Рішення № 138151499, 13.07.2026, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

13 липня 2026 року м. Ужгород№ 260/5707/25 Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Микуляк П.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , яким просить суд визнати протиправними та скасувати рішення начальника 1 групи ІПК відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) ст. л-нт лейтенанта ОСОБА_2 від 24.06.2025 року про відмову в перетинанні державного кордону України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 24 червня 2025 року при спробі перетину державного кордону ОСОБА_1 отримав рішення про відмову в перетинанні державного кордону України у зв`язку з не наданням на паспортний контроль належних документів, які підтверджують підстави для виїзду закордон в умовах правового режиму воєнного стану, а також відсутній військово-обліковий документ.

Представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 05 березня 2020 року був знятий з військового обліку у зв`язку із виїздом на постійне місце проживання до Словацької Республіки, а тому вважає дане рішення про відмову в перетинанні державного кордону України незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Представником відповідача до суду було подано відзив на позовну заяву відповідно до якого позовні вимоги не визнає в повному обсязі у зв`язку з тим, що вони є безпідставними та необґрунтованими, такими що не відповідають чинному законодавству України.

Заперечуючи проти задоволення позову вказує на те, що військовозобов`язаний при перетині державного кордону на виїзд з України в пункті пропуску повинен надати, крім паспортних документів, і документи, які б підтверджували те, що він не підлягає призову на військову службу під час мобілізації.

Крім того, представник наголошує, що позовні вимоги позивача, щодо протиправності та скасування рішення про відмову ОСОБА_1 у перетинанні державного кордону на виїзд з України від 24.06.2025 р. є помилковими та безпідставними, оскільки службові особи НОМЕР_2 прикордонного загону діяли в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду закордон.

05 березня 2020 року позивач був знятий з військового обліку у зв`язку із виїздом на постійне місце проживання до Словацької Республіки, що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади від 26 червня 2025 року, довідкою ІНФОРМАЦІЯ_3 на військовозобов`язаного виїжджаючого за кордон № 766 від 05 березня 2020 року, відповіддю з ГУ ДМС у Закарпатській області про задоволення клопотання щодо виїзду на постійне місце проживання в Словацьку Республіку, копією закордонного паспорту, а саме сторінкою 5, відповідно до якої позивачу оформлено виїзд на постійне проживання до Словацької Республіки.

24 червня 2025 року при спробі перетину державного кордону України для виїзду за кордон, позивач для підтвердження права на перетин державного кордону надав паспорт громадянина України для виїзду за кордон з відміткою «Взятий на постійний консульський облік в Посольства України в м. Братислава» та відміткою про «Постійне проживання в Словацькій Республіці», довідку на військовозобов`язаного виїжджаючого за кордон від 05.03.2020 р. № 766, виданою ІНФОРМАЦІЯ_4 довідку з ГУ ДМС у Закарпатській області щодо погодження позивачу дозволу на виїзд на постійне місце проживання від 06.12.2020 р.

24 червня 2025 року начальником 1 групи ІПК відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » тип Б) старшим лейтенантом ОСОБА_2 позивачу відмовлено у перетинанні державного кордону на виїзд з України рішенням про відмову в перетинанні державного кордону на виїзд з України громадянину ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону згідно статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію та «Правила перетинання державного кордону України» затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27.01.1995 року, так вищезазначений громадянин не надав на паспортний контроль належні документи, які підтверджують підстави для виїзду за кордон в умовах правового режиму воєнного стану, а саме відсутні військово-облікові документи.

Вважаючи прийняте відповідачем рішення від 24.06.2025 р. протиправним, та таким, що порушує його право на вільне пересування, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначені Законом України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 р. №1710-VI.

Відповідно до ч.ч.1-2 статті 2 Закону № 1710-VI прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Частиною 3 ст. 6 Закону № 1710-VI передбачено, що пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону №1710-VI іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і виїзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (ч. 2 ст.14 Закону №1710-VI).

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначення випадків тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлення порядку розв`язання спорів у цій сфері регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 р. № 3857-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 1 Закону № 3857-XII встановлено, що громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну.

Частиною 1 статті 6 Закону № 3857-XII, визначено підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України.

Право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: 1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону; 3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень; 4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання; 5) він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів; 9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду; 10) він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв`язку з яким таке обмеження встановлюється.

Суд відзначає, що вищевказані підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України, передбачені частиною 1 статті 6 Закону № 3857-XII, функціонують за відсутності особливих правових режимів, які вводяться в дію указом Президента України та затверджуються Верховною Радою України, одним із яких є правовий режим воєнного стану.

Водночас, зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, а також гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII.

За правилами пункту 6 ч.1 ст.8 Закону №389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Частинами 1, 2 ст. 20 Закону № 389-VIII передбачено, що правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону. В умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною другою статті 64 Конституції України.

Загальновідомо, що Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який продовженого і надалі.

Пунктом 3 Указу №64/2022 постановлено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Указами Президента України правовий режим воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався і діяв як на час виникнення спірних правовідносин, так і діє на момент розгляду цієї адміністративної справи.

Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 р. № 3543-XII (в редакції на час виникнення спірних відносин) визначено, що:

- мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;

-особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.

Статтею 23 Закону №3543-XII визначено перелік військовозобов`язаних осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.

Згідно з пунктом 8 Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 р. № 1455 перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.

Відповідно до частини 2 статті 3Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 р. № 57 затверджено Правила перетинання державного кордону громадянами України, що визначають порядок та умови перетинання громадянами України державного кордону (які суд застосовує в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За змістом пункту 2 Правил №57 у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни, крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.

Отже, законодавством встановлена загальна умова для всіх громадян України для перетину державного кордону крім паспортних документів в передбачених законодавством випадках також мати підтверджуючі документи.

З огляду на введення в Україні воєнного стану, гарантоване ч. 1 ст. 33 Конституції України конституційне право на свободу пересування зазнало тимчасових обмежень в силу дії особливого правового режиму воєнного стану в країні, що цілком узгоджується з вимогами ст.64 Основного Закону.

У разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право особи, визначені пунктом 2-1 Правил № 57.

Судом встановлено, що станом на час виникнення спірних у цій справі правовідносин в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а отже конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежувалось законодавством.

Вирішуючи питання про правомірність чи протиправність відмови органу прикордонного контролю у перетинанні позивачем державного кордону, ключове значення має з`ясування правового статусу, у якому позивач мав намір перетнути державний кордон на виїзд з України. Від цього, зокрема, залежить реалізація права особи на перетинання державного кордону та перелік документів, які особа має для цього надати.

Як зазначалося судом раніше, позивач з метою здійснення перетину державного кордону на виїзд з України надав уповноваженій особі прикордонної служби надав паспорт громадянина України для виїзду за кордон з відміткою «Взятий на постійний консульський облік в Посольства України в м. Братислава» та відміткою про «Постійне проживання в Словацькій Республіці», довідку на військовозобов`язаного виїжджаючого за кордон від 05.03.2020 р. № 766, виданою ІНФОРМАЦІЯ_4 довідку з ГУ ДМС у Закарпатській області щодо погодження позивачу дозволу на виїзд на постійне місце проживання від 06.12.2020 р.

За змістом спірного рішення підставою для відмови позивачу у перетині кордону є ненадання ним на паспортний контроль документів, які дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 р. № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України», зокрема військово-облікового документу.

З цього приводу, суд зазначає наступне.

Позивач є громадянином України чоловічої статі, який підпадає під вікову категорію від 18 до 60 років.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України Про військовий обов`язок і військову службу від 25.03.1992 р. № 2232-XII.

Відповідно до статті 33 Закону №2232-ХІІ, військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Порядок взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього визначені ст. 37 Закону № 2232-XI.

Відповідно до частини другої статті 36 Закону № 2232-ХІІ, особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних.

Відповідно до пункту 20 Порядку № 1487, військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів.

Військово-обліковими документами є: для призовників - посвідчення про приписку до призовної дільниці; для військовозобов`язаних - військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов`язаного; для резервістів - військовий квиток.

Системний аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що законодавець виокремлює поняття зняття з військового обліку та виключення з військового обліку, різними є як підстави, так і правові наслідки зняття або виключення з військового обліку. При цьому, при знятті з військового обліку передбачено можливість повторного взяття військовозобов`язаного на такий облік.

Суд звертає увагу, що особи, які підлягають виключенню з військового обліку, втрачають статус військовозобов`язаного, в той же час зняті з військового обліку продовжують перебувати в статусі військовозобов`язаних.

Отже, необґрунтованими є доводи позивача про те, що він не є військовозобов`язаним на час виникнення спірних правовідносин, у зв`язку із його зняттям 05.03.2020 р. з військового обліку як такого, що виїжджає за кордон на постійне місце проживання.

