Рішення № 138183786, 13.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.07.2026Справа № 910/10792/24Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м.Києва" 02175, м. Київ, вул. Харківське шосе, 148А

до Колективного підприємства "Промінь-2" 02140, місто Київ, вулиця Лариси Руденко, будинок 7

про стягнення 57 719,60 грн.

Представники сторін: без виклику.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Колективного підприємства "Промінь-2" про стягнення 57 719,60 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору № 210/2018 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 31.07.2018 в частині здійснення сплати орендної плати за фактичне користування майном після закінчення строку дії договору та у зв`язку з не поверненням орендованого майна підприємству - балансоутримувачу, у зв`язку з чим у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через канцелярію суду 27.09.2024 від позивача на виконання вимог ухвали суду від 10.09.2024 року надійшла заява б/н від 17.09.2024 про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/10792/24, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та враховуючи незначну складність справи, за відсутності клопотань про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, суд дійшов висновку про розгляд даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" від 29.06.2023, який набрав чинності 21.07.2023 та введений в дію 18.10.2023, внесено зміни до ряду статей ГПК України.

Так, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

Якщо реєстрація електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суперечить релігійним переконанням особи, яка зобов`язана його зареєструвати відповідно до цієї частини, передбачені цим Кодексом процесуальні наслідки звернення до суду такою особою без реєстрації електронного кабінету у вигляді залишення її документа без руху, його повернення або залишення без розгляду не застосовуються за умови, що особа заявила про такі обставини одночасно із поданням відповідного документа шляхом подання окремої обґрунтованої письмової заяви.

Тобто, колективне підприємство як юридична особа, а також адвокат, в разі представлення інтересів цього підприємства, згідно з наведеними приписами цього Кодексу, зобов`язані зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі) в обов`язковому порядку.

Наразі, судом згідно бази даних «Діловодство спеціалізованого суду» встановлено відсутність у відповідача - Колективного підприємства "Промінь-2" як на час відкриття провадження у справі №910/10792/24, так і на час розгляду справи по суті зареєстрованого електронного кабінету.

При цьому, оскільки відповідач не зареєстрував свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), з метою повідомлення останнього про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду від 04.10.2024 про відкриття провадження у справі № 910/10792/24 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві, а саме: 02140, місто Київ, вулиця Лариси Руденко, будинок 7.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Наразі, ухвала суду від 04.10.2024, яка надсилалась на адресу місцезнаходження відповідача, повернута відділенням поштового зв`язку 01.11.2024 неврученою адресату "за закінченням терміну зберігання".

В той же час судом згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців встановлено відповідність адреси місцезнаходження відповідача - Колективного підприємства "Промінь-2" адресі, зазначеній на конверті, що повернувся.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, матеріали справи не містять та суду невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).

Окрім того, згідно пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведе, господарський суд зазначає, що відповідач, з урахуванням направлення на адресу місцезнаходження останнього листа від 06.08.2024 не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 910/10792/24 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 04.10.2024 про відкриття провадження у справі № 910/10792/24, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим ч. 1 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

В свою чергу, суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд звертає увагу, що сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу суду про відкриття провадження у справі для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернута до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду та нереалізації своїх процесуальних прав, зокрема, в частині надання відзиву на позовну заяву, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Колективне підприємство "Промінь-2" не скористалося наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також процесуальних заяв та клопотань, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України (далі - Господарський кодекс України, чинний на час спірних правовідносин) господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 31 липня 2018 року між Дарницькою районною в місті Києві державною адміністрацією як орендодавцем, Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м.Києва" - підприємством-балансоутримувачем та Колективним підприємством "Промінь-2" (орендарем) підписано Додаткову угоду про внесення змін до договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 19 березня 2015 № 230/2015, за умовами п. 1 якої сторони узгодили продовжити термін дії Договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 19 березня 2015 № 230/2015, викласти Договір в новій редакції та присвоїти йому новий номер, відповідно до реєстру договорів Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м.Києва".

