Рішення № 138183191, 02.07.2026, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.07.2026м. ДніпроСправа № 904/5171/25

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Рудь І.А., за участю секретаря судового засідання Цибульської К.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Спецзаказ, м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю Машинобудівний завод Азов, м. Дніпро

про стягнення заборгованості за договором позики

Представники:

від позивача: Гришко С.В., виписка ЄДР, самопредставництво;

Борисова Тетяна Володимирівна, директор;

від відповідача: Дєлов В.В., довіреність, адвокат.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Спецзаказ звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Машинобудівний завод Азов і просить суд стягнути заборгованість у розмірі 454 000 грн, правничу допомогу у розмірі 15 000 грн та судовий збір.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договорів про надання поворотної фінансової допомоги № 30/03 від 30.03.2021 та № 25/03 від 25.03.2024 в частині своєчасного повернення грошових коштів.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 15.09.2025 позовну заяву залишено без руху, надано строк для усунення недоліків.

В межах строків, передбачених частиною 2 статті 174 Господарського процесуального кодексу України, 16.09.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю Спецзаказ усунутo недоліки.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 17.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у ній матеріалами.

03.10.2025 від відповідача до суду надійшов відзив на позов, в якому останній вказує на те, що в Україні із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року було введено воєнний стан строком на 30 діб. Введено Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX. Наразі воєнний стан триває.

До березня 2022 року ТОВ Машинобудівний завод Азов мав реєстрацію та фактично знаходився: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Нільсене Архітектора буд.26/2, офіс 106. Офіс знаходився за вищевказаною адресою. Всі бухгалтерські документи, договори, інші документи та комп`ютерна техніка знаходилися в офісі.

Протягом лютого березня 2022 року місто Маріуполь було повністю знищено збройними силами рф, у тому числі було знищено офіс ТОВ Машинобудівний завод Азов за адресою реєстрації, з усіма майновими активами та документами. Згідно Наказу Міністерства розвитку громад та територій України №748 від

23.04.2025 з 20 травня 2022 року місто Маріуполь вважається повністю окупованим. Торгово-промислова палата України (ТПП України) листом від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою запровадження воєнного стану, та підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору.

Отже, надання первинної документації в обґрунтування будь-якої правової позиції щодо справ, які виникли до повномасштабного вторгнення рф є неможливим.

Відповідач звертає увагу суду на те, що фактично позивач посилається на неіснуючі наразі договори, оскільки оригінали вказаних договорів взагалі відсутні.

На думку відповідача, надані платіжні доручення про переведення коштів на рахунок відповідача, на які позивач посилається, не містить в повній мірі узгоджених умов отримання відповідачем таких коштів, а також зобов`язань з їх повернення, а отже, не є доказом укладання між сторонами договору позики у розумінні статті 1046 ЦК України.

З огляду на викладене, відповідач просить суд відмовити повністю в задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецзаказ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Машинобудівний завод «Азов» про стягнення 454 000,00 грн.

06.10.2025 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій останній з доводами відповідача, викладеними у відзиві на позов, не погоджується з огляду на таке.

Підтвердженням підписання та існування вказаних договорів є те, що відповідачем з рахунку ТОВ «Машинобудівний завод «Азов» ЄДРПОУ 43113989, а саме: НОМЕР_1 АТ «ПУМБ», здійснено часткове повернення фінансової допомоги згідно договору №30/03 від 30.03.2021року: 09.04.2021 року - 600 000,00 грн без ПДВ, 27.04.2021 року 400 000,00 грн без ПДВ, 29.04.2021 року 51 000,00 грн без ПДВ.

Вказані факти підтверджуються наданою до позову банківською випискою АТ КБ «Приватбанк» від 30.08.2025 року.

