Ухвала суду № 138172452, 13.07.2026, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська

справа № 208/27/23

провадження № 1-кп/208/106/26

УХВАЛА

13 липня 2026 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд міста Кам`янського у складі колегії:

головуючого судді ОСОБА_1

суддів ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

потерпілого ОСОБА_6 ,

потерпілого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції)

потерпілої ОСОБА_8

обвинуваченого ОСОБА_9 ,

захисника ОСОБА_10 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого:

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.1 ч.2 ст.115, ч.1 ст.263, ч.2 ст.263 КК України, під час судового розгляду до обвинуваченого ОСОБА_9 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, колегія суддів, -

ВСТАНОВИЛА:

В провадженні Заводського районного суду міста Кам`янського перебуває кримінальне провадження № 12022041430000184 від 10.07.2022 р. за обвинуваченням ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.1 ч.2 ст.115, ч.1 ст.263, ч. 2 ст.263 КК України.

В межах кримінального провадження, відносно обвинуваченого ОСОБА_9 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, строк дії якого закінчується 15.07.2026 року.

Прокурором подане клопотання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_9 , яке обгрунтовано тим, що стороною обвинувачення дотримано вимогу розумної підозри, оскільки наявні на даний час докази у кримінальному провадженні свідчать про об`єктивний зв`язок підозрюваного ОСОБА_9 із вчиненням кримінального правопорушення. Оскільки на даний момент продовжують існувати ризики, визначені п.п. 1, 3, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України. ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні низки кримінальних правопорушень, одне з яких є особливо тяжким, за якепередбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років або довічне позбавлення волі, та іншого альтернативного покарання не передбачено.

Крім того обвинувіачений не має міцних соціальних зв`язків, скоїв злочин у стані алкогольного сп`яніння, що свідчить про не дотримання обвинуваченим норм суспільної моралі та загальноприйнятих правил поведінки у соціумі. Про відсутність утриманців свідчить те, що колишня дружина ОСОБА_9 ОСОБА_11 , після закінчення розслідування у справі виїхала за межі України до Польщі разом з дітьми та до цього часу не повернулась. Батьки обвинуваченого, які є особами похилого віку, на час затримання ОСОБА_9 не проживали разом з ним, що свідчить про відсутність необхідності у постійному догляді з боку останнього.

Також перебуваючи на волі ОСОБА_9 може здійснювати вплив на недопитаних свідків з метою зміни їх показів. Даний факт в свою чергу підтверджується ігноруванням викликів до суду свідками сторони обвинувачення, зокрема такими як то ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та іншими, які є знайомими обвинуваченого. Окрім того, перебуваючи на волі, обвинувачений може вживатибудь-які дії, спрямовані на ускладнення або зрив судового розгляду чи виконання вироку. Також, перебуваючи на волі, ОСОБА_9 , який на даний час обвинувачується у вчиненні сукупності злочинів проти життя та проти громадської безпеки, в тому числі тяжкого та особливо тяжкого злочину, пов`язаного із заподіянням смерті двом особам, з чого слідує висновок про схильність обвинуваченого до протиправної поведінки та скоєння злочинів, може вчинити новий злочин, в тому числі тяжкий чи особливо тяжкий.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_14 підтримав подане ним клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_15 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, просив його задовольнити та продовжити застосований відносно останнього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою за викладених у ньому підстав.

Обвинувачений ОСОБА_9 вирішення клопотання залишив на розсуд суду.

Захисник ОСОБА_10 підтримав свого підзахисного та просив вирішення клопотання залишити на розсуд суду.

Потерпілі ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та ОСОБА_8 підтримали клопттання та просили його задовольнити.

Колегія суддів, розглянувши клопотання, вислухавши думку учасників судового засідання, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.

Згідно з частиною 1 статті 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

У відповідності до п. 3 ст. 5 Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, кожна заарештована або затримана особа має право на судовий розгляд справи упродовж розумного строку чи звільнення від судового розгляду. Таке звільнення має бути обґрунтоване гарантіями явки до суду.

При вирішенні питання про доцільність продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд враховує наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та враховує обставини, передбачені ст. 178 КПК України.

За правилами ч. 5 ст. 199 КПК України, суд, вирішуючи питання щодо продовження строку тримання під вартою, зобов`язаний перевірити те, що заявлені стороною обвинувачення ризики не зменшилися.

При цьому, не вирішуючи наперед питання щодо доведеності чи недоведеності винності обвинуваченого в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях, колегія суддів вважає, що, в даному випадку, є обов`язкова умова правомірності затримання, а саме обґрунтована підозра, що обвинувачений вчинив інкриміновані йому злочини, що підтверджується скеруванням до суду обвинувального акту.

Отже, у даному випадку, клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою вирішується під час судового розгляду, тобто на стадії, яка унеможливлює перевірку обґрунтованості підозри, оскільки остання припинила існувати і на заміну їй було висунуте обвинувачення.

Обґрунтованість же обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акту шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у даному кримінальному провадженні.

Таким чином, при вирішенні питання доцільності продовження застосування запобіжного заходу на стадії судового провадження вирішальним є питання наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.

Оцінюючи доводи прокурора щодо наявності ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, колегія суддів дійшла висновку, що стороною обвинувачення наведено конкретні та достатні обставини, які свідчать про те, що ризики, які стали підставою для застосування до обвинуваченого ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не втратили своєї актуальності та продовжують існувати.

Зокрема, матеріали кримінального провадження у своїй сукупності дають достатні підстави вважати, що існує високий ступінь імовірності того, що у разі зміни запобіжного заходу обвинувачений може переховуватися від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, незаконно впливати на свідків, які ще не допитані судом, схиляючи їх до зміни або спотворення показань, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.

Такий висновок суду ґрунтується не лише на тяжкості пред`явленого обвинувачення, а й на характері та способі вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень, їх підвищеній суспільній небезпечності, обставинах кримінального провадження, а також на даних про особу обвинуваченого. При цьому колегія суддів враховує, що ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 115 КК України, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п`ятнадцяти років або довічного позбавлення волі. Усвідомлення реальної перспективи призначення такого суворого покарання об`єктивно підвищує ризик ухилення від правосуддя.

Крім того, суд бере до уваги, що судовий розгляд кримінального провадження ще не завершено, не всі свідки допитані безпосередньо судом, а тому зберігається реальна можливість здійснення незаконного впливу на них з метою зміни або відмови від раніше наданих показань, що може негативно вплинути на повноту, всебічність та об`єктивність судового розгляду.

Оцінюючи ризик вчинення іншого кримінального правопорушення, колегія суддів враховує характер інкримінованих обвинуваченому діянь, зокрема обвинувачення у незаконному поводженні зі зброєю та бойовими припасами, що у своїй сукупності свідчить про підвищений ступінь суспільної небезпечності його поведінки та не дає підстав вважати, що зазначений ризик на даний час відсутній.

Взагалі, ОСОБА_9 обвинувачується у скоєнні трьох злочинів, один з яких є особливо тяжким злочином проти життя та здоров`я людини, а в даному випадку вбито двоє людей, при цьому, за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п`ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

Згідно з ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Тож, колегія суддів приймає до уваги практику Європейського суду з захисту прав людини про те, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке, можливо, буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством.

Колегія суддів вважає, що тяжкість обвинувачення, хоча й не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, але таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо не враховувати. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

В контексті практики ЄСПЛ ризик втечі обвинуваченого оцінюється не лише на основі суворості можливого вироку, а має досліджуватися з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі, або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.

Поряд із наведеним, судом враховуються і відомості про особу обвинуваченого, його особисті та соціальні обставини життя, зв`язки з суспільством та державою, тощо.

Обвинувачений ОСОБА_9 офіційно не працевлаштований та не має законного джерела доходу.

Колегія суддів вважає, що будучи обізнаними про ступінь тяжкості інкримінованих злочинів та покарання, яке загрожує ОСОБА_9 у разі визнання винуватим, існує реальний ризик того, що він може переховуватися від суду або вчиняти будь-які інші дії, спрямовані на зриви судових засідань, що призведе до затягування розгляду справи.

Також, колегія суддів погоджується з доводами прокурора щодо наявного ризику незаконного впливу обвинуваченого на свідків, які ще не допитані судом.

При встановленні наявності цього ризику, враховується встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, згідно якої суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання.

Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення іншими показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, і за таких обставин, ризик впливу на потерпілих та свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом таких показань та дослідження їх судом.

Окрім того, судова колегія враховує, що відповідно до Указом Президента України № 64/2022 на території України з 24.02.2022 року введено воєнний стан.

Відповідно до п. 8 роз`яснень, наданих Верховним Судом у листі від 03.03.2022 р. N 1/0/2-22 «Щодо окремих питань здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану», оцінюючи ризики, які обґрунтовують доцільність застосування запобіжних заходів загалом та тримання під вартою зокрема, суд керується всіма наявними матеріалами клопотання про продовження запобіжного заходу. Як відповідний ризик суди мають ураховувати запровадження воєнного стану та збройну агресію.

Беручи до уваги запровадження в Україні військового стану, утрудненість контролю за зобов`язаннями обвинуваченого, такі обставини у своїй сукупності свідчать про наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме, що обвинувачений може переховуватися від суду, може переховуватися від суду зважаючи на вид покарання, який може бути до нього застосований у разі визнання його винним в інкримінованих йому злочинах, окрім того не має визначеного джерела доходу, може вчинити інше кримінальне правопорушення.

Конституційний Суд України також зазначив, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який допускається лише за умови належного обґрунтування існування ризиків та неможливості їх усунення шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів.

Суд перевірив можливість застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу, зокрема домашнього арешту, особистого зобов`язання, особистої поруки чи застави. Однак з огляду на характер інкримінованих кримінальних правопорушень, ступінь їх суспільної небезпечності, наявність незменшених ризиків, а також те, що такі ризики не можуть бути ефективно усунуті шляхом покладення процесуальних обов`язків, суд доходить висновку, що застосування більш м`якого запобіжного заходу не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого.

При цьому суд враховує, що ризики, передбачені статтею 177 КПК України, є категорією ймовірності. Закон не вимагає доведення того, що обвинувачений обов`язково вчинить відповідні дії, а достатнім є встановлення реальної можливості їх вчинення за конкретних обставин кримінального провадження. Такий підхід узгоджується із сучасною судовою практикою щодо застосування статті 177 КПК України.

Окрім того суду не надано будь-яких належних доказів того, що стан здоров`я ОСОБА_9 , унеможливлює продовження застосування до нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Вказане узгоджується з практикою ЄСПЛ, який, посилаючись на практику застосування ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рішеннях «Кудла проти Польщі» та «Маккейн проти Сполученого Королівства» констатував, що основною метою ст. 5 Конвенції є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Проте, безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи.

Наразі достатніми і належними підставами тримання ОСОБА_9 під вартою є не лише очікування завершення судового розгляду справи, а і дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, що вимагає ізоляції осіб, які із встановленою високою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку повністю виправдовує подальше утримання обвинуваченого під вартою.

На підставі наведеного, колегія суддів переконана у необхідності задоволення клопотання прокурора, оскільки він довів обставини, які виправдовують подальше обмеження права обвинуваченого перебувати на волі.

Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і цілком відповідає практиці ЄСПЛ, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини, колегія суддів не знаходить підстав для скасування або зміни застосованого до ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а тому зважаючи на те, що строк дії попередньої ухвали про тримання під вартою закінчується 15.07.2026року, до якого судовий розгляд не може бути завершеним, вважає за доцільне продовжити тримання останнього під вартою строком на 60 днів до 10.09.2026 року включно.

Разом із цим, відповідно до вимог ч. 4 ст. 183 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави і обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.

Керуючись ст.176-178, 183, 350 КПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Клопотання прокурора задовольнити.

Продовжити відносно ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.1 ч.2 ст.115, ч.1 ст.263, ч.2 ст.263 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк - 60 діб до 10.09.2026 року включно.

Ухвала може бути оскаржена обвинуваченим, його захисником, законним представником, прокурором безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Повний текст ухвали проголошено 13 липня 2026 р. о 17:15 год.

Головуючий суддя ОСОБА_1

Суддя ОСОБА_2

Суддя ОСОБА_3