Рішення № 138192276, 09.07.2026, Воловецький районний суд Закарпатської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

справа № 936/645/26

Провадження № 2-а/936/5/2026

09.07.2026 селище Воловець

Воловецький районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого - судді Павлюк С.С.

за участі секретаря Щербей А.Є.,

позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у селищі Воловець в спрощеному позовному провадженні із повідомленням (викликом) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення,-

В С Т А Н О В И В:

12.05.2026 до Воловецького районного суду Закарпатської області надійшла на розгляд позовна заява ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що 09.05.2026 позивачем від відповідача по справі поштовим зв`язком отримано постанову серія ЕНА №7130559 від 03.05.2026, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 122 КУпАП та накладено штраф в розмірі 340.00 грн. Позивач вважає, що зазначена постанова серія ЕНА №7130559 від 03.05.2026 є незаконною та необгрунтованою, оскільки адміністративне правопорушення, яке полягає в тому, що позивач керував т.з. марки Фольцваген д.н.з. НОМЕР_1 зі швидкістю 81км/год в населеному пункті м. Ужгород, чим перевищив встановлене обмеження швидкості руху на 31 км/год не відповідає дійсності. Позивач зазначає, що інкриміноване йому адміністративне правопорушення не скоював, після зупинки транспортного засобу до позивача підійшов та представився рядовий поліції, який не мав доказів вчинення саме позивачем адміністративного правопорушення; в подальшому підійшов капітан поліції Мощак В.В., який також не надав доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Крім цього, прилад TruCAM був неопломбований, був відсутній Експертний висновок Держспецзв`язку за результатами державної спеціальної експертизи щодо криптографічного захисту інформації на зазначений засіб вимірювання швидкості TruCAM. Отже, виходячи із вищезазначеного інформація зазначена в оскаржуваній постанові про те, що позивач ніби-то перевищив встановлене обмеження швидкості руху на 31 км/год не відповідає дійсності, а тому позивач із постановою не згідний і просить суд скасувати незаконну постанову ЕНА №7130559 від 03.05.2026. Крім цього, позивач просить суд перевірити не лише факт відсутності події адміністративного правопорушення, але й законність процедури, встановити порушення ст. 40 Закону України «Про поліцію» та застосувати правові висновки Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах - фіксування швидкості приладом TruCAM без штатива чи стаціонарного кріплення. Фіксування швидкості приладом TruCAM з рук (без штатива чи стаціонарного кріплення) є суперечливим питанням.

Ухвалою суду від 12.05.2026 відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін.

15.05.2026 позивачем подано до суду заяву про недовіру та відвід судді Павлюка С.С., яка ухвалою суду від 19.05.2026 визнана необґрунтованою та передана до відділу документообігу та забезпечення судового процесу Воловецького районного суду Закарпатської області для визначення судді, який не входить до складу суду, що розглядає цю справу, в порядку, передбаченому КАС України. Ухвалою суду від 25.05.2026 у задоволенні заяви про відвід судді Павлюка С.С. відмовлено.

22.05.2026 представником відповідача за довіреністю Ісак Д.І. було надіслано відзив на позовну заяву, в якому представник просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, оскільки постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності є обґрунтованою та законною. Згідно оскаржуваної постанови, 03.05.2026 під час несення служби працівниками управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції за допомогою лазерного вимірювача швидкості TruCam LTI 20/20 серійний номер ТС 008401, за адресою: Закарпатська область, автомобільна дорога М-06 «Київ-Чоп» км 805 (населений пункт Ужгород), було виявлено порушення правил дорожнього руху, а саме водій транспортного засобу «VOLKSWAGEN PASSAT» з державним номерним знаком НОМЕР_1 , рухався швидкістю 81 км/год, в населеному пункті, чим перевищив встановлене обмеження максимальної швидкості руху на 31 км/год, порушивши п. 12.4 ПДР України. Встановивши факт вчинення адміністративного правопорушення, а саме порушення вимог п. 12.4 ПДР України, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 122 КУпАП прийнято рішення про складання адміністративних матеріалів щодо позивача, після чого водію роз`яснено права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності (підтверджується відеозаписом з нагрудної камери поліцейського). В ході розгляду справи всі усні доводи позивача були взяті до уваги про розгляді справи про адміністративне правопорушення. Інспектор виніс постанову за ч. 1 ст. 122 КУпАП та наклав стягнення на правопорушника в розмірі 340 грн, відповідно до санкції статті. Лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 отримав сертифікат перевірки типу засобів вимірювальної техніки від 26.12.2018 № UA.TR.001 241/18 REV.0 та дійсний до 26.12.2028. На підставі позитивних результатів державних приймальних випробувань Міністерством економічного розвитку і торгівлі України затверджений тип засобу вимірювальної техніки «вимірювач швидкості автотранспортних засобів лазерний LTI 20/20 TruCAM», який було зареєстровано в державному реєстрі засобів вимірювальної техніки за номером 22/3/B/21/376-18. Можливість використання виробу «TruCAM LTI 20/20», виробництва Laser Technology Inc підтверджується наявністю виданого державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України експертного висновку від 15.12.2023 за №04/05/02/-1179/ВС1, який зазначає про правильність реалізації криптографічного алгоритму шифрування AES відповідно до ДСТУ ISO/IES 18033-3:2015 та забезпечення конфіденційності, цілісності та автентичності зареєстрованих даних. З листа ДП "Укрметртестстандарт" від 01.07.2025 за №22-38/30 вбачається, що лазерний вимірювач "TruCAM LTI 20/20" належить до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто конструктивно створений для утримання в руках під час вимірювань. Зазначений лист створений у межах повноважень державного підприємства та має враховуватися судом як письмовий доказ у розумінні положень ст. 94 КАС України. ДП "Укрметртестстандарт" є спеціалізованою установою, діяльність якої безпосередньо пов`язана з предметом спору, а тому надані ним роз`яснення містять містять експертну технічну та професійну оцінку обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Таким чином, постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності є обґрунтованою та законною, а також такою, що не підлягає скасуванню.

