Рішення № 138184018, 14.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.07.2026Справа № 910/4310/26

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Фізичної особи-підприємця Фрідман Наталії Костянтинівни

до Фізичної особи-підприємця Гергелюк Валентини Миколаївни

про стягнення 273 176,75 грн.,

Без повідомлення (виклику) представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Фрідман Наталія Костянтинівна (далі - позивач) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Гергелюк Валентини Миколаївни (далі - відповідач) грошових коштів у загальному розмірі 273 176,75 грн., з яких: 227 218,00 грн. - заборгованість зі сплати орендних платежів, 30 715,00 грн. - заборгованість з оплати комунальних послуг, 2 268,00 грн. - заборгованість з оплати послуг з охорони, 10 853,29 грн. - пеня за несвоєчасне перерахування орендної плати та 2 122,46 грн. - 3 % річних.

В обґрунтування пред`явлених вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем взятих на себе обов`язків зі сплати орендної плати за Договором оренди нежитлового приміщення від 01.11.2024 року № 01/11/24 (далі - Договір), а також платежів на утримання орендованого за цим правочином майна.

Крім того, Фізична особа-підприємець Фрідман Наталія Костянтинівна вказувала, що після її відмови від Договору в односторонньому прядку відповідач не звільнив нежитлове приміщення загальною площею 50 м2 за адресою: АДРЕСА_1 у передбачений пунктом 2.6 Договору строк.

З урахуванням наведених підстав, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Гергелюк Валентини Миколаївни заборгованості з орендних та комунальних платежів, штрафних санкцій та компенсаційних виплат у вищевказаних розмірах.

Ухвалою від 20.04.2026 року господарський суд міста Києва залишив означену позовну заяву без руху з одночасним встановленням строку та способу усунення її недоліків.

22.04.2026 року через систему "Електронний суд" надійшла заява позивача від 22.04.2026 року про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 23.04.2026 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/4310/26 та вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

05.05.2026 року через систему "Електронний суд" надійшло клопотання позивача від 05.05.2026 року про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 40 000,00 грн. з долученням відповідних доказів на підтвердження розміру понесених Фізичною особою-підприємцем Фрідман Наталією Костянтинівною витрат.

27.05.2026 року через систему "Електронний суд" надійшов відзив відповідача від 26.05.2026 року на позовну заяву, в якому Фізична особа-підприємець Гергелюк Валентина Миколаївна визнала заборгованість з орендної плати, що виникла у період з жовтня 2025 року по грудень 2025 року в сумі 108 000,00 грн.

У той же час, проти решти позовних вимог відповідач заперечив, посилаючись на протиправне позбавлення останнього доступу до орендованого приміщення шляхом внесення Фізичною особою-підприємцем Фрідман Наталією Костянтинівною змін до списку довірених осіб і кодів доступу до приміщення.

Також, у вказаному відзиві відповідач зазначив, що пред`явлена до стягнення позивачем подвійна плата за користування приміщенням та пеня підлягають зменшенню, у зв`язку з неможливістю Фізичної особи-підприємця Гергелюк Валентини Миколаївни використовувати орендоване приміщення за призначенням у період з січня 2026 року по лютий 2026 року, а вимоги позивача про стягнення нарахованих штрафних санкцій та компенсаційних виплат є похідними і не підлягають задоволенню за відсутності основного боргу за цей період.

Також, Фізична особа-підприємець Гергелюк Валентина Миколаївна вказувала, що вимоги про стягнення комунальних послуг і послуг охорони є безпідставними, оскільки ці послуги підлягають оплаті відповідачем за окремими договорами.

Вищенаведений відзив Фізичної особи-підприємця Гергелюк Валентини Миколаївни прийнятий судом до розгляду та долучений до матеріалів справи.

26.05.2026 року через систему "Електронний суд" надійшли клопотання відповідача від 27.05.2026 року про розгляд вказаної справи у порядку загального позовного провадження, а також про витребування в Управління поліції охорони в м. Києві та у позивача доказів.

