Ухвала суду № 138182152, 14.07.2026, Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 726/1990/26

Провадження № 2/727/3030/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 року Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:

головуючого судді Смотрицького В.Г.

при секретарі Гончар В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернівці в порядку спрощеного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

встановив:

В провадженні Шевченківського районного суду м. Чернівці знаходиться цивільна справа за позовом ТОВ «Фінансова компанія «ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

01.07.2026 року представник позивача подала до суду заяву про закриття провадження по справі у зв`язку з відсутністю предмета спору. Просила повернути судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2662,40 грн.

Представник позивача в судове засідання не з`явилась, надала суду заяву, в якій просила розглянути справу в її відсутності.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

Дослідивши заяву представника позивача та матеріали справи, суд вважає, що заяву необхідно задовольнити частково.

Підстави для закриття провадження у справі визначені у статті 255 ЦПК України.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Проте поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

Поряд з цим за змістом п.2 ч.1 ст.255 ЦПК України, суд може закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо встановить, що предмет спору був відсутній на час пред`явлення позову.

Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред`явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв`язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні).

Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо.

Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 10 квітня 2019 року (справа № 456/647/18, провадження №61-2018св19), від 31 липня 2023 року (справа № 335/8285/22).

Відповідно до п.1 ч.2 ст.49 ЦПК України, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Як вбачається із заяви про закриття провадження у справі, виконання зобов`язань відповідачем відбулося вже в процесі розгляду справи, що унеможливлює закриття провадження у справі через відсутність предмета спору. Однак, суд вважає, що заява представника позивача про закриття провадження у справі фактично є заявою про відмову позивача від позову в зв`язку з погашенням боргу відповідачем.

З практики ЄСПЛ випливає, що у цивільному процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).

Обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, встановлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia. Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.06.2021 року по справі №662/397/15-ц.

Вивчивши матеріали справи та враховуючи те, що заборгованість відповідача перед позивачем була сплачена в процесі розгляду справи, що унеможливлює закриття провадження у справі через відсутність предмета спору, а заява представника позивача від 01.07.2026 року фактично є заявою про відмову від позову у зв`язку з погашенням боргу, суд, з урахуванням класичного принципу jura novit curia, вважає за можливе задовольнити заяву позивача про закриття провадження у справі, проте із застосуванням положень п.4 ч.1 ст.255 ЦПК України.

Про закриття провадження у справі суд, в силу вимог ч.2 ст.255 ЦПК України, постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.

З платіжної інструкції №66396702 від 14.05.2026 року (а.с.22) вбачається, що ТОВ «Фінансова компанія «ПОЗИКА» за подання позовної заяви сплачено судовий збір в розмірі 2662,40 грн.

Відповідно до ч.1 ст.142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням того, що провадження у справі за позовом ТОВ «Фінансова компанія «ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором до початку розгляду справи по суті закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом, а тому необхідно повернути позивачу ТОВ «Фінансова компанія «ПОЗИКА» з Державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а саме 1331,20 грн.

Згідно з ч.3 ст.142 ЦПК України, у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Враховуючи те, що провадження у справі закрито у зв`язку із відмовою позивача від позову, оскільки відповідач добровільно сплатив заборгованість після подачі позову, однак позивачем не надано заяву про стягнення 50 відсотків понесених ним судових витрат з відповідача ОСОБА_1 , а тому суд не стягує 50 відсотків сплаченого позивачем судового збору з відповідача.

Керуючись ст.ст.2, 49, 142, 255, 353 ЦПК України, суд,-

постановив:

Заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА» Куриліної Валерії Василівни про закриття провадження у справі задовольнити частково.

Провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором закрити.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА» 50 відсотків судового збору, сплаченого згідно з платіжною інструкцією №66396702 від 14.05.2026 року, що становить 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 (двадцять) копійок.

В задоволенні іншої частини вимог заяви відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду.

Суддя: