Рішення № 138189309, 14.07.2026, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

14 липня 2026 року м. Ужгород№ 260/3549/26 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаврилка С.Є., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Мукачівського міськрайонного суду в особі керівника апарату суду, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області про зобов`язання вичинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

21 травня 2026 року до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом звернулася ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Мукачівського міськрайонного суду в особі керівника апарату суду (89601, Закарпатська область, м. Мукачево, вул. Андрія Літуна, 13, код ЄДРПОУ 37358617), Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області (88017, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Загорська, 30, код ЄДРПОУ 26213408), яким, з врахуванням повернення позовної заяви в частині вимог в, просить суд: «Здійснити виплату компенсації всіх сум ненарахованих при звільненні працівникові; 2. Відшкодувати суму за час затримки при звільненні».

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року даний позов було залишено без руху.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 червня 2026 року позовну заяву в частині позовних вимог, що стосувалися визнання протиправним та скасування наказу Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 грудня 2025 року № 63/02.3-03 «Про звільнення ОСОБА_2 », поновлення на займаній посаді та стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу повернуто позивачеві відповідно до статті 169 частини 4 пункту 9 КАС України.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 червня 2026 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній справі в частині вимог позивача щодо «здійснення виплати компенсації всіх сум ненарахованих при звільненні працівникові та відшкодування сум за час затримки при звільненні».

Вимоги мотивовані тим, що позивач, працювала в Мукачівському міськрайонному суді Закарпатської області з 14 жовтня 2003 року, безпосередньо на посаді начальника відділу документального забезпечення (канцелярія) суду з 19 січня 2016 року по 17 грудня 2025 року та була державним службовцем. Зазначає, що при її звільненні 17 грудня 2025 року відповідачем не в повному обсязі було здійснено виплату всіх сум, у зв`язку із чим, позивач звернулася до відповідача з вимогою провести відповідні виплати та повідомити причини невиплати заробітної плати у повному обсязі. Зазначає, що за період роботи 2020, 2021, 2022 та 2025 роки не було нараховано та не виплачена за кожний місяць премію: за листопад 2020 року, за жовтень, листопад, грудень 2021 року, лютий-грудень 2022 року, січень-жовтень 2023 року, за березень-грудень 2025 року, а за січень, лютий 2025 року премія було нарахована в розмірі 5%, в порівнянні з іншими працівниками, яка становила 30%, за 2024 рік премія було виплачена у меншому розмірі в порівнянні з іншими працівниками. Крім того, за період роботи 2020-2025 роки виплата премії за інтенсивність праці не здійснювалась та повинна бути компенсована. На думку позивача, їй не була компенсована щорічна відпустка за період роботи 2024-2025 роки. З 14 жовтня 2025 року по грудень 2025 року позивач набула права на відпустку за 2026 рік та матеріальну допомогу на оздоровлення, які не були компенсовані під час звільнення. Позивачка у позовній заяві стверджує, що за період роботи з 2020 по 2024 рік їй не було нараховано та виплачено грошову компенсацію за роботу у вихідні дні. Позивач зазначає, що за період роботи з 2020 по 2024 рік сума нарахування надбавки за ранг державного службовця безпідставно становила 600 гривень. Стверджує, що незважаючи на присвоєння їй 4-го рангу державного службовця, розмір цієї надбавки у фінансових розрахунках суду не змінився. На думку позивача у зв`язку зі звільненням працівника на неї було покладено виконання обов`язків за вакантною посадою державного службовця, однак доплату за сумісництвом відповідачем не було їй виплачено.

До суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідача, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимоги, просив у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Згідно зі статтею 262 частиною 5 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до статті 4 частини 1 пункту 10 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Розглянувши подані сторонами докази, (заслухавши сторони та їх представників) всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що ОСОБА_1 працювала в Мукачівському міськрайонному суді Закарпатської області на посаді начальника відділу документального забезпечення суду з 19 січня 2016 року по 17 грудня 2025 року та була державним службовцем.

Наказом №63/02.3-03 від 17 грудня 2025 року керівника апарату Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області позивачку звільнено з посади начальника відділу документального забезпечення (канцелярія) у зв`язку з отриманням негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності відповідно до пункту 3 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (а.с. 62).