На виконання умов вищезазначеної Додаткової угоди 31 липня 2018 року між Дарницькою районною в місті Києві державною адміністрацією (орендодавець за договором), Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" (позивач у справі, підприємство-балансоутримувач за договором) та Колективним підприємством "Промінь-2" (відповідач у справі, орендар за договором) укладено Договір №210/2018 про передачу майна територіальної громади міста Києва (далі - Договір), за умовами пункту 1.1 якого орендодавець на виконання пункту 133 додатка до протоколу засідання постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 09.07.2018 №29/105, розпорядження Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації від 31.07.2018 №524 "Про погодження змін до істотних умов договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду у Дарницькому районі" передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва (далі - Об`єкт), яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Руденко, 7 для розміщення перукарні.

Цей Договір визначає взаємовідносини сторін щодо строкового, платного користування орендарем об`єктом (п. 1.2 Договору).

Розділами 1-11 Договору сторони узгодили предмет Договору, об`єкт оренди, орендну плату, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін, відновлення об`єкта оренди та умови його повернення, особливі умови, строк дії Договору, додатки тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Згідно 9.1 Договору останній є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 31 липня 2018 року по 29 липня 2021 року.

Вказаний Договір підписаний представниками орендодавця, підприємства -балансоутримувача і орендаря, а також скріплений печатками юридичних осіб.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України, який діяв на час виникнення спірних правовідносин (далі - Господарський кодекс України).

Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в статті 759 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Статтею 1 зазначеного Закону встановлено, що право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй як безпосередньо так і через органи місцевого самоврядування.

Згідно частини 5 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, у відповідності до статті 29 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», належить, зокрема, управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.

Згідно Розпорядження Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації № 33 від 30.01.2015 «Про закріплення за Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва» за КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" на праві господарського відання було закріплено об`єкти комунальної власності територіальної громади міста Києва, що перебувають у сфері управління Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, зокрема, будинок № 7 на вул. Руденка в м. Києві.

Отже, оскільки орендоване майно є комунальною власністю, то відносини сторін даного Договору оренди регулюються також Законом України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 року № 2269-XII (чинного на момент виникнення спірних відносин).

Верховною Радою України 03.10.2019 було прийнято Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ. В зазначеному Законі в розділі "Прикінцеві та перехідні положення" було передбачено, що він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 1 лютого 2020 року (за виключенням окремих зазначених норм).

В свою чергу, згідно пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закон України «Про оренду державного та комунального майна» (№ 2269-ХІІ від 10 квітня 1992 року) втратив чинність 01 лютого 2020 року, у зв`язку з прийняттям Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №157-ІХ від 03 жовтня 2019 року.

Частиною 3 статті 5 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Тобто, за загальним правилом, якщо прийнятим нормативним актом порівняно з попереднім змінюється правове регулювання відносин в тій чи іншій сфері, то нові норми застосовуються з дати набрання ними чинності, якщо інше не визначено в самому нормативному акті.

В контексті вищенаведеного суд зазначає, що згідно пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №157-ІХ від 03.10.2019 договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом п`ятим частини другої статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року.

Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом.

Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Таким чином, законодавець передбачив умови та порядок продовження дії договорів, які були укладені відповідно до приписів Закону від 10.04.1992 року №2269-XII.

Разом з тим, інші дії, пов`язані з виконанням існуючих договорів, а також орендою державного та комунального майна з 01.02.2020 року регулюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 року (постанова Верховного Суду від 06.07.2021 року у справі № 914/785/20)

Отже, зважаючи на встановлений пунктом 9.1 строк дії Договору до 29.07.2021 при розгляді даної справи застосуванню підлягають положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна» № 2269-ХІІ від 10.04.1992 в частині правовідносин сторін, які існували до 01.02.2020 року, а також положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №157-ІХ від 03.10.2019 року стосовно правовідносин сторін, що існували з моменту набрання ним чинності.

Так, Закон України «Про оренду державного та комунального майна» (у чинній редакції), який є спеціальним законом з питань оренди комунального майна, регулює правові, економічні та організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим, а також передачею права на експлуатацію такого майна; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим.

У відповідності до частини 1 статті 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов`язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк; орендар - фізична або юридична особа, яка на підставі договору оренди бере майно у користування за плату на певний строк; орендодавець - юридична особа, яка на підставі договору оренди передає майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до частини 1 статті 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Згідно з п. 2.1 Договору об`єктом оренди є нежитлові приміщення, загальною площею 22,90 кв.м, в т.ч. на І поверсі - 22,90 кв.м, згідно з викопіюванням з поповерхового плану, що складає невід`ємну частину цього Договору; інше устаткування, інвентар та інше (за наявності) згідно з переліком, що є невід`ємною частиною цього Договору.

Відповідно до п. 2.2. Договору вартість об`єкта згідно із затвердженими актом оцінки майна або висновком про вартість майна станом на 31 січня 2018 року становить 526 700,00 грн.

Стан об`єкта на дату передачі його орендареві, не потребує поточного або капітального чи поточного і капітального ремонту, визначається в акті приймання-передачі за узгодженим висновком підприємства-балансоутримувача і орендаря (п. 2.3 Договору).

За умовами п. 2.5 Договору передача об`єкта в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на цей об`єкт. Власником об`єкта залишається територіальна громада міста Києва, а орендар користується ним протягом строку оренди.

Також в Додатку № 1 до Договору №210/2018 від 31.07.2018 міститься підписана сторонами Експлікація до поповерхових планів внутрішніх площ нежитлового приміщення, вбудованих у житловий будинок на вул. Руденко, 7 для орендаря та Викопійовка з поповерхового плану нежитлового приміщення, вбудованого у житловий будинок на вул. Руденко, 7.

Частиною 1 статті 13 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції від 10.04.1992, чинній на момент укладання договору) передбачено, що передача об`єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.

За приписами статті 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

Орендар вступає у строкове платне користування об`єктом у термін, вказаний у цьому Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору (у разі оренди нерухомого майна на строк не менше ніж три роки - не раніше дати державної реєстрації цього Договору) та акта приймання-передачі об`єкта (п. 2.4 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи та зазначено позивачем, на виконання Договору орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду нежитлові приміщення за адресою: м.Київ, вул. Руденко, 7, загальною площею 22,90 кв.м для розміщення перукарні, що підтверджується відповідним належним чином оформленим двостороннім Актом приймання-передачі об`єкта оренди до Договору № 210/2018 від 31 липня 2018 року, копія якого міститься в матеріалах справи.

Вказаний акт підписаний орендодавцем, підприємством-балансоутримувачем та орендарем, а також скріплений печатками юридичних осіб без будь-яких зауважень та заперечень.

Факт отримання нерухомого майна в оренду, його характеристики та подальше користування сторонами не заперечувались.

За таких обставин суд доходить висновку, що орендодавцем - Дарницькою районною в місті Києві державною адміністрацією як орендодавцем, Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м.Києва" як підприємством-балансоутримувачем було належним чином виконано свій обов`язок з передачі на підставі Договору в оренду нерухомого майна - нежитлових приміщень за адресою: м. Київ, вул. Руденко, 7, загальною площею 22,90 кв.м для розміщення перукарні, а відповідачем - Колективним підприємством "Промінь-2" прийнято вказане майно у строкове платне користування без будь - яких зауважень.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частинами 1, 4 статті 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Частиною 3 статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» в редакції від 10.04.1992, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено обов`язок орендаря вносити орендну плату своєчасно та в повному обсязі.

Згідно частин 1 та 3 статті 19 вказаного Закону орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності, строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

За приписами частини 4 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в чинній редакції) орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.

Згідно п. 4.2.3 Договору орендар зобов`язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату та інші платежі.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади м. Києва, яке передається в оренду, далі - Методика, затвердженої рішенням Київської міської ради від 21 квітня 2015 року № 415/1280 зі змінами та доповненнями, і становить без ПДВ: 59,17 грн. за 1 кв.м орендованої площі, що в цілому складає за базовий місяць оренди станом на 01 липня 2018 року 948,46 грн.

