Рішення № 138189376, 13.07.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 року Справа № 280/4295/26 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Батрак І.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження матеріали адміністративної справи

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області

до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області

про визнання протиправним рішення, його скасування та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі ГУ ПФУ у Львівській області, відповідач 1), до Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі ГУ ПФУ в Запорізькій області, відповідач 2), в якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача 1 від 03.04.2026 №083850029562 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, передбачену п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

зобов`язати відповідача 1 зарахувати до пільгового стажу роботи відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» по Списку №2 позивача періоди з 14.07.1988 по 09.11.1988; з 19.02.1991 по 13.02.1996; з 02.02.1998 по 15.04.1998; з 16.04.1998 по 07.11.2001; з 01.07.2002 по 31.01.2006; 01.02.2006 по 31.03.2007; з 01.04.2007 по 14.10.2014; з 20.04.2021 по 04.05.2022; 03.04.2023 по 31.01.2024; з 01.02.2024 по 11.04.2025;

зобов`язати відповідача 1 призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до заяви від 27.03.2026;

зобов`язати відповідача 2 здійснити з 27.03.2026 позивачу нарахування та виплату пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2, передбачену п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

На обґрунтування позовних вимог у позовній заяві вказує, що періоди трудової діяльності позивача підтверджені належним чином оформленими документами, наданими ним разом із заявою про підтвердження стажу роботи. Наголошує, що достовірність жодного із записів у трудовій книжці ГУ ПФУ у Львівській області не ставилась під сумнів, оскільки (дослівно): «за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди». Вважає, що рішення відповідача 1 від 03.04.2026 №083850029562 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах є протиправним, а отже змушений звертатися до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою суду від 07.05.2026 позовна заява залишена без руху та позивачу надано строк для усунення зазначених судом недоліків позовної заяви. У встановлений судом строк недоліки позовної заяви позивачем було усунуто.

Ухвалою судді від 13.05.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному статтею 262 КАС України. Відповідачам запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

Відповідач 2 позов не визнав, 25.05.2026 через систему «Електронний суд» надіслав до суду відзив на позовну заяву (вх. №28874), у якому пояснює, що ГУ ПФУ в Запорізькій області заяву позивача про призначення пенсії не розглядали та рішення щодо неї не приймали, отже не вчиняли протиправних дій щодо позивача, а тому не має відповідати в частині позовних вимог про зобов`язання зарахувати до пільгового стажу роботи по Списку №2 зазначених періодів та призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до заяви від 27.03.2026. На підставі викладеного, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідач 1 позов також не визнав, 01.06.2026 направив до суду відзив на позовну заяву (вх. №30230), у якому зазначає, що аналіз норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», Порядку № 637 та Порядку № 18-1 дає підстави дійти висновку, що необхідними умовами для виникнення в особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до пункту 2 ч. 2 ст. 114 цього Закону є встановлення факту перебування особи на посаді та/або виконання нею робіт, що містяться у Списку № 2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці. Відсутність підтвердження вищезгаданих обставин не породжує виникнення права на зарахування періодів роботи до пільгового стажу. Зауважує, що у зв`язку із тим, що позивачем при зверненні за призначенням пенсії не подано довідки уточнюючої факт перебування особи на посаді та виконання нею робіт, що містяться у Списку № 2, тому при розгляді документів йому не враховано періоди роботи до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України, справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Згідно з відомостями трудової книжки НОМЕР_1 від 14.07.1988, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема:

з 14.07.1988 по 09.11.1988 працював в Запорізькому управлінні «Рембудмонтаж» треста «АвтоЗАЗрембудмонтаж» на посаді електрогазозварювальника 4 розряду на дільниці №2;

з 19.02.1991 по 13.02.1996 працював в Запорізькому управлінні ремонтно-будівельних монтажних робіт треста «АвтоЗАЗрембудмонтаж» електрогазозварювальником 4 розряду на дільниці №2;

з 02.02.1998 по 15.04.1998 працював в Запорізькому управлінні ремонтно-будівельних монтажних робіт треста «АвтоЗАЗрембудмонтаж» електрогазозварювальником 4 розряду на дільниці №2.

