Рішення № 138190415, 13.07.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2026 рокусправа № 380/3451/25

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Карп`як Оксана Орестівна, розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕШЛТЕХ» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «СПЕШЛТЕХ» (адреса: вул. Данилишина, 6, 206, м. Львів, 79007; код ЄДРПОУ - 45459088) (далі - позивач) звернулася в суд з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (адреса: вул. Стрийська, 35, м.Львів, 79026; код ЄДРПОУ - 43968090) (далі - відповідач) в якому просить суд:

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області № 52045/13-01-07-09 від 04.12.2024.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято контролюючим органом за результатами фактичної перевірки в належному позивачу магазині, яка проведена з порушенням вимог податкового законодавства, оскільки в наказі контролюючого органу про проведення перевірки відсутня підстава проведення перевірки, відсутні реквізити суб`єкта, який перевіряється та період діяльності, який буде перевірятися, а також відсутні підстави для проведення повторної аналогічної фактичної перевірки тієї ж господарської одиниці позивача з ідентичних підстав. Вказує, що податковий орган не отримував та не володів жодною інформацією про порушення ТОВ «СПЕШЛТЕХ» податкового законодавства. Жодних документів, які б підтверджували наявність інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків (ТОВ «СПЕШЛТЕХ») законодавства, а отже про підставу проведення перевірки контролюючим органом не надано ТОВ «СПЕШЛТЕХ» ні безпосередньо перед проведенням перевірки, ні під час її проведення. Отже, на думку позивача, були відсутні правові підстави для проведення фактичної перевірки, що має наслідком незаконність наказу про проведення такої перевірки через допущення істотних недоліків при його оформленні, відтак оскаржене податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства. Вказує, що контролюючим органом порушення встановлено помилково, не погоджується з висновками про факт не обліку товарних запасів у визначеному порядку на 365511 грн. Тому просить позов задоволити повністю.

Представник позивача подав до суду клопотання про долучення доказів.

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти заявленого позову заперечував та зазначив, що фактичною підставою для проведення перевірки була інформація про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, що викладена в листі ДПС України №19312/7/99-07-04-02-07 від 03.07.2024 та доповідній записці № 4264/17-00-07-05-10 від 22.11.2024. За результатами перевірки складено Акт (довідки) фактичної перевірки №16607/Ж5/17-00-07-05-17/45459088 від 24.10.2024. Перевіркою встановлено порушення ТзОВ «Спешлтех» п. 12 ст. 3 Закону № 265/95-ВР порушення ведення в порядку встановленому законодавством обліку товарних запасів, п. 85.2 ст. 85 ПК України ненадання платником податків контролюючому органу документів, що належать та пов`язані з предметом перевірки. ГУ ДПС у Львівській області (за основним місцем обліку платника податків) прийнято ППР: від 04.12.2024 № 52045/13-01-07-09, яким до ТзОВ «Спешлтех» застосовано штрафні (фінансові) санкції на підставі cт. 20 Закону № 265/95-ВР на суму 365 511,00 грн. Крім того, позивачем не надано у повному обсязі документів, що належать та пов`язані з предметом перевірки за перевіряємий період. Так, згідно запиту про надання документів (копій документів) від 18.10.2024 не надано до перевірки банківських виписок по еквайрингу, трудових договорів.

Представник відповідача подав до суду додаткові пояснення, які мотивовані тим, що передумовою для прийняття ГУ ДПС у Рівненській області рішення про проведення фактичної перевірки позивача на підставі пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України був лист ДПС України від 03.07.2024 №19312/7/99-00-07 04-02-07 та доповідна записка управління податкового аудиту ГУ ДПС у Рівненській області, відповідно до яких за результатами проведеного аналізу проведення розрахунків за товари в торговельній мережі під торговою маркою « «Ябко» встановлено ймовірні порушення вимог чинного законодавства щодо застосування РРО/ПРРО, ведення облiку товарних запасiв, здiйсненнярозрахункiв в iноземнiйвалютi та використаннiпрацi неоформлених найманих працівників, тобто ті ймовірні, засновані на обґрунтованих припущеннях , порушення, які підлягають перевірці на підставі цієї інформації та отримана саме від державного органу та відповідно давала підстави для призначення та проведення фактичної перевірки позивача. Верховний Суд, застосовуючи пункту 81.1 статті 81 ПК України, у п.50 постанови від 26.03.2024 року у справі № 420/9909/23 дійшов до таких висновків: «Водночас аналіз абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України не дає підстав для висновку, що в наказі про проведення перевірки в обов`язковому порядку має бути зазначено конкретну норму податкового або іншого законодавства контроль за якими покладено на контролюючі органи, яка порушується платником».

Представник позивача подав до суду додаткові пояснення, які мотивовані тим, що контролюючий орган під час винесення податкового повідомлення рішення про застосування штрафних фінансових санкцій використав суми, зазначені в акті приймання-передачі товарів від 02.09.2024, сама ж перевірка відбулась з 28.09.2024, акт перевірки складений 07.10.2024, тобто контролюючий орган, під час проведення фактичної перевірки, не встановлював чи товари, на які контролюючий орган просив надати облікові документи, дійсно перебували у місці продажу, що є ключовим для встановлення такого виду порушення.

Представник позивача подав до суду додаткові пояснення, які мотивовані тим, що проведення інвентаризації має здійснюватись саме платником, а контролюючий орган може лише вимагати її проведення. Нестача придбаних товарів має бути виявлена в результаті інвентаризації, яка здійснена під час проведення перевірки, в межах якої вона була призначена (ініційована). Контролюючий орган під час прийняття оскаржуваного ППР про застосування штрафних фінансових санкцій використав суму, зазначену в актах приймання передачі товарів, сама ж перевірка відбулась з 08.10.2024 по 17.10.2024, тобто ГУ ДПС, під час проведення фактичної перевірки, не встановлював чи товари, на які контролюючий орган просив надати облікові документи, дійсно перебували у місці продажу, що є ключовим для встановлення такого виду порушення. Дана позиція узгоджується із постановою Верховного Суду від 06.12.2024 у справі №440/2331/24.

Представник позивача подав до суду додаткові пояснення, які мотивовані тим, що прихідні документи на товар були надані (акти приймання передачі товару). Будь-які інші документи щодо приходу товару у господарській діяльності позивача за цієї господарською одиницею не передбачалися укладеним договором комісії. Щодо виписки з банку, то такий документ не стосується фактичної перевірки та не міг запитуватися посадовими особами ДПС. Разом з тим, судом встановлено, що вимога щодо проведення інвентаризації у магазині «Ябко» за адресою: вул. Руська, 19, м. Тернопіль, де здійснює діяльність позивач, контролюючим органом не пред`являлася, доказів протилежного до матеріалів справи не надано. Контролюючий орган при нарахуванні штрафних (фінансових) санкцій врахував суму, зазначену в актах приймання-передачі товарів, однак під час проведення фактичної перевірки не було встановлено чи такі товари дійсно перебували у місці продажу, що є ключовим для встановлення такого виду порушення.

Представник відповідача подав до суду додаткові пояснення, які мотивовані тим, що до 01 січня 2022 року суб`єкт господарювання зобов`язаний був надати такі документи під час проведення перевірки, а після цієї дати такий обов`язок має бути виконаним саме на початок її проведення. Тобто, ненадання під час проведення перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу, визначається законодавцем як самостійна підстава для застосування штрафних санкцій. Таким чином, первинні документи на товар мають зберігатися в місці продажу (господарському об`єкті) до моменту вибуття (реалізації, списання, тощо) останньої одиниці товару, відображеної в таких первинних документах. Отже, позивач, у розглядуваному нами випадку повинен був надати як документи на внутрішнє переміщення товару, так і документи про отримання товарів від інших суб`єктів господарювання.

Представник позивача подав до суду додаткові пояснення, до яких долучені копії судових рішень.

Представник позивача подав до суду додаткові пояснення, до яких долучені копії судових рішень.

Представник позивача подав до суду додаткові пояснення, які мотивовані тим, що постановою Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року по справі №420/36506/24 касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області залишено без задоволення, а постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року - без змін. В Постанові Верховним Суд дійшов висновку, що позивачем під час проведення перевірки підтверджено ведення обліку товарних запасів в порядку, встановленому законодавством, зокрема надано відповідачу договір комісії №ЧВ-01-07-24-КБ від 01.07.2024, акт прийому-передачі товарів до договору комісії від 01.07.2024, форму ведення обліку товарних запасів. В той час, як належного обґрунтування висновку про те, чому саме вже надана Форма ведення обліку товарних запасів суперечить вимогам Порядку № 496, акт перевірки не містить.

