Рішення № 138188304, 14.07.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 рокуСправа №160/8912/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ніколайчук С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Офісу Генерального прокурора (м. Київ, вул. Різницька, 13/15, 01011 ЄДРПОУ 00034051) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

09.04.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Офісу Генерального прокурора, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги по день фактичного розрахунку;

- зобов`язати Офіс Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку в розмірі 2 808 780 грн.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що на сьогодні лишається не виконаним обов`язок роботодавця виплатити йому середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, як це передбачено статтею 117 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) в редакції до 18.07.2022, тобто в редакції, чинній на час звільнення з органів прокуратури (2019 рік) та звернення з позовом до суду (2020 рік).

10.03.2026 позивач звернувся до Офісу Генерального прокурора із заявою про виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Офісом Генерального прокурора відмовлено у виплаті середнього заробітку (лист № 21-702вих-26 від 24.03.2026).

Відмова вмотивована тим, що наявність або відсутність правових підстав для стягнення з роботодавця на користь працівника середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні визначають виключно суди.

Вважаючи несвоєчасну виплату вихідної допомоги протиправною, тому позивач звертаюсь до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином, на думку позивача, позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Ухвалою від 14 квітня 2026 року суд вирішив розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до п.3 ч.6 ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України дана справа є справою незначної складності та згідно з ст. ст. 257, 262 Кодексу адміністративного України розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідно до ч. 2 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС Україна) за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Відповідно до ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

01.05.2026 відповідач подав відзив на позовну заяву де не погоджується з позовними вимогами. В обґрунтування правової позиції відповідач зазначив, що відповідно до висновку, викладеному Верховним Судом у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, а саме, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат».

Під час ухвалення судового рішення у цій справі, прошу врахувати вищенаведені висновки Великої Палати Верховного Суду та викладені пояснення Офісу Генерального прокурора з урахуванням висновків Верховного Суду.

Ураховуючи практику Верховного Суду, середній заробіток ОСОБА_1 за час затримки розрахунку при звільненні необхідно розраховувати за такі періоди з 25.12.2019 до 18.07.2022 та з 19.07.2022 до 19.01.2023 (шестимісячний строк).

Відповідно до довідки Офісу Генерального прокурора від 12.03.2020 № 21- 497зп, яка знаходиться у матеріалах справи № 640/14457/20, розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 становить 1 547,89 грн.

Виходячи з ч. 4 ст. 78 КАС України вказаний розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 встановлений судом у справі № 640/14457/20, рішення у якій набрали законної сили, а отже вищевказаний розмір не потребує доказуванню у цій справі.

Відповідач вважає, що строк затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 за період з 25.12.2019 до 18.07.2022 включно становить 642 робочих дні. Отже, сума середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період складає 993 745,38 грн (1547,89 грн х 642 робочих дні). Ураховуючи практику Верховного суду та вимоги частини другої статті 117 КЗпП України строк затримки розрахунку при звільненні за шість місяців за період з 19.07.2022 до 19.01.2023 становить 130 робочих днів. Отже, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період, що не перевищує шести місяців, з 19.07.2022 до 19.01.2023 становить 201 225,70 грн (1547,89 грн х 130 робочих днів). Загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.12.2019 до 19.01.2023 становить 1 194 971,08 грн.

Ураховуючи, що недоплачена сума вихідної допомоги у сумі 33 279,64 грн є у майже 36 разів меншою за середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 1 194 971,08 грн, а отже у даному випадку необхідно застосувати до даних правовідносин принцип співмірності. Зокрема, істотність частки вихідної допомоги в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні складає 0,03 (33 279,64 грн /1 194 971,08 грн).

Отже, сума, яка підлягала б відшкодуванню ОСОБА_1 за період з 25.12.2019 до 19.01.2023, становила б 35 849,14 грн (1547,89 грн (середньоденна заробітна плата) х 0,03 х 772 робочих днів (загальна кількість днів затримки розрахунку за два періоди)).

Ураховуючи вище викладене, просить в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання бездіяльності Офісу Генерального прокурора та стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку у розмірі 2 808 780 грн відмовити у повному обсязі.

