Рішення № 138190120, 14.07.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2026 рокусправа № 380/21386/25місто Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Радецької Марії Іванівни Східницької селищної ради Львівської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

у с т а н о в и в:

І. Стислий виклад позицій учасників справи

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Радецької Марії Іванівни Східницької селищної ради Львівської області, адреса: 82391, Львівська область, смт. Східниця, вул. Золота Баня, 3, у якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно Радецької Марії Іванівни Східницької селищної ради Львівської області №78761279 від 07 травня 2025 року про відмову ОСОБА_1 в проведенні реєстраційних дій;

- зобов`язати Державного реєстратора прав на нерухоме майно Радецьку Марію Іванівну Східницької селищної ради Львівської області здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а саме: житлового будинку АДРЕСА_2 за ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що законодавець чітко встановив процедуру розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, яка включає в себе перевірку документів на предмет відповідності таких вимогам законодавства, відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявності підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав. У спірному випадку відповідач відмовив позивачу у проведенні державної реєстрації прав з посиланням на пункт 4 частини першої статті 24 Закону № 1952-VI, якою передбачено, що підставою для відмови в державній реєстрації прав є подання документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Проте, відповідач приймаючи рішення про відмову у вчиненні реєстраційних дій державним реєстратором не взяв до уваги норми постанови Кабінету Міністрів України від 6 березня 2022 р. № 209 «Про деякі питання державної реєстрації та функціонування єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану», норми Цивільного законодавства та норми Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

Тому свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок видане компетентним органом, в межах їх повноважень, свідоцтво відповідає формі, затвердженій Інструкції, та зареєстроване у державному реєстрі речових прав бюром технічної інвентаризації, а тому свідоцтво є дійсним, а отже право власності позивача на житловий будинок АДРЕСА_2 , додатковому встановленню, або визнанню не підлягає. Реєстраційний напис від 05.11.1985 року вчинений БТІ є підтвердженням реєстрації речового права позивача в реєстрі речових прав, які виникли до 01.01.2013.

08.12.2025 від представника позивача до суду надійшли додаткові пояснення, які мотивовані тим, що під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року запитується реєстратором лише у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, а не в обов`язковому порядку, як про це помилково вказує відповідач шляхом направлення запиту. При цьому зі змісту рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій відсутня інформація, які саме відомості необхідні були відповідачу для проведення державної реєстрації прав, яка інформація у відповідача була відсутня при розгляді наданих позивачем документів або які документи не були надані позивачем, які необхідні для реєстрації. В той же час позивач надав відповідачу оригінали документів, які підтверджують його право власності на майно (свідоцтво про право власності, технічний паспорт та інші документи), на яких містились відомості про проведення реєстрації права власності до 01.01.2013. Наданий технічний паспорт виготовлений Мелітопольським міжміським бюро технічної інвентаризації на ім`я позивача 01.11.1985.

24.12.2025 від представника позивача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, які мотивовані тим, що враховуючи підстави для відмови у проведенні реєстраційних дій, а також необхідність застосування принципу ефективності судового захисту порушених прав у суду наявні законні підстави для задоволення позовних вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно позивача (що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ), шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав.

ІІ. Рух справи

Ухвалою від 03.11.2025 суддя залишив позовну заяву без руху.

Ухвалою від 17.11.2025 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.

Ухвалою від 15.12.2025 суд витребував докази.

Заходи забезпечення позову та доказів, у тому числі шляхом їх витребування, не вживались.

ІІІ. Фактичні обставини справи

5 листопада 1985 року ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва на право особистої власності на житловий будинок набув право власності на житловий будинок з належними йому будівлями та спорудами розташований за адресою: АДРЕСА_2 . Свідоцтво видано на підставі рішення виконкому Кам`янка Дніпровської міської ради народних депутатів № 103 від 17.09.1985. Житловий будинок в цілому 05.11.1985 зареєстровано в Мелітопольському міжміському бюро технічної інвентаризації на праві особистої власності за позивачем на підставі Свідоцтва на право особистої власності на житловий будинок від 05.11.1985, про що зроблено запис в реєстровій книзі № 3758, про що свідчить напис на зворотній стороні Свідоцтва за підписом начальника бюро технічної інвентаризації.

Під час оформлення документів про частково зруйноване житло та отримання грошової компенсації встановлено, що житловий будинок разом з надвірними будівлями та спорудами, розташовані за адресою АДРЕСА_2 не зареєстрований в «Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяження» за позивачем, а відомості про житловий будинок за зазначеною адресою відсутні в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується інформаційними довідками № 429131039 від 29.05.2025.

