Рішення № 138194009, 14.07.2026, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа №638/26239/25

Провадження № 2/638/4598/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 року м. Харків

Шевченківський районний суд м. Харкова у складі

головуючого судді Гребенюка В.В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулося до суду з вказаним позовом.

Позов обґрунтовано тим, що 27.03.2025 ОСОБА_1 уклала з Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» кредитний договір відповідно до умов якого відповідач отримав кредит на споживчі потреби у розмірі 6000,00 грн.

Відповідач належним чином умови кредитного договору не виконав, що призвело до утворення заборгованості за вказаним кредитним договором у розмірі 10929,00 грн., з яких заборгованість по кредиту становить 5940,00 грн., заборгованість по несплаченим відсоткам - 2079,00 грн., неустойка 2910,00 грн., які разом з судовим збором ТОВ «Споживчий центр» просило стягнути з відповідача.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова було відкрито провадження у справі, розгляд якої постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, також було встановлено строки для реалізації права сторін на подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

У встановлений в ухвалі строк від сторін не надійшло заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, відповідач правом подання відзову на позовну заяву не скористався.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

27.03.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_2 складено кредитний договір № 27.03.2025-100001506 (далі за текстом - Кредитний договір). За позовом укладення даного договору відбулося акцептуванням (прийняттям) відповідачем оферти (пропозиції) позивача на укладення кредитного договору. Документи підписано з боку позивача електронним підписом, а відповідачем шляхом підписання одноразовим ідентифікатором Е757.

Згідно кредитного договору одноразовий ідентифікатор направлено на телефонний номер: НОМЕР_1 .

Відповідно до умов Кредитного договору позивач мав надати відповідачу кредит на споживчі цілі у розмірі 6000,00 грн. строком на 168 днів до 10.09.2025, на рахунок до електронного платіжного засобу: НОМЕР_2, а відповідач мав повернути суму кредиту та сплатити відсотки за стандартною фіксованою ставкою - 1 % за день користування кредитними коштами протягом перших 7 періодів користування кредитом. У наступних періодах користування кредитом визначено застосування процентної ставки «Економ» - 0,5% за один день користування кредитними коштами. Комісія, пов`язана за надання кредиту 5% від суми кредиту - 300,00 грн. Також, встановлено неустойку у 90,00 грн. за кожен день невиконання чи неналежного виконання зобов`язання. (п.п. 1-4, 6-8, 17 Заявки, п.п. 3.1 - 3.3, 4.1 Пропозиції про укладення кредитного договору (оферта)).

Електронний кредитний договір, згідно умов п. 2.2 складається з наступних електронних документів, які містять всі його істотні умови: 2.2.1. дана пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), розміщена на вебсайті Кредитодавця у загальному доступі, а також у особистому кабінеті позичальника на вебсайті Кредитодавця; 2.2.2. заявка, сформована на сайті Кредитодавця після ідентифікації Позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення Кредитодавцем, 2.2.3. відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформована на сайті Кредитодавця, та підписана Позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (кода), отриманого Позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті.

У Заявці в п. 14 викладено графік платежів із 7 періодами, датами і сумами платежів (загальний розмір, за процентами, комісією, суми кредиту).

Позивачем надана інформація отримана з центрального вузла Системи BankID НБУ на електронний запит на ідентифікацію з прізвищем ім`ям, по батькові, роком народження і РНКОПП ОСОБА_1 , як клієнта АТ «Універсал банку». Дата ідентифікації в системі позивача в інформації відсутня.

На підтвердження перерахування коштів у сумі 6000,00 грн. позивачем додано лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 18.12.2025 згідно якого 27.03.2025 здійснено виплату за кредитним договором № 27.03.2025-100001506 у сумі 6000,00 грн. на картку НОМЕР_2 .

На підтвердження наявності заборгованості позивачем також надано довідку-розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором № 27.03.2025-100001506 від 27.03.2025. Згідно даної довідки заборгованість по кредитному договору складає: 5940,00 грн. основний борг; 2079,00 грн. проценти; 2910,00 грн. неустойка. Всього заборгованість складає: 10929,00 грн. Період нарахування відсотків: з 27.03.2025 по 10.09.2025. При цьому дана довідка лише констатує суми заборгованості без наведення математичних дій та визначення, які ставки відсотків (їх погоджено дві) та за який період використані при розрахунку.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205,207 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію".

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частинами другою і треттьою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави («Позика»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Договір позики, за правилами частини другої статті 1046 ЦК України, є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Законом України «Про споживче кредитування» у пункті 1-1 статті 1 визначено, що договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором. Споживчий кредит визначено п. 11 названого закону, як грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Частиною третьою статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст. 77 ЦПК України.) Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частинами 1, 6 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В даній справі суд виходить з того, що на позивача покладено обов`язок довести належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, а відповідач має довести, що у нього немає такого обов`язку щодо заборгованості, яка підлягає стягненню (висновок Верховного суду, викладений в постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 569/15311/21).

У позовній заяві позивач зазначає, що Кредитний договір було укладено відповідачем шляхом підписання даних документів одноразовим ідентифікатором при введенні якого відповідач підтвердив прийняття умов названого договору. Разом з тим, жодним доказом не визначено яким чином відповідачем отримано одноразовий ідентифікатор та належність телефонного номеру саме відповідачу, і зазначення відповідачем у інформаційно-комунікаційній системі позивача номера телефону і номера банківської картки.

