Рішення № 138169342, 03.07.2026, Козятинський міськрайонний суд Вінницької області

КОЗЯТИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

Справа №133/547/26

03.07.2026 м. Козятин

Козятинський міськрайонний суд Вінницької області у складі:

головуючої судді Дем`янової Ж.М.,

за участю секретаря Бірюкової Т.П.,

представника позивача адвоката Кучер Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Козятин у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі,

встановив:

Стислий виклад позицій учасників справи.

До суду 23 лютого 2026 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати та інших виплат, передбачених колективним договором.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 06 червня 1990 року по 27 січня 2025 року перебував у трудових відносинах з Акціонерним товариством «Українська залізниця» (виробничий підрозділ «Ремонтне вагонне депо Козятин»), працюючи на посаді головного механіка. Трудовий стаж та зміни в організаційно-правовій формі роботодавця підтверджуються відповідними довідками, наданими підприємством.

Наказом № 5/ос від 20 січня 2025 року позивача було звільнено із займаної посади за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком відповідно до статті 38 КЗпП України. У наказі про звільнення було зазначено про належність до виплати позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб за 2023 рік, передбаченої пунктом 3.10 змін та доповнень до Колективного договору, а також одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію у розмірі п`яти середньомісячних заробітків та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі трьох середньомісячних заробітків.

Позивач вказує, що при звільненні зазначені виплати йому не були здійснені. На його звернення до відповідача щодо причин невиплати та строків проведення розрахунку було повідомлено, що виплати призупинені у зв`язку з воєнним станом та можуть бути здійснені після прийняття відповідного рішення керівництвом АТ «Українська залізниця».

Листом виробничого підрозділу «Ремонтне вагонне депо Козятин» від 11 лютого 2026 року № 100 позивача повідомлено, що одноразова матеріальна допомога при виході на пенсію буде нарахована у розмірі 147 930,56 грн та виплачена після отримання окремого рішення керівництва товариства, а матеріальна допомога на оздоровлення за 2023 рік буде нарахована у розмірі 16 104,00 грн та виплачена у такому ж порядку.

Позивач не погоджується з невиплатою зазначених сум та вважає, що відповідачем порушено його трудові права. Крім того, у зв`язку з непроведенням повного розрахунку при звільненні просить стягнути середній заробіток за час затримки виплати належних сум у розмірі 83 162,70 грн.

Позивач просить суд стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на його користь:

одноразову матеріальну допомогу при виході на пенсію у розмірі 147 930,56 грн;

матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік у розмірі 16 104,00 грн;

середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 83 162,70 грн;

судові витрати, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

26 березня 2026 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від Акціонерного товариства «Українська залізниця», у якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог.

Відповідач зазначає, що матеріальна допомога на оздоровлення та одноразова матеріальна допомога при виході на пенсію не є складовими заробітної плати, а належать до соціальних виплат, передбачених колективним договором. На думку відповідача, у зв`язку із введенням воєнного стану та складним фінансовим становищем товариства виплату додаткових соціальних гарантій було правомірно призупинено відповідними рішеннями керівництва АТ «Українська залізниця».

АТ «Українська залізниця» також зазначає, що виплати при виході на пенсію здійснюються за окремими графіками після прийняття відповідних рішень керівництва товариства, а тому підстави для їх примусового стягнення відсутні.

Крім того, відповідач заперечує проти стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, оскільки, на його думку, усі належні працівнику виплати заробітної плати були проведені, а спірні матеріальні допомоги не входять до структури заробітної плати. Також відповідач посилається на пропуск позивачем строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 КЗпП України.

02 квітня 2026 року до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач заперечив доводи відповідача та просив їх відхилити.

Позивач зазначає, що вимоги про стягнення одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію та матеріальної допомоги на оздоровлення є вимогами, пов`язаними з оплатою праці, а тому строки звернення до суду щодо їх стягнення не обмежуються. Також позивач посилається на положення законодавства щодо продовження строків у період карантину COVID-19 та правові висновки Конституційного Суду України щодо захисту права працівника на отримання належних йому виплат.