На думку позивача, договір вважається укладеним, оскільки згідно ст. 1046 Цивільного кодексу України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей та відповідно кошти були перераховані на банківський рахунок НОМЕР_1 АТ ПУМБ код отримувача 43113989 отримувач ТОВ «Машинобудівний завод «Азов» 31.03.2021, 14.04.2021, 06.05.2021 та 6.03.2024, відповідно.

Позивачем, як доказ виконання умов договорів надано банківську виписку АТ КБ «Приватбанк» від 30.08.2025 року.

Позивач звертає увагу суду на те, що у постановах Верховного Суду від 12 червня 2020 року у справі № 169/506/17 (провадження № 61-37213св18), від 24 червня 2021 року у справі № 686/19271/19 (провадження № 61-9459св20) зроблено висновки, що факт отримання та повернення грошових коштів доводять банківські виписки про зарахування чи повернення грошей із поточного рахунку, а також прибуткові та видаткові касові ордери у разі внесення (виплати) грошей до (з) каси товариства. Отже, належними та допустимими доказами внесення/повернення особою коштів у готівковій формі можуть бути прибуткові та видаткові касові ордери, а у випадку внесення/ повернення коштів у безготівковій формі таким доказом може бути відповідна банківська виписка.

13.10.2025 позивачем подано до суду клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 17.11.2025 перейдено до розгляду справи за правилами загального позовного провадження. Призначено справу до розгляду у підготовчому засіданні на 02.12.2025.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 02.12.2025 відкладено підготовче засідання на 13.01.2026.

13.12.2025 від позивача до суду надійшли додаткові пояснення по справі, в яких останній наводить аналогічну правову позицію, яка викладена у відповіді на відзив.

В засіданні 13.01.2026 протокольною ухвалою відкладено підготовче засідання на 03.02.2026.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті в засіданні на 17.02.2026.

Ухвалою суду від 17.02.2026 відкладено судове засідання на 17.03.2026.

10.03.2026 керівником апарату прийнято розпорядження №230 від 10.03.2026 щодо призначення повторного автоматизованого розподілу справи, у зв`язку з відрахуванням зі штату судді Золотарьової Я.С.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 10.03.2026 справу №904/5171/25 передано для розгляду судді Рудь І.А.

Ухвалою суду від 16.03.2026 прийнято справу 904/5171/25 до свого провадження. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 07.04.2026.

07.04.2026 підготовче засідання не відбулося, у зв`язку з перебуванням судді Рудь І.А. на лікарняному.

Після усунення вказаних обставин (перебування головуючого судді на лікарняному), господарський суд вважає за необхідне призначити розгляд справи у підготовчому засіданні.

Ухвалою суду від 13.04.2026 підготовче засідання призначено на 05.05.2026 у режимі відеоконференції.

У підготовчому засіданні 05.05.2026 представники сторін не заперечували щодо закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті.

Ухвалою суду від 05.05.2026 закрито підготовче провадження; справу призначено до судового розгляду по суті в засіданні на 25.06.2026.

25.06.2026 від позивача до суду надійшло клопотання про витребування від відповідача додаткових доказів, яке відхилено судом, у зв`язку з відсутністю підстав для його задоволення.

У судовому засіданні, що відбулося 25.06.2026 оголошувалась перерва до 02.07.2026.

У судовому засіданні 02.07.2026 представники позивача підтримали позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, просили їх задовольнити, представник відповідача проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позов, просив у задоволенні позову відмовити.

В порядку ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено скорочену частину рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договорів про надання поворотної фінансової допомоги № 30/03 від 30.03.2021 та № 25/03 від 25.03.2024, наявність/відсутність підстав для повернення грошових коштів за вказаними договорами.

Звертаючись з даним позовом позивач зазначає про те, що 30 березня 2021 року та 25 березня 2024 року сторонами - ТОВ Спецзаказ (Позикодавець) та ТОВ "Машинобудівний завод "Азов" (Позичальник) - було укладено Договори про надання поворотної фінансової допомоги № 30/03 на суму 1 430 000,00 грн. та №25/03 на суму 60 000,00 грн.

