Рішення № 138199858, 14.07.2026, Ріпкинський районний суд Чернігівської області

Справа № 743/1607/25

Провадження № 2/743/180/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 року селище Ріпки

Ріпкинський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді Макаревича Я. М.,

за участю секретаря судового засідання Довбенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Ріпки в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції позивача.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 14.02.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДІПЛЮС» та відповідачем укладено договір № 131255 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний одноразовим ідентифікатором відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».

ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» виконало свої зобов`язання та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 13 334 гривень, у тому числі шляхом перерахування на банківську картку № НОМЕР_1 .

Право вимоги за кредитним договором перейшло до позивача на підставі договору факторингу № 12072024, укладеного 12.07.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредіплюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС».

Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 19 706,34 гривень, а саме: тіло кредиту 13 334 гривні, прострочені проценти 5 871,34 гривень, комісія 501 гривня.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи та інші процесуальні дії у справі.

ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» звернулося до Ріпкинського районного суду Чернігівської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 28.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 11.03.2026. Витребувано від акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» інформацію щодо належності ОСОБА_1 картки банку 4731-21ХХ-ХХХХ-8786 або будь-якої іншої картки; надходження в період з 14.02.2024 по 19.02.2024 на картковий рахунок № НОМЕР_2 грошових коштів у розмірі 5198,24 гривень; фінансового номеру телефону за картковим рахунком № НОМЕР_2 .

24.02.2026 від АТ КБ «Приват Банк» надійшла інформація, що була витребувана судом.

11.02.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову та зазначає, що позивач не довів належними і допустимими доказами перехід до нього права вимоги за спірним кредитним договором. Зокрема, відповідач вказує, що до матеріалів справи не надано належним чином засвідченого повного витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 12072024 від 12.07.2024, а також повного реєстру боржників, який є невід`ємним додатком до договору відступлення права вимоги, що, на думку відповідача, унеможливлює встановлення факту переходу права вимоги саме за кредитним договором № 131255 від 14.02.2024 року.

Крім того, відповідач заперечує факт належного укладення кредитного договору в електронній формі, посилаючись на відсутність доказів того, що одноразовий ідентифікатор (електронний підпис) був сформований, направлений та використаний саме відповідачем. На думку відповідача, позивач не надав жодних технічних доказів (лог-файлів, відомостей щодо відправлення та отримання SMS-повідомлень, підтвердження введення одноразового коду тощо), які б підтверджували дотримання вимог Закону України «Про електронну комерцію» під час укладення договору.

Також у відзиві зазначено, що позивач не підтвердив належними доказами фактичне надання кредитних коштів у повному обсязі. Відповідач вказує, що надана позивачем довідка підтверджує лише перерахування 5 198,24 гривень на картковий рахунок відповідача, тоді як доказів перерахування 4 802,26 гривень у рахунок погашення попередньої заборгованості за договором № 126693 від 30.12.2023 матеріали справи не містять.

Окрім цього, відповідач не погоджується з розрахунком заборгованості, зазначаючи, що позивач безпідставно включив до складу вимог комісії, а також визначив розмір основної заборгованості з урахуванням сум комісій, передбачених кредитним договором.

Також відповідач зазначає, що позивач не довів належного ознайомлення відповідача з правилами кредитування та іншими умовами договору до моменту його укладення, а саме лише посилання на їх загальнодоступність не може свідчити про належне виконання обов`язку щодо доведення змісту умов договору до відома споживача. На думку відповідача, наведені обставини є підставою для відмови у задоволенні позову.

12.02.2026 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечує доводи відповідача та зазначає, що Реєстр боржників до договору факторингу не є первинним бухгалтерським документом і має містити виключно відомості про боржників та розмір переданих прав вимоги, а не інформацію про видачу кредитних коштів чи здійснені платежі. Позивач вказує, що факт переходу права вимоги підтверджується договором факторингу, реєстром боржників та актом приймання-передачі, які свідчать про передачу новому кредитору відповідних прав вимоги та їх оплату відповідно до умов договору факторингу.

Також позивач зазначає, що кредитний договір був укладений в електронній формі відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію» шляхом акцепту оферти в особистому кабінеті позичальника із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, надісланим на номер телефону позичальника. При цьому перед укладенням договору первісним кредитором було проведено ідентифікацію та верифікацію відповідача, зокрема із використанням системи BankID НБУ та перевіркою належності платіжної картки позичальнику, що, на думку позивача, підтверджує належне укладення кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів.