26.05.2026 позивач ОСОБА_1 подав відповідь на відзив, у якому зазначив, що у відзиві відповідача по справі відсутні докази складу адміністративного правопорушення. Відповідно до законодавства України, правопорушення вважається доведеним лише за наявності всіх чотирьох елементів його складу: 1. Об`єкт: суспільні відносини, на які посягає діяння (наприклад, громадський порядок, безпека руху, власність). 2. Об`єктивна сторона: конкретна дія або бездіяльність та її наслідки. 3. Суб`єкт: особа, яка вчинила правопорушення (адміністративно осудна фізична особа, а в окремих випадках посадова особа).

Крім того, 26.05.2026 позивачем вдруге подано до суду заяву про недовіру та відвід судді Павлюка С.С., яка ухвалою суду від 27.05.2026 визнана необґрунтованою та передана до відділу документообігу та забезпечення судового процесу Воловецького районного суду Закарпатської області для визначення судді, який не входить до складу суду, що розглядає цю справу, в порядку, передбаченому КАС України. Ухвалою суду від 28.05.2026 у задоволенні заяви про відвід судді Павлюка С.С. відмовлено.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав та пояснив, що відповідач не надав допустимих доказів його вини у вчиненні даного правопорушення. Просить позов задовольнити.

Представник відповідача Департаменту патрульної поліції в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив, хоча належним чином повідомлявся про час і місце розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №7130559 від 03.05.2026 винесеною відповідачем, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у сумі 340 грн за те, що 03.05.2026 на 805 км автомобільної дороги М-06 в населеному пункті «Ужгород» близько 14 год 40 хв водій керуючи транспортним засобом марки «VOLKSWAGEN PASSAT» з державним номерним знаком НОМЕР_1 , рухався зі швидкістю 81 км/год, перевищивши дозволене обмеження швидкості руху на 31 км/год, чим порушив п. 12.4 ПДР - порушення швидкості режиму в населених пунктах, - дозволена швидкість не більше 50 км\год. Швидкість руху вимірювалась лазерним приладом (ТruCam 008401).

Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Як встановлено ч. 1 ст. 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1 279-4 цього Кодексу.

Крім цього, ч. 1 ст. 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Як встановлено п. 1.3. ПДР України учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Згідно із пунктом 12.4 ПДР України у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.

Пунктом 12.9 ПДР України передбачено, що водієві забороняється, зокрема перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту "и" пункту 30.3 цих Правил

Слід відмітити, що підставою для притягнення до відповідальності ОСОБА_1 стало спрацювання на лазерному вимірювачі швидкості TruCam LTI 20/20 ТС 008401 про перевищення швидкості транспортним засобом Фольцваген д.н.з. НОМЕР_1 . Підтвердженням вказаному є відеозапис з TruCam LTI 20/20 ТС 008401 від 03.05.2026 о 13:40:54 год (який додано відповідачем у якості доказу правопорушення) та фотокартка з TruCam ТС 008401 на якій зазначено: дату та час скоєння правопорушення лазерний вимірювач швидкості яким здійснювалась фіксація адресу здійснення вимірювання, обмеження дозволеної швидкості та швидкість з якою рухався транспортний засіб, а також дистанцію з якої здійснювався замір швидкості.