На думку позивача, договір вважається укладеним, оскільки згідно ч.2 ст. 1046 Цивільного кодексу України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, та, відповідно кошти були перераховані на банківський рахунок НОМЕР_1 АТ ПУМБ код отримувача 43113989 отримувач ТОВ "МЗ "АЗОВ" 31.03.2021, 14.04.2021, 06.05.2021 та 26.03.2024.

Так, відповідно до договорів №30/03 від 30.03.2021 та №25/03 від 23.03.2024 поворотна фінансова допомога надавалася на рік і підлягає поверненню до 30.03.2022 року за договором №30/03 та до 23.03.2025 року за договором №25/03.

Станом на 22.07.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю Машинобудівний завод Азов було повернуто частково суму поворотної фінансової допомоги, а саме:

- за договором № 30/03 від 30.03.2021 року 1 051 000,00 грн.

Позивач зазначає про те, що заборгованість станом на 22.07.2025 становить:

- 379 000,00 грн за договором №30/03 від 30.03.2021;

- 60 000,00 грн за договором №25/03 від 23.03.2024.

Зважаючи на вищевикладене, керуючись ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та положеннями договорів №30/03 від 30.03.202, №25/03 від 23.03.2024, ТОВ «Спецзаказ» 22.07.2025 року засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» надіслало на юридичну та фактичну адресу ТОВ «"Машинобудівний завод "Азов", письмові вимоги перерахувати протягом 30 днів на поточний рахунок ТОВ Спецзаказ залишок суми поворотної фінансової допомоги у розмірі: 379 000,00 грн за договором №30/03 від 30.03.2021, та 60 000,00 грн за договором №25/03 від 23.03.2024.

Відповідач вказані вимоги не отримав, 07.08.2025 письмові вимоги повернуті від АТ «Укрпошта» позивачу.

Позивач зазначає, що на момент звернення до суду з позовною заявою, вимоги не задоволені та заборгованість відповідачем не погашена.

Зазначене і є причиною виникнення спору.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (статті 626 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною першою статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 174, 193 Господарського кодексу України, господарський договір є підставою для виникнення господарських зобов`язань, які повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частина сьома статті 179 Господарського кодексу України).

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина перша статті 193 Господарського кодексу України).

Так, у даній справі, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на договори про надання поворотної фінансової допомоги № 30/03 від 30.03.2021 та № 25/03 від 25.03.2024, які останнім не надано до матеріалів справи.

В свою чергу, відповідач, під час розгляду справи судом, заперечує стосовно факту укладання спірних договорів, та, як наслідок, вважає, що між сторонами відсутні будь-які зобов`язання, в тому числі щодо повернення грошових коштів у заявленій позивачем сумі.

З приводу вказаних обставин суд зазначає наступне.

Відповідно до положень частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За частинами другою, третьою статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно з вимогами частин першою, восьмою статті 181 Господарського кодексу України (в редакції на дату договору) господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з частиною першою статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

У постанові від 02.02.2020 у справі №381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що поворотна фінансова допомога надається на підставі договорів, що передбачають передачу підприємству у користування на певний строк суми грошових коштів без нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плату за користування такими грошовими коштами.

Операції з позики грошових коштів оформлюються згідно з вимогами статті 1046 "Договір позики" глави 71 Цивільного кодексу України. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю таку ж суму коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду і такої ж якості. З моменту передачі грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, договір позики вважається укладеним.

За приписами статті 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За положеннями частини першої статті 1051 Цивільного кодексу України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Отже, юридичний аналіз зазначених нормативних приписів у сукупності дозволяє дійти висновку про те, що договори про надання поворотної фінансової допомоги № 30/03 від 30.03.2021 та № 25/03 від 25.03.2024 між сторонами можна вважати укладеним лише після його підписання обома сторонами або отримання позивачем письмової відповіді відповідача про повне й безумовне прийняття пропозиції щодо укладення спірного договору на визначених ним умовах та фактичного отримання відповідачем за цим договором грошових коштів.

