Рішення № 138198263, 14.07.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/3982/26-Е

Провадження № 2/522/6356/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Домусчі Л.В.,

за участю секретаря судового засідання Навроцької Є.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси 17.03.2026 року через систему Електронний суд надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, обґрунтовуючи заявлені вимоги тим, що між Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» (далі по тексту ПАТ «Банк Михайлівський») та ОСОБА_1 03.05.2016р. укладено угоду № 200520469 щодо кредитування, відповідно до умов якої позичальнику надано у користування кредитні кошти (кредитна картка з кредитним лімітом) у розмірі 10000,0 грн., зі сплати відсотків за користування.

20.07.2020 року ТОВ «Діджи Фінанс» набуто право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», на підставі договору № 7_БМ від 20.07.2020 року, укладеному за результатами публічних торгів лоту № GL16N618071 проведеного 15.06.2020 року, що підтверджено постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 року у справі № 910/11298/16 відповідно до якої позивача визнано єдиним та належним кредитором за кредитними договорами укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», втому числі і за цим кредитним договором. До позовної заяви надано витяг з додатку 1 до договору від 15.06.2020 року №7_БМ про відступлення прав вимоги, який мав місце станом на дату укладання договору із зазначенням, окрім іншого, суми заборгованості.

З огляду на викладене, враховуючи не виконання відповідачем належним чином своїх зобов`язань по поверненню кредиту, позивач просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором № 200520469 від 03.05.2016р року у загальному розмірі 35 911,67 грн., яка складається з суми заборгованості 27 443,18 грн., суми інфляційних втрат 6 000,85 грн., 3 % річних 2 467,64 грн. та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Справа надійшла до провадження судді Домусчі Л.В. та отримана суддею 18.03.2026 року

До суду 24.03.2026 року надійшла відповіді з ВОМІРМП УПРЕ ГУ ДМС в Одеській області за № 5188/10559 від 23.03.2026 року щодо місця реєстрації відповідача, в якій зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , з 18.01.2013 року.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 01.04.2016 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін із призначенням судового засідання на 08.05.2026.

Про розгляд справи 12.06.2026, 14.07.2026 сторони були повідомлені. Представник позивача в позові просив розглядати справу у їх відсутності та надав згоду на заочний розгляд справи.

Відповідач ОСОБА_1 відзив та заяв по суті справи суду не надала.

Положеннями ст. 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Крім того, ухвала суду про відкриття провадження у даній справі розмішена в Єдиному державному реєстрі судових рішень та на електронному сайті Приморського районного суду м. Одеси, тобто ухвала суду є доступною для ознайомлення та загальновідомою.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ст. 275 ЦПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно ч. 1 ст. 279 ЦПК України передбачено що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Суд, у зв`язку з ненаданням відповідачем відзиву на позов, зі згоди представника позивача, ухвалив слухати справу у відсутності відповідача, згідно ст. ст. 280-281 ЦПК України, при заочному розгляді на підставі наявних у справі доказів.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Відповідно до ст. 268 ЦПК України датою складення судового рішення є 14.07.2026 року

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про часткове зпадоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положення ч. 1 ст. 205 ЦК України визначають, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (ч. 1 ст. 517 ЦК України).

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (ст. 1078 ЦК України).

Згідно ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

За змістом ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг вважається фінансовою послугою.

У пункті 5 ч. 1 ст. 1 Закону зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону № 2664-III, за змістом ч. 1 ст. 6 якого передбачено, що договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

Відповідно до п. 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06.02.2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів-суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Згідно ч. 1 ст. 1077 ЦК України договір факторингу передбачає, зокрема те, що фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).

Відповідно, за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, тобто грошові кошти мають передаватися клієнту у розпорядження, і клієнт має сплатити фактору за відповідну послуги з фінансування (надання позики або кредиту).

При цьому, як зазначено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11.09.2018 року у справі № 909/968/16 така плата за надану фактором послугу може бути встановлена у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю. Сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу.

Натомість грошова вимога, що передається клієнтом фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв`язку з її продажом останньому (ч. 1 ст. 1084 ЦК України) або з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом ч. 2 ст. 1084 ЦК України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.

Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.05.2016 року ОСОБА_1 підписано заяву (оферту) № 200520469, згідно змісту якої остання звернулася до ПАТ «Банк Михайлівський» з метою укладення договору про надання та використання платіжної картки, в рамках якого: відкрити на її ім`я поточний рахунок, операції за яким можуть здійснюватися з використанням електронного платіжного засобу, що призначений для зарахування заробітної плати, соціальних та інших виплат; для здійснення операцій за рахунком картки, сума яких перевищує залишок грошових коштів на рахунку картки, встановити кредитний ліміт в межах якого має право здійснювати операції з використанням картки тощо. До заяви (оферти) № 200520469 долучено заяву про відкриття поточного рахунку та картка зі зразками підписів.

Судом встановлено, згідно наявної в матеріалах справи розписки відповідачка ОСОБА_1 03.05.2016 року отримала платіжну картку на підставі підписаної заяви (оферти) № 200520469.

Тобто, з наведеного вбачається, що відповідач звернувся до банку з метою отримання банківських послуг та отримав банківську картку.

20.07.2020 року ТОВ «Діджи Фінанс» набуто право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», на підставі договору № 7_БМ від 20.07.2020 року, укладеному за результатами публічних торгів лоту № GL16N618071 проведеного 15.06.2020 року, що також підтверджено постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 року у справі № 910/11298/16 відповідно до якої позивача визнано єдиним та належним кредитором за кредитними договорами укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський».

На підтвердження наведеного, а саме переходу права вимоги до ТОВ «Діджи Фінанс» до матеріалів справи також долучено витяг з додатку № 1 до договору факторингу № 7_БМ від 20.07.2020 року, в якому наявні відомості щодо боржника ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , номер кредитного договору, дата відкриття, сума наданого кредиту та розмір наявної заборгованості, а також платіжне доручення № 25 від 09.07.2020 року про сплату позивачем на користь ПАТ «Банк Михайлівський» грошових коштів за придбання на публічних торгах лоту № GL16N618071 проведеного 15.06.2020 року.

З огляду на викладене, суд вважає, що в матеріалах справи підтвердження факту набуття ТОВ «Діджи Фінанс» права вимоги за кредитним договором відповідача є обґрунтованими.

Доказів про відсутність заборгованості не спростовано відповідачем будь-якими належними та достатніми доказами в розумінні положень ст.ст. 76, 77 ЦПК України .

При цьому, слід зауважити, що згідно змісту вищевказаної постанови Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 року у справі № 910/11298/16, судом встановлено, що ТОВ «ФК «Плеяда» не набуло права вимоги за договором факторингу № 1905, відповідно, таке право і не було відступлено ТОВ «ФК «Фагор» за договором факторингу № 1 від 20.05.2016, у зв`язку з чим останній визнано недійсним. А тому, враховуючи наслідки недійсності правочину, передбачені ст. 215 Цивільного кодексу України, ТОВ «ФК «Фагор» зобов`язане передати ТОВ «Діджи Фінанс» документи, отримані ним від ПАТ «Банк Михайлівський» згідно договору факторингу від 19.05.2016 року № 1905 та актів прийому-передачі до нього від 20.05.2016 року № 1 і № 2.

Суд звертає увагу на ту обставину, що ні кредитний договір, ні наявні у справі інші докази не містять номера картки, на яку мало бути здійснено перерахування кредитних коштів та доказів її належності відповідачу.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач є небанківською фінансовою установою та не надає фінансових платіжних послуг, тому не має повноважень щодо надання документів, що посвідчують переказ коштів, крім того, не був безпосереднім учасником кредитних правовідносин під час оформлення кредиту, оскільки отримав повноваження кредитора в порядку відступлення права вимоги, однак він не був позбавлений можливості звернутися до суду з клопотанням про витребування таких доказів, а саме відомостей від банківської установи-емітента щодо підтвердження належності картки відповідачу та виписки з його особового рахунку, однак на свій розсуд цією можливістю не скористався.

Таким чином позивачем не надано жодного первинного документу, який би підтверджував факт перерахування ТОВ «Банк Михайлівський» 03.05.2016 року кредитних коштів у розмірі 10 000 грн., саме ОСОБА_1 та підтвердження належності даної картки відповідачу, а також фактичне користування відповідачем кредитними коштами (рух коштів на особовому рахунку позичальника).

Інші надані позивачем документи підтвердження заявленого позивачем розміру кредитного ліміту до стягнення також не містять, що в свою чергу свідчить про необґрунтованість доводів позивача.

Окрім наведено, в матеріалах справи в тому числі й не міститься відомостей щодо обумовлення сторонами розміру процентів, які нараховуватимуться за користування наданими кредитними коштами у вигляді встановленого на картку кредитного ліміту. Вищевказана заява (оферта) та інші надані позивачем докази містять інформацію виключно про максимальний розмір процентної ставки та умови кредитування з огляду на максимально дозволений розмір кредитного ліміту, що становить 100000,0 грн., проте визначення розміру процентної ставки безпосередньо за користування наданим кредитом в матеріалах справи не міститься.

Також суд вважає за необхідне зауважити, що позивачем на підтвердження заявленого розміру заборгованості надано витяг з реєстру боржників, в якому наведено номер кредитного договору, строк дії та розмір заборгованості за тілом і процентами. Будь-яких інших доказів на підтвердження заявленого розміру заборгованості позивачем не надано.

У постанові від 22.04.2024 року у справі № 559/1622/19 Верховний Суд зазначив, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 42 розділу III Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Необхідність дослідження саме первинних документів в справах щодо стягнення кредитної заборгованості знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду України від 30.01.2018 року в справі №161/16891/15-ц.

Належного розрахунку заборгованості чи виписки по рахунку відповідача ТОВ «Діджи Фінанс» до матеріалів справи не долучено.

У постанові від 24.10.2019 року по справі № 357/2127/18 Верховним Судом зауважено, що Положенням про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженим постановою Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (далі - Положення № 254), визначено перелік первинних документів, які складаються банками залежно від виду операції, та їх обов`язкові реквізити. Залежно від виду операції первинні документи банку (паперові та електронні) поділяють на касові, які підтверджують здійснення операцій з готівкою, та меморіальні, що використовуються для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій. До первинних меморіальних документів, які підтверджують надання банком послуг з розрахунково-касового обслуговування, належать меморіальні ордери, платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, платіжні вимоги, розрахункові чеки та інші платіжні інструменти, що визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України. Пунктом 5.1 глави 5 Положення № 254 визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується у регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Виписки з особових рахунків клієнтів, що є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) з особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунка, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунка. Отже, враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що виписки з особового рахунка клієнта банку можуть слугувати як документи, що підтверджують фінансові операції;

Обов`язок доведення належними та допустимими доказами наявность та розмір заборгованості, який підлягає стягненню з позичальника на користь банку покладається на позивача (постанова Верховного Суду від 12.04. 2023 року у справі № 569/15311/21).

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (ч. 1 ст. 517 ЦК України).

З огляду на викладене, оскільки позивачем не долучено до матеріалів справи докази, які б в своїй сукупності підтверджували наведені в позові обставини справи, а саме щодо факту встановлення відповідачу кредитного ліміту, його розміру та обумовлення розміру процентів за користування таким, а також не надано належного розрахунку заборгованості або ж виписки по картковому рахунку на підтвердження заявленої заборгованості, колегія суддів вважає за необхідне зауважити щодо передчасних та помилкових висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю підстав позовних вимог.

Щодо судових витрат.

Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови у позові на позивача.

Оскільки у позові відмовлено, судові витрати, понесені позивачем, не підлягають відшкодуванню відповідачем.

Керуючись ст.ст. 15, 16, 203, 207, 509, 524-526, 530, 536, 549-551, 610-612, 629, 638-640, 1048, 1050, 1052, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 12, 13 43, 64, 76-81, 89, 95, 133, 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 280-282, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення суду складено 14.07.2026 року.

Суддя: Домусчі Л.В.