Позивач вказує, що відповідач не надав доказів виплати спірних сум та не спростував факт існування заборгованості.

Крім того, посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23, щодо незаконності призупинення додаткових виплат працівникам АТ «Українська залізниця».

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 10 березня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено провести за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні без повідомлення (виклику) сторін. Визначено порядок подання учасниками справи заяв по суті справи.

17 березня 2026 року до суду надійшла заява представника відповідача про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді.

26 березня 2026 року до суду надійшов відзив Акціонерного товариства «Українська залізниця» на позовну заяву.

02 квітня 2026 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив.

Інші заяви, клопотання від учасників справи до суду не надходили, інші процесуальні дії у справі не вчинялися.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України у зв`язку з розглядом справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Встановлені судом фактичні обставини та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, оцінивши подані сторонами докази відповідно до вимог статей 7681, 89 ЦПК України, суд установив такі обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 06.06.1990 року по 27.01.2025 року перебував у трудових відносинах з Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі виробничого підрозділу «Ремонтне вагонне депо Козятин», працюючи на посаді головного механіка. Зазначені обставини підтверджуються довідкою від 21.02.2025 року № 23, виданою виробничим підрозділом «Служба роботи станцій» Козятинського регіону, а також довідкою від 21.02.2025 року № 29 щодо змін організаційно-правової форми роботодавця у період 20042024 років.

Відповідно до наказу (розпорядження) № 5/ос від 20.01.2025 року про припинення трудового договору (контракту) позивача звільнено з посади головного механіка на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком.

У зазначеному наказі визначено, що при звільненні позивачу підлягають виплаті передбачені колективним договором та галузевими угодами соціальні виплати, а саме: матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі 6 прожиткових мінімумів для працездатних осіб за 2023 рік, одноразова матеріальна допомога при виході на пенсію у розмірі 5 середньомісячних заробітків, а також додаткова матеріальна допомога за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі 3 середньомісячних заробітків, враховуючи стаж роботи позивача 34 роки 07 місяців 22 дні.

Разом з тим, при звільненні позивачу зазначені виплати здійснені не були. Як пояснював позивач, працівниками кадрової та бухгалтерської служб відповідача йому було повідомлено, що виплати призупинені у зв`язку з воєнним станом та можуть бути здійснені після прийняття відповідного рішення керівництвом АТ «Українська залізниця».

09.02.2026 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо надання інформації про порядок та строки виплати належних йому коштів, передбачених колективним договором.

Листом виробничого підрозділу «Ремонтне вагонне депо Козятин» від 11.02.2026 року № 100 позивача повідомлено, що одноразова матеріальна допомога при виході на пенсію буде нарахована у розмірі 147 930,56 грн., а матеріальна допомога на оздоровлення за 2023 рік у розмірі 16 104,00 грн. Водночас зазначено, що їх виплата буде здійснена після отримання окремого рішення керівництва АТ «Українська залізниця».

Судом встановлено, що відповідно до підпункту 3.2.21 Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 20022006 роки (зі змінами та доповненнями) при звільненні працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію передбачена виплата одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті.

Відповідно до пункту 2.3 зазначеної Галузевої угоди жодна зі сторін у період її дії не може припинити виконання взятих на себе зобов`язань. Зміни та доповнення до угоди можуть вноситися лише за спільною домовленістю сторін та не можуть погіршувати умови праці, трудові та соціальні гарантії працівників.

Судом встановлено, що відповідачем не надано доказів внесення змін до Галузевої угоди або колективного договору, якими було б передбачено скасування чи припинення права працівників на отримання зазначених виплат.

Водночас відповідач посилався на рішення правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 року № Ц-54/31 Ком.т., яким було призупинено виплату додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою та колективними договорами структурних підрозділів, у тому числі матеріальної допомоги (крім допомоги на лікування та поховання).

Крім того, судом встановлено, що рішенням правління АТ «Українська залізниця» (витяг з протоколу № Ц-82/63 Ком.т. від 14.10.2024 року) було поновлено виплату одноразової матеріальної допомоги працівникам, які звільнилися або будуть звільнені у період із січня по грудень 2024 року.

Листом члена правління АТ «Українська залізниця» від 04.04.2025 року № Ц-5-1.5-25/122-25 повідомлено про призупинення з 01.04.2025 року та до окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію.

Разом з тим, позивач був звільнений 27.01.2025 року, тобто до прийняття зазначеного рішення від 04.04.2025 року, а тому воно не може поширюватися на спірні правовідносини.

Судом також встановлено, що відповідачем не надано доказів виплати позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік та одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію.

Розмір належних до виплати сум підтверджується листом відповідача від 11.02.2026 року № 100, відповідно до якого одноразова матеріальна допомога при виході на пенсію становить 147 930,56 грн., а матеріальна допомога на оздоровлення за 2023 рік 16 104,00 грн.

Щодо розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні судом встановлено, що позивачем надано відповідний розрахунок, згідно з яким для визначення середньоденної заробітної плати взято заробітну плату за два останні повні місяці роботи, що передували звільненню.

Так, відповідно до наданого позивачем розрахунку, у грудні 2024 року йому було нараховано заробітну плату у розмірі 19 391,46 грн. при 31 відпрацьованому дню, а у листопаді 2024 року 19 039,79 грн. при 30 відпрацьованих днях.

Виходячи із зазначених даних, позивачем визначено середньоденний заробіток за формулою:

(19 391,46 грн. + 19 039,79 грн.) / (31 день + 30 днів) = 630 грн.

Таким чином, за розрахунком позивача, розмір середньоденної заробітної плати становить 630 грн.

Позивач зазначає, що відповідачем при звільненні 27.01.2025 року не було проведено повного розрахунку та не виплачено належні йому відповідно до колективного договору виплати, а саме матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік та одноразову матеріальну допомогу при виході на пенсію.

У зв`язку з порушенням строків проведення остаточного розрахунку при звільненні позивачем здійснено розрахунок середнього заробітку за період затримки виплат з 27.01.2025 року по 27.07.2025 року, який, за його розрахунком, становить 132 календарних (робочих) дні затримки.

Відповідно до проведеного позивачем розрахунку:

630 грн. ? 132 дні = 83 162,70 грн.

Отже, позивач визначив розмір середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку при звільненні у сумі 83 162,70 грн.

Зазначений розрахунок долучено позивачем до матеріалів справи. Відповідачем доказів проведення повного розрахунку із позивачем при звільненні, а також контррозрахунку заявленої до стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку до суду не подано.

Зміст спірних правовідносин полягає у вирішенні питання щодо наявності підстав для застосування до відповідача відповідальності за порушення обов`язку провести повний розрахунок із працівником у день його звільнення.

Спір виник у зв`язку з невиплатою позивачу при звільненні належних йому сум, а саме матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію, одноразового заохочення до ювілейної дати та матеріальної допомоги на оздоровлення, унаслідок чого позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.

Норми права, які застосовував суд, та мотиви їх застосування.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши письмові докази та надавши їм оцінку відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення ним вимоги про проведення розрахунку.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Таким чином, законодавством встановлено обов`язок роботодавця провести з працівником повний розрахунок у день звільнення та виплатити всі суми, право на отримання яких виникло у працівника на час припинення трудових відносин.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право відповідно до умов трудового договору, законодавства, колективного договору та інших нормативних актів, що регулюють трудові відносини.

Судом встановлено, що право позивача на отримання одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію та матеріальної допомоги на оздоровлення передбачено положеннями Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками, а також колективним договором, дія якого поширюється на трудові відносини між сторонами.

Відповідно до частини другої статті 97 КЗпП України умови та розміри доплат, надбавок, премій, інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат установлюються підприємствами самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, визначених законодавством.

Згідно зі статтею 10 КЗпП України колективний договір укладається з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин та узгодження інтересів працівників і роботодавця.

За змістом статті 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективного договору є обов`язковими для сторін, а відповідно до статті 9 цього Закону положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства незалежно від членства у професійній спілці.

Судом встановлено, що наказом № 5/ос від 20.01.2025 року позивача звільнено з роботи у зв`язку з виходом на пенсію за віком. У зазначеному наказі прямо визначено, що позивачу належать до виплати матеріальна допомога на оздоровлення за 2023 рік та одноразова матеріальна допомога при виході на пенсію.

Разом з тим, зазначені виплати при звільненні здійснені не були.

Відповідач, заперечуючи проти позову, посилався на призупинення додаткових виплат працівникам АТ «Українська залізниця» у зв`язку із введенням воєнного стану та складним фінансовим становищем товариства.

Однак суд не погоджується із такими доводами відповідача з огляду на наступне.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан. Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року, передбачено можливість зупинення окремих положень колективного договору за ініціативою роботодавця.

Разом з тим, протокольне рішення правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 року № Ц-54/31 Ком.т., яким було призупинено виплату додаткових виплат, прийняте до набрання чинності зазначеним Законом, а тому не може вважатися прийнятим на його підставі.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23, якою залишено без змін рішення судів щодо незаконності призупинення додаткових виплат працівникам АТ «Українська залізниця» на підставі протокольного рішення правління від 14.03.2022 року № Ц-54/31 Ком.т.

Крім того, відповідачем не надано доказів внесення змін до колективного договору або Галузевої угоди у встановленому законом порядку, якими було б припинено чи обмежено право працівників на отримання передбачених ними виплат.

Суд також враховує, що позивач був звільнений 27.01.2025 року, тоді як рішення про призупинення виплат, на яке посилається відповідач, було прийняте 04.04.2025 року, тобто після припинення трудових відносин між сторонами, а тому не може поширюватися на позивача.

Листом виробничого підрозділу «Ремонтне вагонне депо Козятин» від 11.02.2026 року № 100 відповідач фактично підтвердив наявність у позивача права на отримання зазначених виплат та визначив їх розмір: одноразова матеріальна допомога при виході на пенсію 147 930,56 грн., матеріальна допомога на оздоровлення за 2023 рік 16 104,00 грн.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем при звільненні позивача не було проведено повного розрахунку та безпідставно не виплачено належні йому суми, передбачені колективним договором.

Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку суд зазначає наступне.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 роз`яснено, що непроведення роботодавцем розрахунку з працівником у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 712/3776/17, відповідно до якої невиплата звільненому працівникові всіх належних сум є триваючим правопорушенням, а роботодавець несе відповідальність за весь період затримки проведення остаточного розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що під належними звільненому працівникові сумами слід розуміти всі виплати, право на отримання яких працівник мав станом на день звільнення відповідно до трудового, колективного договору та вимог законодавства.

Відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату праці відповідно до актів законодавства і колективного договору.

Згідно з пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» сама по собі відсутність коштів у роботодавця не звільняє його від відповідальності за несвоєчасне проведення розрахунку при звільненні.

Середній заробіток за час затримки розрахунку визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Згідно з пунктами 5 та 8 Порядку № 100 нарахування виплат здійснюється виходячи із середньоденної заробітної плати працівника, яка визначається шляхом ділення суми заробітної плати за два останні календарні місяці роботи на кількість фактично відпрацьованих у цей період робочих днів, та множиться на кількість робочих днів, що підлягають оплаті за середнім заробітком.

Як установлено судом, згідно з довідкою про середню заробітну плату, наданою позивачем, у грудні 2024 року йому було нараховано 19 391,46 грн при 31 відпрацьованому календарному дні, а у листопаді 2024 року 19 039,79 грн при 30 відпрацьованих календарних днях.

Відповідно до наведеного позивачем розрахунку середньоденна заробітна плата визначена наступним чином:

(19 391,46 грн + 19 039,79 грн) / (31 + 30) = 630 грн.

Таким чином, середньоденний заробіток позивача становить 630 грн.

Позивачем проведено розрахунок середнього заробітку за час затримки проведення остаточного розрахунку при звільненні за період з 27 січня 2025 року по 27 липня 2025 року, тобто за шість місяців, що відповідає обмеженню, встановленому частиною першою статті 117 КЗпП України.

Кількість робочих днів за вказаний період, за розрахунком позивача, становить 132 робочі дні. Відповідно, розмір середнього заробітку за час затримки виплати належних при звільненні сум визначено шляхом множення середньоденної заробітної плати на кількість робочих днів затримки:

630 грн ? 132 робочі дні = 83 162,70 грн.

Вказаний розрахунок відповідачем не спростовано, контррозрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку до суду не подано, доказів проведення повного розрахунку з позивачем на час розгляду справи також не надано.

Разом з тим, суд враховує, що відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України, має компенсаційний характер та спрямована на захист майнових прав працівника у зв`язку з порушенням роботодавцем обов`язку щодо своєчасного проведення розрахунку при звільненні.

Відсутність у роботодавця фінансової можливості здійснити виплати, посилання на складне матеріальне становище підприємства або внутрішні рішення роботодавця щодо порядку проведення виплат не є підставою для звільнення його від відповідальності за порушення вимог статей 116, 117 КЗпП України.

Оскільки судом встановлено, що відповідач не виконав обов`язок щодо проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні, не виплативши належні йому відповідно до колективного договору матеріальні допомоги, а розрахунок середнього заробітку за час затримки відповідачем не спростований, суд доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 83 162,70 грн.

Щодо судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 831,63 грн.

Як вбачається із договору про надання правової допомоги 19/2026 від 16.02.2026, укладеного між адвокатом Кучер Г. М. та ОСОБА_1 , клієнту надано послуги із супроводу цивільної справи щодо стягнення заборгованості по заробітній платі та супутніх вимог.

Згідно наданого розрахунку ці витрати складають 10 000 грн, про що надано детальний опис робіт.

Згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру від 16.02.2026 №04 позивач ОСОБА_1 сплатив адвокату Кучер Г. М. гонорар у розмірі 10 000 грн.

Визначений адвокатом Кучер Г. М. та позивачем ОСОБА_1 розмір витрат на професійну правничу допомогу є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання цих робіт і значенням справи для позивача.

До того ж, АТ «Українська залізниця» не ставило під сумнів співмірність витрат на правничу допомогу, які поніс позивач, та не заявляло клопотання про зменшення розміру цих витрат.

За таких обставин, суд дійшов всиновку про задоволення вимог щодо стягнення з АТ «Українська залізниця» на користь позивача 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 3, 4, 10, 12, 13, 19, 60, 79-81, 141, 174, 235, 247, 258-259, 263-265, 273, 352, 354 ЦПК України, ст.ст. 116, 117 КЗпП України, суд, -

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі та інших належних при звільненні виплат задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (адреса: 03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ):

одноразову матеріальну допомогу при виході на пенсію у розмірі 147 930 (сто сорок сім тисяч дев`ятсот тридцять) грн 56 коп.;

матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік у розмірі 16 104 (шістнадцять тисяч сто чотири) грн 00 коп.;

середній заробіток за весь час затримки виплати належних йому сум при звільненні у розмірі 83 162 (вісімдесят три тисячі сто шістдесят дві) грн 70 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (адреса: 03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 831,63 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі проголошення у судовому засіданні лише вступної та резолютивної частин рішення суду або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Укрзалізниця», ЄДРПОУ 40075815, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5.

Повний текст рішення виготовлено 10.07.2026.

Суддя Жанна ДЕМ`ЯНОВА