Представник позивача подав до суду додаткові пояснення, до яких долучені копії судових рішень.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України, суд зазначає, ухвалою судді від 25.02.2025 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін, за наявними у справі доказами.

Суд, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.

Головним управлінням ДПС у Рівненській області на підставі наказу «Про проведення фактичної перевірки» від 18.10.2024 № 2508п та відповідних направлень на перевірку №4577/ ЖЗ/17-00-07-05-15 від 18.10.2024, №4580/ЖЗ/17-00-07-05-15 від 18.10.2024 було проведено фактичну перевірку магазину Ябко за адресою: Рівненська область, м.Рівне, вул. Кулика і Гудачека, 23, ТРЦ «Екватор».

Фактичною підставою для проведення перевірки була інформація про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, що викладена в листі ДПС України № 19312/7/99-07-04-02-07 від 03.07.2024 та доповідній записці № 4264/17-00-07-05-10 від 22.11.2024.

Перед початком проведення фактичної перевірки за вказаною адресою, а саме о 15 год. 14 хв. 18.10.2024 було проведено контрольно-розрахункову операцію, зокрема було продано кабель Belkin Silicone USB-A to USB-C 2mв кількості 1 шт. за ціною 1099 грн. на підтвердження чого було видано відповідний розрахунковий документ.

Перевірка проведена в присутності продавця ОСОБА_1 , яка відмовилась від підписання та отримання Акту перевірки, про що було складено відповідний акт.

За результатами перевірки складено Акт (довідки) фактичної перевірки №16607/Ж5/17-00-07-05-17/45459088 від 24.10.2024.

Перевіркою встановлено порушення ТзОВ «Спешлтех» п. 12 ст. 3 Закону № 265/95-ВР порушення ведення в порядку встановленому законодавством обліку товарних запасів, п. 85.2 ст. 85 ПК України ненадання платником податків контролюючому органу документів, що належать та пов`язані з предметом перевірки. ГУ ДПС у Львівській області (за основним місцем обліку платника податків) прийнято ППР: від 04.12.2024 № 52045/13-01-07-09, яким до ТзОВ «Спешлтех» застосовано штрафні (фінансові) санкції на підставі cт. 20 Закону № 265/95-ВР на суму 365 511,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідача, позивач звернувся до суду із цим позовом.

При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов`язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 №2755-VI (далі також ПК України).

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, визначаються Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» №265/95-ВР від 06.07.1995 (надалі також Закон №265/95-ВР).

Як передбачено частиною першою статті 15 Закону №265/95-ВР контроль за додержанням суб`єктами господарювання порядку проведення розрахунків за товари (послуги), операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів, інших емітованих платіжних інструментів та інших вимог цього Закону здійснюють контролюючі органи шляхом проведення фактичних та документальних перевірок відповідно до Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 61.1 статті 61 ПК України, податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно з пунктом 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Порядок проведення фактичних перевірок, в тому числі й підстав їх призначення, регламентовано статтею 80 ПК України.

Так, згідно із положеннями пункту 80.1. статті 80 ПК України, фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи). Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом та за наявності хоча б однієї з підстав, визначених підпунктами 80.2.1 - 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 ПК України.

Судом встановлено, що підставою для проведення фактичної перевірки вказано дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі порядку ведення обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, ведення касових операцій, наявності свідоцтв, ліцензій, у тому числі на виробництво, обіг та зберігання підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та відповідно до п.п. 80.2.2 п. 80.2, керуючись ст. 20, п.п. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75, п. 80.8 ст. 80, п. 82.3 ст. 82 ПК України.

За приписами пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав: у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів (п.п. 80.2.2).

Суд звертає увагу на правове формулювання пункту 80.2 статті 80 ПК України, контекст якої передбачає (встановлює) можливість проведення перевірки, як за наявності виключно (хоча б) однієї підстави, указаної в цій нормі, так і за наявності одночасно декількох таких підстав у їх сукупності, що є мірою достатності для виникнення у контролюючого органу права на призначення перевірки.

Водночас запроваджене законодавцем правове регулювання у цій нормі зумовлює і певні особливості її застосування контролюючим органом, оскільки абзацом третім пункту 81.1 статті 81 ПК України закріплені обов`язкові вимоги до змісту наказу про призначення перевірки, зокрема, необхідність відображення у ньому підстави для її проведення, визначеної цим Кодексом.

Так, у відповідності до абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України, для проведення перевірки надаються копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.

Застосовуючи положення пункту 81.1 статті 81 ПК України, Верховний Суд, у постанові від 26 березня 2024 року у справі №420/9909/23 зазначив, що аналіз абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України не дає підстав для висновку, що в наказі про проведення перевірки в обов`язковому порядку має бути зазначено конкретну норму податкового або іншого законодавства, контроль за якими покладено на контролюючи органи, яка порушується платником. Реалізуючи мету, з якою ця справа розглядається у складі Судової палати, Верховний Суд формулює такий правовий висновок, який має забезпечити єдині підходи до оцінки правомірності наказів про призначення фактичних перевірок. У спорах цієї категорії перевірці підлягають як питання наявності обґрунтованих підстав для призначення перевірки, так і дотримання контролюючим органом вимог абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України під час оформлення рішення про призначення перевірки у формі наказу, їх узгодженість між собою. У випадку наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, не можна вважати протиправним наказ про її призначення, у якому наявне покликання на вимоги підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, але не розкрито зміст наявної/отриманої інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення податкового законодавства, не конкретизовано норми права, які ймовірно порушив платник, із зазначенням доказів такого порушення. Покликання у наказі на підпункт 80.2.2 пункт 80.2 статті 80 ПК України, що утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Такий наказ не можна вважати протиправним. Отже, якщо правовою підставою для проведення перевірки є відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України, який містить лише одну фактичну підставу для цього, то зазначення у наказі лише цього підпункту без розкриття його змісту та деталізації обставин не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його протиправним.

В силу положень частини п`ятої статті242 Кодексу адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року № 2747-IV, з наступними змінами та доповненнями (далі КАС України), при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В матеріалах справи міститься лист Державної податкової служби України №19312/7/99-07-04-02-07 від 03.07.2024 та доповідна № 4264/17-00-07-05-10 від 22.11.2024 щодо дотримання норм порядку проведення розрахункових операцій, в яких на підставі аналізу інформації, зроблено висновок про необхідність проведення детального аналізу діяльності господарських об`єктiв, де здiйснюсться реалiзацiя технiки (APPLE) шляхом проведення фактичних перевірок, зокрема, і магазину «Ябко» за адресою: Рівненська область, м. Рівне, вул. Кулика і Гудачека, 23, ТРЦ «Екватор».

Так, за змістом листа ДПС України від 03.07.2024 № 19312/7/99-00-07-04-02-07, з метою контролю вимог законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій та з огляду на інформацію, яку опублікував ОСОБА_1 на офіційному YouTube каналі «Плинський media» стосовно здійснення незаконної реалізації дороговартісної техніки «APPLE», яка потрапила на територію України без належного митного оформлення та сплати усіх необхідних податків та платежів, доручено територіальним підрозділам податкового аудиту посилити контроль та організувати на постійній основі збір податкової інформації щодо торгівельних об`єктів, де здійснюється продаж зазначеної продукції. Крім цього, доручено активізувати заходи податкового контролю щодо господарських об`єктів, де здійснюється реалізація техніки «APPLE» шляхом проведення фактичних перевірок з урахуванням вимог статті 80 ПК України.

Отже вказаний лист та доповідна записка в розумінні підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України є інформацією, яка дає підстави для призначення та проведення фактичних перевірок.

Враховуючи наведені обставини та правовий висновок Верховного Суду у постанові від 26 березня 2024 року у справі №420/9909/23, суд вважає, що наявність посилання у згаданому наказі на проведення перевірки на п.п.80.2.2 п.80.2 ст.80 ПК України, як на підставу проведення такої, фактичним підтвердженням чого є лист Державної податкової служби України від 03.07.2024 № 19312/7/99-00-07-04-02-07 та доповідна записка, не може вказувати на протиправність такого наказу, а тому доводи позивача щодо порушення процедури перевірки в цій частині не заслуговують на увагу.

У аспекті наведеного суд також звертає увагу на те, що наказ «Про проведення фактичної перевірки» від 18.10.2024 № 2508п за адресою: Рівненська область, м. Рівне, вул. Кулика і Гудачека, 23, ТРЦ «Екватор» містить відомості, зокрема, про:

- мету перевірки - дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі порядку ведення обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, ведення касових операцій, наявності свідоцтв, ліцензій, у тому числі на виробництво, обіг та зберігання підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами);

- вид перевірки - фактична перевірка;

- підстави для проведення перевірки - підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України;

- об`єкт, перевірка якого проводитиметься, магазин «Ябко» за адресою: Рівненська область, м. Рівне, вул. Кулика і Гудачека, 23, ТРЦ «Екватор».

Тож з урахуванням встановлених обставин справи суд вважає, що в контролюючого органу були наявні достатні правові підстави для проведення фактичної перевірки позивача. Зміст наявного у цій справі наказу про проведення фактичної перевірки відповідає усім передбаченим податковим законодавством вимогам.

Суд також враховує, що відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду викладеному в постанові від 08.09.2021 у справі №816/228/17 порушення, допущені під час призначення та проведення перевірки, можуть бути підставою для скасування рішення контролюючого органу у випадку, якщо такі порушення вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення. Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом. Таким чином, обставинами які підлягають доказуванню у таких категоріях справ є причинно-наслідковий зв`язок між процедурними порушеннями допущеними (на переконання платників податків) під час перевірки та правильністю висновків сформованими за результатом такої перевірки. Водночас відповідно до змісту позовної заяви позивач не наводить відомостей, які б свідчили про причинно-наслідковий зв`язок між порядком i підставами проведеної перевірки та встановленими порушеннями. За таких обставин доводи позивача про допущені податковим органом порушення, як от відсутні реквізити суб`єкта, який перевіряється та період діяльності, який буде перевірятися, а також відсутні підстави для проведення повторної аналогічної фактичної перевірки тієї ж господарської одиниці позивача з ідентичних підстав суд оцінює критично та не бере до уваги.

Як стверджує позивач, що працівниками ГУ ДПС у Рівненській області було порушено вимоги приписів п. 86. 5 ст. 86 Податкового кодексу України щодо оформлення результатів перевірки (акт перевірки не проходив встановленої процедури реєстрації).

Абзацами першим-третім п.86.1 ПК України визначено, що результати фактичних перевірок оформлюються актом або довідкою, які підписуються посадовими особами ДПС та платниками податків. Акт складається у разі виявлення порушень, тоді як довідка складається при їх відсутності. Акт перевірки підтверджує факт проведення перевірки та відображає її результати.

Згідно з ст. 86 п.5 ПК України, акт (довідка) про результати фактичних перевірок, визначених статтею 80 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючих органів, які проводили перевірку, реєструється не пізніше наступного робочого дня після закінчення перевірки. Акт (довідка) про результати зазначених перевірок підписується особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків та його законними представниками (у разі наявності). Підписання акта (довідки) таких перевірок особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків та/або його представниками та посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, здійснюється за місцем проведення перевірки або у приміщенні контролюючого органу. У разі відмови платника податків, його законних представників або особи, яка здійснювала розрахункові операції, від підписання акта (довідки), посадовими особами контролюючого органу складається акт, що засвідчує факт такої відмови. Один примірник акта або довідки про результати перевірки не пізніше наступного робочого дня після його складення реєструється в журналі реєстрації актів контролюючого органу і не пізніше наступного дня після його реєстрації вручається або надсилається платнику податків, його законному представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції.

Слід зазначити, що окремі недоліки, допущені податковим органом при оформленні рішення не впливають на факт доведеності складу податкового правопорушення, покладеного в основу прийнятого спірного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи те, факт порушення та норми які при цьому порушено підтверджується актом фактичної перевірки, враховуючи наявність в матеріалах справи розрахунку штрафних санкцій, таке прийняте спірне рішення в цій частині слід розцінювати як рішення з окремими дефектами, які не змінюють суті спірного рішення та не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, про його скасування.

Наявна в матеріалах справи копія акта містить усі необхідні реквізити, в тому числі реєстрації.

Як встановлено судом, уповноважений представник позивача відмовилася від підпису та отримання другого примірника акта. В свою чергу, інспекторами складено належний акт відмови від підписання та отримання акта фактичної перевірки.

Таким чином, процедурних порушень щодо здійснення фактичної перевірки, судом не встановлено.

Щодо суті зафіксованих актом перевірки порушень, які стали підставою для застосування до позивача фінансових санкцій суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 12 статті 3 Закону №-265/95-ВР суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. При цьому суб`єкт господарювання зобов`язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб`єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті).

Таким чином, пункт 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР зобов`язує суб`єктів господарювання (як юридичних осіб, так і фізичних осіб-підприємців (за виключенням перелічених в другому абзаці цієї норми осіб, до яких позивач не відноситься)) вести облік товарних запасів і у разі проведення перевірки надати документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження тих товарних запасів, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті). При цьому до 01 січня 2022 року суб`єкт господарювання зобов`язаний був надати такі документи під час проведення перевірки, а після цієї дати такий обов`язок має бути виконаним саме на початок її проведення.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 27.08.2024 у справі № 300/2879/22.

Згідно зі статтею 20 Закону № 265/95-ВР до суб`єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які здійснюють діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).

За змістом наведеної норми суб`єкт господарювання несе відповідальність за (окремо або в сукупності): 1) здійснення реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку; 2) ненадання під час перевірки документів, які підтверджують саме облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті).

Таким чином, ненадання на початок проведення перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться в місці продажу (господарському об`єкті), є самостійною підставою для застосування штрафної санкції на підставі статті 20 Закону № 265/95-ВР.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11.01.2024 у справі № 420/12275/22 та від 27.08.2024 у справі № 300/2879/22.

З цих підстав доводи позивача про те, що сама по собі відсутність на момент перевірки оригіналів первинних документів за місцем реалізації чи зберігання товарів, за умови, що ці товари належним чином обліковані відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не є підставою для застосування до юридичної особи фінансової санкції, передбаченої ст.20 Закону №265/95-ВР не відповідають обставинам справи та діючому законодавству, а позиція в постановах Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 810/3247/16, від 07.08.2018 у справі № 825/10/17, від 30.04.2020 у справі №803/954/14 та від 05.04.2023 у справі №420/7844/20 не є застосовною до спірних правовідносин з огляду на внесення змін до закону в цій частині.

Отже, після початку перевірки, яка в даному випадку була фактичною, саме на позивача було покладено обов`язок надати у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки, а у податкового органу їх прийняти та оцінити.

Відповідно до Акту (довідки) фактичної перевірки № 16607/Ж5/17-00-07-05-17/45459088 від 24.10.2024, перевіркою встановлено порушення ТзОВ «Спешлтех» п. 12 ст. 3 Закону № 265/95-ВР - порушення ведення в порядку встановленому законодавством обліку товарних запасів, п. 85.2 ст. 85 ПК України ненадання платником податків контролюючому органу документів, що належать та пов`язані з предметом перевірки.

Пунктом 85.2. статті 85 ПК України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Відповідно до пункту 85.4 статті 85 ПК України, при проведенні перевірок посадові особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

Однак до перевірки не надано у повному обсязі документів, що належать та пов`язані з предметом перевірки, зокрема, не надано документів в підтвердження обліку та походження товару, що знаходився в місці реалізації.

При цьому, суд зауважує, що у позивача було достатньо часу для надання відповідних документів. Проте, жодні відомості про перешкоди у наданні такого документу посадовим особам контролюючого органу під час перевірки, матеріали справи не містять.

Ведення бухгалтерського обліку, який є підставою для податкового обліку, регламентується Законом від 16.07.1999 № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями).

Статтею 9 Закону № 996, встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Враховуючи норми статті 9 Закону № 996, будь-який документ щодо ідентифікованого товару має силу первинного документу лише в разі фактичного здійснення господарської операції, що в свою чергу має підтверджуватися, в тому числі, реальним джерелом походження (виробництва) певного товару в обсязі, зазначеному у первинному документі та податковій накладній.

Статтею 4 Закону №996 визначено, що одним з основних принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності є превалювання суттєвості над формою операції враховуються у відповідності з їх суттєвості, а не тільки виходячи із юридичної форми.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 2 статті 3 Закону № 996 - фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Завданням обліку товару є забезпечення достовірності даних з надходження та відпуску товару. Не облікований товар, або його нестача розраховуються як різниця між залишками запасів (товарно-матеріальних цінностей), визначених на підставі документів бухгалтерського обліку, та фактичними залишками запасів (товарно-матеріальних цінностей), виявленими під час перевірки. Крім того, вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку.

Таким чином, суб`єкт господарювання зобов`язаний вести облік товарних запасів за місцем їх реалізації та здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку.

Суд зауважує, що накладні на переміщення № 32 від 17.10.2024 та № 32/1 від 19.10.2024 не підтверджують облік та походження товару, оскільки дані накладні створені особисто ТзОВ «СПЕШЛТЕХ» для переміщення товару з основного складу до торгової точки. При цьому, накладна на переміщення не є документом який дозволяє ідентифікувати постачальника та отримувача товару, а лише вказує на переміщення товару ТзОВ «СПЕШЛТЕХ» з одного складу на інший, що належать ТзОВ «СПЕШЛТЕХ».

З цих підстав і необгрунтованими є доводи позивача щодо неможливості подання таких документів на початок проведення перевірки з огляду на відсутність в позивача опису зняття залишків, оскільки обов`язок позивача подавати первинні документи на підтвердження походження та обліку товару передбачено не лише на товар, який виявлено контролюючим органом при перевірці, а на весь наявний товар, який знаходиться в місці продажу і реалізовується суб`єктом господарювання.

Слід зазначити, що 01 серпня 2020 року набрав чинності Закон України від 20 вересня 2019 року № 128-ІХ «Про внесення змін до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" та інших законів України щодо детінізації розрахунків у сфері торгівлі та послуг», яким стаття 20 Закону № 265/95-ВР викладена у новій редакції, де відповідальність суб`єктів господарювання передбачена не тільки за реалізацію необлікованих товарів, а і за ненадання документів, які підтверджують облік товарів.

Тобто, ненадання під час проведення перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу, визначено самостійною підставою для застосування штрафної санкції.

При цьому зазначеним Законом було уведено обов`язок суб`єктів господарювання надавати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи, що підтверджують облік та походження товарних запасів.

Такі висновки щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 280/6422/22.

Суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази, якими підтверджується наявність первинних документів в місці продажу товару на початок проведення перевірки.

Отже, з огляду на вимоги наведених приписів Закону №265/95-ВР, не надання на початок проведення перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу, є самостійною підставою для застосування штрафної санкції на підставі статті 20 Закону №265/95-ВР.

Документи не надано як до акту перевірки, так і не надано до заперечень на акт перевірки. В спірному випадку позивач такі докази не подав і суду, а судом не встановлено.

За таких обставин суд приходить до висновку, що як на початок проведення перевірки, так і під час проведення перевірки, в тому числі на вимогу контролюючого органу, позивачем не було подано всіх первинних документів в підтвердження факту походження та обліку товарів, які зазначені в описі зняття залишків і які знаходилися на реалізації в позивача згідно даних СОД РРО, що відповідно до диспозиції норми статті 20 Закону №265/95-ВР є підставою для застосування фінансової санкції.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до частини 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, підсумовуючи наведене вище, суд доходить висновку, що здійснені за наслідками проведеної контролюючим органом фактичної перевірки висновки про порушення Товариством з обмеженою відповідальністю СПЕШЛТЕХ вимог пункту 12 статті 3 Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та пункту 85.2 статті 85 ПК України є обґрунтованими, а оскаржуване рішення про застосування фінансових санкцій від 14.01.2025 №991/13-01-07-09 відповідає критеріям визначеним в частині 2 статті 2 КАС України.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством та довів правомірність прийнятого рішення, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають до задоволення.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 255, 262 КАС України, суд, -

в и р і ш и в :

У задоволенні позову відмовити повністю.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду..

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяКарп`як Оксана Орестівна