Рішення № 138154455, 01.07.2026, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/9415/24

Провадження № 2/344/276/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої-судді Бабій О.М.,

секретарів Волощук Є.Ю., Семенюка А.В.,

за участі позивачки ОСОБА_1 та її представника адвоката Андрусенко І.Я., відповідача ОСОБА_2 та його представника адвоката Феденчука І.М., представника відповідача ПП «Прикарпаття і К» - адвоката Широких Ю.В., відповідача ОСОБА_3 , представника відповідача ОСОБА_4 адвоката Жируна Р.М., третьої особи ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , приватного підприємства «Прикарпаття і К», ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_5 про визнання недійсною угоди про розірвання договору №66 в будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціального-побутового призначення, визнання недійсним договору № 100 про участь в будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціального-побутового призначення, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2024 року адвокат Андрусенко Ігор Ярославович, в інтересах ОСОБА_1 , звернулась в суд із наведеним позовом до ОСОБА_2 , ПП «Прикарпаття і К», та просив визнати недійсною угоду від 04.04.2024 року про розірвання договору № 66 про учать в будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення від 19.06.2014 року укладену між ОСОБА_2 та приватним підприємством «Прикарпаття і К».

Позові вимоги обґрунтовані тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 06.09.2003 року по 05.04.2023 року.

Під час шлюбу 19.06.2014 року між ОСОБА_2 та ПП «Прикарпаття і К» було укладено договір №66 про участь в будівництві житлового будинку по АДРЕСА_1 . Згідно п. 1.1 договору Забудовнику веде будівництво спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення на земельній ділянці, що розташована АДРЕСА_1 , а Інвестор приймає участь і вносить кошти на це будівництво для отримання апартаментів №66 на умовах даного Договору. Характеристика апартаментів: загальна площа 61,16 кв.м., поверх 3, кімната 2. У п.2.2. Договору зазначено, що загальна вартість апартаментів становить 336 380 грн.

15.07.2015 року було внесено зміни до договору №66 від 19.06.2014 року. Змінами передбачено збільшення площі апартаментів у п.1.1, a саме, до 64 кв.м. Також даним договором від 15.07.2015 року внесено зміни у п.2.2. Договору, а саме, збільшено вартість апартаментів до 503 645 грн.

За час шлюбу сім`єю ОСОБА_6 було сплачено на виконання вказаного договору кошти в сумі 503 645 грн. В період з 2019 по 2020 позивачка із ОСОБА_2 зробили ремонт у спірній квартирі. З червня 2020 позивачка із ОСОБА_2 та дітьми, розпочали проживати у квартирі, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 .

На даний час між сторонами наявний спір щодо поділу спільно нажитого за час шлюбу (справа №344/16887/23, суддя Татарінова О.А.), предметом поділу є також майнові права на апартаменти загальною площею 64 кв.м, поверх 3, кількість кімнат 2, у готельному вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення за адресою: АДРЕСА_1 .

Усі платежі по договору здійснювалися від імені ОСОБА_2 , але кошти були спільними коштами подружжя. Договір було укладено в інтересах сім`ї, позивачка з дітьми до останнього проживала у вказаному приміщенні.

Також у проваджені Івано-Франківського міського суду перебуває справа за позовом ОСОБА_2 до ПП «Прикарпаття і К» про розірвання договору № 66 про участь у будівництві (справа 344/4320/24 суддя Пастернак).

На час пред`явлення ОСОБА_2 позовної заяви про розірвання договору, вже було відкрито провадження у справі № 344/16887/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ПП «Прикарпаптя і К» про поділ майна подружжя.

Отже, ОСОБА_2 штучно створив спір про розірвання договору для того, щоб в подальшому унеможливити розгляд справи про поділ майна подружжя, оскільки у разі розірвання спірного договору № 66 ОСОБА_1 буде позбавлена можливості визнати за собою майнові права.

Під час розгляду справи про поділ майна представником відповідача ОСОБА_2 було долучено до справи угоду про розірвання договору № 66 про участь в будівництві від 19.06.2014 року та угод про повернення коштів від 19.04.2024.

Така угода є недійсною, оскільки укладена сторонами недобросовісно. Правочин має ознаки фраудаторності, оскільки відповідачі уклали спірну угоду 04.04.2024 про розірвання договору № 66 під час розгляду справи про поділ майна. Відповідачі були учасниками справи про поділ майна, їм було відомо про предмет спору. З угоди вбачається заниженість вартості квартири, зі 503 645 грн. до 453 280 грн. 50 коп.

21 червня 2024 року відповідач ОСОБА_2 подав відзив на позовну заяву в якому зазначив, що позовні вимоги заперечує. Вважає, що ним виконано сі умови договору № 66 про участь у будівництві, але відповідач ПП «Прикарпаття і К» умови договору не виконало, будинок до цього часу не введено в експлуатацію, внаслідок чого ОСОБА_2 не може оформити права на квартиру. Ці обставини є підставою для розірвання договору що і було зроблено сторонами, кошти повернуто ОСОБА_2 . Право спільної власності подружжя на спіну квартиру не виникло, оскільки право власності на квартиру не набуто, один із подружжя є лише учасником зобов`язальних правовідносин, будинок не введено в експлуатацію, остаточні розрахунки не проведено.

Ухвалою суду від 09 жовтня 2024 року, за клопотанням представник позивачки, залучено до участі в справі в якості співвідповідача - ОСОБА_4 та в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 та ОСОБА_5 .

13 листопада 2024 року представник позивача збільшив позовні вимоги, окрім вимоги про визнання недійсною угоду від 04.04.2024 року про розірвання договору № 66 про учать в будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення від 19.06.2014 року укладену між ОСОБА_2 та приватним підприємством «Прикарпаття і К» заявив вимогу про визнання недійсним договору № 100 від 08.04.2024 року про учать в будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення укладений між ОСОБА_3 та приватним підприємством «Прикарпаття і К».

Заява про збільшення позовних вимог обґрунтована тим, що під час підготовчого судового засідання представник відповідача ПП «Прикарпаття і К» долучила копію договору № 100 від 08.04.2024 року про участь в будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення укладений між ОСОБА_3 та приватним підприємством «Прикарпаття і К». Предметом вказаного договору виступає будівництво спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення на земельній ділянці, що розташована на АДРЕСА_3 , загальною площею 65.6 м.кв. на 3 поверсі із двома кімнатами.

12.05.2024 року було укладено договір про відступлення права вимоги між ОСОБА_3 та новим кредитором ОСОБА_5 . Згідно п. 11 договору про відступлення права вимоги від 12.05.2024 року, первісний кредитор ОСОБА_3 передає новому кредиторові, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредиторові і стає кредитором за вищевказаним Договором №100.

15.05.2024 року було укладено договір про відступлення права вимоги між ОСОБА_3 , другим кредитором ОСОБА_5 та новим кредитором ОСОБА_4 . Згідно п.11 Договору про відступлення права вимоги від 12.05.2024 року, другий кредитор передає новому кредиторові, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредиторові і стає кредитором за вищевказаним Договором №100.

Предметом спору виступає вимога про визнання недійсною угоди про розірвання договору №66 про участь в будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціального-побутового призначення по АДРЕСА_1 від 19.06.2014 р. укладену між ПП «Прикарпатя і К» і ОСОБА_2

У разі задоволення позовних вимог відновиться дія договору №66 укладеного 19.06.2014 року між ОСОБА_2 та ПП «Прикарпаття і К» про участь у будівництві житлового будинку по АДРЕСА_1 , право вимоги за яким є предметом позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ПП «Прикарпаття і К» про поділ майна подружжя (справа №344/16887/23, суддя Татарінова О.А.)

Позивачка вважає, що ОСОБА_2 не мав права без її згоди укладати угоду з ПП «Прикарпаття і К» про розірвання договору №66 участь в будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціального-побутового призначення по АДРЕСА_1 19.06.2014 р. укладену між ПП «Прикарпаття і Ку» і ОСОБА_2 . Враховуючи наведене усі наступні угоди з приводу права вимоги та майнових прав на дане приміщення, яке є предметом договору спірних договорів є недійсними. А тому Договір №100 про участь в будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудовані приміщеннями соціально-побутового призначення по АДРЕСА_1 від 08.04.2024 р. укладений між ПП «Прикарпатя і К» та Інвестором ОСОБА_3 слід визнати недійсним.

Ухвалою суду від 13 листопада 2024 року, за клопотання представника позивача, до участі в справі в якості співвідповідача залучено ОСОБА_3 .

Також ухвалою суду від 15 листопада 2024 року забезпечено позов та заборонено ПП «Прикарпаття і К», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та іншим особам - вчиняти дії щодо відчуження (відступлення, передачу) права вимоги, яке є предметом договору № 100 про участь в будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціального-побутового призначення по АДРЕСА_1 від 08 квітня 2024 року, який укладений між ПП «Прикарпаття і К» та інвестором ОСОБА_3 , а саме, апартаментів № 66 загальною площею 64 кв.м., поверх 3, кількість кімнат 2, у готельному комплексі з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення за адресою: АДРЕСА_1 та забороною ПП «Прикарпаття і К», ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та іншим особам укладати договори щодо майнових прав на апартаменти № 66 загальною площею 64 кв.м., поверх 3, кількість кімнат 2, у готельному комплексі з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення за адресою: АДРЕСА_1 .

02 грудня 2024 року відповідач ОСОБА_2 подав відзив на заяву про збільшення позовних вимог в якому зазначив, що він, як інвестор та відповідач ПП «Прикарпаття і К» не виконали свої зобов`язання за договором. Інвестор не сплатив всіх коштів, а тому не набув майнових прав на об`єкт. Договір розірвано, кошти йому повернуто.

31 січня 2025 року відповідач ОСОБА_3 надав пояснення в яких зазначив, що 08.04.2024 року між ним та ПП «Прикарпаття і К» укладено договір №g 100 про участь в будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціального-побутового призначення по АДРЕСА_1 . Предметом договору згідно п.1.1 є будівництво спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення на земельній ділянці, що розташована на АДРЕСА_1 для отримання апартаментів № 66.

12.05.2024 року було укладено договір про відступлення права вимоги між ним та новим кредитором ОСОБА_5 .

15.05.2024 року було укладено договір про відступлення права вимоги між ОСОБА_3 , другим кредитором ОСОБА_5 та новим кредитором ОСОБА_4 .

Згідно п.11 Договору про відступлення права вимоги від 12.05.2024 року, другий кредитор передає новому кредиторові, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредиторові і стає кредитором за вищевказаним Договором №100.

Отже, він був власником майнових прав на апартаменти після чого відступив право вимоги на апартаменти № 66 новому кредитору ОСОБА_7 .

Укладаючи договір № 100 про участь будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціального-побутового призначення з ПП «Прикарпаття і К», відповідач і гадки не мав, що майнові права на дане приміщення з 2014 року по 2024 рік належали ОСОБА_2 , який напередодні розірвав свій договір із забудівником. Відповідач не знає і не знав ні первісного відповідача по справі ОСОБА_2 ні його колишню дружину ОСОБА_1 . Більше того, що у провадженні Івано-Франківського міського суду перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Але, підстав для визнання договору недійсним немає, оскільки майнові права на об`єкт нерухомого майна ще не були передані покупцю, а тому право спільної сумісної власності подружжя на ці майнові права не виникло.

11 березня 2026 року відзив на позовну заяву подав ОСОБА_4 . У відзиві зазначено, що позовні вимоги він не визнає, вважає позов надуманим, безпідставним і необґрунтованим. При укладанні договору про участь у будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення відповідач не знав і не міг знати, що інвестовані ним кошти, котрі на даний час є придбаними будівельними матеріали, є також і предметом судового розгляду щодо так званих майнових прав позивачки, яку він ніколи не знав, як і не знав її колишнього чоловіка ОСОБА_2 . Тому, твердження позивачки про укладення фраудаторного правочину є безпідставними та надуманими.

На даний час об`єкт інвестування перебуває на стадії будівництва, його не введено в експлуатацію та не було введено в експлуатацію під час перебування позивачки у шлюбі, що свідчить про відсутність майнових прав взагалі. Крім того, наявність між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 майнового спору аж ніяк не свідчить про можливість визнання недійсним договору, укладеного відповідачем як інвестором будівництва. Тим більше, позивачкою не надано доказів того, якою саме була вартість інвестованого подружжям майна на момент розірвання шлюбу.

