Рішення № 138176726, 09.07.2026, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Хаджибейський районний суд міста Одеси

Справа № 521/16982/25

Провадження № 2/521/1047/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2026 року м. Одеса

Хаджибейський районний суд міста Одеси в складі:

судді Маркарової С.В.,

за участю секретаря судового засідання Вінжановської К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

позивач : ОСОБА_1

відповідач : Одеська міська Рада

предмет позову : визнання права власності в порядку спадкування,-

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до суду із вищезазначеним позовом.

В обґрунтування своїх вимог позивач послалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його баба ОСОБА_2 .

За життя остання фактично набула право власності на будинок АДРЕСА_1 , право власності, однак, не оформлено.

24.11.2015 остання розпорядилась своїм майном, залишивши на ім`я позивача заповіт, реєстраційний номер 583.

23.06.2025 приватним нотаріусом ОМНО Терлецькою О.В. відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Підставою відмови стала відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно, відсутність доказів фактично прийняття спадщини проживання із спадкодавцем на момент відкриття спадщини (лист №81/01-16).

Позивач в процесі розгляду справи позов підтримав.

Відповідач Одеська міська Рада в судові засідання не з`явилась, процесуальним правом надання відзиву не скористалась.

Розгляд справи завершений 25.06.2026, проголошення рішення призначено судом на 09.07.2026.

З`ясувавши обставини справи, дослідивши наявні докази суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав :

Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Державна реєстрація місця проживання сама по собі не є беззаперечним доказом постійного проживання на момент смерті спадкодавця за адресою реєстрації.

Закон пов`язує таке право спадкоємця лише із реальним постійним проживанням разом.

Відповідно до статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

За ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

В свою чергу згідно приписів ст. 1296 ЦК України отримання свідоцтва про прийняття спадщини є правом спадкоємця а не обов`язком, а відсутність свідоцтва не є підставою для позбавлення права власності на спадщину.

Отже, спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є власником майна, яке в неї входить саме з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Відсутність реєстрації права власності відповідно до положень Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

Вказана позиція узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові КЦС ВС від 22.02.2024 у справі № 673/554/21, постанові КЦС ВС від 17.04.2024 у справі № 520/5693/19, постанові КЦС ВС від 22.03.2023 у справі № 463/6829/21-ц.

Так, у спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають саме із часу відкриття спадщини.

Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном до оформлення свідоцтва про прийняття спадщини.

Згідно зі статтею 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять всі права і зобов`язання, які належали померлому на момент відкриття спадщини, за умови, що вони не припинилися у зв`язку з його смертю.

Якщо документи на будинок оформлені не були, право на це майно може перейти до спадкоємця.

До січня 1966 року відповідно до «Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР», затвердженої 31.01.1966 Міністерством комунального господарства УРСР не підлягали реєстрації будинки та домоволодіння, розташовані в сільських населених пунктах, які адміністративно підпорядковані містам або селищам міського типу, але не приєднані до них.

Тобто реєстрація будинків в сільській місцевості до січня 1966 була відсутня.

За «Інструкцією про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, які перебувають у власності юридичних та фізичних осіб», затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики від 09.06.1998 №121 власники повинні були здійcнити державну реєстрацію прав власності на всі без винятку об`єкти нерухомості.

Так, майно набуте у власність до 29.06.1998 можна вважати виниклим і набутим в установленому законом порядку.

За Законом «Про сільську Раду депутатів трудящих УРСР» від 02.06.1968 кожна сільська рада вела погосподарські книги, в яких відповідним записом посвідчувалося право землекористування усіх громадян на території сільської ради, в особовому рахунку вказувались прізвище, ім`я та по батькові глави сім`ї, на ім`я якого відкрито особовий рахунок, він і був власником будинку.

Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979.

В погосподарських книгах при визначенні року побудування зазначається рік введення в експлуатацію будинку.

На виконання постанови Ради міністрів УРСР від 11.03.1985 №105 у 1985-1988 роках сільськими, селищними, районними радами народних депутатів ухвалювалось рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації за даними погосподарських книг сільських, селищних рад із додатками списків громадян, яким ці будинки належали.

Записи у погосподарських книгах визнавались за акти органів влади (публічні акти), що підтверджують право приватної власності.

Підставами набуття права власності за Цивільним кодексом УРСР (який діяв до 1 січня 2004 року) є правочини, спадкування, створення (виготовлення) речі, придбання за давністю володіння.

За рішенням Іллічівського райвиконкому №767 від 27.10.1952 та міськвиконкому №951 від 6.12.1954 вільні землі за спірною адресою в районі суперфосфатного заводу та селища ЗОР надані працівникам під сади.

Рішенням міськвиконкому №585 від 31.10.1959 дозволено розглянути випадки самовільного будівництва на спірній території та переоформлення відведення землі під індивідуальне будівництво.

Рішенням сесії Іллічівської районної ради народних депутатів від 26.09.1990 визначені межі житлового масиву Сахарний; виконавчому комітету дозволено вирішити питання визнання права власності на самочинно побудовані будинку.

Розпорядженням Іллічівської районної адміністрації №399 від 01.06.2000 затверджена нумерація будинків селища Сахарний.

Враховуючи вищевказані докази, а також відомості з домових книг, інвентарної справи 6247701.0601 суд погоджується із доводами позивача, що ОСОБА_2 набула право власності на спірне майно.

Розмір останнього підтверджується інвентарною справою.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.

24.11.2015 остання розпорядилась своїм майном, залишивши на ім`я позивача заповіт, реєстраційний номер 583.

23.06.2025 приватним нотаріусом ОМНО Терлецькою О.В. відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Підставою відмови стала відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно, відсутність доказів фактично прийняття спадщини проживання із спадкодавцем на момент відкриття спадщини (лист №81/01-16).

Позивач з народження постійно проживав із спадкодавцем на адресою АДРЕСА_1 , зокрема і на час відкриття спадщини, мав з бабою близькі стосунки, опікувався нею, брав участь в утриманні майна, його ремонті, про відмову від спадщини не заявляв.

На час вирішення спору спірне майно є місцем постійного проживання позивача.

Зазначене підтверджується показаннями допитаних в суді свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , розпорядженням Іллічівської районної адміністрації №671 від 04.08.1997, відповідачем не спростовано.

Враховуючи викладене, позов є доведеним позивачем, узгоджується із стандартом «вірогідності доказів» (баланс ймовірностей) цивільного процесу, за яким суд вирішує справу на користь тієї сторони, чиї докази та доводи є більш переконливими, логічними та вірогідними порівняно з протилежною стороною.

Обраний позивачем спосіб захисту є ефективним, тобто таким, що відновлює порушене право позивача, відповідає системі права.

Керуючись Главою 9 Розділу ІІІ ЦПК України,-

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 на будинок АДРЕСА_1 загальною площею 120,7 кв.м., який розташований на земельній ділянці 889 кв.м.

Рішення може бути переглянуто за письмовою заявою відповідача, в порядку та строки визначені ст. 284 ЦПК України: Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Хаджибейського районного суду м.Одеси. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржено позивачем, особами, які не брали участь у справі в разі, якщо суд вирішив питання про їхні права в порядку та строки передбачені ст.ст. 354, 355 ЦПК України: Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Одеського апеляційного суду.

Суддя Світлана МАРКАРОВА

Повний текст рішення виготовлений 09.07.2026