Рішення № 138193202, 14.07.2026, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/3683/26

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костенко Г.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Полтавській області про скасування наказу,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС в Полтавській області, в якій просить: визнати протиправним та скасувати наказ ГУ ДПС у Полтавській області від 18.03.2026 №16-дс "Про накладення дисциплінарного стягнення".

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 04.02.2026 року голова дисциплінарної комісії ГУ ДПС у Полтавській області Олександр Шепетя надіслав на електронну адресу позивача лист № 2916/6/16-31-01-дк яким повідомив, що відповідачем було видано наказ від 03.02.2026 року № 13-дп "Про порушення дисциплінарного провадження стосовно ОСОБА_1 ", відповідно до якого порушено дисциплінарне провадження відносно позивача, визначено склад дисциплінарної комісії з розгляду дисциплінарної справи та вказано термін - до 20.02.2026 року, для надання комісії пояснень і копій документів, що підтверджують або спростовують факт вчинення нею дисциплінарного проступку. За результатами розгляду дисциплінарного провадження, відповідач виніс наказ від 18.03.2026 №16-дс "Про накладення дисциплінарного стягнення", дисциплінарне стягнення застосовано за порушення, вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, передбаченого пунктами 2 та 5 частини другої статті 65 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII, а саме: порушення правил етичної поведінки державних службовців, невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень, зокрема невиконання нею вимог пункту 2 частини першої статті 46 Закону України "Про запобігання корупції" від 14.10.2014 № 1700-VII щодо зазначення у декларації об`єктів нерухомості, що належить суб`єкту декларування та членам його сім`ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право.

Позивачка не погоджується із оскаржуваним наказом, оскільки вважає його необґрунтованим, протиправним, тому вказане стало підставою для звернення до суду з цим оскаржуваний наказ не містить висновки щодо врахування характеру дисциплінарного проступку, попередню поведінку державного службовця та його ставлення до виконання своїх посадових обов`язків.

Все вищевказане свідчить, на думку позивача, що дисциплінарна справа була розглянута поверхнево без врахування всіх приписів та вимог, передбачених Законом України "Про державну службу" та Порядком здійснення дисциплінарного провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 грудня 2019 р. № 1039, тому просить задовольнити позовну заяву.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 01.04.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідно до ч. 6 ст. 12, ч. 1, 2 ст. 257, ч. 1 ст. 260 Кодексу адміністративного судочинства України зазначена справа є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження.

17.04.2026 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить відмовити в задоволенні позовної заяви, зазначаючи, що наказ щодо ОСОБА_1 був виданий суб`єктом призначення на підставі Подання дисциплінарної комісії від 09.03.2026 № 333/16-31-01-дк. Зазначений дисциплінарний проступок є правопорушенням, пов`язаним з корупцією, як діяння, що не містить ознак корупції, але порушує вимоги, встановлені частиною першою статті 38 та підпунктом 2 частини першої статті 46 розділу VII Фінансовий контроль Закону № 1700. У ході дисциплінарного провадження визначено усі елементи складу дисциплінарного проступку, який вчинено ОСОБА_2 . Вказане рішення прийняте з урахуванням вимог статті 1 Закону України "Про запобігання корупції", якою зокрема, визначено, що правопорушення, пов`язане з корупцією діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність та вимог статті 651 Закону № 1700, згідно з якою передбачено, що за вчинення корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень особи, зазначені в частині першій статті 3 цього Закону, притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку..

Враховуючи надані пояснення та інші матеріали дисциплінарної справи, Комісія встановила факти, що підтвердили наявність у діях позивачки дисциплінарного проступку та наявність підстав для її притягнення до дисциплінарної відповідальності за неналежне виконання посадових обов`язків (пункту 5 частини другої ст.65 Закону України "Про державну службу").

Відповідач вважає, що оскаржений наказ видано у відповідності до норм чинного законодавства.

21.04.2026 через "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив, в якій позивач спростовує доводи, викладені у відзиві на позовну заяву та підтримує заявлені позовні вимоги.

23.04.2026 через "Електронний суд" надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач підтримує доводи викладені у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.

ОСОБА_1 з 07.05.2010 року була призначена у Карлівську міжрайонну державну податкову інспекцію на конкурсній основі на посаду головного спеціаліста з питань роботи персоналу (на період відпустки по догляду за дитиною основного працівника). Цього ж дня прийняла присягу державного службовця (ст. 17 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 року).

