Рішення № 138197707, 14.07.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2026 р. № 520/12334/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Полях Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову у перерахунку пенсії від 28.01.2026 №204850020801;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву про перерахунок пенсії, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 у Донецькому політехнічному інституті з 01.09.1982 по 17.06.1989 роки (із вирахуванням періоду проходження військової служби з 03.11.1983 по 9.11.1985, який було враховано до страхового стажу при призначенні пенсії).

В обґрунтування позову зазначено, що відповідачем прийнято протиправне рішення про відмову у перерахунку пенсії від 28.01.2026 №204850020801 та підлягає скасуванню.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

Сторони були належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі.

Відповідач скористався правом подати відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що органи Пенсійного фонду України не порушували прав, свобод та інтересів позивача, а діяли лише на підставі норм чинного законодавства України та з урахуванням наведених доводів позивачем у позовній заяві, відсутні законі підстави для її задоволення.

Керуючись приписами ст.171,257,262 КАС України, суд зазначає, що розгляд позовної заяви здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З огляду на вказане вище, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до приписів ч.4 ст.229 КАС України, оскільки розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи згідно із приписами ст. 258 КАС України, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та з з 06.02.2025 року та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

20.01.2026 позивач звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою про зарахування періоду навчання та проведення перерахунку пенсії.

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію - Головне управління, яке було уповноважене розглянути подану позивачем заяву від 20.01.2026.

Головним управління Пенсійного фонду України в Одеській області винесено рішення про відмову у перерахунку пенсії від 28.01.2026 №204850020801.

Так, відповідно до вказаного рішення від 28.01.2026 №204850020801, згідно ст. 56 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено зарахування до стажу роботи навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі за денною формою здобуття освіти. До заяви від 20.01.2026 № 836 не надано нових документів, згідно яких можливо зробити перерахунок стажу. Довідка за період навчання з 01.09.1982 по 17.06.1989, видану Донецьким національним технічним університетом не містить зазначення форми навчання.

Вважаючи вказане рішення відповідача про відмову у перерахунку пенсії протиправним, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.

Суд, надаючи оцінку спірним доказам, зазначає наступне.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та «Про пенсійне забезпечення» (в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Статтею 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Частина 3 статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

У частині 1 статті 8 вказаного Закону зазначено, зокрема, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно частини першої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків (пункт а частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).

За приписами статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (далі-Закон № 1788-ХІІ) визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Приписами статті 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV визначено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Згідно із ч.5 ст.45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Також, згідно із ст. 48 Кодексу законів про працю України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Відповідно до п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих і службовців.

Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

За п. 1.2 Інструкції № 162 трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.

Згідно з п.2.2, 2.3 Інструкції № 162, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.

У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження та заохочення: нагородження орденами та медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи у роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження та заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку та статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видано дипломи, про використані винаходи та раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.

Згідно із п. 2.4 Інструкції № 162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

За п.2.6 Інструкції № 162 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Пунктом 2.11 Інструкції № 162, після вказівки дати заповнення трудової книжки працівник підписом засвідчує правильність внесених відомостей.

Першу сторінку (титульний лист) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (чи друк відділу кадрів), де вперше заповнювалася трудова книжка.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 162, питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією.

За п. 4.1 Інструкції № 162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження і заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи в даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок здійснювався в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 06 вересня 1973 року № 656 «Про трудові книжки робітників і службовців» (п. 8.1. Інструкції).

Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 5 вказаної постанови визначено, що заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації у присутності працівника. Відомості про працівника засвідчуються підписом спеціально уповноваженої особи та печаткою.

При цьому, відповідно до пункту 18, відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.

Відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 р. № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджено постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 (далі - Порядок №637).

Згідно з пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відповідно до пункту 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Відповідно до п. 3 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Виходячи з приписів Порядку № 637, підтвердження трудового стажу потрібне у разі відсутності трудової книжки, необхідних записів в трудовій книжці, а також якщо містяться неправильні й неточні записи про періоди роботи.

Зазначені норми права вказують на те, що першочергово страховий стаж встановлюється на основі трудової книжки і лише в разі її відсутності або відсутності записів у трудовій книжці трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.

З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 р. у справі №677/277/17.

