Рішення № 138198643, 14.07.2026, Ширяївський районний суд Одеської області

Ширяївський районний суд Одеської області

14.07.2026 Справа №: 518/1007/26 Провадження № 2-а/518/9/2026

Рішення

ІмЕНЕм УкрАїни

14 липня 2026 року

Ширяївський районний суд Одеської області в складі:

Головуючого судді Тарасенка М.С.,

секретаря судового засідання Логвенюк О.М.,

розглянувши за правилами спрощеного провадження в відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області (ЄДРПОУ 40108740) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, посилаючись на те, що 20 березня 2026 року інспектором відділення поліції № 2 Березівського районного відділу поліції ГУНП в Одеській області капітаном поліції Дмитренком Олександром Миколайовичем винесено постанову серії ЕНА № 6868674 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП із накладенням штрафу у розмірі 3 400,00 гривень.

Позивач не погоджується з постановою, вважає її незаконною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки поліцейським не доведено наявності події і складу адміністративного правопорушення, не підтверджено законність підстав для перевірки документів, не забезпечено належного розгляду справи та не дотримано процесуальних гарантій особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, у зв`язку з чим за захистом своїх прав вона вимушена звернутись з позовом до суду.

Ухвалою Ширяївського районного суду Одеської області від 09 червня 2026 року зазначену позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Представником відповідача Головного управління Національної поліції в Одеській області подано відзив по справі, у якому відповідач не погоджується з позовними вимогами, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, посилаючись на те, що 20.03.2026 близько 23 год. 45 хв. під час несення служби поліцейськими ВП № 2 Березівського РВП ГУНП в Одеській області в селищі Ширяєве Березівського району Одеської області було зупинено транспортний засіб марки DAEWOO MATIZ, державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 . Під час спілкування з водієм поліцейськими було встановлено, що ОСОБА_1 керувала транспортним засобом без посвідчення водія відповідної категорії, тобто без права керування таким транспортним засобом. Вказані обставини підтверджуються відеозаписом з місця події, згідно якого позивачка на слова поліцейського фактично підтверджує відсутність у неї документів на право керування транспортним засобом. Крім того, на відеозапису ОСОБА_1 зазначає, що двічі складала теоретичний іспит та що їй «осталось практику», що підтверджує відсутність у неї завершеної процедури отримання права керування транспортним засобом відповідної категорії на момент події. Позивачка у позовній заяві фактично не наводить доказів на підтвердження того, що станом на 20.03.2026 вона мала право керування транспортним засобом відповідної категорії. Таким чином, на думку відповідача доводи позивачки про те, що поліцейським не доведено подію та склад адміністративного правопорушення, не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються наявними матеріалами.

Щодо посилань позивачки на відсутність законних підстав для перевірки документів,відповідач зазначає, що поліцейські діяли під час несення служби у межах повноважень, визначених Законом України «Про Національну поліцію», КУпАП та Правилами дорожнього руху.

Відносно посилань позивача на нібито процедурні порушення, відповідач зазначає, що будь-які формальні зауваження позивачки щодо процедури не впливають на правильність висновку поліцейського про наявність у її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП, та не можуть бути самостійною підставою для скасування законної і обґрунтованої постанови.

Позивачем подана відповідь на відзив в якій вона не погоджується з доводами відзиву, вважає їх необґрунтованими, такими, що не спростовують доводи адміністративного позову та не підтверджують правомірність оскаржуваної постанови.

Представником відповідача подані заперечення на відповідь на відзив в яких Головне управління Національної поліції в Одеській області не погоджується з доводами, викладеними у відповіді на відзив, вважає їх необґрунтованими та такими, що не спростовують правомірності оскаржуваної постанови.

Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

20 березня 2026 року інспектором відділення поліції № 2 Березівського районного відділу поліції ГУНП в Одеській області капітаном поліції Дмитренком Олександром Миколайовичем винесено постанову серії ЕНА № 6868674 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП із накладенням штрафу у розмірі 3 400,00 гривень.

