Рішення № 138195545, 07.05.2026, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/2316/25

Провадження № 2/466/318/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2026 року м.Львів

Шевченківський районний суд м.Львова у складі:

головуючого судді Білінської Г.Б.

при секретарі Ханас С.О.

з участю:

представника позивача Ганусяка О.І.

представника відповідачів Пилип`як Х.І.

представника третьої особи Саламаха Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Львівської міської ради, виконавчого комітету Львівської міської ради, треті особи: Львівська обласна державна адміністрація, Львівська обласна прокуратура, ОСОБА_2 про відшкодування збитків, пов`язаних з неналежним виконанням договору,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Ганусяка О.І. звернувся до суду із позовом до Держави Україна в особі Львівської міської ради, виконавчого комітету Львівської міської ради, треті особи: Львівська обласна державна адміністрація, Львівська обласна прокуратура, ОСОБА_3 про відшкодування збитків, пов`язаних з неналежним виконанням договору, в якому просив стягнути з бюджетних асигнувань Львівської міської ради та виконавчого комітету Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 3 101 596, 00 грн., а також стягнути з відповідачів судові витрати.

В обгрунтування позову посилаються на те, що 23.11.2023 року Шевченківським районним судом м. Львова ухвалено рішення у справі № 444/2228/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування збитків, пов`язаних із витребуванням майна, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3088176 грн., пов`язаних із витребуванням майна, а також 13420 грн. судового збору. Підставою стягнення з ОСОБА_1 коштів стало те що 08.05.2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки, у відповідності до якого ОСОБА_1 продав ОСОБА_2 земельну ділянку кадастровий номер 4610166300:04:003:0076 площею 0,1543 га в АДРЕСА_1 . Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 09.03.2021 року у справі № 466/9577/18 від ОСОБА_2 витребувано вказану земельну ділянку через те, що вона неправомірно була вилучена з володіння держави Брюховицькою селищною радою в 2004 році та розподілена між приватними особами. Вартість витребуваної у ОСОБА_2 земельної ділянки стягнуто з продавця ОСОБА_1 .

Вказують, що позивач ОСОБА_1 звертається до суду з позовом про стягнення з органу місцевого самоврядування, який допустив незаконне розпорядження землями, грошових коштів, які стягнуті з нього рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 23.11.2022 року у справі № 444/2228/23, виходячи з тих обставини, що рішенням Брюховицької селищної ради № 245 від 11.03.2004 року та № 263 від 18.03.2004 року вилучено в держлісгоспу земельні ділянки загальною площею 19,1 га ліси І групи в 44 кварталі та віднесено їх до земель селища рекреаційного призначення. 19.11.2004 року Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області зобов`язано Брюховицьку селищну раду прийняти рішення про продаж ТзОВ «Новобуддизайн» земельної ділянки площею 8,8643 га в АДРЕСА_1 , яку товариство орендувало, та укласти з ним договір купівлі-продажу. На виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.11.2004 року Брюховицькою селищною радою прийнято рішення № 618 від 23.10.2008 року, на підставі якого між Брюховицькою селищною радою та ТзОВ «Новобуддизайн» укладено договір купівлі-продажу від 05.11.2008 року щодо земельної ділянки в АДРЕСА_1 , загальною площею 8,8643 га, з яких: 1,8 га для житлового будівництва, 7,0643 га для будівництва об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру. В подальшому ТзОВ «Новобуддизайн» частину придбаної в Брюховицької селищної ради земельної ділянки відчужило на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26.12.2008 року.

Таким чином, ОСОБА_1 набув у власність земельну ділянку в АДРЕСА_1 площею 0,7 га на підставі оплатного договору. Згодом, ОСОБА_1 поділено вказану земельну ділянку, та її частину площею 0,1543 га продано ОСОБА_2 , в якої витребувано цю земельну ділянку за рішенням суду, а її вартість стягнуто з ОСОБА_1 . Разом з тим, рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 14.02.2005 року у справі № 2-38/2009 визнано неправомірними рішення Брюховицької селищної ради № 245 від 11.03.2004 року та № 263 від 18.03.2004 року. Вказане рішення суду залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 25.04.2005 року, 3 ухвалою Верховного Суду від 16.08.2005 року та ухвалою Вищого адміністративного суду від 28.10.2009 року. Підставою скасування рішень Брюховицької селищної ради № 245 від 11.03.2004 року та № 263 від 18.03.2004 року стало те, що Брюховицька селищна рада не мала повноважень на вилучення таких земель, оскільки такими повноваженнями наділений Кабінет Міністрів України. На підставі цього ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області переглянуто за нововиявленими обставинами рішення суду від 19.11.2004 року, скасовано його та закрито провадження у справі. Таким чином, первинне неправомірне вилучення земельних ділянок на території смт. Брюховичі відбулося з вини Брюховицької селищної ради. Однак, після незаконного вилучення Брюховицькою селищною радою земель відбувся перехід права власності на них: від Брюховицької селищної ради до ТзОВ «Новобуддизайн»; від ТзОВ «Новобуддизайн» до ОСОБА_1 ; від ОСОБА_1 до ОСОБА_2 . Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 18.09.2012 року, рішенням Апеляційного суду Львівської області від 23.05.2013 року, ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ зобов`язано ОСОБА_1 повернути набуту ним у власність земельну ділянку. Однак, на момент ухвалення зазначених рішень частина належної ОСОБА_1 земельної ділянки вже була продана ОСОБА_2 , що зумовило пред`явлення прокурором позову до ОСОБА_2 про її витребування, який був задоволений та став підставою для стягнення з ОСОБА_1 вартості витребуваного майна на користь ОСОБА_2 . В той же час, в описаній ситуації, відповідальність за неправомірне вилучення земель покладено на ОСОБА_1 (шляхом стягнення компенсації вартості земельної ділянки на користь ОСОБА_2 ) на підставі ч. 1 ст. 661 ЦК України.