Разом з тим, під час розгляду справи в судових засіданнях суд неодноразово намагався з`ясувати у сторін щодо наявності оригіналів договорів про надання поворотної фінансової допомоги № 30/03 від 30.03.2021 та № 25/03 від 25.03.2024, однак, на момент ухвалення даного рішення вказані договори так і не були надані позивачем до суду для доручення їх до матеріалів справи.

За наведених обставин, враховуючи викладену в позові правову позицію позивача, господарський суд не вбачає об`єктивної можливості встановити обставини, викладені позивачем в позові в частині зобов`язань сторін та інших істотних умов договорів про надання поворотної фінансової допомоги № 30/03 від 30.03.2021 та № 25/03 від 25.03.2024, зокрема, щодо розміру та строку повернення фінансової допомоги.

Також, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про волевиявлення відповідача укласти договори на певних умовах за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Наведена позиція узгоджується з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 29.01.2020 року у справі №905/304/19.

Разом з цим, підтвердженням недосягнення згоди з усіх істотних умов договору є наявність суперечливих дій сторін, які полягають у перерахуванні грошових коштів позивачем відповідачу та повернення їх відповідачем позивачу, оскільки відповідно до банківської виписки за період з 01.01.2021 по 30.08.2025 позивачем було перераховано на поточний рахунок відповідача грошові кошти у сумі 1 430 000,00 грн, в свою чергу, відповідачем були повернуті грошові кошти у загальній сумі 1 051 000,00 грн (51 000,00 грн 29.04.2021, 400 000,00 грн 27.04.2021, 600 000,00 грн), відповідно до банківської виписки за період з 01.03.2024 по 31.12.2024 позивачем було перераховано на поточний рахунок відповідача грошові кошти у сумі 60 000,00 грн (23.06.2024).

З огляду на викладене, відсутні підстави вважати, що сторонами досягнуто згоду щодо всіх істотних умов щодо предмету, строку дії, строку повернення коштів тощо.

Отже, спірні договори вважається неукладеними (такими, що не відбулися) в силу приписів частини восьмої статті 181 Господарського кодексу України (в редакції на дату договору).

Відтак, одного факту перерахування позивачем грошових коштів відповідачу недостатньо для висновку про укладення сторонами договорів поворотної фінансової допомоги (позики) й виникнення між сторонами договірних зобов`язань. Нормативні положення статті 193 Господарського кодексу України, які регулюють загальні умови виконання господарських зобов`язань та на які посилається позивач, на спірні правовідносини сторін не розповсюджуються.

Таким чином, у суду відсутні підстави для стягнення заявлених сум в межах договірних відносин між сторонами внаслідок неналежного виконання зобов`язання на підставі статей 1048, 1050 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, господарський суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 наголосила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку правову норму необхідно застосувати для вирішення спору, що узгоджується з принципом "jura novit curia" або "суд знає закони". Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19).

Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним під час вирішення судом питання про те, яким законом потрібно керуватися для вирішення спору.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18).

Господарський суд відзначає, що обставини справи свідчать про набуття відповідачем майна без достатньої правової підстави.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачем на користь відповідача було перераховано грошові кошти в сумі 454 000,00 грн (з урахуванням повернення відповідачем грошових коштів позивачу) з призначенням платежу "поворотна фінансова допомога згідно договору №30/03 від 30.03.2021 без ПДВ" та"поворотна фінансова допомога згідно договору №25/03 від 25.03.2024 без ПДВ", що підтверджується платіжними дорученнями зазначеними вище.

Також, відповідачем не було повідомлено суду правові підстави отримання ним вказаних грошових коштів, враховуючи позицію відповідача щодо спірних договорів, які зазначено у призначенні платежу.

