Рішення № 138156232, 09.07.2026, Городоцький районний суд Львівської області

441/187/26 2/441/451/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

09 липня 2026 року Городоцький районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Перетятько О.В.,

за участі секретаря Лихоносової Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у місті Городок Львівської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в :

директор ТОВ «Факторинг Партнерс» Ярослава Сердійчук звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором № 93023 від 23 грудня 2021 року в розмірі 86 639 гривень 62 копійки, а також понесені у справі судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 2 662 гривні 40 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000 гривень 00 копійок.

В обґрунтування позовних вимог покликається, що 23 грудня 2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» та ОСОБА_1 укладено договір № 93023, за умовами якого відповідачу надано кредит у формі кредитної лінії, зокрема перший транш у розмірі 51 112 гривень 00 копійок, зі сплатою процентів за користування кредитом. Первісний кредитор виконав умови договору, надавши відповідачу кредитні кошти, однак відповідач належним чином свої зобов`язання за договором не виконав, через що утворилась заборгованість.

Позивач зазначає, що 28 січня 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» та ТОВ «Факторинг Партнерс» укладено договір факторингу № 28012025, відповідно до умов якого ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» відступило ТОВ «Факторинг Партнерс» права вимоги за кредитними договорами до боржників, у тому числі за договором № 93023 від 23 грудня 2021 року. Загальний розмір заборгованості, заявлений позивачем до стягнення, становить 86 639 гривень 62 копійки та складається з 41 109 гривень 46 копійок заборгованості за основним зобов`язанням, 43 127 гривень 16 копійок заборгованості за нарахованими процентами та 2 403 гривень 00 копійок заборгованості за комісіями.

Ухвалою судді від 03 лютого 2026 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Шачіну Н.М. подав відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнав та просив у їх задоволенні відмовити. Відзив мотивував тим, що відповідачем за кредитним договором було сплачено 64 633 гривні 00 копійок, а після сплати цієї суми йому було повідомлено, що кредит погашено в повному обсязі. Крім цього, зазначав, що позивачем не було надано відповідачу довідки про закриття кредиту, не надано належного розрахунку та не доведено підстав подальшого нарахування заборгованості.

Також представник відповідача покликалась на те, що позивачем неправомірно включено до суми боргу комісію в розмірі 2 403 гривні 00 копійок, оскільки банк чи фінансова установа не вправі стягувати зі споживача комісію за дії, які вчиняє на власну користь, зокрема за обслуговування кредитної заборгованості, ведення кредитної справи, облік заборгованості тощо. Крім цього, представник відповідача заперечила проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000 гривень 00 копійок, вважаючи такий розмір завищеним та документально не підтвердженим належними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт.

Представник позивача Ушакова М.І. подала відповідь на відзив, у якій заперечила доводи відповідача та просила позов задовольнити. Вказала, що позивач не заперечує факту здійснення відповідачем часткових платежів за договором на загальну суму 64 633 гривні 00 копійок, однак такі платежі були зараховані на погашення тіла кредиту, процентів та комісії відповідно до умов договору і структури заборгованості. Зокрема, із загальної суми сплачених коштів 10 002 гривні 54 копійки було зараховано на погашення тіла кредиту, 54 628 гривень 46 копійок - на погашення процентів, а 2 гривні 00 копійок - на погашення комісії. Відтак, за твердженням позивача, залишок тіла кредиту становить 41 109 гривень 46 копійок. Крім цього, представник позивача зазначила, що відповідач не надав довідки про закриття кредиту, письмового підтвердження кредитодавця про відсутність заборгованості або іншого документа, який би підтверджував припинення зобов`язання за договором. Також позивач наполягав на правомірності нарахування комісії та обґрунтованості заявлених витрат на професійну правничу допомогу.

Представник позивача Єськова О.В. та представник відповідача Шачіна Н.М. у заявах від 09 липня 2026 просили про розгляд справи за їх відсутності.

Відповідно до частини третьої статті 211 ЦПК України суд ухвалив розглядати справу без участі сторін на підставі наявних у справі матеріалів.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, розгляд справи здійснюється у їх відсутності, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення відповідача, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, розглянувши справу в межах заявлених вимог, суд приходить до такого висновку.

Судом встановлено, що 23 грудня 2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» та ОСОБА_1 укладено договір № 93023, за умовами якого відповідачу надано кредит у формі кредитної лінії.

Зі змісту індивідуальної частини договору та доданих до нього документів убачається, що кредит надавався з метою задоволення потреб позичальника окремими траншами, а перший транш у розмірі 51 112 гривень 00 копійок надавався шляхом перерахування на рахунок/карту позичальника та шляхом погашення його попередньої заборгованості відповідно до умов договору.

Підписавши договір, відповідач підтвердив, що до укладення договору отримав та ознайомився з індивідуальною частиною договору про споживчий кредит, графіком платежів, паспортом споживчого кредиту, публічною частиною договору, правилами надання коштів у позику, а також іншою інформацією, необхідною для прийняття ним свідомого рішення про укладення договору та отримання кредиту.

28 січня 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» та ТОВ «Факторинг Партнерс» укладено договір факторингу № 28012025, відповідно до умов якого позивач набув права вимоги до відповідача за договором № 93023 від 23 грудня 2021 року.

Згідно з розрахунком заборгованості, станом на 23 грудня 2023 року загальна заборгованість за договором № 93023 становить 86 639 гривень 62 копійки та складається з 41 109 гривень 46 копійок заборгованості за тілом кредиту, 43 127 гривень 16 копійок заборгованості за процентами та 2 403 гривень 00 копійок заборгованості за комісією.

Із матеріалів справи також убачається, що відповідач здійснював часткові платежі за договором, зокрема: 12 січня 2022 року - 6 800 гривень 00 копійок, 22 лютого 2022 року - 6 800 гривень 00 копійок, 30 березня 2022 року - 500 гривень 00 копійок, 16 травня 2022 року - 1 500 гривень 00 копійок, 08 червня 2022 року - 500 гривень 00 копійок, 12 серпня 2022 року - 15 533 гривні 00 копійок, 31 серпня 2022 року - 10 000 гривень 00 копійок, 07 вересня 2022 року - 10 000 гривень 00 копійок, 14 вересня 2022 року - 13 000 гривень 00 копійок, що разом становить 64 633 гривні 00 копійок.

Разом із тим, сам по собі факт внесення зазначених платежів не підтверджує повного виконання відповідачем зобов`язань за договором, оскільки з наданого позивачем розрахунку вбачається, що такі платежі були зараховані на погашення заборгованості відповідно до умов договору, а після їх зарахування залишок заборгованості за тілом кредиту і процентами залишився непогашеним.

Відповідачем не надано суду довідки кредитодавця про повне погашення кредиту, довідки про закриття кредитного договору, письмового повідомлення кредитодавця про відсутність заборгованості або іншого належного і допустимого доказу, який би підтверджував припинення зобов`язання за договором № 93023 у зв`язку з його повним належним виконанням.

Частинами 1-4 та пунктом 4 частини 5 статті 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

В силу вимог статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, тобто неналежне виконання (стаття 610 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

За змістом частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до вимог частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 цієї глави і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Статтею 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що між ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» та ОСОБА_1 було укладено договір № 93023 від 23 грудня 2021 року, первісний кредитор надав відповідачу кредитні кошти, а позивач на підставі договору факторингу № 28012025 від 28 січня 2025 року набув право вимоги за вказаним договором.

Доводи відповідача про повне погашення кредиту суд оцінює критично, оскільки вони не підтверджені належними доказами. Наявність часткових платежів за договором не спростовує розрахунку заборгованості в частині тіла кредиту та процентів, а доказів припинення зобов`язання шляхом належного виконання у повному обсязі відповідач не подав.

Таким чином, суд вважає доведеними позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 41 109 гривень 46 копійок та заборгованості за процентами в розмірі 43 127 гривень 16 копійок, а всього 84 236 гривень 62 копійки.

Підстав для стягнення з відповідача комісії за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 2 403 гривні 00 копійок суд не убачає, з огляду на наступне.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2019 року у справі № 186/1333/16-ц, провадження № 61-27618св18, зазначено, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року в справі № 15-рп/2011 держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків, має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами кредитодавців щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг.

У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року в справі № 6-1746цс16 вказано, що встановлення кредитодавцем у кредитному договорі обов`язку боржника сплачувати комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит, є незаконним. Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Так, умовами договору № 93023 від 23 грудня 2021 року, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» та відповідачем, передбачено нарахування комісії за управління та обслуговування кредиту. Разом з тим, встановивши в договорі сплату вказаної комісії, кредитодавець фактично не конкретизував, які саме індивідуальні послуги за вказану комісію надаються позичальнику понад те, що вже охоплюється платою за користування кредитом у вигляді процентів.

Зазначене узгоджується з усталеною судовою практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 серпня 2019 року у справі № 595/290/17, провадження № 61-29972св18, та Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 311/682/16-ц, провадження № 61-24756св18.

Умова, зазначена у договорі, порушує принцип добросовісності та призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін, отже суперечить положенням статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що нарахування позичальнику комісії за обслуговування кредитної заборгованості без зазначення конкретних послуг, за які її сплачено, є незаконним, відтак вимога позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості за комісією в розмірі 2 403 гривні 00 копійок задоволенню не підлягає.

Крім цього, разом з вимогою про стягнення заборгованості за договором представником позивача заявлено також вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача судового збору в розмірі 2 662 гривні 40 копійок та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000 гривень 00 копійок.

За положеннями частини першої, пункту першого частини третьої статті 133 та частин першої-третьої статті 137 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно з частинами четвертою-шостою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та значенням справи для сторони.

Стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначає, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат, тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, зокрема у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед проти України», зазначаючи, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише за умови, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Із матеріалів справи убачається, що позивач просить стягнути з відповідача 25 000 гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу.

Під час вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд враховує висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц у постанові від 19 лютого 2020 року, згідно з яким при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19, де визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору з огляду на складність справи, витрачений адвокатом час та не є співрозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, врахувавши виконану адвокатом роботу, обсяг наданих послуг, ціну позову, конкретні обставини справи, її складність, зокрема те, що означена справа не є складною, підготовка документів у такій не потребувала значного часу з урахуванням наявності сформованої правової позиції у подібній категорії спорів, суд вважає, що розмір заявленого відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірним із ціною позову, не відповідає критерію реальності адвокатських витрат та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характеру необхідних і не співрозмірні із виконаною роботою, отже їх розмір є необґрунтованим та завищеним.

Справедливим і розумним у цій справі є стягнення з відповідача на користь позивача 5 000 гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу.

При цьому суд зазначає, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17.

Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позов підлягає частковому задоволенню, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 2 588 гривень 56 копійок.

На підставі наведеного та керуючись статтями 4, 12, 13, 76, 77, 78, 80, 81, 89, 133, 137, 141, 211, 247, 258, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, статтями 205, 207, 512, 514, 516, 525, 526, 599, 610, 611, 626, 628, 629, 638, 1048, 1049, 1054, 1055, 1056-1, 1077 ЦК України, суд, -

у х в а л и в :

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрованого на АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (код ЄДРПОУ: 42640371, місцезнаходження вулиця Ґедройця Єжи, будинок 6, офіс 521 у місті Київ, 03150) заборгованість за договором № 93023 від 23 грудня 2021 року у розмірі 84 236 (вісімдесят чотири тисячі двісті тридцять шість) гривень 62 копійки, судовий збір у розмірі 2 588 (дві тисячі п`ятсот вісімдесят вісім) гривень 56 копійок та 5 000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу, а всього 91 825 (дев`яносто одна тисяча вісімсот двадцять п`ять) гривень 18 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя Перетятько О.В.