з 16.04.1998 по 07.11.2001 працював в Будуправлінні 1 ГРП «Автобудтрест» ЗАТ «АвтоЗАЗ-Деу» м. Запоріжжя на посаді електрогазозварювальника 4 розряду на дільниці №2 , 01.12.2000 присвоєний 5 розряд електрогазозварювальника);

з 01.07.2002 по 31.01.2006 працював в Будуправлінні 1 ГРП «Автобудтрест» ЗАТ «АвтоЗАЗ-Деу» м. Запоріжжя на посаді електрогазозварювальника 5 розряду;

з 01.02.2006 по 31.03.2007 працював в «Будуправлінні 1» на посаді електрогазозварювальника 5 розряду;

з 01.04.2007 по 14.10.2014 працював в Будівельному управлінні ТОВ «ЗАЗінвестбуд» на посаді електрогазозварювальника 6 розряду;

з 20.04.2021 по 04.05.2022 працював в ВАТ «ЮКОН» електрогазозварником;

з 03.04.2023 по 31.01.2024 працював слюсарем-ремонтником ТОВ «УКР МІТ ГРУП»;

з 01.02.2024 по 11.04.2025 працював слюсарем-ремонтником ТОВ «СТУК ТЕХНІКАЛ» ;

з 15.04.2025 та по цей час працює слюсарем ремонтником в ТОВ «Міт Сторі».

27.03.2026 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Запорізькій області з заявою про призначення пенсії за віком пільгових згідно з п. 2 ч. 2 ст. 114 Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Однак, рішенням ГУ ПФУ у Львівській області №083850029562 від 03.04.2026, яким опрацьовано заяву за принципом екстериторіальності, позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (Список № 2) за відсутністю необхідного пільгового стажу. Вік заявника 55 років 06 місяців 09 днів. Страховий стаж особи становить 34 роки 05 місяців 14 днів. Пільговий стаж особи не підтверджений. Результати розгляду документів, доданих до заяви: *за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди. Пільговий стаж визначити неможливо, оскільки відсутня довідка про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (згідно з Додатком 5). Відповідно до п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №637 від 12.08.1993 для визначення права на пільгове пенсійне забезпечення приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їхніх правонаступників...Робота у шкідливих та важких умовах після 21 серпня 1992 відповідно до п. 4.1 Порядку застосування Списків №1 та №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах №383 від 18.11.2005, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України, зараховується до пільгового стажу, якщо право на це підтверджене результатами атестації робочого місця

Про прийняте рішення позивача було повідомлено листом ГУ ПФУ в Запорізькій області від 08.04.2026 № 0800-0207-8/30034.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі - Закон № 2148-VIII), що доповнив Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) розділом XIV-1, який містить ч. 1 ст. 114 такого змісту: «Право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону».

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Аналогічні норми містить Закон України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», стаття 13 якого визначає порядок призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Як визначено п. «б» ч.1 ст.13 Закону України №1788-ХІІ, на пільгових умовах право на пенсію за віком незалежно від місця останньої роботи мають працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах зі шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 22 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Щодо не врахування до пільгового стажу позивача за Списком №2 періодів його періоди з 19.07.1988 по 02.11.1988, з 04.03.1991 по 20.06.1994, з 21.06.1994 по 05.10.1994, з 06.10.1994 по 20.02.2002, з 25.05.2005 по 30.09.2006, з 15.05.2007 по 30.11.2007, з 10.01.2012 по 31.01.2025 суд вказує про таке.

Положеннями ст. 56 Закону №1788-XII встановлено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до ст. 62 Закону основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 10 Порядку для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.

Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів. Уточнююча довідка з підприємства надається лише у випадку відсутності записів у трудовій книжці.