Оренда плата, згідно п. 3.2 Договору, за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції, розраховані Державною службою статистики України, розміщується на веб-сайті Фонду державного майна України.

За умовами п. 3.5 Договору додатково до орендної плати нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою.

Відповідно до п. 3.6 Договору орендна плата сплачується орендарем на рахунок підприємства-балансоутримувача, Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м.Києва", яке знаходиться за адресою: 02091, м. Київ, Харківське шосе, 148-а, п/р № НОМЕР_1 АТ "Ощадбанк", код ЄДРПОУ 39604270, МФО 322669 тел. 563-38-38, 563-32-00 починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об`єкта оренди орендодавцеві.

Орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 15 числа поточного місяця (п. 3.7 Договору).

Наразі, доказів наявності заборгованості відповідача зі сплати орендної плати у період дії Договору та/або наявності спору щодо стягнення такої заборгованості позивачем суду не надано.

При цьому суд зазначає, що враховуючи предмет та підстави даного позову питання виконання відповідачем як орендарем зобов`язань зі сплати орендної плати під час дії Договору не входить до предмета доказування даному спорі.

Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Так, сторони узгодили, що орендар зобов`язаний після припинення дії цього Договору протягом трьох календарних днів передати майно по акту приймання-передачі об`єкта підприємству-балансоутримувачу. Акт приймання-передачі об`єкта підписується відповідним орендодавцем, орендарем та підприємством-балансоутримувачем. У разі невиконання цього пункту орендар сплачує неустойку у подвійному розмірі орендної плати (п. 4.2.20 Договору).

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до частини першої статті 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Як вже було встановлено судом за умовами п. 9.1. Договору, строк дії спірного Договору сторони погодили з 31 липня 2018 року по 29 липня 2021 року.

Відтак, відповідач на виконання п. 4.2.20 Договору був зобов`язаний протягом трьох календарних днів після припинення дії Договору передати спірне нежитлове приміщення по акту приймання-передачі об`єкта підприємству-балансоутримувачу.

Натомість, відповідач всупереч умовам Договору не виконав вимоги п. 4.2.20 останнього та не передав нежитлові приміщення по акту приймання-передачі об`єкта підприємству - балансоутримувачу після закінчення строку, на який було укладено Договір, а також з серпня 2021 року по серпень 2024 року не надавав позивачу як підприємству-балансоутримувачу доступ до нежитлових приміщень та не повертав нежитлове приміщення, у зв`язку з чим позивач звернувся з позовом до Господарського суду міста Києва про зобов`язання КП "Промінь-2" повернення нежитлового приміщення за актом приймання-передачі, загальною площею 22, 90 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Руденко, буд. 7.

Рішенням Господарського суді міста Києва від 05.09.2024 у справі № 910/6719/24, яке набрало законної сили 26.09.2024 та не було оскаржене відповідачем до суду апеляційної інстанції, позовні вимоги задоволено повністю та зобов`язано Колективне підприємство "Промінь-2" повернути Комунальному підприємству "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" за актом приймання-передачі нежитлове приміщення, загальною площею 22,90 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Руденко, 7.

Зокрема, згідно мотивувальної частини вказаного рішення у справі № 910/6119/24 судом встановлено обставини не звільнення орендарем після закінчення дії Договору оренди спірного приміщення та не передання його по акту приймання передачі орендарю та підприємству-балансоутримувачу.

Крім того, як встановлено судом у справі № 910/6119/24, позивачем було направлено на адресу відповідача вимогу щодо звільнення взятого в оренду майна №3174-09/2021 від 02.09.2021, з посиланням на лист Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації від 14.06.2021 №101-4098/02 з попередженням про припинення договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, а також проведення представниками постійно діючої комісії, утвореної Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м.Києва" обстеження за фактом використання КП «Промінь-2» нежитлового приміщення, загальною площею 22,90 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Руденко, 7, про що складено відповідні акти перевірки (обстеження) об`єкта оренди від 14.12.2023 та 09.05.2024, якими зафіксовано фактичне використання відповідачем нежитлового приміщення у житловому будинку за адресою: м. Київ, вул. Руденко, 7. Під час обстеження нежитлове приміщення зачинено, доступ до орендованого приміщення не надано.