Позивач була переведена 15.11.2024 в Головному Управлінні Державної податкової служби у Полтавській області у зв`язку зі змінами в організаційній структурі і штатному розписі на посаду головного державного інспектора відділу організації документування і роботи з документами управління організації роботи.

27.01.2026 ДПС України надіслало на адресу ГУ ДПС у Полтавській області листа, в якому повідомила наступне: "Північним управлінням Департаменту з питань запобігання та виявлення корупції ДПС України проведено аналіз інформації, наданої листом Головного управління ДПС у Полтавській області від 23.12.2025 року №8707/8/16-31-11-33 "Про результати спеціальної перевірки" стосовно ОСОБА_1 , для призначення на посаду категорії "Б" - заступника начальника відділу організації документування і роботи з документами управління організації роботи Головного управління ДПС у Полтавській області встановлено наступне.

"…Північне управління ознайомилось з матеріалами спеціальної перевірки та інформацією, зазначеною в листі Національного агентства з питань запобігання корупції від 05.12.2025 року № 49-01/98626-25 (вх. ГУ ДПС у Полтавській області від 11.12.2025 № 32093/5/16-31 про результати спеціальної перевірки щодо достовірності відомостей, зазначених особою у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2024 рік (дана декларація), поданої ОСОБА_1 .

Однак, в розділі 3 "Об`єкти нерухомості" декларації за 2024 рік відповідно до відомостей з Державного земельного кадастру кандидат на посаду не зазначив на праві власності члена його сім`ї (чоловіка) земельну ділянку (кадастровий номер 5321610100:50:002:0084).

Згідно Відомостей про державну реєстрацію земельної ділянки ОСОБА_3 є землекористувачем (орендарем) земельної ділянки (кадастровий номер 5321610100:50:002:0084) за адресою: АДРЕСА_1 . Земельна ділянка загальною площею 1138 м2 (договір від 25.04.2005 №1048, дата державної реєстрації права оренди 29.04.2005, зміни 29.03.2010).

Виходячи з вищевикладеного, в діях ОСОБА_1 вбачається порушення статті 46 Закону № 1700.

… Враховуючи зазначене, вважаємо за доцільне та необхідне розпочати дисциплінарне провадження стосовно головного державного інспектора відділу організації документування і роботи з документами управління організації роботи ГУ ДПС у Полтавській області Лебедь Лариси Миколаївни…".

04.02.2026 голова дисциплінарної комісії ГУ ДПС у Полтавській області Олександр Шепетя надіслав на електронну адресу позивача лист № 2916/6/16-31-01-дк яким повідомив, що відповідачем було видано наказ від 03.02.2026 року № 13-дп "Про порушення дисциплінарного провадження стосовно ОСОБА_1 ", відповідно до якого порушено дисциплінарне провадження відносно позивача, визначено склад дисциплінарної комісії з розгляду дисциплінарної справи та вказано термін - до 20.02.2026 року, для надання комісії пояснень і копій документів, що підтверджують або спростовують факт вчинення нею дисциплінарного проступку.

16.02.2026 позивач надала письмові пояснення № 216/16-31-01-02-06 щодо обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження. В даних поясненнях ОСОБА_1 зазначила, що із своїм чоловіком ОСОБА_3 перебуває у зареєстрованому шлюбі з 08.09.2020 року. Для кожного із подружжя це другий шлюб і у них є взаємна домовленість про невтручання в певні життєві обставини, які мали місце до укладання ними цього шлюбу. Тому про наявність чи відсутність у чоловіка права власності (права користування) на земельну ділянку, позивач могла і не знати. Під час заповнення декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави за 2024 рік їй чоловік повідомив, що не має у власності земельних ділянок. Даний факт був підтверджений шляхом отримання нею Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Отримати інформацію із Державного земельного кадастру про наявність чи відсутність у власності чи користуванні земельної ділянки у іншої особи, без зазначення кадастрового номеру теж не можливо. Також в своїх поясненнях позивач зазначає, що при подачі декларації умислу на приховування будь яких відомостей у неї не було. А дане непорозуміння не пов`язане з виконанням нею функціональних обов`язків та не виникло під час здійснення службових повноважень. Крім того, у своїх діях не вбачає склад дисциплінарного проступку, наполягає на відсутності своєї вини, а також правових підстав для притягнення її до дисциплінарної відповідальності.

19.02.2026 на ім`я позивача був надісланий лист, яким її було повідомлено про призначення засідання дисциплінарної комісії щодо розгляду дисциплінарної справи на 26.02.2026 року на 15-45 год.

