Рішення № 138185571, 14.07.2026, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 року Справа № 915/294/26

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Авантес», вул. Набережна, 29, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 34606844

до відповідача: Акціонерного товариства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект», пр.-т Богоявленський, 42а, м. Миколаїв, 54018, код ЄДРПОУ 31821381

про: стягнення грошових коштів.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Авантес» звернулося до Господарського суду Миколаївської області зі сформованою в системі «Електронний суд» позовною заявою № 27-26/17/03/26-3 від 17.03.2026 (вх. № 3587/26 від 17.03.2026), у якій, з урахуванням позовної заяви (в новій редакції) б/н від 24.03.2026 (вх. № 4096/26 від 24.03.2026) та додаткових пояснень б/н від 10.04.2026 (вх. № 5135/26 від 10.04.2026), просить суд стягнути з Акціонерного товариства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря» «Машпроект» заборгованість по Договору № 14337 від 05 лютого 2025 року: 70518,64 грн, інфляційні: 1119,19 грн., 3% річних: 518,16 грн., пеню 4175,48 грн., станом на 16.03.2026 року, а всього: 76331,47 грн; а також судові витрати по справі.

В обґрунтування позовних вимог товариство зазначає про те, що 05.02.2025 року між Акціонерне товариство «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря» «Машпроект» (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авантес» (Виконавець) укладено договір про надання послуг № 14337. За даними позивача, по Договору Виконавцем були надані Замовнику послуги, в тому числі, в період з вересня по грудень 2025 року, що підтверджується актами приймання-передачі наданих послуг (за формою КБ-2в) та довідками про вартість наданих послуг та витрат (за формою КБ-3): № 271 від 29.09.2025 року на суму 14103,73 грн., № 301 від 31.10.2025 року на суму 14103,73 грн., № 332 від 28.11.2025 року на суму 14103,73 грн., № 372 від 26.12.2025 року на суму 28207,45 грн. (всього на загальну суму 70518,64 грн.), які підписані обома сторонами, що підтверджує належне виконання послуг Виконавцем. Водночас, як стверджує позивач, в порушення вимог п.п. 4.1, 4.2 Договору, оплата від Замовника не пізніше 25 календарних днів після оформлення Акта приймання-передачі наданих послуг (за формою КБ-в) та Довідок про вартість наданих послуг та витрат (за формою КБ-3) і здійснення Виконавцем реєстрації податкової накладної з Єдиному реєстрі податкових накладних, на розрахункові рахунки Виконавця не надійшла. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача компенсаційні нарахування та штрафні санкції за порушення строків виконання грошового зобов`язання з оплати вартості виконаних робіт.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на приписи 11, 202, 509, 525, 526, 530,598, 599, 610, 611, 625, 626, 629 Цивільного кодексу України та умови укладеного між сторонами Договору.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 30.03.2026, після усунення позивачем недоліків позовної заяви, останню було прийнято судом до розгляду ат відкрито провадження у справі № 915/294/26 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання за наявними матеріалами справи. Постановлено провести розгляд справи № 915/294/26 поза межами встановленого Господарським процесуальним кодексом України строку у розумний строк, тривалість якого визначається з урахуванням існування в Україні воєнного стану. Встановлено для сторін процесуальні строки для подання заяв по суті справи.

Крім того, вказаною ухвалою було постановлено позивачу у строк до 06.04.2026 надати суду письмові пояснення щодо зазначення у прохальній частині позовної заяви загальної суми, заявленої до стягнення у розмірі 76332,28 грн, в той час як арифметична сума заборгованості (70518,64 грн), інфляційних втрат (1119,19 грн), 3% річних (518,16 грн), пені (4175,48 грн) складає 76 331,47 грн.

Копія ухвали була направлена учасникам справи у відповідності до приписів Господарського процесуального кодексу України.

Так, копію ухвали було надіслано позивачу та відповідачу в електронні кабінети в системі «Електронний суд». Документ доставлено до електронних кабінетів позивача та відповідача 30.03.2026 о 15:18, що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними довідками. За змістом ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення. Враховуючи наведене, слід вважати, що копію ухвали Господарського суду Миколаївської області від 30.03.2026 у справі № 915/294/26 позивач та відповідач отримали 30.03.2026.

10.04.2026 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Авантес» надійшли сформовані в системі «Електронний суд» додаткові пояснення б/н від 10.04.2026 (вх. № 5135/26 від 10.04.2026), в яких позивач, на виконання ухвали суду від 30.03.2026, повідомляє про те, що позовна заява містить арифметичну помилку при визначенні загальної суми до стягнення на (+0,81 грн.), тому вірно розуміти, що позовні вимоги складаються з заборгованості (70518,64 грн), інфляційних втрат (1119,19 грн), 3% річних (518,16 грн), пені (4175,48 грн) на загальну суму 76331,47 грн., а не 76332,28 грн., як зазначено в прохальній частині позовної заяви.

25.05.2026 до суду від адвоката Фуртатова К.М. надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява б/н від 22.05.2026 (вх. № 7684/26 від 25.05.2026) про вступ у справу як представника Акціонерного товариства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект».

25.05.2026 до суду від представника Акціонерного товариства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект» надійшов сформований в системі «Електронний суд» відзив на позовну заяву б/н від 25.05.2026 (вх. № 7767/26 від 25.05.2026), за змістом якого відповідач повідомив суд, що станом на дату подання цього відзиву, відповідачем у повному обсязі погашено основну заборгованість у розмірі 70 518,64 грн. За такого, відповідач просить суд закрити провадження в частині стягнення 70 332,28 грн основного боргу.

Відповідач зазначає, що загальний розрахунок санкцій, наведений у позові, є надмірним та не враховує об`єктивні обставини діяльності відповідача, а також, посилаючись на приписи 551 Цивільного кодексу України, вказує, що товариство є стратегічно важливим підприємством оборонно-промислового комплексу, що діє в умовах воєнного стану та піддається постійним ризикам через агресію рф, та виснує про те, що оскільки основний борг уже сплачений, стягнення пені у повному обсязі призведе до необґрунтованих фінансових втрат підприємства, які не відповідають наслідкам порушення.

Крім того, відповідач вказує, що заявлена до стягнення орієнтовна сума витрат на правничу допомогу у розмірі 14 000,00 грн є абсолютно нерозумною, недоведеною та неспівмірною зі складністю справи.

26.05.2026 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Авантес» надійшла сформована в системі «Електронний суд» відповідь на відзив б/н від 26.05.2026 (вх. № 7822/26 від 26.05.2026), в якому позивач, зазначає, зокрема, про таке:

- з огляду на те, що відзив подано поза строками, визначеними в ст.ст. 118, 178, 251 ГПК України, без клопотання про поновлення строків його подання, відзив підлягає залишенню без розгляду;

- відповідач дійсно сплатив основний борг по договору № 14337 від 05 лютого 2025 року, однак вже після подання позовної заяви до суду та ознайомлення з її змістом. На підставі вищевикладеного, позивач не підтримує вимоги про стягнення основної заборгованості в сумі 70518,64 грн. по договору № 14337 від 05 лютого 2025 року унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову та не заперечує щодо закриття провадження в цій частині позовних вимог;

- позивач вважає неприйнятними посилання відповідача щодо зменшення розміру неустойки та відмову в її задоволенні. Позивач вважає, що доказів нерозумності та неспівмірності і невиправдано обтяжливого чи навіть непосильного розміру неустойки по справі відповідачем не доведено. Розмір пені складає лише трохи більше 5 % від основної заборгованості, тому не може вважатись неспівмірним;

- на переконання позивача, сплата відповідачем основної заборгованості не відміняє його обов`язок сплати 3% річних та інфляційних, яке спрямовано на отримання компенсації позивача від знецінення національної валюти відповідно до ст. 625 ЦК України. Позивач зауважує, що 3% річних та інфляційні нараховані по кожному акту до 16.03.2026, тобто до погашення заборгованості відповідачем, а тому є правомірною вимогою;

- позивач також не погоджується з доводами відповідача про не співмірність заявлених до стягнення судових витрат.

12.06.2026 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Авантес» надійшло сформоване в системі «Електронний суд» клопотання б/н від 12.06.2026 (вх. № 8701/26 від 12.06.2026) про долучення до матеріалів справи доказів витрат на правову допомогу.

Будь-яких інших заяв чи клопотань від учасників справи до матеріалів справи не надходило.

Під час розгляду справи суд надав оцінку доводам позивача про залишення відзиву без розгляду.

Так, суд зауважує, що ст. 113 Господарського процесуального кодексу України визначено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Відповідно до ст. 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до ч. 8 ст.165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 30.03.2026 було встановлено відповідачу строк у 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання суду відзиву на позовну заяву і всіх наявних доказів.

Як уже було наведено вище, вказану ухвалу слід вважати врученою відповідачу 30.03.2026.

Таким чином, встановлений судом строк на подання відзиву для відповідача тривав до 14.04.2026 включно.

При цьому, відзив б/н від 25.05.2026 (вх. № 7767/26 від 25.05.2026) було подано Акціонерним товариством «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект» до суду 25.05.2026, тобто з порушення встановленого процесуального строку більше ніж на місяць.

Суд зауважує, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч.1 ст.118 ГПК).

Згідно з п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України» (заява №24402/02)).

Європейський суд з прав людини, який у своїх рішеннях вказує на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26.07.2007; «ТОВ «Фріда» проти України», заява № 24003/07, п. 33, 08.12.2016).

Водночас, відповідачем не лише було пропущено встановлений судом процесуальний строк, але і не наведено жодних аргументів в обґрунтування поважності причин пропуску відповідного строку.

Відповідно до ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладене, відзив Акціонерного товариства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект» б/н від 25.05.2026 (вх. № 7767/26 від 25.05.2026) слід залишити без розгляду на підставі ст. 118 ГПК України.

Крім того, судом було розглянуто викладену у відповіді на відзив заяву позивача про відмову від позову в частині стягнення основної заборгованості в розмірі 70 518,64 грн, у зв`язку із погашенням відповідачем вказаної заборгованості після пред`явлення позову.

Так, відповідно до ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач, крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до положень ст. 191 Господарського процесуального кодексу України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Вищевказана заяву позивача відповідає приписам статті 191 ГПК України та підписана представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Авантес» адвокатом Колесником Ю.В., на підтвердження повноважень якого до матеріалів справи надано ордер на надання правничої допомоги серія ВТ № 1076033 від 16.03.2026, зі змісту якого вбачається, що договором про надання правничої допомоги повноваження адвоката не обмежуються.

У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.

Дослідивши відповідну заяву позивача, суд вважає, що подана заява не суперечить вищенаведеним нормам процесуального права, а отже відмова прийнята судом, з огляду на що провадження у даній справі в частині вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Авантес» від позову в частині вимог про стягнення з Акціонерного товариства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект» основної заборгованості по Договору № 14337 від 05.02.2025 в розмірі 70518,64 грн підлягає закриттю.

З урахуванням наведеного, в межах даної справи судом розглядаються вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Авантес» про стягнення з Акціонерного товариства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект» інфляційних втрат в розмірі 1 119,19 грн, 3 % річних в розмірі 518,16 грн та пені в розмірі 4175,48 грн станом на 16.03.2026, нарахованих за порушення відповідачем строків виконання грошового зобов`язання за укладеним сторонами Договором поставки № 14337 від 05.02.2025.

За приписами ч. 1 ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі, крім випадку, передбаченого частиною другою цієї статті.

Водночас, згідно з приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах «Савенкова проти України» від 02.05.2013, «Папазова та інші проти України» від 15.03.2012).

Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Враховуючи необхідність повного та всебічного розгляду справи із забезпеченням принципу змагальності та створення сторонам, які беруть участь у справі, необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, вказана справа розглядалась судом у розумний строк.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив таке.

05.02.2025 між Акціонерним товариством «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект», як Замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авантес», як Виконавцем, було укладено Договір про надання послуг № 14337 (далі Договір), відповідно до предмету якого Виконавець зобов`язався за завданням Замовника, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, надати послуги з технічного та сервісного обслуговування двох парових котлоагрегатів фірми Вuderus: SHD 815 WT 10000 та SHD 815 WT 16000 у котельні основного виробничого майданчика цеху № 75 АТ «НВКГ «Зоря»-«Машпроект» (далі об`єкт) відповідно до ДК 021:2015 50531100-7: Послуги з ремонту і технічного обслуговування котлів (далі послуги), а Замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані послуги в обсягах, в порядку та у строки, визначені цим Договором та Технічною специфікацією (Додаток № 1 до Договору).

Відповідно до п. 2.1 Договору Виконавець зобов`язаний надати послуги у строк з 01 лютого 2025 року по 31 грудня 2025 року.

Відповідно до п. 4.1 Договору оплата Замовником за надані послуги в розмірі 100 % вартості послуги за місяць має бути здійснена згідно отриманого рахунку Виконавця не пізніше 25 календарних днів після оформлення Акта приймання-передачі наданих послуг (за формою КБ-2в) та Довідок про вартість наданих послуг та витрати (за формою КБ-3) і здійснення Виконавцем реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з умовами п. 7.2 Договору сторони погодили, що приймання-передача наданих послуг після їх закінчення здійснюється сторонами щомісячно у періоди з 01 лютого 2025 року по 31 грудня 2025 року і оформлюється Актом приймання-передачі наданих послуг (за формою Б-2в) та Довідкою про вартість наданих послуг і витрат (за формою КБ-3).

За змістом п. 9.1 Договору за невиконання або неналежне виконання умов Договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України.

Відповідно до п. 9.2 Договору у випадку у випадку порушення більш ніж на 30 календарних днів строку оплати послуг, Замовник сплачує Виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення оплати, від суми заборгованості, за кожен день прострочення.

Відповідно п. 9.8 Договору неустойка (штраф, пеня), штрафні санкції за цим договором нараховуються протягом усього періоду порушення.

Згідно з п.п. 12.1, 12.2 Договору усі спори і розбіжності, що виникають у зв`язку з Договором, у тому числі щодо його надання, порушення, припинення або недійсності, Сторони вирішують шляхом переговорів. Досудове врегулювання спорів, шляхом пред`явлення претензій визнається Сторонами обов`язковим.

Якщо спори і розбіжності, зазначені в п. 12.1 Договору, не будуть урегульовані шляхом переговорів, їх вирішення здійснюється у судовому порядку відповідно до чинного законодавства України.

За змістом п.п. 13.1 Договору даний Договір набирає чинності з 01.02.2025 та діє до 31.03.2026 включно. Закінчення строку дії даного Договору не звільняє Сторони від відповідальності за порушення зобов`язань (у тому числі гарантійних) за даним Договором.

Згідно з п. 14.14 невід`ємними частинами Договору є наступні Додатки:

- Технічна специфікація (Додаток № 1 до Договору);

- Договірна ціна (Додаток № 2 до Договору);

Вищенаведений Договір з Додатками до нього скріплені підписами та печатками обох Сторін.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Так, відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Матеріали справи свідчать про те, що на виконання умов укладеного між сторонами Договору, Товариством з обмеженою відповідальністю «Авантес» було надано, а Акціонерним товариством «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект» прийнято обумовлені Договором послуги на загальну суму 70 518,64 грн, зокрема:

1. У вересні 2025 року на суму 14 103,73 грн, що вбачається з наданих до матеріалів справи копій:

- Довідки від 29.09.2025 про вартість наданих послуг та витрати за вересень 2025 року (за формою № КБ-3) на суму 14 103,73 грн. Вказана довідка скріплена підписами та печатками обох Сторін без будь-яких зауважень та заперечень;

- Акту № 271 від 29.09.2025 приймання наданих послуг за вересень 2025 року (за формою № КБ-2в) на суму 14 103,73 грн. Вказаний акт скріплений підписами та печатками обох Сторін без будь-яких зауважень та заперечень;

- Податкової накладної № 27 від 29.09.2025 на суму 14 103,73 грн, з квитанцією про її реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (документ доставлений до центрального рівня Державної податкової служби України 10.10.2025).

