Ухвала суду № 138167044, 10.07.2026, Рокитнянський районний суд Київської області

Справа № 375/1249/26

Провадження № 1-кп/375/126/26

УХВАЛА

про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою

10 липня 2026 року селище Рокитне

Рокитнянський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Рокитне Білоцерківського району Київської області клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 12026111250000125 від 16 травня 2026 року за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Рокитне Київської області, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , громадянина України, українця, освіта базова загальна середня, не одруженого, на утриманні неповнолітніх дітей не має, не депутат, не працює, раніше судимий, а саме - 5 лютого 2026 року Рокитнянським районним судом Київської області за частиною 4 статті 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком 5 (п`ять) років та на підставі статті 75 КК України звільнений від відбуття покарання з випробуванням строком 2 роки, утримується в ДУ «Київський СІЗО»,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 4 статті 185, частиною 1 статті 357, частиною 1 статті 162 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Рокитнянським районний судом Київської області здійснюється судове провадження стосовно ОСОБА_4 за частиною 4 статті 185, частиною 1 статті 357, частиною 1 статті 162 КК України.

28 травня 2026 року ухвалою слідчого судді Рокитнянського районного суду Київської області стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком 60 (шістдесят) днів, до 26 липня 2026 року включно із визначенням розміру застави.

У зв`язку з неможливістю завершити розгляд справи у межах строку обраного запобіжного заходу стосовно обвинуваченого, в судовому засіданні прокурор подав письмове клопотання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою на строк шістдесят днів з визначенням застави в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

При цьому прокурор посилається на продовження існування ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 5 частини 1 статті 177 КПК України та на неможливість інших, більш м`яких запобіжних заходів забезпечити процесуальну поведінку обвинуваченого. Ризики зазначені у статті 177 КПК України, які стали підставою застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу не відпали та продовжують існувати.

Прокурор у судовому засіданні просив продовжити обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Обвинувачений ОСОБА_6 не заперечував проти продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, захисник ОСОБА_5 пітримав позицію свого підзахисного.

Вирішуючи заявлене клопотання щодо запобіжного заходу стосовно обвинуваченого, суд з огляду на думку учасників та вимоги чинного кримінального процесуального закону, зазначає таке.

Відповідно до положень статті 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частини 3 статті 331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.

Положеннями статті 29 Конституції України гарантовано право на свободу та особисту недоторканність. Відповідно до цієї статті передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Так, у рішенні «Лабіта проти Італії» від 6 квітня 2000 року визначено, що тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи. Так, Національні судові органи повинні розглядати всі обставини, що дають підстави ствердити наявність публічного інтересу, який би виправдав виняток із загальної норми про повагу до свободи людини. Такими ознаками є тяжкість та підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину, ухилення від явки до суду, вчинення іншого злочину.

Вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув`язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв`язками з державою, у якій його переслідують, та міжнародними контактами.

Частиною 1 статті 194 КПК України визначено, що суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Питання продовження запобіжних заходів до обвинувачених вирішується на стадії судового провадження, а відтак, на даній стадії суд позбавлений можливості робити будь-який висновок щодо обґрунтованості підозри, оскільки з моменту находження обвинувального акта до суду змінюється процесуальний статус підозрюваної особи на обвинуваченого (частина 1, частина 2 статті 42 КПК України), і вказаній особі висувається обвинувачення відповідно до обвинувального акта (частина 1 статті 337 КПК України).

Обґрунтованість висунутого обвинувачення перевіряється судом першої інстанції на стадії судового розгляду шляхом дослідження доказів, на яких може ґрунтуватися або якими може спростовуватися обвинувачення, яким за результатами судового розгляду суд, ухвалюючи остаточне рішення у кримінальному провадженні, надає оцінку, як кожному окремо, так і в сукупності, в нарадчій кімнаті.

З огляду на викладене, суд на даній стадії судового розгляду позбавлений можливості робити висновок щодо обґрунтованості підозри або висунутого обвинувачення шляхом надання оцінки доказам у справі, а повинен виходити з поняття наявності відомостей, які здатні переконати об`єктивного спостерігача у тому, що особа могла вчинити правопорушення, у вчиненні якого вона обвинувачується.

Згідно обвинувального акту ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінальних проступків та тяжкого кримінального правопорушення, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років.

Відомості, викладені в Реєстрі матеріалів досудового розслідування, на думку суду можуть свідчити про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим інкримінованих кримінальних правопорушень. Таким чином, суд на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначає, що причетність обвинуваченого до вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього запобіжного заходу.

Наявність ризиків та їх обґрунтованість.

При розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу, слідчий суддя, суд зобов`язаний враховувати обставини, перелік яких передбачений статтею 178 КПК України, для оцінки ризиків, які можуть слугувати поряд з підставами, визначеними статтею 177 КПК України, загальною підставою для продовження тримання під вартою та не має права покладатися лише на правову кваліфікацію вчиненого, надану стороною обвинувачення, що є недостатнім для прийняття законного судового рішення.

Суду при розгляді відповідного клопотання слід ретельно перевіряти достовірність підстав для його задоволення, оскільки одним із найбільш частих порушень прав людини, визнаних ЄСПЛ у справах проти України, є необґрунтоване ухвалення судами рішень про продовження строку тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою, а також те, що можливість застосування запобіжних заходів, альтернативних триманню під вартою, у багатьох випадках навіть не розглядалася.

Відповідно до вимог частини 3 статті 5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ, викладена у пункті 60 рішення від 6 листопада 2008 року у справі «Єлоєв проти України») після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а тому суду в разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК. Обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням вимог пункту 4 статті 5 Конвенції (пункт 85 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року).

У рішенні у справі «Баришевський проти України», що було ухвалено 26 лютого 2015 року Європейський суд констатував порушення пункту 3 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки національні судові органи, приймаючи рішення про продовження строку тримання заявника під вартою, обґрунтували таке рішення за допомогою шаблонних формулювань, не розглядаючи індивідуальне становище заявника.

Таким чином, обґрунтування доцільності застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою повинно відповідати ризикам та обставинам, що передбачені статтями 177, 178 КПК України, у їх зіставленні з конкретними фактами, встановленими учасниками судового провадження.

Відповідно до положень статті 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є, зокрема, забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків та запобігання спробам, у тому числі: згідно з пунктом 1 частини 1 статті 177 КПК України переховуватися від суду; згідно з пунктом 3 частини 1 статті 177 КПК України незаконно впливати на свідків; згідно з пунктом 5 частини 1 статті 177 КПК України вчинити інше кримінальне правопорушення.

Суд, перевіряючи наявності ризиків у кримінальному провадженні, вважає переконливими та погоджується із доводами сторони обвинувачення про наявність ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 5 частини 1 статті 177 КПК України.

ОСОБА_4 обвинувачуються у вчиненні кримінальних поступків та тяжкому кримінальному правопорушенні, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років.

Вказана обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти.

Отже, тяжкість інкримінованих правопорушень та усвідомлення можливості засудження до тривалого терміну позбавленні волі вже само по собі може бути підставою та мотивом для обвинуваченого до втечі.

Враховуючи ці обставини у сукупності із особою обвинуваченого та характером кримінальних правопорушень у вчиненні яких він обвинувачується, суд дійшов висновку про існування ризику того, що останній може переховуватися від суду.

Також прокурором доведено ризик незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, оскільки обвинувачений з метою ухилення від покарання чи спотворення об`єктивної картини може впливати на свідків, - умовлянням, підкупом чи погрозами примушуючи їх змінити свідчення та приховати вчинення кримінального правопорушення.

Суд враховує встановлену Кримінальним процесуальним кодексом України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, відповідно до частини 1, 2 статті 23, частини 4 статті 95, статті 224 КПК України.

Враховуючи викладені положення закону, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.

Таким чином, ознайомившись з матеріалами досудового розслідування обвинувачений володіє інформацією стосовно даних свідків, які надали органу досудового розслідування викривальні покази стосовно нього, у зв`язку з чим обвинувачений може безперешкодно впливати на свідків шляхом підкупу, примусу, погроз з метою зміни або відмови їх від показів.

Також суд, вважає переконливим і ризик вчинити інше кримінальне правопорушення оскільки обвинувачений ОСОБА_4 будучи раніше судимим за вчинення корисливого злочину проти власності, а саме 5 лютого 2026 року Рокитнянським районним судом Київської області за частиною 4 статті 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком 5 (п`ять) років та на підставі статті 75 КК України звільнений від відбуття покарання з випробуванням строком 2 роки, проігнорувавши встановлені законом норми поведінки в суспільстві, вчинив новий умисний злочин проти власності. Вказане свідчить про злочинну спрямованість обвинуваченого та вперте небажання стати на шлях виправлення та високий ризик можливої протиправної поведінки обвинуваченого у майбутньому.

Отже, судом встановлено наявність реальних ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 5 частини 1 статті 177 КПК України, які і на даний час не зменшились, а продовжують існувати.

Щодо наявності підстав для застосування більш м`якого запобіжного заходу.

Відповідно до частини 1 статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як: до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років (пункт 4 частина 2 статті 183 КПК України).

Сторона обвинувачення посилається на неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 більш м`якого запобіжного заходу з огляду на наявність високого ступеню встановлених ризиків та такий, що виправдовує обмеження свободи фізичної особи.

Застосування запобіжного заходу, як тримання під вартою, відповідно до положень частини 1 статті 177 КПК України є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків. Крім того, при виборі між кількома запобіжними заходами, слід перевірити чи можуть більш м`які запобіжні заходи, запобігти ризикам, існування яких доведено прокурором.

За змістом статті 178 КПК України, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, зокрема: тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється; вік та стан здоров`я підозрюваного, міцність соціальних зв`язків підозрюваного в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного; майновий стан підозрюваного; наявність судимостей у підозрюваного; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється.

Під час розгляду порушеного у клопотанні питання стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 суддею встановлені та враховуються такі відомості про його особу: він не одружений, на утриманні неповнолітніх дітей не має, непрацюючий, тобто не має офіційного джерела доходу, має місце реєстрації та місце проживання, раніше судимий.

Оцінюючи в сукупності всі обставини, зокрема, ступінь суспільної небезпеки вчинених кримінальних правопорушень, конкретні обставини їх вчинення, тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_4 його особу, соціальні зв`язки, вік та стан здоров`я, майновий стан, суд приходить до обґрунтованого висновку про високий ступінь ймовірності позапроцесуальних дій обвинуваченого, спрямованих на ухилення від суду, незаконний вплив на свідків у кримінальному провадженні та вчинення іншого кримінального правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та аналізуючи зібрані в сукупності докази, суд вважає, що менш суворі запобіжні заходи, не зможуть забезпечити уникнення встановлених ризиків та належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_4 , а тому наразі є достатні підстави для продовження строку тримання під вартою.

Не продовження застосування щодо обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи застосування більш м`якого запобіжного заходу перешкодить завданням кримінального судочинства, встановленню істини у справі та прийняття остаточного кінцевого рішення у провадженні у розумні строки.

На переконання суду, саме такий запобіжний захід, забезпечить виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків та в повній мірі забезпечить запобіганню ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.

Документів, які свідчать про неможливість утримання обвинуваченого під вартою, суду не надано.

В даному конкретному випадку, продовження строку тримання під вартою виправдано наявністю справжніх інтересів суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини.

Відповідно до частини 1 статті 197 КПК України строк дії ухвали суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати 60 днів.

Частиною 3 статті 183 КПК України, передбачено, що суд, при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Враховуючи вказані обставини, суд вважає визначити заставу для звільнення з-під варти, у розмірі 80 (вісмдесят) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Вказаний розмір застави на даному етапі судового розгляду кримінального провадження, здатний забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_4 покладених на нього обов`язків та запобігти встановленим ризикам.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 7, 176-178, 183, 193, 194, 196, 197, 331, 376, 392 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 7 вересня 2026 року включно з утриманням в Державній установі «Київський слідчий ізолятор».

Визначити розмір застави для звільнення з-під варти обвинуваченому ОСОБА_4 - 80 (вісімдесят) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 266 240 (двісті шістдесят шість тисяч двісті сорок) гривень.

Застава може бути внесена обвинуваченим, іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації в Київській області:

Отримувач: Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області;

Код ЄДРПОУ: 26268119;

Банк одержувача: Державна казначейська служба України м. Київ;

р/р UA 768201720355259001000018661.

У разі внесення застави у визначеному судом розмірі вважається, що до обвинуваченого обраний запобіжний захід у виді застави.

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу, протягом дії ухвали.

Роз`яснити обвинуваченому, що у разі внесення застави, оригінали документів з відміткою банку, який підтверджує внесення на рахунок коштів має бути наданий уповноваженій службовій особі Державної установи Міністерства юстиції України «Київський слідчий ізолятор».

Після отримання та перевірки протягом одного дня документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа Державної установи Міністерства юстиції України «Київський слідчий ізолятор» негайно має здійснити розпорядження про звільнення обвинуваченого який вніс заставу з-під варти та повідомити усно і письмово прокурора та Рокитнянський районний суд Київської області.

У разі внесення застави у визначеному судом розмірі звільнити обвинуваченого ОСОБА_4 з-під варти.

У випадку внесення застави покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 такі обов`язки:

- прибувати до суду з встановленою періодичністю;

- не відлучатися з населеного пункту - селище Рокитне Білоцерківського району Київської області без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну місця свого проживання;

- утриматися від спілкування з свідками у кримінальному провадженні;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи що дають право на виїзд з України.

У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, овбинувачений зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_4 , що у разі невиконання ним покладених обов`язків, застава буде звернена в дохід держави та до нього може бути застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Ухвала суду щодо продовження запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.

На ухвалу суду протягом п`яти днів з дня її оголошення може бути подана апеляційна скарга. Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду.

Повний текст ухвали оголошено 13 липня 2026 о 15 год 00 хв.

Суддя ОСОБА_7