Так, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України (частина 1 статті 18 ГПК України).

Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Європейський суд з прав людини також вказує, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95 від 28 жовтня 1999 року, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11 від 29 листопада 2016 року, § 123). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92 від 22 листопада 1995 року, § 36).

Даний принцип тісно пов`язаний з приписами частини 4 статті 75 ГПК України, якою передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачі, відповідачі, треті особи, тощо.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Наведений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16.

Таким чином, оскільки факти, встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 05.09.2024 року у справі № 910/6719/24 за позовом Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" до Колективного підприємства "Промінь-2" про повернення нежитлового приміщення, яке набрало законної сили, не підлягають доказуванню та можуть бути спростовані не інакше як шляхом скасування відповідного судового рішення, суд констатує, що встановлення факту припинення дії спірного договору внаслідок закінчення строку, на який його було укладено, а також тієї обставини, що станом на день ухвалення рішення суду від 05.09.2024 спірне нежитлове приміщення не було звільнено відповідачем, фактично використовувалось останнім, доступ до орендованого приміщення позивачу надано не було, в силу імперативних вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиційне значення для даної справи та не підлягають повторному доказуванню.

В свою чергу, заперечень щодо встановлених під час винесення рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2024 року у справі № 910/6719/24 фактів припинення дії Договору оренди, не повернення спірного приміщення позивачу за актом приймання-передачі та перебування відповідача у спірному приміщенні станом на дату винесення вказаного рішення суду відповідачем суду не надано.

Так, за умовами пп. 4.2.2 Договору орендар зобов`язаний, зокрема, використовувати об`єкт відповідно до його призначення та умов цього Договору.

Згідно п. 8.5 Договору у разі виявлення факту використання об`єкта не за цільовим призначенням Договір може бути розірвано. Орендар зобов`язаний додатково сплатити різницю між орендною платою, розрахованою за фактичний вид використання об`єкта, встановлений перевіркою, та орендною платою, визначеною цим Договором за весь період оренди, з початку дії цього Договору.

За умовами п. 3.12 Договору у разі припинення (розірвання) цього Договору орендар сплачує орендну плату до дня повернення об`єкта за актом приймання-передачі включно. Закінчення строку дії цього Договору не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції підприємству-балансоутримувачу.

Як було встановлено судом за матеріалами справи, 09.05.2024 постійно діючою комісією, утвореною Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району міста Києва" відповідно до Наказу від 13.06.2019 № 260 "Про утворення комісії з перевірки ефективності використання нерухомого майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, закріпленого за КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району міста Києва" на виконання розпорядження Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації від 10.01.2019 № 9 "Про забезпечення контролю за ефективним використанням комунального майна територіальної громади міста Києва, переданого до сфери управління Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації" складено акт перевірки (обстеження) об`єкта оренди у житловому будинку за адресою: вул. Руденко 7, загальною площею 22, 9 кв.м, яким встановлено, зокрема, що приміщення фактично використовується, однак зачинене, доступ не надано. Біля входу в приміщення ліворуч розміщено інформаційну вивіску "Клуб англійської мови для дітей. Kids Cooool. English club". За пошуком інформації в соціальних мережах "Клуб англійської мови для дітей" надає освітні послуги (курси англійської мови для дітей). До акту також долучено матеріали фотофіксації.

Постійно діючою комісією КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району міста Києва" 30.05.2024 складено Акт перевірки (обстеження) об`єкта оренди у житловому будинку за адресою: вул. Руденко 7, загальною площею 22, 9 кв.м, яким встановлено, зокрема, що приміщення фактично використовується під склад, у приміщенні знаходяться коробки з продуктами харчування (консерви, крупи) та інші запаковані коробки, пакети з речами. До акту долучено матеріали фотофіксації встановлених та описаних в акті обставин.

