Ухвала суду № 138150922, 13.07.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

13 липня 2026 рокуСправа № 160/17682/26

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Прудник С.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника Богач Віти Іванівни до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

23.06.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 23.06.2026 року через систему Електронний суд позовна заява ОСОБА_1 в особі представника Богач Віти Іванівни до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій представник позивача просить суд:

- визнати протиправними дії Головного Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо визначення ОСОБА_1 як працюючого пенсіонера, визнати протиправними дії щодо переведення виплати пенсії через відділення поштового зв`язку, протиправною бездіяльність щодо не виплати пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок;

- зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перерахувати розмір пенсії як не працюючому пенсіонеру та виплачувати пенсію ОСОБА_1 на визначений пенсіонером банківський рахунок, за заявою поданою представником відповідно зазначеним банком в заяві реквізитам;

- зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити компенсацію втрати частини доходу з 01.08.2014 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебувала на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька та з 21.08.2001 року отримувала довічно призначену пенсію за віком. Після виїзду на постійне місце проживання до Держави Ізраїль виплату пенсії, як і іншим пенсіонерам, які перебували на обліку на території проведення антитерористичної операції, було припинено з 01.08.2014 року. Позивач зазначає, що 11.12.2017 року її представник звернувся до Кам`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області із заявою про поновлення виплати пенсії з 01.08.2014 року з урахуванням усіх передбачених законодавством підвищень, індексацій, надбавок та доплат. Однак рішенням № 76 від 15.12.2017 року у поновленні виплати пенсії було відмовлено. У зв`язку із цим позивач звернулася до суду, і рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.08.2018 у справі № 804/2853/18 зазначене рішення Пенсійного фонду визнано протиправним та скасовано, а відповідача зобов`язано поновити та виплатити пенсію починаючи з 01.08.2014 року. Надалі, як зазначає позивач, 23.11.2020 року її представник звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про виплату пенсії через рахунок, відкритий в АТ КБ ПриватБанк. Попри це, до листопада 2021 року пенсія продовжувала перераховуватися через відділення поштового зв`язку, а з грудня 2021 року її виплату взагалі припинено. Після відкриття рахунку в АТ ОТП Банк у грудні 2021 року та подання відповідної заяви через уповноважений банк відповідач відмовив у здійсненні виплати, а листом від 16.05.2022 року повідомив про припинення виплати пенсії з 01.05.2022 року у зв`язку з тривалою невиплатою. Позивач вказує, що 20.06.2022 року її представник повторно звернувся до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії та її перерахування на рахунок в АТ ОТП Банк. Листом від 18.07.2022 року відповідач повідомив про необхідність особистого подання пенсіонером заяви відповідно до Порядку № 22-1, відмовившись прийняти заяву, подану представником. На думку позивача, така позиція суперечить законодавству та правовим висновкам Верховного Суду щодо можливості подання відповідної заяви представником за довіреністю. Позивач зазначає, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.09.2022 року у справі №160/10719/22 бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо непоновлення виплати пенсії на банківський рахунок була визнана протиправною. Суд зобов`язав відповідача призначити виплату пенсії на рахунок, відкритий в АТ ОТП Банк, та виплатити всі неодержані пенсійні виплати. За твердженням позивача, 17.02.2025 року її представник звернувся до відповідача із заявою про надання інформації щодо виконання зазначеного судового рішення, виплати компенсації втрати частини доходів за період невиплати пенсії з 01.08.2014 року, надання довідок про нараховану та виплачену пенсію, а також про виплату пенсії на рахунок в АТ Ощадбанк. Листом від 25.02.2025 року відповідач повідомив, що рішення суду виконано лише частково: поновлено виплату пенсії з 01.11.2021 року, а заборгованість за період з 01.11.2021 по 31.12.2022 у розмірі 53 296,12 грн виплачена у січні 2023 року. При цьому відповідач зазначив, що з 01.10.2024 року виплату пенсії переведено на підприємство поштового зв`язку через неотримання коштів з банківського рахунку понад один рік, а у виплаті компенсації втрати частини доходів відмовлено. Крім того, 14.03.2025 року представник позивача звернувся із заявою щодо підстав визначення позивача працюючим пенсіонером. Листом відповідача від 11.04.2025 року повідомлено, що за даними електронної пенсійної справи позивач має статус працюючого пенсіонера. Позивач вважає такі дії протиправними, оскільки фактично не здійснює трудову діяльність, а набуття статусу працюючого пенсіонера призводить до неправильного визначення розміру пенсії та позбавляє її права на відповідні доплати й індексацію. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач також зазначає, що переведення виплати пенсії через підприємство поштового зв`язку без її волевиявлення суперечить положенням статті 47 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, рішенню Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 та практиці Верховного Суду, оскільки особа, яка постійно проживає в Ізраїлі, позбавлена можливості отримувати пенсію через поштове відділення за місцем свого колишнього проживання в Україні. Позивач стверджує, що відповідач безпідставно відмовляється приймати заяви, подані представником або уповноваженим банком, чим створює штучні перешкоди для виконання судових рішень та реалізації права на пенсійне забезпечення. Також позивач посилається на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 20.01.2022 у справі № 280/4551/21, відповідно до якого заява про поновлення виплати пенсії особі, яка проживає за кордоном, може бути подана її представником за довіреністю, а також на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18, у якій визнано право пенсіонера на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою пенсії. У зв`язку з наведеним позивач просить визнати протиправними дії та бездіяльність відповідача, зобов`язати здійснити перерахунок пенсії як непрацюючому пенсіонеру, поновити її виплату на визначений банківський рахунок та виплатити компенсацію втрати частини доходів, починаючи з 01.08.2014 року.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.06.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 24.06.2026 року передана судді Пруднику С.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 року суд залишив позовну заяву залишив без руху в зв`язку з її невідповідністю вимогам, встановленим статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Для усунення недоліків позивачу необхідно було подати до суду:

- оригінал документа про сплату судового збору в розмірі 1064,96 грн.;

- уточнену позовну заяву із доказами її направлення іншим учасникам справи, з зазначенням способу захисту порушених прав, свобод чи інтересів, відповідно до вимог частини першої статті 5 та пунктів 4, 5 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, де в прохальній частині позову має бути відображено які саме протиправні дії (бездіяльність) або рішення суб`єкта владних повноважень були ним вчинені (прийняті) та підлягають оскарженню;

- заяву про поновлення строку звернення до суду з цим позовом.

07.07.2026 року від представника позивача Богач Віти Іванівни до суду надійшла заява про усунення недоліків, в якій представник просить суд:

1. Звільнити від сплати судового збору.

2. Поновити строк звернення до суду.

Аргументи даної заяви зводяться до того, що ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 року у справі №160/17682/26 позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху у зв`язку з невідповідністю вимогам процесуального законодавства та необхідністю усунення встановлених судом недоліків.

Представник позивача зазначає, що на виконання вимог зазначеної ухвали нею подано заяву про усунення недоліків, у якій просить суд звільнити позивача від сплати судового збору, поновити строк звернення до адміністративного суду та вважає, що уточнення позовної заяви не є необхідним, оскільки, на її переконання, позовні вимоги сформульовані чітко, зрозуміло та містять належний спосіб захисту порушених прав.

В обґрунтування клопотання про звільнення від сплати судового збору представник позивача посилається на положення частини першої статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 8 Закону України «Про судовий збір», відповідно до яких суд, враховуючи майновий стан сторони, може зменшити розмір судового збору, звільнити від його сплати повністю або частково, а також відстрочити чи розстрочити його сплату.

Представник позивача зазначає, що позивач є особою похилого віку, проживає за межами України, а саме в Державі Ізраїль, не працює та не має доходів від здійснення трудової або іншої господарської діяльності. На підтвердження скрутного матеріального становища посилається на довідку Інституту національного страхування Ізраїлю (Бітуах Леумі) від 10.03.2025 року, яка, на її думку, підтверджує відсутність у неї доходів та отримання лише соціальної допомоги.

Представник позивача вказує, що орган соціального страхування Ізраїлю здійснює перевірку майнового стану особи, наявності у неї майна, житла та інших джерел доходу перед призначенням соціальних виплат, а тому така довідка є належним доказом її фактичного майнового стану. При цьому зазначає, що отримувані нею соціальні виплати не можуть розглядатися як дохід у розумінні законодавства, оскільки вони мають виключно соціальний характер та спрямовані на забезпечення мінімальних потреб особи.