Позивач та відповідач у судове засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце його проведення.

Фіксування судового процесу технічними засобами не здійснювалося (частина 2 статті 247 ЦПК України).

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

14.02.2024 між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 131255. Договір укладено в електронній формі в особистому кабінеті позичальника в інформаційно-комунікаційній системі кредитодавця та підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором 41d57ffd 14.02.2024 о 13:47:13. З боку кредитодавця на договір накладено електронну печатку з кваліфікованою електронною позначкою часу.

Згідно з пунктом 2.2.1 індивідуальної частини договору сума (загальний розмір) кредиту становить 13 334 гривні та надається не пізніше наступного дня після укладення договору в такому порядку: у розмірі 4 802,26 гривень для погашення заборгованості позичальника за договором про споживчий кредит № 126693 від 30.12.2023, укладений з кредитодавцем; у розмірі 5 198,24 гривень на рахунок (картку) позичальника № НОМЕР_1 ; у розмірі 3 333,50 гривень шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою згідно з пунктом 2.5 індивідуальної частини.

Відповідно до пункту 2.3 договору проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 300 відсотків річних; тип процентної ставки фіксована; проценти нараховуються з дня, наступного за днем отримання кредиту, протягом строку кредитування.

За пунктом 2.4 договору знижений тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 1 гривню, стандартний (базовий) тариф 100 гривень. Згідно з розділом «Терміни та визначення» договору комісія за управління та обслуговування кредиту це комісія, яку позичальник сплачує на користь кредитодавця, що нараховується за кожний період користування кредитом між датами здійснення чергового платежу згідно з графіком платежів (розрахунковий період) за зниженим тарифом; якщо позичальник прострочив строки сплати чергового платежу згідно з графіком платежів, комісія у наступному розрахунковому періоді нараховується за стандартним (базовим) тарифом.

Переліку конкретних додаткових та супутніх послуг кредитодавця, за які стягується ця комісія, договір не містить.

Згідно з пунктом 2.5 договору комісія за надання кредиту складає 3 333,50 гривень, що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення договору за ставкою 25 відсотків від загальної суми кредиту за рахунок власних коштів позичальника або за рахунок кредиту, якщо це передбачено пунктом 2.2.1 індивідуальної частини. За розділом «Терміни та визначення» договору комісія за надання кредиту одноразова винагорода, що сплачується позичальником за підготовку, організацію та надання кредитодавцем фінансової послуги (кредиту).

Відповідно до пункту 2.6 договору загальний строк кредитування складає 84 дні з 14.02.2024 (дата надання кредиту) по 08.05.2024.

Пунктом 2.7 договору передбачено, що загальні витрати позичальника за кредитом, включаючи проценти за користування кредитом та комісії, без урахування суми (тіла) кредиту становлять 9 210,84 гривень, денна процентна ставка складає 0,8224 відсотка.

Додатком до кредитного договору є графік платежів. У рядку від 14.02.2024 графіка чиста сума кредиту визначена в розмірі 10 000,50 гривень, комісія за надання кредиту 3 333,50 гривень. Підсумковий рядок графіка містить такі показники за весь строк кредитування: сума кредиту за договором 13 334 гривні, проценти за користування кредитом 5 871,34 гривень, за обслуговування кредитної заборгованості 6 гривень, комісія за надання кредиту 3 333,50 гривень. Платежів за період після 08.05.2024 графік не передбачає.

14.02.2024 на банківську картку № НОМЕР_3 (IBAN НОМЕР_4 ), емітовану Акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , зараховано кошти в сумі 5 198,24 гривень, що підтверджується витребуваною судом інформацією Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» від 17.02.2026

№ 20.1.0.0.0/7-260209/70942-БТ.

Погашення заборгованості позичальника за договором про споживчий кредит № 126693 від 30.12.2023 у розмірі 4 802,26 гривень підтверджується довідкою ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» про проведення взаємозаліку від 04.11.2025 № 3955/04-11, підписаною кваліфікованим електронним підписом та електронною печаткою.

12.07.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредіплюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» укладено договір факторингу № 12072024.

Відповідно до витягу з Додатку № 1 до договору факторингу № 12072024 від 12.07.2024 (реєстру боржників) загальна сума заборгованості за кредитним договором № 131255 складає 19 706,34 гривень, а саме: 13 334 гривні заборгованість по кредиту, 5 871,34 гривень заборгованість по відсотках, 501 гривня заборгованість по комісії.

Таким чином, до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 131255 у тому обсязі, який існував на момент переходу цього права, у розмірі 19 706,34 гривень.

Згідно з розрахунком заборгованості, складеним ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС», за кредитним договором нараховано: тіло кредиту 13 334 гривні; проценти за користування кредитом за період з 15.02.2024 по 08.05.2024 5 871,34 гривень; комісія 501 гривня, з яких 1 гривня нарахована за розрахунковий період, що завершився 28.02.2024, за зниженим тарифом, а 500 гривень за п`ять наступних розрахункових періодів за стандартним (базовим) тарифом по 100 гривень. Заборгованість за штрафними санкціями не нараховувалась. Платежів на погашення заборгованості відповідач не здійснював.

ІV. Норми права, які застосував суд, та оцінка аргументів сторін.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Кредитний договір укладається у письмовій формі (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з частинами 1, 3, 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом оферти та акцепту, підписаного відповідно до статті 12 цього Закону. Моментом підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором (частина 1 статті 12 Закону).

Заперечуючи проти позову, відповідач у відзиві стверджував, що кредитний договір не є укладеним, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що одноразовий ідентифікатор 41d57ffd був згенерований та надісланий саме на номер телефону, який належить відповідачу, і що саме відповідач ввів його у відповідне поле; технічних доказів (лог-файлів системи, роздруківок SMS-повідомлень, довідок мобільного оператора) позивачем не надано, а довідка про ідентифікацію є внутрішнім документом кредитодавця.

На спростування цих аргументів позивач у відповіді на відзив зазначав, що договір укладено в особистому кабінеті позичальника, доступ до якого здійснюється після авторизації, а підписання відбулося одноразовим ідентифікатором, надісланим на мобільний номер позичальника; без такої авторизації та підписання договір не був би укладений.

Оцінюючи наведені сторонами аргументи, суд виходить з такого.

Факт підписання договору одноразовим ідентифікатором підтверджується матеріалами справи. Судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ідентифікатор 41d57ffd було використано іншою особою. Крім того, як встановлено судом у розділі ІІІ цього рішення, у день укладення договору на банківську картку, емітовану на ім`я відповідача, зараховано кошти в сумі 5 198,24 гривень тобто рівно в тому розмірі й на ті реквізити, які визначені пунктом 2.2.1 договору. Ця обставина підтверджена не документом кредитодавця, а витребуваною судом інформацією банку-емітента і незалежно від пояснень сторін свідчить про те, що воля відповідача на укладення договору була виражена, а сам договір виконувався сторонами.

Сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, договір укладено у передбаченій законом формі, у зв`язку з чим він є обов`язковим для виконання (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню в цей строк.

Відповідно до частин 1, 2 статті 11 і частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, безоплатно надає позичальникові інформацію про поточний розмір його заборгованості та іншу інформацію, надання якої передбачено Законом. Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 констатувала, що умова договору про споживчий кредит щодо оплатності послуг, які за законом мають надаватися безоплатно, є нікчемною за наведеними нормами. Аналогічну правову позицію щодо нікчемності умови про сплату комісії, не пов`язаної з конкретною послугою, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду висловила в постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21.

Заперечуючи проти позову у частині стягнення комісії, відповідач у відзиві стверджував, що встановлення комісії за дії, які не є окремою послугою для споживача, а становлять частину процесу кредитування, є незаконним, комісія за надання кредиту в розмірі 3 333,50 гривень включена до загальної суми кредиту, на неї нараховувалися проценти, що призвело до штучного завищення заборгованості.

На спростування цих аргументів позивач у відповіді на відзив зазначав, що сторони погодили всі істотні умови договору, у тому числі розмір і порядок сплати комісій, а розрахунок заборгованості відповідає умовам договору.

Оцінюючи наведені сторонами аргументи, суд виходить з такого.

Як встановлено судом у розділі ІІІ цього рішення, кредитний договір передбачає стягнення з позичальника періодичної комісії за управління та обслуговування кредиту, заявленої до стягнення в розмірі 501 гривні. При цьому кредитний договір не містить переліку конкретних додаткових та супутніх послуг кредитодавця, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, за які стягується ця комісія.

За частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості. Водночас за частинами 1, 2 статті 11 цього Закону кредитодавець зобов`язаний безоплатно надавати позичальникові інформацію про стан кредиту на його вимогу не частіше одного разу на місяць. Згідно з частиною 5 статті 12 цього Закону умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 констатувала, що якщо в кредитному договорі кредитодавець не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх послуг, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позичальникові та за які встановлена комісія за обслуговування кредиту, то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати таку плату є нікчемними відповідно до частин 1, 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Додатково суд враховує, що розмір цієї комісії за умовами договору не залежить від обсягу наданих послуг кредитодавцем, а визначається виключно поведінкою позичальника: за зниженим тарифом вона становить 1 гривню за розрахунковий період, а в разі прострочення чергового платежу 100 гривень за кожний наступний розрахунковий період.

За цих обставин умова кредитного договору про сплату комісії за управління та обслуговування кредиту є нікчемною, а вимога позивача про стягнення 501 гривні комісії задоволенню не підлягає.

Також, як встановлено судом у розділі ІІІ цього рішення, кредитний договір передбачає стягнення з позичальника комісії в розмірі 3 333,50 гривень за надання кредиту, тобто за підготовку, організацію та надання кредитодавцем фінансової послуги.

За частиною 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Тобто надання (видача) кредитних коштів є основним зобов`язанням кредитодавця за кредитним договором, а проценти за користування кредитом встановленою законом винагородою кредитодавця за надання кредиту і користування коштами.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 констатувала, що за змістом загальних норм права об`єктом зобов`язання не можуть бути дії, які одна із сторін вчиняє на власну користь. У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що дії, які є наслідком реалізації прав та обов`язків кредитодавця за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого кредитодавця, не становлять послуги, замовленої позичальником.

Таким чином, дія з надання (видачі) кредитних коштів становить виконання основного зобов`язання кредитодавця за кредитним договором, а не окрему послугу, що надається позичальникові поза межами цього зобов`язання. Винагородою кредитодавця за цю дію є проценти за користування кредитом, передбачені кредитним договором.

Зі змісту частин 1, 2 статті 11 і частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» вбачається, що умови договору про споживчий кредит, які покладають на споживача додаткову плату за дії кредитодавця, що становлять виконання його основного зобов`язання за кредитним договором, є нікчемними. За цих обставин умова пункту 2.5 кредитного договору про сплату комісії за надання кредиту є нікчемною.

Як встановлено судом у розділі ІІІ цього рішення, за пунктом 2.2.1 кредитного договору сума (загальний розмір) кредиту становить 13 334 гривні та надається в такому порядку: 4 802,26 гривень на погашення заборгованості позичальника за договором про споживчий кредит № 126693 від 30.12.2023; 5 198,24 гривень на рахунок (картку) позичальника № НОМЕР_1 ; 3 333,50 гривень шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою згідно з пунктом 2.5 індивідуальної частини. У графіку платежів, який є додатком до кредитного договору, чиста сума кредиту визначена в розмірі 10 000,50 гривень.

Судом вище встановлено, що умова пункту 2.5 кредитного договору про комісію за надання кредиту є нікчемною. Нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення і не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина 2 статті 215, частина 1 статті 216 ЦК України). Відповідно обов`язку сплатити комісію за надання кредиту в розмірі 3 333,50 гривень у відповідача не виникло, а зазначені в пункті 2.2.1 договору дії з погашення заборгованості позичальника за комісією не були погашенням будь-якого існуючого зобов`язання.

Згідно з частиною 1 статті 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей. За частиною 2 статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитні кошти передаються позичальникові тоді, коли надходять у його розпорядження або, за його дорученням, спрямовуються на погашення його дійсного зобов`язання. Сума 3 333,50 гривень не надходила у розпорядження відповідача і не була спрямована на погашення дійсного зобов`язання. За таких обставин кредит надано відповідачу в розмірі 10 000,50 гривень.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України проценти є платою за користування наданими коштами. Нарахування процентів на суму, яка позичальникові не надавалась і в користуванні якої він не перебував, вимогам закону не відповідає. Комісія за надання кредиту становить 25 відсотків загального розміру кредиту (пункт 2.5 договору), а тому фактично надана сума становить 75 відсотків заявленого позивачем тіла кредиту. Відповідно проценти за користування кредитом, обчислені за тією самою ставкою і за той самий строк кредитування, становлять 4 403,50 гривень (5 871,34 ? 75 %).

Отже, з відповідача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту в розмірі 10 000,50 гривень і проценти за користування кредитом у розмірі 4 403,50 гривень. У задоволенні позовних вимог у частині стягнення 3 333,50 гривень тіла кредиту, 1 467,84 гривень процентів, нарахованих на цю суму, та 501 гривні комісії слід відмовити.

Заперечуючи проти позову, відповідач у відзиві стверджував, що позивачем не надано належних і допустимих доказів перерахування кредитних коштів, зокрема квитанцій, платіжних інструкцій, банківських виписок по рахунку. Крім того стверджував, що довідка про перерахування коштів відображає лише транзакцію на суму 5 198,24 гривень, а доказів зарахування 4 802,26 гривень у рахунок погашення заборгованості за договором № 126693 від 30.12.2023 не подано.

Оцінюючи цей аргумент, суд виходить з такого.

Принцип змагальності цивільного судочинства (стаття 12 ЦПК України) покладає тягар доказування факту надання коштів позичальникові на кредитодавця. Оцінка доказів здійснюється за стандартом їх вірогідності (стаття 89 ЦПК України): обставина вважається доведеною, якщо її підтвердження видається більш вірогідним, ніж протилежне.

Як встановлено судом у розділі ІІІ цього рішення, зарахування 5 198,24 гривень на банківську картку відповідача підтверджується не документом кредитодавця, а витребуваною судом на підставі статті 84 ЦПК України інформацією банку-емітента Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк». Ця інформація підтверджує як належність картки № НОМЕР_3 відповідачу, так і факт та розмір зарахування коштів 14.02.2024. Цим аргумент відповідача про недоведеність зарахування цієї суми спростовується.

Погашення заборгованості за договором про споживчий кредит № 126693 від 30.12.2023 у розмірі 4 802,26 гривень підтверджується довідкою ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» про проведення взаємозаліку від 04.11.2025 № 3955/04-11. Довідка підписана кваліфікованим електронним підписом. Доказів, які б спростовували наявність у відповідача заборгованості за договором № 126693 від 30.12.2023 або її погашення в зазначеному розмірі, відповідачем не подано.

Суд враховує також, що спрямування частини кредитних коштів за дорученням позичальника, вираженим у пункті 2.2.1 договору, на погашення його ж заборгованості перед тим самим кредитодавцем є способом надання кредиту і за майновими наслідками для позичальника рівнозначне отриманню коштів у розпорядження.

За цих обставин суд визнає доведеним факт надання відповідачу кредитних коштів у розмірі 10 000,50 гривень. За змістом частини 1 статті 1054 ЦК України кредитодавець належно виконав своє зобов`язання щодо надання кредитних коштів у цьому розмірі.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Належне виконання зобов`язань передбачає дотримання боржником усіх умов договору, у тому числі щодо строку виконання, способу виконання та розміру належних платежів.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач свого зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено судом у розділі ІІІ цього рішення, право грошової вимоги за кредитним договором № 131255 перейшло від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредіплюс» до позивача на підставі договору факторингу. Позивач набув це право в обсязі, який існував на момент його переходу, у розмірі 19 706,34 гривень.

Таким чином, позивач є належним кредитором у спірних правовідносинах і має право вимагати від відповідача виконання зобов`язання за кредитним договором.

Оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДІПЛЮС» і відповідачем виникли кредитні правовідносини, у межах яких Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДІПЛЮС» належним чином виконало свої зобов`язання, надавши відповідачу кредитні кошти. Право грошової вимоги за цим кредитним договором у тому обсязі, який існував на момент його переходу, набув позивач. Водночас відповідач свої зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів у строки, визначені договором, не виконав.

За таких обставин позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором від 14.02.2024 № 131255 є обґрунтованими частково та підлягають задоволенню в розмірі 14 404 гривень з мотивів, наведених вище в розділі ІV цього рішення. У задоволенні решти позовних вимог у розмірі 5 302,34 гривень слід відмовити.

V. Розподіл судових витрат

Позивачем понесені та документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору із застосуванням коефіцієнта 0,8 для пониження розміру ставки судового збору відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» у сумі 2 422,40 гривень.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Загальний розмір позовних вимог становив 19 706,34 гривень, з яких задоволено 14 404 гривні, що становить 73,09 % від заявлених вимог (14 404 / 19 706,34 ? 100 %). За цим відсотком пропорційний розмір судового збору, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 1 770,53 гривень (2 422,40 ? 73,09 %).

Позивач заявив до стягнення витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000 гривень, на підтвердження чого надав такі документи: договір про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025 з протоколом погодження вартості послуг, додаткову угоду № 25770734193 від 11.09.2025, акт прийому-передачі наданих послуг, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, довіреність.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України витрати, пов`язані з розглядом справи, включають витрати на професійну правничу допомогу. За змістом частин 1 і 2 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, а за результатами розгляду справи підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Згідно з частиною 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

Витрати на складання адвокатського запиту у розмірі 500 гривень не належать до витрат, пов`язаних з розглядом саме цієї справи у розумінні пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України, оскільки адвокатський запит є формою реалізації професійних прав адвоката поза межами судового процесу і його підготовка не становить правничої допомоги, наданої у зв`язку з розглядом справи судом.

Витрати на вивчення матеріалів справи у розмірі 1 000 гривень фактично охоплюються витратами на складання позовної заяви у розмірі 5 000 гривень, оскільки ознайомлення з наявними у позивача документами є необхідною складовою підготовки позовної заяви і не становить самостійної послуги.

Витрати на складання клопотання про витребування доказів у розмірі 500 гривень не підлягають відшкодуванню. Аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 31 липня 2024 року у справі № 758/11022/21: заява сторони про подання доказів понесених витрат, а також процесуальні заяви і клопотання, що готуються самим адвокатом для суду в інтересах своєї сторони, не є правничою допомогою у розумінні статті 137 ЦПК України, а становлять процесуальні дії адвоката як представника, тому витрати на їх підготовку не підлягають окремому відшкодуванню.

З урахуванням викладеного, документально підтвердженими та такими, що належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи, є витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 гривень.

Водночас, відповідно до частини 4 статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для сторони. Аналогічних критеріїв дотримується і Європейський суд з прав людини при присудженні судових витрат за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: за висновком ЄСПЛ у рішенні від 23 січня 2014 року у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України (заява № 19336/04, пункт 268), заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній

розмір обґрунтованим.

Дана справа за своїм змістом не є складною: спірні правовідносини стосуються стягнення заборгованості за кредитним договором, обставини справи підтверджуються обмеженим обсягом письмових доказів, юридичні питання вирішуються на підставі усталеної практики Верховного Суду. Позовна заява за своєю структурою є типовою для цієї категорії спорів. З огляду на це, заявлений позивачем обсяг витрат на правничу допомогу є неспівмірним з фактично виконаною адвокатом роботою.

За цих обставин суд визнає обґрунтованими і такими, що відповідають критеріям співмірності, передбаченим частиною 4 статті 137 ЦПК України, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 гривень.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що позовні вимоги задоволено в розмірі 73,09 %, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню частина обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2923,60 гривень (4 000 ? 73,09 %).

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 12, 19, 141, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (код ЄДРПОУ 42986956, місцезнаходження: 02094, місто Київ, вулиця Поправки Юрія, будинок 6, кабінет 13) заборгованість за кредитним договором від 14.02.2024 № 131255 у розмірі 14 404 (чотирнадцять тисяч чотириста чотири) гривні.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (код ЄДРПОУ 42986956, місцезнаходження: 02094, місто Київ, вулиця Поправки Юрія, будинок 6, кабінет 13) понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2923 (дві тисячі дев`ятсот двадцять три) гривні 60 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (код ЄДРПОУ 42986956, місцезнаходження: 02094, місто Київ, вулиця Поправки Юрія, будинок 6, кабінет 13) понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 770 (одна тисяча сімсот сімдесят) гривень 53 копійки.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 14.07.2026.

Суддя Я. М. МАКАРЕВИЧ