24.02.2026 позивач направила до дисциплінарної комісії доповнення № 257/16-31-01-02 06 до раніше направлених пояснень від 16.02.2026 року. В даному документі було зазначено, що декларацію за 2024 рік подано нею було у строки та в порядку, визначені Закону України "Про запобігання корупції". За результатами автоматизованої перевірки декларації в особистому кабінеті суб`єкта декларування на офіційному веб-сайті НАЗК сформовано довідку від 24.06.2025 року, відповідно до якої порушень вимог законодавства не встановлено. Також зазначено, що інформацію щодо земельної ділянки слід врахувати в наступному звітному періоді.

27.02.2026 позивач відправила до дисциплінарної комісії додаткові доповнення №275/16-31-01-02 06 до раніше направлених пояснень від 16.02.2026 року та від 24.02.2026 року, в яких в черговий раз надала письмові пояснення та додала до них докази відсутності її вини у вчиненні дисциплінарного проступку.

За результатами дисциплінарного провадження дисциплінарна комісія подала суб`єкту призначення подання від 09.03.2026 року №333/16-31-01-дк, яким запропонувала застосувати до головного державного інспектора відділу організації документування і роботи з документами управління організації роботи Лебедь Лариси дисциплінарне стягнення у вигляді попередження про неповну службову відповідність.

12.03.2026 ОСОБА_1 подала на ім`я начальника ГУ ДПС у Полтавській області Левченка Сергія пояснення перед накладенням дисциплінарного стягнення в порядку ст. 75 Закону України "Про державну службу". В даному документі позивач зазначила, що усі відомості щодо оренди земельної ділянки нею відображені в декларації за 2025 рік, умисел і вина в її діях відсутні, державі не завдано жодних збитків, а отже прохала керівника не застосовувати до неї дисциплінарне стягнення.

18.03.2026 відповідач під розпис вручили позивачу наказ від 18.03.2026 року №16-дс "Про накладення дисциплінарного стягнення".

Позивачка не погоджується з оскаржуваним наказом, оскільки вважає його необґрунтованим, протиправним та таким, що порушує її законні права та інтереси, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

На підставі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, правовий статус державного службовця регулює Закон України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закону № 889-VIII ) .

Відповідно до положень частин 1, 3 статті 5 Закону № 889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

За приписами пунктів 1, 8 частини 1статті 8 Закону № 889-VIII державний службовець зобов`язаний: дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; виконувати рішення державних органів, накази (розпорядження), доручення керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України.

Державні службовці виконують також інші обов`язки, визначені у положеннях про структурні підрозділи державних органів та посадових інструкціях, затверджених керівниками державної служби в цих органах, та контракті про проходження державної служби (у разі укладення).

Згідно зі статтею 62 Закону № 889-VIII державний службовець зобов`язаний виконувати обов`язки, визначені статтею 8 цього Закону, а також: 1) не допускати вчинків, несумісних із статусом державного службовця; 2) виявляти високий рівень культури, професіоналізм, витримку і тактовність, повагу до громадян, керівництва та інших державних службовців; 3) дбайливо ставитися до державного майна та інших публічних ресурсів. Державний службовець особисто виконує покладені на нього посадові обов`язки.

Частиною 1 статті 64 Закону № 889-VIII передбачено, що за невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 65 Закону № 889-VIII підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов`язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.

У силу вимог пункту 5 частини 2 статті 65 Закону № 889-VIII дисциплінарним проступком є невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень.

За змістом частини 1 статті 66 Закону № 889-VIII до державних службовців застосовується один із таких видів дисциплінарного стягнення: 1) зауваження; 2) догана; 3) попередження про неповну службову відповідність; 4) звільнення з посади державної служби.

У разі допущення державним службовцем дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 4, 5, 12 та 15 частини другої статті 65 цього Закону, суб`єктом призначення або керівником державної служби такому державному службовцю може бути оголошено догану (частина 3 статті 66Закону № 889-VIII).

Відповідно до частини 1 статті 67 Закону № 889-VIII дисциплінарне стягнення має відповідати характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку та ступеню вини державного службовця. Під час визначення виду дисциплінарного стягнення необхідно враховувати характер дисциплінарного проступку, обставини, за яких він був вчинений, настання тяжких наслідків, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, попередню поведінку державного службовця та його ставлення до виконання посадових обов`язків.

