Рішення № 138197668, 14.07.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

14.07.2026 р. справа №520/12772/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)до Головного управління Національної гвардії України (далі за текстом - відповідач, суб"єкт владних повноважень, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації, ГУ, Управління)провизнання протиправнимм та скасування рішення, визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Національної гвардії України про повернення документів щодо виплати одноразової грошової допомоги за загиблого/померлого військовослужбовця ОСОБА_2 на доопрацювання, прийняте за результатами розгляду документів, отриманих Головним управлінням Національної гвардії України 29.01.2026 року, факт прийняття якого підтверджується листом Головного управління Національної гвардії України від 15.05.2026 року № 27/13/3-Д-695-Аз, а реалізація якого здійснена шляхом направлення документів на доопрацювання листом Головного управління Національної гвардії України від 29.04.2026 року № 27/13/3/04-28528-2026; 2) визнання протиправними дій Головного управління Національної гвардії України щодо повернення документів на доопрацювання без зазначення конкретних підстав, передбачених пунктом 12 Порядку № 484, без належного мотивування та без належного письмового повідомлення Позивача і його представника про мотиви такого повернення, попри поданий адвокатський запити від 29.04.2026 року № 29-04 та від 15.05.2026 року №15-05; 3) зобов`язання Головного управління Національної гвардії України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.11.2025 року та додані до неї документи щодо виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю/загибеллю військовослужбовця ОСОБА_2 та прийняти відповідне рішення відповідно до наказу МВС №484 від 09.08.2022 року «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги, установленої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року N 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» в Національній гвардії України»; 4) зобов`язання Головне управління Національної гвардії України призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку із загибеллю/смертю його сина - військовослужбовця військової частини № НОМЕР_1 Національної гвардії України ОСОБА_2 , смерть якого настала під час захисту Батьківщини від збройної агресії Російської Федерації проти України, відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, Порядку МВС України №484 від 09.08.2022 та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що субєктом владних повноважень протиправно створено перешкоду в отриманні одноразової грошової допомоги у зв`язку із визнанням судом померлим зниклого без вісті військовослужбовця (сина заявника) через відсутність постанови військово-лікарської комісії стосовно встановлення причинного звязку захворювання, поранення (контузії, травми, каліцтва) із загибеллю (смертю) військовослужбовця.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що матеріали звернення не містили постанови військово-лікарської комісії стосовно встановлення причинного звязку захворювання, поранення (контузії, травми, каліцтва) із загибеллю (смертю) військовослужбовця, а тому правомірно були повернуті на доопрацювання.

Позов був отримано судом - 19.05.2026р.

Рішення про прийняття позову до розгляду було прийнято після усунення недоліків в оформленні позову - 26.05.2026р.

Відзив на позов було отримано судом - 02.07.2026р.

Відповідь на відзив була отримана судом - 03.07.2026р.

Оскільки здобуті судом докази із достатньою повнотою та всебічністю висвітлюють обставини спірних правовідносин, які достеменно відомі учасникам спору; визначені процесуальним законом строки подачі процесуальних документів збігли і сторони не заявили ані про намір на подачу відповідних процесуальних документів, ані про існування нездоланних перешкод у реалізації такого наміру; незмінне завдання адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України полягає саме у захисті прав приватної особи від незаконних управлінських волевиявлень субєкта владних повноважень, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі доказів.

Тож суд, вивчив доводи усіх наявних у справі процесуальних документів, повно виконав процесуальний обов`язок зі збору доказів, дослідив зібрані по справі докази в їх сукупності та взаємозвязку, проаналізував зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, перевірив обгрунтованість доводів наявних у справі процесуальних документів приєднаними до справи доказами і вирішуючи спір по суті, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

З приєднаних до матеріалів справи доказів судом зясовано, що заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 ; належить до громадянства України; документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 ; згідно з посвідченням серії НОМЕР_3 від 02.12.2025р. набув правового статусу члена сім`ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України; отримав р.н.о.к.п.п. НОМЕР_4 ; є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За твердженнями сторони позивача, ОСОБА_2 проходив військову службу у Військовій частині № НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Згідно з свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 син заявника - ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у м.Бахмут Бахмутського району Донецької області.

Згідно з рішенням Немишлянського районного суду м.Харкова від 26.06.2025р. у справі №645/1819/25 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оголошений померлим, смерть якого настала під час захисту Батьківщини від збройної агресії Російської Федерації проти України.

Днем смерті сина заявника суд визначив день його вірогідної загибелі - ІНФОРМАЦІЯ_4 ; місцем смерті визнано м. Бахмут Бахмутського району Донецької області.

26.11.2025р. заявником було подано звернення про призначення одноразової грошової допомоги у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у зв`язку із загибеллю/смертю військовослужбовця ОСОБА_2 (далі за текстом - Звернення).

За матеріалами справи Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України було складено позитивний для заявника висновок на отримання одноразової грошової допомоги у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у зв`язку із загибеллю/смертю військовослужбовця ОСОБА_2 , який листом від 13.01.2026р. через 2 корпус Національної гвардії України "Хартія" було направлено для затвердження до Головного управління Національної гвардії України.

Згідно з листом Головного управління Національної гвардії України від 29.04.2026р. №27/13/3/04-28528-2026 матеріали Звернення були повернуті до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України для доопрацювання.