05.05.2026 року позивач подав відповідь на відзив, де вказав, що відповідно до довідки Офісу Генерального прокурора від 12.03.2020 № 21-497зп, яка знаходиться у матеріалах справи № 640/14457/20, розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 становить 1 547,89 грн.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі Порядок № 100). Середня заробітна плата не може бути визначена довідкою Офісу Генерального прокурора.

Відповідно до Порядку № 100, враховуючи дані із Пенсійного фонду України, середній заробіток за один робочий день становить 1 800,50 грн, що підтверджується позовною заявою.

Позивач додав, що Верховний Суд у аналогічних справах зробив висновок про те, що оскільки позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, позивач набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП.

Ухвалою від 21 травня 2026 року суд у задоволенні клопотання Офісу Генерального прокурора у справі № 160/8912/26 про залишення позовної заяви без розгляду - відмовив.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 12, ч. 1, 2 ст. 257, ч. 1 ст. 260 Кодексу адміністративного судочинства України зазначена справа є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження.

Згідно із частинами 3, 4 ст. 262 КАС України підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта НОМЕР_2 .

Наказом Генерального прокурора від 21.12.2019 № 2040ц позивача звільнено із займаної посади прокурора Другого відділу процесуального керівництва Другого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань з 24.12.2019 Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання державного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 24.12.2019.

Під час звільнення 24.12.2019 з позивачем не здійснено повний розрахунок (виплату всіх належних сум) за час існування трудових відносин, що загалом становить 40 479,64 грн, а саме:

не виплачено вихідну допомогу у сумі 33 279,64 грн;

не виплачено надбавку за класний чин, що не нараховувалась протягом жовтня-грудня 2019 року у розмірі 7 200 грн (2400 грн. х 3 місяці).

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом за захистом своїх прав, де останній просив:

- визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо ненарахування та невиплати позивачу вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку у сумі 33 279,64 грн;

- зобов`язати Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку у сумі 33 279,64 грн;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 24.12.2019 року по день виконання рішення суду у цій справі;

- визнання протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо ненарахування та невиплати позивачу надбавки за класний чин "старший радник юстиції" за період жовтень-грудень 2019 року у розмірі 7 200 грн;

- зобов`язати Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити позивачу надбавки за класний чин "старший радник юстиції" за період жовтень- грудень 2019 року у розмірі 7 200 грн.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.07.2025 у справі № 640/14457/20 позов ОСОБА_1 задоволено частково:

визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку у сумі 33 279,64 грн;

зобов`язано Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку у сумі 33 279,64 грн.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.12.2025 апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишено без задоволення, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.07.2025 без змін.

На виконання рішення суду Офісом Генерального прокурора 30.01.2026 позивачу виплачено вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку у сумі 25 625,32 грн (за виключенням податків, зборів та інших обов`язкових платежів).

10.03.2026 позивач звернувся до Офісу Генерального прокурора із заявою про виплату йому середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Листом № 21-702вих-26 від 24.03.2026 Офісом Генерального прокурора відмовлено позивачу у виплаті середнього заробітку, обґрунтовуючи це тим, що наявність або відсутність правових підстав для стягнення з роботодавця на користь працівника середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні визначають виключно суди.

Суд встановив, що під час розгляду справи № 640/14457/20 Миколаївського окружного адміністративного суду у рішенні від 17.07.2025 в частині позовних вимог стосовно стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 24.12.2019 року по день виконання рішення суду у цій справі вказав, що «На час розгляду справи відсутні підстави вважати, що відповідачем при виплаті позивачу вихідної допомоги за цим рішенням суду не буде виплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а тому права позивача в цій частині не є порушеними.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги у цій частині наразі є передчасними, фактично спрямовані на урегулювання тих відносин, які відбудуться в майбутньому, тобто після виконання судового рішення про виплату вихідної допомоги при звільненні, а тому не підлягають задоволенню».

Тобто вказаним рішенням не надавалась оцінка щодо наявності підстав для нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Позивач вказує, що на виконання рішення суду від 17.07.2025 у справі № 640/14457/20 Офісом Генерального прокурора 30.01.2026 останньому виплачено вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку у сумі 25 625,32 грн. (за виключенням податків, зборів та інших обов`язкових платежів), тому він набув право на звернення до суду з вимогою про нарахування та виплату йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Вважаючи несвоєчасну виплату вихідної допомоги протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин та релевантні їм джерела права.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року.