Згідно з положеннями частин 2 - 4 статті 67 Закону № 889-VIII обставинами, що пом`якшують відповідальність державного службовця, є: 1) усвідомлення та визнання своєї провини у вчиненні дисциплінарного проступку; 2) попередня бездоганна поведінка та відсутність дисциплінарних стягнень; 3) високі показники виконання службових завдань; 4) вжиття заходів щодо попередження, відвернення або усунення настання тяжких наслідків, які настали або можуть настати в результаті вчинення дисциплінарного проступку, добровільне відшкодування заподіяної шкоди; 5) вчинення проступку під впливом погрози, примусу або через службову чи іншу залежність; 6) вчинення проступку внаслідок неправомірних дій керівника.

Під час застосування дисциплінарного стягнення можуть враховуватися також інші, не зазначені у частині другій цієї статті, обставини, що пом`якшують відповідальність державного службовця.

Обставинами, що обтяжують відповідальність державного службовця, є: 1) вчинення дисциплінарного проступку у стані алкогольного сп`яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або токсичних засобів; 2) вчинення дисциплінарного проступку повторно, до зняття в установленому порядку попереднього стягнення; 3) вчинення проступку умисно на ґрунті особистої неприязні до іншого державного службовця, у тому числі керівника, чи помсти за дії чи рішення щодо нього; 4) вчинення проступку умисно з мотивів неповаги до держави і суспільства, прав і свобод людини, окремих соціальних груп; 5) настання тяжких наслідків або заподіяння збитків внаслідок вчинення дисциплінарного проступку.

Згідно з частиною 1 статті 69 Закону № 889-VIII для здійснення дисциплінарного провадження з метою визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку утворюється дисциплінарна комісія з розгляду дисциплінарних справ (дисциплінарна комісія).

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 № 1039 затверджено Порядок здійснення дисциплінарного провадження, який визначає процедуру здійснення дисциплінарними комісіями з розгляду дисциплінарних справ дисциплінарних проваджень стосовно державних службовців (Порядок № 1039).

Пунктом 33 Порядку № 1039 визначено, що Комісія, дисциплінарна комісія розглядає належним чином сформовану дисциплінарну справу та за результатами такого розгляду приймає рішення про наявність чи відсутність у діях державного службовця дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності, про що зазначається у протоколі засідання.

Комісія, дисциплінарна комісія повинна встановити: чи мали місце обставини, на підставі яких порушено дисциплінарне провадження; чи містять дії державного службовця ознаки дисциплінарного проступку; чим характеризується дисциплінарний проступок, обставини, за яких він був вчинений, обставини, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність, результати оцінювання службової діяльності державного службовця, наявність заохочень, стягнень та його ставлення до державної служби; чи підлягає державний службовець притягненню до дисциплінарної відповідальності; який вид дисциплінарного стягнення може бути застосований до державного службовця.

За приписами частин 10, 11 статті 69 Закону № 889-VIII результатом розгляду дисциплінарної справи є пропозиція Комісії або подання дисциплінарної комісії, які мають рекомендаційний характер для суб`єкта призначення.

Суб`єкт призначення протягом 10 календарних днів зобов`язаний прийняти рішення на підставі пропозиції Комісії або подання дисциплінарної комісії або надати вмотивовану відмову протягом цього строку.

Відповідно до частини 2 статті 74 Закону № 889-VIII дисциплінарне стягнення може бути накладено тільки у разі встановлення факту вчинення дисциплінарного проступку та вини державного службовця.

Згідно з частиною 1 статті 77 Закону № 889-VIII рішення про накладення на державного службовця дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження приймає суб`єкт призначення протягом 10 календарних днів з дня отримання пропозицій Комісії, подання дисциплінарної комісії у державному органі. Рішення оформляється відповідним актом суб`єкта призначення.

За змістом частини 2 статті 77 Закону № 889-VIII у рішенні, яке оформляється наказом (розпорядженням), зазначаються найменування державного органу, дата його прийняття, відомості про державного службовця, стислий виклад обставин справи, вид дисциплінарного проступку і його юридична кваліфікація, вид застосованого дисциплінарного стягнення.

Аналіз наведених положень Закону № 889-VIII Порядку № 1039 свідчить про те, що підставою для застосування дисциплінарного стягнення є вчинення особою дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов`язків та інших вимог, встановлених Законом № 889-VIII та іншими нормативно-правовими актами.

Ці обставини, як і характер дисциплінарного проступку, обставини, за яких він учинений, настання тяжких наслідків, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, попередню поведінку державного службовця та його ставлення до виконання посадових обов`язків з`ясовуються під час службового розслідування та/або прийняття рішення про накладення дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження. Рішення суб`єкта призначення про накладення дисциплінарного стягнення має ґрунтуватись на матеріалах дисциплінарної справи.