Стверджуючи про достатність обсягу матеріалів звернення для призначення одноразової грошової допомоги у порядку п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, Порядку МВС України №484 від 09.08.2022 та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також про протиправність вчиненого відповідачем управлінського волевиявлення у формі рішення, заявник ініціював даний спір.

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення субєкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є субєктом владних повноважень.

Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Наведене тлумачення змісту перелічених норм права є цілком релевантним правовому висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024р. у справі №580/3690/23, де указано, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

Згідно з ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ст.23 Конституції України кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов`язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.

За приписами ст.ст.17 і 65 Конституції України до згаданих вище обов`язків людини перед суспільством належить обовязок з приводу захисту суверенітету, територіальної цілісності, недоторканності України у спосіб відбуття військової служби відповідно до закону.

Таким законом є Закон України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обовязок і військову службу", згідно з п.3 ст.1 якого військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

За визначенням ч.1 ст.2 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обовязок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Як то указано у ч.1 ст.40 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обовязок і військову службу", гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.

Частиною 1 ст.41 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обовязок і військову службу" визначено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Суд відмічає, що у межах даного випадку на суспільні правовідносини з приводу виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в частині визначення розміру грошового еквіваленту соціальної гарантії на випадок втрати життя військовослужбовця можуть бути поширені як приписи ст.16-164 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", так і приписи п.2 постанови КМУ від 28.02.2022р. №168.

Тому суд знаходить ключовими питаннями у даному спору відповіді на те: 1) положення якого з перелічених вище актів права слід застосувати до спірних правовідносин; 2) чи може відмова органу публічної адміністрації у призначенні одноразової грошової допомоги у звязку із загибеллю (смертю) військовослужбовця правомірно ґрунтуватись на факті відсутності постанови військово-лікарської комісії стосовно встановлення причинного звязку захворювання, поранення (контузії, травми, каліцтва) із загибеллю (смертю) військовослужбовця, який визнаний судом померлим, смерть якого настала під час захисту Батьківщини від збройної агресії Російської Федерації (тобто тіло якого фізично відсутнє у розпорядженні родичів та органів влади України).

Розглядаючи справу, суд зважає, що згідно з п.2 постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 (у редакції на момент настання події загибелі військовослужбовця) сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

У разі відмови однієї або кількох осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, від її отримання або якщо зазначені особи протягом трьох років з дня виникнення у них такого права його не реалізували, їх частки розподіляються між іншими особами, які мають право на одноразову грошову допомогу. Особам, які мають право на одноразову грошову допомогу, виплата їх частки здійснюється незалежно від реалізації такого права іншими особами.

Згідно з п.1 постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Отже, у п.1 постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) Уряд України визначив, що умовами призначення додаткової винагороди у фіксованому розмірі 30.000,00грн. щомісячно є одночасна сукупність таких обставин як: 1) тривання/продовження дії правового режиму воєнного стану; 2) належність громадянина до окреслених у постанові КМУ від 28.02.2022р. №168 категорій осіб (зокрема, військовослужбовців Національної гвардії України); 3) несення особою служби у правовому режимі воєнного стану; 4) видання командиром (начальником) наказу про призначення додаткової винагороди.

Також у п.1 постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) Уряд України визначив, що умовами призначення додаткової винагороди у розмірі понад 30.000,00грн. і до 100.000,00грн. є одночасна сукупність таких обставин як: 1) тривання/продовження дії правового режиму воєнного стану; 2) належність громадянина до окреслених у постанові КМУ від 28.02.2022р. №168 категорій осіб (зокрема, військовослужбовців Національної гвардії Сил України); 3) несення особою служби в правовому режимі воєнного стану; 4) видання командиром (начальником) наказу про призначення додаткової винагороди; 5) особиста та безпосередня участь особи або у бойових діях, або у заходах з національної безпеки, заходах з оборони, заходах з відсічі і стримуванні збройної агресії на території ведення бойових дій (далі за текстом - Заходи); 6) фізичне перебування особи у районах бойових дій чи районах забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони або районах забезпечення здійснення заходів з відсічі і стримуванні збройної агресії.

Отже, у цілях виплати підвищеної до 100.000,00грн. додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 усі військовослужбовці були розмежовані законодавцем на дві категорії, а саме: 1) військовослужбовці, які брали особисту та безпосередню участь у бойових діях; 2) військовослужбовці, які брали особисту та безпосередню участь у Заходах на території ведення бойових дій.

За одночасної відповідності усім переліченим кваліфікаційним умовам військовослужбовець набуває право на отримання додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у підвищеному до 100.000,00грн. розмірі у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях чи Заходах на території ведення бойових дій.

На подальший розвиток положень постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 наказом МВС України від 09.08.2022р. №484 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 18.08.2022р. №940/38276; у редакції наказу МВС України від 30.09.2024р. №659) було затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, установленої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» в Національній гвардії України (далі за текстом - Порядок №484).

Визначаючись із співвідношенням норм постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 та норм Порядку №484, суд зазначає, що саме норми постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 вичерпно унормовують підстави для призначення одноразової грошової допомоги (далі за текстом - Допомога) у звязку із загибеллю (смертю) військовослужбовця, а норми Порядку №484 лише визначають процедуру реалізації зацікавленими особами права на одержання Допомоги, а тому не можуть запроваджувати додаткових підстав чи умов одержання Допомоги, фізичне виконання яких є обєктивно неможливим.

Водночас із цим, суспільні правовідносини з приводу виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця унормовані і приписами ст.16-164 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Так, згідно з ч.1 ст.16 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Пунктом 1 ч.2 ст.16 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби;

Пунктом 2 ч.2 ст.16 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби.

У силу застереження ч.3 ст.16 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби, за умов, визначених Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Згідно з ч.4 ст.24 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби: 1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); 2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; 3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника); 4) під час виконання державних обов`язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов`язки не були пов`язані з військовою службою; 5) під час виконання обов`язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.

Тож, відмінність юридичної категорії "виконання обов`язків військової служби" від юридичної категорії "проходження військової служби" полягає у факті безпосереднього виконання конкретним військовослужбовцем обовязків за штатною військовою посадою за місцем постійної чи тимчасової дислокації військової частини або вказівок окремих наказів (розпоряджень) поза місцем постійної чи тимчасової дислокації військової частини, що в умовах дії правового режиму воєнного стану під час повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України з 24.02.2022р. означає, у тому числі, особисту і безпосередню участь у бойових діях або особисту і безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення (далі за текстом - Заходи).

Згідно з п. "а" ч.1 ст.162 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпункті 1 пункту 2 статті 16 цього Закону; 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 2-3 пункту 2 статті 16 цього Закону.

Відповідно до ч.3 ст.163 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

За правилами ч.1 ст.164 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста є наслідком: а) вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення; б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння; в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом); г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

На подальший розвиток норм Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в частині реалізації особами права на отримання одноразової грошової допомоги у разі смерті (загибелі) військовослужбовця КМУ було видано низку постанов, а саме: постанову КМУ від 28.05.2008р. №499 про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб (далі за текстом - Порядок №499); постанову КМУ від 21.02.2007р. №284 про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році (далі за текстом - Порядок №284); постанову КМУ від 21.11.2007р. №1331 про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів (далі за текстом - Порядок №1331); постанову КМУ від 25.12.2013р. №975 про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі за текстом - Порядок №975), з яких за критерієм набуття чинності на спірні правовідносини може бути поширена тільки постанова КМУ від 25.12.2013р. №975 за умови віддання пріоритету у застосування над п.2 постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 та наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023р. №45 про затвердження Порядку і Умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.01.2023р. за №176/39232; далі за текстом - Порядок №45).

Застосовуючи положення наведених вище норм права до установлених обставин спірних правовідносин, суд доходить до переконання про те, що подія смерті (загибелі) військовослужбовця визначена національним законом України як підстава для виплати одноразової грошової допомоги і за нормами постанови КМУ від 28.02.2022р. №168, і за нормами ст.16-ст.164 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

При цьому, розмір зазначеної одноразової грошової допомоги та умови набуття права на її виплату (у контексті обставин та умов проходження військової служби загиблим / померлим військовослужбовцем) є різними.

У ході розгляду справи судом достеменно зясовано, що у межах спірних правовідносин заявник не подавав звернень з приводу виплати одноразової грошової допомоги у звязку із загибеллю (смертю) сина військовослужбовця Національної гвардії України у порядку Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Тож, вимоги позову у цій частині є безпідставними, позаяк заявник не порушував відповідної процедури перед органом публічної адміністрації, унаслідок чого не набував права на отримання одноразової грошової допомоги у звязку із загибеллю (смертю) сина військовослужбовця Національної гвардії України у порядку Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відтак, суд зауважує, що оскільки заявником у межах спірних правовідносин було порушено процедуру отримання одноразової грошової допомоги у звязку із загибеллю військовослужбовця саме у порядку п.2 постанови КМУ від 28.02.2022р. №168, то застосовними належить визнати саме норми Порядку №45, а не Порядку №975.

Тож визначальним для правильного вирішення спору є правова природа соціальної гарантії на виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі військовослужбовця як грошового еквіваленту соціальної гарантії на випадок загибелі військовослужбовця у звязку із втратою годувальника чи як грошового еквіваленту соціальної гарантії на випадок загибелі військовослужбовця у звязку із втратою члена родини під час виконання конституційного військового обовязку.

З цього приводу суд відзначає, що згідно з ч.2 ст.3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Відповідно до ч.4 ст.3 Сімейного кодексу України сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Статтею 6 Сімейного кодексу України визначено, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття (ч.1 ст.6); Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (ч.2 ст.6).

Як то указано у ч.1 ст.172 Сімейного кодексу України, дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.

Зі змісту наведених норм права слідує, що законодавець відмежовує правову категорію "дитина" від правових категорій "повнолітній син" чи "повнолітня дочка" за критерієм вікового цензу, але на запроваджує припису, згідно з яким повнолітній син чи повнолітня дочка не є членами сімї своїх батьків чи не входять до складу родини своїх батьків.

Застосовуючи до спірних правовідносин положення ст.ст.3, 17, 65 Конституції України, суд доходить до переконання про те, що виплата одноразової грошової допомоги у звязку із загибеллю військовослужбовця є грошовим еквівалентом саме соціальної гарантії, повязаною із втратою члена родини військовослужбовця під час виконання конституційного військового обовязку.

Розглядаючи справу суд зауважує, що урядом України неодноразово вносились численні зміни до постанови КМУ від 28.02.2022р. №168, зокрема, після набуття чинності п.2 Розділу ІІ Закону України від 28.06.2023р. №3161-ІХ та Законом України від 11.04.2024р. №3633-ІХ КМУ були внесені зміни до постанови КМУ від 28.02.2022р. №168, якими було фактично змінено структуру акту цього права, але залишено у недоторканності умови виплати додаткової винагороди у підвищеному до 100.000,00грн. розмірі.

Згідно з п.3 Порядку №482 виплата ОГД здійснюється особам, зазначеним в особистому розпорядженні, або особам, зазначеним у пункті 4 статті 161 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" з урахуванням положень пункту 2 цих Порядку та умов.

Особи, які мають право на отримання ОГД, можуть його реалізувати протягом трьох років з дня виникнення у них такого права. Днем виникнення такого права є дата складання актового запису про смерть, зазначена у свідоцтві про смерть військовослужбовця.

У разі коли особу із числа військовослужбовців, зазначених у пунктах 1-1-2 постанови Кабінету Міністрів України № 168, яку не впізнано та відомостей про яку бракувало під час державної реєстрації смерті, у подальшому встановлено, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата внесення змін до актового запису про смерть стосовно встановлення особи.

Як то указано у п.6 Порядку №484, для призначення та виплати ОГД особи, які мають право на отримання ОГД, звертаються до Головного управління Національної гвардії України (далі - Головне управління НГУ), територіального управління Національної гвардії України, з`єднання, військової частини, вищого військового навчального закладу, навчальної військової частини (центру), бази, закладу охорони здоров`я, установи Національної гвардії України (далі - військова частина) за останнім місцем проходження військової служби загиблого (померлого) військовослужбовця або до військової частини Національної гвардії України, визначеної командувачем Національної гвардії України, на яку покладаються функції щодо призначення та виплати ОГД (далі - уповноважений орган), із заявою кожної повнолітньої особи, яка має право на отримання ОГД, а в разі наявності малолітніх та/або неповнолітніх дітей - іншого з батьків або опікунів чи піклувальників дітей про виплату ОГД.

За правилами п.7 Порядку №484 до заяви додаються завірені копії: свідоцтва про смерть військовослужбовця; постанови військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку захворювання, поранення (контузії, травми, каліцтва), що призвело до загибелі (смерті) військовослужбовця; документа, що свідчить про причини та обставини загибелі (смерті) військовослужбовця, зокрема про те, що вона не пов`язана з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи самогубства; документа (відповідних сторінок за наявності), що посвідчує особу (паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, та засвідчений в установленому законодавством порядку переклад українською мовою, сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту), якій призначається та виплачується ОГД, з даними про прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності) особи, до якого внесено відомості про реєстрацію місця проживання, або довідки про реєстрацію місця проживання (у разі, коли відомості про реєстрацію місця проживання до таких документів не внесені); реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім іноземців та осіб без громадянства) (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний контролюючий орган та має відмітку в паспорті громадянина України,- копію сторінки паспорта з такою відміткою); свідоцтва про народження військовослужбовця - для виплати ОГД батькам загиблого (померлого); рішення суду про усиновлення дитини, яке набрало законної сили, засвідченого в установленому порядку, та витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про внесення відомостей до актового запису про усиновлення - для виплати ОГД усиновлювачам загиблої (померлої) особи; свідоцтва про шлюб - для виплати ОГД дружині (чоловікові); свідоцтва про народження дитини або рішення суду про усиновлення цієї дитини загиблим (померлим), яке набрало законної сили, засвідченого в установленому порядку, та витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про внесення відомостей до актового запису про усиновлення - для виплати ОГД дитині; витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або довідки медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності або пенсійного посвідчення особи, якій призначено пенсію по інвалідності, - для виплати ОГД непрацездатним дітям, вдові (вдівцю) та батькам загиблої (померлої) особи; рішення суду про встановлення факту проживання однією сім`єю загиблого (померлого) військовослужбовця з жінкою (чоловіком) без реєстрації шлюбу, яке набрало законної сили, засвідченого в установленому порядку,- для виплати ОГД чоловіку (жінці), який (яка) проживав (проживала) однією сім`єю із загиблим (померлим) військовослужбовцем; медичного документа, що підтверджує вагітність, виданого відповідним закладом охорони здоров`я,- подається вагітними жінками для визначення кола осіб, які мають право на ОГД та визначення часток на отримання ними ОГД; свідоцтва про народження онуків, свідоцтва про народження та смерть їх батьків - для виплати ОГД онукам загиблої (померлої) особи; рішення районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті, сільської, селищної ради або суду про встановлення над дитиною-сиротою, дитиною, позбавленою батьківського піклування, опіки, піклування - у разі здійснення опіки або піклування над дітьми військовослужбовця; рішення суду, що підтверджує факт перебування заявника, який є членом сім`ї загиблого (померлого), на його утриманні, який визначається відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», або іншого документа, що є підставою для встановлення факту перебування на утриманні та призначення пенсії в разі втрати годувальника відповідно до зазначеного Закону; витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» - для визначення, що заявник не позбавив життя чи не вчиняв замах на особу (осіб), яка (які) має (мають) відповідно право на призначення та отримання ОГД, а також, що заявник не притягався до адміністративної чи кримінальної відповідальності за вчинення правопорушення щодо загиблого (померлого) військовослужбовця.

У разі наявності рішення суду, яке набрало законної сили, з питань призначення та виплати ОГД особі у зв`язку із загибеллю (смертю) військовослужбовця, така особа подає до уповноваженого органу заяву про виплату ОГД, документи, копії документів, зазначені в абзацах другому-сімнадцятому цього пункту, та копію відповідного рішення суду, засвідчену у встановленому порядку.

У разі наявності рішення суду, яке набрало законної сили, щодо оголошення військовослужбовця померлим під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, особа, яка має право на виплату ОГД, подає до уповноваженого органу заяву про виплату ОГД, документи, копії документів, зазначені в абзацах другому, четвертому - сімнадцятому цього пункту, та копію відповідного рішення суду, засвідчену у встановленому порядку.

Відповідно до п.8 Порядку уповноважений орган під час оформлення документів для призначення ОГД до поданих заявником копій документів додатково додає: витяг з наказу про виключення загиблого (померлого) військовослужбовця зі списків особового складу Головного управління НГУ, військової частини за останнім місцем проходження військової служби загиблого (померлого) військовослужбовця; витяг з особової справи про склад сім`ї військовослужбовця; завірену копію особистого розпорядження військовослужбовця (за наявності).

Призначення та виплата ОГД дітям, народженим після загибелі (смерті) військовослужбовця, здійснюється після подання документів, що підтверджують народження дитини, зачатої до загибелі (смерті) військовослужбовця або копія рішення суду про встановлення факту батьківства, яке набрало законної сили, засвідченого в установленому порядку, та витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження дитини.

Згідно з п.10 Порядку №484 уповноважений орган під час оформлення документів для призначення ОГД: перевіряє наявність документів, передбачених пунктом 7 цих Порядку та умов; визначає перелік осіб, які документально підтвердили своє право на отримання ОГД, а також осіб, які звернулися (можуть звернутися) за її отриманням, але не надали (надали не всі) документи; готує висновок щодо виплати ОГД особам, які мають право на її отримання, та подає його в 10-денний строк із дня реєстрації документів, поданих такими особами, до Головного управління НГУ з додаванням документів, передбачених пунктами 7-9 цих Порядку та умов.

Пунктом 11 Порядку №484 передбачено, що для вирішення питання щодо виплати ОГД у Головному управлінні НГУ наказом командувача Національної гвардії України призначається комісія з питань виплати ОГД, до складу якої входять представники структурних підрозділів з фінансово-економічних, юридичних, медичних питань, а також з питань персоналу та державного нагляду за охороною праці.

За правилами п.12 Порядку №484 Головне управління НГУ в місячний строк з дня надходження висновку щодо виплати ОГД особам, які мають право на її отримання, поданого відповідно до абзацу четвертого пункту 10 цих Порядку та умов, приймає рішення про призначення ОГД або про відмову в її призначенні, або про повернення документів на доопрацювання (у разі, коли документи подано не в повному обсязі, потребують підтвердження обставин, зазначених у документах чи подано не за належністю) і надсилає таке рішення разом із документами уповноваженому органу для видання наказу про виплату ОГД особам, які звернулися за її отриманням, а в разі відмови чи повернення документів на доопрацювання - для письмового повідомлення такої особи (таких осіб) з обґрунтуванням підстав відмови чи повернення документів на доопрацювання.

Під час воєнного стану рішення про призначення ОГД приймається Головним управлінням НГУ протягом трьох місяців з дня отримання документів, передбачених пунктами 7-9 цих Порядку та умов.

З приписів наведеної норми права слідує, що рішення про призначення ОГД, рішення про відмову в призначенні ОГД, рішення про повернення документів на доопрацювання повинно бути прийнято у місячний строк з дня надходження згаданого у п.10 Порядку №484 висновку щодо виплати ОГД, а під час воєнного стану - протягом трьох місяців з дня отримання документів, передбачених п.п.7-9 Порядку №484.

Згідно з п.13 Порядку №484 після прийняття рішення про призначення ОГД Головне управління НГУ (за наявності коштів державного бюджету на відповідні виплати) здійснює перерахування коштів на реєстраційні рахунки уповноважених органів в установах Державної казначейської служби України.

Відповідно до п.20 Порядку №484 призначення і виплата ОГД не здійснюються у випадках, визначених статтею 16-4 Закону.

За правилами п.22 Порядку №484 якщо особа одночасно має право на отримання ОГД та одноразової грошової допомоги або компенсаційної виплати, встановлених іншими актами законодавства, виплата грошових сум здійснюється за однією з підстав за її вибором.

Суд відмічає, що у межах спірних правовідносин субєкт владних повноважень не вивчав обсягу документів Звернення заявника, а прийняв рішення з приводу направлення матеріалів Звернення на доопрацювання до уповноваженого органу з причини відсутності постанови військово-лікарської комісії стосовно встановлення причинного звязку захворювання, поранення (контузії, травми, каліцтва) із загибеллю (смертю) військовослужбовця.

Суд зауважує, що суспільні правовідносини з приводу складання згаданого документа унормовані приписами Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (затверджено наказом Міністра оборони України від 14.08.2008р. №408, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.11.2008р. за №1109/15800; далі за текстом Положення №402).

