Рішення № 138184938, 30.06.2026, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/14249/26

пр. № 2/759/10975/26

30 червня 2026 року м. Київ

Святошинський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Горбенко Н.О., за участю секретаря судових засідань Чугай В.М., без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Києва за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Святошинський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про скасування арешту на нерухоме майно, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до Святошинського районного суду міста Києва з даним позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Святошинський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про скасування арешту на нерухоме майно.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач є співвласником 1/4 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , а не є власником всієї квартири. Під час вступу у спадщину стало відомо про те, що на нерухоме майно, що розташовано за адресою: АДРЕСА_1 , накладено арешт, у зв`язку з постановою від 06.09.2000 Державної виконавчої служби у Ленінградському районі м. Києва відносно ОСОБА_2 . Іншими співвласниками квартири були: ОСОБА_3 1/4 частка, ОСОБА_4 1/4 частка, ОСОБА_5 1/4 частка, які померли. Отже, позивач та її неповнолітній син є єдиними спадкоємцями померлих: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , та, у зв`язку із накладенням арешту на майно померлих вона не має змоги оформити право власності на успадковане майно, оскільки все це майно перебуває під арештом.

Таким чином, позивач просить суд скасувати арешт на 3/4 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 ; Тип обтяження: арешт (архівний запис); реєстраційний номер обтяження: 1372319; зареєстровано: 12.10.2004 15:53:32 за № 1372319 реєстратором: Двадцята київська державна нотаріальна контора, 03148, м. Київ, вул. Гната Юри, 9, 407-10-13; Підстава обтяження: постанова, 1132, 06.09.2000, Державна виконавча служба у Ленінградському районні м. Києва; Власник: ОСОБА_2 .

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого суддю Горбенко Н.О.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 01 червня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання для розгляду справи.

Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового слухання, у судове засідання не з`явилися.

Представник позивача до початку судового засідання подала заяву про слухання справи без її участі. Позовні вимоги підтримала у повному обязі.

Інші учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду, у судове засідання не з`явились без повідомлення причин своєї неявки.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Зважаючи на викладене, суд визнав за можливе провести судове засідання за відсутності учасників справи, що не з`явились.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у зв`язку із неявкою учасників справи у судове засідання.

Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 23.12.2025.

Відповідно до витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію смерті від 19 травня 2026 року, підтверджується, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно з свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_2 від 02 листопада 2002 року, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 є подружжям.

Позивач вказує, що зняття арешту з 3/4 частки квартири дасть їй та її сину оформити право власності в порядку спадкування по закону.

Так, у передбачений законом шестимісячний термін заведена спадкова справа № 1201/2025, до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , Першою київською державною нотаріальною конторою. Склад спадкоємців: дружина - ОСОБА_1 ; дочка - ОСОБА_6 ; неповнолітній син - ОСОБА_7 . Інших заяв про прийняття спадщини або про відмову від спадщини станом на 21 травня 2026 року не надходили, що підтверджується довідкою Першої київської державної нотаріальної контори від 21.05.2026 № 3131/02-14.

Водночас, під час вступу у спадщину стало відомо про те, що на нерухоме майно, квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , накладено арешт, на підставі постанови, 1132, 06.09.2000, державної виконавчої служби у Ленінградському районі м. Києва.

Таким чином, у зв`язку із накладенням арешту на майно померлого, позивач не має змоги оформити право власності на успадковане майно, оскільки це майно перебуває під арештом.

З урахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За правилами ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з положеннями ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав. (правова позиція Верховного Суду України від 16.11.2016 року у справі № 6-709цс16).

Згідно з ст.ст. 1216, 1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Постанова № 5) від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч. 1 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Частиною 2 цього Закону передбачено, що арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Згідно з ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувана про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.

Відповідно до ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Згідно з абз. 1 п. 20 р. ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012 р. у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувану чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа (зняття арешту тощо).

Про зняття арешту з майна виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна, арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника. З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З урахуванням вищезазначеного, суд дійшов висновку про недоведеність обставин, викладених у позовній заяві, оскільки у матеріалах справи відсутня інформація від Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про виконання постанови 1132, 06.09.2000, на момент розгляду справи.

Зокрема, до матеріалів справи не долучено доказів звернення позивача до Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України з питань зняття арешту на 3/4 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Враховуючи вищезазначене, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.

Пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає

Пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку про те, що стороною позивача не наведено підстав та не надано доказів, які переконали б суд у беззаперечності її доводів та вказували на те, що наявні підстави для задоволення позовних вимог.

Таким чином, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись, ст.ст. 316, 321, 328, 391 ЦК України, ст.ст. 2, 141, 259, 264, 263-265, 273, 280, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Святошинський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про скасування арешту на нерухоме майно - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 14 липня 2026 року.

Суддя Н.О.Горбенко