Разом з тим, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

Враховуючи вказані обставини, господарський суд вважає, що застосуванню підлягають положення глави 83 Цивільного кодексу України, якою врегульовано набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, та зокрема положення статті 1212 Цивільного кодексу України.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Тобто, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 Цивільного кодексу України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зокрема, зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України). Тобто, зобов`язання з безпідставного набуття та збереження майна можуть бути наслідком таких юридичних фактів: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали. При цьому за змістом статті 1212 Цивільного кодексу України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд, зокрема, у постановах від 25.04.2019 у справі № 904/2342/18 та від 12.02.2019 у справі № 910/20926/16.

В свою чергу вищезгадані банківські виписки суд розцінює лише як письмовий доказ передачі позивачем відповідачеві грошових коштів в сумі 454 000,00 грн (з урахуванням повернення відповідачем грошових коштів позивачу), а отже даний доказ не є обставиною, достатньою для того, щоб дійти висновку про існування між сторонами договірних відносин в контексті конкретного зазначеного в платіжних дорученнях господарського договору.

В даному випадку майном є грошові кошти в сумі 454 000,00 грн (з урахуванням повернення відповідачем грошових коштів позивачу), які були отримані відповідачем у зв`язку з їх перерахуванням позивачем на поточний рахунок ТОВ Машинобудівний завод Азов без укладення договорів про надання поворотної фінансової допомоги № 30/03 від 30.03.2021 та № 25/03 від 25.03.2024, тобто отримані відповідачем без достатніх правових підстав.

Конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/5027/18.

Наразі, відповідачем, у відповідності до приписів чинного процесуального закону не спростовано жодними доказами факт відсутності правових підстав для отримання спірних грошових коштів в сумі 454 000,00 грн.

Будь-яких документальних доказів на підтвердження існування між сторонами договірних відносин відповідачем також не надано.

З огляду на наведені приписи матеріального права, враховуючи відсутність укладених між сторонами договорів позики (поворотної безвідсоткової фінансової допомоги), отримані відповідачем від позивача грошові кошти в сумі 454 000,00 грн підпадають під правову кваліфікацію безпідставно набутого майна в силу приписів статті 1212 Цивільного кодексу України.

Приписами статті 1213 Цивільного кодексу України встановлено, що набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Відповідно до частини другої статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до відповідача з вимогою № 1 від 22.07.2025 (надіслана на адресу відповідача 23.07.2025) про повернення грошових коштів у сумі 454 000,00 грн протягом 30 днів.

Визначаючись із граничним строком виконання відповідачем грошового зобов`язання перед позивачем, а також періодом прострочення, суд враховує приписи частини другої статті 530 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи надсилання позивачем вимоги про повернення грошових коштів, строк повернення відповідачем грошових коштів у сумі 454 000,00 грн є таким, що настав.

Доказів на підтвердження повернення відповідачем грошових коштів у сумі 454 000,00 грн позивачу відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу шляхом надання належних доказів не спростував.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно отриманих грошових коштів у сумі 454 000 грн 00 коп.

Судом були досліджені всі документи, що знаходяться у справі та надана їм правова оцінка.

Стосовно інших доводів позивача і відповідача суд зазначає наступне.

Враховуючи положення частини першої статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи позивача і відповідача та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень позивача і відповідача судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.

За таких обставин законними й обґрунтованими є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 454 000 грн 00 коп.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд враховує таке.

Відповідно до частини четвертої ст. 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За змістом статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед яких витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

Для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура (ст. 1312 Конституції України).

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Відповідно до статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ст. 126 ГПК України).

01.02.2026 між Адвокатом Гришко С.В. (адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецзаказ" (клієнт, позивач) укладено договір №22/07/2025 від 22.07.2025 про надання правової допомоги.