Ухвалою від 01.06.2026 року господарський суд міста Києва відмовив у задоволенні клопотання Фізичної особи-підприємця Гергелюк Валентини Миколаївни про розгляд справи № 910/4310/26 за правилами загального позовного провадження. У той же час, суд частково задовольнив клопотання відповідача про витребування доказів та витребував в Управління поліції охорони в м. Києві належним чином засвідчені документи за Договором про охорону від 01.07.2019 № 290/29/21/3/ОБ/ОС-2019 щодо об`єкта за адресою: АДРЕСА_1, а саме: інформацію щодо осіб, точну дату та документи, на підставі яких внесені зміни до списку довірених осіб, внаслідок яких Гергелюк Валентину Миколаївну (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) та її довірених осіб виключено зі списку осіб, які мають право доступу, зняття та взяття об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 під охорону; інформацію про те, коли і за чиєю ініціативою анульовано або змінено персональні коди та паролі Фізичної особи-підприємця Гергелюк Валентини Миколаївни; журнал (виписку) спрацювань тривожної сигналізації та виїздів наряду за період з 01.12.2025 року по 31.03.2026 року. В частині вимог про витребування доказів у позивача суд повернув означене клопотання відповідача без розгляду.

15.06.2026 року через систему "Електронний суд" надійшла відповідь позивача від 15.06.2026 року на відзив на позовну заяву, в якій останній навів додаткові аргументи на підтвердження обґрунтованості пред`явлених ним позовних вимог.

17.06.2026 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Управління поліції охорони в м. Києві надійшли витребувані судом документи та інформація.

Інших клопотань чи заяв, зокрема по суті справи, від сторін до суду не надходило.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.11.2024 року між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) був укладений Договір, за умовами якого Фізична особа-підприємець Фрідман Наталія Костянтинівна передала, а Фізична особа-підприємець Гергелюк Валентина Миколаївна прийняла в тимчасове платне користування (оренду) нежитлове приміщення № 7 загальною площею 50 м2 за адресою: АДРЕСА_1.

Означений правочин підписаний його сторонами, а також скріплений відбитком печатки орендодавця.

За змістом пункту 2.1 Договору орендодавець передає об`єкт оренди орендарю в оренду за актом приймання-передачі 01.11.2024 року після підписання договору оренди нежитлового приміщення.

З матеріалів справи вбачається, що 01.11.2024 року на виконання умов Договору його сторони підписали акт прийому-передачі приміщення в оренду, за яким орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування (оренду) передбачене у вищевказаній угоді нежитлове приміщення з відповідним майном.

Пунктами 3.1.1, 3.1.2 Договору передбачено, що орендар здійснює платежі по орендній платі наступним чином: у строк до 03.11.2024 року за перший місяць оренди 40 000,00 грн. оплачує на рахунок орендодавця. Усі наступні орендні платежі сплачуються орендарем авансом - 01 числа кожного місяця за поточний місяць оренди в гривнях шляхом перерахування грошових коштів на рахунок орендодавця.

Згідно з пунктом 3.2 Договору розмір щомісячної розмір щомісячної орендної плати за домовленістю сторін складає 40 000,00 грн. за повний місяць оренди та додатково оплачується електроенергія, обслуговування будинку та прибудинкової території, вивіз сміття, опалення, холодна вода, телефон, інтернет та інші додаткові послуги орендар сплачує самостійно за окремо укладеними договорами з організаціями, які надають ці послуги. Нарахування орендної плати починається з моменту підписання цього Договору.

У пункті 5.1.2 Договору передбачено, що останній може бути розірваний достроково з ініціативи орендодавця, якщо орендар систематично (два та більше рази поспіль протягом господарського року) не виконує зобов`язань за цим Договором, а саме: не вносить орендну плату у встановлений термін, нецільове використовує об`єкт оренди, передає об`єкт оренди чи його частини в суборенду. Під систематичним порушенням даного Договору вважається аналогічне порушення, що здійснене двічі протягом календарного року, при чому після кожного порушення повинно бути здійснене письмове повідомлення про таке порушення винній стороні.

По закінченню терміну дії Договору, а також у випадку його дострокового розірвання, об`єкт оренди повертається орендодавцю у триденний термін за актом приймання-передачі у початковому стані на момент оренди, з урахуванням нормального фізичного зносу (пункт 2.6 Договору).

У пункті 2.8 Договору його сторони погодили, що у випадку неповернення (несвоєчасного повернення) приміщення (незалежно від підстав припинення строку користування приміщенням) з вини орендаря, він сплачує орендодавцю плату за користування приміщенням у подвійному розмірі за весь строк користування приміщенням з перевищенням строку, визначеного умовами цього Договору, а також сплачує встановлені штрафні санкції. Кінцевою датою користування приміщенням є дата підписання сторонами акту прийому-передачі приміщення.

