Рішення № 138187873, 14.07.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

14 липня 2026 р. Справа № 120/9601/26

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання незаконною та скасування постанови, зобов`язання вчинити дії

в с т а н о в и в :

24.06.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання незаконною та скасування постанови, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправною, на думку позивача, постановою про відкриття виконавчого провадження №81275713 від 23.06.2026 року та протиправними діями ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо передчасного подання виконавчого документа, який не набрав чинності (постанови №1397 від 04.04.2026 року) на виконання до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

В той же час, 24.06.2026 року позивач подав заяву про забезпечення вищевказаного позову, шляхом:

- зупинення стягнення на підставі виконавчого документа (постанови ІНФОРМАЦІЯ_2 №1397 від 04.04.2026 року), яке здійснюється у межах виконавчого провадження №81275713;

- заборони Першому відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та державному виконавцю Жовмір Юлії Петрівні вчиняти будь-які виконавчі дії у межах виконавчого провадження №81275713 до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.

Ухвалою суду від 26.06.2026 року заяву позивача про забезпечення позову задоволено частково.

Позов забезпечено шляхом зупинення стягнення на підставі постанови ІНФОРМАЦІЯ_2 №1397 від 04.04.2026 року, до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 120/9601/26.

Ухвалою суду від 29.07.2026 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

06.07.2026 року на адресу суду надійшли копії матеріалів виконавчого провадження №81275713, витребувані ухвалою про відкриття провадження в справі.

06.07.2026 року представником позивача подано клопотання про долучення доказів, а саме долучено до матеріалів справи Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30.06.2026 року у справі №127/12157/26 та платіжну інструкцію №8420-0452-4462-4823 від 02.07.2026 року на суму 17 000 грн.

Згідно з довідкою про доставку електронного листа, яка міститься у матеріалах справи, ухвала суду про відкриття провадження доставлена до електронного кабінету Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України 30.06.2026 року о 06:00 год., разом з тим, правом на поданням відзиву не скористався.

Згідно з довідкою про доставку електронного листа, яка міститься у матеріалах справи, ухвала суду про відкриття провадження доставлена до електронного кабінету ІНФОРМАЦІЯ_1 30.06.2026 року о 06:04 год., разом з тим, правом на поданням відзиву не скористався.

Відповідно до частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступне.

04.04.2026 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_2 винесена постанова №1397, згідно якої ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності у вигляді накладення штрафу в сумі 17 000 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 статті 210-1 КУпАП.

У вказаній постанові про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення зазначено дату набрання нею чинності 15.04.2026, строк пред`явлення постанови до примусового виконання 3 місяці.

Також у даній постанові вказано про можливість її оскарження протягом 10 днів від дня її винесення.

У разі оскарження, постанова набирає законної сили після закінчення строку на її оскарження в порядку ч. 1 статті 291 КУпАП.

Не погодившись з цією постановою, 10.04.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив суд визнати протиправною та скасувати постанову №1397 від 04.04.2026 року.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 22.04.2026 року у справі №127/12157/26 (провадження №2-а/127/125/26) відкрито провадження в справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 06.05.2026 року по справі №127/12157/26 відмовлено в задоволенні зазначеного позову.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його до Сьомого апеляційного адміністративного суду .

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 26.05.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06.05.2026 року.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 11.06.2026 року призначено справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 23.06.2026 року о 12:00.

15.06.2026 року ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 звернуто до примусового виконання постанову №1397 від 04.04.2026 року шляхом направлення її листом №4876 від 12.06.2026 року до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

23.06.2025 року Головним державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Жовмір Юлією Петрівною винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №81275713.

26.06.2026 року Головним державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Жовмір Юлією Петрівною винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, про стягнення виконавчого збору та про арешт майна боржника та про арешт коштів боржника.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30.06.2026 року по справі №127/12157/26 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 травня 2026 року - без змін.

02.07.2026 року позивачем сплачено штраф за постановою ІНФОРМАЦІЯ_1 №1397 від 04.04.2026 року в розмірі 17000 грн.

