропних речовин у великих та особливо великих розмірах, визначення застави є недоцільним, оскільки: злочинна діяльність обвинуваченого пов`язана зі значними фінансовими надходженнями, які важко відстежити та легалізувати, а тому навіть значна застава не усуне ризик ухилення; застава не є ефективним інструментом запобігання впливу на свідків чи новим злочинам з огляду на системний характер наркозлочинності; законодавець спеціальною нормою п. 5 ч. 4 ст. 183 КПК України виокремив цю категорію злочинів як таку, що вимагає особливого підходу до питання застави.

4.18. З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що визначення розміру застави у цьому кримінальному провадженні не є доцільним та не відповідало б меті запобіжного заходу забезпеченню належної процесуальної поведінки обвинуваченого.

5. Висновок суду

5.1. Таким чином, перевіряючи необхідність подальшого тримання під вартою та можливість застосування більш м`яких запобіжних заходів, суд дійшов висновку, що на даний час: ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, залишаються актуальними та підтверджені конкретними обставинами справи, у тому числі встановленими ухвалою суду апеляційної інстанції; альтернативні запобіжні заходи, включаючи цілодобовий домашній арешт, не здатні їх усунути, зокрема з огляду на умови воєнного стану; подальше тримання під вартою є пропорційним та необхідним заходом для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого та дотримання принципів справедливого судочинства.

5.2. З огляду на викладене суд приходить до висновку, що клопотання захисника про застосування більш м`якого запобіжного заходу задоволенню не підлягає, тоді як клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

5.3. Керуючись ст. ст. 177, 178, 183, 194, 331 КПК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для продовження строку тримання під вартою без визначення розміру застави відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 183 КПК України.

РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА

1. Рішення суду

1.1. У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_7 про застосування до обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту замість тримання під вартою відмовити.

1.2. Клопотання прокурора ОСОБА_6 про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити.

1.3. Продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 60 (шістдесят) днів, без визначення розміру застави на підставі п. 5 ч. 4 ст. 183 КПК України.

1.4. Копію ухвали вручити обвинуваченому та прокурору.

2. Строк і порядок набрання ухвалою законної сили та її оскарження

2.1. Строк дії ухвали суду щодо застосування запобіжного заходу у вигляді продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 становить 60 (шістдесят) днів і обчислюється з моменту оголошення ухвали суду, тобто з 02.07.2026. Ухвала суду про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою припиняє свою дію о 24 годині 30.08.2026.

2.2. Ухвала суду щодо продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підлягає негайному виконанню після її оголошення.

2.3. Ухвала суду, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п`яти днів з дня її оголошення.

2.4. Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції, не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції.

Головуючий суддяОСОБА_8

судді ОСОБА_9

ОСОБА_10