Ухвала суду № 138198153, 14.07.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

14 липня 2026 р. Справа № 520/12787/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панова М.М., розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Представником позивача подано до суду заяву, в якій він просить суд:

- встановити судовий контроль за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2026 по справі №520/12787/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про зобов`язання вчинити певні дії;

- зобов`язати суб`єкта владних повноважень військову частину НОМЕР_1 подати звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2026 по справі №520/12787/25.

В обґрунтування заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду представник позивача зазначив, що відповідачем не виконано належним чином рішення суду від 24.02.2026.

Дослідивши подану до суду представником позивача заяву про встановлення судового контролю та матеріали справи, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 (абон. скр. НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 з приводу ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 21.09.2024 по 30.09.2024, з 10.10.2024 по 21.10.2024, з 29.10.2024 по 04.11.2024, з 05.11.2024 по 04.12.2024 додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022 №168, збільшеної до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на лікуванні у зв`язку з отриманим пораненням та часу перебування у відпустці після лікування у зв`язку з отриманим 21 вересня 2024 р. пораненням, в разі не нарахування додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022 №168, збільшеної до 100 000 гривень.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за періоди з 21.09.2024 по 30.09.2024, з 10.10.2024 по 21.10.2024, з 29.10.2024 по 04.11.2024, з 05.11.2024 по 04.12.2024 додаткову винагороду у порядку постанови КМУ від 28.02.2022 №168, збільшену до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на лікуванні у зв`язку з отриманим пораненням та часу перебування у відпустці після лікування у зв`язку з отриманим 21 вересня 2024 року пораненням.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

З програми "Діловодство спеціалізованого суду (ДСС)" судом встановлено, що 27.03.2026 вищезазначене судове рішення набрало законної сили.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Суб`єктами, на яких поширюється обов`язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.

Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

З наведеного слідує, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи.

Так, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002, «Ромашов проти України» від 27.07.2004, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов`язувальне рішення залишалося без дієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу.

Порядок встановлення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах визначено статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України, за приписами частини 1 якої суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За приписами частини 2 статті 3811 Кодексу адміністративного судочинства України суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.

Зазначені норми кореспондуються з положенням частини 6 статті 245 цього Кодексу, згідно з якими у випадках, визначених у частинах третій - п`ятій цієї статті, суд може визначити відповідачу - суб`єкту владних повноважень розумний строк виконання рішення суду.

З аналізу зазначених норм вбачається, що адміністративним процесуальних законодавством регламентовано право суду застосувати інститут судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.

У свою чергу, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимим доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишається невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Вищезазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27 лютого 2020 року по справі №640/3719/18, постанові від 04 березня 2020 року по справі №539/3406/17.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зазначає, що за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу (ч. 1 ст. 3823 Кодексу адміністративного судочинства України).

У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення (ч. 3 ст. 3823 Кодексу адміністративного судочинства України).

Положеннями статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право, а не обов`язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.

Зазначена правова позиція узгоджується з практикою Верховного Суду, що викладена у додатковій постанові по справі №235/7638/16-а від 31.07.2018.

Відповідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, суд зазначає, що Конституційний Суд України, розглядаючи справу №1-7/2013, у рішенні від 26 червня 2013 року звернув увагу, що вже неодноразово вказував на те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).

Тобто, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

З огляду на викладене, рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи.

Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження.

При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України «Про виконавче провадження» врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.

Суд зауважує, що Законом України "Про виконавче провадження" на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.

Вищезазначене узгоджується з правовою позицією Верховного суду, викладеною у постанові від 25 листопада 2020 року по справі №554/10283/18.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, позивач, вважаючи, що рішення суду на теперішній час не виконано, не позбавлений права звернутися з виконавчим листом до органів виконавчої служби з метою виконання рішення суду в даній справі в примусовому порядку.

Разом з тим, судом встановлено, що позивачем не подано до суду доказів неналежного виконання судового рішення в примусовому порядку.

За таких обставин суд приходить до висновку, що встановлення судового контролю можливе, якщо заходи з примусового виконання рішення в порядку Закону України "Про виконавче провадження" не призвели до належного виконання судового рішення.

Так, позивачем жодних обґрунтованих доводів щодо неналежного виконання відповідачем рішення суду, неможливості виконання судового рішення в порядку примусового виконання або щодо необхідності встановлення судового контролю за рішенням суду в даній справі в заяві не зазначено.

Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 806/2143/15 зазначив, що, зокрема ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України має на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2026 у справі №520/12787/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим заява представника позивача не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 248, 256, 294, 295, 297, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Заяву представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2026 по адміністративній справі №520/12787/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду, яка не передбачена статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя М.М.Панов