У пункті 2.3 Договору визначено, що термін оренди та відповідно строк цього Договору становить з 01.11.2024 року по 31.10.2025 року.

25.10.2025 року сторони уклали Додаткову угоду № 1 до Договору (далі - Додаткова угода № 1), якою внесли зміни до пунктів 2.3 та 3.2 цього правочину.

В силу пункту 2.3 Договору (в редакції Додаткової угоди № 1) термін оренди та відповідно строк цього Договору пролонгується на період з 01.11.2025 року по 31.10.2026 року.

Згідно з пунктом 3.2 Договору (в редакції Додаткової угоди № 1) розмір щомісячної орендної плати, за домовленістю сторін з 01.11.2025 року складає: 44 000,00 грн. за повний місяць оренди та додатково оплачується електроенергія, обслуговування будинку та прибудинкової території, вивіз сміття, опалення, холодна вода, телефон, інтернет та інші додаткові послуги орендар сплачує самостійно за окремо укладеними договорами з організаціями, які надають ці послуги.

23.01.2026 року орендодавець засобами поштового зв`язку звернувся до орендаря з листом (досудовим повідомленням) від 21.01.2026 року № 21/01-26, в якому повідомив про необхідність сплатити заборгованість з орендних та комунальних платежів, повідомити дату підписання акту приймання-передачі з оренди приміщення за Договором, а також додаткової угоди про дострокове розірвання Договору.

Крім того, у вказаному листі орендодавець повідомив про розірвання Договору в односторонньому порядку з 27.02.2026 року в разі не підписання сторонами вказаної додаткової угоди про дострокове розірвання договору та акту приймання-передачі приміщення з оренди.

Позовні вимоги мотивовані несплатою відповідачем орендних та комунальних платежів, а також неповерненням останнім об`єкта оренди у строк, передбачений пунктом 2.6 Договору. З урахуванням наведених підстав, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення заборгованості з орендних (227 218,00 грн.) та комунальних (30 715,00 грн.) платежів, штрафних санкцій та компенсаційних виплат.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на встановлену статтею 204 Цивільного кодексу України презумпцію правомірності правочину, суд приймає Договір як належну підставу для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

За змістом статті 283 Господарського кодексу України (тут і далі чинного на час виникнення спірних правовідносин між сторонами) за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з частиною 6 статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями частин 1 та 2 статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму.

Частинами 1, 4 статті 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

На підтвердження розміру заявленої до стягнення суми боргу з орендних платежів позивач надав суду, зокрема, підписаний та скріплений відбитком печатки Фізичної особи-підприємця Фрідман Наталії Костянтинівни акт звірки розрахунків між сторонами за Договором станом на 28.02.2026 року, згідно з яким за Фізичною особою-підприємцем Гергелюк Валентиною Миколаївною станом на вказану дату обліковується заборгованість у сумі 196 000,00 грн.

Слід зазначити, що у відзиві на позовну заяву орендар не заперечував проти наявності в нього заборгованості з орендної плати за період фактичного користування приміщенням протягом жовтня-грудня 2025 року в сумі 108 000,00 грн.

Водночас, відповідач вказував на безпідставність нарахування орендної плати за січень та лютий 2026 року в загальному розмірі 88 000,00 грн., оскільки, за твердженням орендаря, протягом цього періоду останній був протиправно позбавлений орендодавцем доступу до орендованого приміщення. На підтвердження вказаних обставин відповідач посилався на зміну позивачем кодів доступу та виключення орендаря зі списку довірених осіб.

Разом із тим, такі посилання відповідача суд оцінює критично з огляду на наявний у матеріалах справи лист Управління поліції охорони в м. Києві від 17.06.2026 року № 2350-2026, яким останнє повідомило суд, що орендодавець не направляв Управлінню поліції охорони в м. Києві письмових звернень про заміну кодів. Також, до вказаного листа УПО в м. Києві долучило заяву позивача від 26.12.2025 року, в якій останній просив оновити список осіб, відповідальних за сигналізацію, яка встановлена за адресою: АДРЕСА_1 , та внести до цього списку Фрідман Наталію Костянтинівну і видалити зі списку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Проте, вказаний лист не містить жодних відомостей стосовно виключення орендодавця зі списку відповідальних за сигналізацію осіб та надання позивачем будь-яких розпоряджень про недопуск відповідача до орендованого ним приміщення.

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

За змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 року в справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 року в справі № 914/385/18, від 10.04.2019 року в справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 року в справі № 915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 року в справі № 902/761/18, від 20.08.2020 року в справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Відповідач не надав до матеріалів справи належних доказів, на підставі яких суд мав би можливість встановити факт неможливості використання Фізичною особою-підприємцем Гергелюк Валентиною Миколаївною орендованого нею за Договором приміщення протягом січня-лютого 2026 року.

З урахуванням наведеного, посилання відповідача на вчинення позивачем перешкод у доступі орендаря до спірного приміщення, а також неможливість останнього використовувати це приміщення протягом січня-лютого 2026 року, не знайшли свого підтвердження належними та достатніми доказами, у зв`язку з чим судом до уваги не беруться.

Заперечення відповідача, які зводяться до відсутності у матеріалах справи первинних документів на підтвердження заборгованості з орендної плати, суд також оцінює критично, оскільки обов`язок відповідача з внесення орендної плати у відповідному розмірі 01 числа кожного місяця за поточний місяць оренди виникає безпосередньо з приписів пунктів 3.1.2 та 3.2 Договору і не пов`язаний зі складенням і підписанням сторонами первинних документів.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність у відповідача обов`язку зі сплати орендної плати, зокрема за січень та лютий 2026 року.

Разом із тим, як стверджував позивач та що не заперечувалось відповідачем під час розгляду справи, Договір був розірваний Фізичною особою-підприємцем Фрідман Наталією Костянтинівною в односторонньому порядку з 27.02.2026 року.

З огляду на викладене, суд зауважує, що правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України. Поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 Цивільного кодексу України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини другої статті 785 Цивільного кодексу України ("Обов`язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.

Схожа за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.04.2021 року в справі № 910/11131/19.

За таких обставин, оскільки Договір був розірваний 27.02.2026 року, суд не вбачає правових підстав для стягнення з відповідача орендної плати у розмірі 1 571,43 грн., нарахованої за 28.02.2026 року (тобто вже після розірвання Договору).

Враховуючи відсутність заперечень відповідача проти заявлених орендодавцем вимог в частині стягнення 108 000,00 грн. орендної плати, беручи до уваги не спростований орендарем факт неналежного виконання ним обов`язків з оплати позивачу орендних платежів за Договором, зокрема за січень-лютий 2026 року (крім 28.02.2026 року), а також зважаючи на те, що сума основного боргу відповідача, яка складає 194 428,57 грн., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і Фізична особа-підприємець Гергелюк Валентина Миколаївна на момент прийняття рішення не надала документів, які свідчать про відсутність чи погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог орендодавця до орендаря про стягнення вказаної суми боргу.

Також, у зв`язку з несвоєчасним поверненням відповідачем орендованого приміщення у визначений пунктом 2.6 Договору строк, позивач нарахував та заявив до стягнення з орендаря 31 218?,00 грн. орендної плати у подвійному розмірі за період з 28.02.2026 року по 11.03.2026 року.

Суд зазначає, що Договір є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії Договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами Договору; припинення Договору є підставою виникнення обов`язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в Договорі (у даному випадку нежитлове приміщення загальною площею 50 м2 за адресою: АДРЕСА_1).

Користування майном за Договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного Договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини, з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин.

Правова природа плати за користування безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України, статей 283, 284, 286 Господарського кодексу України. Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за Договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - повернути наймодавцеві річ.

У той же час, суд звертає увагу, що після спливу строку дії Договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке фактично було передане в користування. Тому права та обов`язки сторін, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням наслідків невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що фактичне користування майном після припинення Договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо стягнення плати (вартості послуг) за користування майном за умовами Договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за Договором та регулятивним нормам Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймачеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно з частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Зі змісту пункту 2.6 Договору вбачається, що по закінченню терміну дії даного Договору, а також у випадку його дострокового розірвання, об`єкт оренди повертається орендодавцю в триденний термін за актом прийому-передачі у початковому стані на момент оренди.

