Ухвала суду № 138158647, 13.07.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

про повернення позовної заяви

13 липня 2026 року Справа № 520/18061/26Суддя Харківського окружного адміністративного суду Олексій Котеньов, розглянувши питання щодо поновлення позивачу строку звернення до суду у справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (вул. Генерала Батюка, буд. 8, м. Слов`янськ, Донецька область, 84121, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо ненарахування пенсії ОСОБА_1 з 14.11.2017 по 18.05.2025;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області нарахувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 14.11.2017 по 18.05.2025.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 30.06.2026 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - десять днів з моменту отримання копії ухвали шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду із доказами поважності причин його пропуску.

Копія ухвали про залишення позовної заяви без руху доставлена представнику позивача 01.07.2026 о 16:54 год, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Від представника позивача 07.07.2026 надійшла до суду заява про усунення недоліків, згідно з якої останній зазначив, що висновки суду щодо пропуску строку звернення до суду є необґрунтованими. Представник позивача вказав, що невиплата пенсії є триваючим порушенням його прав, оскільки пенсія має щомісячний характер, а порушення виникло внаслідок протиправних дій органу Пенсійного фонду. Зазначив, що попереднє судове рішення у справі №200/8994/25 стосувалося інших правовідносин та не перешкоджає розгляду даного спору. Також послався на поважність причин пропуску строку звернення до суду, зокрема, на проживання на тимчасово окупованій території, положення постанови Кабінету Міністрів України №299 від 11.02.2025 та норми пенсійного законодавства. Просить поновити позивачу строк звернення до суду.

Розглянувши вказану заяву, суд зазначає таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд враховує, що законодавче обмеження строку, протягом якого особа може звернутися до суду, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").

Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У рішенні "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії" Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33).

Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі Перетяка та Шереметьєв проти України від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі Мельник проти України від 28.03.2006, заява №23436/03).

Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання позову, апеляційної, касаційної скарги.

Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації права щодо оскарження дій, рішень, бездіяльності суб`єкта владних повноважень в порядку та у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку звернення з поважних причин.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у своїй постанові від 13.11.2018 року по справі № 804/958/17.

Так, судом установлено, що в межах даної справи позивач оскаржує дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо ненарахування їй пенсії з 14.11.2017 по 18.05.2025.

При цьому, дана позовна заява надійшла до суду через систему "Електронний суд" та зареєстрована судом 26.06.2026.

Тобто, позивач подав позовну заяву до суду після спливу встановленого частиною другою статті 122 КАС України шестимісячного строку звернення до суду, про що судом було зазначено в ухвалі про залишення позовної заяви без руху.

Суд зазначає, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому особа має реальну можливість виявити порушення свого права у момент отримання відповідної пенсійної виплати.

Окрім того, з матеріалів справи судом установлено, що позивач вже зверталася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо припинення нарахування та виплати їй пенсії та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити виплату пенсії за віком з 19.05.2025.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 14.01.2026 у справі №200/8994/25, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 30.03.2026, позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити ОСОБА_1 на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області як отримувача пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з 19.05.2025.

Зазначені обставини свідчать про те, що позивач була обізнана про порушення своїх прав щодо припинення нарахування та виплати їй пенсії та мала об`єктивну можливість звернутися до суду з відповідним позовом.

При цьому, в рішенні Донецького окружного адміністративного суду було зазначено, що виплату пенсії ОСОБА_1 було призупинено з 01.11.2017 в автоматичному режимі без винесення окремого рішення на підставі обміну інформацією з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулась до покинутого місця проживання.

Так, позивачу було призупинено виплату пенсії з 01.11.2017, а з даним позовом щодо нарахування їй пенсії з 14.11.2017 по 18.05.2025 позивач звернулася до суду 26.06.2026, тобто більше ніж через 8 років після припинення нарахування та виплати їй пенсії.

Щодо доводів представника позивача про те, що попереднє судове рішення у справі №200/8994/25 стосувалося інших правовідносин та не перешкоджає розгляду даного спору, суд зазначає, що такі доводи не спростовують факту обізнаності позивача про порушення її прав та наявності у неї можливості своєчасно звернутися до суду.

Так, предметом розгляду у справі №200/8994/25 було питання правомірності припинення нарахування та виплати пенсії позивачу, у тому числі встановлення обставин щодо припинення пенсійних виплат та наявності правових підстав для їх поновлення. У межах зазначеної справи судом встановлено, що виплата пенсії позивачу була припинена з 01.11.2017, а тому саме з цього моменту позивач мала дізнатися про порушення свого права на отримання пенсійних виплат.

При цьому, звернення позивача до суду у справі №200/8994/25 та розгляд такої справи не свідчать про відсутність у неї можливості звернутися із вимогами щодо нарахування пенсії за попередній період. Позивач, звертаючись до суду у 2025 році, вже була обізнана про припинення виплати пенсії та мала можливість заявити вимоги щодо відповідного періоду, якщо вважала свої права порушеними.

Щодо посилань представника позивача на те, що невиплата пенсії є триваючим порушенням, суд зазначає, що сам по собі характер пенсійних виплат як періодичних платежів не звільняє особу від обов`язку дотримуватися встановленого законом строку звернення до суду. Періодичність виплати пенсії, навпаки, свідчить про те, що особа має можливість регулярно контролювати отримання належних їй сум та своєчасно реагувати на порушення свого права.

Посилання представника позивача на положення статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» суд також не приймає до уваги, оскільки, як зазначено у правовому висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а, положення щодо виплати пенсійних сум за минулий час без обмеження будь-яким строком застосовуються лише у випадку, якщо такі суми були нараховані пенсійним органом, але не виплачені з вини органу, що здійснює пенсійне забезпечення.

У даному випадку спірні суми пенсії за період з 14.11.2017 по 18.05.2025 позивачу не були нараховані, а тому наведені положення пенсійного законодавства не можуть бути підставою для ігнорування процесуального строку звернення до адміністративного суду.

Також суд критично оцінює посилання представника позивача на проживання позивача на тимчасово окупованій території та положення постанови Кабінету Міністрів України №299 від 11.02.2025 як на поважні причини пропуску строку звернення до суду, оскільки позивачем не наведено та не надано доказів існування об`єктивних, непереборних обставин, які унеможливлювали її звернення до суду у межах встановленого законом строку.

Крім того, прийняття постанови Кабінету Міністрів України №299 від 11.02.2025 не змінює моменту, з якого позивач дізналася про порушення своїх прав, та не може вважатися підставою для поновлення строку звернення до суду щодо вимог про нарахування пенсії за період, який передував її прийняттю.

Отже, наведені представником позивача у заяві про усунення недоліків обставини не свідчать про наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду, а фактично зводяться до незгоди з висновками суду щодо застосування процесуальних строків. Доказів існування об`єктивних перешкод, які б позбавляли позивача можливості своєчасно звернутися до суду за захистом своїх прав, матеріали справи не містять.

За таких обставин суд доходить висновку, що підстави для поновлення позивачу строку звернення до адміністративного суду відсутні.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду у справі №813/3756/17, відповідно до якої встановлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

У пункті 36 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Європейський суд) від 04.12.1995 у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Право на доступ до правосуддя не є абсолютним і обмежене передусім встановленим строком звернення до суду. Такий підхід обумовлений необхідністю дотримання іншого, не менш важливого принципу - верховенства права, а точніше, одного з його елементів - принципу правової визначеності.

Поряд із цим, ЄСПЛ звертав увагу на те, що "застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірною гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (див. рішення у справі "Волчлі проти Франції" (Walchli v. France), заява №35787/03, п. 29, від 26.07.2007)".

Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання позову, апеляційної, касаційної скарги.

Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації права щодо оскарження дій, рішень, бездіяльності суб`єкта владних повноважень в порядку та у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку звернення з поважних причин.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у своїй постанові від 13.11.2018 року по справі № 804/958/17.

Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.

Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин їх недотримання вони повинні бути поважними, реальними або, непереборними і об`єктивно нездоланними на час перебігу строків звернення до суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі № 9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

Частиною 6 ст.161 КАС України регламентовано, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги заявлені позивачем із пропуском строку звернення до суду, підстави, вказані представником позивача в заяві від 07.07.2026, не можуть бути визнані судом поважними, а тому позовну заяву слід повернути позивачу.

Відповідно до п.9 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 9, 122, 123, 169, 243, 247, 248, 256, 295, 297 КАС України, суд, - УХВАЛИВ:

Відмовити в задоволенні заяви представника позивача про поновлення строку звернення до суду.

Позовну заяву повернути позивачу.

Роз`яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених статтею 294 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвалу у повному обсязі виготовлено 13 липня 2026 року.

Суддя Олексій КОТЕНЬОВ