Вважаючи протиправною постанову про відкриття виконавчого провадження №81275713 від 23.06.2026 року та дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо передчасного подання виконавчого документа, який не набрав чинності (постанови №1397 від 04.04.2026 року) на виконання до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України звернувся до суду з даним позовом.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі по тексту - Закон №1404-VIII, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону № 1404-VIII передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Отже, постанова ІНФОРМАЦІЯ_1 №1397 від 04.04.2026 року - є виконавчим документом.

Вимоги до виконавчого документа встановлені статтею 4 Закону № 1404-VIII.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно зі статтею 10 Закону №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Згідно частини 5 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Відповідно до частини 2 статті 42 Закону № 1404-VIII витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Пунктом 2 розділу VІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5), встановлено, що виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.

За приписами частин 1, 2 статті 56 Закону № 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.

Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Частиною 4 статті 4 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо: 1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); 2) пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання; 3) боржника визнано банкрутом; 4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) юридичну особу - боржника припинено; 6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; 7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; 8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов`язковим; 9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; 10) виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю; 11) Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку; 12) відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню, незалежно від дати укладення такої угоди.

Як вже встановлено судом, постановою ІНФОРМАЦІЯ_2 від 04.04.2026 року №1397 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000.00 грн.

У вказаній постанові зазначено, що остання набирає законної сили 15.04.2026, строк пред`явлення постанови до примусового виконання 3 місяці.

Також у даній постанові вказано про можливість її оскарження протягом 10 днів від дня її винесення.

Суд звертає увагу, що ключовим питанням у спірних правовідносинах є визначення моменту, з якого постанова ІНФОРМАЦІЯ_1 №1397 від 04.04.2026 року могла бути звернута до примусового виконання, оскільки саме з настанням такого моменту закон пов`язує виникнення у органу, який виніс постанову, права на звернення її до примусового виконання, а також настання для особи передбачених статтею 308 КУпАП правових наслідків у вигляді стягнення штрафу у подвійному розмірі.

Згідно зі статтею 299 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) Постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншими законами України.

При оскарженні постанови про накладення адміністративного стягнення постанова підлягає виконанню після залишення скарги без задоволення, за винятком постанов про застосування заходу стягнення у вигляді попередження, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу, крім постанов про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, у випадках, якщо особа не оспорює допущене порушення, згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності та подала про це відповідну заяву, а також за адміністративні правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, постанов у справах про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), підлягає примусовому виконанню після закінчення строку, установленого частиною першою статті 307 цього Кодексу.

Постанова про накладення адміністративного стягнення звертається до виконання органом (посадовою особою), який виніс постанову.

Відповідно до частини 1 статті 307 КУпАП штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтями 300-1, 300-2, 300-3 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Відповідно до статті 308 КУпАП у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.

У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується: подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу; витрати на облік зазначених правопорушень. Розмір витрат на облік правопорушень визначається Кабінетом Міністрів України.

Системний аналіз положень статей 299, 307 та 308 КУпАП свідчить про те, що у разі судового оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення закон пов`язує можливість звернення такої постанови до примусового виконання не лише із залишенням скарги без задоволення, а й із несплатою штрафу особою протягом п`ятнадцятиденного строку, передбаченого частиною першою статті 307 КУпАП.

Отже, право органу (посадової особи), який виніс постанову, направити її до органу державної виконавчої служби виникає лише після спливу встановленого законом строку для добровільної сплати штрафу, обчислення якого у разі оскарження постанови розпочинається з дня повідомлення особи про залишення її скарги без задоволення.

Як вже встановлено судом, 10.04.2026 року ОСОБА_1 оскаржив постанову ІНФОРМАЦІЯ_2 від 04.04.2026 року №1397 до Вінницького міського суду Вінницької області.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 22.04.2026 року у справі №127/12157/26 (провадження №2-а/127/125/26) відкрито провадження в справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 06.05.2026 року по справі №127/12157/26 відмовлено в задоволенні зазначеного позову.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 26.05.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06.05.2026 року.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 11.06.2026 року призначено справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 23.06.2026 року о 12:00.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30.06.2026 року по справі №127/12157/26 залишено без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 травня 2026 року - без змін.

Таким чином, на момент звернення постанови до примусового виконання та відкриття виконавчого провадження строк, передбачений частиною першою статті 307 КУпАП для добровільної сплати штрафу, не лише не сплив, а навіть не розпочав свого перебігу, оскільки рішення за результатами судового оскарження постанови ще не було ухвалено.