У пункті 2.8 Договору сторони погодили, що у випадку неповернення (несвоєчасного повернення) приміщення (незалежно від підстав припинення строку користування приміщенням) з вини орендаря він сплачує орендодавцю плату за користування приміщенням у подвійному розмірі за весь строк користування приміщенням з перевищенням строку, визначеного умовами цього Договору, а також сплачує встановлені штрафні санкції. Кінцевою датою користування приміщенням є дата підписання сторонами акту прийому-передачі приміщення.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок неустойки у розмірі подвійної плати за користування орендованим приміщенням, суд встановив, що позивач здійснив вказаний розрахунок без урахування положень пункту 2.6 Договору, яким передбачений обов`язок орендаря повернути об`єкт оренди в триденний термін. За таких обставин, беручи до уваги дату розірвання Договору (27.02.2026 року), прострочення відповідачем свого обов`язку з повернення орендованого майна почалось з 03.03.2026 року, тому саме з цієї дати суд здійснив розрахунок неустойки зі сплати орендної плати по 10.03.2026 року без включення 11.03.2026 року (тобто дня фактичного виконання відповідачем зобов`язання з повернення приміщення) до загального періоду прострочення.

За розрахунком суду, обґрунтованою та такою, що підлягає стягненню з відповідача, є сума неустойки у розмірі 22 709,60 грн. У той же час, у стягненні з відповідача 8 508,40 грн. цієї штрафної санкції слід відмовити.

Також, у зв`язку з неналежним виконанням Фізичною особою-підприємцем Гергелюк Валентиною Миколаївною взятих на себе грошових зобов`язань за Договором, позивач просив суд стягнути з орендаря 10 853,29 грн. пені, нарахованої на суму боргу в розмірі 196 000,00 грн. за період з 01.11.2025 року по 29.01.2026 року.

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно зі статтями 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 6.2 Договору за несвоєчасне перерахування платежів з орендної плати орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені у розмірі 10 853,29 грн., суд вважає його таким, що не повністю відповідає приписам чинного законодавства та положенням Договору в силу допущених методологічних помилок при визначенні бази нарахування шляхом нарахування пені з 01.11.2025 року відразу на загальну суму основного боргу в розмірі 196 000,00 грн., яка утворилась за відповідачем лише станом на 01.02.2026 року.

Також, з наданого позивачем розрахунку пені вбачається, що останній здійснював нарахування цієї штрафної санкції, застосовуючи облікову ставку НБУ, тоді як пунктом 6.2 Договору його сторони узгодили сплату пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Разом із тим, здійснивши власний розрахунок пені, з урахуванням відповідної бази нарахування за кожним з періодів, суд встановив, що заявлений до стягнення позивачем розмір пені (10 853,29 грн.) не перевищує суми, розрахованої судом.

Відтак, обґрунтованою сумою пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь Фізичної особи-підприємця Фрідман Наталії Костянтинівни за вказаний останньою період (у межах пред`явлених позовних вимог) є 10 853,29 грн.

У поданому 26.05.2026 року відзиві Фізична особа-підприємець Гергелюк Валентина Миколаївна вказувала на наявність підстав для зменшення пені та неустойки у вигляді подвійної орендної плати з огляду на відсутність збитків позивача та неспівмірність санкції.

З огляду на викладене, суд зазначає наступне.

У постанові від 18.03.2020 року в справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 Цивільного кодексу України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

У той же час, слід зазначити, що санкції, передбачені пунктами 6.2 та 6.3 Договору за своєю правовою природою є різновидами штрафних санкцій, які застосовуються у разі порушення орендарем передбачених Договором зобов`язань.

Отже, такі штрафні санкції можуть бути зменшені судом за правилами частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України.

Аналогічна за змістом правова позиція щодо можливості зменшення неустойки (зокрема, встановленої законом) викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2024 року в справі № 910/14706/22.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України також передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 Цивільного кодексу України та в статті 233 Господарського кодексу України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Такий висновок сформульований у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 року в справі № 916/878/20.

