Рішення № 138200621, 14.07.2026, Житомирський районний суд Житомирської області

Справа № 278/6902/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 року м. Житомир

Житомирський районний суд Житомирської області в складі головуючого судді Буткевича М.І., за участі секретаря судового засідання Беляєвої А.М., прокурора Костишина О.Д., представника відповідачки ОСОБА_1 , розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом заступника керівника Житомирської окружної прокуратури (далі прокурор) в інтересах держави в особі Житомирської обласної ради до ОСОБА_2 , треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області та Державне підприємство «Пулинський лісгосп АПК» про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, скасування її реєстрації в Державному земельному кадастрі, скасування реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав,

в с т а н о в и в:

Прокурор 30.12.2024 звернувся до суду із вказаним позовом, який мотивовано тим, що у приватній власності ОСОБА_2 перебуває земельна ділянка з кадастровим номером 1822086800:07:000:0008 площею 0,3000 га, яка була подарована їй ОСОБА_3 17.06.2020. Вказана земельна ділянка була сформована шляхом об`єднання 3 земельних ділянок, що належали ОСОБА_3 з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, які були придбані ним на підставі договорів купівлі-продажу у ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Однак з планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування ДП «Пулинський лісгосп АПК» вбачається, що вищевказана земельна ділянка вкрита лісовими насадженнями та накладається на 14-18 виділи 15 кварталу Житомирського лісництва, що свідчить про те, що земельна ділянка сформована за рахунок земель, які перебувають в постійному користуванні даного підприємства, та належать до спільної комунальної власності територіальних громад Житомирської області.

Згідно із ухвалою суду від 06.01.2025 у порядку забезпечення позову на земельну ділянку з кадастровим номером 1822086800:07:000:0008, площею 0,3000 га, яка належить ОСОБА_2 , був накладений арешт (т. 1 а.с. 91-92). Ухвалою суду від 16.05.2025 до участі у справі як третіх осіб залучено Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області та ДП «Пулинський лісгосп АПК» (т. 2 а.с. 133).

04.02.2025 від представника відповідачки надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідачка із позовними вимогами не погоджується та просить в позові відмовити, оскільки при оформленні технічної документації із землеустрою щодо об`єднання придбаних ОСОБА_3 трьох земельних ділянок в одну не було встановлено будь-яких обмежень щодо цих ділянок, а також того, що вони нібито вкриті лісовими насадженнями чи накладаються на землі лісового призначення. Прокурором до позовної заяви не надано рішення відповідного державного органу щодо віднесення спірна земельної ділянки до земель лісового призначення. Позивачка є добросовісним набувачем земельної ділянки, а тому витребовування у неї земельної ділянки буде становити неспівмірне втручання у її право власності.

10.11.2025 від представника Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області надійшла заява про розгляд справи у відсутності представника та вирішення спору на розсуд суду.

Від ДП «Пулинський лісгосп АПК» заяв не надходило.

30.09.2025 підготовче провадження було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

Суд, заслухавши пояснення прокурора та представника відповідачки, які підтримали свої позиції, зазначені у заявах по суті справи, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

У приватній власності ОСОБА_2 перебуває земельна ділянка з кадастровим номером 1822086800:07:000:0008, площею 0,3 га, подарована їй ОСОБА_3 17.06.2020 (т. 1 а.с. 33-35, 70-72).

Дана земельна ділянка була сформована шляхом об`єднання 3 земельних ділянок з кадастровими номерами 1822086800:07:000:0004, 1822086800:07:000:0006 та 1822086800:07:000:0007 площею 0,1 га кожна, які були придбані ОСОБА_3 у ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 14.08.2018 за договорами купівлі-продажу, які, свою чергу, набули їх у власність для індивідуального садівництва на підставі наказів Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 7.10.2016 (т. 1 а.с. 36-45, 24-32, 21-23).

Вказані обставини сторонами не заперечуються.

Разом із цим, згідно із викопіюванням, проведеним інженером-землевпорядником Житомирської філії Державного підприємства «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» (т. 1 а.с. 57-59), земельна ділянка № 1822086800:07:000:0008 площею 0,3000 га має накладання на землі, що знаходиться у користуванні ДП «Пулинський лісгосп АПК» згідно із наданими матеріалами лісовпорядкування, а саме на 14-18 виділи 15 кварталу Житомирського лісництва (т. 1 а.с. 60-67). При цьому Житомирською обласною радою погодження щодо вилучення та зміни цільового призначення цієї земельної ділянки не надавалось, її вилучення із лісокористувачем ДП «Пулинський лісгосп АПК» не погоджувалось (т. 1 а.с. 68-69).

Частиною другою статті 1 Лісового кодексу України встановлено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина третя статті 1 ЛК України).

Лісова ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі (частина четверта статті 1 ЛК України).

Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України).

За основним цільовим призначенням Земельний кодекс України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).

Відповідно до статті 5 ЛК України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Статтею 55 ЗК України передбачено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Складовою охорони земель є захист, зокрема лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).