Таким чином, факт зняття з військового обліку не є підставою (у передбачених законом випадках) для виїзду за кордон у період введення на території України воєнного стану.

Суд зауважує, що довідка на військовозобов`язаного про зняття з обліку засвідчує виключно питання військового обліку особи та не є достатнім підтверджуючим документом для перетину державного кордону позивачем в умовах воєнного стану.

Висновки аналогічного змісту викладені Верховним Судом у постанові від 09.03.2023 у справі № 600/2520/22-а.

Суд також враховує висновки викладені Верховним Судом у постановах від 17.08.2023 р. у справі №380/7792/22, від 31.08.2023 р. у справі №380/572/23, від 27.09.2023 р. у справі №380/16876/22, від 26.10.2023 р. у справі №260/3428/22, від 26.10.2023 р. у справі №260/3951/22 у яких сформовано правовий висновок, відповідно до якого той факт, що Закон України Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, не означає, що такі обмеження не можуть застосовуватися на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», які є спеціальними для цього періоду.

Отже, станом на 24.06.2025 р., на момент прийняття оскаржуваного рішення про відмову в перетині державного кордону України, у позивача були відсутні підстави не перебувати на військовому обліку, а документом, який посвідчує приналежність громадянина України до військового обов`язку є військово-обліковий документ, який позивачем всупереч вимог ч. 6 ст. 22 Закону № 3543-ХІІ до прикордонного контролю представнику Державної прикордонної служби не пред`являвся.

За наведеного в сукупності, доводи позивача про те, що він знятий у 2020 році з військового обліку, а отже має право на вільне залишення території України під час дії правового режиму воєнного стану, є необґрунтованими і безпідставними. Жодних доказів протилежного позивачем суду не надано і в матеріалах справи відсутні.

За наведеного, суд критично сприймає твердження позивача про те, що він не відноситься до категорії військовозобов`язаних, резервістів, тощо, а тому не може бути обмежений в праві перетину кордону під час запровадженого воєнного стану, оскільки законодавством визначено категорії осіб, які мають право на перетин державного кордону України у період введення на території України воєнного стану і будь-якого документа, що підтверджує його належність до однієї з цих категорій, позивач при перетині кордону не надав.

Щодо аргументів позивача про те, що він вільно залишав до спірного випадку територію України, то суд такі до уваги не бере, з огляду на те, що попередні перетини ним кордону не стосуються предмету спірних правовідносин і будь-яких доказів того, що такі мали місце на підставі тих самих документів позивачем не надано.

Отже, оскільки станом на час виникнення спірних у цій справі правовідносин в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежувалось законодавством, і таке обмеження узгоджується зі ст. 64 Конституції України.

При цьому, суд вважає, що обмеження певних категорій громадян у праві виїзду за кордон під час дії воєнного стану певною мірою є втручанням у приватне життя особи в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Однак, таке втручання в цьому разі прямо передбачено законом і переслідує абсолютно легітимну мету.

Така ж правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 09.03.2023 р. у справі № 600/2520/22-а та від 18.04.2024 р. у справі № 260/3528/22.

Крім того, суд зазначає, що за наявності у позивача документів, які б беззаперечно підтверджували підставу для виїзду за кордон, позивач не позбавлений можливості реалізувати своє право виїзду за межі України.

Також суд зауважує, що оскаржуване рішення відповідача має разовий характер і вичерпало свою дію фактом його виконання, тому за наявності на те законних підстав, які дійсно надають право на перетин державного кордону на виїзд з України, оскаржуване рішення відповідача жодним чином не створить перешкод для перетину позивачем кордону України.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 23.05.2024 р. у справі №380/16591/22.

Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду обставини справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що оскільки позивач при перетині кордону не надав документів, які б підтверджували його право на перетин кордону, а також, те що він не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, то відповідач, приймаючи рішення про відмову в перетинанні державного кордону України від 24.06.2025 р., діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, встановлені чинним законодавством України. Вказане рішення відповідає критеріям правомірності, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, а отже не підлягає скасуванню.

Інші доводи та аргументи учасників справи не мають значення для правильного вирішення спору по суті, не впливають на встановлені в ході розгляду справи обставини і не спростовують викладених висновків суду.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при відмові в позові судові витрати розподілу не підлягають.

На підставі наведеного та керуючись ст.5, 19, 77, 78, 139, 243, 246, 262 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.255 КАС України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СуддяП.П.Микуляк