З наведеного випливає, що ОСОБА_1 також несе збитки внаслідок незаконного розпорядження землями Брюховицькою селищною радою, які йому мав би компенсувати попередній продавець ТзОВ «Новобуддизайн», а ТзОВ «Новобуддизайн» - Брюховицька селищна рада. Однак, ТзОВ «Новобуддизайн» виключено з державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що виключає можливість пред`явлення до нього позовних вимог. Внаслідок цього, ОСОБА_1 звертається до первинного продавця (відчужувача) земельної ділянки, з вимогою про відшкодування йому збитків, які він несе внаслідок витребування майна від добросовісного набувача і покладення на нього відповідальності за це.

Наголошує, що факт прийняття Брюховицькою селищною радою незаконного рішення вже встановлений судовим рішенням, яке набрало законної сили, а саме рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 14.02.2005 року у справі № 2-38/2009. З наведеного випливає, що внаслідок протиправного розпорядження землями лісу 1 категорії в смт. Брюховичі, Брюховицька селищна рада повинна відшкодувати заподіяні нею збитки особам, які понесли втрати внаслідок такого незаконного розпорядження землями в силу прямої норми ст. 56 Конституції України. В протилежному випадку відповідальність за неправомірні дії Брюховицької селищної ради буде покладена на осіб, які участі в неправомірному розпорядженні землями не брали і добросовісно набували права на них. Такою потерпілою особою є ОСОБА_1 , збитками якого є стягнута з нього рішенням суду вартість проданої земельної ділянки, яку він також придбав на підставі оплатного договору в іншої особи.

Після витребування на користь держави земельної ділянки, незаконно вилученої Брюховицькою селищною радою, відновлення прав осіб, які потерпіли від незаконного розпорядження землями, може відбутись шляхом виплати органом місцевого самоврядування компенсації у розмірі вартості витребуваного майна.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №718-р від 12.06.2020 року «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Львівської області» до Львівської міської територіальної громади включено територію Брюховицької селищної ради. Згідно з ухвалою Львівської міської ради №6 від 29.12.2020 року «Про функціонування Львівської міської територіальної громади», визначено Львівську міську територіальну громаду правонаступником всього майна та обов`язків територіальних громад, територія яких включена до території Львівської міської територіальної громади, в тому числі Брюховицької селищної ради. Відповідно до положень ухвали Львівської міської ради №7 від 29 грудня 2020 року «Про припинення місцевих рад шляхом приєднання до Львівської міської ради», вирішено припинити шляхом приєднання до Львівської міської ради Брюховицьку селищну раду. Враховуючи те, що Львівська міська рада є правонаступником Брюховицької селищної ради, позов пред`являється саме до Львівської міської ради.

Оскільки первинно незаконне розпорядження землями відбулося з вини Брюховицької селищної ради, яка спершу незаконно вилучила земельні ділянки з володіння держави, а потім продала їх, Брюховицька селищна рада від незаконного вилучення земель з державної власності отримала матеріальну вигоду у вигляді плати за її продаж. При цьому, кожен наступний набувач незаконно вилучених земельних ділянок сплатив за них грошові кошти і жодна зміна власника не відбулась на безоплатній основі. Однак, право власності останнього набувача ОСОБА_2 , припинено в судовому порядку шляхом витребування земельної ділянки від добросовісного набувача на користь держави в особі Львівської обласної державної адміністрації.

З цього випливає, що держава, незаконно розпорядившись земельною ділянкою, отримала і плату за неї, і повернула собі у володіння назад цю земельну ділянку. Тобто, держава виправила свою ж помилку за рахунок добросовісних набувачів. Проте, така ситуація не може відповідати принципу справедливості, розумності та добросовісності, оскільки:- саме держава допустила незаконне розпорядження землями її органами;- держава звернулась до суду та просила витребувати в добросовісного набувача незаконно відчужену нею ж землю;- суд задоволив такий позов держави і повернув у державну власність вилучену земельну ділянку;- права держави поновлені та захищені за рахунок третіх осіб (добросовісних набувачів);- саме держава в особі державних органів чи органів місцевого самоврядування повинна нести відповідальність за допущену нею помилку та незаконне розпорядження землями;- стягнення компенсації у розмірі вартості витребуваного майна з держави відновить справедливий баланс між всіма учасниками спірних правовідносин та поверне ситуацію в первинне становище - земля залишається державі, а грошові кошти, отримані державою, повертаються тому, хто кінцево зазнає їх втрати. У зв`язку з наведним просить позов задовольнити.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 13.03.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження.

