Рішення № 138192310, 14.07.2026, Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 303/4158/26

Провадження № 2/302/532/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2026 року селище Міжгір`я

Міжгірський районний суд Закарпатської області у складі головуючого судді Готри В. Ю., за участю секретаря судового засідання Сити Л. М., розглянувши у відкритому підготовчому засіданні матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат Шийка Іван Іванович, до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Пилипецька сільська рада Хустського району Закарпатської області, про визнання заповіту недійсним,

у с т а н о в и в:

У травні 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат Шийка І. І., звернулася до Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Пилипецька сільська рада Хустського району Закарпатської області, про визнання заповіту недійсним.

Позов обґрунтувала тим, що після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилася спадщина до якої входять земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,5040 га, яка розташована на території Н. Студенівської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії IV- ЗК № 007506 від 11.08.2003.

Зазначала, що вона є спадкоємцем першої черги після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її матері ОСОБА_3 та вона на момент смерті матері проживала і була зареєстрована разом зі спадкодавицею ОСОБА_3 . При цьому з заявою про відмову від спадщини до нотаріуса чи до уповноваженої особи органу місцевого самоврядування не зверталася, а тому є такою, що прийняла спадщину.

Інших осіб, які б прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3 їй невідомо.

Стверджувала і те, що з метою оформлення своїх спадкових прав вона звернулась до приватного нотаріуса Мукачівського районного нотаріального округу Закарпатської області Ришкович О. В., однак не змогла оформити спадщину через те, що відповідно до інформаційної довідки № 79472949 зі Спадкового реєстру вбачається, що померла ОСОБА_3 склала 08.12.1997 заповіт на ім`я внучки ОСОБА_2 , який посвідчений Нижньостуденівською сільською радою Міжгірського району Закарпатської області за реєстровим № 36.

Її представником до Пилепецької сільської ради Хустського району Закарпатської області був поданий адвокатський запит щодо витребування засвідчених копій заповіту, зробленого ОСОБА_3 та посвідчений Нижньостуденівською сільською радою Міжгірського району Закарпатської області 08.12.1997 за № 36 та сторінки книги реєстрації заповітів, прирівняних до нотаріально засвідчених, що містить відомості про зареєстрований заповіт ОСОБА_3 від 08.12.1997 за №36. Як наслідок, Пилепецька сільська рада надала засвідчену копію заповіту від імені ОСОБА_3 від 08.12.1997 за № 36 та сторінки книги реєстрації заповітів, прирівняних до нотаріально засвідчених, що містить відомості про даний заповіт, з якого вбачається, що печатка та посвідчувальний підпис посадової особи Нижньостуденівською сільською радою Міжгірського району Закарпатської області на заповіті відсутні. Окрім того, у книзі реєстрації заповітів, прирівняних до нотаріально засвідчених, відсутній підпис заповідачки ОСОБА_3 , що також свідчить про порушення порядку посвідчення цього заповіту.

Отже, при складані заповіту ОСОБА_3 від 08.12.1997 за № 36 не було додержано форму правочину, тобто заповіт непосвідчений уповноваженою Нижньостуденівською сільською радою Міжгірського району Закарпатської області, а тому такий заповіт визнається недійсним. Недійсний заповіт порушує її права як спадкоємиці, а його реєстрація у спадковому реєстрі є перешкодою для неї в оформлені спадкових прав після смерті її матері.

Посилаючись на наведені вище обставини просила суд визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_3 і посвідчений 08.12.1997 Нижньостуденівською сільською радою Міжгірського району Закарпатської області за реєстровим № 36.

Ухвалою судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.05.2026 цю справу передано за територіальною підсудністю до Міжгірського районного суду Закарпатської області, яка до останнього надійшла 17.06.2026.

Ухвалою судді Міжгірського районного суду Закарпатської області від 17.06.2026 відкрито провадження у цій справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Своїм правом подати відзив на позовну заяву ОСОБА_1 відповідачка ОСОБА_2 не скористалася.

Також від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області, письмових пояснень щодо позову ОСОБА_1 до суду не надходило.

У підготовче засідання позивачка ОСОБА_1 та її представник-адвокат Шийка І. І. не з`явилися, хоча про дату, час та місце його проведення були належним чином повідомлені. Водночас представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Шийка І. І. подав до суду 14.07.2026 заяву, в якій просив розглянути цю справу без участі сторони позивача, позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити (а.с.106,107).