У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону (стаття 8 ЛК України).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 30 ЛК України Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські, районні ради у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на відповідній території: приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок на землях спільної власності відповідних територіальних громад, власності територіальних громад міст Києва і Севастополя та припиняють права користування ними.

Статтею 56 ЗК України визначено, що громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Частиною 1 статті 57 ЗК України передбачено, що земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.

Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України.

Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (частина друга статті 20 ЗК України).

Проєкти землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється в порядку, встановленому законом. Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу (частина третя статті 20 ЗК України).

Відповідно до частини третьої статті 186-1 ЗК України проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки лісогосподарського призначення підлягає також погодженню з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, а на території Автономної Республіки Крим з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань лісового господарства.

Зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 20 ЗК України).

Відповідно до статті 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Вказане викопіювання в сукупності з Проєктом організації та розвитку лісового господарства ДП «Червоноармійський лісгосп АПК» Житомирського лісництва та Планом лісонасаджень ДП «Червоноармійський лісгосп АПК» свідчить про те, що земельна ділянка, яка перебуває у власності відповідачки, належить до земель лісового фонду та є земельною ділянкою державної власності й призначена для ведення лісового господарства.

Вказана земельна ділянка лісогосподарського призначення, яка складається із трьох ділянок, які були первісно передані у власність громадян для індивідуального садівництва, тобто з порушенням порядку зміни цільового призначення земель та за відсутності відповідного погодження органу виконавчої влади з питань лісового господарства. Оскільки спірна земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення та повинна використовуватись для ведення лісового господарства, Головне управління Держгеокадастру в Житомирській області не було наділене повноваженнями щодо розпорядження нею.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статтей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.

Відповідно до статтей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

За загальним правилом, закріпленим у статті 387 ЦК України, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) у порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).

Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина перша статті 317 ЦК України). Тому права держави підлягають захисту шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевого набувача. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку.

Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власників в силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема, чи з їхньої волі вибуло це майно з їх володіння. Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, то наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна із чужого володіння.

Такі правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц.

У постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у спорах щодо земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (статті 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження.

Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

Таким чином, через об`єктивні, видимі природні властивості земельних ділянок, виявивши розумну обачність, особа, якій виділялась земельна ділянка, могла і повинна була знати про те, що земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення (аналогічні правові висновки, висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, провадження № 14-76цс18, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, провадження № 14-95цс18, від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, провадження № 14-71цс18, а також у постановах Верховного Суду, в аналогічних спорах, від 09 жовтня 2019 року у справі № 367/3246/15-ц, провадження № 61-11159св19, 11 грудня 2019 року у справі № 367/3487/15-ц, провадження № 61-18599св18, 15 жовтня 2020 року у справі № 367/3514/15-ц, провадження № 61-17965св19, від 16 лютого 2022 року у справі № 367/3255/15, провадження № 61-12152св20, від 09 вересня 2022 року у справі № 367/3381/15, провадження № 61-20635св21).

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного прав. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Ураховуючи викладене, суд вважає, що відсутність спрямованого на відчуження спірної земельної ділянки рішення повноважного органу державної влади означає, що держава як власник свою волю на відчуження цього нерухомого майна не виявляла, що є правовою підставою для витребування вказаної земельної ділянки у кінцевого набувача ОСОБА_2 .

Таким чином, загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпеки довкілля та непогіршення екологічної ситуації, реалізації прав громадян на користування землями лісового призначення у цій справі переважає приватний інтерес відповідача у збереженні права на земельну ділянку.

Витребування земельної ділянки у ОСОБА_2 не порушує принципу пропорційності втручання у право мирного володіння майном.

Таким чином, позов прокурора підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь Житомирської обласної прокуратури підлягає стягненню судовий збір в розмірі 10 598 грн /9084 грн + 1514 грн/.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 81, 84, 158, 256 ЦПК, суд,

у х в а л и в:

Позов заступника керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської обласної ради до ОСОБА_2 , треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області та Державне підприємство «Пулинський лісгосп АПК» задовольнити.

Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь Житомирської обласної ради земельну ділянку кадастровий номер: 1822086800:07:000:0008.

Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію всіх речових прав на земельну ділянку кадастровий номер: 1822086800:07:000:0008.

Скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 1822086800:07:000:0008.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Житомирської обласної прокуратури 10 598 грн судових витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Заступник керівника Житомирської окружної прокуратури, адреса м. Житомир, вул. Леха Качинського, 2 Житомирської області, ЄДРПОУ 02909950

Відповідач: ОСОБА_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1

Третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, адреса: м. Житомир вул. Довженка, 45, Житомирської області, ЄДРПОУ: 39765513

Третя особа: ДП «Пулинській лісгосп АПК», адреса смт Пулини, вул. М. Грушевського, 24, Пулинського району Житомирської області, ЄДРПОУ 20420193

Повний текст рішення складений 14 липня 2026 року.

Суддя М.І.Буткевич