03.04.2025 року від третьої особи- Львівської обласної прокуратури надійшли заперечення проти залучення Львівської обласної прокуратури до участі в справі в якості третьої особи з підстав, вказаних в заперечені.

09.04.2025 року від представника Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради Пилип`як Х.І. надійшов відзив, відповідно до якого вона просить відмовити у задоволенні позовних вимог, з підстав, зазначених у відзиві.

08.05.2025 року від третьої особи- Львівської обласної державної адміністрації надійшли заперечення проти залучення Львівської обласної державної адміністрації до участі в справі в якості третьої особи з підстав, вказаних в заперечені.

04.07.2025 року від представника третьої особи ОСОБА_2 - адвоката Саламахи Н.В. надійшли пояснення щодо позову, в яких вона підтримує позов ОСОБА_1 .

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 04.07.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні 15.04.2026 року представник позивача адвокат Ганусяк О.І. позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

В судовому засіданні 15.04.2026 року представник відповідачів Пилип`як Х.І. позовні вимоги заявлені позивачем до Львівської міської ради та Виконавчого комітету Львівської міської ради не визнала, просила в їх задоволенні відмовити.

В судовому засіданні 15.04.2026 року представник третьої особи Саламаха Н.В. надала пояснення в підтримку позовних вимог.

Представники третіх осіб: Львівської обласної прокуратури та Львівської обласної державної адміністрації в судове засідання не з`явився, подали заяви про розгляд справи у їх відсутності.

Суд, заслухавши пояснення представників позивача, відповідачів та третьої особи, дослідивши письмові матеріали справи, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо, заслухавши пояснення учасників розгляду, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.

У відповідності до вимог ст. 12, 13 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що Брюховицька селищна рада, прийняла рішення №245 від 11.03.2004р. про вилучення з держлісфонду Брюховицького лісництва Львівського ДЛГ земельних ділянок загальною площею 9,3 га в кварталі НОМЕР_1 в районі вул. Ряснянської та №263 від 18.03.2004 про вилучення з держлісфонду Брюховицького лісництва Львівського ДЛГ Земельної ділянки площею 9,8 га в кварталі 44 та віднісши їх до земель селища рекреаційного призначення.

Рішенням Брюховицької селищної ради №280 від 01.04.2004р. «Про надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки, яку пропонувалось надати ТзОВ «Новобуддизайн» в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність) для будівництва дошкільного спортивно-навчального центру в районі вулиці Ряснянської», дано дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки площею 8,86 га, яку пропонувалось надати ТзОВ «Новобуддизайн» в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність) для будівництва дошкільного спортивно - навчального центру в районі АДРЕСА_1 , яка надається з земель запасу селища.

Рішенням Брюховицької селищної ради №328 від 01.07.2004р. «Про затвердження проекту відводу земельної ділянки площею 8,8643 га для будівництва дошкільного навчально-спортивного центру з об`єктами житлового призначення в районі вул. Ряснянської в смт. Брюховичі та надання її в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність) ТзОВ «Новобуддизайн» затверджено проект відведення земельної ділянки в АДРЕСА_1 площею 8,8643 га, з яких 1,8 га під житлове будівництво та 7,0643 га під будівництво об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру та надано в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність).

Зазначені рішення Брюховицької селищної ради №245 від 11.03.2004р. та №263 від 18.03.2004р. були скасовані в судовому порядку, виходячи із норм законодавства, яке було чинне станом на дати їх прийняття. При цьому, у Брюховицької селищної ради не було обов`язку щодо отримання згоди Брюховицького лісництва чи Державного лісогосподарського об`єднання «Львівліс», як у землекористувачів, на вилучення вказаної вище земельної ділянки.

-----------

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 14.02.2005р. у справі №2-38/2005р. вищевказані рішення Брюховицької селищної ради №245 та №263 були визнані неправомірними та скасовані.

Вказане рішення суду залишено без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 25.04.2005р., ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 16.08.2005р. та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.10.2009р.

08.05.2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки, у відповідності до якого ОСОБА_1 продав ОСОБА_2 земельну ділянку кадастровий номер 4610166300:04:003:0076 площею 0,1543 га в АДРЕСА_1 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 09.03.2021 року у справі № 466/9577/18 від ОСОБА_2 витребувано вказану земельну ділянку через те, що вона неправомірно була вилучена з володіння держави Брюховицькою селищною радою в 2004 році та розподілена між приватними особами. Вартість витребуваної у ОСОБА_2 земельної ділянки стягнуто з продавця - ОСОБА_1 .

Рішенням Шевченківського районного судом м. Львова від 23.11.2023 року у справі № 444/2228/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування збитків, пов`язаних із витребуванням майна, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3088176 грн., пов`язаних із витребуванням майна, а також 13420 грн. судового збору.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 09.03.2021 року у справі № 466/9577/18 від ОСОБА_2 витребувано вказану земельну ділянку через те, що вона неправомірно була вилучена з володіння держави Брюховицькою селищною радою в 2004 році та розподілена між приватними особами. Вартість витребуваної у ОСОБА_2 земельної ділянки стягнуто з продавця - ОСОБА_1 .