Оскільки позивачем було встановлено порушення істотних умов Договору в частині цільового використання нежитлового приміщення, яке було предметом Договору, останнім вжито заходів щодо донарахування орендної плати згідно чинної на момент встановлення порушення Методики розрахунку орендної плати за комунальне майно територіальної громади міста Києва, затвердженої рішенням Київської міської ради від 20.04.2023 № 6320/6361, за весь період дії Договору та за час фактичного користування відповідачем нежитлового приміщення - після припинення Договору, та 13.06.2024 направлено відповідачеві - КП "Промінь-2" Лист-припис № 101-50-2294 від 13.06.2024 щодо усунення виявлених 30.05.2024 фактів порушення умов пункту 8.3 Договору в частині використання об`єкта оренди - нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, вул. ОСОБА_2, 7 не за цільовим призначенням, а саме нежитлове приміщення, яке має використовуватись як перукарня, фактично використовується як склад.

Також відповідача повідомлено, що відповідно до Методики розрахунку орендної плати за комунальне майно територіальної громади міста Києва, затвердженої рішенням Київської міської ради від 20.04.2023 № 6320/6361, орендна ставка за розміщення складів становить 6 % та акцентовано увагу на п. 8.5 Договору, згідно з умовами якого орендар має сплатити різницю між орендною платою, розрахованою за фактичний вид використання об`єкта, встановлений перевіркою, та орендною платою, визначеною цим Договором за весь період оренди, з початку дії цього Договору (31.07.2018); запропоновано усунути виявлені порушення, про що письмово проінформувати орендодавця та підприємство-балансоутримувача в строк 30 робочих днів з дати реєстрації Листа-приписа.

Факт надсилання вказаного листа - припису підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису вкладення в цінний лист від 14.06.2024, накладної № 0217585855480 від 14.06.2024 та фіскального чеку від 14.06.2024.

Відповідно до п. 19 Додатку 2 Методики розрахунку орендної плати за комунальне майно територіальної громади міста Києва, затвердженої рішенням Київської міської ради від 20.04.2023 № 6320/6361, чинної на час встановлення позивачем порушення відповідачем умов Договору в частині цільового використання предмету Договору оренди, орендна ставка для договорів оренди за розміщення складів, крамниць-складів, магазинів-складів була встановлена на рівні 6 % вартості орендованого майна за результатами незалежної оцінки.

Окрім цього, Постійно діючою комісією КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району міста Києва" за результатами перевірки (обстеження) складено 26.07.2024 Акт перевірки (обстеження) об`єкта оренди у житловому будинку за адресою: вул. Руденко 7, загальною площею 22,9 кв.м, яким встановлено, зокрема, що приміщення фактично використовується, однак зачинене, доступ до приміщення не надано.

Оскільки під час перевірки цільового використання нежитлового приміщення відповідачем було не виконання відповідачем вимог п. 4.2.2 Договору та використання нежитлових приміщень не за цільовим призначенням, позивачем було нараховано орендну плату за фактичне та нецільове використання нежитлового приміщення на підставі п. 8.5. Договору та Методики розрахунку орендної плати за комунальне майно територіальної громади міста Києва, затвердженої рішенням Київської міської ради від 20.04.2023 № 6320/6361, відповідно до якого орендна ставка за розміщення складів становить 6 %, за період 08.2018-02.2022, 01.2024-08.2024.

Листом від 06.08.2024 № 101/50-2918, копія якого наявна в матеріалах справи, позивач вкотре повідомив відповідача про встановлення порушення умов пункту 8.3 Договору в частині цільового призначення об`єкта оренди та вимагав повернути об`єкт оренди підприємству-балансоутримувачу за актом приймання-передачі та сплатити заборгованість в повному обсязі орендної плати, яка станом на 05.08.2024 становить 57 688,85 грн. та заборгованість за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій - 186,40 грн.

Факт надсилання вказаного листа підтверджується наданими позивачем копіями опису вкладення у цінний лист від 08.08.2024, накладної № 0217500002432 від 08.08.2024 та фіскального чеку від 08.08.2024.