Об`єктивною стороною дисциплінарного проступку є вчинення державним службовцем дій чи бездіяльності, або прийняття рішення, що містять ознаки протиправності, тобто, суперечать вимогам законодавства. Водночас, з суб`єктивної сторони дисциплінарний проступок характеризується наявністю вини державного службовця, під чим розуміється ставлення останнього до своїх протиправних дій чи бездіяльності, або рішення і їх шкідливих наслідків.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду від 28.04.2020 у справі № 822/46/18.

Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків. Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Відповідний висновок щодо застосування норм права міститься у постанові Верховного Суду від 10.12.2020 у справі № 812/831/16.

Пунктом 5 частини 2 статті 65 Закону № 889-VIII передбачено, що дисциплінарним проступком є невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень.

Водночас суд з`ясував, що у наданих поясненнях 16.02.2026 року позивачка зазначила щодо обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження. В даних поясненнях ОСОБА_1 зазначила, що із своїм чоловіком ОСОБА_3 перебуває у зареєстрованому шлюбі з 08.09.2020 року. Для кожного із подружжя це другий шлюб і у них є взаємна домовленість про невтручання в певні життєві обставини, які мали місце до укладання ними цього шлюбу. Тому про наявність чи відсутність у чоловіка права власності (права користування) на земельну ділянку, позивач могла і не знати. Під час заповнення декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави за 2024 рік їй чоловік повідомив, що не має у власності земельних ділянок. Даний факт був підтверджений шляхом отримання нею Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Отримати інформацію із Державного земельного кадастру про наявність чи відсутність у власності чи користуванні земельної ділянки у іншої особи, без зазначення кадастрового номеру теж не можливо. Також в своїх поясненнях позивач зазначає, що при подачі декларації умислу на приховування будь яких відомостей у неї не було. А дане непорозуміння не пов`язане з виконанням нею функціональних обов`язків та не виникло під час здійснення службових повноважень. Крім того, у своїх діях не вбачає склад дисциплінарного проступку, наполягає на відсутності своєї вини, а також правових підстав для притягнення її до дисциплінарної відповідальності..

За результатами розгляду дисциплінарної справи Комісією зроблено висновок про наявність в її діях дисциплінарного проступку та підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності за порушення передбаченого пунктами 2 та 5 частини другої статті 65 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII, а саме: порушення правил етичної поведінки державних службовців, невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень, зокрема невиконання нею вимог пункту 2 частини першої статті 46 Закону України "Про запобігання корупції" від 14.10.2014 № 1700-VII щодо зазначення у декларації об`єктів нерухомості, що належить суб`єкту декларування та членам його сім`ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.03.2021 у справі № 140/2819/19, суд зробив висновок, що для накладення дисциплінарного стягнення уповноваженому органу необхідно встановити наявність протиправної поведінки державного службовця, шкідливих наслідків та причинного зв`язку між ними і поведінкою особи, що притягається до відповідальності. Протиправність поведінки полягає у порушенні державним службовцем своїх посадових обов`язків та інших вимог, встановлених Законом № 889-VIII та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення. Також необхідно враховувати інші обставини, що мають значення: характер дисциплінарного проступку, обставини, за яких він був вчинений, настання тяжких наслідків, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, попередню поведінку державного службовця та його ставлення до виконання посадових обов`язків.

Тобто, для застосування дисциплінарного стягнення уповноваженому органу необхідно встановити наявність всіх елементів складу дисциплінарного проступку - об`єкту, об`єктивної сторони, суб`єкта, суб`єктивної сторони, а також врахувати інші обставини, що мають значення: ступінь тяжкості, наявність шкоди, особу працівника. Об`єктивна сторона дисциплінарного проступку складається з протиправної поведінки суб`єкта (працівника), шкідливих наслідків та причинного зв`язку між ними і поведінкою особи, що притягається до відповідальності. Протиправність поведінки полягає у порушенні трудових обов`язків, закріплених нормами спеціального законодавства про працю, які регламентовані зокрема Законом № 889-VII, положеннями, посадовими інструкціями, а також у порушенні або невиконанні наказів і розпоряджень роботодавця, уповноваженої ним адміністрації.

В той же час, суд звертає увагу на те, що за наведеною нормою підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний проступок, сутність якого полягає у невиконанні чи неналежному виконанні особою посадових обов`язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їх повноважень.

Суб`єкт владних повноважень, своєю чергою, повинен довести суду правомірність свого рішення належними, допустимими та достатніми доказами, зокрема, матеріалами дисциплінарної справи, тощо.