Відповідачка ОСОБА_2 також у підготовче засідання не з`явилася, хоча про дату, час та місце його проведення була належним чином повідомлена, проте подала до суду 07.07.2026 заяву, в якій зазначила, що позовні вимоги ОСОБА_1 визнає повністю, на спадкове майно вона не претендує за спірним заповітом та просила розглянути дану справу за її відсутності (а.с.68).

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області, у підготовче засідання теж не з`явився, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлявся належним чином.

Як кореспондує ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

З огляду на наведене вище суд уважає за можливим розглянути цю справу за відсутності учасників справи за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши обставини у даній справі та об`єктивно оцінивши у сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, суд зазначає таке.

Судом установлено, що як убачається із заповіту від 08.12.1997 за № 36 ОСОБА_3 на випадок своєї смерті заповіла житловий будинок з надвірними будовами, а також приватизовану земельну ділянку площею 0,60 га і все те, що матиме на день смерті і на що за законом матиме право, своїй онуці ОСОБА_2 /відповідачці/. При цьому з цього заповіту не вбачається прізвище та ініціали посадової особи Нижньостуденівської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області та її підпису, а також гербової печатки органу місцевого самоврядування (а.с.12,73-75).

Як видно з журналу реєстрації нотаріальних дій виконавчого комітету Н. Студенівської сільської ради, то в ньому є відсутнім підпис заповідачки ОСОБА_3 щодо спірного заповіту та датою в цьому журналі є 05.12.1997, а не 08.12.1997 як датований заповіт (а.с.13,71,72).

Із постанови про відмову в учиненні нотаріальної дії від 04.12.2025 приватної нотаріуски Мукачівського районного нотаріального округу Закарпатської області Ришкович О. В. слідує, що позивачці ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_3 , яка постійно проживала і була зареєстрована за адресою разом із ОСОБА_1 та роз`яснено останній право звернутися до суду із заявою про визнання заповіту недійсним, зробленого померлою ОСОБА_3 і посвідченого Нижньостуденівською сільською радою Міжгірського району Закарпатської області 08.12.1997 за реєстровим номером № 36. Також як було зазначено нотаріускою спадкова справа після смерті ОСОБА_3 заведена нею 10.12.2024 за № 39/2024, до спадкової справи долучено інформаційну довідку № 79472949 зі Спадкового реєстру, з якої вбачається, що померла ІНФОРМАЦІЯ_2 зробила заповіт, який посвідчений Нижньостуденівською сільською радою Міжгірського району Закарпатської області за реєстровим № 36. На запит нотаріуса від 17.01.2025 за № 19/02-14 Пилипецька сільська рада Хустського району Закарпатської області надала копію заповіту та підтвердила наявність оригіналу за яким померла заповіла все своє майно на своїй онуці ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка згідно з довідки про зареєстрованих осіб на день смерті ОСОБА_3 , наданої Мукачівською міською територіальною громадою Закарпатської області від 28.08.2024 за № 039/7/139 була зареєстрована разом із померлою за однією адресою. Відповідно до ст. 1268 ЦК ОСОБА_2 уважається такою, що прийняла спадщину, так як до пів року не написала заяву про відмову від спадщини. Разом із тим установлено, що заповіт зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій та у Спадковому реєстрі, не містить підпису та печатки посадової особи, яка посвідчила заповіт, а тому цей правочин є недійсним (а.с.15,16).

З державного акту на право приватної власності на землю серії ІV № 007506 від 11.08.2003 видно, що ОСОБА_3 належить на праві приватної власності земельна ділянка площею 0,5040 га, яка розташована на території Н. Студенівської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.14).

Згідно зі ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Положеннями ст. 1217 ЦК Україна передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до приписів ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент смерті.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (ч. 1 ст. 1220 ЦК України).

Частиною першою ст. 1221 ЦК України регламентовано, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Як кореспондує ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частини 1, 5 ст. 1268 ЦК України).

Згідно зі ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Положеннями ч. 1 ст. 1297 ЦК України визначено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Відповідно до пункту 4 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, Цивільний кодекс України застосовуються до правовідносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто з 1 січня 2004 року.

До правовідносин, які виникли раніше підлягають застосуванню норми ЦК УРСР (1963 року) та інші нормативно-правові акти у редакції чинній на момент їх виникнення.

Як передбачалось ст. 534 ЦК УРСР кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Відповідно до ст. 541 ЦК УРСР заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

Статтею 1 Закону України «Про нотаріат» (тут і надалі в редакції діючій на час посвідчення спірного заповіту) передбачено, що нотаріат в Україні це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, із метою надання їм юридичної вірогідності. У населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії, передбачені статтею 38 цього Закону, вчиняються уповноваженими на це посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів.

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про нотаріат» у населених пунктах, де немає нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів учиняють нотаріальні дії, зокрема щодо посвідчення заповітів.

Згідно зі ст. 56 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують заповіти дієздатних громадян, складені відповідно

до вимог законодавства України й особисто подані ними нотаріусу чи іншій посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії.

Як передбачалося пунктами 18, 19 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25.08.1994 за № 22/5 (тут і надалі в редакції діючій на час посвідчення спірного заповіту), нотаріальне посвідчення заповітів здійснюються шляхом вчинення посвідчувальних написів на відповідних документах, які підписуються посадовою особою виконавчого комітету з прикладенням гербової печатки виконавчого комітету Ради народних депутатів. Для вчинення посвідчувальних написів можуть застосовуватися штампи з текстом відповідного напису. Посвідчувальний напис на заповіті вміщується після підпису громадянина на тій же сторінці чи на звороті документа. Всі нотаріальні дії, які вчиняються посадовими особами

виконавчих комітетів, реєструються в реєстрах для реєстрації нотаріальних дій (додаток № 1). Кожній нотаріальній дії присвоюється окремий порядковий номер. Номер, під яким нотаріальна дія зареєстрована в реєстрі, позначається в посвідчувальному написі документа, що посвідчується чи засвідчується посадовою особою виконавчого комітету.

Статтями 47, 48, 59 ЦК УРСР передбачалося, що нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону. Угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її

укладення.

Отже, зважаючи на те, що заповіт не містить підпису посадової особи виконавчого комітету Нижньостуденівської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області з прикладенням гербової печатки, а відтак цей заповіт є недійсним через недодержання нотаріальної форми його посвідчення як це регламентувалось положеннями ст. 541 ЦК УРСР.

Частиною першою ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Як кореспондують частини перші ст. 16 ЦК України, ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ч. 1 ст. 13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи

Положеннями ч. 1 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України).

Відповідно до частини 3 ст. 12, частин 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків установлених Законом, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи із висновків Європейського Суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17.03.2011 (п. 45), «Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom). Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини» (Salman v. Turkey, заява № 21986/93, п. 100, ECHR 2000-VII).

Отже, з огляду на наведене вище, а також зважаючи на визнання позову відповідачкою, суд доходить висновку, що позивачка довела поза розумним сумнівом належними, допустимими, достовірними, а в їх сукупності та взаємозв`язку між собою достатніми доказами свою вимогу, а відтак позов підлягає до задоволення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» у разі, зокрема визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічне положення закріплено і в ч. 1 ст. 142 ЦПК України.

Також відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що розгляд справи по суті ще не розпочато та відповідачка визнала позов, а відтак підлягає поверненню з державного бюджету позивачці 50% сплаченого нею судового збору при поданні до суду позовної заяви у розмірі 1 064,96 грн (а.с.9), що становить 532,48 грн, а решта 532,48 грн підлягає стягненню з відповідачки на користь позивачки.

Керуючись наведеним вище та статтями 76-81, 89, 133, 141, 142, 259, 263-265, 268, 273, 274, 279, 354, 355 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Прийняти визнання позову ОСОБА_1 відповідачкою ОСОБА_2 .

Позов ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат Шийка Іван Іванович, до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Пилипецька сільська рада Хустського району Закарпатської області, про визнання заповіту недійсним задовольнити.

Визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , посвідчений 8 грудня 1997 року Нижньостуденівською сільською радою Міжгірського району Закарпатської області за реєстровим № 36.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 532 (п`ятсот тридцять дві) грн 48 коп. сплаченого нею судового збору.

Зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області повернути ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з державного бюджету 50% судового збору із суми 1 064,96 грн, сплаченого нею при поданні позовної заяви до суду згідно з квитанцією про сплату № 1267-8210-4722-5844 від 11.05.2026, а саме в розмірі 532 (п`ятсот тридцять дві) грн 48 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено та підписано 14.07.2026.

Учасники справи:

Позивачка ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

Відповідачка ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Пилипецька сільська рада Хустського району Закарпатської області, місцезнаходження с. Пилипець, 75 Хустського району Закарпатської області, код ЄДРПОУ 04350843.

Суддя В. Ю. Готра