25 лютого 2026 року позивач звернулася до Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області із заявою щодо виплати компенсації всіх сум ненарахованих при звільненні.

Розглянувши вказану заяву, листом від 10 березня 2026 року позивачу було відмовлено у нарахуванні та виплаті компенсації сум, у зв`язку із відсутністю підстав для такої виплати (а.с.а.с. 20-22).

Вирішуючи даний адміністративний позов по суті, суд зазначає наступне.

Щодо належного відповідача у справі суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 частини 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами 1 та 3 статті 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України Про оплату праці та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно пункту 7 частини 1 статті 7 Закону України "Про державну службу" № 889-VIII, від 10.12.2015 (далі по тексту - Закон України № 889-VIII) встановлено, що державний службовець має право на оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).

Статтею 50 частинами 1-3 Закону України №889-VIII визначено, що держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи. Заробітна плата державного службовця складається з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 6) премії (у разі встановлення). За результатами роботи та щорічного оцінювання службової діяльності державним службовцям можуть встановлюватися премії. До премій державного службовця належать: 1) премія за результатами щорічного оцінювання службової діяльності; 2) місячна або квартальна премія відповідно до особистого внеску державного службовця в загальний результат роботи державного органу; 3) місячна або квартальна премія за належне виконання умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення). При цьому загальний розмір премій, передбачених пунктом 2 цієї частини, які може отримати державний службовець за рік, не може перевищувати 30 відсотків фонду його посадового окладу за рік.

Відповідно до статті 52 Закону України № 889-VIII надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу. Розмір надбавки за ранг державного службовця визначається Кабінетом Міністрів України під час затвердження схеми посадових окладів на посадах державної служби. Виплата за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця встановлюється керівником державної служби державному службовцю за поданням його безпосереднього керівника у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця. Виплата за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків за вакантною посадою державної служби встановлюється керівником державної служби за поданням безпосереднього керівника державним службовцям, між якими здійснено розподіл обов`язків за вакантною посадою, пропорційно додатковому навантаженню за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою. Компенсація за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці, виплачується в розмірі та порядку, визначених Кабінетом Міністрів України. Премії виплачуються в межах фонду преміювання залежно від особистого внеску державного службовця в загальний результат роботи державного органу. Типове положення про преміювання затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері трудових відносин, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Встановлення премій державним службовцям здійснюється керівником державної служби відповідно до затвердженого ним Положення про преміювання у відповідному державному органі, погодженого з виборним органом первинної профспілкової організації (за наявності). Фонд преміювання державного органу встановлюється у розмірі 20 відсотків загального фонду посадових окладів за рік та економії фонду оплати праці. Премія за результатами оцінювання службової діяльності та місячна або квартальна премія державним службовцям, які займають посади державної служби категорії "А", встановлюються суб`єктом призначення відповідно до цієї статті.

Питання призначення премії, її розміру врегульовано Положенням про преміювання державних службовців Мукачівського міськрайонного суду, затвердженим Наказом керівника апарату суду № 48/2.4.4 від 03 жовтня 2016 року (далі по тексту Положення № 48/2.4.4) та Положенням про преміювання, затвердженим Наказом керівника апарату Мукачівського міськрайонного суду № 1/02.3-05 від 21.07.2025 року (далі по тексту Положення № 1/02.3-05) (а.с.а.с 138-140).

Зазначені Положення суду визначають, що встановлення премій є виключною компетенцією та дискреційними повноваженнями керівника апарату суду, а не безумовним обов`язком.

Відповідно до пункту 4 Розділу І чинного Положення № 1/02.3-05 нарахування премії реалізується виключно шляхом видання відповідного наказу (розпоряджень) керівника апарату.

Відповідно до усталеної правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах у справі № 480/6208/21 від 10.02.2023, № 1840/2970/18 від 15.12.2021, вирішення питання щодо преміювання державного службовця належить до дискреційних повноважень керівника державного органу. Встановлення премії є правом, а не обов`язком керівника, здійснюється з урахуванням особистого внеску державного службовця, результатів його службової діяльності, а також у межах затвердженого фонду оплати праці, при цьому суд не вправі підміняти собою суб`єкта владних повноважень у реалізації таких дискреційних повноважень.