Аналіз приписів статті 551 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 року в справі № 904/4685/18, від 21.11.2019 року в справі № 916/553/19.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів обох сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

У пунктах 7.25-7.30 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 року в справі № 911/2269/22 зазначено, що, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

З огляду на судову практику, при вирішенні питання про зменшення неустойки суд бере до уваги, зокрема, співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру штрафних санкцій. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року в справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 року в справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 року в справі № 904/2847/19).

При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 04.06.2019 року в справі № 904/3551/18.

З огляду на вищевказані обставини та з урахуванням інтересів обох сторін, враховуючи розмір заявлених орендодавцем пені та орендної плати у подвійному розмірі, що не перевищує розмір вказаних штрафних санкцій, встановлений законодавством, відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження доводів, на які відповідач посилався як на підставу для зменшення нарахованих позивачем штрафних санкцій, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру пені та подвійної орендної плати, яка підлягає стягненню з відповідача.

Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем грошових зобов`язань за Договором, орендодавець просив суд стягнути з відповідача 2 122,46 грн. 3 % річних, нарахованих на суму боргу в розмірі 196 000,00 грн. у період з 01.11.2025 року по 10.03.2026 року.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

У той же час, судом встановлено, що наданий позивачем розрахунок 3 % річних також не повністю відповідає приписам чинного законодавства в силу допущених аналогічних методологічних помилок при визначенні бази нарахування цієї компенсаційної виплати, що призвело до заявлення сум 3 % річних у завищеному розмірі.

Зважаючи на викладене, обґрунтованою сумою 3 % річних, що підлягає стягненню з орендаря на користь позивача за вказаний останнім період (в межах позовних вимог), за обрахунком суду, є 1 623,45 грн.

Разом із тим, у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 499,01 грн. 3 % річних слід відмовити.

Щодо вимог Фізичної особи-підприємця Фрідман Наталії Костянтинівни про стягнення з орендаря 2 268,00 грн. заборгованості з оплати послуг охорони та 30 715, 00 грн. заборгованості з оплати комунальних послуг, суд зазначає таке.

На підтвердження означених позовних вимог орендодавець надав підписаний зі сторони останнього акт про заборгованість відповідача за послуги, надані Управлінням поліції охорони в м. Києві в сумі 2 268,00 грн., а також акт звірки взаємних розрахунків між ТОВ "Інвестфактор" та Фізичною особою-підприємцем Гергелюк Валентиною Миколаївною, який підписаний директором ТОВ "Інвестфактор" Муленко Тетяною, відповідно до даних якого за відповідачем обліковується заборгованість у сумі 30 715,00 грн.

Зі змісту пункту 3.2 Договору вбачається, що електроенергію, обслуговування будинку та прибудинкової території, вивіз сміття, опалення, холодну воду, телефон, інтернет та інші додаткові послуги орендар сплачує самостійно за окремо укладеними договорами з організаціями, які надають ці послуги.

Оскільки у пункті 3.2 Договору його сторони погодили самостійну сплату орендарем комунальних та інших послуг на підставі окремо укладених з відповідними організаціями договорів, тоді як долучені позивачем до матеріалів справи акти про заборгованість орендаря перед третіми особами не є підставами для відшкодування вказаних коштів саме на користь позивача, суд дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність вимог Фізичної особи-підприємця Фрідман Наталії Костянтинівни про стягнення з відповідача заборгованості з оплати комунальних послуг та послуг з охорони.

Беручи до уваги наведене, у задоволенні вимог орендодавця про стягнення з орендаря 30 715,00 грн. заборгованості з оплати комунальних послуг і 2 268,00 грн. заборгованості з оплати послуг з охорони слід відмовити.

Частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони).

Відповідач не надав належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і належних доказів на підтвердження належного виконання взятих на себе зобов`язань за Договором чи відсутності прострочення ним виконання своїх грошових обов`язків зі своєчасної оплати орендних платежів і повернення орендованого майна, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Беручи до уваги все вищевикладене в сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Фізичної особи-підприємця Фрідман Наталії Костянтинівни у даній справі.

Згідно з частиною 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Зважаючи на вищевказані приписи чинного процесуального законодавства, при розподілі судового збору суд врахував, що у відзиві на позовну заяву відповідач визнав позовні вимоги в частині стягнення 108 000,00 грн. орендної плати, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про наявність правових підстав для повернення Фізичній особі-підприємцю Фрідман Наталії Костянтинівни з Державного бюджету України 50 % відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову в частині вимог про стягнення на її користь з відповідача 108 000,00 грн. орендної плати, що становить 810,00 грн.