З приводу вищенаведеного, Вищим господарським судом України у постановах прийнятих в аналогічних правовідносинах у справах №5015/4582/11 від 11.09.2013р., №5015/1397/12 від 25.09.2013р., №5015/3541/12 від 04.09.2013р., № 5015/4032/12 від 11.09.2013р. зроблені наступні висновки.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЗК України (в редакції, що діяла на час спірних правовідносин, тобто на дату прийняття спірного рішення №618 від 23.10.2008 року) земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Згідно зі ст. 125 ЗК України право користування земельною ділянкою виникало після одержання її власником або землекористувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування або укладення договору оренди, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а з 02.05.2009 р. у відповідності з Законом України від 05.03.2009 р. № 1066-VI, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно з ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Тобто, вимагати захисту порушених прав на землю має право власник чи користувач земельної ділянки, чиї права на землю оформлені та зареєстровані у встановленому законодавством порядку. Вилучення земельних ділянок також здійснюється за згодою землекористувача, право користування якого оформлене та зареєстроване у встановленому законодавством порядку.

При цьому, у рішеннях судів у справах в аналогічних правовідносинах, зокрема, №5015/4032/12, №5015/3541/12, №5015/1397/12, №5015/4582/12 встановлено, що станом на 01.01.2004 року згідно державної статистичної звітності по формі 6-зем, спірна земельна ділянка, яка знаходилась в оренді ТзОВ "Новобуддизайн" згідно Договору оренди землі терміном на 10 років, знаходилася в межах населеного пункту смт. Брюховичі, входила в межі земельної ділянки, яка знаходилася в користуванні Брюховицького лісництва без належно оформлених правовстановлюючих документів на землекористування (обліковувалася в ш.р. 88 Лісогосподарські підприємства).

Станом на 01.01.2004р. Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою Брюховицького лісництва в смт. Брюховичі державної реєстрації не проходив.

Відповідно до п. 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Пунктом 10 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України передбачено, що рішення про розмежування земель державної і комунальної власності в межах населених пунктів приймають відповідні сільські, селищні, міські ради за погодженням з органами виконавчої влади, а за межами населених пунктів - органи виконавчої влади за погодженням з відповідними органами місцевого самоврядування. Аналогічне положення містила ст. 9 ЗУ "Про розмежування земель державної та комунальної власності".

Також встановлено, що розмежування земель державної і комунальної власності в межах смт. Брюховичі не проводилося.

Згідно ст. 7-9 Лісового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи. У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону. У комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об`єктів комунальної власності в установленому законом порядку. Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

Отже, у Брюховицької селищної ради не виникло обов`язку щодо отримання згоди Брюховицького лісництва чи Державного лісогосподарського об`єднання «Львівліс», як у землекористувачів, на вилучення вказаної вище земельної ділянки.

Раом з тим, у матеріалах справи відсутні докази оформлення Брюховицьким лісництвом чи Державним лісогосподарським об`єднанням "Львівліс" у встановленому законодавством порядку права постійного користування чи права оренди спірною земельною ділянкою шляхом отримання Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою чи укладення договору оренди земельної ділянки.

Відтак, виходячи з приписів ст. 125 ЗК України право постійного користування вказаною земельною ділянкою у Брюховицького лісництва чи Державного лісогосподарського об`єднання "Львівліс" не виникло.

Вищевикладене підтверджується листом Відділу Держземагентства у м. Львові Львівської області від 04.02.2013 року №40/01-15/269, згідно якого Брюховицьке лісництво здійснювало землекористування даною земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, відповідно Державний акт на право постійного землекористування земельною ділянкою в смт. Брюховичі Державного лісогосподарського обєднання «Львівліс» державної реєстрації не проходив.

За таких обставин, суди зробили висновки, що станом на дату прийняття Брюховицькою селищною радою рішення №618 від 23.10.2008 року, в останньої не виникло обов`язку щодо отримання згоди Брюховицького лісництва чи Державного лісогосподарського об`єднання "Львівліс", як в належних землекористувачів, на вилучення спірної земельної ділянки. До того ж, станом на дату винесення спірного рішення, земельна ділянка знаходилась в оренді ТОВ "Новобуддизайн".

Виходячи з вищенаведеного, скасування в судовому порядку рішень Брюховицької селищної ради №245 від 11.03.2004р. та №263 від 18.03.2004р. не впливає на правомірність подальшого прийняття Брюховицької селищної ради рішення №618 від 23.11.2008 р., оскільки станом на дату прийняття вказаного рішення, земельна ділянка знаходилась в оренді у ТзОВ «Новобуддизайн».

Крім того, відсутні докази того, що земельна ділянка загальною площею 8,8643га, яка передана ТзОВ «Новобуддизайн» на підставі рішення Брюховицької селищної ради №618 від 23.10.2008 року, входила в межі земельних ділянок, які були вилучені згідно рішень Брюховицької селищної ради №245 від 11.03.2004 року та №263 від 18.03.2004 року.

Разом з тим, 15.11.2004 року Мукачівським районним судом Закарпатської області прийнято рішення у справі №23327/04 за позовом ОСОБА_4 до ТзОВ «Новобуддизайн», Брюховицької селищної ради про: - зобов`язання ТзОВ «Новобуддизайн» подати до Брюховицької селищної ради пакет документів на викуп земельної ділянки; -зобов`язання ТзОВ «Новобуддизайн» укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки; - зобов`язання Брюховицької селищної ради прийняти рішення про продаж ТзОВ «Новобуддизайн» земельної ділянки; - зобов`язання Брюховицької селищної ради та ТзОВ «Новобуддизайн» укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки.