Норми підрозділу 21 Розділу ІІ Порядку №22 не визначають порядку дій органів військово-лікарської експертизи у випадку зникнення без вісті військовослужбовця під час особистої та безпосередньої участі у веденні бойових дій або особистої та безпосередньої участі у Заходах із подальшим визнанням такого військовослужбовця померлим під час захисту Батьківщини за рішенням суду.

Суд вважає, що за суттю запровадженого ст.8 Конституції України принципу верховенства права негативні наслідки, спричинені неоднозначністю, суперечливістю чи прогалинами в законодавстві у сфері публічно-правових відносин, не можуть застосовуватись на шкоду приватній особі чи бути підставою для розширеного тлумачення повноважень субєктів владних повноважень, а натомість - в окресленому випадку підлягає застосуванню принцип "найбільш сприятливого становища для особи" (favor libertatis).

Подібні за суттю правові позиції викладені у постанові Верховного Суду від 02.04.2025р. у справі №280/7446/24.

Тому, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України від 23.02.2006р. №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника як приватної особи варіантом тлумачення норми національного закону України є відсутність обов`язку подання у складі матеріалів звернення з приводу призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю (смертю) військовослужбовця постанови військово-лікарської комісії стосовно встановлення причинного звязку захворювання, поранення (контузії, травми, каліцтва) із загибеллю (смертю) військовослужбовця у випадку зникнення без вісті військовослужбовця під час особистої та безпосередньої участі у веденні бойових дій або особистої та безпосередньої участі у Заходах із подальшим визнанням такого військовослужбовця померлим під час захисту Батьківщини за рішенням суду.

Продовжуючи розгляд справи, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) суб`єкта владних повноважень викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України і у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений, насамперед, на суб`єкта владних повноважень шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи, що між тим, у силу правових висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21 не виключає ані визначеного ч.1 ст.77 КАС України обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги позову, ані використання судом стандартів доказування згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, адже реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути кваліфікована у якості доведеної виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Викладені вище міркування окружного адміністративного суду також є цілком релевантними правовій позиції постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21, де указано, що: 1) у праві існують три основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб`єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб`єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом"; 3) Цей висновок сформульований Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019р. у справі №822/863/16, від 21.11.2019р. у справі №826/5857/16, від 11.02.2020р. у справі №816/502/16, від 16.06.2020р. у справі №756/6984/16-а та від 18.11.2022р. у справі №560/3734/22.

Окрім того, за сформульованими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. по справі №916/3027/21 стандартами доказування: 1) покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов`язків, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.

За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.

У межах спірних правовідносин субєктом владних повноважень було вчинене управлінське волевиявлення у формі рішення про повернення матеріалів Звернення на доопрацювання до уповноваженого органу, оформлене листом від 29.04.2026р. №27/13/3/04-28528-2026.

Дане рішення є перешкодою для подальшого продовження процедури призначення одноразової грошової допомоги.

Доказів вчинення з цього приводу будь-яких інших управлінських волевиявлень (у тому числі у формі бездіяльності чи дій) матеріалами справи не підтверджено, а судом на виконання вимог ч.4 ст.9 КАС України за власною ініціативою не відшукано.

У силу правового висновку п.56 постанови Верховного Суду від 24.03.2026р. по справі №640/9010/22 виходячи зі змісту принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві, саме на суд покладається обов`язок визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування необхідних доказів.

У силу правового висновку п.46 постанови Верховного Суду від 24.03.2026р. по справі №640/9010/22 Верховний Суд неодноразово викладав висновки з приводу важливості принципу правової (справедливої) процедури (постанова від 16.04.2020р. у справі №495/5105/17, постанова від 13.03.2020р. у справі №805/2340/17-а), яка є невід`ємною частиною верховенства права. Вказаний принцип спрямований на забезпечення справедливого ставлення до особи під час прийняття актів суб`єктом владних повноважень. Правова (справедлива) процедура встановлює стандарти у процесі прийняття актів суб`єктами владних повноважень, які відображені в рішеннях Європейського суду з прав людини, у яких здійснюється застосування статті 6 Конвенції, яка передбачає дотримання процесуальних (процедурних) гарантій у судовому провадженні.

У постанові від 30 липня 2020 року у справі № 824/875/19-а Верховний Суд наголосив, що вказані гарантії поширюються і на адміністративні процедури за участі суб`єкта владних повноважень. Згідно з цією статтею має бути забезпечене право особи: бути поінформованим; мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника; ознайомитися з матеріалами справи; вона має можливість висловити свою думку перед оголошенням рішення; на обґрунтування органом влади прийняття несприятливих актів; на визначення порядку їх оскарження, на відшкодування заподіяної шкоди.

Основна мета правової (справедливої) процедури - щоб суб`єкти владних повноважень, діяли правомірно, тобто належно, згідно з визначеними нормами права, але такими нормами права, які відповідають критеріям природного права, моральності, розумності, справедливості, а також загальноправовим принципам, що встановлені органами правосуддя.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб`єктом владних повноважень не було забезпечено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк субєкт владних повноважень умотивував вчинене рішення про повернення матеріалів Звернення на доопрацювання до уповноваженого органу судженням про відсутність постанови військово-лікарської комісії стосовно встановлення причинного звязку захворювання, поранення (контузії, травми, каліцтва) із загибеллю (смертю) військовослужбовця, попри те, що у випадку зникнення без вісті військовослужбовця під час особистої та безпосередньої участі у веденні бойових дій або особистої та безпосередньої участі у Заходах із подальшим визнанням такого військовослужбовця померлим під час захисту Батьківщини за рішенням суду складання такого документа національним законом України не передбачено.