Окрім відсутності розпорядчого акту керівника, нарахування та виплата премій згідно статі 52 Закону України № 889-VIII та вказаних Положень про преміювання є можливим виключно в межах наявного фонду преміювання та затвердженого кошторису суду на відповідний рік.

Як вбачається із листа начальника ТУ ДСА України в Закарпатській області № 1234 від 01 липня 2026 року у спірні періоди (у листопаді 2020 року; у період з січня по вересень 2021 року; у період з лютого по грудень 2022 року; у період з січня по жовтень 2023 року) жодному державному службовцю Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області премії не нараховувалися та не виплачувалися (а.с. 132).

Суд зауважує, що правова природа премії як заохочувальної виплати виключає її автоматичне нарахування за замовчуванням, а відтак у задоволенні позовних вимог у вказаній частині необхідно відмовити.

Щодо правомірності встановлення позивачу премій у меншій відсотковій ставці протягом 2024-2025 років, суд зазначає наступне.

У позовній заяві позивач вказує, що протягом 2024-2025 років премії виплачувалися їй у меншій відсотковій ставці, ніж іншим працівникам суду.

Судом встановлено, що розмір премії державного службовця не є фіксованою константою.

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ Положення № 1/02.3-05, розмір премії прямо залежить від таких критеріїв: ініціативність у роботі, якість виконання завдань та досягнення результатів, виконання додаткового обсягу завдань, терміновість виконання завдань, а також за умови дотримання принципів державної служби та правил етичної поведінки.

Крім того, пунктом 5 Розділу І Положення № 1/02.3-05 встановлено граничний ліміт місячної премії не більше 30% посадового окладу за фактично відпрацьований час.

Відповідач вказує, що встановлення позивачу премій у меншій відсотковій ставці обумовлено об`єктивними обставинами зафіксованими фактами її систематичного притягнення до дисциплінарної відповідальності за грубі порушення на посаді начальника відділу документального забезпечення протягом 2024 - 2025 років.

Судом встановлено, що наказом від 27 грудня 2024 року № 1/02.3-06 накладено стягнення у вигляді догани за вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 5 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу» (невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень).

Наказом від 17 березня 2025 року № 1/02.3-06 повторно накладено стягнення у вигляді догани за вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 5 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу» (невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень).

Як вбачається із КП «Діловодство спеціалізованого суду» рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року у справі № 260/2248/25 та рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року у справі № 260/256/25, залишеним без змін Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду, у скасуванні вищевказаних наказів позивачу було повністю відмовлено.

Резюмуючи викладене, суд наголошує, що хоча сам по собі факт притягнення до дисциплінарної відповідальності не є автоматичною підставою для повного позбавлення працівника премії, наявність чинних стягнень є беззаперечним доказом того, що протягом 2024-2025 років позивач систематично та неналежним чином виконувала свої посадові обов`язки.

Оскільки премія є виключно заходом матеріального заохочення за високу якість, терміновість та ініціативність у роботі. Систематичне неналежне виконання посадових обов`язків позивачем стали об`єктивною та законною підставою для встановлення їй премій у нижчій відсотковій ставці, а відтак позовні вимоги у вказаній частині не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплату надбавки за інтенсивність праці за період 2020-2025 років.

Позивач у позовній заяві зазначає, що протягом 2020-2025 років надбавка за інтенсивність праці нараховувалася їй не щомісячно, у зв`язку з чим просить стягнути компенсацію такої надбавки при звільненні.

Відповідно до Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» № 3460-IX з 01 січня 2024 року для державних органів, у яких проведено класифікацію посад державної служби, запроваджено нову модель оплати праці.

Відповідач вказує, що Мукачівському міськрайонному суді Закарпатської області класифікацію посад державної служби проведено, у зв`язку з чим з 01 січня 2024 року оплата праці державних службовців здійснюється відповідно до нової моделі. У межах цієї моделі надбавка за інтенсивність праці державним службовцям не передбачена, а тому правові підстави для її встановлення та виплати позивачці у 2024 2025 роках були відсутні.