Позивач звернувся до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Східницької селищної ради Львівської області із заявою про внесення відомостей у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно на підставою Свідоцтва на право особистої власності на житловий будинок. Разом з заявою про реєстрацію позивач подав оригінал Свідоцтва про право особистої власності, оригінал технічного паспорту на будинок, копія паспорту, ідентифікаційного коду та інші документи на вимогу реєстратора.

25.03.2025 державний реєстратор прав на нерухоме майно ОСОБА_2 Східницької селищної ради Львівської області прийняв рішення №78010972 про зупинення розгляду заяви з підставі - неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному згаданим Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року, а саме: на підставі викладеного, керуючись Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, у зв`язку з чим було зупинена розгляд заяви до усунення зазначених вище обставин. Документи (відомості), які не подано заявником, мають бути подані ним державному реєстратору протягом 30 робочих днів з дня отримання цього рішення. Розгляд заяви буде відновлено за умови усунення обставин, що стали підставою для прийняття цього рішення. У разі не усунення обставин, що стали підставою для прийняття цього рішення, у зазначений строк, буде прийнято рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій.

07.05.2025 державний реєстратор прав на нерухоме майно Радецька М.І. Східницької селищної ради Львівської області прийняла рішення №78761279, про відмову позивачу в проведенні реєстраційних дій, мотивуючи тим, що після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 згаданого Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, а саме:

Відмовити у проведенні реєстраційних дій за заявою у зв`язку із зазначеними вище обставинами.

Вважаючи вказане рішення відповідача протиправним, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

IV. Позиція суду

Вирішуючи спір по суті, суд керується такими мотивами.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються, зокрема, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV (надалі - Закон №1952-IV).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з частиною третьою статті 3 Закону України № 1952-IV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону № 1952-IV будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом.

Проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав здійснюється у порядку визначеному Законом №1952-ІV та Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015 (надалі - Порядок №1127).

Згідно зі статтею 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Пунктом 2 частини першої статті 6 Закону №1952-IV встановлено, що суб`єктами державної реєстрації прав є виконавчі органи сільських, селищних та міських рад (крім міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення) які набувають повноважень у сфері державної реєстрації прав відповідно до цього Закону у разі прийняття відповідною радою такого рішення.

Частина третя статті 10 Закону №1952-IV визначає, що державний реєстратор: 1)встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями. 2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; 3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Згідно з частиною другою статті 12 Закону №1952-IV відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1952-ІV державна реєстрація прав проводиться, зокрема, в такому порядку: прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень.

Частиною другою статті 18 Закону №1952-IV встановлено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Пунктом 1 статті 20 Закону № 1952-IV визначено, що заява на проведення реєстраційних дій подається заявником у паперовій формі, а у випадках, передбачених законодавством, - в електронній формі разом з оригіналами документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, чи їх копіями, засвідченими державними органами, органами місцевого самоврядування (якщо оригінали таких документів відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування).

Статтею 23 Закону №1952-IV врегульовано порядок залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху.

Згідно з частиною 1 статті 23 Закону №1952-IV заяву про державну реєстрацію прав може бути залишено без руху в таких випадках: 1) подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством; 2) неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному цим Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року.

Відповідно до частини другої статті 23 Закону №1952-IV державний реєстратор у строк, встановлений для державної реєстрації прав, приймає рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та невідкладно повідомляє про це заявника.

Якщо заявник протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав виконав вимоги державного реєстратора, зазначені у відповідному рішенні, розгляд заяви відновлюється на підставі рішення державного реєстратора про відновлення розгляду заяви. Перебіг строку державної реєстрації прав продовжується з моменту усунення обставин, що стали підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду, з урахуванням часу, що минув до його зупинення (частина 3 статті 23 Закону №1952-IV).

Згідно з частиною четвертою статті 23 Закону №1952-IV рішення повинно містити вичерпний перелік підстав для зупинення розгляду заяви. Державний реєстратор не має права вимагати від заявника надання інших документів, крім тих, відсутність яких стала підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви, якщо інше не випливає з документів, що надані додатково.

У разі невиконання заявником зазначених у рішенні вимог у строк, встановлений у частині третій цієї статті, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав (частина 5 статті 23 Закону №1952-IV).

Частиною першою статті 24 Закону №1952-ІV встановлено перелік підстав відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зокрема, згідно з пунктом 8 частини першої статті 24 Закону № 1952-IV підставою для відмови в державній реєстрації прав є те, що після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав.