У постановах від 26.01.2022 у справі № 620/39721, від 23.11.2023 у справі № 420/14443/22 Верховний Суд вказав, що стосовно правової оцінки правильності й обґрунтованості рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності, то вона повинна фокусуватися насамперед на такому: чи прийнято рішення у межах повноважень, у порядку та спосіб, встановлені Конституцією та законами України; чи дійсно у діянні особи є склад дисциплінарного порушення; чи є встановлені законом підстави для застосування дисциплінарного стягнення; чи є застосований вид стягнення пропорційним (співмірним) із учиненим діянням.

Також для застосування дисциплінарного стягнення уповноваженому органу необхідно встановити наявність всіх елементів складу дисциплінарного проступку - об`єкту, об`єктивної сторони, суб`єкта, суб`єктивної сторони, а також врахувати інші обставини, що мають значення: ступінь тяжкості, наявність шкоди, особу працівника. Об`єктивна сторона дисциплінарного проступку складається з протиправної поведінки суб`єкта (працівника), шкідливих наслідків та причинного зв`язку між ними і поведінкою особи, що притягається до відповідальності. Протиправність поведінки полягає у порушенні трудових обов`язків, закріплених нормами спеціального законодавства про працю, які регламентовані зокрема Законом № 889-VII, положеннями, посадовими інструкціями, а також у порушенні або невиконанні наказів і розпоряджень роботодавця, уповноваженої ним адміністрації.

Подібні за своїм змістом правові висновки сформовано Верховним Судом у постановах від 04 вересня 2020 у справі №826/6165/17, від 26 січня 2021 у справі №420/2949/19, від 16 березня 2021 у справі №140/2819/19 тощо.

Разом з тим, у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.03.2021 у справі №140/2819/19, суд дійшов висновку, що для накладення дисциплінарного стягнення уповноваженому органу необхідно встановити наявність протиправної поведінки державного службовця, шкідливих наслідків та причинного зв`язку між ними і поведінкою особи, що притягається до відповідальності. Протиправність поведінки полягає у порушенні державним службовцем своїх посадових обов`язків та інших вимог, встановлених Законом № 889-VIII та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення. Також необхідно враховувати інші обставини, що мають значення: характер дисциплінарного проступку, обставини, за яких він був вчинений, настання тяжких наслідків, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, попередню поведінку державного службовця та його ставлення до виконання посадових обов`язків.

За приписами статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Таким чином, при наданні оцінки правомірності порядку накладання на позивача дисциплінарного стягнення та законності обставин його накладення, слід виходити із загальних правил притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності, передбачених КЗпП України, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про державну службу".

Отже, наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності повинен містити чітке формулювання суті та обставин допущеного працівником проступку, підстави прийняття рішення про притягнення до відповідальності, час вчинення і час виявлення самого проступку та обґрунтування обрання певного виду стягнення, з урахуванням передбачених законодавством обставин.

Сутність дисциплінарного проступку полягає у невиконанні чи неналежному виконанні особою службової дисципліни. Такими обставинами є виключно фактичні дані, що свідчать про реальну наявність у діях особи ознак дисциплінарного проступку, зокрема, протиправної поведінки, шкідливих наслідків та причинного зв`язку між ним і дією (бездіяльністю) порушника дисципліни.

Як вже вище зазначалося, що склад дисциплінарного проступку утворюють об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт, суб`єктивна сторона; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням. Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

За результатами розгляду дисциплінарної справи відносно позивача дисциплінарна комісія дійшла висновку про наявність у її діях ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктами 2 та 5 частини другої статті 65 Закону України № 889-VIII, а саме: невиконання нею вимог пункту 2 частини першої статі 46 Закону № 1700 щодо зазначення у декларації об`єктів нерухомості, що належать суб`єкту декларування та членам його сім`ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладання правочину, внаслідок якого набуте таке право. (У листі НАЗК від 05.12.2025 року № 41-01/98626-25 (вх. ГУ ДПС у Полтавській області від 11.12.2025 № 32093/5/16-31) про результати спеціальної перевірки щодо достовірності відомостей зазначених особою у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2024 рік, яку було подано ОСОБА_2 , звернуто увагу на те, що у розділі 3 "Об`єкти нерухомості" декларації за 2024 рік, відповідно до відомостей з ДЗК кандидат на посаду не зазначив на праві власності члена його сім`ї (чоловіка) земельну ділянку (кадастровий номер 5321610100:50:002:0084), що є по за межами посадових обов`язків. Крім того, на аркуші 10 оскаржуваного наказу вказано наступне: "…Об`єктом дисциплінарного проступку, вчиненого ОСОБА_2 , є частина перша статті 38; пункт 2 частини першої статті 46 Закону № 1700, пункт 3.1 розділу 3 "Загальні обов`язки Працівників", підпункти 3.4.1. та 3.4.3. пункту 3.4 розділу 3 "Доброчесність" ПЕП; пункти 2.3 та 2.6. розділу 2 "Етичні принципи ДПС", пункти 3.15 та 3.23 розділу 3 "Повноваження та обов`язки керівництва та працівників