До 01 січня 2024 року правовий режим даної виплати на локальному рівні регулювався Положенням про застосування стимулюючих виплат державним службовцям Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області, затвердженим Наказом керівника апарату суду № 55/2.4.4 від 10.10.2016 року (далі по тексту Положення) (а.с. 137).

Відповідно до пункту 2 Положення, керівник апарату суду має право встановлювати державним службовцям додаткові стимулюючі виплати.

З огляду на хронічний дефіцит бюджетного фінансування судової системи у 2020 2023 роках, така економія у певні місяці була відсутня, що унеможливлювало призначення надбавки.

Відповідно до пункту 5 Положення, дана надбавка встановлюється з урахуванням чітких критеріїв: якості і складності підготовлених документів, терміновості виконання завдань, ініціативності в роботі.

Таким чином, оцінка відповідності державного службовця зазначеним критеріям належить до дискреційних повноважень керівника апарату суду.

Такий висновок повністю узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду. Зокрема, у постанові від 15.12.2021 у справі № 1840/2970/18 Верховний Суд дійшов висновку, що преміювання та встановлення надбавок належать до дискреційних повноважень роботодавця, який у межах затвердженого фонду оплати праці має право встановлювати або не встановлювати відповідні стимулюючі виплати.

У постанові від 26.07.2023 у справі № 200/3265/21-а Верховний Суд також роз`яснив, що дискреційні повноваження означають право суб`єкта владних повноважень самостійно обирати один із кількох правомірних варіантів рішення, а адміністративний суд не вправі підміняти собою орган державної влади при реалізації такого розсуду.

Отже, вирішення питання про встановлення позивачу надбавки за інтенсивність праці належало виключно до дискреційних повноважень керівника апарату суду та здійснювалося з урахуванням результатів її службової діяльності, критеріїв, визначених Положенням, а також наявності економії фонду оплати праці.

Фактично позивач просить суд здійснити повторну оцінку її службової діяльності за кожний місяць роботи протягом майже п`яти років та встановити стимулюючу виплату замість керівника апарату суду, що виходить за межі повноважень адміністративного суду та суперечить наведеній правовій позиції Верховного Суду.

Відповідно до статті 116 КЗпП України та статті 83 Закону України № 889-VIII, при звільненні державному службовцю виплачуються всі суми, що належать йому від державного органу. Оскільки надбавка за інтенсивність праці є щомісячною додатковою виплатою, яка призначається за результатами оцінки праці в конкретному місяці за умови наявності коштів та відповідного наказу керівника, вона не є гарантованим доходом, не може акумулюватися, накопичуватися чи компенсуватися під час звільнення за минулі роки.

З огляду на викладене, су д вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо перерахунку та стягнення надбавки за інтенсивність праці за весь зазначений нею період.

Щодо позовних вимог в частині невиплати грошової компенсації за щорічну відпустку та грошової допомоги на оздоровлення та повного нарахування та виплати грошової компенсації за всі періоди невикористаних відпусток, суд вказує наступне.

Відповідно до вимог статті 83 КЗпП України та статті 24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної основної, а також додаткової відпустки.

Позивач у позовній заяві стверджує, що відповідачем при звільненні не було компенсовано щорічну відпустку за робочий період 2024-2025 років, а також заявляє про право на компенсацію відпустки та матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 14 жовтня 2025 року по грудень 2025 року.

Згідно із пунктом 2 Наказу керівника апарату Мукачівського міськрайонного суду № 63/02.3-03 від 17 грудня 2025 року, позивачу при звільненні було в повному обсязі нараховано та виплачено грошову компенсацію за всі наявні дні невикористаних відпусток (а.с.а.с. 62, 63).

Зокрема, за робочий період з 14 жовтня 2024 року по 13 жовтня 2025 року їй компенсовано: невикористану щорічну основну відпустку тривалістю 30 календарних днів; невикористану частину щорічної додаткової відпустки за стаж державної служби тривалістю 12 календарних днів.

З урахуванням стажу позивача, за робочий період з 14 жовтня 2024 року по 13 жовтня 2025 року вона набула право на додаткову відпустку загальною тривалістю 15 календарних днів.