При цьому, як слідує з картки руху документу, Ухвала про призначення справи до апеляційного розгляду в судовому засіданні була доставлена до кабінету ІНФОРМАЦІЯ_3 12.06.2026 року, що свідчить про те, що відповідач був обізнаний про оскарження позивачем спірної постанови.

За таких обставин у ІНФОРМАЦІЯ_2 були відсутні правові підстави для направлення постанови до органу державної виконавчої служби, а у державного виконавця - для відкриття виконавчого провадження на підставі такого виконавчого документа.

Суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 14.03.2024 у справі №591/4234/23, відповідно до якого Закон України «Про виконавче провадження» не покладає на державного виконавця обов`язку перевіряти факт оскарження виконавчого документа чи набрання ним законної сили, а після надходження виконавчого документа державний виконавець зобов`язаний у строк, визначений частиною п`ятою статті 26 Закону №1404-VIII, вирішити питання про відкриття виконавчого провадження.

Суд вважає, що в даному випадку правомірність постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження необхідно оцінювати не лише з точки зору дотримання ним процедури, визначеної Законом №1404-VIII, а й з урахуванням наявності передбачених законом підстав для примусового виконання відповідного виконавчого документа.

Оскільки судом встановлено, що на момент направлення постанови №1397 до органу державної виконавчої служби право на її примусове виконання у стягувача ще не виникло, виконавче провадження було відкрито на підставі виконавчого документа, який пред`явлено до виконання передчасно.

За таких обставин, хоча державний виконавець і не був зобов`язаний перевіряти факт судового оскарження постанови, це саме по собі не виключає можливості судового захисту шляхом визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, оскільки на час її прийняття були відсутні передбачені законом матеріально-правові підстави для її примусового виконання.

Додатково, суд вважає за необхідне зазначити, що вже 02.07.2026 року, тобто після залишення скарги позивача без задоволення та до спливу передбаченого законом п`ятнадцятиденного строку, позивач добровільно сплатив штраф у розмірі 17 000 грн.

Таким чином, позивач виконав вимоги статті 307 КУпАП у встановлений законом строк, а тому передбачені статтею 308 КУпАП підстави для звернення постанови до примусового виконання та застосування наслідків у вигляді стягнення подвійного розміру штрафу відсутні.

Наведені обставини додатково підтверджують, що направлення постанови №1397 від 04.04.2026 року до органу державної виконавчої служби до завершення судового оскарження та відкриття на її підставі виконавчого провадження відбулося передчасно, а тому постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження підлягає скасуванню.

Враховуючи встановлені у справі обставини, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача у цій справі є визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо передчасного звернення постанови №1397 від 04.04.2026 року до примусового виконання, а також визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження №81275713 від 23.06.2026 року.

Також позивач просив стягнути на його користь витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії впинялись.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19).

З вимог статті 134 КАС України вбачається, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16, від 11 червня 2019 року у справі №826/841/17.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі ''Лавентс проти Латвії'' зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У пункті 269 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 р. у справі №922/1964/21 викладено правовий висновок стосовно того, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті у порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

У постанові від 03.10.2024 р. у справі №357/8695/23 Верховний Суд виснував, що для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність і розумність.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу позивачем не надано суду жодних документів.

Отже, суд вважає не підтвердженими належними та достатніми доказами обставини понесення позивачем судових витрат для отримання юридичних послуг у розмірі 5000,00 грн в межах розгляду даної адміністративної справи.

Таким чином, суд відмовляє у задоволенні вимог щодо стягнення на користь позивача витрат, понесених ним під час розгляду справи.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову.

Згідно частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №81275713 від 23.06.2026 року.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо передчасного подання виконавчого документа, який не набрав чинності (постанови №1397 від 04.04.2026 року) на примусове виконання до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1064,98 грн. (одна тисяча шістдесят чотири гривні дев`яносто вісім копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (вул. Соборна, буд. 15А, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 40143408).

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1064,98 грн. (одна тисяча шістдесят чотири гривні дев`яносто вісім копійок) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: Перший відділ державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (вул. Соборна, буд. 15А, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 40143408);

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).

Суддя Дончик Віталій Володимирович