органів ДПС", пункт 5.3 розділу 5 2Критерії доброчесності" Кодексу етичної поведінки; пункти 2 та 9 статті 8 Закону № 889, правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні".

Слід зазначити, що невиконання чи неналежне виконання посадових обов`язків полягає у не вчиненні чи неналежному вчиненні особою дій у межах наданих їй законом прав та обов`язків. Для того, щоб визначити, чи мало місце вчинення таких дій, необхідно з`ясувати компетенцію державного службовця (суб`єктивну сторону) і порівняти її із вчиненими діями (об`єктивну сторону).

Разом з тим, дисциплінарне стягнення має відповідати характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку та ступеню вини державного службовця.

Так, в оскаржуваному наказі як підстава притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді попередження про неповну службову відповідність є вчинення позивачем дисциплінарних проступків, передбачених п. 2 та п. 5 ч. 2 ст. 65 Закону України № 889.

Підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов`язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення (ч. 1 ст. 65 Закону України № 889-VIII).

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 65 Закону України № 889-VIII дисциплінарним проступком, зокрема є невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень.

Також відповідач, обґрунтовуючи оскаржуваний наказ на аркуші 11 зазначеного наказу вказав наступне, що "..Згідно ч. 2 ст. 65 Закону України № 889 дисциплінарним проступком є порушення правил етичної поведінки державних службовців та невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень...".

Як вказувалося вище, підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності слугувало не зазначення нею, як державним службовцем, у декларації за 2024 рік об`єкта нерухомості, що знаходиться в оренді члена її сім`ї (чоловіка), а саме: земельної ділянки, загальною площею 1138 м2 (кадастровий номер 5321610100:50:002:0084), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , (договір оренди від 25.04.2005 № 1048, дата державної реєстрації права оренди 29.04.2005, зміни зареєстровані 29.03.2010). При цьому, відповідач фактично кваліфікував такі дії позивача як порушення правил етики державного службовця та невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, актів державних органів, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їх повноважень.

З матеріалів дисциплінарного провадження відносно позивача, не вбачається, щоб дисциплінарна комісія під час проведення дисциплінарного розслідування встановила факт нанесення будь-якої шкоди ОСОБА_1 внаслідок того, що вона не зазначила в декларації за 2024 рік земельної ділянки, яка знаходиться в оренді її чоловіка ОСОБА_3 .

Отже, дисциплінарна комісія, констатуючи невиконання позивачем вимог посадової інструкції головного державного інспектора відділу організації документування і роботи з документами управління організації роботи ОСОБА_1 , яка затверджена в.о. начальника ГУ ДПС 15.11.2024 року, не довела належними та допустимими доказами як об`єктивної, так і суб`єктивної сторони дисциплінарного проступку в діях позивача, а також ступінь його вини і шкідливих наслідків.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Пунктами 1 та 2 ст. 651 Закону України "Про запобігання корупції" визначено, що за вчинення корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень особи, зазначені ч.1 ст. 3 цього Закону, притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.

Закон України "Про запобігання корупції" у статті 651 чітко визначає, що особа може нести дисциплінарну відповідальність за правопорушення, пов`язане з корупцією або за корупційне правопорушення в тому випадку коли її не притягнуто до відповідальності за вчинення кримінального чи адміністративного правопорушення. Іншого законом не передбачено. Це означає, що діяльність суб`єктів на які поширюється вимоги законодавства про запобігання корупції потрібно диференціювати на два види дисциплінарної відповідальності: дисциплінарна відповідальність загальна (за порушення службової дисципліни) і дисциплінарна відповідальність спеціальна як правопорушення пов`язане з корупцією (той випадок коли за порушення вимог антикорупційного законодавства особа притягується до дисциплінарної відповідальності в порядку, визначеному Законом № 1700-VII (ст. 651). Адже, у випадку спеціальної дисциплінарної відповідальності (правопорушення пов`язане з корупцією) таке притягнення до дисциплінарної відповідальності має ряд негативних наслідків для особи. Зокрема, особа вноситься в реєстр корупціонерів і це впливає на подальше проходження нею служби (переміщення, призначення на певні посади, звільнення зі служби тощо). В свою чергу загальна дисциплінарна відповідальність немає таких наслідків (певних обтяжень чи обмежень), а тому коли кваліфікується діяння особи його необхідно розмежовувати: чи це діяння є звичайним дисциплінарним проступком, чи це діяння є дисциплінарним проступком, яке порушує вимоги антикорупційного законодавства і тому воно вважається правопорушенням, пов`язаним з корупцією і за таке особа має бути притягнена у встановленому порядку із включенням в реєстр корупціонерів.

В даному випадку хибно кваліфіковано дії позивача як правопорушення, пов`язане з корупцією, оскільки воно не відповідає тим вимогам, які законодавець ставить до порядку притягнення до дисциплінарної відповідальності (ст. 651), більше того, таке притягнення призвело до ряду негативних наслідків для особи, ряду обмежень (внесення в реєстр корупціонерів) тому що цей проступок не є характерним для правопорушення, пов`язаного з корупцією, адже тут відсутні корупційні складові.

Отже, підсумовуючи все вищезазначене, вважаємо, що ні дисциплінарна комісія, утворена відповідачем, ні сам відповідач не визначили вірно вид дисциплінарного проступку, який вчинила ОСОБА_1 .

Відповідачем не доведено факту вчинення ОСОБА_1 дисциплінарних проступків: порушення правил етичної поведінки державних службовців та невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень.

У поданні комісії не зазначено, що виявлені недоліки та порушення призвели до тяжких наслідків. Доказів спричинення діями позивачки тяжких наслідків немає.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікованої Україною 17 липня 1997 року, набула чинності для України 11 вересня 1997 року) "Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Суд зазначає, що рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Також, прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Отже, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності не притягувалась, а тому догана, на думку суду, є не співмірним дисциплінарним заходом.

Враховуючи викладене, суд робить висновок, що наказ Головного управління ДПС у Полтавській області від 18 березня 2026 року №16-дс "Про накладення дисциплінарного стягнення" є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єктів владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд зробив висновок, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачка при зверненні до суду сплатила судовий збір у розмірі 1064,96 грн, що зарахований до спеціального фонду Державного бюджету України.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Також представник позивачки просив відшкодувати витрати на професійну правничу допомогу, розмір яких оцінив у 30000,00 грн.

Стаття 134 КАС України установлює, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частин другої - сьомої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

На обґрунтування заявлених позивачем до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано: договір про надання правничої допомоги №01-23/03/26 від 23.03.2026, укладеного з адвокатським бюро "Олена Панченко"; рахунок № 06/26 від 23.03.2026; акт приймання-передачі наданих послуг від 30.03.2026; ордер серія ВІ № 1381532 від 30.03.2026; посвідчення адвоката; свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю № 471 від 27.06.2006 квитанцію від 23.03.2026.

Відповідач заперечує проти стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 30000,00 грн., вважає, що така сума неспівмірною із заявленими позовними вимогами.

За обставин цієї справи суд враховує, що юридичний спір між сторонами не характеризувався наявністю виключної правової проблеми, значним суспільним інтересом до його розгляду, великою кількістю зібраних і поданих до суду доказів тощо.

Зазначена справа належить до справ незначної складності, а тому написання позовної заяви, яка здебільшого містить цитовані норми законодавчих актів, не вимагало значного обсягу юридичної і технічної роботи, не потребувало тривалого часу та надмірних зусиль адвоката.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників, судові засідання не проводились. Адвокат не відвідував суд для з`ясування обставин справи, не ознайомлювався з матеріалами справи.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд акцентує увагу на тому, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Виходячи з вищеописаних обставин справи, зважаючи на те, що підготовлені представником позивача процесуальні документи не потребують значних затрат часу для їх складення, суд, оцінивши надані представником позивача докази у їх сукупності, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності та пропорційності судових витрат, а також зважаючи на задоволення позовних вимог частково, дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу у цій справі до 10000,00 грн.

Керуючись статтями 2, 3, 6-10, 72-77, 90, 132, 134, 139, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС в Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, Полтавська область, код ЄДРПОУ 44057192) про скасування наказу задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДПС у Полтавській області від 18.03.2026 №16-дс "Про накладення дисциплінарного стягнення".

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Полтавській області судові витрати зі сплати судового збору на суму 1064,96 грн. та 10000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий суддя Г.В. Костенко