Рішення № 138193175, 14.07.2026, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/4789/26

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костенко Г.В. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом ОСОБА_1 до 12 Регіональної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до 12 Регіональної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, в якій просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову, оформлену протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії від 20.02.2026 року № 2026 0220-1506-3675-7, 12 Регіональної військово-лікарської комісії Збройних Сил України.

- зобов`язати 12 Регіональну військово-лікарську комісію Збройних Сил України повторно розглянути постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка оформлена свідоцтвом про хворобу № 2025-1118-0849-2337-3 від 06.11.2025 року.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що 06.11.2025 року ОСОБА_1 , в ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ) , проходив медичний огляд військово-лікарською комісією, відповідно до «Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», затвердженого Наказом Міністерства Оборони України від 14.08.2008 року № 402. Згідно картки обстеження та медичного огляду військовозобов`язаного, свідоцтво про хворобу № 2025-1118-0849-2337-3 від 06.11.2025 року, на підставі статті 16а графи ІІ Розкладу хвороб, ОСОБА_1 визнано не придатним до військової служби. 20 лютого 2026 року 12 Регіональною військово-лікарською комісією Збройних Сил України було прийнято постанову, у формі протоколу засідання штатної військово-лікарської комісії № 2026-20-1506-3675-7, якою не затверджено свідоцтво про хворобу № 2025-1118-0849-2337-3 від 06.11.2025 року у зв`язку з тим що стаття 16-а завищена та винесена необґрунтовано, то позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, яку призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

02 червня 2026 до суду надійшов відзив на позов, у якому представник відповідача просить у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що 12 РВЛК було отримано свідоцтво про хворобу ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_1 стосовно військовозобов`язаного ОСОБА_1 . За результатами аналізу наданої медичної документації та свідоцтва про хворобу, 12 РВЛК встановила, що відображений у них діагноз за своїм характером та перебігом не містить об`єктивних клініко-анамнестичних даних, які б свідчили про наявність підстав для застосування положень пункту «а» статті 16 Розкладу хвороб. 12 РВЛК під час розгляду свідоцтва про хворобу № 2025-1118-0849-2337-3 від 06.11.2025 та доданих медичних документів перевірила обґрунтованість застосування пункту «а» статті 16 графи ІІ Розкладу хвороб. Відповідно до пояснень до статті 16 Розкладу хвороб, до пункту «а» належать усі форми шизофренії, шизотипових та хронічних маячних розладів з частими

загостреннями та/або хронічним перебігом, шизоафективний розлад, гострий поліморфний психотичний розлад із симптомами шизофренії, а також біполярний афективний розлад з частими змінами фаз без стійких епізодів інтермісії, встановлені у спеціалізованому стаціонарі. Разом з тим, аналіз наданої медичної документації свідчить про відсутність належного та достатнього клінічного обґрунтування для застосування саме пункту «а» статті 16 Розкладу хвороб. Так, із виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 6218 вбачається, що позивач перебував на стаціонарному лікуванні у період з 16.10.2023 по 01.11.2023 з діагнозом «Гострий поліморфний психотичний розлад з симптомами шизофренії». Водночас результати психологічного дослідження, проведеного під час зазначеної госпіталізації, свідчать, що пацієнт був правильно орієнтований у місці, часі та власній особистості, доступний мовному контакту, емоційно виразний, без виражених коливань настрою, інструкції засвоював добре, проявляв зацікавленість до дослідження, мав визначені плани на майбутнє, а на момент дослідження не виявляв суїцидальних тенденцій, намірів чи актуальних порушень сприйняття.

Справу за вказаним позовом розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 вказаного Кодексу.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

06.11.2025 року ОСОБА_1 , в ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ) , проходив медичний огляд військово-лікарською комісією, відповідно до «Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», затвердженого Наказом Міністерства Оборони України від 14.08.2008 року № 402. Згідно картки обстеження та медичного огляду військовозобов`язаного, свідоцтво про хворобу № 2025-1118-0849-2337-3 від 06.11.2025 року, на підставі статті 16а графи ІІ Розкладу хвороб, ОСОБА_1 визнано не придатним до військової служби.

20 лютого 2026 року 12 Регіональною військово-лікарською комісією Збройних Сил України було прийнято постанову, у формі протоколу засідання штатної військово-лікарської комісії № 2026-20-1506-3675-7, якою не затверджено свідоцтво про хворобу № 2025-1118-0849-2337-3 від 06.11.2025 року у зв`язку з тим що стаття 16-а завищена та винесена необґрунтовано.

Позивач не погодився з позицією відповідачів, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 70 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» військово-лікарська експертиза визначає придатність до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, встановлює причинний зв`язок захворювань, поранень і травм з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям. Військово-лікарська експертиза здійснюється військово-лікарськими комісіями, які створюються при територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, а також при закладах охорони здоров`я Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, за потреби - інших органів або військових формувань сектору безпеки і оборони, визначених частиною другою статті 12 Закону України «Про національну безпеку України».

Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за № 1109/15800, затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі Положення № 402 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно пункту 1.2 глави 1 розділу І Положення № 402, військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Військово-лікарська експертиза - це медичний огляд призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов`язаних, офіцерів запасу, які призиваються на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти та закладах фахової передвищої військової освіти (далі - ВВНЗ), ліцеїстів військових (військово-морських, військово-спортивних) ліцеїв (далі - ліцеїсти); осіб, звільнених з військової служби; працівників Збройних Сил України, які працюють у шкідливих та небезпечних умовах праці та залучаються до роботи з джерелами іонізуючого випромінювання (далі -

ДІВ), компонентами ракетного палива (далі - КРП), джерелами електромагнітних полів (далі - ЕМП), лазерного випромінювання (далі - ЛВ), мікроорганізмами I - II груп патогенності, особливо небезпечними інфекційними хворобами; працівників допоміжного флоту Військово-морських Сил Збройних Сил України (далі - ВМС Збройних Сил України); визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ, роботи за фахом; установлення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 глави 1 розділу I Положення № 402 для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії, штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови.

Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця. Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов`язкові до виконання. Штатні ВЛК є військово-медичними установами. Вони мають гербову печатку, кутовий штамп та утримуються за окремим штатом. До штатних ВЛК належать: Центральна військово-лікарська комісія; ВЛК регіону.

Пункт 2.2 Положення № 402 визначає, що штатні ВЛК є військово-медичними установами. Вони мають гербову печатку, кутовий штамп та утримуються за окремим штатом. До штатних ВЛК належать: Центральна військово-лікарська комісія (далі - ЦВЛК); ВЛК регіону.

До позаштатних постійно діючих ВЛК (ЛЛК) належать, зокрема, ВЛК ТЦК та СП (п. 2.5.1 Положення № 402).

Згідно п.2.8 розділу І Положення № 402, ВЛК ТЦК та СП створюється при районному (міському) ТЦК та СП. Для керівництва і контролю за діяльністю цих комісій при ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя створюються відповідно Кримська республіканська, обласні, Київська міська та Севастопольська міська ВЛК.

ВЛК ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, областей, міста Києва мають право переглядати постанови ВЛК районного (міського) ТЦК та СП, крім постанов, які згідно з цим Положенням підлягають розгляду, контролю та затвердженню ЦВЛК, ВЛК регіону.

У порядку контролю на ВЛК ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, області, міста Києва покладається огляд (переогляд) осіб відповідно до пункту 1.2 глави 1 розділу I, пункту 1.4 глави 1 розділу II цього Положення. У воєнний час перевірка свідоцтв про хворобу з постановами про непридатність до військової служби проводиться за наданими на розгляд з ТЦК та СП медичними документами, а за медичними показаннями - шляхом проведення контрольного медичного огляду перед направленням на затвердження в штатні ВЛК.

12 Регіональна військово-лікарська комісія Збройних Сил України є органом із військово-лікарської експертизи в Збройних Силах України, яка має повноваження розглядати, переглядати, скасовувати, затверджувати, не затверджувати, постанови ВЛК.

У контексті цього слід звернути увагу на постанову від 10.02.2022 у справі №160/7153/20 у якій Верховний Суд наголосив, що перевірка правильності прийнятого військово-лікарською комісією рішення виключно за медичними показниками не входить до компетенції адміністративного суду.

Розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень ВЛК, суд вправі перевірити їх законність лише в межах дотримання процедури прийняття таких. Однак суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, надавати оцінки діагнозу позивача, у тому числі періоду виникнення захворювань, оскільки суд не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку ВЛК виходить за межі необхідності дослідження в контексті застосування норм матеріального права.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 12.06.2020 у справі №810/5009/18, від 12.02.2021 у справі № 820/5570/16, від 26.02.2025 у справі №240/13173/22.

Також Верховний Суд у постанові від 12.06.2020 у справі №810/5009/18 зазначив, що надання оцінки діагнозу позивача на предмет того, чи підпадає він під дію статей Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступень придатності до військової служби, виходить за межі судового розгляду.

Таким чином, питання визначення наявності або відсутності певного діагнозу у позивача та його придатності (непридатності) до військової служби за результатами медичного обстеження є дискреційними повноваженнями військово-лікарської комісії, а тому суд не вправі перебирати на себе повноваження цього органу.

В той же час, оскаржувана постанова не конкретизує, в чому встановлений діагноз позивачу є завищеним та необгрунтованим відповідно наданої медичної документації, не містить конкретних посилань на пункти свідоцтва про хворобу, які, на думку відповідача, оформлені неналежно та не в повному обсязі, на пункти Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України та Методичних рекомендацій щодо організації роботи військово-лікарських комісій та проведення військово-лікарської експертизи в особливий період, які, на думку відповідача, оформлено з порушенням.

Рішення суб`єкта владних повноважень має бути зрозумілим та обґрунтованим, тобто воно повинно бути чітким, недвозначним, а також базуватися на достатніх підставах.

Зрозуміле та обґрунтоване рішення забезпечує його законність та справедливість, а також дає можливість особі, щодо якої воно винесено, зрозуміти причини прийняття рішення та, у разі необхідності, оскаржити його в суді.

В даному випадку 12 Регіональна військово-лікарська комісія Збройних Сил України, не зазначаючи в чому конкретно полягають порушення, допущені на її думку, при винесенні постанови, фактично позбавляє можливості нижчестоящу військово-лікарську комісію виконати свій обов`язок щодо усунення цих порушень.

Отже, враховуючи вищевикладене, вбачається порушення відповідачем процедури перегляду постанови ВЛК, оформленої свідоцтвом про хворобу № 2025-1118-0849-2337-3 від 06.11.2025 року. Формулювання ВЛК про те, що «стаття 16-а завищена та винесена необґрунтовано», є не просто формальним, а фактично позбавленим будь-якого змісту. У ньому відсутні конкретні обставини, які б свідчили про помилковість попереднього медичного висновку: не наведено жодного аналізу діагнозів, результатів обстежень чи критеріїв розладу хвороб. ВЛК не пояснює, у чому саме полягає «завищеність», що саме визначено неправильно і на підставі яких даних зроблено такий висновок, що свідчить не про оцінку доказів, а про її повну відсутність.

Більше того, вказівка на «необґрунтованість» без жодного розкриття причин створює обґрунтоване враження, що свідоцтво про хворобу взагалі не досліджувалося у встановленому порядку. У протоколі відсутні будь-які ознаки аналізу медичних документів і мотиви відхилення висновків лікарів, що фактично зводить рішення до формальної відмови без розгляду по суті.

Такий підхід порушує принцип обґрунтованості рішень суб`єкта владних повноважень і є самостійною підставою для визнання рішення протиправним та його скасування.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

Відповідно дост.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до вимог КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, відповідно до якого усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом.

Згідно вимог статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, враховуючи задоволення позову, на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати, сплачені позивачем за подання цього позову.

Керуючись нормами ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) до 12 Регіональної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України (вул. Культури, 5, м.Харків, ЄДРПОУ 24983125) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову, оформлену протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії від 20.02.2026 року № 2026 0220-1506-3675-7, 12 Регіональної військово-лікарської комісії Збройних Сил України.

Зобов`язати 12 Регіональну військово-лікарську комісію Збройних Сил України повторно розглянути постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка оформлена свідоцтвом про хворобу № 2025-1118-0849-2337-3 від 06.11.2025 року

Стягнути на ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) з 12 Регіональної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України (вул. Культури, 5, м.Харків, ЄДРПОУ 24983125) за рахунок бюджетних асигнувань 1331 (одну тисячу триста тридцять одна) грн 20 (двадцять) коп. витрат судового збору.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Учасники справи, яким повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя Г.В. Костенко