2. У жовтні 2025 року на суму 14 103,73 грн, що вбачається з наданих до матеріалів справи копій:

- Довідки від 31.10.2025 про вартість наданих послуг та витрати за жовтень 2025 року (за формою № КБ-3) на суму 14 103,73 грн. Вказана довідка скріплена підписами та печатками обох Сторін без будь-яких зауважень та заперечень;

- Акту № 301 від 31.10.2025 приймання наданих послуг за жовтень 2025 року (за формою № КБ-2в) на суму 14 103,73 грн. Вказаний акт скріплений підписами та печатками обох Сторін без будь-яких зауважень та заперечень;

- Податкової накладної № 33 від 31.10.2025 на суму 14 103,73 грн, з квитанцією про її реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (документ доставлений до центрального рівня Державної податкової служби України 17.11.2025).

3. У листопаді 2025 року на суму 14 103,73 грн, що вбачається з наданих до матеріалів справи копій:

- Довідки від 28.11.2025 про вартість наданих послуг та витрати за листопад 2025 року (за формою № КБ-3) на суму 14 103,73 грн. Вказана довідка скріплена підписами та печатками обох Сторін без будь-яких зауважень та заперечень;

- Акту № 332 від 28.11.2025 приймання наданих послуг за листопад 2025 року (за формою № КБ-2в) на суму 14 103,73 грн. Вказаний акт скріплений підписами та печатками обох Сторін без будь-яких зауважень та заперечень;

- Податкової накладної № 24 від 28.11.2025 на суму 14 103,73 грн, з квитанцією про її реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (документ доставлений до центрального рівня Державної податкової служби України 10.12.2025).

4. У грудні 2025 року на суму 28 207,45 грн, що вбачається з наданих до матеріалів справи копій:

- Довідки від 26.12.2025 про вартість наданих послуг та витрати за грудень 2025 року (за формою № КБ-3) на суму 28 207,45 грн. Вказана довідка скріплена підписами та печатками обох Сторін без будь-яких зауважень та заперечень;

- Акту № 372 від 26.12.2025 приймання наданих послуг за грудень 2025 року (за формою № КБ-2в) на суму 28 207,45 грн. Вказаний акт скріплений підписами та печатками обох Сторін без будь-яких зауважень та заперечень;

- Податкової накладної № 31 від 26.12.2025 на суму 28 207,45 грн, з квитанцією про її реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (документ доставлений до центрального рівня Державної податкової служби України 06.01.2026).

Для здійснення оплати за надані послуги виконавець виставив замовнику такі рахунки:

- № 292 від 29.09.2025 на суму 14 103,73 грн;

- № 330 від 31.10.2025 на суму 14 103,73 грн;

- № 352 від 28.11.2025 на суму 14 103,73 грн;

- № 376 від 26.12.2025 на суму 28 207,45 грн.

Водночас, за даними позивача, не спростованими та не заперечними відповідачем, останній розрахунків за надані послуги у встановлений Договором строк не здійснив.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем надано позивачу гарантійний лист № 08/2-1170 від 18.03.2026, яким відповідач підтверджує зобов`язання щодо оплати заборгованості, зокрема за Договором № 14337 від 05.02.2025 на суму 70 518,64 грн.

Водночас, матеріали справи не містять доказів здійснення відповідачем оплати відповідної суми грошових коштів на рахунок позивача, до моменту звернення останнього до суду з відповідним позовом.

З метою досудового врегулювання спору Товариство з обмеженою відповідальністю «АВАНТЕС» звернулося до Акціонерного товариства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект» з претензією за вих. № 04-03-2026/1 від 04.03.2026 по Договору про надання послуг № 14337 від 05.02.2025 на суму 70 518,64 грн.

Крім того, листом № 06/022026-1 від 06.02.2026 позивач повідомив відповідача про звернення до суду для примусового стягнення суми боргу.

При цьому, як уже було наведено вище, Товариство з обмеженою відповідальністю «АВАНТЕС» зазначало, що відповідач сплатив основний борг по договору № 14337 від 05.02.2025, однак вже після подання позовної заяви до суду та ознайомлення з її змістом.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

За приписами ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до ч.ч. 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

За даними позивача, не спростованими та не запереченими відповідачем, останній допустив порушення строків виконання грошового зобов`язання за Договором про надання послуг № 14337 від 05.02.2025.

З урахуванням наведеного, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача:

1. Інфляційні втрати в загальному розмірі 1 119,19 грн, у тому числі:

- по зобов`язанням вересня 2025 року (акт № 271 від 29.09.2025) за період прострочення з 25.10.2025 по 16.03.2026 (фактично з листопада 2025 року по лютий 2026 року) на суму 326,93 грн;

- по зобов`язанням жовтня 2025 року (акт № 301 від 31.10.2025) за період прострочення з 26.11.2025 по 16.03.2026 (фактично з грудня 2025 року по лютий 2026 року) на суму 269,44 грн;

- по зобов`язанням листопада 2025 року (акт № 332 від 28.11.2025) за період прострочення з 24.12.2025 по 16.03.2026 (фактично з січня 2026 року по лютий 2026 року) на суму 240,75 грн;

- по зобов`язанням грудня 2025 року (акт № 372 від 26.12.2025) за період прострочення з 21.01.2026 по 16.03.2026 (фактично за лютий 2026 року) на суму 282,07 грн.