Вказаним рішенням суд вирішив зобов`язати Брюховицьку селищну раду прийняти рішення про продаж ТзОВ «Новобуддизайн» земельної ділянки площею 8,8643 га з якої 1,8 га під житлове будівництво та 7,0643 га під будівництво об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру, в смт. Брюховичі в районі вулиці Ряснянської, яку орендує ТзОВ «Новобуддизайн» для будівництва дошкільного спортивно-навчального центру та укласти з ТзОВ «Новобуддизайн» договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки. Даним рішенням зобов`язано ТзОВ «Новобуддизайн» сплатити вартість земельної ділянки площею 8,8643 га з яких 1,8 га під житлове будівництво та 7,0643 га під будівництво об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру, в смт. Брюховичі в районі вулиці Ряснянської, яку орендує ТзОВ «Новобуддизайн», яка складала згідно з експертною оцінкою 2 646 740 грн.

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 26.04.2005 р. зазначене рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області залишено без змін, а отже, набрало законної сили.

Разом з тим, вищевказане рішення Мукачівського міськрайонного суду у зв`язку з нововиявленими обставинами за заявою заступника прокурора Львівської області переглянуто Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області.

15.06.2010р. ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області скасовано рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.11.2004р. та закрито провадження у справі №2-3327/04 виключно з процесуальних підстав, зокрема, у зв`язку з тим, що відповідач ТзОВ «Новобуддизайн» було виключено з Єдиного державного реєстру підприємств, установ, організацій України, а це є підставою для закриття провадження у справі на підставі п.7 ч.1 ст. 205 ЦПК України.

Відтак, рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.11.2004р. у справі №2-3327/04 по суті не переглядалось.

Таким чином, враховуючи законодавчо закріплений принцип обов`язковості виконання судових рішень, що набрали законної сили, рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.11.2004р. у справі №2-3327/04 підлягало обов`язковому виконанню Брюховицькою селищною радою.

В подальшому, на виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.11.2004р. у справі №2-3327/04, Брюховицькою селищною радою прийнято рішення №618 від 23.10.2008р. «Про виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.11.2004р. у справі №2-3327/04», яким вирішено продати ТзОВ «Новобуддизайн» земельну ділянку площею 8,8643 га для будівництва дошкільного навчально-спортивного центру з об`єктами житлового призначення в районі вул. Ряснянської в смт. Брюховичі, затверджено технічну документацію із землеустрою на земельну ділянку площею 8,8643 га в районі вул. Ряснянської в смт. Брюховичі, яка підлягає продажу у власність ТзОВ «Новобуддизайн» та зобов`язано ТзОВ «Новобуддизайн» укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки.

Разом з тим, між Брюховицькою селищною радою та ТзОВ «Новобуддизайн» 05.11.2008р. укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки в смт. Брюховичі в районі вул. Ряснянської площею 8,8643 га.

Так, суд приходить до висновку, що рішення Брюховицької селищної ради №618 від 23.10.2008р. було прийняте в межах компетенції, на виконання судового рішення, яке було обов`язковим до виконання та з дотриманням вимог земельного законодавства.

Окрім цього, ухвала Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.06.2010р. у справі №2-3327/04 була постановлена після виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.11.2004 року у справі №2-3327/04.

Вищим господарським судом України у постановах прийнятих в аналогічних правовідносинах у справах №5015/4582/11 від 11.09.2013р., №5015/1397/12 від 25.09.2013р., №5015/3541/12 від 04.09.2013р., № 5015/4032/12 від 11.09.2013р. встановлені наступні обставини та зроблені висновки.

Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Аналогічна норма була передбачена ст. 11 ЗУ "Про судоустрій України", який був чинний на дату прийняття рішення Брюховицької селищної ради №618 від 23.10.2008р.

В своєму рішенні №7-рп/2009 від 16.04.2009р. Конституційний Суд України зазначив, що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію. Рішення Брюховицької селищної ради №618 від 23.10.2008р. є виконаним, та на час його прийняття відповідало вимогам діючого законодавства.

Відтак, враховуючи закріплений Конституцією України та законодавством принцип обов`язковості виконання судових рішень, що набрали законної сили, суд приходить до висновку, що рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.11.2004р. у справі № 2-3327/04, яке набрало законної сили 26.04.2005р. після його перегляду судом апеляційної інстанції, підлягало обов`язковому виконанню Брюховицькою селищною радою.

Частиною 1 ст. 122 ЗК України, визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно ч. 1 ст. 127 ЗК України органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених цим кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 128 ЗК України, продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної (крім земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації) та комунальної власності для потреб визначених цим кодексом провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів АР Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Підстави набуття державою права власності на землю передбачені ч. 5 ст. 84 ЗК України, а саме: відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; прийняття спадщини; передачі у власність державі земельних ділянок комунальної власності територіальним громадами; конфіскації земельної ділянки.