Суд зауважує на тому, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Автентичність записів у трудовій книжці позивача у спірні періоди відповідачем не оспорюється. Трудова книжка позивача містить усі належним чином внесені записи про навчання та роботу позивача у спірні періоди.

Вказана трудова книжка містить усі належним чином внесені записи про роботу позивача у спірні періоди. Такі записи засвідчені чітким відтиском печатки підприємств та не містять ні виправлень/підтирань, ні інших неточностей, які б давали підстави сумніватись у їх достовірності.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач надав відповідачу трудову книжку серії НОМЕР_2 , яка містить, зокрема, запис №: з 01.09.1982 по 17.06.1989 навчання у Донецькому політехнічному інституті (диплом серії НОМЕР_3 від 17.06.1989).

Окрім того, період навчання позивача з 01.09.1982 по 17.06.1989 додатково підтверджується копією диплому серії НОМЕР_3 від 17.06.1989, наявним у матеріалах справи.

За таких обставин, відомості про навчання позивача у спірний період підтверджені належними та допустимими доказами.

Суд ураховує, що відповідно до пункту 8 Порядку №637 період навчання за денною формою у професійних навчально-виховних закладах підтверджується, зокрема, дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що містять відомості про періоди навчання.

Отже, за наявності запису у трудовій книжці та диплома про закінчення навчального закладу відсутні підстави для неврахування такого періоду до стажу.

Суд також враховує, що відповідно до статті 62 Закону №1788-XII та пункту 1 Порядку №637 саме трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи. Отже, у випадку, коли трудова книжка містить належні записи, вимога про надання додаткових довідок набуває значення лише тоді, коли такі записи відсутні, є неточними, суперечливими або викликають обґрунтований сумнів. У цій справі таких обставин судом не встановлено, а відповідачем не доведено.

За правилами частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається саме на відповідача.

Суд зауважує, що відповідач, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи, відзиву на позов не подав, жодних доказів на спростування доводів позивача або на підтвердження правомірності незарахування спірних періодів суду не надав.

Отже, зібрані у справі докази у своїй сукупності підтверджують, що період навчання позивача з 01.09.1982 по 17.06.1989 підтверджені належними та допустимими доказами, а тому підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.

Незарахування відповідачем зазначеного періоду навчання при призначенні пенсії за віком є протиправним.

Суд враховує, що у період з 03.11.1983 по 9.11.1985 позивач проходив військову службу, що підтверджує копія військового квитка ВЧ № НОМЕР_4 . Вказаний період проходження військової служби було враховано до страхового стажу при призначенні пенсії.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову ОСОБА_1 у перерахунку пенсії від 28.01.2026 №204850020801.

Суд зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ухвалюючи таке рішення, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі «ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків.

Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).

Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.

Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Відповідно до наявних у матеріалах справи доказів, заява про перерахунок пенсії позивача розглянута за екстериторіальним принципом Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області та рішення про відмову в такому перерахунку прийнято саме вказаним територіальним органом Пенсійного фонду України, тому саме цим відповідачем має бути вирішено спірне питання про перерахунок пенсії позивача.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 509/1350/17 зазначила, що суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому, застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для прийняття рішення про призначення пенсії.

Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З огляду на те, що при зверненні позивача до відповідача із заявою про перерахунок пенсії останньою було дотримано всіх визначених для такого перерахунку умов, у відповідача існує лише один вид правомірної поведінки - здійснити такий перерахунок.

Отже, у відповідача відсутній вибір між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.

З огляду на вказане, що спосіб захисту порушеного права позивача шляхом зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву про перерахунок пенсії, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 у Донецькому політехнічному інституті з 01.09.1982 по 17.06.1989 роки (із вирахуванням періоду проходження військової служби з 03.11.1983 по 9.11.1985, який було враховано до страхового стажу при призначенні пенсії).

Ухвалюючи дане судове рішення, суд керується статтею 322 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено у пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до положень статті 139 КАС України.

Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012) про відмову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) у перерахунку пенсії від 28.01.2026 №204850020801.

Зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012) повторно розглянути заяву про перерахунок пенсії, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) у Донецькому політехнічному інституті з 01.09.1982 по 17.06.1989 роки (із вирахуванням періоду проходження військової служби з 03.11.1983 по 9.11.1985, який було враховано до страхового стажу при призначенні пенсії).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 1331,20 (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 14 липня 2026 року.

Суддя Н.А. Полях