За умовами п. 1.1 договору «Клієнт» доручає, а «Адвокат» приймає на себе зобов`язання надавати адвокатські (юридичні) послуги за замовленням «Клієнта», щодо захисту його прав та інтересів пов`язаних з участю: у адміністративних, господарських судах; судах загальної юрисдикції під час розгляду цивільних справ або справ про адміністративні правопорушення; у кримінальному провадженні, досудове слідство у якому здійснюється відповідними органами досудового розслідування згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України, під час проведення слідчих (розшукових) або процесуальних дій відносно «Клієнта», його майна, у т.ч. захист прав та інтересів «Клієнта» у якості потерпілого, свідка, підозрюваного, обвинуваченого.

Відповідно до п. 3.1 договору вартість послуг «Адвоката», умови оплати та відшкодування витрат згідно до умов Договору, погоджені Сторонами, будуть закріплювати у додатках до Договору.

Договір набуває чинності з дати підписання його Сторонами, що відповідає даті, вказаній у верхній правій частині Договору, та діє до 31 грудня 2025 року (п.6.1 договору).

По закінченню вказаного строку дії Договору, він може бути продовжений Сторонами. Строк дії договору вважається продовженим (пролонгованим), якщо після закінчення строку його дії, визначеного у п. 6.1 Договору, Сторони не звернулись один до одного з письмовою пропозицією про його розірвання у зв`язку із закінченням строку його дії (п. 6.2 договору).

Між сторонами 20.07.2025 складено акт приймання-передачі послуг з надання професійної правничої допомоги № 1, що є додатком до вказаного договору, відповідно до якого сторони погодили фіксовану вартість наданих послуг у розмірі 15 000,00 грн. та зазначили перелік наданих адвокати клієнту послуг.

За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону №5076-VI).

Адвокатський гонорар може існувати у двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (постанова Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19).

За частиною першою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено, що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див. також, рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", пункти 79 і 112 відповідно).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Частина четверта статті 126 ГПК України передбачає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За частиною п`ятою статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду у разі недотримання вимог частини четвертої ст.126 ГПК суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони (ч.5 ст.126 ГПК, постанова Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19).

Верховний Суд з посиланням на частину шосту ст.126 ГПК неодноразово зазначав, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, постанови Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №826/2689/15; від 03.10.2019 у справі №922/445/19).

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п.21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах відомості щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази відповідно до частини першої ст. 86 ГПК суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Процесуальні документи, наявні у справі підтверджують надання правової допомоги позивачу у цій справі адвокатом Гришко Сергієм Валерійовичем.

Господарський суд враховує, що звернення позивача з позовом до суду було визнано обґрунтованим; за наслідком розгляду справи суд дійшов висновку про правомірність заявлених вимог та повне задоволення позову.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України на відповідача покладаються витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.

Щодо судових витрат

Позивачем при звернені до суду із цим позовом сплачено 6 810,00 грн, що підтверджується квитанцією про сплату № 5543-3618-2425-7589 від 11.09.2025.

Частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Як встановлено судом, позовну заяву подано в електронній формі.

Позивачем заявлено вимогу майнового характеру на загальну суму 454 000,00 грн, а отже мало бути сплачено судовий збір із застосуванням коефіцієнту 0,8 - у розмірі 5 448,00 грн, натомість сплачено 6 810,00 грн.

Таким чином, позивачем внесено на 1 362,00 грн судового збору більше, аніж встановлено законом.

Згідно пункту першого частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Разом з тим, за відсутності клопотання позивача про повернення надмірно сплаченого судового збору, таке питання судом не вирішується.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача у сумі 5 448 грн 00 коп.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 185, 233, 236-238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Машинобудівний завод Азов (49107, м. Дніпро, вул. Пушкіна Генерала, 1, код ЄДРПОУ 43113989 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Спецзаказ (49051, м. Дніпро, просп. Слобожанський, буд. 40 а, код ЄДРПОУ 38242900) 454 000 грн 00 коп. основного боргу, 5 448 грн 00 коп. - судового збору, 15 000 грн 00 коп. - витрати на професійну правничу допомогу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 13.07.2026.

Суддя І.А. Рудь