Статтею 658 ЦК України передбачено право продажу товару за договором купівлі-продажу, крім випадку примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару, при цьому якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

У зв`язку із цим, у відповідності до п.34 ст. 26 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», п.п. «а» ст.12, ст.ст. 83, 122, 127, 128, п. 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), враховуючи відсутність належних, допустимих та достатніх доказів перебування вказаної вище земельної ділянки у користуванні ДЛО «Львівліс», суд приходить до висновку, що Брюховицька селищна рада мала повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою.

Окрім того, в аналогічних правовідносинах прийнято рішення Апеляційного суду Львівської області від 16.12.2013 р. у справі №1328/976/12, яке набрало законної сили. У зазначеному рішенні встановлено, що постановою державного виконавця від 11.08.2008р. було відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа щодо виконання рішення суду Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.11.2004р. Згідно постанови державного виконавця від 21.01.2009р. вищевказане виконавче провадження було закінчене у зв`язку з виконанням Брюховицькою селищною радою рішення суду, а саме прийняттям рішення №618 від 23.10.2008р.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (див. постанову Верховного Суду від 12 січня 2023 року в справі №939/1406/20 (провадження №61-7214св22) та від 14.09.2022р. в справі №369/2122/20 (провадження №61-20548св21)).

У постанові Верховного Суду від 28.11.2019р. у справі №820/17548/14 зазначено, що преюдиціальні факти потрібно відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин. Адже преюдиціальні факти - це явища дійсності, істинність яких вже була встановлена у рішенні, що виключає необхідність їх повторного з`ясування, тоді як юридична оцінка фактів - це оціночне судження, зроблене судом в процесі співставлення факту з нормою права, яка регулює відповідну сферу правовідносин.

В іншій постанові від 11.12.2019р. у справі №320/4938/17 Верховний Суд зробив висновки про те, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини. Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу.

Суть преюдиції полягає і в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17).

Отже, Вищим господарським судом України у постановах у справах №5015/4582/11 від 11.09.2013р., №5015/1397/12 від 25.09.2013р., №5015/3541/12 від 04.09.2013р., № 5015/4032/12 від 11.09.2013р. встановлені преюдиційні факти, оскільки предметом позову було оскарження рішення Брюховицької селищної ради №618 від 23.10.2008р. «Про виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.11.2004р. у справі №2-3327/04», яка була прийнята на виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.11.2004 року у справі №2-3327/04, на підставі якого, в подальшому, ТзОВ "Новобуддизайн" передано земельні ділянки.

На виконання рішення Брюховицької селищної ради від 23.10.2008р. №618, 05.11.2008р. між Брюховицькою селищною радою (продавець) та ТзОВ "Новобуддизайн" (покупець) укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області Урумовою Ж.М., зареєстрований в реєстрі за № 8676. Об`єктом купівлі-продажу, згідно п.п. 1.1., 1.4. договору, є земельна ділянка загальною площею 8,8643 га у АДРЕСА_1 , з яких 1,80 га для житлового будівництва (кадастровий №4610166300:04:003:1605), 7,0643 га - для будівництва об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру (у т.ч. 6,3611 га кадастровий №4610166300:04:003:1606; 0,7032 га кадастровий №4610166300:04:003:1621). За цільовим призначенням земельна ділянка належить до категорії земель - житлової та громадської забудови (п. 1.3). Вартість земельної ділянки визначена в сумі 2 646 740 грн. без ПДВ (п. 2.1).

19.12.2008р. ТзОВ "Новобуддизайн" отримало Державні акти (серія ЯЖ №795206; серія ЯЖ №795031; серія ЯЖ №795029) на право власності на земельні ділянки площею 1,80 га, 6,3611 га та 0,7032 га.

В подальшому, 26.12.2008р. між ТзОВ "Новобуддизайн" (продавець), гр. ОСОБА_1 , ТзОВ "Самгородок" та ТзОВ "Лазурит-007" (покупці) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Урумовою Ж.М., зареєстрований в реєстрі за №10431. Об`єктом купівлі-продажу, згідно п. 1. договору, є земельна ділянка загальною площею 6,3611 га у АДРЕСА_1 , кадастровий номер №4610166300:04:003:1606, яка відноситься до категорії земель громадського призначення та надана для будівництва об`єктів дошкільного спортивно-оздоровчого центру, з одночасним поділом її в натурі. За умовами вказаного договору ОСОБА_1 придбав 0,7 га земельної ділянки, ТзОВ "Самгородок" придбало 4,5363 га, а ТзОВ "Лазурит-007" - 1,1248 га.

На підставі вищевказаного договору ОСОБА_1 27.01.2009р. зареєстрував право власності на спірну земельну ділянку, оформивши державний акт право власності на неї, а саме: площею 0,7000 га кадастровий № 4610166300:04:003:0061 державний акт серії ЯЖ № 90704

Між тим, відповідно до інформації відділу Держгеокадастру у м.Львові №10- 13-0.37-529/109-18 від 14.05.2018, земельна ділянка із кадастровим номером №4610166300:04:003:0061 є архівною в результаті її поділу на 7 земельних ділянок, до яких зокрема входить і земельна ділянка за кадастровим №№4610166300:04:003:0076 площею 0,1543 га.

