Рішення № 138191074, 14.07.2026, Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

Провадження № 2/211/689/26

ЄУН 211/6326/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

14 липня 2026 року м. Кривий Ріг

Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

за головуванням судді Грубник О.М.

з участю секретаря судового засідання Журавель М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитсервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

представник позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитсервіс» (далі-ТОВ «Кредитсервіс») звернувся 04.06.2025 року до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи свої вимоги тим, що 11.11.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальності «Кредитсервіс» (надалі- Позивач, Кредитодавець, ТОВ «Кредитсервіс») та ОСОБА_1 (надалі Відповідач, Позичальник, Боржник) укладено Кредитний договір № 201111-004 (надалі Кредитний договір), згідно з умовами якого відповідач отримала кредит в сумі 20 000,00 грн.

Кредитний договір № 201111-004 від 11.11.2020 року було підписано

ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором V12307 (11.11.2020 15:51:57).

На банківський рахунок Позичальника було перераховано кредитні кошти у розмірі 18 820,00 грн., із урахуванням стягнутої одноразової комісії за видачу кредиту, яка визначена Кредитним договором, у розмірі 5,9 %, що в грошовому еквіваленті 1 180,00 грн.

Згідно розрахунку кредитної заборгованості та виписки з особового рахунку

за Кредитним договором № 201111-004 від 11.11.2020 року станом на 21.03.2025 р. заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «Кредитсервіс» становить 32000 грн. (Тридцять дві тисячі гривень 00 копійок), яка складається з:

Прострочена заборгованість за сумою кредиту 16666,66 грн.

Прострочена заборгованість за процентами 15333,34грн.

Зазначену заборгованість з метою захисту прав кредитора, позивач просить стягнути на свою користь з відповідача.

На підставі ухвали суду від 11серпня 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін 14 липня 2026 року постановлено розглянути справу в порядку заочного розгляду справи.

У судове засідання сторони не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені в порядку, встановленому статтею 128 ЦПК України.

Згідно з прохальною частиною тексту позовної заяви, представник позивача ОСОБА_2 просить справу розглянути за її відсутності, наполягає на задоволенні позовних вимог, не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_1 не повідомила причини неявки, відзиву на позов не подала.

Згідно з частиною восьмої статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У порядку статті 280 ЦПК України, зі згоди представника позивача, суд вважає можливим провести розгляд справи у відсутності відповідача та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Розглянувши подані документи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.

Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до статті 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як встановив суд та підтверджують матеріали справи, 11.11.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальності «Кредитсервіс» та Відповідачем ОСОБА_1 укладено Кредитнийдоговір № 201111-004, згідно з умовами якого відповідач отримала кредит в сумі 20 000,00 грн.

Кредитний договір № 201111-004 від 11.11.2020 року було підписано

ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором V12307 (11.11.2020 15:51:57).

На банківський рахунок Позичальника було перераховано кредитні кошти у

розмірі 18 820,00 грн., із урахуванням стягнутої одноразової комісії за видачу кредиту, яка визначена Кредитним договором, у розмірі 5,9 %, що вгрошовому еквіваленті 1 180,00 грн.

Згідно з частиною першої статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно зі ст.526ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1054ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У положенях частини першої статті 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до положень статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У зв`язку порушеннями зобов`язань за договором за Кредитним договором № 201111-004 від 11.11.2020 року станом на 21.03.2025 р. Відповідач ОСОБА_1 має заборгованість перед ТОВ «Кредитсервіс» становить 32000 грн. (Тридцять дві тисячі гривень 00 копійок), яка складається з:

Прострочена заборгованість за сумою кредиту 16666,66 грн.

Прострочена заборгованість за процентами 15333,34грн.

Згідно з ч. 1 ст.81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 76ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Верховний Суд у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 зазначив, що принцип змагальності полягає в обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини 1-3 статті 12 ЦПК України).

Оскільки належним чином повідомлена про дату слухання справи відповідач відзиву на позов та доказів на його підтвердження, суду не надала, ураховуючи, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, оскільки збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду та кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (статті 12,13 ЦПК України), суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог.

Згідно з частиною першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

У зв`язку із задоволенням вимог у повному обсязі, суд вважає необхідним відшкодувати позивачу понесені судові витрати у справі: суму судового збору 2422,40 грн., сплачену ним при подачі позову до суду.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 141ЦПКУкраїни при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді позивачем надано договір про надання правової допомоги, акт приймання-передачі виконаних робіт, тощо.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина першастатті 81 ЦПК України).

Відповідно до частини другоїстатті 141ЦПК Україниінші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідач не подала обґрунтованих заперечень щодо розміру витрат на правничу допомогу, тому враховуючи задоволення позовної заяви в повному обсязі, суд висновує про наявність підстав для відшкодування стороні позивача витрат на правничу допомогу в заявленому розмірі, що узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 13 березня 2025 року у справі № 275/150/22 (провадження № 61-13766св24).

Керуючись ст. ст. 525, 526, 530, 610, 625, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 10, 12,13, 141, 263, 265, 280-284, 288 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитсервіс» про стягнення заборгованості за кредитним договором повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитсервіс» (місцезнаходження: 01133, місто Київ, вул. Коновальця Євгена, будинок 36-Д, приміщення 65-з; ЄДРПОУ 41125531) суму заборгованості за Кредитним договором № 201111-004 від 11.11.2020 р. за період із 11.11.2020 р. по 11.02.2022 р. у розмірі 32000 грн. (Тридцять дві тисячі гривень 00 копійок), судовий збір у сумі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 коп. та витрат на правничу допомогу в сумі 7000 (сім тисяч) гривень 00 коп.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

На рішення суду позивачем може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено 14 липня 2026 року.

Суддя: О.М. Грубник