Сам по собі підпис у формі одноразового ідентифікатора під документом із зазначенням даних відповідача, наявність яких у третіх осіб не виключається, не є належним і достатнім доказом того, що договір був укладений саме відповідачем.

До матеріалів додано інформацію, отриману з центрального вузла системи BankID з прізвищем, і`ям, по батькові, роком народження, РНОКПП, адресою та даними паспорту відповідача. Ця інформація містить єдину дату (bank date): 08.03.2025. З достатньою вірогідністю інформація з центрального вузла системи BankID не свідчить, що ця ідентифікація відповідача відбулася саме під час укладення Кредитного договору. Належність телефону і банківської картки саме відповідачу вона не визначає. В інформації відсутні дані щодо банківської картки і телефону відповідача.

За правилами частин 1-3 ст. 50 Закону України «Про платіжні послуги» встановлено, що небанківські надавачі платіжних послуг забезпечують виконання платіжних операцій користувачів через розрахункові рахунки, відкриті в банках або в розрахунковому банку платіжної системи, учасниками якої вони є. Розрахунки між небанківськими надавачами платіжних послуг для забезпечення виконання платіжних операцій користувачів (крім платіжних операцій у межах одного надавача платіжних послуг) здійснюються шляхом проведення суми платіжної операції між розрахунковими рахунками небанківських надавачів платіжних послуг, що відкриті в банках (розрахунковому банку платіжної системи). Банки забезпечують виконання платіжних операцій своїх клієнтів, у тому числі операцій небанківських надавачів платіжних послуг, шляхом виконання міжбанківських платіжних операцій або платіжних операцій, що виконуються в межах одного банку.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Поняття бухгалтерського обліку визначено частиною 1 статті 1 названого закону як процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень. В цій статті визначається поняття господарської операції - дії або події, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства та первинного документу - документу, який містить відомості про господарську операцію.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій частиною 1 статті 9 даного закону визначено первинні документи.

Основні вимоги щодо організації бухгалтерського обліку в банках України встановлено Положенням про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України 04.07.2018 № 75 (далі за текстом - Положення).

Виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту (п. 62 Положення).

За правилами п. 63 Положення виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта, якщо вона містить такі реквізити: назву документа (форми); дату складання; найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності) фізичної особи; зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру за кожною операцією, відображеній у виписці з рахунку клієнта; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у складанні виписки з рахунку клієнта/печатку банку.

Однак, на момент розгляду справа не містить документів, які б слугували первинними документами згідно Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України та належним чином підтверджували б виконання операції з безготівкового зарахування суми кредиту на картковий рахунок відповідача за Кредитним договором.

В той час, як у відповідності до висновку Верховного суду доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" (постанова від 30.01.2018 справа № 161/16891/15-ц).

Лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» суд не може прийняти в якості належного доказу перерахування коштів, адже цей документ є похідним від первинних, як і інші документи в справі він не свідчать про належність саме відповідачу платіжної карти, не ідентифікує отримувача.

За принципом змагальності позивач мав довести ті обставини на які посилаєтся в позові. При цьому принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Використання концепції негативного доказу, яка допускає можливість вважати доведеним твердження позивача через відсутність спростування цього твердження відповідачем є не припустимим. (висновок Великої плати Верховного суду від 18.03.2020 справа № 129/1033/13-ц).

У цій справі мало бути доведено, що саме відповідач здійснив вхід у інформаційну систему позивача, отримав код підтвердження (одноразовий ідентифікатор) за тими контактними даними, які лишив, ввів його та прийняв умови договору і отримав кошти. Саме на такі обставини при використанні одноразового ідентифікатора звертає увагу Верховний суд у своїй практиці (постанова від 04.02.2026 у справі № 758/14925/23). Для підтвердження вказаних фактів можуть використовуватися такі докази як: журнали подій системи (лог-файли); відомості про надсилання SMS-коду на конкретний номер телефону; первинні документи, які підтверджують отримання або використання коштів.

При чому суд звертає увагу, що саме за наявності вищевказаних документів Верховним судом задоволено позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» постановою від 16.12.2020 у справі № 561/77/19. Так, Верховний суд звертав увагу при ухваленні рішення суду, що позивачем на підтвердження обставин справи надано: «Log File» з чіткою хронологією дій учасників електронної комерції при укладенні електронного договору в інформаційно-комунікаційній системі; відповідь, в тому числі банку щодо підтвердження перерахування коштів відповідачу; довідку відповідної організації про відправлення та доставлення одноразових ідентифікаторів для підписання кредитних договорів.

Наведених належних і достатніх доказів позивачем на підтвердження зазначених у позовній заяві обставин у даній справі не надано. А в силу приписів ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За вказаних обставин в позові слід відмовити.

Підстави для розподілу судових витрат, відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 12, 81, 141, 264-265, 273-274, 279-282, 284, 289, 354-355 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З текстом даного судового рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.

Повний судове рішення складено в день його ухвалення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», ел. пошта: info@sgroshi.com, тел.: 380630731405, адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133А, ЄДРПОУ 37356833.

Відповідач: ОСОБА_1 тел. НОМЕР_3 адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Суддя В. В. Гребенюк