2. Три проценти річних в загальному розмірі 518,16 грн, у тому числі:

- по зобов`язанням вересня 2025 року (акт № 271 від 29.09.2025) за період прострочення з 25.10.2025 по 16.03.2026 на суму 165,77 грн (суд зауважує, що в обґрунтуваннях до розрахунку позивачем вказано про здійснення нарахування з 25.11.2025, водночас, фактичні нарахування здійснено саме з 25.10.2025);

- по зобов`язанням жовтня 2025 року (акт № 301 від 31.10.2025) за період прострочення з 26.11.2025 по 16.03.2026 на суму 128,67 грн (суд зауважує, що в обґрунтуваннях до розрахунку позивачем вказано про здійснення нарахування з 26.12.2025, водночас, фактичні нарахування здійснено саме з 26.11.2025);

- по зобов`язанням листопада 2025 року (акт № 332 від 28.11.2025) за період прострочення з 24.12.2025 по 16.03.2026 на суму 96,21 грн (суд зауважує, що в обґрунтуваннях до розрахунку позивачем вказано про здійснення нарахування з 24.01.2026, водночас, фактичні нарахування здійснено саме з 24.12.2025);

- по зобов`язанням грудня 2025 року (акт № 372 від 26.12.2025) за період прострочення з 21.01.2026 по 16.03.2026 на суму 127,51 грн (суд зауважує, що в обґрунтуваннях до розрахунку позивачем вказано про здійснення нарахування з 21.02.2026, водночас, фактичні нарахування здійснено саме з 21.01.2026).

3. Пеню в загальному розмірі 4 175,48 грн, у тому числі:

- по зобов`язанням вересня 2025 року (акт № 271 від 29.09.2025) за період прострочення з 25.11.2025 по 16.03.2026 на суму 1 323,82 грн;

- по зобов`язанням жовтня 2025 року (акт № 301 від 31.10.2025) за період прострочення з 26.12.2025 по 16.03.2026 на суму 952,48 грн;

- по зобов`язанням листопада 2025 року (акт № 332 від 28.11.2025) за період прострочення з 23.01.2026 по 16.03.2026 на суму 617,09 грн;

- по зобов`язанням грудня 2025 року (акт № 372 від 26.12.2025) за період прострочення з 21.01.2026 по 16.03.2026 на суму 1 282,09 грн (суд зауважує, що в обґрунтуваннях до розрахунку позивачем вказано про здійснення нарахування з 21.02.2026, водночас, фактичні нарахування здійснено саме з 21.01.2026).

Водночас, суд вважає за необхідне зауважити, що позивачем допущено помилки про визначенні строку у межах якого відповідач мав здійснити остаточний розрахунок за Договором.

Так, за змістом п. 4.1 Договору Сторони погодили, що оплата Замовником за надані послуги в розмірі 100 % вартості послуги за місяць має бути здійснена згідно отриманого рахунку Виконавця не пізніше 25 календарних днів після оформлення Акта приймання-передачі наданих послуг (за формою КБ-2в) та Довідок про вартість наданих послуг та витрати (за формою КБ-3) і здійснення Виконавцем реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З огляду на дати підписання сторонами актів приймання наданих послуг та довідок про вартість наданих послуг та витрати позивачем розраховано строки виконання відповідачем грошового зобов`язання таким чином:

- по зобов`язанням вересня 2025 року (акт № 271 від 29.09.2025) як 24.10.2025 (фактично 29.09.2025 /дата підписання акту та довідки/ + 25 календарних днів);

- по зобов`язанням жовтня 2025 року (акт № 301 від 31.10.2025) як 25.11.2025 (фактично 31.10.2025 /дата підписання акту та довідки/ + 25 календарних днів);

- по зобов`язанням листопада 2025 року (акт № 332 від 28.11.2025) як 23.12.2025 (фактично 28.11.2025 /дата підписання акту та довідки/ + 25 календарних днів);

- по зобов`язанням грудня 2025 року (акт № 372 від 26.12.2025) як 20.01.2026 (фактично 26.12.2025 /дата підписання акту та довідки/ + 25 календарних днів).

Разом із тим, з урахуванням редакції п. 4.1 Договору при визначенні строку остаточного розрахунку необхідно брати до уваги не лише дати підписання Актів приймання наданих послуг та Довідок про вартість наданих послуг та витрати, але і дати здійснення Виконавцем реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних. При цьому, суд наголошує, що юридичне значення у даному випадку має не дата оформлення такої податкової накладної (зазначена у реквізитах накладної), а саме дата її реєстрації в ЄРПН (зазначена в квитанціях про реєстрацію). Як вбачається з матеріалів справи така реєстрація відбулася:

- по зобов`язанням вересня 2025 року (акт № 271 від 29.09.2025) 10.10.2025;

- по зобов`язанням жовтня 2025 року (акт № 301 від 31.10.2025) 17.11.2025;

- по зобов`язанням листопада 2025 року (акт № 332 від 28.11.2025) 10.12.2025;

- по зобов`язанням грудня 2025 року (акт № 372 від 26.12.2025) 06.01.2026.

З урахуванням наведеного останній день погодженого сторонами у Договорі строку здійснення остаточного розрахунку припадає:

- по зобов`язанням вересня 2025 року (акт № 271 від 29.09.2025) на 04.11.2025 (10.10.2025 + 25 календарних днів);

- по зобов`язанням жовтня 2025 року (акт № 301 від 31.10.2025) на 12.12.2025 (17.11.2025+ 25 календарних днів);

- по зобов`язанням листопада 2025 року (акт № 332 від 28.11.2025) на 05.01.2026 (10.12.2025 + 25 календарних днів, з урахуванням випадання 25 дня строку на вихідний день);

- по зобов`язанням грудня 2025 року (акт № 372 від 26.12.2025) на 02.02.2026 (06.01.2026 + 25 календарних днів, з урахуванням випадання 25 дня строку на вихідний день).

З урахуванням наведеного, щодо вимог про стягнення інфляційних втрат та процентів річних суд зазначає таке.

За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до ст. 625 ЦК України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов`язання).

Як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв`язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.

Нарахування інфляційних втрат здійснюється окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Стаття 625 Цивільного кодексу України застосовується до всіх грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов`язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов`язання.

На підставі ст. 625 ЦК України позивач має право нарахувати до стягнення з відповідача інфляційні втрати та 3% річних.

За перевіркою суду, розрахунок інфляційних втрат позивачем проведено правильно, у зв`язку із чим позовні вимоги у відповідній частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Водночас, перевіривши розрахунок 3 % річних, здійснений позивачем, суд виявив помилки при визначенні періоду прострочення, про що судом було детально наведено вище.

Здійснивши власний розрахунок за допомогою програми ipLex, суд встановив, що обґрунтованою сумою процентів річних у спірних правовідносинах є 440,50 грн, яка і підлягає до стягнення з відповідача, зокрема:

- по зобов`язанням вересня 2025 року (акт № 271 від 29.09.2025) за період прострочення з 05.11.2025 по 16.03.2026 на суму 153,02 грн;

- по зобов`язанням жовтня 2025 року (акт № 301 від 31.10.2025) за період прострочення з 13.12.2025 по 16.03.2026 на суму 108,97 грн;

- по зобов`язанням листопада 2025 року (акт № 332 від 28.11.2025) за період прострочення з 06.01.2026 по 16.03.2026 на суму 81,14 грн;

- по зобов`язанням грудня 2025 року (акт № 372 від 26.12.2025) за період прострочення з 03.02.2026 по 16.03.2026 на суму 97,37 грн.

В задоволенні ж іншої частини вимог про стягнення 3 % річних у розмірі 77,66 грн належить відмовити.

Щодо вимог про стягнення пені суд зазначає таке.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

Приписами ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, а згідно статті 3 вказаного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п.п. 9.2, 9.7 Договору Сторони погодили, що у випадку порушення більш ніж на 30 календарних днів строку оплати робіт, Замовник сплачує Підряднику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення оплати, від суми заборгованості, за кожен день прострочення. Неустойка (штраф, пеня), штрафні санкції за цим договором нараховуються протягом усього періоду порушення.

На підставі вищенаведених правових норм та умов договору позивач мав право нарахувати та заявити до стягнення з відповідача пеню.

Водночас, щодо визначеного позивачем періоду нарахування пені суд зауважує, що за загальним правилом, договір є універсальним регулятором приватноправових відносин, який, як і закон, є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість періоду нарахування штрафних санкцій. Проте його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 16.10.2024 у справі № 911/952/22.

Таким чином, зміст п. 9.2 Договору про те, що замовник сплачує підряднику пеню у випадку порушення більш ніж на 30 календарних днів строку оплати робіт, на переконання суду, слід розуміти лише як умову застосування до підрядника штрафних санкцій, а не визначення альтернативного строку нарахування пені.

Разом із тим, з огляду на принцип диспозитивності господарського судочинства, а також те, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог (ч. 2 ст. 237 ГПК України), судом враховано період нарахування пені, визначений позивачем, щодо нарахувань по зобов`язанням вересня-листопада 2025 року. Водночас, як уже було наведено вище, в обґрунтуваннях до розрахунку пені за зобов`язаннями грудня 2025 року позивачем вказано про здійснення нарахування з 21.02.2026, водночас, фактичні нарахування здійснено саме з 21.01.2026, що є помилковим, оскільки фактичний період прострочення виконання грошового зобов`язання почався з 02.02.2026.

Здійснивши, з урахуванням наведених вище висновків, власний розрахунок за допомогою програми ipLex, суд встановив, що обґрунтованою сумою пені у спірних правовідносинах є 3 867,14 грн, яка і підлягає до стягнення з відповідача, зокрема:

- по зобов`язанням вересня 2025 року (акт № 271 від 29.09.2025) за період прострочення з 25.11.2025 по 16.03.2026 на суму 1 323,82 грн;

- по зобов`язанням жовтня 2025 року (акт № 301 від 31.10.2025) за період прострочення з 26.12.2025 по 16.03.2026 на суму 952,48 грн;

- по зобов`язанням листопада 2025 року (акт № 332 від 28.11.2025) за період прострочення з 23.01.2026 по 16.03.2026 на суму 617,09 грн;

- по зобов`язанням грудня 2025 року (акт № 372 від 26.12.2025) за період прострочення з 03.02.2026 по 16.03.2026 на суму 973,74 грн.