Частинами другою та п`ятою цієї ж статті передбачено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав. Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття. Відмова в державній реєстрації прав з підстав, не передбачених частиною першою цієї статті, заборонена.

Отже, законодавством регламентовано перелік підстав для відмови у державній реєстрації, який є виключним і не підлягає розширеному тлумаченню (постанова Верховного Суду від 10 червня 2021 року у справі № 638/13304/17).

Водночас згідно з частиною п`ятою статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що відмова в державній реєстрації прав з підстав, не передбачених частиною першою згаданої статті, заборонена.

Відповідно до абзацу першого пункту 12 Порядку №1127 розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на таке майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами, обтяженнями речових прав, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, залишення заяви без руху, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав, зокрема у зв`язку із прийняттям Радою національної безпеки і оборони України та введенням в дію Указом Президента України рішення про застосування санкцій, передбачених пунктами 1, 4, 7, 16 і 24-1 частини першої статті 4 Закону України "Про санкції".

Згідно з абзацом другим пункту 12 Порядку №1127 під час розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор використовує відомості Державного реєстру прав, зокрема його невід`ємної архівної складової частини, а також Державного земельного кадастру, Реєстру аграрних нот та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав.

Відповідно до пункту 18 Порядку №1127 за результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації. Рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації за умови вчинення дій та/або процедур, передбачених цим Порядком під час розгляду заяви, приймається державним реєстратором у будь-який час до закінчення строку державної реєстрації прав.

Виходячи із системного аналізу згаданих норм Закону №1952-IV та Порядку №1127 суд зазначає, що при прийнятті заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор перевіряє їх на наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, залишення заяви без руху, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.

Як встановив суд, позивач звернувся до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Східницької селищної ради Львівської області із заявою про внесення відомостей у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно на підставою Свідоцтва на право особистої власності на житловий будинок. Разом з заявою про реєстрацію позивач подав оригінал Свідоцтва про право особистої власності, оригінал технічного паспорту на будинок, копія паспорту, ідентифікаційного коду та інші документи на вимогу реєстратора.

Державний реєстратор прав на нерухоме майно ОСОБА_2 Східницької селищної ради Львівської області прийняв рішення №78010972 про зупинення розгляду заяви з підставі - неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному цим Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року, а саме:

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, у зв`язку з чим було зупинено розгляд заяви до усунення зазначених вище обставин. Документи (відомості), які не подано заявником, мають бути подані ним державному реєстратору протягом 30 робочих днів з дня отримання цього рішення. Розгляд заяви буде відновлено за умови усунення обставин, що стали підставою для прийняття цього рішення. У разі не усунення обставин, що стали підставою для прийняття цього рішення, у зазначений строк, буде прийнято рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій.

07.05.2025 державний реєстратор прийняв рішення №78761279 про відмову позивачу у проведенні реєстраційних дій, мотивуючи тим, що після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, а саме:

Відмовити у проведенні реєстраційних дій за заявою у зв`язку із зазначеними вище обставинами.

Суд у світлі спірних відносин звертає увагу на те, що вказана підстава для відмови, не зазначена серед підстав, визначених частиною першою статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

При цьому, стаття 41 Конституції України визначає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Частиною першою статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

З приписів статті 392 ЦК України випливає, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивачем у позові про визнання права власності є особа, яка вже є власником. Вказана стаття не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Тобто, до 2013 року державна реєстрація таких об`єктів нерухомого майна вже проводилася, але реєстр вівся у паперовій формі і зберігався в архіві відповідного БТІ.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 року у справі №334/3161/17 дійшла висновку, що особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності.

Суд вказує на те, що відповідач не вчинив жодних дій на самостійне отримання відомостей із реєстру, а лише вказав на необхідність надання вказаних документів позивачем.

Суд зауважує, що відсутність у державного реєстратора можливості направити запит до організацій, які проводили оформлення та/або реєстрацію прав, що передбачено положеннями статті 10 Закону № 1952-IV, не може позбавляти права особи на державну реєстрацію права власності та слугувати підставою для відмови у проведенні державної реєстрації.

Також, як вже зазначав суд, стаття 11 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" визначає, що на тимчасово окупованій території право власності охороняється згідно із законодавством України. За державою Україна, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, у тому числі територіальною громадою міста Севастополя, державними органами, органами місцевого самоврядування та іншими суб`єктами публічного права зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.

За фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу, підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.

Набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території. У разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на тимчасово окупованій території орган державної реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України.

Отже, система державної реєстрації прав, яка проводиться відповідно до Закону, запроваджена в Україні з 01.01.2013, до цього часу державна реєстрація права власності та інших речових прав на об`єкти нерухомого майна, які розташовані на земельних ділянках, проводилася реєстраторами БТІ в Реєстрі права власності на нерухоме майно та на паперових носіях (реєстрових книгах та реєстраційних справах), які зберігаються в БТІ. При цьому Закон про державну реєстрацію не розмежовує, чи була проведена реєстрація у Державному реєстрі прав, інших електронних реєстрах або на паперових носіях.

Суд враховує, що при прийнятті рішення про відмову у вчиненні реєстраційних дій державний реєстратор не взяв до уваги постанову КМУ від 06.03.2022 № 209 "Про деякі питання державної реєстрації та функціонування єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану", норми Цивільного законодавства та Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".

Слід урахувати, що Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та станом на дату розгляду справи триває.

Як зазначено вище, набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території. У разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на тимчасово окупованій території орган державної реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України.

Суд звертає увагу, що система державної реєстрації прав, яка проводиться відповідно до Закону № 1952-IV, запроваджена в Україні з 01.01.2013, до цього часу державна реєстрація права власності та інших речових прав на об`єкти нерухомого майна, які розташовані на земельних ділянках, проводилася реєстраторами БТІ в Реєстрі права власності на нерухоме майно та на паперових носіях (реєстрових книгах та реєстраційних справах), які зберігаються в БТІ. При цьому Закон про державну реєстрацію не розмежовує, чи була проведена реєстрація у Державному реєстрі прав, інших електронних реєстрах або на паперових носіях.

Тобто, до 2013 року державна реєстрація таких об`єктів нерухомого майна вже проводилася, але реєстр був паперовий і зберігався в архіві відповідного БТІ.

Відповідно до частини 3 статті 3 Закону № 1952-IV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

У зв`язку із зазначеним, прийняте рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно про відмову в проведенні реєстраційних дій з причин відсутності підтвердженої інформації державної реєстрації права власності до 01.01.2013 на будинок є таким, що порушує матеріальне право позивача та підлягає скасуванню, а відтак позовні вимоги у цій частині необхідно задовольнити.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Щодо позовної вимоги зобов`язати відповідача здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а саме: житлового будинку АДРЕСА_2 за ОСОБА_1 , суд зазначає таке.

Відповідно до статті 11 Закону № 1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Аналіз вказаних положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" дає підстави стверджувати, що під час розгляду заяви про державну реєстрацію і поданих документів державний реєстратор має виключну компетенцію у питаннях встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутності суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно.

Державна реєстрація прав на нерухоме майно відноситься до компетенції державного реєстратора, який приймає відповідне рішення за умови відповідності заявлених прав, поданої заяви та долучених до неї документів вимогам, встановленим законом.

Разом із тим, суд звертає увагу на те, що законодавець чітко передбачив як підстави, порядок, строки, процедуру проведення реєстраційних дій щодо речових прав на нерухоме майно, так і порядок, строки, відповідну процедуру та підстави для відмови у проведенні таких реєстраційних дій.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

При цьому, на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Суд зауважує, що відсутність у державного реєстратора можливості направити запит до організацій, які проводили оформлення та/або реєстрацію прав, що передбачено положеннями статті 10 Закону № 1952-IV, не може позбавляти права особи на державну реєстрацію права власності та слугувати підставою для відмови у проведенні державної реєстрації.

Таким чином, суд дійшов висновку, що з метою ефективного захисту прав позивача, слід зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про здійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, та прийняти відповідне рішення, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

V. Судові витрати

Відповідно до статті 139 КАС України на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути сплачений судовий збір у розмірі 1937,92грн.

Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд

в и р і ш и в :

позов ОСОБА_1 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Радецької Марії Іванівни Східницької селищної ради Львівської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно Радецької Марії Іванівни Східницької селищної ради Львівської області №78761279 від 07 травня 2025 року про відмову в проведенні реєстраційних дій.

Зобов`язати Державного реєстратора прав на нерухоме майно Радецьку Марію Іванівну Східницької селищної ради Львівської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.03.2026 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме: житлового будинку АДРЕСА_2 та прийняти за результатами її розгляду, в установленому порядку, відповідне рішення, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

В іншій частині позовних вимог відмовити повністю.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державного реєстратора прав на нерухоме майно Радецької Марії Іванівни Східницької селищної ради Львівської області, адреса: 82391, Львівська область, смт. Східниця, вул. Золота Баня, 3 на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 судовий збір у розмірі 1937 (одна тисяча дев`ятсот тридцять сім)грн 92коп.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Суддя Гулик Андрій Григорович