Як встановлено судом за матеріалами справи, позивачем було виставлено відповідачу до оплати рахунки-фактури за фактичне користування об`єктом: № 753 від 13.08.2024 на суму 1 428,45 грн. з ПДВ; № 767 від 15.07.2024 на суму 1 428,45 грн. з ПДВ; № 787 від 13.05.2024 на суму 1 389,36 грн. з ПДВ; № 781 від 13.02.2024 на суму 1 382,44 грн. з ПДВ; № 903 від 17.01.2024 на суму 1 376,93 грн. з ПДВ, копії яких наявні в матеріалах справи.

В свою чергу, за наданими позивачем матеріалами встановлено часткова оплата відповідачем виставлених рахунків в сумі 11 207,26 грн., що підтверджується платіжними інструкціями: від 05.08.2024 № 1659542025611 на суму 1 428,45 грн. із зазначенням призначення платежу «оплата за користування об`єктом оренди за липень 2024 згідно рахунку фактури № 767 від 15.07.2024 по договору №ФВП-ОСОБА_2 7 від 01.08.2024, ОСОБА_3»; від 22.08.2024 № 1674522714211 на суму 1 428,45 грн. - «оплата за рахунком-фактурою № 753 від 13.08.2024, ОСОБА_3»; від 24.07.2024 № 1648983724011 на суму 1428,45 грн. - «оплата за рахунком-фактурою № 262 від 3.05.2024, ОСОБА_3»; від 28.05.2024 № 1599818649311 на суму 2 773,18 грн. - «оплата за № 787 від 13.05.2024, ОСОБА_3»; від 28.05.2024 № 1599818645711 на суму 1 389,36 грн. - «оплата за , ОСОБА_3»; від 29.02.2024 № 1521493017711 на суму 1 382,44 грн. «сплата за фактичне користування об`єктом оренди за лютий 2024, рахунок-фактура № 791 від 13.02.2024 по договору №ФВП-ОСОБА_2 7 від 01.08.2021, Платник за дорученням ОСОБА_1 , КП "Промінь-2"»; від 31.01.2024 № 1496110428411 на суму 1 376,93 грн. - «сплата за фактичне користування об`єктом оренди за січень 2024, рахунок-фактура № 791 від 13.02.2024 по договору №ФВП-ОСОБА_2 7 від 01.08.2021, Платник за дорученням ОСОБА_1 , КП "Промінь-2"».

Отже, як зазначено позивачем, враховуючи здійснені орендарем оплати станом на дату звернення позивача до суду за відповідачем - КП "Промінь-2" обліковується прострочена заборгованість у загальній сумі 57 719,60 грн.

Зобов`язанням, згідно зі статті 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, як зазначено позивачем та встановлено судом з матеріалів справи, відповідач свої зобов`язання щодо здійснення оплати за фактичне використання нежитлового приміщення після припинення дії спірного Договору, а також додаткової оплати різниці між орендною платою та орендною платою, визначеною Договором за весь період оренди (починаючи з початку дії Договору) у зв`язку з використанням об`єкта оренди не за цільовим призначенням, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору не виконав у повному обсязі, в результаті чого у відповідача утворилась прострочена заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у розмірі 57 719,60 грн., яку позивач просить суд стягнути в поданій до суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу за Договором оренди, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним Договору №210/2018 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 31.07.2018 та/або його окремих положень суду також не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення цього Договору на час його підписання та протягом часу виконання з боку сторін відсутні.

У той же час, з урахуванням встановлених судом обставин, а також рішення Господарського суду міста Києва від 05 вересня 2024 року по справі № 910/6719/24, за відсутності заперечень відповідача, дія Договору № 210/2018 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 31.07.2018 станом на момент розгляду справи припинена.

При цьому, позивачем при визначенні розміру донарахування орендної плати враховано п. 47 Додатку № 2 Методики розрахунку орендної плати за комунальне майно територіальної громади міста Києва, затвердженої рішенням Київської міської ради від 20.04.2023 № 6320/6361, згідно якої орендна ставка за розміщення складів складає 6%, та розмір орендної ставки, визначений згідно Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду", затвердженої рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 року № 415/1280 (із змінами і доповненнями), відповідно до п. 38 якої за розміщення перукарень орендна ставка складає 3%.

Поряд із цим, суд звертає увагу на те, що зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18).

Суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.06.2021 у справі №904/5726/19 зазначила, що "у процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначати, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу "jura novit curia".

В свою чергу, як встановлено судом, позивач обґрунтовуючи позовні вимоги та здійснення донарахування різниці орендної плати за використання об`єкта не за цільовим призначенням посилається на умови п. 8.5 Договору № 210/2018 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, який, як зазначено судом вище, діяв до 29 липня 2021 року. При цьому позивачем донарахована орендна плата за період 08.2018 року - 08.2024 року, тобто частково за межами дії спірного Договору, в той час припинення договору оренди зумовлює припинення правомірного користування майном орендарем, а невиконання чи неналежне виконання орендарем обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду).

Після спливу строку дії Договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

Отже, суд дійшов висновку, що користування майном після припинення Договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами Договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо) суперечить змісту правовідносин за Договором найму (оренди) та регулятивним нормам ЦК України та ГК України (постанова Верховного Суду від 19.04.2021 року у справі № 910/11131/19).

Суд наголошує, що невиконання наймачем передбаченого частиною першою статті 785 ЦК України обов`язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини другої статті 785 ЦК України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

З огляду на вищенаведене, враховуючи відсутність укладеного між сторонами у справі договору оренди після закінчення строку дії спірного Договору 29.07.2021 року та на момент пред`явлення позову і розгляду справи по суті, суд вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин саме положення охоронної норми частини 2 статті 785 ЦК України ("Обов`язки наймача у разі припинення договору найму").

Відтак, посилання позивача в позовній заяві на умови п. 8.5 Договору та його твердження про виникнення у нього права стягнення коштів донарахованої орендної плати за Договором за період після 29.07.2021 року, за висновками суду, є помилковим та не є визначальним при вирішенні даного спору, позаяк суд самостійно здійснює правову кваліфікацію спірних правовідносин, зобов`язальний характер яких регулюється нормами матеріального права, зазначеними вище.

При цьому саме позивачу належить виключне право самостійно визначати межі позовних вимог у справі, що узгоджується з принципом диспозитивності господарського судочинства, який закріплений у статті 14 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим виходячи з вищезазначеного принципу судом вирішується спір з урахуванням розміру заявленої позивачем до стягнення донарахованої орендної плати згідно затвердженої рішенням Київської міської ради рішенням ставки в розмірі 3%, яка не перевищує розміру неустойки згідно ч. 2 ст. 785 ЦК України - подвійної плати за користування майном.

У свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за користування нежитловим приміщенням на час розгляду цієї справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача з орендної плати на підставі наданих позивачем доказів.

Додатково судом враховані обставини здійснення відповідачем часткової оплати за Договором в сумі 11 207, 26 грн. з посилання в призначеннях платежів на реквізити спірного Договору, виставлені позивачем рахунки та з приміткою "за фактичне користування об`єктом оренди".

Суд зазначає, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

При цьому, якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути розцінені як визнання боргу стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань зі сплати нарахувань у зв`язку з використання об`єкта не за цільовим призначенням та плати за користування майном після припинення договору оренди, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів оплати заборгованості відповідач суду не надав, як і доказів, що спростовують викладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за вказаним Договором підлягають задоволенню у розмірі 57 719,60 грн. боргу.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте, Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Колективного підприємства "Промінь-2" (02140, місто Київ, вулиця Лариси Руденко, будинок 7; код ЄДРПОУ 19248949) на користь Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" (02175, м. Київ, вул. Харківське шосе, 148А; код ЄДРПОУ 39604270) 57 719 (п`ятдесят сім тисяч сімсот дев`ятнадцять) грн. 60 коп. боргу та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 13 липня 2026 року.

Суддя А.М. Селівон