Тобто, в даному випадку перевищення швидкості зафіксовано лазерним вимірювачем швидкості руху TruCam TC 008401.

Наявні експертні висновки від 15.12.2023 про можливість використання «вимірювач швидкості автотранспортних засобів лазерний TruCam» в тому числі TruCam TC 008401.

Для фіксації допустимих швидкісних режимів руху транспортних засобів на приладі встановлюється поріг допустимої швидкості руху. При цьому, враховується похибка приладу ±2 км/год. Прилад дозволяє вимірювати швидкість на дистанціях від 15 м до 1200 м.

Відповідно до свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/35136, виданого ДП «Укрметртестстандарт» від 04.11.2025 року та чинного до 04.11.2026 року , лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів TruCam LTI 20/20 № ТС 008401, є придатним до застосування.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2025 у справі № 308/17801/24 було зроблено висновок, що використання лазерного вимірювача швидкості руху TruCam утримуючи його в руках є правомірним та відповідає вимогам чинного законодавства.

Відтак, лазерний вимірювач TruCam відноситься саме до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто, конструктивно створений для утримування в руках під час вимірювань. Крім основного, ручного режиму роботи, вимірювач TruCam також може бути встановлений на триногу для проведення вимірювань швидкості руху транспортних засобів в автоматичному режимі.

Таким чином, доводи позивача про порушення співробітником поліції порядку використання вимірювача швидкості є помилковим, оскільки законодавство не містить імперативних норм стосовно стаціонарного розміщення приладу TruCam та здійснення фіксації таким приладом тільки в автоматичному режимі.

Аналогічна позиція висловлена у Постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2025 року від 607/20023/24.

Відтак, посилання позивача, що використання приладу TruCam в ручному режимі суперечить положенням законодавства є безпідставним.

При цьому, твердження позивача спростовуються наданими доказами відповідачем, а саме: копією сертифікату перевірки, копією сертифікату відповідності, фотофіксація транспортного засобу на місці вчинення правопорушення з ідентифікацією номерного знаку, копією експертних висновків, копією свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки, копією сертифікату затвердження типу засобів вимірювальної техніки.

Разом із цим, доказуючи правомірність винесеної постанови, представник відповідача надав суду відеозапис «1777815655_Н3200_0503_134055.avi» та фото з приладу TruCam LTI 20/20 серійний № TC008401, що подані через «Електронний суд» та поштовим зв`язком.

На відеозаписі зафіксовано рух автомобіля Фольцваген д.н.з. НОМЕР_2 , швидкість руху (81 км/год), а також зазначено координати місця події 18°34'01.37.39"N 22°20'08.94"E, які відповідно до сервісу Google maps в межах населеного пункту м.Ужгород Закарпатської області

Крім того, Закон України «Про Національну поліцію» 02.07.2015 за №580-VIII визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України.

Стаття 40 Закон України «Про Національну поліцію» регулює застосування працівниками поліції технічних приладів та технічних засобів.

Відповідно до ст. 40 цього Закону (в редакції статті 40 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1231-IX від 16.02.2021), поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, з метою:

1) запобігання правопорушенню, виявлення або фіксування правопорушення, охорони та захисту публічної безпеки, особистої безпеки осіб і власності від протиправних посягань;

2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Аналіз вищенаведеної статті, надає суду підстави для висновку, що цією правовою нормою не передбачено, що при проведенні фіксації швидкості певного транспортного засобу, фото- і відеотехніка, з допомогою якої здійснюється така фіксація, обов`язково повинна бути розміщена стаціонарно вмонтованим способом.

Отже, твердження позивача, що ручне розміщення засобів фото- і відеотехніки для вимірювання та фіксації швидкості суперечить приписам ст. 40 Закон України «Про Національну поліцію» є помилковим, а тому не може бути безумовною підставою для скасування оскарженої постанови.

Крім того, твердження позивача про неналежність та недопустимість докази, а саме відео з лазерного приладу TruCAM, оскільки останнє триває лише 4 секунди не заслуговує на увагу, так як на такому зафіксовано автомобіль позивача із визначенням його місця перебування та швидкості руху.

Щодо доводів позивача про допущення відповідачем процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, суд звертає увагу, що виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.

Фундаментальне порушення - це таке порушення суб`єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність. Відтак, порушення такої процедури може бути підставою до скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення.

Аналогічний вимір суттєвості порушень застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у своїх рішеннях демонструє виважений підхід до оцінки характеру допущених порушень належної процедури з точки зору їх можливого впливу на загальну справедливість судового розгляду. Метод «оцінки справедливості процесу в цілому» не передбачає дослідження правомірності будь-якої окремої процесуальної дії у відриві від інших етапів процесу. По суті, ЄСПЛ у своїх рішеннях акцентує увагу на необхідності з`ясувати, «чи перетворили допущені порушення (в контексті конкретних обставин справи) судовий розгляд у цілому на несправедливий». При цьому, як свідчить практика ЄСПЛ, навіть виявлення судом серйозних (чи вагомих), на його думку, порушень права на справедливий судовий розгляд, допущених національними судами, не завжди тягне загальну оцінку проведеного судового розгляду та ухваленого підсумкового рішення як несправедливого.

Інакше кажучи, за принципами, що сповідує ЄСПЛ, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

Напрацьовані ЄСПЛ положення щодо правові наслідки допущених судами порушень при розгляді справ та критерії його застосування можуть бути вжиті за аналогією й до аналізу оскаржуваного у цій справі адміністративного акту відповідача.

Зокрема, не може бути скасовано правильне по суті рішення та відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму. Рішення може бути скасоване лише для виправлення істотної помилки. Процесуальні норми є вторинними порівняно з матеріальними, оскільки призначення перших полягає в забезпеченні реалізації других. Тобто характер, зміст і призначення процесуальних норм підпорядковані вимогам матеріальних норм і тому зумовлені ними та є похідними від них.

Водночас під час розгляду цієї справи судом не встановлено порушень процедури, які б могли вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Крім цього, на підтвердження доводів, зазначених в позові позивачем не надано жодного доказу, а всі доводи позивача лише спрямовані на уникнення ним відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення.

Натомість, оглянутим у судовому засіданні відеозаписом із бодікамери інспектора поліції встановлено надання позивачу доказів перевищення швидкості, а також зафіксовано весь процес розгляду та винесення оскаржуваної постанови.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Визначений цією правовою нормою обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Також слід звернути увагу на те, що у чинному адміністративному законодавстві відсутній обов`язок поліції надавати усі без виключень докази у кожній конкретній справі, натомість існує дискретність у наданні доказів, яким підтверджується вина особи у вчиненні відповідного адміністративного правопорушення.

Разом з тим, із врахуванням положення статті 71 КАС України вбачається, що обов`язок доказування в адміністративному судочинстві розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову.

Тобто, обов`язок відповідача доказування правомірності винесного ним рішення не слід розуміти, як те, що позивач повністю звільнений від обов`язку доказування своїх вимог.

Наведене узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 14.02.2018 року по справі № 536/583/17 та від 14.03.2018 року у справі № 760/2846/17.

За змістом статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд виходячи із встановлених у справі обставин, не вбачає протиправності у діях відповідача під час винесення оскаржуваної постанови, натомість вбачає відсутність усвідомлення позивачем своєї відповідальності за керування ним транспортним засобом з перевищенням швидкості.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини в справі «O'Halloran and Francis v. the United Kingdom» будь-хто, хто вирішив володіти чи керувати автомобілем, знав, що таким чином він піддає себе режиму регулювання, котрий застосовується, оскільки визнавалося, що володіння і користування автомобілем може потенційно завдати серйозної шкоди. Можна вважати, що ті, хто вирішив володіти та керувати автомобілями, погодилися на певну відповідальність та обов`язки.

Тобто, водій при керуванні автомобілем зобов`язаний, в першу чергу, дотримуватись вимог Правил дорожнього руху України.

Позивачем не було надано жодного доказу чи посилання на обставини, які б виключали факт та склад адміністративного правопорушення за оскаржуваною постановою.

Вказане у сукупності з урахуванням всіх зібраних матеріалів, в достатній мірі підтверджує наявність в діях позивача ознак адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про те, що матеріалами справи підтверджується факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, а наведені позивачем у своєму адміністративному позові обставини про відсутність вчинення адміністративного правопорушення не знайшли свого підтвердження матеріалами справи, через що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, відтак задоволенню не підлягають.

Згідно із ч.1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позову та не сплаті судового збору позивачем при зверненні до суду, суд, з метою дотримання права позивача на судовий захист, вважає за можливим компенсувати такий за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 6, 8, 9, 20, 44, 47, 77, 90, 139, 143, 192, 210-211, 229, 241-246, 250, 268 КАС України, суд -

У Х В А Л И В:

у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення - відмовити.

Судовий збір компенсувати за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки передбачені ст.ст.286, 293, п. 15.5 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення виготовлено 14.07.2026.

Суддя Павлюк С.С.