28 травня 2025 року представник позивача знову збільшив позовні вимого та просив витребувати на користь позивачки ОСОБА_1 з незаконного володіння відповідача ОСОБА_4 право вимоги на 1/2 апартаментів № 66 у готельному комплексі з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору № 66 від 15.07.2015 року, укладеного між ОСОБА_2 та ПП «Прикарпаття і К», оскільки саме це буде ефективним способом захисту прав позивачки та відновить її порушене право.

24 червня 2026 року відповідач ОСОБА_4 подав відзив на заяву про збільшення позовних вимог, зміст якого відповідає відзиву від 11 березня 2026 року.

24 червня 2026 року відзив на заяву про збільшення позовних вимог подав також відповідач ОСОБА_3 , змісту відзиву аналогічний як і відзив поданий ним 31 січня 2025 року.

25 червня 2026 року судом закрито підготовче провадження у справі.

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали з підстав наведених у позові та у заявах для збільшення позовних вимог, просили позов задоволити.

Позивачка також зазначила, що в апартаментах вони проживали з 2020 року разом з чоловіком та дочкою, в апартаментах зроблений ремонт, були всі необхідні речі для проживання, але згодом чоловік вигнав їх з дочкою з квартири. Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_5 були присутні в квартирі коли звідти вивозили речі, вони знайомі з ОСОБА_2 і знали що між подружжям є спір щодо апартаментів.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник позовні вимоги не визнали, просили в задоволенні позову відмовити, оскільки інвестор ОСОБА_2 не набув майнових прав на об`єкт, оскільки не сплатив всіх коштів за договором. Крім того, будинок до цього часу не введений не експлуатацію, а тому він не може бути предметом поділу спільного майна подружжя, права позивачки жодним чином не порушено.

Представник відповідача ПП «Прикарпаття і К» в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила в задоволенні позову відмовити, оскільки позивачка не вправі претендувати на об`єкт інвестування, оскільки ОСОБА_2 не сплатив всіх коштів за договором, об`єкт не введено в експлуатацію, а тому він не набув на нього майнових прав та він не може бути предметом поділу. У зв`язку з невиконанням сторонами договору його було розірвано та кошти повернуто ОСОБА_2 . В подальшому підприємство уклали інші договори з іншими інвесторами. Підстав для визнання договорів недійсними немає.

Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав з підстав наведених у відзиві.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги заперечив, зазначив, що він хотів купити квартиру. Перед купівлею квартиру він не оглядав, не знав, що будинок не введено в експлуатацію. Квартиру він придбав у ПП «Прикарпаття і К» та скільки він заплатив за неї не пам`ятає. Була домовленість, що ОСОБА_8 забере свої речі з квартири. В квартирі ліжка та кухні не було, був санвузол. Під час того як забирали речі, то в квартирі була ОСОБА_9 , а також хтось викликав поліцію.

Третя особа ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснив, що заперечує щодо позовних вимог, він займається тим, що купує та продає квартири, тому вирішив купити апартаменти за 500 000 грн., оскільки ціна йому здалася вигідною. Купував квартиру він у ПП «Прикарпаття і К». Згодом зрозумів, що квартира проблемна, тому продав її. Коли купував квартиру то вона була з частковим ремонтом. Також йому було відомо, що там жили ОСОБА_10 та ОСОБА_8 , яких він знав. З ОСОБА_11 щодо квартири він не спілкувався, а тільки із забудівником.

Допитана в якості свідка в судовому засіданні дочка ОСОБА_10 та ОСОБА_12 ОСОБА_13 дала покази в яких зазначила, що квартиру купували батьки за свої гроші та гроші бабусі. В 2020 році вона батьки та сестра почали проживати в квартирі на ОСОБА_14 144. Квартира була придатна для життя, був зроблений ремонт, поставлена плитка, підлога, окрім двох кімнат, туалет, ванна, техніка, меблі, в кухні все було зроблено. В квартирі була електрика. Жили вони в квартирі до лютого 2023 року, тоді в квартирі відключили світло і вони з мамою переїхали. Коли батьки сварилися то в квартиру приїжджала поліція. Батько не пояснював чому вони не можуть жити в квартирі, про це вона з батьком не говорила.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, свідка, дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_10 та ОСОБА_8 перебували у зареєстрованому шлюбі з 06.09.2003 року до 05.04.2023 року, що підтверджується копією рішення суду про розірвання шлюбу )т. 1 а.с.11).

Під час шлюбу 19 червня 2014 року між ОСОБА_15 та ПП «Прикарпаття і К» було укладено Договір № 66 про участь в будівництві житлового будинку по АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 12-13).

Предметом договору згідно п. 1.1 є те, що забудовник веде будівництво спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення на земельній ділянці, що розташована на АДРЕСА_1 , а інвестор приймає участь і вносить кошти на це будівництво для отримання апартаментів № 66 на умовах даного Договору.

Ціна договору складає 336 380 грн.

Забудовник зобов`язаний збудувати та передати інвестору приміщення, орієнтовний термін введення будинку в експлуатацію друге півріччя 2016 року.

Відповідно до п. 5.3 Договору у випадку збільшення фактичної площі апартаментів сторони проводять перерахунок вартості договору.

Відповідно до п. 5.9 Договору право власності у Пайовика на апартаменти виникає з моменту здачі будинку в експлуатацію, повної оплати вартості договору та підписання сторонами акту прийому-передачі.

15 липня 2015 року сторони підписали зміни № 1 до Договору № 66 та збільшили загальну вартість апартаментів до 503 645 грн. (т. 1 а.с.14).

Згідно довідки ПП «Прикарпаття і К» від 28.06.2023 року інвестор ОСОБА_2 на виконання умов договору сплатив повну вартість апартаментів, яка зазначена в договорі 503 645 грн., але згідно технічного паспорту збільшена площа апартаментів та ОСОБА_2 повинен доплатити ще 15 200 грн. згідно п. 5.3 Договору. На даний час будинок не введено в експлуатацію (т. 1 а.с.19).

13 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа ПП «Прикарпаття і К» про поділ спільного майна подружжя, а саме, просила визнати за нею майнові права на 1/2 частину апартаментів № 66 та визнати її інвестором (співінвестором) із ОСОБА_2 згідно з Договором № 66 (т. 1 а.с.20-22).

14 вересня 2023 року відкрито провадження у справі та призначено судове засідання на 10 жовтня 2023 (т. 1 а.с.34-35).

Незважаючи на те, що в провадженні суду вже перебував позов про поділ спільного майна подружжя, відповідач ОСОБА_2 06 березня 2024 року звертається до суду з позовом до ПП «Прикарпаття і К» про розірвання договору про участь в будівництві та стягнення грошових коштів, при чому ОСОБА_1 не було зазначено серед учасників, хоча ОСОБА_2 було достеменно відомо про її майнові претензії на апартаменти, які були предметом договору (т. 1 а.с.29-31).

02 квітня 2024 року представник ПП «Прикарпаття і К» подає відзив на позов ОСОБА_2 про розірвання договору та зазначає, що не заперечує щодо частково задоволення позову та погоджується розірвати договір і повернути ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 453 289 грн., що складає 90% від суми договору (т.1 а.с.32-33).

Знову ж таки, незважаючи на те, що суді перебуває позов про поділ спільного майна подружжя, позов розірвання договору, відповідач не заперечує щодо розірвання договору та повернення коштів, але сторони договору ОСОБА_2 та ПП «Прикарпаття і К» 04 квітня 2024 року укладають Угоду про розірвання договору № 66 про участь у будівництві (т. 1 а.с.26)

Згідно умов Угоди, вона розривається за заявою ОСОБА_2 від 04.04.2024 року, забудовник повертає кошти в сумі 90% від сплаченої суми після реалізації апартаментів, про що буде складений відповідний акт про повернення коштів.

19 квітня 2024 року сторони підписують Акт про повернення коштів та підтверджують що між ними немає неврегульованих спорів (т. 1 а.с.27).

Але, в той же день, 19.04.2024 року представник відповідача ПП «Прикарпаття і К» подав до суду заяву в якій зазначає, що просить слухання справи призначене на 22.04.2024 року проводити без його участі, позовні вимоги просить задоволити частково, згідно відзиву (т.1 а.с.28).

Представник відповідача ПП «Прикарпаття і К» не пояснила, яка необхідність була в цій заяві, якщо між сторонами вже було досягнуто згоди щодо розірвання договору та ОСОБА_2 було повернуто кошти згідно договору.

Не міг пояснити необхідності позову про розірвання договору і представник відповідача ОСОБА_2

22 квітня 2024 року до участі в справі за позовом ОСОБА_2 до ПП «Прикарпаття і К» про розірвання договору про участь в будівництві та стягнення грошових коштів було залучено ОСОБА_1 , залучено її було судом за клопотанням представника ОСОБА_16 .

Отже, вказані події свідчать про те, що відповідач ОСОБА_2 мав намір уникнути судових спорів та позбавити права ОСОБА_1 претендувати на апартаменти чи майнові права на них.

На даний час провадження у справі № 344/16887/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ПП «Прикарпаття і К» про поділ спільного майна подружжя зупинено на підставі ухвали суду від 27 травня 2024 року, до набрання законної сили рішенням суду у справі № 344/9415/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ПП «Прикарпаття і К» про визнання недійсною угоди про розірвання договору № 66 (т. 1 а.с.146).

Щодо договору № 100 від 08.04.2024 року про учать в будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення, який укладений між ОСОБА_3 та ПП «Прикарпаття і К» представник відповідача ПП «Прикарпаття і К» повідомила суд та сторону позивачки ОСОБА_1 в судовому засіданні 04 вересня 2024 року (т. 1 а.с.147-149).

Договір № 100 було укладено 08 квітня 2024 року між ОСОБА_3 та ПП «Прикарпаття і К», предметом договору є будівництво спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення на земельній ділянці, що розташована на АДРЕСА_1 мазепи НОМЕР_1 , апартаменти № НОМЕР_2 (т. 1 а.с. 150-151).

12 травня 2024 року ОСОБА_3 та ОСОБА_5 укладають новий договір про відступлення права вимоги за договором № 100 (т. 1 а.с.152-153).

А через пару днів, 15 травня 2024 року Договір про відступлення права вимоги за договором № 100 укладається вже між ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (т. 1 а.с.154-155).

Такі дії сторін є не логічними, дивними та не спрямованими на отримання вигоди, оскільки сторонам достеменно було відомо, що щодо апартаментів існує спір, зокрема про це знав представник ПП «Прикарпаття і К», ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , що апартаменти і будинок є проблемним об`єктом в м. Івано-Франківську, про це є неодноразові публікації в ЗМІ, будинок до цього часу не введено а експлуатацію, не підведено газопостачання.

ОСОБА_3 та ОСОБА_5 були присутні під час того, як з апартаментів вивозились речі.

Також ОСОБА_5 підтвердив в судовому засіданні, що добре знав сім`ю ОСОБА_6 , знав, що вони жили в апартаментах і що між ними є спори щодо майна.

Такі дії сторін призвели до затягування розгляу спорів, виникнення інших спорів, необхідності заміни та залучення сторін.

Щодо права позивачки на звернення з позовом до суду.

Сторона відповідачів зазначає, що ОСОБА_2 не набув права власності на апартаменти чи майнових на прав на них, оскільки будинок в якому знаходяться апартаменти, не введено в експлуатацію, договір про участь у будіівництві ОСОБА_2 не виконано.

Але, питання поділу цих апартаментів не вирішується під час розгляду цієї справи, а вирішувється у справі № 344/16887/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ПП «Прикарпаття і К» про поділ спільного майна подружжя, яка зупинена до вирішення цієї справи.

Отже, щоб позивачка ОСОБА_1 мала право ставити питання про поділ апартаментів, слід вирішити питання дійсності договорів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року в справі № 359/5719/17 зроблено висновок, що «нормами законодавства встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлено право власності інших осіб. Саме інвестор як особа, за кошти якої на підставі договору був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийнято в експлуатацію у встановленому порядку. В іншому випадку інвестор не зможе визнати право власності на квартиру до введення будинку в експлуатацію. Згідно із частиною четвертою статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Отже, інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою».

Укладаючи договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно, покупець отримує речове право, яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому. Право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його в експлуатацію, якщо таке передбачено законом чи договором, а повноцінним об`єктом у розумінні ЦК України такий об`єкт стає після його державної реєстрації. Захист прав на новостворене майно, прийняте в експлуатацію, у разі невизнання відповідачем прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист здійснюється на загальних засадах цивільного законодавства (див. постанову Верховного Суду від 09 серпня 2023 року у справі № 753/6287/19 (провадження № 61-9354св22)).

Відповідно до статей 177, 190 ЦК України, майнові права є складовою майна як об`єкта цивільних прав і можуть бути предметом: цивільного обороту, відчуження, спадкування судового захисту.

Правова природа майнових прав інвестора полягає в тому, що вони є обмеженим речовим правом, яке засвідчує правомочність їх власника набути у майбутньому право власності на відповідний об`єкт нерухомості після завершення будівництва; введення об`єкта в експлуатацію; державної реєстрації права власності.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що до моменту введення об`єкта в експлуатацію інвестор набуває саме майнові права, а не право власності на нерухоме майно.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 1З травня 2019 року у справі № 760/17864/16-ц провадження № 61-699cв17), а також у постановах від 20 березня 2019 року (справа №761/20612/15-ц, провадження № 14-39ц19) та від 27 лютого 2019 року (справа № 761/32696/13-ц, провадження № 14-606цс18) підтвердив, що: майнові права інвестора є об`єктом цивільних прав, вони підлягають спадкуванню, їх захист здійснюється шляхом визнання таких прав у судовому порядку.

Відсутність введення об`єкта в експлуатацію або державної реєстрації права власності не впливає на існування майнових прав, а лише відтерміновує виникнення права власності.

Позов стосується не об`єкта нерухомості, а майнових прав як самостійного об`єкта цивільного обороту.

Майнові права інвестора на об`єкт незавершеного будівництва (об`єкт інвестування) є обмеженим речовим правом, яке включає сукупність правомочностей, зокрема: право вимоги до забудовника щодо належного виконання договірних зобов`язань; право вимоги завершення будівництва; право вимоги введення об`єкта в експлуатацію; право на набуття права власності на об`єкт у майбутньому.

Така правова природа прямо випливає зі статей 177, 190, 316 ЦК України, які визначають майнові права як самостійний об`єкт цивільних прав та складову частину майна.

У зв`язку з цим, відступлення права вимоги (цесія) у відносинах інвестування є формою відчуження майнового права, оскільки передається не лише зобов`язальне право вимоги, а комплексне майнове право на об`єкт інвестування як економічну цінність.

Такий підхід узгоджується із судовою практикою. Зокрема, у постанові Верховного Суду віл 07.09.2022 у справі № 910/16579220 зазначено, що правочин відступлення права вимоги за своєю суттю може бути кваліфікований як договір купівлі-продажу майнових прав, якщо його зміст спрямований на передачу економічного інтересу щодо об`єкта.

Отже, Верховний Суд фактично визнає, що цесія може виконувати функцію відчуження майнових прав, її правова кваліфікація визначається не лише формою, а й змістом правочину.

З огляду на викладене, оспорювані договори мають ознаки фраудаторного правочину оскільки укладені після подачі позивачкою позову про поділ спільного майна подружжя, спрямовані на одноосібне відчуження спільного майна, порушують права іншого з подружжя, спрямовані на штучне зменшення обсягу майна, яке підлягає поділу.

Відповідно до статей 203, 215, 230 ЦК України правочин, вчинений з порушенням вимог закону, принципів добросовісності та спрямований на порушення прав інших осіб, може бути визнаний недійсним, зокрема як фіктивний; удаваний; або фраудаторний (вчинений на шкоду кредиторам чи іншим заінтересованим особам).

За частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і на захист яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є правомірним та ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18.

Застосований судом спосіб захисту має бути правомірним - таким, що відповідає правовій природі відносин, що виникли між сторонами спору, тобто відповідати праву; тоді як ефективність характеризує спосіб захисту відповідно до критерію його дієвості у відновленні порушеного права та інтересу.

За частиною другою статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Отже, визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондувалися з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, який нещодавно втратив чинність.

Так, для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована.

Отже, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили.

Недійсність договору як приватноправова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату, породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу / набуття / зміни / встановлення / припинення прав взагалі).

У ЦК України закріплений підхід, при якому можливість оспорити правочин конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорений правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України).

Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду.

Оспорення правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорення правочину, рецисорний позов).

Велика Палата Верховного Суду у своїй практиці допускає кваліфікацію правочину як фраудаторного, зокрема, як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та зловживаючи правом (статті 3, 13 ЦК України) і така практика є усталеною.

Так, однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України.

У цьому Рішенні вказано: «Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку.

Здійснюючи право власності, зокрема шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними.

У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.

Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використала / використали право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів / умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах із цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувати); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Правочин, що вчиняється з метою завдати шкоди кредитору і який досягає цієї мети, є фраудаторним.

Правочин не має вчинятись з метою заподіяти зло (тобто здійснити зловживання правом) і втілювати цей намір.

Такий правочин має кваліфікуватись судами як фраудаторний та, за наявності відповідної позовної вимоги, має бути визнаний недійсним.

Проте у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній.

Саме такі висновки зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі № 910/6654/24 .

Велика Палата Верховного Судув постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц дійшла висновку, що Верховний Суд вже неодноразово застосовував принцип добросовісності та конструкцію недопустимості зловживання цивільними правами для забезпечення прав та інтересів кредитора.

Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом»); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»); у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження»).

Цивільно-правовий договір (зокрема й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (зокрема вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладають договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц також наголосила, що за змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

При цьому Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц погодилася з тим, що позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним, зокрема таким, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Поняття фраудаторності правочинів знайшло своє відображення і в інших постановах Великої Палати Верховного Суду.

Так, у постанові від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20 (провадження № 12-60гс21) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій.

Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова / неринкова), наявність / відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника; дотримання процедури (черговості) при виконанні зобов`язань, якщо така процедура визначена законом імперативно. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16 (пункт 155).

Щодо вимоги позивачки про витребування права вимоги, то така вимога не підлягає до задоволення, оскільки витребувати можна лише ту річ, яка існує, а не право, яке можливо колись буде існувати. Позивачка не набула прав за договором про участь у будівництві на даний час, позов про поділ майна ще не розглянуто судом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок доказування і подання доказів. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу, витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 та ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачкою сплачено судового збору за позовну заяву, заяву про збільшення позовних вимог та заяву про забезпечення позову в загальній сумі 5622 грн. 23 коп. (1211.20 грн. за визнання недійсним договору про розірвання договору, 1211.20 коп. за визнання недійсним договору 100 про відступлення, 605.60 грн. за заяву про забезпечення позову, 2594.23 грн. за вимогу про витребування права вимоги).

Судом частково задоволено позовні вимоги, тому з відповідачів слід стягнути судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог стосовно кожного з відповідачів.

На підставі наведеного, відповідно до ст. ст. ст. керуючись ст. ст. 13, 16, 190, 204, 215, 230 ЦК України, 12, 13, 81, 82, 141, 259, 263, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , приватного підприємства «Прикарпаття і К», ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_5 про визнання недійсною угоди про розірвання договору №66 в будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціального-побутового призначення, визнання недійсним договору № 100 про участь в будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціального-побутового призначення задовольнити частково.

Визнати недійсною угоду від 04.04.2024 року про розірвання договору № 66 про учать в будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення від 19.06.2014 року укладену між ОСОБА_2 та приватним підприємством «Прикарпаття і К».

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , останнє відоме місце реєстрації якого: АДРЕСА_4 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 на користь ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 757 грн. судового збору.

Стягнути з приватного підприємства «Прикарпаття і К», місцезнаходження якого: м. Івано-Франківськ, бульвар Південний 35А, 5 поверх, код ЄДРПОУ 36497374 на користь ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 757 грн. судового збору.

Визнати недійсним договір № 100 від 08.04.2024 року про учать в будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення укладений між ОСОБА_3 та приватним підприємством «Прикарпаття і К».

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , останнє відоме місце реєстрації якого: АДРЕСА_5 , ідентифікаційний код НОМЕР_5 на користь ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 757 грн. судового збору.

Стягнути з приватного підприємства «Прикарпаття і К», місцезнаходження якого: м. Івано-Франківськ, бульвар Південний 35А, 5 поверх, код ЄДРПОУ 36497374 на користь ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 605 грн. 60 коп. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , останнє відоме місце реєстрації якого: АДРЕСА_6 , ідентифікаційний код НОМЕР_5 на користь ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 151 грн. 40 коп. судового збору.

В задоволенні решти вимог позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду через Івано-Франківський міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Бабій О.М.

Повний текст рішення складено та підписано 13 липня 2026 року.