Кабінетом Міністрів України постановою №637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пункт 1 Порядку № 637 аналогічно приписам ст. 62 Закону №1788-ХІІ визначає, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, - є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з п.3, 20 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Виходячи з викладеного суд підсумовує, що згідно з приведеними вище правовими нормами - основним документом на підтвердження пільгового стажу роботи є трудова книжка, і лише за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, зокрема: архівними та уточнюючими довідками, виписками із наказів, особовими рахунками і відомостями на видачу заробітної плати, посвідченнями, характеристиками, письмовими трудовими договорами і угодами з відмітками про їх виконання, тощо. Уточнюючі довідки мають подаватися у разі, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач має відповідні записи в трудовій книжці НОМЕР_1 від 14.07.1988, які підтверджують факт роботи його з 14.07.1988 по 09.11.1988; з 19.02.1991 по 13.02.1996; з 02.02.1998 по 15.04.1998; з 16.04.1998 по 07.11.2001; з 01.07.2002 по 31.01.2006; 01.02.2006 по 31.03.2007; з 01.04.2007 по 14.10.2014; з 20.04.2021 по 04.05.2022 на посаді електрогазозварника; з 03.04.2023 по 31.01.2024; з 01.02.2024 по 11.04.2025 на посаді слюсаря-ремонтника, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення як такі, що зазначені у Списках № 2, чинних у відповідні періоди часу.

При цьому Список № 2 виробництв, цехів, професій і посад, робота в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах і в пільгових розмірах, затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 № 1173 містить у собі посади газозварників, електрозварників та електрогазозварників (розділ ХХХІІ "Загальні професії").

Список № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком (по старості) на пільгових умовах, затверджений постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.1991 № 10, містить професії газозварників, електрозварників та електрогазозварників (розділ ХХХІІІ "Загальні професії").

Список № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 № 162, містить професії газозварників, електрогазозварників, зайнятих на різанні і ручному зварюванні, на напівавтоматичних машинах, а також автоматичних машинах із застосуванням флюсів, що містять шкідливі речовини не нижче 3 класу небезпеки, електрозварювальників на автоматичних і напівавтоматичних машинах, зайнятих зваркою в середовищі вуглекислого газу, на роботах з застосуванням флюсів, що містять шкідливі речовини не нижче 3 класу небезпеки, а також на напівавтоматичних машинах, електрозварників ручного зварювання (розділ XXXІІІ "Загальні професії").

Список № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 № 36, містить професії газозварників, електрогазозварників, зайнятих різанням та ручним зварюванням, на напівавтоматичних машинах, а також автоматичних машинах із застосуванням флюсів, що містять шкідливі речовини не нижче 3 класу небезпеки, електрозварників на автоматичних та напівавтоматичних машинах, зайнятих зварюванням у середовищі вуглекислого газу, на роботах із застосуванням флюсів, що містять шкідливі речовини не нижче 3 класу небезпеки, а також на напівавтоматичних машинах, електрозварників ручного зварювання (розділ XXXІІІ "Загальні професії").

Список № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 № 461, містить професії газозварників, електрогазозварників, зайнятих різанням та ручним зварюванням, на напівавтоматичних машинах, а також автоматичних машинах із застосуванням флюсів, що містять шкідливі речовини не нижче 3 класу небезпеки, електрозварників на автоматичних та напівавтоматичних машинах, зайнятих зварюванням у середовищі вуглекислого газу, на роботах із застосуванням флюсів, що містять шкідливі речовини не нижче 3 класу небезпеки, а також на напівавтоматичних машинах, електрозварників ручного зварювання (розділ XXXІІІ "Загальні професії").

Тобто професія електрозварників, газозварників та електрогазозварників в спірний період була передбачена в усіх редакціях Списку № 2.

Професія слюсар-ремонтник передбачена Списком №2 розділом ХІІІ підрозділом 13а-3б, затвердженого постановою КМУ від 16.01.2003 №36, розділом ХІІІ, затвердженого постановою КМУ від 24.06.2016 № 461.

Порядком застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №383, встановлено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.

Отже необхідною умовою для зарахування стажу роботи до стажу, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах після 21.08.1992 є також проведення відповідної атестації робочого місця з метою підтвердження пільгового характеру виконуваної роботи за такою посадою.

Відповідно до п. 4.2 Порядку № 383 результати атестації (як уперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, упродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінились докорінні умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 № 442 (далі - Порядок № 442) та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01.09.1992 № 41 (далі - Методичні рекомендації).

Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Згідно з п. 4 Порядку № 442 та пп. 1.5 п. 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Відтак, своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.

При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списків № 1, №2, робоче місце за якою підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов`язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 520/15025/16-а від 19.02.2020 сформулювала правовий висновок, згідно з якою особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.

При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах.