15.04.2016р. право власності на земельну ділянку з кадастровим №4610166300:04:003:0076 зареєстровано за відповідачкою ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу №1246 від 08.05.2010р., посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Юзва Н.Б. державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯИ №184502, виданого 27.11.2009р. Управлінням Держкомзему у м. Львові; витягу з ДЗК про земельну ділянку №4603351482016 від 06.04.2016р., виданого відділом Держгеокадастру у м. Львові. Площа ділянки становить 0,1543 га, цільове призначення 03.02 - для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Головним елементом правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тобто основним юридичним фактом, що підлягає встановленню судами, є дійсна спрямованість волі сторін на укладення договору.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (ч. 7 ст. 41 Конституції України, ч. 3 ст. 1 ЗК України).

Велика Палата Верховного Суду наголощує, що сторони договору повинні поводитися правомірно як під час його виконання, так і на переддоговірній стадії. Зокрема, мають поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків, як і можливої недобросовісної чи нерозумної поведінки, є численними. Їх не можна визначити вичерпно. Недобросовісну поведінку може становити нерозкриття необхідної контрагенту інформації тощо (див. постанови від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 52),від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 40), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.67), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20(пункт 9.55), від 18.1.2023 у справі № 488/2807/17(пункт 145)).

Пропозиція нерозумних умов договору, тобто таких, які завідомо є неприйнятними через існування законодавчих заборон і обмежень, а також прийняття іншою стороною таких умов може підтверджувати недобросовісність поведінки обох сторін договору (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.56)).

Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Подібна правова позиція неодноразово була викладена Верховним Судом у своїх постановах, зокрема від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 13.10.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011.

На думку Великої Палати Верховного Суду, в силу об`єктивних, видимих природних властивостей спірної земельної ділянки, як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 не могли не знати про фактичне місцезнаходження цієї ділянки. Проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом земельного законодавства і за необхідності отримавши правову допомогу перед набуттям у власність цієї ділянки, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 могли і повинні були знати про те, що зазначена ділянка знаходиться у зеленій зоні міста - на території зелених насаджень загального користування (див. близькі за змістом висновки, висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц і від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц).

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що до способів захисту прав і законних інтересів віднесено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідна наявність повного складу правопорушення, а саме:

1. Протиправної поведінки особи;

2. Шкоди (збитків);

3. Причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками;

4. Вини особи, яка заподіяла збитки.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків.

Під шкодою слід розуміти, зокрема, зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом.

Причинний зв`язок, як елемент складу цивільного правопорушення, виражає зв`язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а отже, доведенню підлягає факт того, що його протиправні дії є причиною, а шкода - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно, суди, розглядаючи спори про стягнення шкоди (збитків), мають встановлювати обставини щодо наявності всіх елементів складу правопорушення у їх сукупності.

Разом з тим, у деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

Отже, при зверненні з позовом про стягнення шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та їх розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні шкоди.

Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

При цьому, суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17).

Так, судом встановлено, що Брюховицька селищна рада приймаючи рішення №618 від 23.10.2008р., діяла в межах повноважень на виконання рішення суду Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.11.2004р. у справі №2-3327/04.

Позивач не був стороною договору купівлі-продажу земельної ділянки №867 05.11.2008р., укладеним з ТзОВ «Новобуддизайн».

Позивач, відчужуючи земельну ділянку кадастровий номер 4610166300:04:0076 (договір купівлі-продажу №1246 від 08.05.2010р.) безпосередньо отримав кошти за цим договором Нічим необґрунтована сума стягнення грошових коштів у даній справі.

Львівським апеляційним судом у справі №466/9577/18 земельну ділянку, кадастровий номер 4610166300:04:0076 витребувано на користь Львівської обласної державної адміністрації.

Разом з тим, у справі №466/9577/18 ні Брюховицька селищна рада, ні Львівська міська рада не були залучені стороною, а рішення Шевченківського районного суду м. Львова у справі №444/2228/23 від 23.11.2023р. в апеляційному порядку не оскаржувалось.

Також позивачем не надано доказів сплати коштів на виконання вказаного рішення, нічим не обґрунтована сума стягнення за позовом.

Отже, у діях Брюховицької селищної ради відсутня протиправна поведінка, яка б спричинила безпосередню шкоду. Також, відсутній причинний зв`язок між протиправною поведінкою, збитками та вина, яка б заподіяла збитки.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що законодавство України надає ОСОБА_2 після завершення цього судового процесу додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Вона не позбавлена можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до ОСОБА_1, в якої придбала спірну земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України.

Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Вказане відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15 (див. також пункт 93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, пункт 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц).

У аналогічних правовідносинах Верховним судом прийнято постанову від 08.04.2020р. у справі №466/4444/17 за позовом ОСОБА_5 до Брюховицької селищної ради, третя особа Кабінет Міністрів України про стягнення коштів на відшкодування матеріальної шкоди, завданої незаконним рішенням органів місцевого самоврядування, в якій зроблені наступні висновкки. За змістом статей 15, 16 ЦК України одним зі способів захисту є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправності поведінки, шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. При цьому доведення наявності і обґрунтування розміру шкоди покладається на позивача, який повинен довести, що: заподіяна шкода сталася внаслідок неправомірних дій (бездіяльності) відповідача і тільки такі дії (бездіяльність) стали єдиною і достатньою причиною заподіяння шкоди; шкода є реальною; протиправна дія (бездіяльність) заподіювача шкоди є причиною, а шкода, якої завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідач, у свою чергу, має довести відсутність своєї вини у спричиненні шкоди позивачу.