Тож, за наслідками розгляду справи слід визнати не доведеним за правилами ч.2 ст.77 КАС України факт відповідності ч.2 ст.2 КАС України реально вчиненого субєктом владних повноважень управлінського волевиявлення та навпаки доведеним за правилом ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права (інтересу) у межах спірних правовідносин.

Указане є визначеною процесуальним законом підставою для задоволення позову в частині вимог про скасування рішення субєкта владних повноважень.

Оскільки у межах спірних правовідносин субєкт владних повноважень не виконав усіх передбачених законом вимог, не досліджував та не оцінював матеріалів Звернення, то суд не знаходить підстав для поширення на спірні правовідносини дії абз.1 ч.4 ст.245 КАС України.

Тому, згідно з абз.2 ч.4 ст.245 КАС України у даному конкретному випадку субєкта владних повноважень належить обтяжити обовязком повторно розглянути матеріали Звернення заявника з урахуванням наданої судом правової оцінки.

Позов у решті вимог до задоволення не підлягає через відсутність підтвердженої матеріалами справи події вчинення субєктом владних повноважень управлінського волевиявлення у формі бездіяльності чи дії.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим доводам, факторам та обставинам, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

У ході розгляду справи судом не виявлено ані доказів (ані ознак існування таких доказів, ані джерел здобуття таких доказів) того, що перелічені у тексті позову постанови Верховного Суду були винесені у подібних чи аналогічних спорах.

До того ж, у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 31.12.2025р. по справі №400/2502/23 висновки постанов Верховного Суду перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом обставин встановлених у процесі розгляду конкретної справи. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.

Розподіл витрат з оплати судового збору по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Вирішуючи питання з приводу розподілу судових витрат в частині видатків на професійну правничу допомогу, суд зазначає, що правила згаданого розподілу унормовані, насамперед, приписами ст.ст.132-143 КАС України.

Так, згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.4 ст.134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Критерії співмірності, пропорційності, обґрунтованості, вимушеності, розумності розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката сформульовані законодавцем у положеннях ч.5 ст.134 та ч.9 ст.139 КАС України.

Тому, з огляду на приписи ст.8 Конституції України, п.9 ч.3 ст.2, ч.4 ст.134, ч.5 ст.134, ч.6 ст.134, ч.9 ст.139 КАС України, на зміст складових елементів верховенства права та на неприпустимість зловживання правами суд вважає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони (у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи); 5) пов`язаністю витрат з розглядом справи (тобто об`єктивною і неминучою вимушеністю); 6) обґрунтованістю розміру витрат та пропорційністю розміру витрат до предмета спору з урахуванням ціни позову та значення справи для сторін (у тому числі чи міг результат вирішення справи вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес); 7) поведінкою сторони під час розгляду справи; 8) причиною виникнення спору; 9) результатом розв`язання спору; 10) висловленою з даного приводу правовою позицією відповідача.

При цьому, з огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України суд вважає за необхідне взяти до уваги, що у силу правового висновку додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2022р. у справі №910/12876/19: 1) Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28.11.2002р. «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно); 2) При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Також у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 22.06.2022р. у справі №380/3142/20: 1) в підтвердження здійсненої правової допомоги необхідно долучати розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором; 2) розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо; 3) Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування зазначених витрат; 4) у силу вимог процесуального закону суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою; 5) Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг; 6) при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Окрім того, за правовими висновками постанови Верховного Суду від 10.06.2021 року по справі №820/479/18 (адміністративне провадження №К/9901/365/19): 1) документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, але суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним за параметрами, зокрема, складності справи, витраченого адвокатом часу, значення спору для сторони тощо; 2) Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015р. у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009р. у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006р. у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004р. у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим; 3) При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін; 4) Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Вказані висновки також наведені у постановах Верховного Суду від 17 вересня 2019 року по справі 810/3806/18, по справі №1740/2428/18 від 24 березня 2020 року, по справі №320/3271/19 від 07 травня 2020 року.

Звідси слідує, що у силу п.9 ч.3 ст.2 та ч.5 ст.242 КАС України досягнення між учасниками суспільних відносин згоди з приводу будь-якого (у тому числі і фіксованого) розміру гонорару адвоката за представництво інтересів у суді або досягнення домовленості з приводу обчислення розміру гонорару за іншими складовими не призводить до безумовного правового наслідку у вигляді обтяження відповідача обов`язком відшкодування повної суми цього гонорару поза межами критеріїв ч.4 ст.134, ч.5 ст.134, ч.6 ст.134, ч.9 ст.139 КАС України.

Таке тлумачення змісту наведених норм права повністю корелюється із правовими висновками постанови Великої палати Верховного Суду від 16.11.2022р. у справі №922/1964/21.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу адвоката заявником було надано свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, ордер на надання правничої допомоги, Договір про надання правової допомоги від 22.06.2025р. №22-06/25, детальний опис робіт (наданих послуг) адвоката та розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, квитанцію №АП 15-05 від 15.05.2026р. про сплату адвокатських послуг в сумі 44.000,00 грн.

Відповідно до детального опису робіт (наданих послуг) адвоката та розрахунок витрат на професійну правничу допомогу адвокатом надано наступний перелік послуг: 1) первинне вивчення матеріалів, консультація Клієнта та визначення способу судового захисту 3 год - 6000,00 грн; 2) аналіз рішення Немишлянського районного суду м. Харкова у справі №645/1819/25 1 год - 2000,00 грн; 3) аналіз заяви ОСОБА_1 від 26.11.2025 та доданого пакета документів 1 год - 2000,00 грн; 4) співставлення поданих документів з вимогами Порядку МВС №484 2 год - 4000,00 грн; 5) аналіз листування з ВЧ НОМЕР_1 , ГУ НГУ та установами системи МВС 2 год - 4000,00 грн; 6) опрацювання спеціального нормативного регулювання щодо ОГД 1 год - 2000,00 грн; 7) формування правової позиції щодо відсутності обов`язку подавати постанову ВЛК 2 год - 4000,00 грн; 8) пошук та аналіз судової практики 2 год - 4000,00 грн; 9) підготовка тексту адміністративного позову 4 год - 8000,00 грн; 10) формування позовних вимог, процесуальних клопотань та переліку доказів 2 год - 4000,00 грн; 11) редагування, узгодження та підготовка матеріалів для звернення до суду 2 год - 4000,00 грн.

Відповідач заперечував проти стягнення 44.000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, вважаючи їх необґрунтованими, неспівмірними зі складністю справи та такими, що не пов`язані безпосередньо з її розглядом, оскільки заявлені послуги переважно стосуються підготовки позовної заяви. Відповідач зазначив, що домовленість між адвокатом і клієнтом щодо розміру гонорару не є обов`язковою для суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат, а їх компенсація має відповідати критеріям реальності, необхідності та співмірності. З огляду на нескладний характер спору, наявність усталеної судової практики та незначний обсяг виконаних адвокатом робіт, відповідач просив суд у разі задоволення позову зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 1 000,00 грн.

Вирішуючи питання співмірності заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд зважає, що спір не є складним як за обсягом доказів, так і за природою суджень суб`єкта владних повноважень, котрі були покладені в основу оскарженого рішення; причина виникнення спору, предмет спору, обсяг предмету доказування об`єктивно не вимагали вжиття значних зусиль для з`ясування справжніх обставин фактичної дійсності, вивчення змісту належних норм права, спростування мотивів суб`єкта владних повноважень.

Справа слухалась в порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін.

Окрім того, суд доходить висновку, що зазначений заявником перелік послуг адвоката фактично охоплюється загальним комплексом дій, необхідних для підготовки та подання адміністративного позову до суду. Такі послуги як первинне вивчення матеріалів, консультація клієнта, визначення способу судового захисту, аналіз документів, нормативного регулювання та судової практики, формування правової позиції, підготовка позовної заяви, формування позовних вимог, клопотань та переліку доказів, а також редагування і підготовка матеріалів для звернення до суду є складовими єдиного процесуального виду роботи адвоката - підготовки позовної заяви та матеріалів, необхідних для відкриття провадження у справі.

При цьому, заявником не доведено, що кожна із зазначених у детальному описі робіт становила окрему самостійну послугу, яка потребувала додаткового часу та зусиль адвоката поза межами звичайної підготовки адміністративного позову.

Сам по собі поділ процесу підготовки позовної заяви на окремі етапи (аналіз документів, пошук нормативного регулювання, вивчення судової практики, формування правової позиції тощо) не свідчить про фактичне надання окремих послуг у розумінні положень ч. 3, 4 ст. 134 КАС України та не може автоматично обумовлювати збільшення розміру витрат, що підлягають компенсації.

Відтак, суд доходить до переконання про те, що обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт на 44.000,00 грн є неспівмірним з обставинами даного конкретного спору.

При цьому, суд вважає, що до відносин із відшкодування витрат на професійну правничу допомогу слід застосовувати виключно положення ч. 1 ст. 77 КАС України.

Підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що у даному конкретному випадку справедливим і співмірним відшкодуванням витрат заявника на професійну правничу допомогу у межах даної справи буде сума у розмірі - 4.000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-78, 90, 134, 139, 143, 211, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати оформлене листом Головного управління Національної гвардії України від 29.04.2026р. №27/13/3/04-28528-2026 рішення про повернення на доопрацювання матеріалів звернення ОСОБА_1 з приводу призначення одноразової грошової допомоги у звязку із загибеллю (смертю) військовослужбовця Національної гвардії України - ОСОБА_2 .

Зобов`язати Головне управління Національної гвардії України повторно розглянути матеріали звернення ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. - НОМЕР_4 , зареєстрована адреса місця проживання - АДРЕСА_1 ) з приводу призначення одноразової грошової допомоги у звязку із загибеллю (смертю) військовослужбовця Національної гвардії України - ОСОБА_2 з урахуванням висновків суду у справі №520/12772/26.

Позов в решті вимог - залишити без задоволення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної гвардії України (ідентифікаційний код - 08803498) на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. - НОМЕР_4 , зареєстрована адреса місця проживання - АДРЕСА_1 ) 532,48 (п`ятсот тридцять дві гривні 48 копійок) у якості компенсації витрат на оплату судового збору та 4.000,00 грн (чотири тисячі гривень 00 копійок) у якості компенсації витрат на оплату професійної правничої допомоги.

Роз`яснити, що рішення суду підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.

Суддя А.В. Сліденко