Судом встановлено, що протягом 2025 року позивач частково використала зазначену додаткову відпустку, що підтверджується: наказом керівника апарату суду № 45/02.3-04 від 21 лютого 2025 року позивачу було надано частину додаткової відпустки тривалістю 1 календарний день - 24 лютого 2025 року; Наказом керівника апарату суду № 74/02.3-04 від 10 квітня 2025 року позивачу було надано наступну частину додаткової відпустки тривалістю 1 календарний день - 16 квітня 2025 року; Наказом керівника апарату суду № 110/02.3-04 від 26 травня 2025 року позивачу було надано наступну частину додаткової відпустки тривалістю 1 календарний день 27 травня 2025 року (а.с.а.с. 143-145).

Таким чином, станом на дату звільнення (17 грудня 2025 року) невикористаний залишок додаткової відпустки за стаж за період 2024-2025 роки становив 12 календарних днів, які було компенсовано позивачу грошовими коштами під час розрахунку при звільненні згідно з наказом № 63/02.3-03 (а.с. 62).

Відповідно до наказу про звільнення від 17 грудня 2025 року №63/02.3-03, вирішено виплатити грошову компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустки за період з 14 жовтня 2025 по 17 грудня 2025 року тривалістю 05 календарних днів, а також щорічну додаткову відпустку за стаж, право на яку в повному обсязі виникло у позивача в новому робочому році, тривалістю 15 календарних днів.

Листом начальника ТУ ДСА України в Закарпатській області №1238 від 02 липня 2026 року підтверджується, що позивачу було виплачено повністю грошову компенсацію за всі невикористані дні відпустки (а.с.а.с. 134,135).

А відтак у задоволенні позовних вимог у вказаній частині необхідно відмовити.

Щодо позовних вимог в частині виплати матеріальної допомоги на оздоровлення.

Відповідно до статті 57 частини 1 Закону України № 889-VIII, державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка з виплатою грошової допомоги в розмірі посадового окладу, надбавки за вислугу років та надбавки за ранг державного службовця станом на останній день місяця, що передує першому дню такої відпустки, незалежно від фактично відпрацьованого часу протягом цього місяця.

За своєю правовою природою вказана грошова допомога є невід`ємною супутньою виплатою виключно до факту реального надання щорічної відпустки і виплачується один раз на рік при виході працівника у таку відпустку на підставі відповідного наказу.

Чинне законодавство України про працю та державну службу не передбачає можливості накопичення грошової допомоги за минулі періоди, її автоматичного нарахування без виходу у відпустку, а також не відносить її до виплат, що підлягають обов`язковій компенсації у разі звільнення працівника за минулі роки чи окремі місяці.

Відповідач вказує, що протягом усього 2025 року позивач жодного разу не зверталася з відповідною письмовою заявою до керівника апарату суду про надання їй щорічної відпустки та, відповідно, виплату грошової (матеріальної) допомоги на оздоровлення.

Оскільки відповідних заяв від позивача не надходило, правові підстави для нарахування та виплати їй грошової допомоги на повністю відсутні. Докази зворотного позивачем надані не були.

На підставі вищевикладеного, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення компенсацій за відпустки та грошової допомоги.

Щодо позовних вимог про стягнення грошової компенсації за роботу у вихідні дні за період 2020 2024 років.

Позивач у позовній заяві стверджує, що за період роботи з 2020 по 2024 рік їй не було нараховано та виплачено грошову компенсацію за роботу у вихідні дні.

Відповідно до статті 56 частини 4 Закону України № 889-VIII (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) для виконання невідкладних або непередбачуваних завдань державні службовці, для яких законом не передбачено обмежень щодо роботи, на підставі наказу (розпорядження) керівника державної служби, про який повідомляється виборний орган первинної профспілкової організації (за наявності), зобов`язані з`явитися на службу і працювати понад установлену тривалість робочого дня, а також у вихідні, святкові та неробочі дні, у нічний час. За роботу в зазначені дні (час) державним службовцям надається грошова компенсація у розмірі та порядку, визначених законодавством про працю, або протягом місяця надаються відповідні дні відпочинку за заявами державних службовців.

Таким чином, закон передбачає два альтернативні способи компенсації, вибір одного з яких фіксується у розпорядчому акті роботодавця при залученні працівника до роботи.