У разі витребування за рішенням суду майна, добросовісний набувач набуває право вимагати відшкодування завданої йому шкоди (збитків у розумінні ст.22 ЦК України) від особи, яка відплатно передала йому це майно (відповідальність продавця за відсудження проданої речі від покупця відповідальність продавця за евікцію).

Для договорів купівлі-продажу таке правило закріплене у ст.661 ЦК України, частиною першою якої передбачено, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Правочин щодо звільнення продавця від відповідальності або щодо її обмеження у разі витребування товару у покупця третьою особою є нікчемним (ч.2 ст.661 ЦК).

Отже, за встановлених і наведених вище обставин справи, вимогу про відшкодування шкоди, завданої витребуванням у позивача за рішенням суду купленої нею в ТОВ «Новобуддизайн» за договором купівлі-продажу від 25.12.2008р. земельної ділянки, позивач повинна була заявляти саме до продавця ТОВ «Новобуддизайн» на підставі ст.661 ЦК України, а тому, її вимоги, заявлені до Брюховицької селищної ради на підставі ст.ст.1166, 1173 ЦК України, не підлягають задоволенню, оскільки норми цих статтей не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Посилання заявника на те, що ТОВ «Новобуддизайн», як юридична особа є ліквідованим та не може бути відповідачем у справі, колегія суддів відхиляє з огляду на те, що однією з підстав для відшкодування шкоди є наявність протиправності поведінки у діях відповідача. Крім того, оскільки Брюховицька селищна рада не була продавцем земельної ділянки та не була стороною у договорі купівлі-продажу від 25 грудня 2008 року, відтак, положення статті 661 ЦК України до неї застосовуватися не можуть.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий висновок викладено в пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно (такий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).

Наведена у позовній заяві практика Верховного суду, викладена у постановах:

- справа №500/6738/16-ц від 02.09.2020р. предметом позову було стягнення збитків, завданих невиконанням змішаного договору поставки-підряду;

- справа №750/8676/15-ц від 30.05.2018р. предметом позову було відшкодування збитків за кредитним договором;

- справа №914/1221/17 від 23.12.2019р. предметом позову було відшкодування збитків завданих затриманням вантажу;

- справа №644/2204/19 від 14.04.2022р. предметом позову було витребування квартири за відумерлою спадщиною;

- справа №214/6174/15-ц від 22.09.2020р. предметом позову витребування майна, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя.

Так, за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями правовідносини у цій справі та у постановах Верховного суду у справах які наведені у позовній заяві не є подібними з огляду на істотні відмінності в фактичних обставинах таких спорів, пов`язаних з правами та обов`язками їх сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин та їх неоднакове правове регулювання, як наслідок, виключає застосування вказаних нерелевантних правових позицій під час вирішення цього спору.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Обставина, про яку стверджує сторона, підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 08.11.2023 у справі №16/137б/83б/22б (910/12422/20)). Аналогічний стандарт доказування застосувала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Статтею 10 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справ, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 81 ЦПК України).

Отже, в силу вимог ст. 2, 4, 12, 76-81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, згідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Положеннями ч. 2 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як встановлено судом, позивач, відчужуючи земельну ділянку кадастровий номер 4610166300:04:0076 (договір купівлі-продажу №1246 від 08.05.2010р.) безпосередньо отримав кошти за цим договором Нічим необґрунтована сума стягнення грошових коштів у даній справі.

Суд не бере до уваги пояснення представнка третьої особи- Войтович В.В. щодо невиконання ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 обов`язку сплати присуджених рішенням суду коштів, оскільки, відповідачем не подано до суду жодних належних та допустимих доказів в підтвердження своїх заперечень.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Виходячи із встановлених фактичних обставин справи, вимог чинного законодавства, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення.

З огляду на те, що суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову, правові підстави для стягнення з відповідача понесених судових витрат, суд не вбачає.

Керуючись ст.ст.2, 3, 5, 12, 13, 76, 77, 81, 82, 89, 95, 133, 141, 258, 259, 263, 265, 273, 279, 354 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Львівської міської ради, виконавчого комітету Львівської міської ради, треті особи: Львівська обласна державна адміністрація, Львівська обласна прокуратура, ОСОБА_2 про відшкодування збитків, пов`язаних з неналежним виконанням договору, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30 - денний строк з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ;

Відповідач 1: Держава Україна в особі Львівської міської ради: ЄДРПОУ: 04055896, місцезнаходження: м.Львів, пл.Ринок, 1;

Відповідач 2: Виконавчий комітет Львівської міської ради: ЄДРПОУ: 26256622, місцезнаходження: м.Львів, пл.Ринок, 1;

Третя особа: Львівська обласна державна адміністрація: ЄДРПОУ: 00022562, місцезнаходження: м.Львів, вул.Винниченка, 18;

Третя особа: Львівська обласна прокуратура, ЄДРПОУ: 02910031, місцезнаходження: м.Львів, пр.Шевченка, 17/19;

Третя особа: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_3 .

Повни текст рішення складено 07.05.2026 року.

Суддя Г. Б. Білінська