З огляду на викладене, непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому, контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зазначає, що назви професій, зазначені в трудовій книжці, наказах підприємств, довідках, можуть відрізнятися від назв, передбачених законодавчими актами України, при цьому суть виконуваної роботи не змінюється і наявний однаковий вплив всіх факторів виробничого середовища і трудового процесу, супутніх соціально-економічних факторів, що впливають на здоров`я і працездатність працівників цієї професії в процесі трудової діяльності.

Щодо висновків пенсійного органу про обов`язковість подання довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, то суд зазначає, що відповідно до положень ст. 62 Закону №1788-XII та п. 1 Порядку №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Суд враховує той факт, що пенсійний орган не заперечує, що у спірні періоди позивач працював зі шкідливими і важкими умовами праці, роботах на яких дає право виходу на пенсію на пільгових умовах за наявності достатнього трудового стажу. Трудова книжка позивача містить відповідні записи про його роботу у спірні періоди, що не заперечується пенсійним органом.

У відповідності до ч. 2 ст. 44 Закону № 1058-IV призначення пенсії за віком здійснюється автоматично (без звернення особи) у разі набуття застрахованою особою права на призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, на підставі відомостей, наявних у системі персоніфікованого обліку, якщо до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, особа не повідомила про бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.

У разі відсутності в системі персоніфікованого обліку даних про страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком (у тому числі за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку), територіальний орган Пенсійного фонду інформує застраховану особу, у тому числі через її особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду, про відсутність таких відомостей та необхідність їх подання (за наявності). Документи про страховий стаж можуть бути подані до територіального органу Пенсійного фонду або через особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду.

Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-IV).

За приписами абз. 2 - 4 п. 4.3 розділу ІV Порядку № 22-1 рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника органу, що призначає пенсію, на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.

Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається значний обсяг прав та обов`язків в органів Пенсійного фонду при вирішенні питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення.

При цьому, ГУ ПФУ у Львівській області не надано суду доказів, які б підтверджували той факт, що ними вчинялись певні дії щодо здійснення зустрічної перевірки первинних документів для підтвердження стажу позивача.

На переконання суду, відповідачем 1 не здійснено усіх необхідних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна додатково підтвердити стаж позивача.

Таким чином, періоди роботи позивача з 14.07.1988 по 09.11.1988; з 19.02.1991 по 13.02.1996; з 02.02.1998 по 15.04.1998; з 16.04.1998 по 07.11.2001; з 01.07.2002 по 31.01.2006; 01.02.2006 по 31.03.2007; з 01.04.2007 по 14.10.2014; з 20.04.2021 по 04.05.2022; 03.04.2023 по 31.01.2024; з 01.02.2024 по 11.04.2025 підлягають зарахуванню до пільгового стажу позивача. Отже, рішення відповідача 1 від 03.04.2026 №083850029562 про відмову в зарахуванні спірних періодів роботи позивача до пільгового страхового стажу, передбаченого Списком №2, є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо обраного способу захисту порушеного права.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п.145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

При цьому, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв`язку зі ст. 2, 5 КАС України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

Щодо вимог в частині зобов`язання відповідача 1 призначити пенсію відповідно до заяви від 27.03.2026 суд зазначає, що такий спосіб захисту, як зобов`язання прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

Таким чином, оскільки питання призначення/перерахунку позивачу пенсії віднесено до виключної компетенції відповідача та приймаючи до уваги, що відповідач не зарахував спірний стаж роботи позивача, а суд позбавлений повноважень розраховувати необхідний для призначення пенсії стаж, позовна вимога про зобов`язання призначити пенсію за віком задоволенню не підлягає.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання ГУ ПФУ у Львівській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 14.07.1988 по 09.11.1988; з 19.02.1991 по 13.02.1996; з 02.02.1998 по 15.04.1998; з 16.04.1998 по 07.11.2001; з 01.07.2002 по 31.01.2006; 01.02.2006 по 31.03.2007; з 01.04.2007 по 14.10.2014; з 20.04.2021 по 04.05.2022; 03.04.2023 по 31.01.2024; з 01.02.2024 по 11.04.2025, у зв`язку із чим повторно розглянути заяву позивача від 27.03.2026 щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням висновків суду по даній справі.