Наказом керівника апарату Мукачівського міськрайонного суду від 19 травня 2023 року № 28/02.3-02 «Про встановлення чергування», зокрема ОСОБА_1 було залучено до чергування у вихідний день 23 травня 2023 року. Вказаним наказом було встановлено надати працівникам, які працювали у зазначені дні надати інший день відпочинку (а.с. 141).

Наказом керівника апарату Мукачівського міськрайонного суду від 22 жовтня 2022 року № 144/02.3-02 «Про встановлення чергування», зокрема ОСОБА_1 було залучено до чергування у вихідний день 22 жовтня 2022 року. Вказаним наказом було встановлено надати працівникам, які працювали у зазначені дні надати інший день відпочинку (а.с. 142).

Таким чином, жодної грошової компенсації чи додаткових фінансових виплат за ці дні наказами керівника апарату суду передбачено не було.

Згідно з імперативною вимогою статті 56 частини 4 Закону України № 889-VIII, у разі визначення компенсації у вигляді днів відпочинку, такі дні надаються протягом місяця з моменту роботи за заявою державного службовця.

Судом не встановлено, а позивачем не доведено, що ОСОБА_1 протягом установленого законом місячного строку з дня видання кожного окремого наказу зверталася до керівника апарату суду з письмовими заявами про надання їй визначених наказами інших днів відпочинку.

Дні відпочинку за роботу у вихідні дні не є різновидом щорічної відпустки, вони не можуть акумулюватися чи накопичуватися роками (за 2020 2024 роки).

Оскільки позивач не реалізувала своє право у визначений законом місячний строк, вона втратила право на використання цих днів відпочинку в силу закону, і вони не підлягають жодній грошовій компенсації під час розрахунку при звільненні.

Враховуючи, що локальними наказами суду було чітко визначено компенсацію виключно у вигляді надання інших днів відпочинку, а позивач із заявами про їх надання у встановлений місячний строк не зверталася, у відповідача відсутні будь-які правові чи фінансові підстави для нарахування їй грошового відшкодування.

З огляду на викладене, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення грошової компенсації за роботу у вихідні дні за 2020 2024 роки необхідно відмовити.

Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати надбавки за ранг державного службовця.

Позивач у позовній заяві зазначає, що за період роботи з 2020 по 2024 рік сума нарахування надбавки за ранг державного службовця становила 600 гривень. Вказує, що незважаючи на присвоєння їй 4-го рангу державного службовця, розмір цієї надбавки у фінансових розрахунках суду не змінився.

Наказом керівника апарату Мукачівського міськрайонного суду № 98/02- 03/03 від 07.10.2022 року ОСОБА_1 з 26 липня 2022 року було присвоєно черговий четвертий ранг державного службовця в межах посади державної служби категорії «Б».

На виконання вказаного розпорядчого акта, відділом планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності ТУ ДСА України в Закарпатській області у жовтні 2022 було проведено повний перерахунок та донарахування належних позивачу виплат за весь період з моменту виникнення права на новий ранг (з 26 липня 2022 року).

Різницю між 5-м рангом (600 грн) та 4-м рангом (700 грн) за ці місяці було донараховано та в повному обсязі виплачено позивачу у жовтні 2022 року, що підтверджується листом начальника ТУ ДСА України в Закарпатській області №1234 від 01 липня 2026 року (а.с. 132).

Відповідач вказує, що відповідно до чинного законодавства України, надбавка за ранг державного службовця є щомісячною платою, яка нараховується та виплачується виключно пропорційно фактично відпрацьованому працівником часу у конкретному календарному місяці.

З огляду на це, у місяцях, протягом яких ОСОБА_1 перебувала у щорічних чи додаткових відпустках, була тимчасово непрацездатною або з інших причин не виконувала свої посадові обов`язки та була відсутня на робочому місці, надбавка за ранг не могла бути виплачена у повному фіксованому обсязі 700 гривень.

Суд зауважує, що факт належного нарахування базової ставки надбавки у розмірі 700 гривень (із пропорційним вирахуванням за дні відпусток/лікарняних) детально відображений у фінансових документах (розрахункових листках) за 2022, 2023, 2024 та 2025 роки (а.с.а.с. 17-51).