В задоволенні ж іншої частини вимог про стягнення пені у розмірі 308,34 грн належить відмовити.

Суд зауважує, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Водночас, відповідачем не надано належних доказів в спростування доводів позивача та підтверджених матеріалами справи обставин.

Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

При ухваленні рішення в справі, суд у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.

Так, суд зауважує, що за приписами ст. 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За приписами ч. 3 ст. 130 ГПК України передбачено, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

За такого, враховуючи те, що у даній справі позивач не підтримує своїх вимог щодо стягнення з відповідача основної заборгованості, унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд при розподілі судових витрат, судовий збір покладає на відповідача, враховуючи суму основної заборгованості, в частині стягнення якої провадження у справі закрито, та пропорційно розміру інших задоволених позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

За приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», згідно з яким договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За змістом п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

У відповідності до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно зі ст. 28 Правил адвокатської етики, порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

Суд також зауважує, що за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Як вбачається із матеріалів справи, правничу допомогу позивачу у справі № 915/294/26 надавав адвокат Колесник Юрій Володимирович, яким підписувалися процесуальні документи у справі.

На підтвердження повноважень адвоката до матеріалів справи позивачем долучено копії Договору № 27-26 від 27.02.2026 про надання правничої допомоги, укладеного між адвокатом Колексником Ю.В, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авантес», ордеру (серія ВТ № 1076033 від 16.03.2026) на надання правничої допомоги Товариству з обмеженою відповідальністю «Авантес», а також свідоцтва адвоката Колесника Ю.В. про право на зайняття адвокатською діяльністю (серія ХС № 000190 від 11.12.2018).

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, з матеріалів справи судом встановлено, що 27.02.2026 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авантес», як клієнтом, та адвокатом Колесником Юрієм Володимировичем, як адвокатом, було укладено Договір № 27-26 про надання правничої допомоги, відповідно до предмету якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання надати клієнту правничу та юридичну допомогу по підготовці матеріалів, представництву і захисту матеріальних та нематеріальних прав клієнта в судах будь-якої інстанції та ланки, органах державної влади, органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях, об`єднаннях, незалежно від організаційно-правової форми, та від громадян за їх згодою, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та їх фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 6 Договору сторони погодили вартість послуг адвоката та порядок оплати.

Так, п. 6.1 Договору визначено, що даний Договір є платним. Отримання винагороди адвокатом за надання правової допомоги відбувається у формі гонорару, у розмірі, що зазначений в додатку № 1 до даного Договору, котрий є його невід`ємною частиною.

Відповідно до п. 6.3 Договору оплата здійснюється авансом перед наданням послуги у безготівковому порядку на рахунок адвоката.

Згідно з п. 6.4 Договору по завершенню роботи/послуги сторони підписують Акт прийому-передачі виконаних робіт.

Умовами п. 7.1 Договору передбачено, що даний Договір діє з моменту підписання і до моменту фактичного виконання доручення або до моменту припинення договору або його розірвання.

Додатком № 1 до Договору про надання правничої допомоги № 27-26 від 27.02.2026 сторони погодили, зокрема, що вартість послуг / гонорар за Договором складає 4000,00 грн за годину роботи адвоката.

Крім того, 23.04.2026 між сторонами було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору № 27-26 від 27.02.2026 про надання правничої допомоги, за умовами якої сторони погодили викласти п. 6.3 Договору в новій редакції, а саме:

«Оплата за послугу «написання та подання позовної заяви» здійснюється авансом перед наданням послуги у безготівковому порядку на рахунок адвоката, а остаточна сума гонорару оплачується після підписання Акту приймання-передачі наданих послуг відповідно до п. 6.4 Договору та винесення рішення судом в 10-денний строк».

Позивачем на підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу надано суду такі докази:

1. Акт № 3 прийому-передачі виконаних робіт по договору № 27-26 від 27.02.2026 (суд зауважує, що вказаний документ датовано 11.06.2025, що суд оцінює, як допущену сторонами описку в частині зазначення року складання такого документу; на переконання суду, з огляду на зміст документу існують всі підстави вважати, що датою його складання є саме 11.06.2026), за змістом якого сторони засвідчили факт прийому клієнтом виконаних адвокатом робіт, що включає в себе:

- дата виконання: 17.03.2026; виконані роботи: написання та подання позовної заяви про стягнення заборгованості по Договору № 14337 від 05.02.2025: 70518,64 грн, інфляційні 1119,19 грн, 3 % річних 518,16 грн, пеню 4175,48 грн, станом на 16.03.2026, а всього 76332,28 грн; витрачений час: 1,5 години.

- дата виконання: 26.05.2026; види послуги: написання та подання відповіді на відзив у справі № 915/294/26; витрачений час: 1 година.

Загальний час робіт (послуг) склав 2,5 години.

Загальна вартість робіт (послуг) з розрахунку 4000 грн за годину роботи адвоката, склала 2,5 * 4000,00 грн = 10 000,00 грн.

Клієнт претензій по об`єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має.

2. Детальний опис робіт № 3 виконаних адвокатом, необхідних для надання професійної допомоги ТОВ «Авантес» по договору № 27-26 від 27.02.2026 (суд зауважує, що вказаний документ датовано 11.06.2025, що суд оцінює, як допущену сторонами описку в частині зазначення року складання такого документу; на переконання суду, з огляду на зміст документу існують всі підстави вважати, що датою його складання є саме 11.06.2026), в якому наведено Перелік виконаних адвокатом послуг по справі № 915/294/26:

- дата виконання: 17.03.2026; види послуги: написання та подання позовної заяви про стягнення заборгованості по Договору № 14337 від 05.02.2025: 70518,64 грн, інфляційні 1119,19 грн, 3 % річних 518,16 грн, пеню 4175,48 грн, станом на 16.03.2026, а всього 76332,28 грн; вартість послуги в грн: 6000,00 грн.

- дата виконання: 26.05.2026; види послуги: написання та подання відповіді на відзив у справі № 915/294/26; вартість послуги в грн: 4000,00 грн.

Надано послуг у справі № 915/294/26 на 10 000,00 грн.

Вказаний Детальний опис робіт № 3 підписаний адвокатом ат клієнтом без будь-яких зауважень та заперечень.

3. Платіжна інструкція № 235 від 17.03.2026 на суму 6 000,00 грн, зі змісту якої вбачається здійснення відповідного платежу ТОВ «Авантес» на користь Колесника Юрія Володимировича (призначення платежу: «послуга по договору № 27-26 від 27.02.2026 року. Написання та подання позовної заяви за позовом ТОВ «Авантес» до АТ «НВКГ «Зоря»-«Машпроект» по договору 14337 до Господарського суду Миколаївської області»).

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України: у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів ст.ст. 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд звертається до правової позиції, що викладена у постанові Верховного суду від 12.01.2023 у справі №908/2702/21 за якою під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у ч. 4 ст. 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України (а саме пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Тобто критерії, визначені ч. 4 ст. 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами ч. 4 ст. 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені ч. 5 ст. 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21 тощо (п.п. 8.39-8.41 постанови Верховного суду від 12.01.2023 у справі №908/2702/21).

При цьому, у додатковій постанові Верховного Суду від 24.06.2019 у справі № 904/64/18 зроблено висновок про те, що виходячи зі змісту положень ч.ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.

Подібний за змістом висновок зроблено Верховним Судом у додатковій постанові від 05.08.2019 у справі № 911/1563/18, в якій зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Вказаної позиції також дотримується Верховний Суд у додатковій постанові від 26.06.2019 у справі № 910/9241/18, в якій судом зазначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Разом із тим, контррозрахунку, який свідчив би про неправильність розрахунку позивачем відповідних витрат на правничу допомогу відповідачем суду не було надано.

Посилання ж відповідача щодо необґрунтованого завищення позивачем розміру відповідних витрат без конкретизації у чому полягає їх непропорційність чи неспівмірність до предмета спору, із підтвердженням таких посилань належними доказами, є лише декларативними та відхиляються судом.

При цьому, суд зауважує, що розмір гонорару адвоката визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові по справі № 922/1964/21 від 16.11.2022 зауважила, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічну правову позицію викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 903/390/18, від 21.01.2020 у справі № 916/2982/16, від 07.07.2020 у справі № 914/1002/19).

В сукупності викладеного, суд дійшов висновку, що визначений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідає виконаному адвокатом обсягу робіт при розгляді справи, не є завищеним чи таким, що вочевидь не відповідає критерію складності справи.

Вирішуючи вказане питання, суд також керується тим, що судовий розсуд це право суду, яке передбачене та реалізується на підставі чинного законодавства, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення, встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), такий, що є найбільш оптимальним в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

З урахуванням наведеного, за наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених позивачем на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи, оцінивши подані заявником докази у підтвердження понесених ним витрат, виходячи із критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, суд вважає, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Авантес» підтверджено понесення у даній справі витрат на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

При цьому, з урахуванням приписів ч. 3 ст. 130 ГПК України, враховуючи те, що у даній справі позивач не підтримує своїх вимог щодо стягнення з відповідача основної заборгованості, унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд при розподілі судових витрат, витрати на правову допомогу покладає на відповідача, враховуючи суму основної заборгованості, в частині стягнення якої провадження у справі закрито, та пропорційно розміру інших задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 11, 13, 73, 74, 76-79, 86, 113, 118, 210, 220, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Прийняти відмову Товариства з обмеженою відповідальністю «Авантес» від позову в частині вимог про стягнення з Акціонерного товариства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект» основної заборгованості по Договору № 14337 від 05.02.2025 в розмірі 70518,64 грн.

2. Закрити провадження у справі № 915/294/26 в частині вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Авантес» від позову в частині вимог про стягнення з Акціонерного товариства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект» основної заборгованості по Договору № 14337 від 05.02.2025 в розмірі 70518,64 грн.

3. В іншій частині позовні вимоги задовольнити частково.

4. Стягнути з Акціонерного товариства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект» (Україна, 54018, Миколаївська обл., місто Миколаїв, пр. Богоявленський, будинок 42а; код ЄДРПОУ 31821381) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Авантес» (Україна, 54001, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вул. Набережна, будинок 29; код ЄДРПОУ 34606844) інфляційні втрати в розмірі 1 119,19 грн, 3 % річних в розмірі 440,50 грн, пеню в розмірі 3 867,14 грн, а також 2 485,60 грн судового збору та 9 335,95 грн витрат на правову допомогу.

5. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 14.07.2026.

Суддя Н.О. Семенчук