Крім того, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог щодо зобов`язання відповідача 2 нарахувати та виплачувати позивачу пенсію за віком з 27.03.2026, оскільки вказані вимоги є передчасними через відсутність рішення про призначення позивачу пенсії за віком.

За приписами ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Згідно із ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1064,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ у Львівській області, яким прийняте протиправне рішення, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Що стосується стягнення з відповідача 1 судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд зазначає наступне.

Частинами 1 та 2 ст. 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1-5 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на правову допомогу, суд враховує таке.

Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16.11.2000 №13-рп/2000, від 30.09.2009 №23-рп/2009 та від 11.07.2013 №6-рп/2013.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Так, на підтвердження витрат на правничу допомогу договір про надання правничої допомоги від 08.12.2025, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, ордер АР №1297761 від 06.05.2026 на надання правничої (правової) допомоги; додаткова угода від 06.05.2026 до Договору про надання правничої допомоги, акт виконаних робіт від 06.05.2026 на суму 6000,00 грн.

За змістом ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути сумірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини 5 цієї статті Кодексу суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас, відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Так, у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі №826/841/17 Верховний Суд дійшов правового висновку, що суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У постанові Верховного Суду від 05.09.2019 по справі №826/841/17 Верховний Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Таким чином витрати на правничу допомогу мають бути фактичними в розрізі реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності), а їх розмір повинен бути обґрунтований та документально підтверджений.

Ознайомившись з поданими представником позивача документами, суд не вважає їх достатніми для вирішення питання про присудження до стягнення за рахунок відповідача понесених витрат на правничу допомогу, оскільки з вказаних документів не вбачається, що вказані послуги були надані адвокатом саме у Запорізькому окружному адміністративному суді у межах даної справи.

Так, відповідно до договору від 08.12.2025 про надання правової допомоги (п. 1) адвокат надає правову допомогу клієнту щодо захисту, представництва, інших видів правничої допомоги, а також з надання консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу клієнта, складання заяв, скарг, запитів, процесуальних та інших документів, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, а також сприяння їх відновленню в разі порушення.

Крім того, 06.05.2026 сторонами до Договором підписаний акт виконаних робіт, згідно з яким адвокат Стариченко М.П. виконав наступні роботи (надано такі послуги): консультація, підготовка позовної заяви, вартість 6000,00 грн.

При цьому, актом від 06.05.2026 підтверджується оплата послуг за надані послуги у сумі 6000,00 грн.

Разом із цим, додаткової ідентифікації наданих адвокатом послуг надані позивачем документи не містять, зокрема і посилання на учасників, предмет справи. Вказаний акт не містить також посилання на договір від 08.12.2025 про надання правничої допомоги, долучений до матеріалів справи.

Крім того, позивач або представник позивача заяви про намір подати протягом п`яти днів після прийняття рішення по справі відповідні докази про витрати на правову допомогу у передбачений ч. 7 ст. 139 КАС України спосіб та строк не подавали, а матеріали справи не містять.

Суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», в яких ЄСПЛ, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними, а їх розмір обґрунтованим.

Таким чином, враховуючи вимоги ст. 134 КАС України, позицію Верховного Суду, суд приходить до висновку, що подані документи не можуть слугувати достатніми та належними доказами для підтвердження понесених позивачем судових витрат саме у справі №280/4295/26, а тому суд не знаходить підстав для їх стягнення.

Керуючись статтями 9, 77, 134, 139, 242-246, 255, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, буд. 10, код ЄДРПОУ 13814885), до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним рішення, його скасування та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 03.04.2026 №083850029562 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 період його роботи з 14.07.1988 по 09.11.1988; з 19.02.1991 по 13.02.1996; з 02.02.1998 по 15.04.1998; з 16.04.1998 по 07.11.2001; з 01.07.2002 по 31.01.2006; 01.02.2006 по 31.03.2007; з 01.04.2007 по 14.10.2014; з 20.04.2021 по 04.05.2022; 03.04.2023 по 31.01.2024; з 01.02.2024 по 11.04.2025 до пільгового стажу за Списком №2, у зв`язку із чим повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.03.2026 щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням висновків суду по даній справі.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 1064,96 грн.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя І.В. Батрак