З огляду на вищезазначене, позовні вимоги в цій частині повністю безпідставними та у задоволенні таких необхідно відмовити.

Щодо позовних вимог про стягнення виплати за додаткове навантаження.

Позивач у позовній заяві зазначає, що у зв`язку зі звільненням працівника на неї було покладено виконання обов`язків за вакантною посадою державного службовця.

Як вбачається із пункту 1 Наказу Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 травня 2025 року № 45/02.3-02, на ОСОБА_1 було тимчасово покладено виконання обов`язків за вакантною посадою головного спеціаліста відділу документального забезпечення (канцелярії) без звільнення від основної роботи (а.с. 146).

Відповідач вказує, що на момент виникнення спірних правовідносин позивач обіймала посаду начальника відділу документального забезпечення, тобто була безпосереднім керівником цього відділу, а вакантна посада головного спеціаліста, обов`язки за якою вона виконувала, перебувала в її прямому підпорядкуванні.

Оскільки позивач на момент спірних відносин була державним службовцем і виконувала обов`язки за вакантною посадою в межах свого ж відділу, відповідно до статті 5 частини 3 Закону України № 889-VIII, норми КЗпП України (зокрема статті 102-1, 105, 117 щодо сумісництва, суміщення та середнього заробітку), на які посилається Позивачка, до цих правовідносин не застосовуються, оскільки умови та порядок оплати праці державних службовців вичерпно врегульовані спеціальним законом.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює структуру, умови та складові оплати праці державних службовців, є стаття 52 Закону України № 889-VIII (в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

11 березня 2025 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо впровадження єдиних підходів в оплаті праці державних службовців на основі класифікації посад» № 4282-ІХ, який згідно з його прикінцевими та перехідними положеннями набрав чинності з 1 квітня 2025 року.

Вказаним Законом України № 4282-ІХ статтю 52 Закону України «Про державну службу» було викладено в новій редакції. У новій (чинній) редакції статті 52 повністю відсутня частина 4, яка діяла до 01 квітня 2025 року та передбачала, що виплата за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків за вакантною посадою державного службовця встановлюється керівником державної служби за поданням безпосереднього керівника.

Виключення цієї норми із тексту Закону означає повну ліквідацію самого інституту та фінансово-правового механізму здійснення таких виплат державним службовцям з боку держави.

01 квітня 2025 року - набрала чинності нова редакція статті 52 Закону України «Про державну службу», якою скасовано (вилучено) колишню частину 4 щодо виплат за додаткове навантаження за вакантною посадою.

З цієї дати у розпорядників бюджетних коштів зникли будь-які законні підстави для нарахування такої надбавки.

08 травня 2025 року керівником апарату суду видано Наказ № 45/02.3-02 про покладання обов`язків за вакантною посадою.

Таким чином, протягом усього фактичного періоду виконання обов`язків позивачем, в чинному законодавстві України взагалі не існувало правової норми, яка б дозволяла чи зобов`язувала Керівника апарату суду встановити, нараховувати або виплачувати таку надбавку до заробітної плати державного службовця.

Зважаючи на імперативні вимоги статті 19 частини 2 Конституції України, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Самостійне встановлення виплати, яка була прямо вилучена із Закону України № 4282-ІХ, було б протиправним та становило б грубе порушення фінансової та бюджетної дисципліни.

На підставі вищевикладеного, позовні вимоги у частині стягнення виплати за додаткове навантаження та похідні від них вимоги за КЗпП є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Окрім того, позовні вимоги в частині відшкодування суми за час затримки при звільненні не підлягають задоволенню, оскільки судом встановлено, що права позивача у вказаній частині не порушені.

За правилами встановленими статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до статті 77 частини 2 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене суд доходить висновку, що позовні вимоги є не обґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 242-246 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Мукачівського міськрайонного суду в особі керівника апарату суду (89601, Закарпатська область, м. Мукачево, вул. Андрія Літуна, 13, код ЄДРПОУ 37358617), Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області (88017, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Загорська, 30, код ЄДРПОУ 26213408) про зобов`язання вичинити дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяС.Є. Гаврилко