Таким чином, приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України законодавець обмежив виплату середнього заробітку 6 місяцями.

Наведена правова позиція узгоджується із висновком судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеному у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22.

Суд звертає увагу, що правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України, пов`язані із недотриманням роботодавцем свого обов`язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні.

Як встановив суд, позивача з 24.12.2019 звільнено зі служби, тоді як фактичний виплата вихідної допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку у сумі 25 625,32 грн здійснено 30.01.2026.

Отже, предметом спору в цій справі є стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, зокрема вихідної допомоги по день фактичного розрахунку.

Постановою від 16.02.2023 у справі №420/20192/21Верховний Суд зауважив, що передбачене ст. 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов`язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку. Зважаючи на викладене, питання про стягнення на користь працівника середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні може вирішуватися судом одночасно з вирішенням спору про розміри належних звільненому працівникові сум або бути окремим предметом судового розгляду.

У постанові від 15.02.2024 у справі №420/11416/23Верховний Суд виснував, що жодною нормою права не обмежено строку, коли особа після виплати належних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або безпосередньо до суду щодо незгоди з їх розміром, що в свою чергу в подальшому вплине на її право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Суд також ураховує, що ст. 116 КЗпП України оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а ст. 117 цього Кодексу визначає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні. У постанові від 26.02.2020 в справі №821/1083/17Велика Палата Верховного Суду сформувала правову позицію, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Підсумовуючи вищенаведене, суд, з урахуванням фактичних обставин справи, та встановленого правового регулювання спірних правовідносин, які склалися між сторонами, виснував, що оскільки відповідач не провів з позивачем на день його звільнення розрахунок у повному обсязі, то він відповідно до ст. 117 КЗпП України має право на виплату середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.

Стосовно визначення періоду затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов`язок виплатити позивачу середній заробіток, а також розрахунку суми стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати заборгованості, суд враховує таке.

Спірні правовідносини в цій справі виникли у зв`язку з невиплатою відповідачем позивачу станом на 24.12.2019 (дата звільнення) вихідної допомоги.

Тобто спірним є період з 25.12.2019 (наступний день після звільнення) по 29.01.2026 (день, що передує дню остаточного розрахунку) (30.01.2026, як день фактичного розрахунку, не включається у день затримки).

19.07.2022 набув чинності Закон України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-ІХ), яким, зокрема, в новій редакції викладена ст. 117 КЗпП України.

Так ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Зазначений період стягнення середнього грошового забезпечення у цій справі можна умовно поділити на дві частини: до набрання чинності 19.07.2022 Законом № 2352-ІХ і після цього.

Період 25.12.2019 до 18.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) врегульований ст. 117 КЗпП України у редакції до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосуватися принцип співмірності та, суд, відповідно, може зменшити таку виплату.

Проте період з 19.07.2022 по 29.01.2026 врегульований вже чинною на день прийняття рішення у цій справі, редакцією ст. 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати середнього заробітку працівникові шістьма місяцями (тобто до 19.01.2023).

Отже, норми статті 117 Кодексу законів про працю Україниналежить враховувати у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 06.12.2024 № 440/6856/22.

Таким чином, у межах цієї справи суд застосовує положення ст. 117 КЗпП України у редакції, чинній до 19.07.2022 із урахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм ст. 117 КЗпП України у редакції до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Також слід врахувати приписи чинної редакції ст. 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Надаючи правову оцінку розміру середнього заробітку, який належить виплатити позивачу за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд враховує наступне.

Згідно зі ст. 27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - порядок №100).

За змістом абз.1 п.2 розділу ІІ порядку №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Відповідно до абз. 3 п. 2 розділу ІІ порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Підпунктом «б» п.4 розділу ІІІ порядку №100 регламентовано, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

За правилами п. 8 розділу IV порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід обраховувати, виходячи з розрахунку робочих днів.

Ураховуючи практику Верховного Суду, середній заробіток ОСОБА_1 за час затримки розрахунку при звільненні необхідно розраховувати за такі періоди з 25.12.2019 до 18.07.2022 та з 19.07.2022 до 19.01.2023 (шестимісячний строк).

Відповідно до довідки Офісу Генерального прокурора від 12.03.2020 № 21- 497зп, яка знаходиться у матеріалах справи № 640/14457/20, розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 становить 1 547,89 грн.