Із змісту постанови вбачається, що 19 березня 2026 року о 23 годині 45 хвилин, по вулиці Південій в селищі Ширяєве, ОСОБА_1 керувала автомобілем DAEWOO MATIZ, державний номерний знак НОМЕР_1 , без посвідчення водія категорії «В», тобто не маючи права керування таким транспортним засобом, чим порушила вимоги п. 2.1.а Правил дорожнього руху.

Відповідно до ч. 1 статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» (далі - Закон) поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Згідно п.8 ч.1 статті 23 зазначеного Закону поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Відповідно до ч.1 статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила.

В пункті 1.3 ПДР зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Підпункти А та Б пункту 2.1 Правил дорожнього руху України встановлюють, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі:a) посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії;б) реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної Гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - технічний талон).

Пунктом 2.4 ПДР України встановлено, що на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені у пункті 2.1.

Відповідно до ч. 2 ст. 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно ст. 222 КУпАП справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст.126 КУпАП розглядають органи Національної поліції. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Відповідно до ч. 4 ст. 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 283 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, що притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами та інше.

Стаття 280 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, відповідач у справі зобов`язаний довести правомірність свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, та, зокрема, довести факт вчинення позивачем порушення Правил відповідними доказами.

Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

З переглянутого судом відеозапису, наданого відповідачем в якості додатку до відзиву, вбачається, що позивачка на слова поліцейського фактично підтверджує відсутність у неї документів на право керування транспортним засобом,крім того, зазначає, що двічі складала теоретичний іспит та що їй «осталось практику», що підтверджує відсутність у неї завершеної процедури отримання права керування транспортним засобом відповідної категорії на момент події.

Згідно облікових даних ВП № 2 Березівського РВП ГУНП в Одеській області та бази даних «Цунамі» Інформаційного порталу Національної поліції України, ОСОБА_1 посвідчення водія категорії «В» у Територіальних сервісних центрах МВС не отримувала, що підтверджується відповідною довідкою від 24.06.2026 року.

Крім цього, позивачка у позовній заяві не наводить доказів на підтвердження того, що станом на 19.03.2026 вона мала право керування транспортним засобом відповідної категорії, не зазначає про наявність у неї посвідчення водія.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 4, 9 статті 15 Закону України «Про дорожній рух» кожний громадянин, який досяг визначеного цим Законом віку, не має медичних протипоказань та пройшов повний курс навчання за відповідними програмами, може в установленому порядку отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії.

Право на керування транспортними засобами відповідної категорії може бути надано, зокрема: автомобілями, колісними тракторами, самохідними машинами, сільськогосподарською технікою, іншими механізмами, які експлуатуються на вулично-дорожній мережі, всіх типів (категорії B1, B, C1, C, T), за винятком автобусів, трамваїв і тролейбусів, - особам, які досягли 18-річного віку.

Відповідно до пункту 2 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1993 року №340, особи допускаються до керування транспортними засобами за наявності у них національного посвідчення водія України на право керування транспортними засобами відповідної категорії (далі - посвідчення водія), крім випадків встановлення особам тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами.

Посвідчення водія є документом, що посвідчує особу та її спеціальний статус у частині підтвердження права його власника на керування транспортними засобами.

Особа має лише одне посвідчення водія, що підтверджує її право на керування транспортними засобами діючих категорій, зазначених у ньому.

У пункті 3 Положення від 08.05.1993 року №340 передбачено, що транспортні засоби, керування якими дозволяється за наявності посвідчення водія, залежно від їх типів і призначення поділяються на категорії, зокрема: В - автомобілі, дозволена максимальна маса яких не перевищує 3500 кілограмів (7700 фунтів), а кількість сидячих місць, крім сидіння водія, - восьми.

Таким чином, для можливості керування транспортним засобом марки DAEWOO MATIZ, державний номерний знак НОМЕР_1 , яким керувала позивачка, водію необхідно мати посвідчення водія з категорією «В».

Однак, у судовому засіданні не встановлено доказів на підтвердження того, що позивачка ОСОБА_1 станом на 19.03.2026 мала право на керування транспортним засобом категорії «В».

З огляду на вищевикладене, відповідно до пункту 2.13 Правил дорожнього руху, частини 2 статті 16 Закону України «Про дорожній рух», пункту 3 Положення від 08.05.1993 року №340, позивачка для керування транспортним засобом, зобов`язана була мати посвідчення водія категорії «В» та відповідно до підпункту «а» пункту 2.4 Правил дорожнього руху і статті 16 Закону України «Про дорожній рух» виконати свій обов`язок, пред`явити на вимогу поліцейського для перевірки посвідчення водія,однак, позивачка водійське посвідчення категорії В не отримувала.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позивачка свідомо допустила порушення п. 2.1.а ПДР України, за що правомірно була притягнута до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 126 КУпАП.

Судом не встановлено обставин, які б свідчили про порушення процедури розгляду справи або порушення прав позивача під час розгляду справи про притягнення його до адміністративної відповідальності та/або будь-яким чином свідчили про перевищення службових повноважень інспектором поліції відносно позивача. Зміст постанови відповідає вимогам ст.ст. 283, 284 КпАП України.

Верховний Суд у постанові від 14.02.2018 по справі № 735/1246/15-а висловив правову позицію, що посилання позивача на окремі процедурні порушення при притягненні його до адміністративної відповідальності не можуть спростовувати правомірності спірної постанови відповідача, оскільки не доводять відсутності факту порушення.

Щодо доводів сторони позивача про порушення інспектором процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, то на переконання суду, певні дефекти адміністративного акта можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися, наприклад, процедури його ухвалення. Саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.

Фундаментальне порушення - це таке порушення суб`єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність. Відтак, порушення такої процедури може бути підставою до скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення.

Аналогічний вимір суттєвості порушень застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у своїх рішеннях демонструє виважений підхід до оцінки характеру допущених порушень належної процедури з точки зору їх можливого впливу на загальну справедливість судового розгляду. Метод «оцінки справедливості процесу в цілому» не передбачає дослідження правомірності будь-якої окремої процесуальної дії у відриві від інших етапів процесу. По суті, ЄСПЛ у своїх рішеннях акцентує увагу на необхідності з`ясувати, «чи перетворили допущені порушення (в контексті конкретних обставин справи) судовий розгляд у цілому на несправедливий». При цьому, як свідчить практика ЄСПЛ, навіть виявлення судом серйозних (чи вагомих), на його думку, порушень права на справедливий судовий розгляд, допущених національними судами, не завжди тягне загальну оцінку проведеного судового розгляду та ухваленого підсумкового рішення як несправедливого.

Інакше кажучи, за принципами, що сповідує ЄСПЛ, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

Тобто, напрацьовані ЄСПЛ положення щодо правові наслідки допущених судами порушень при розгляді справ та критерії його застосування можуть бути вжиті за аналогією й до аналізу оскаржуваного у цій справі адміністративного акту відповідача.

Зокрема, не може бути скасовано правильне по суті рішення та відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму. Рішення може бути скасоване лише для виправлення істотної помилки. Процесуальні норми є вторинними порівняно з матеріальними, оскільки призначення перших полягає в забезпеченні реалізації других. Тобто характер, зміст і призначення процесуальних норм підпорядковані вимогам матеріальних норм і тому зумовлені ними та є похідними від них.

Водночас під час розгляду цієї справи судом не встановлено порушень процедури, які б могли вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Таким чином, оцінивши надані сторонами до матеріалів справи докази, враховуючи, що відповідачем доведено правомірність встановлення адміністративного правопорушення, законність дії щодо винесення адміністративного постанови, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова серії ЕНА № 6868674 від 20 березня 2026 року не підлягає скасуванню, а позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Щодо інших доводів позивача та відповідача суд враховує правові висновки, викладені у пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, де Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Також, згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 122, 241-246, 255, 286 КАС України, ст. 293 КУпАП, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області (ЄДРПОУ 40108740) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складений 14 липня 2026 року.

Суддя М.Тарасенко