Рішення № 138177423, 13.07.2026, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2026 року Чернігів Справа № 620/5172/26

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Баргаміної Н.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Адміністрації Державної прикордонної служби України, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо не проведення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні;

- зобов`язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 за несвоєчасний розрахунок при звільненні за весь час затримки розрахунку з 07.09.2021 по день фактичного розрахунку 25.04.2026.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що не проведення розрахунку при звільненні є підставою для виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідачем було подано відзив на позов, в якому просив відмовити в задоволенні позову, вказав, що правовідносини які регулюються нормами спеціального законодавства та не можуть підмінюватися нормами Кодексу законів про працю України, оскільки позивач перебував у статусі військовослужбовця, а не працівника Державної прикордонної служби України. Вказує, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2025 у справі № 620/10246/24 за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 337824,25 (триста тридцять сім тисяч вісімсот двадцять чотири гривні та двадцять п`ять копійок) грн з відрахуванням зборів, податків та інших обов`язкових платежів з вказаної суми.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу в Державній прикордонній службі України, наказом голови Державної прикордонної служби України від 06.09.2021 № 897-ОС позивача було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 06.09.2021 (а.с. 9).

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.04.2025 у справі № 620/15643/24 позов ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України, ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та відмови, зобов`язання вчинити певні дії було задоволено, визнано протиправною бездіяльність Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо не проведення перерахунку та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги на вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та одноразової грошової допомоги при звільненні за 26 календарних роки вислуги, виплачених у період з 01.06.2021 по 06.09.2021 без урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення, зобов`язано Адміністрацію Державної прикордонної служби України провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та одноразової грошової допомоги при звільненні за 26 календарних роки вислуги, виплачених у період з 01.06.2021 по 06.09.2021 з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення; визнано протиправною відмову Адміністрації Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01 червня 2021 року по день її фактичної виплати 21 листопада 2024 року; зобов`язано Адміністрацію Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення за весь час затримки з 01 червня 2021 року по день її фактичної виплати 21 листопада 2024 року; визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не проведення перерахунку та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (середнього заробітку) за час вимушеного прогулу без урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення; зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (середнього заробітку) за час вимушеного прогулу з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення (а.с. 11-17).

Згідно наданого суду скріншоту банківського рахунку позивача, останньому було виплачено 26.04.2026 кошти в розмірі 70014,39 грн (до відрахування військового збору 74729,42 грн) (а.с. 26).

Позивач, вважаючи, що має право відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 07.09.2021 по 25.04.2026, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 1 Закону передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ні іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не врегульовані питання порушення роботодавцем, строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення.

Згідно з правовою позицією, висловленою колегією суддів Верховного Суду України у своїй постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за невикористану відпустку) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

Разом з тим, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Так, статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 3248-IV від 20.12.2005 було передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

В той же час, згідно статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - «Закон №2352-ІХ»), який набрав чинності 19.07.2022. передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

Верховний Суд в постанові від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23 зазначив, що спірний період стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності новою редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, 19.07.2022, і після цього.

Так, період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Тож, належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».

При цьому, Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 також вказала, що законом № 2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».

Зі змісту наведеної норми вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, згідно якого обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду у постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, а також в постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, суд вважає що при розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні як і до 19.07.2022 так і після 19.07.2022 необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування, зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Водночас, судом встановлено, що рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 у справі № 620/10246/24 вимоги позивача було задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не проведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні; стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 113956,71 грн з відрахуванням зборів, податків та інших обов`язкових платежів з вказаної суми. У задоволенні позову в іншій частині позовних вимог було відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2025 рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 було змінено в мотивувальній та резолютивній частинах в редакції цієї постанови суду. Викладено абзац третій резолютивної частини рішення у наступній редакції: «Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 337824,25 (триста тридцять сім тисяч вісімсот двадцять чотири гривні та двадцять п`ять копійок) грн з відрахуванням зборів, податків та інших обов`язкових платежів з вказаної суми». В іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 було залишено без змін.

Приймаючи вказану постанову суд зазначив:

«Згідно наявної в матеріалах справи довідки-розрахунку № 87 від 12.08.2024 середньоденне грошове забезпечення позивача складає 1131,55 грн /т.1 а.с. 33/.

23. Кількість днів затримки за період з 07.09.2021 до 18.07.2022 становить 315 днів, а за період з 17.01.2024 по 16.07.2024 (включно, обмежено строком 6 місяців відповідно до ст. 117 КЗпП України) - 182 дні.

24. З огляду на викладене вище, середній заробіток Апелянта за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.09.2021 по 18.07.2022 (включно) становить 356438,25 грн (1131,55х315).

…

28. Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні період з 07.09.2021 по 18.07.2022, виходячи з принципу пропорційності становить 131882,15 грн (37% від 356438,25 грн).

29. Щодо періоду з 19.07.2022 по 18.01.2023, належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які Відповідач виплатив невчасно.

30. Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, що обмежений 6 місяцями, становить 205942,10 грн (1131,55 х 182 дні).

…

31. Відповідно, загальний розмір середнього заробітку, який належав до виплати ОСОБА_1 з урахуванням норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19 липня 2022 року 337824,25 грн (131882,15 грн + 205942,10 грн).».

З викладено слідує, що за період по 18.07.2022 позивачу вже було компенсовано втрати за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 37% від середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.09.2021 по 18.07.2022, а за період з 19.07.2022 в розмірі 100%, тобто без застосування принципу співмірності в межах максимально можливих шести місяців.

Так, розглядаючи дану справу з урахуванням виплати грошового забезпечення на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.04.2025 у справі № 620/15643/24 26.04.2026 коштів в розмірі 74729,42 грн, суд зазначає наступне.

Згідно інформації від 21.05.2026 № 105 позивачу було виплачено грошове забезпечення:

- при звільненні 292164,90 грн;

- на виконання рішення суду у справі № 620/2204/24 174641,05 грн;

- на виконання постанови суду у справі № 620/4895/24 13660,83 грн;

- на виконання рішення суду у справі № 620/10245/24 59288,04 грн (на належності сум компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013);

- на виконання рішення суду у справі № 620/15643/24 74729,42 грн.

Таким чином загальний розмір виплаченого позивачу грошове забезпечення складає 614484,24 грн.

При цьому, кошти виплачені на виконання постанови суду у справі № 620/10246/24 не підлягають врахуванню до вказаної суми, оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не є складовою грошового забезпечення.

Отже, сума усіх належних позивачу виплат складає 614484,24 грн (що становить 100%), а сума виплаченого грошового забезпечення на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.04.2025 у справі № 620/15643/24 складає - 74729,42 грн (що становить 12,16% від суми усіх належних виплат).

Так, згідно наявної в матеріалах справи довідки від 21.09.2026 № 104 середньоденне грошове забезпечення позивача складає 1131,55 грн.

Зважаючи на кількість днів затримки розрахунку у період з наступного дня після звільнення позивача (07.09.2021) по 18.07.2022, що становить 315 днів, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.09.2021 по 18.07.2022 (включно) становить 356438,25 грн (1131,55х315).

Виходячи з принципу пропорційності, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період становить 43342,89 грн (12,16% від 356438,25 грн).

Як вже було вказано судом, позивачу вже було компенсовано втрати за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 в розмірі 100%, тобто без застосування принципу співмірності в межах максимально можливих шести місяців, а тому в цій частині періоду (з 19.07.2022) суд не знаходить підстав для розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Враховуючи викладене вище в сукупності, зважаючи на співмірність вказаних сум, а також те, що обов`язок суду щодо визначення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, визначений статтею 117 Кодексу законів про працю України, є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення з позивачем своєчасного повного розрахунку при звільненні; стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 43342,89 грн з відрахуванням зборів, податків та інших обов`язкових платежів з вказаної суми.

Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_3 ) до Адміністрації Державної прикордонної служби України (вул. Володимирська, 26, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 00034039) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо не проведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні.

Стягнути з Адміністрації Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 43342,89 грн з відрахуванням зборів, податків та інших обов`язкових платежів з вказаної суми.

В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 13.07.2026.

Суддя Наталія БАРГАМІНА