Виходячи з ч. 4 ст. 78 КАС України вказаний розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 встановлений судом у справі № 640/14457/20, рішення у якій набрали законної сили, а отже вищевказаний розмір не потребує доказуванню у цій справі.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на данні Пенсійного фонду України стосовно загальна сума заробітної плати в Офісі Генерального прокурора за жовтень-листопад 2019 року, оскільки такі дані не передбачені Порядком №100.

Тобто вимоги частини другої статті 117 КЗпП України (у редакції до 19.07.2022), строк затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 за період з 25.12.2019 до 18.07.2022 включно становить 642 робочих дні.

Отже, сума середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період складає 993 745,38 грн (1547,89 грн х 642 робочих дні).

Ураховуючи практику Верховного суду та вимоги частини другої статті 117 КЗпП України строк затримки розрахунку при звільненні за шість місяців за період з 19.07.2022 до 19.01.2023 становить 130 робочих днів.

Отже, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період, що не перевищує шести місяців, з 19.07.2022 до 19.01.2023 становить 201 225,70 грн (1547,89 грн х 130 робочих днів).

Загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.12.2019 до 19.01.2023 становить 1 194 971,08 грн.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022.

В пунктах 105-106 вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 сформульовано такий правий висновок: «Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця.

Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців».

З урахуванням вищенаведеного та відповідно до практики Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду суд має застосовувати принцип співмірності до обох періодів.

Так ураховуючи, що недоплачена сума вихідної допомоги у сумі 33 279,64 грн є у майже 36 разів меншою за середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 1 194 971,08 грн, а отже у цьому випадку необхідно застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.

Зокрема, істотність частки вихідної допомоги в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні складає 0,03 (33 279,64 грн /1 194 971,08 грн).

Таким чином сума, яка має підлягати відшкодуванню ОСОБА_1 за період з 25.12.2019 до 19.01.2023 має становити 35 849,14 грн (1547,89 грн (середньоденна заробітна плата) х 0,03 х 772 робочих днів (загальна кількість днів затримки розрахунку за два періоди)).

Вказаний підхід застосований Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду під час вирішення справи №806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019, а також у постанові від 12.08.2020 у справі №400/3151/19.

Так, Верховний Суд в постанові від 30.10.2019 у справі №806/2473/18 (адміністративне провадження №К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

При цьому належним та ефективним способом захисту порушеного права є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №755/12623/19.

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.

Також суд зазначає, що позивач у позовній заяві просить суд визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо невиплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги по день фактичного розрахунку.

Під бездіяльністю розуміється пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи чи інтереси фізичних або юридичних осіб, в тому числі не прийняття рішення у випадках, коли таке рішення повинно бути прийнято відповідно до вимог закону. Сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити.

В свою чергу дії - це юридичні факти, які пов`язані з волею суб`єктів правовідносини; це поведінка людей; зовнішнє вираження волі людини. Відмінна риса даного виду юридичних фактів полягають у тому, що норми права пов`язують з ними юридичні наслідки саме в силу вольового характеру юридичних дій.

Юридичні дії - це вчинки особи, акти державних органів, інших суб`єктів, що відбуваються за волевиявленням суб`єкта правовідносин.

Як вже було зазначено, листом № 21-702вих-26 від 24.03.2026 Офісом Генерального прокурора було відмовлено у виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги по день фактичного розрахунку.

Аналізуючи вищевикладене суд вважає, що саме діями відповідача, а не бездіяльністю порушуються права позивача, оскільки відповідач (дією) відмовив, шляхом формування листа № 21-702вих-26 від 24.03.2026, у перерахунку пенсії.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі вищевикладеного, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії Офісу Генерального прокурора щодо невиплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги по день фактичного розрахунку.

З огляду на вищевикладене, суд зроби висновок, що позовні вимоги слід задовольнити частково з викладених вище підстав.

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. 8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Офісу Генерального прокурора (м. Київ, вул. Різницька, 13/15, 01011 ЄДРПОУ 00034051) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Офісу Генерального прокурора щодо невиплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги по день фактичного розрахунку.

Зобов`язати Офіс Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку в розмірі 35 849,14 грн.

У задоволенні решти вимог позивача - відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук