Рішення № 138155262, 13.07.2026, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/2026/26

13 липня 2026 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грицюка Р.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Кременецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Південно-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, до Борсуківської сільської ради Кременецького району Тернопільської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Кременецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Південно-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України до Борсуківської сільської ради Кременецького району Тернопільської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, у якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Боруківської сільської ради про відмову щодо віднесення земельних ділянок комунальної власності до самозалісених ділянок від 26.02.2026 №1801, №1802;

- зобов`язати Борсуківську сільську раду розглянути на сесії ради подання Південно-Західного міжрегіонального управляння лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України №1322 від 03.11.2023 та №1145 від 02.10.2023 та прийняти за результатами розгляду рішення про віднесення земельних ділянок з кадастровим номером 6125885600:01:001:1420 площею 5,7595 га та кадастровим номером 6125885600:01:001:1421 площею 7,4355 га до самозалісених у порядку, визначеному ч.ч. 2, 3, 4 ст. 57-1 Земельного кодексу України.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що рішенням 60 сесії 8 скликання Борсуківської сільської ради №1801, №1802 від 26.02.2026 розглянуто подання Південно-Західного УЛМГ від 02.10.2023 №1145 та від 03.11.2023 №1322. Проте, у рішенні сесії сільської ради не наведено підстав для відмови у віднесенні земельних ділянок з кадастровими номерами 615885600:01:001:1420, 615885600:01:001:1421 до самозаліснених земель, як наслідок рішення про відмову у віднесенні земельної ділянки до самозалісненоїє протиправним. Зазначено, що такі дії органу місцевого самоврядування не сприяють реалізації державної екологічної ініціативи «Масштабне залісення України» та порушують інтереси держави у сфері охорони лісових ресурсів, що слугувало підставою для звернення до суду із цим позовом.

Ухвалою суду від 06.04.2026 позовну заяву було залишено без руху та надано строк, достатній для усунення недоліків позовної заяви, із зазначенням способу їх усунення. Недоліки позовної заяви усунуто позивачем у строк, встановлений судом.

Ухвалою суду від 21.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Копію ухвали суду від 21.04.2026 про відкриття спрощеного провадження позивачі та відповідач отримав 21.04.2026, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в електронний кабінет.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазнчає, що на виконання виконавчого листа Тернопільського окружного адміністративного суду у адміністративній справі №500/685/25 від 24 квітня 2025 року та згідно постанови про відкриття виконавчого провадження від 25.12.2025 на засіданні шістдесятої сесії восьмого скликання сільської ради 24.02.2026 із врахування актів обстеження земельних ділянок від 16.04.2025, обговорень та пропозицій, які розглядалися на засіданнях постійних комісій Борсуківської сільської ради з питань земельних відносин, природокористування, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища та благоустрою 16.12.2024, 24.06.25, 24.02.2026 повторно розглянуто подання Державного агентства лісових ресурсів України Південно-Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства від 02.10.2023 щодо віднесення земельної ділянки загальною площею 7,4355 га до самозалісених ділянок, яка розташована на території Борсуківської сільської ради та від 03.11.2023 щодо віднесення земельної ділянки загальною площею 5,7595 га до самозалісених ділянок, які розташовані на території Борсуківської сільської ради. Прийнято рішення №1801 та №1802 від 26.02.2026 Про відмову щодо віднесення земельної ділянки комунальної власності до самозалісених ділянок.

Отже, подання Південно-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 02.10.2023 № 1145 та від 03.11.2023 № 1322 щодо віднесення земельних ділянок комунальної власності сільськогосподарського призначення за кадастровими номерами 6125885600:01:001:1421 площею 7,4355 га та 6125885600:01:001:1420 площею 5,7595 га до самозаліснених опрацьовано у повній мірі. Проведено комісійні обстеження земельних ділянок 16 квітня 2025 року. Розглянуто подання на засіданні профільної комісії та на пленарному засіданні сесії Борсуківської сільської ради 24.06.2025 і більшістю голосів не підримано віднесення земельних ділянок сільськогосподарського призначення до самозаліснених. На виконання постанови про відкриття виконавчого провадження від 25.12.2025 Борсуківською сільською радою розглянуто подання на засіданні профільної комісії та прийнято рішення №1801 та №1802 від 26.02.2026 Про відмову щодо віднесення земельної ділянки комунальної власності до самозалісених ділянок.

Відповідач наголошує, що земельні ділянки з кадастровими номерами 6125885600:01:001:1420 площею 5,7595 га 6125885600:01:001:1421 площею 7,4355 га є комунальною власністю Борсуківської сільської ради та відносяться до земель загального користування, категорія - землі сільськогосподарського призначення.

Вважає, що відсутні підстави для скасування та визнання протиправними рішення Борсуківської сільської ради №1801 від 26.02.2026 Про відмову щодо віднесення земельної ділянки комунальної власності до самозалісених ділянок та рішення №1802 від 26.02.2026 Про відмову щодо віднесення земельної ділянки комунальної власності до самозалісених ділянок.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, з`ясувавши всі обставини справи, суд встановив таке.

Відповідно до Державного земельного кадастру земельні ділянки із кадастровими номерами 6125885600:01:001:1421 площею 7,4355 та 6125885600:01:001:1420 площею 5,7595 га відносяться до земель сільськогосподарського призначення.

Південно-західним міжрегіональним управлінням лісового та мисливського господарства на адресу Борсуківської сільської ради 02.10.2023 направлено подання № 1145 щодо віднесення земельної ділянки за кадастровим номером 6125885600:01:001:1421 площею 7,4355 га до самозалісненої ділянки. Також 03.11.2023 направлено подання № 1322 щодо віднесення земельної ділянки за кадастровим номером 6125885600:01:001:1420 площею 5,7595 га до самозалісненої ділянки

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2025 року у справі №500/685/25 визнано протиправною бездіяльність Борсуківської сільської ради, що полягає у нерозгляді на сесії сільської ради подання Південно Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 02.10.2023 № 1145 та від 03.11.2023 № 1322 щодо віднесення земельних ділянок комунальної власності сільськогосподарського призначення за кадастровими номерами 6125885600:01:001:1421 площею 7,4355 га та 6125885600:01:001:1420 площею 5,7595 га до самозаліснених. Зобов`язано Борсуківську сільську раду розглянути на сесії сільської ради подання Південно-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 02.10.2023 № 1145 та від 03.11.2023 № 1322 щодо віднесення земельних ділянок комунальної власності сільськогосподарського призначення за кадастровими номерами 6125885600:01:001:1421 площею 7,4355 га та 6125885600:01:001:1420 площею 5,7595 га до самозаліснених та за результатами такого розгляду прийняти відповідні рішення. Судове рішення набрало законної сили 29 вересня 2025 року.

На пленарному засіданні сесії Борсуківської сільської ради, яка відбулася 24.06.2025, розглянуто проєкти рішень "Про віднесення земельної ділянки з кадастровим номером 6125885600:01:001:1420 площею 5,7595 га та земельної ділянки з кадастровим номером 6125885600:01:001:1421 площею 7,4355 га до самозаліснених ділянок", якими відмовлено у віднесенні земельних ділянок комунальної власності сільськогосподарського призначення до самозаліснених, через їх використання як пасовища та сіножаті, наявність чагарників не по всій площі, та потенціал для виділення учасникам бойових дій та іншим пільговим категоріям.

Борсуківська сільська рада листом від 04.03.2026 №01-31/220 на адресу Південно-Західного міжрегіональне УЛМГ надала відповідь на подання №1145 від 02.10.2023 та подання №1322 від 03.11.2023 та повідомлено, що за результатами розгляду подання сесією Борсуківської сільської ради прийнято рішення про відмову у віднесенні земельних ділянок із кадастровими номерами 6125885600:01:001:1420, 6125885600:01:001:1421 до самозалісеної.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частиною третьою статті 53 КАС України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно з частиною четвертою статті 53 КАС України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу

У статті 53 КАС України закріплено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду, прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Отже, прокурор у визначених законом випадках наділений повноваженнями здійснювати представництво інтересів держави або конкретної особи шляхом звернення до суду з позовом, якщо таке представництво належним чином обґрунтоване. Виключними випадками, за умови настання яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття інтерес держави.

Із наведених нормативних положень вбачається, що прокурор як посадова особа державного правоохоронного органу з метою реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій вправі звертатися до адміністративного суду із позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів громадянина чи держави, але не на загальних підставах, право на звернення за судовим захистом яких гарантовано кожному (стаття 55 Конституції України), а тільки тоді, коли для цього були виняткові умови, і на підставі визначеного законом порядку такого звернення.

Основний Закон та ординарні закони не дають переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак встановлюють оцінні критерії, орієнтири й умови, коли таке представництво є можливим. Здійснювати захист інтересів держави в адміністративному суді прокурор може винятково за умови, коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Існування інтересу і необхідність його захисту має базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і переслідувати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не має обмежуватися тільки визначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати існування права на таке представництво або, інакше кажучи, пояснити (показати, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор, а не органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, які мають компетенцію на звернення до суду, але не роблять цього. Знову ж таки, таке обґрунтування повинно основуватися на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію в динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний сам реалізувати своє право на судовий захист.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити й описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а виокремити ті ознаки, за якими його можна віднести до виняткового випадку, повинен зазначити, що відбулося порушення або існує загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Процесуальні і матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбувалося з порушенням встановленого законом порядку.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України в Рішенні від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99, з`ясовуючи поняття інтереси держави зазначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Такі правові висновки та їх обґрунтування містяться у постановах Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 826/3492/18 та від 23.06.2020 у справі № 815/1567/16.

Крім того, слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16 щодо здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді зазначила таке: прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Суд звертає увагу, що згідно з частиною третьою статті 23 Закону від 14.10.2014 № 1697-VII прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Таким чином, представництво прокурором інтересів держави у суді: по-перше, може бути реалізовано у виключних випадках, зокрема у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; по-друге, прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, зазначає орган, уповноважений державною здійснити відповідні функції у спірних правовідносинах; по-третє, прокурор повинен пересвідчитися, що відповідний державний орган не здійснює захисту інтересів держави (тобто, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається), приміром, повідомити такий державний орган про виявлені порушення, а у разі не вчинення цим органом дій спрямованих на захист інтересів держави, представляти інтереси держави в суді відповідно до статті 23 Закону № 1697-VІІ, навівши відповідне обґрунтування цього.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі № 805/4074/17-а, від 27.02.2020 по справі № 240/2400/19, від 19.08.2021 у справі №807/2245/16, від 06.12.2021 у справі № 823/1833/16, від 11.08.2023 у справі № 560/10015/22 та Велика Палата Верховного Суду в судових рішеннях від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Згідно із Положенням про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 № 521, Держлісагентство є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства і відповідно до покладених на нього завдань у межах повноважень, передбачених законом, організовує та контролює виконання в його територіальних органах Конституції та законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, наказів Міндовкілля; має право одержувати безоплатно від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та їх посадових осіб, а також громадян та їх об`єднань інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань.

Наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 09.11.2022 № 1008 затверджено Положення про Південно-західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства (надалі - Положення).

Пунктами 1, 3 Положення встановлено, що Південно-Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства підпорядковується Держлісагенству, є його територіальним органом та здійснює реалізацію повноважень Держлісагенства у сфері лісового та мисливського господарства на території Тернопільської області. Воно є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах ДКС України, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

Південно-західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства забезпечує, зокрема, ведення моніторингу лісів; організовує збір інформації для ведення лісовпорядкування, обліку лісів, державного лісового кадастру та державного кадастру мисливських тварин, що перебувають на території України; в межах повноважень бере участь у розроблені та виконанні загальнодержавних, регіональних (місцевих) програм з охорони, захисту, використання, відтворення лісів та розвитку мисливського господарства; здійснює інші повноваження, визначені Законами України.

Таким чином, Державне агентство лісових ресурсів України є самостійним органом державної влади, що може здійснювати захист інтересів держави у сфері охорони лісів через утворений територіальний орган - Південно-західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства.

Разом з тим, досліджуючи матеріали справи та підстави звернення прокурора з позовом, зокрема, в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України та його територіального органу, суд дійшов висновку, що прокурором вказано уповноваженому на захист інтересів держави органу про наявні порушення та необхідність судового захисту інтересів держави, однак ним чітко повідомлено про відсутність наміру самостійно звернутись за захистом порушених інтересів держави до суду.

Верховним Судом у постановах від 09.06.2021 у справі № 920/839/20 та від 26.05.2021 у справі № 926/14/19 висловлено позицію, за якою у разі свідчення попереднього листування прокурора з уповноваженим органом про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то, у такому випадку, наявні підстави для представництва передбачені абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Великою Палатою Верховного суду в постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 зазначено, що сам факт незвернення до суду уповноваженого органу з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавця та, відповідно, мав змогу захистити інтереси держави (у даному випадку) свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Крім цього, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначено, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Невжиття уповноваженим на захист інтересів держави органом заходів із їх судового захисту призводить до несвоєчасного усунення порушень закону, перешкоджає здійсненню державних програм з охорони довкілля, що є порушенням інтересів держави, насамперед у сфері охорони навколишнього природного середовища, тому є правові підстави для пред`явлення прокурором позову до суду на їх захист, в межах його компетенції, відповідно до статті 131 Конституції України.

Отже, за наявності підстав, що були очевидні (внаслідок загальнодоступності правових норм та обізнаності про необхідність усунення порушень закону), та повноважень на звернення до суду уповноваженим суб`єктом Державним агентством лісових ресурсів України, Південно-західним міжрегіональним управлінням лісового та мисливського господарства не вжито та не планується до вжиття заходів із забезпечення судового захисту порушених інтересів держави, що свідчить про пасивну поведінку уповноваженого органу, яка має своїм наслідком нездійснення захисту інтересів держави у суді та є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

Враховуючи те, що прокурором проінформовано органи про виявлені ним порушення, а відповідні органи відреагували на повідомлення про те, що обізнані про таке порушення, але не здійснювали та не будуть здійснювати захист порушених інтересів, то, у такому випадку, наявні підстави для представництва передбачені абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Надаючи правову оцінку рішенням про відмову Борсуківською сільською радою у віднесенні до самозалісених земельних ділянок з кадастровими номерами 6125885600:01:001:1420 площею 5,7595 га та 6125885600:01:001:1421 площею 7,4355 га, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.

Статтею 7 Лісового кодексу України передбачено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Відповідно до статті 4 Лісового кодексу України до лісового фонду України належать усі ліси на території України незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, у тому числі лісові ділянки, захисні насадження лінійного типу площею не менше 0,1 гектара, інші лісовкриті землі.

У статті 1 Лісового кодексу України та частині першій статті 57-1 Земельного кодексу України надано визначення терміну самозалісена ділянка, відповідно до якого, це земельна ділянка будь-якої категорії земель (крім земель лісогосподарського призначення, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) площею понад 0,5 гектара, вкрита частково чи повністю лісовою рослинністю, залісення якої відбулося природним шляхом.

У частині другій статті 57-1 Земельного кодексу України зазначено, що віднесення земельної ділянки приватної власності до самозалісеної ділянки здійснюється її власником, а щодо земельних ділянок державної та комунальної власності - органом, який здійснює розпорядження нею. Рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки приймається за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.

При цьому, віднесення земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав, відомості про яку внесені в Державний земельний кадастр, до самозалісеної ділянки здійснюється без розроблення документації із землеустрою (частина четверта статті 57-1 Земельного кодексу України).

Згідно з частиною третьою статті 57-1 Земельного кодексу України земельна ділянка вважається самозалісеною ділянкою з дня внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру.

Частиною п`ятою статті 57-1 Земельного кодексу України унормовано, що віднесення земельної ділянки, несформованої як об`єкт цивільних прав, а також земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав, але відомості про яку не внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється відповідно до документації із землеустрою, на підставі якої відомості про земельну ділянку вносяться до Державного земельного кадастру.

У відповідності до частини четвертої статті 21 Закону України "Про Державний земельний кадастр" відомості про угіддя земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру, зокрема, на підставі заяви власника земельної ділянки або за рішенням органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, який відповідно до статті 122 Земельного кодексу України приймає рішення про передачу земельних ділянок державної чи комунальної власності у власність, - щодо зміни угідь на угіддя самозалісеної ділянки.

Пунктом 121 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, передбачено, що внесення до Державного земельного кадастру змін до відомостей про склад угідь земельної ділянки на угіддя самозалісеної ділянки здійснюється державним кадастровим реєстратором на підставі заяви за формою згідно з додатком 12 власника земельної ділянки або за рішенням органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, який відповідно до статті 122 Земельного кодексу України приймає рішення про передачу земельних ділянок державної чи комунальної власності у власність, без розроблення документації із землеустрою.

Як слідує з аналізу вищезазначених положень законодавства, віднесення земельних ділянок, що сформовані як об`єкти цивільних прав, відомості про які внесені до Державного земельного кадастру, здійснюється без розроблення документації із землеустрою, на відміну від тих, межі яких не визначені в натурі (на місцевості) чи які не є сформованими.

За обставин цієї справи земельні ділянки з кадастровими номерами 6125885600:01:001:1420 площею 5,7595 га та кадастровим номером 6125885600:01:001:1421 площею 7,4355 га сформовані, а відомості про них внесені до Державного земельного кадастру, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та інформацією з Державного земельного кадастру. Відтак, віднесення їх до самозалісенених ділянок повинно здійснюватися без розроблення документації із землеустрою на підставі рішення органу місцевого самоврядування, а саме Борсуківської сільської ради.

Отже, Борсуківська сільська рада відповідно до статті 122 Земельного кодексу України є органом місцевого самоврядування, який уповноважений розпоряджатися землями комунальної власності територіальної громади, зокрема, приймати рішення про віднесення земельних ділянок до самозалісених земель.

Відповідно до Конституції України систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі Закон № 280/97-ВР).

Частина перша статті 10 цього Закону визначає, сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Положеннями статей 46, 59 Закону № 280/97-ВР передбачено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради. Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Отже, вирішення питання віднесення земельних ділянок до самозалісених відноситься до компетенції ради, тому у будь-якому випадку таке подання мало бути винесене на розгляд та обговорення сільської ради на пленарному засіданні з прийняття рішення чи то позитивного про віднесення земельної ділянки до самозалісених, чи то про відмову у віднесенні земельної ділянки до самозалісених з зазначенням конкретних причин, умови та обставини.

Судом встановлено, що Борсуківська сільська рада за результатами розгляду подання Південно Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 02.10.2023 № 1145 та від 03.11.2023 № 1322 щодо віднесення земельних ділянок комунальної власності сільськогосподарського призначення за кадастровими номерами 6125885600:01:001:1421 площею 7,4355 га та 6125885600:01:001:1420 площею 5,7595 га відмовила у віднесенні їх до самозалісених.

З 10 липня 2022 року редакція статті 36 Закону України від 22 травня 2003 року № 858-IV «Про землеустрій» передбачає проведення ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень земель при здійсненні землеустрою для виявлення самозалісених ділянок та використання цієї інформації для прийняття органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування рішень про передачу в постійне користування державним та комунальним лісогосподарським підприємствам самозалісених ділянок.

Кабінету Міністрів України згідно з абзацом 2 підпункту 2 пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України від 20 червня 2022 року № 2321-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів» надається розпорядження «провести інвентаризацію самозалісених ділянок та вжити заходів щодо забезпечення ведення лісового господарства на цих ділянках».

Держлісагентство є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства (пункт 1 Положення № 521), здійснює державне управління в галузі ведення лісового і мисливського господарства, а також державного контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів щодо ведення лісового господарства (крім державного контролю з карантину рослин та у сфері захисту рослин) (підпункт 4 пункту 4 Положення № 521); здійснює моніторинг лісів та приймає рішення про віднесення лісів до відповідної категорії (підпункти 8-9 пункту 4 Положення № 521).

Держлісагентство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 Положення № 521).

Завданням Міжрегіональних управлінь лісового та мисливського господарства є реалізація повноважень Держлісагентства у сфері лісового та мисливського господарства на території декількох адміністративно-територіальних одиниць, визначених Держлісагентством (пункт 3 Положення № 404), організація ведення лісовпорядкування, забезпечення ведення державного лісового кадастру та облік лісів, здійснює моніторинг лісів, підготовку та подання матеріалів до Держлісагентства для прийняття рішень у межах його компетенції (пункт 4 Положення № 404).

Водночас абзац 3 частини другої статті 57-1 ЗК України передбачає, що рішення про віднесення земельної ділянки до самозалісеної приймається органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування на підставі подання територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, яким є відповідне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства.

Таким чином, саме на міжрегіональні управління покладено обов`язок ініціювати процедуру віднесення земельних ділянок до самозалісених шляхом підготовки та направлення матеріалів (подань), що є обов`язковою передумовою для прийняття рішення органом місцевого самоврядування.

Обов`язок ініціювати віднесення земель до самозалісених додатково підтверджується також завданнями, покладеними на територіальні органи протокольним рішенням колегії Держлісагентства від 28 вересня 2023 року № 8.

При цьому, як наголошено Верховним Судом у постанові від 03.02.2026 у справі №440/15055/24, обов`язок органу місцевого самоврядування у спірних правовідносинах полягає не у виборі доцільності реагування на подання, а у дотриманні визначеної законом процедури його розгляду та прийнятті рішення за результатами такого розгляду відповідно до статті 57-1 ЗК України. Водночас оцінка відповідності конкретних земельних ділянок критеріям самозалісених здійснюється органом місцевого самоврядування під час такого розгляду.

ЛК України, ЗК України, Положення №521 та №404 прямо не визначають повноваження Держлісагентства чи Міжрегіональних управлінь лісового та мисливського господарства звертатися до суду з позовами до органу місцевого самоврядування у разі неприйняття рішення про віднесення земельних ділянок до категорії самозалісених.

Проте, відповідно до статті 28 Закону № 3166-VI міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу судів на те, що положеннями нормативно-правових актів, які визначають організацію та діяльність центральних органів виконавчої влади, не можуть встановлюватися конкретні предмети і підстави позовів, з якими відповідний уповноважений орган має право звертатися до суду. Визначення у таких підзаконних актах вичерпного переліку позовних вимог об`єктивно призвело б до неправомірного обмеження повноважень органу у виборі належного способу захисту та фактичного унеможливлення реалізації покладеного на нього обов`язку щодо забезпечення судового захисту інтересів держави. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 923/449/18, від 25 лютого 2021 року у справі № 912/9/20 та від 18 червня 2021 року у справі № 927/491/19.

Держлісагентство як центральний орган виконавчої влади реалізує державну політику у сфері лісового господарства, а Міжрегіональні управління лісового та мисливського господарства як територіальні органи Держлісагентства діють від його імені та в межах наданих повноважень, безпосередньо реалізуючи державну політику на місцях.

Територіальні органи Держлісагентства формують подання, яке, відповідно до абзацу 3 частини другої статті 57-1 ЗК України, є підставою для ухвалення органом місцевого самоврядування рішення про віднесення земельної ділянки до самозалісеної.

У сфері збереження лісового фонду та самозалісених земель право Держлісагентства та його міжрегіональних управлінь на звернення до адміністративного суду випливає з їхніх публічно-владних (контрольних) повноважень і є належним способом захисту суспільного інтересу.

Така можливість кореспондується з вимогами абзацу 3 частини другої статті 57-1 ЗК України, які покладають на органи місцевого самоврядування обов`язок приймати рішення на підставі подання відповідного територіального органу у сфері лісового господарства.

Обов`язковий характер процедури віднесення земельної ділянки до самозалісеної випливає зі змісту частини другої статті 57-1 ЗК України, де використано формулювання "здійснюється", а не "може здійснюватися". Тобто після отримання подання від територіального органу Держлісагентства орган місцевого самоврядування зобов`язаний прийняти відповідне рішення.

При цьому роль органу місцевого самоврядування у процедурі віднесення земельних ділянок до самозалісених полягає у формалізації рішення, прийнятого на основі фахового висновку спеціалізованого органу у сфері лісового господарства, який володіє необхідною експертизою для визначення, чи відповідає земельна ділянка критеріям самозалісеної.

Така процедура забезпечує виконання державної екологічної політики щодо збереження та раціонального використання лісових ресурсів, затвердженої Законом України від 28 лютого 2019 року № 2697-VIII «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року», а також реалізацію вимог Закону України від 20 червня 2022 року № 2321-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів", спрямованих на збільшення лісистості території України.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 03.02.2026 у справі № 440/15055/24.

Стаття 26 Закону № 280/97-ВР визначає, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, зокрема питання регулювання земельних відносин (пункт 34 частини першої).

Відповідно до частини першої статті 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Рішення про віднесення земельних ділянок до самозалісених є актом розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, який приймається на пленарному засіданні обговорення більшістю депутатів від загального складу сільської, селищної, міської ради, відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР.

Таким чином, рішення про віднесення земельних ділянок комунальної власності до самозалісених має прийматися на пленарному засіданні сесії відповідної ради.

Контроль за виконанням повноважень органів місцевого самоврядування щодо віднесення земельних ділянок комунальної власності до самозалісених здійснюється у межах компетенції Держлісагентством та його територіальними органами, які, діючи від імені держави, можуть ініціювати звернення до суду з позовом до органу місцевого самоврядування з метою забезпечення реалізації вимог абзацу 3 частини другої статті 57-1 ЗК України.

Відповідач у відзиві на позов посилається на те, що Південно-Західне МУЛМГ ініціювало переведення земельних ділянок без наданням даних щодо характеристик залісення, зокрема, про реальну площу лісової рослинності по кожній окремій земельній ділянці тощо, зазначивши про наявність чагарників на спірних земельних ділянках.

Однак, такі аргументи не можуть бути підставою для невиконання органом місцевого самоврядування процедурного обов`язку задовольнити подання на пленарному засіданні сесії ради. Суд наголошує, що предметом судового контролю у цій справі є дотримання сільською радою процедури реагування на подання територіального органу у сфері лісового господарства, а не оцінка правильності або помилковості фахових висновків, викладених у такому поданні.

Південно-Західне МУЛМГ як територіальний орган Держлісагентства володіє спеціальними знаннями та компетенцією у сфері лісового господарства; до завдань міжрегіональних управлінь належить організація ведення лісовпорядкування, забезпечення ведення державного лісового кадастру та обліку лісів, здійснення моніторингу лісів (пункт 4 Положення № 404).

Тому висновки Південно-Західного МУЛМГ, оформлені у формі подання, про те, що спірні земельні ділянки відповідають критеріям самозалісених, ґрунтуються на фаховій оцінці відповідного уповноваженого органу і не можуть бути довільно відхилені органом місцевого самоврядування без належного обґрунтування та прийняття відповідного рішення.

Нормативним актом, який регулює відповідне питання є Порядок інвентаризації земель, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 05 червня 2019 року №476 (далі Порядок №476).

Пунктом 2 такого Порядку визначено, що інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення Державного земельного кадастру, виявлення та виправлення помилок у відомостях Державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Положенням №404 закріплено, що Управління та його посадові особи в межах своїх повноважень мають право:

- залучати до виконання окремих робіт, участі у вивченні окремих питань вчених і фахівців, спеціалістів органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій (за погодженням з їх керівниками), представників інститутів громадянського суспільства;

- одержувати в установленому законодавством порядку для здійснення покладених на них функцій інформацію, документи і матеріали від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності та їх посадових осіб, а також громадян та їх об`єднань інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на них завдань;

- проводити у випадках, встановлених законом, фотографування, звукозапис, кіно- і відеозйомку як допоміжний засіб для запобігання порушенням у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, а також у галузі мисливського господарства та полювання.

Слід зазначити, що алгоритм віднесення залісених земельних ділянок до самозалісених передбачає:

ідентифікацію самозалісених земельних ділянок за допомогою картографічних матеріалів і натурних обстежень;

направлення подання органом центральної виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства до територіальної громади;

віднесення заліснених земельних ділянок до категорії самозалісених органом місцевого самоврядування;

прийняття рішення про передачу самозалісених ділянок до лісового фонду лісокористувачів або створення спеціального підрозділу територіальними громадами для забезпечення ведення лісового господарства на цих землях.

Виходячи з вищевикладеного, а також зважаючи на роль органу місцевого самоврядування у процедурі віднесення земельних ділянок до самозалісених, що полягає у формалізації рішення, прийнятого на основі фахового висновку спеціалізованого органу у сфері лісового господарства, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи відповідача про належність спірних земельних ділянок до категорії сільськогосподарського призначення та використання їх під пасовища не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до вимог частини 1 статті 57-1 ЗК України самозалісена ділянка це земельна ділянка будь-якої категорії земель (крім земель лісогосподарського, призначення, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення), площею понад 0,5 гектара, вкрита частково чи повністю лісовою рослинністю, залісення якої відбулося природним шляхом.

З огляду на викладене, віднесення спірних земельних ділянок до земель сільськогосподарського призначення не створює перешкод для їх віднесення до самозалісених земельних ділянок.

Як уже зазначав суд, відповідно до частини 3 статті 57-1 ЗК України віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки здійснюється шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про належність всіх її угідь до угідь самозалісеної ділянки. Земельна ділянка вважається самозалісеною ділянкою з дня внесення зазначених відомостей до Державного земельного кадастру. Таким чином, Земельний кодекс України передбачає порядок віднесення земель, зокрема, і сільськогосподарського призначення, до самозалісених ділянок.

Позивач зазначає, що спірні земельні ділянки є самозалісеними, що встановлено з даних карти «Геоінформаційна система лісових ресурсів України», бази даних ВО «Укрдержліспроект» щодо ідентифікації самозалісених земель та результатами натурних обстежень, згідно з яких на відповідних земельних ділянках наявний деревний покрив.

Суд зазначає, що «Геоінформаційна система управління лісовими ресурсами України» розроблена для виконання низки завдань зокрема, проведення національної інвентаризації лісів, ідентифікації самозалісених ділянок, аналізу наслідків російської агресії на лісові ресурси тощо. Її впровадження значно розширює можливості отримання детальної інформації про окремі ділянки лісів. Крім того, геоінформаційна система лісових ресурсів відображає інформацію про природно-заповідний фонд, аналітику самозалісених територій в розрізі областей, інформацію про самозаліснені ділянки, на які підготовлені клопотання про передачу їх в постійне користування лісогосподарським підприємствам та інше.

Впровадження «Геоінформаційної системи управління лісових ресурсів України» розширює можливості оцінки лісового фонду шляхом формування тематичних інтерактивних карт, отримання детальної інформації про окремі ділянки лісів, прогнозування динаміки лісового фонду за різних сценаріїв організації лісогосподарського виробництва, побудови поверхонь і розрізів рельєфу та дає змогу забезпечити стале управління лісами на всіх рівнях (лісництво, лісогосподарське підприємство, громада, область). Підставою для розробки ГІС управління лісовим господарством є низка нормативних актів: Лісовий кодекс України, Законів України «Про національну інфраструктуру геопросторових даних» і «Про внесення змін до Лісового кодексу України щодо проведення національної інвентаризації лісів».

Так, згідно з статтею 49 ЛС України (з урахуванням змін згідно Закону №554-IX від 13.04.2020) передбачено, що державний лісовий кадастр на території України ведеться з метою ефективної організації охорони і захисту лісів, раціонального використання лісового фонду України, відтворення лісів, здійснення систематичного контролю за якісними і кількісними змінами лісів. Державний лісовий кадастр включає геопросторові дані, метадані та сервіси, оприлюднення, інша діяльність з якими та доступ до яких здійснюються у мережі Інтернет згідно із Законом України «Про національну інфраструктуру геопросторових даних».

Відповідно до Закону України «Про національну інфраструктуру геопросторових даних» до набору геопросторових даних належить лісо вкриті землі.

Відповідно до статті 7 цього ж закону у складі національної інфраструктури геопросторових даних створюються та функціонують національний геопортал та інші геопортали за галузевим чи територіальним охопленням. Створення, функціонування та розвиток національного геопорталу забезпечує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері національної інфраструктури геопросторових даних. Держателем національного геопорталу є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері національної інфраструктури геопросторових даних. На національному геопорталі відображаються базові геопросторові дані та метадані, а також геопросторові дані та метадані геоінформаційних систем, ведення яких відповідно до законодавства забезпечується органами державної влади та органами місцевого самоврядування, можливе відображення інших геопросторових даних та метаданих.

Зважаючи на викладене Південно-Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства за допомогою «Геоінформаційної системи лісових ресурсів України» здійснило ідентифікацію земельних ділянок як самозаліснені.

Крім того, перед прийняття оскарженого рішення за участю представників Борсуківської сільської ради, управління екології та природних ресурсів Тернопільської ОВА, Південно-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства, філії "Подільський лісовий офіс" ДП "Ліси України" здійснено комісійне обстеження земельних ділянок за кадастровими номерами 6125885600:01:001:1421 площею 7,4355 га та 6125885600:01:001:1420 площею 5,7595 га.

З акта комісійного обстеження земельної ділянки 6125885600:01:001:1421 площею 7,4355 га від 16.03.2026 слідує, що на ній наявні насадження верби, осики, берези, вільхи, насадження різновікові, висотою осики, вільхи 18-20 м, берези, верби - 12-14 м. (а.с. 19 зворот)

З акта комісійного обстеження земельної ділянки 6125885600:01:001:1420 площею 5,7595 га від 16.03.2026 слідує, що на ній наявні насадження осики, берези, сосни висотою 16-18 м., граба, верби висотою - 12-14 м. (а.с. 20)

При цьому, представник Борсуківської сільської ради будь-яких заперечень, зауважень чи протилежної думки у вказаних актах обстежень від 16.03.2026 не висловлював.

Однак, відповідач у спірних рішення не зазначив підстав, причин і передумов для відмови у віднесенні земельних ділянок до самозаліснених. Лише у відзиві на позовну заяву послався на висновок депутатської комісії та пропозиції депутатів сільської ради, не врахувавши встановлені комісією обставини при здійсненні 16.03.2026 обстеження спірних земельних ділянок.

При цьому, у спірних рішеннях відповідачем не вказано ні достатньо вагомих та суттєвих обставин для відмови віднесення земельних ділянок, які зазначені у поданні, до самозалісених земельних ділянок, ні жодних обставин, що позбавляли можливості віднести спірні земельні ділянки до самозалісених.

Згідно із статтею 74 Закону №280/97-ВР визначено, що органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.

Статтею 7 ЛК України передбачено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Враховуючи викладене, оспорювані у цій справі рішення є таким, що суперечать вимогам чинного законодавства України.

Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення органом місцевого самоврядування конкретних підстав їх прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів їх прийняття.

Невиконання відповідачем законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

З огляду на викладені норми права та встановлені обставини справи суд висновує, що Борсуківська сільська рада за відсутності правових підстав прийняла рішення про відмову у віднесені земельних ділянок до самозалісених, які є необґрунтованими та належно невмотивованими, що не відповідає встановленим КАС України критеріям правомірності індивідуально-правового акту, а тому вони є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Оскільки згідно з частиною 2 статті 57-1 ЗК України рішення органу місцевого самоврядування щодо віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки приймається за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, а будь-який інший нормативно-правовий акт не визначає процедуру віднесення земель до самозалісених, у Борсуківської сільської ради відсутні дискреційні повноваження щодо розгляду питання віднесення земельних ділянок до самозалісених за результатами розгляду подань Південно-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 02.10.2023 і 03.11.2023.

Таким чином, у цьому випадку не йдеться про вибір ради на власний розсуд прийняти рішення про віднесення чи рішення про відмову у віднесенні до самозалісених спірних земельних ділянок, оскільки згідно статтею 57-1 ЗК України до самозалісених угідь орган місцевого самоврядування не може віднести лише землі державної та приватної власності, а також землі лісогосподарського, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

Отже, задоволення позовних вимог в цій частині не виходить за межі завдань адміністративного судочинства та не є формою втручання у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування.

Законодавцем визначені виключні підстави для неможливості віднесення земель до самозалісених (землі лісогосподарського призначення, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення стаття 57-1 Лісового кодексу України), які не мають місце відносно спірних земельних ділянок, зазначених у поданнях від 02.10.2023 і 03.11.2023, а тому, з метою забезпечення ефективного захисту прав позивача, з урахуванням положень статей 2, 245 КАС України, зобов`язання органу місцевого самоврядування прийняти в цьому випадку певне рішення не буде вважатися втручанням у його дискреційні повноваження, адже лише такий спосіб захисту порушеного права та інтересу буде найбільш ефективним та спрямованим на недопущення свавілля в діяльності суб`єктів владних повноважень.

З огляду на викладене суд вважає, що ефективним способом захисту інтересів держави у сфері охорони самозалісених земель є зобов`язання відповідача повторно розглянути на сесії ради подання Південно-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 02.10.2023 і 03.11.2023 та прийняти рішення про віднесення спірних земельних ділянок комунальної власності сільськогосподарського призначення до самозалісених у порядку, визначеному частинами 2, 3, 4 статті 57-1 Земельного кодексу України.

Згідно з статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог. Отже, позов необхідно задовольнити повністю.

Згідно частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Статтею 139 КАС України визначені правила розподілу судових витрат.

Відповідно до частини другої статті 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведення експертизи. Враховуючи те, що позивач, як суб`єкт владних повноважень, під час подання позову поніс лише судові витрати у вигляді сплаченого судового збору, тому судові витрати з відповідача не стягуються, підстави для стягнення судового збору відсутні.

На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 9, 14, 72, 73, 77, 90, 241, 250, 257 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Кременецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Південно-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України до Борсуківської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення Боруківської сільської ради №1801 від 26.02.2026 Про відмову щодо віднесення земельної ділянки комунальної власності до самозалісених ділянок та №1802 від 26.02.2026 Про відмову щодо віднесення земельної ділянки комунальної власності до самозалісених ділянок.

Зобов`язати Борсуківську сільську раду повторно розглянути на сесії ради подання Південно-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України №1145 від 02.10.2023 та №1322 від 03.11.2023 та прийняти рішення про віднесення земельних ділянок комунальної власності сільськогосподарського призначення за кадастровими номерами 6125885600:01:001:1421 площею 7,4355 га і 6125885600:01:001:1420 площею 5,7595 га до самозалісених у порядку, визначеному частинами 2, 3, 4 статті 57-1 Земельного кодексу України.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 13 липня 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- Державне агентство лісових ресурсів України (місцезнаходження: вул. Руставелі Шота, 9А, м. Київ, 01001 код ЄДРПОУ 37507901);

- Південно-Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України (місцезнаходження: вул. Кам`янецька, 55, м. Хмельницький, Хмельницький р-н, Хмельницька обл., 29005 код ЄДРПОУ 45029517);

- керівник Кременецької окружної прокуратури (місцезнаходження: вул. Юліуша Словацького, 6А, м. Кременець, Кременецький р-н, Тернопільська обл., 47003 код ЄДРПОУ 0291009823);

відповідач:

- Борсуківська сільська рада Кременецького району Тернопільської області (місцезнаходження: вул. Шевченка, 3, с. Борсуки, Кременецький р-н, Тернопільська обл., 47412 код ЄДРПОУ 04395886).

Головуючий суддя Грицюк Р.П.