У той же час, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, решта сплаченої позивачем суми судового збору підлягає розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат позивача на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 40 000,00 грн., суд зазначає таке.

Згідно з частинами 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація вказаного принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України.

Так, відповідно до частини 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У позовній заяві Фізична особа-підприємець Фрідман Наталія Костянтинівна вказала, що попередній розмір її витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги у цій справі складає 40 000,00 грн., які остання просила суд стягнути на її користь з відповідача.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесених витрат на професійну правову допомогу Фізична особа-підприємець Фрідман Наталія Костянтинівна долучила до матеріалів справи копію укладеного між нею (далі - замовник) та адвокатом Ненадою Олегом Анатолійовичем (далі - адвокат) договору про надання правової допомоги від 01.12.2025 року № 01/12/2025, за умовами якого замовник доручив, а адвокат взяв на себе зобов`язання надавати замовнику правову допомогу, а саме: представляти права та законні інтереси Фрідман Наталії Костянтинівни у судах усіх рівнів та інстанції, зокрема, але не виключно, у господарському суді міста Києва у питанні стягнення заборгованості з ФОП Гергелюк Валентини Миколаївни, котра виникла у останньої перед ФОП Фрідман Наталією Костянтинівною в процесі здійснення ними господарської діяльності.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

У пункті 4.1 Договору про надання правової допомоги від 01.12.2025 року № 01/12/2025 його сторони погодили, що розмір гонорару адвоката складається з двох сум: 1) з першої частини гонорару адвоката, котра складає 20 000,00 грн. та оплачується замовником не пізніше 30.04.2026 року: 2) з другої частини гонорару адвоката, котра складає 20 000,00 грн. та оплачується протягом трьох днів з дати рішення суду першої інстанції.

Слід зазначити, що у матеріалах справи наявна копія підписаного між позивачем та адвокатом 05.05.2026 року акту прийняття результатів наданої правничої допомоги, в якому зазначено детальний опис здійснених адвокатом робіт (наданих послуг) станом на вказану дату.

Разом із тим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Однак, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Суд зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони у разі наявності її заперечень щодо співрозмірності заявленої суми компенсації має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а їх розмір є розумним та виправданим. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд зауважує, що надані позивачем документи на підтвердження розміру понесених ним витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію, зокрема, співмірності та розумної необхідності таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 11.12.2018 року в справі № 910/2170/18.

У пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015 року, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009 року, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006 року, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 року також зауважено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір є розумним та обґрунтованим.

За умовами пункту 3 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу), у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 15 Господарського процесуального кодексу України, пропорційність у господарському суді, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Зважаючи на вищенаведені обставини, з урахуванням предмета (стягнення 273 176,75 грн.) та підстав позовних вимог, а також складності справи (спір в якій є малозначним та розглядався судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін), оцінюючи фактичні витрати позивача з урахуванням всіх аспектів цієї справи, беручи до уваги часткове задоволення позовних вимог, а також керуючись принципом розумності судових витрат, суд дійшов висновку про те, що справедливим та співрозмірним є стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в загальній сумі 12 000,00 грн.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 123, 126, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Гергелюк Валентини Миколаївни ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Фрідман Наталії Костянтинівни ( АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) 194 428 (сто дев`яносто чотири тисячі чотириста двадцять вісім) грн. 57 коп. заборгованості зі сплати орендних платежів, 22 709 (двадцять дві тисячі сімсот дев`ять) грн. 60 грн. подвійної орендної плати, 10 853 (десять тисяч вісімсот п`ятдесят три) грн. 29 коп. пені, 1 623 (одну тисячу шістсот двадцять три) грн. 45 коп. 3 % річних, 2 763 (дві тисячі сімсот шістдесят три) грн. 39 коп. судового збору та 12 000 (дванадцять тисяч) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Повернути Фізичній особі-підприємцю Фрідман Наталії Костянтинівні ( АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) з Державного бюджету України 810 (вісімсот десять) грн. 00 коп. судового збору, сплаченого за платіжною інструкцією від 13.04.2026 року № 2.6173165591.1 на загальну суму 4 247,65 грн.

6. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 14.07.2026 року.

Суддя В.С. Ломака