Посилаючись на положення пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», представник позивача зазначає, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків її річного доходу за попередній календарний рік, оскільки такий дохід фактично становить 0 грн. У зв`язку з цим вважає, що наявні передбачені законом підстави для звільнення її від сплати судового збору.

На підтвердження своєї правової позиції представник позивача посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 11.11.2020 року у справі №9901/77/20, а також в ухвалі від 10.05.2019 року у справі №9901/166/19, щодо необхідності врахування майнового стану особи при вирішенні питання про звільнення від сплати судового збору.

Крім того, представник позивача посилається на практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справах «Kreuz v. Poland» та «Shishkov v. Russia», зазначаючи, що встановлення обов`язку щодо сплати судового збору не повинно створювати надмірного обмеження права особи на доступ до правосуддя, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Щодо необхідності поновлення строку звернення до суду представник позивача зазначає, що предметом спору є правовідносини у сфері пенсійного забезпечення, а саме захист права на отримання належних пенсійних виплат, у зв`язку з чим такі правовідносини мають тривалий характер.

Представник позивача посилається на положення частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає та виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком із нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

У заяві зазначено, що невиплата або неналежна виплата пенсії з вини органів Пенсійного фонду України є триваючим порушенням права особи на соціальний захист, а тому застосування процесуальних строків звернення до суду не повинно призводити до позбавлення особи можливості захистити гарантоване Конституцією України право на пенсійне забезпечення.

Представник позивача посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 року у справі №815/1226/18, в якій суд дійшов висновку про те, що до спорів щодо поновлення виплати раніше призначеної пенсії громадянам України, які проживають за межами України, строки звернення до суду не застосовуються, оскільки непроведення виплати пенсії відбулося з вини держави в особі відповідних органів.

Також представник позивача зазначає, що право особи на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист, гарантованого статтею 46 Конституції України, а тому процесуальні норми щодо строків звернення до суду мають застосовуватися з урахуванням принципу верховенства права, ефективності судового захисту та недопущення обмеження доступу до правосуддя.

Разом із цим представник позивача вказує, що вимога суду про подання уточненої позовної заяви не є обґрунтованою, оскільки, на її думку, позовна заява викладена українською мовою, є зрозумілою за змістом, містить обставини, якими обґрунтовано позовні вимоги, та зазначений спосіб захисту порушеного права.

З огляду на викладене представник позивача просить суд врахувати її матеріальний стан, характер спірних правовідносин, гарантії права на судовий захист та звільнити її від сплати судового збору, поновити строк звернення до суду, а також продовжити розгляд справи за поданою позовною заявою.

Розглядаючи дану заяву в частині клопотання про звільнення від сплати судового збору, суд зазначає про наступне.

Згідно з частинами першої та другої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Пунктом 1 частини четвертої статті 169 КАС України обумовлено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору встановлено Законом України «Про судовий збір», відповідно до статті 1 якого судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Питання відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати врегульовано статтею 8 Закону України "Про судовий збір", норма якої є спеціальною.

Як убачається зі змісту положень статті 8 Закону України "Про судовий збір", існує три умови, за яких суд, враховуючи майновий стан сторони та за її клопотанням, може відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення (частина перша статті 8 Закону України "Про судовий збір"), зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати (частина друга цієї ж статті), а саме:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу за попередній календарний рік фізичної особи, яка подає позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу; або

2) особами, які подають позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу, є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю; або

4) заявником (позивачем) у межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) є юридична або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, яка перебуває у судових процедурах розпорядження майном, санації або реструктуризації боргів, за клопотанням арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією) або боржника.

Системний аналіз наведених законодавчих приписів свідчить про те, що визначальними критеріями для застосування такого інституту як «відстрочення сплати судового збору», у даному випадку, є майновий стан позивача.

При зверненні до суду із клопотанням про звільнення від сплати судового збору особа повинна додати до нього належні докази на підтвердження того, що у неї немає відповідних коштів для його сплати.

Якщо таких доказів до суду не подано, то клопотання про звільнення від сплати судового збору уважається необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Як зазначає представник позивача, позивач є особою похилого віку, проживає за межами України, а саме в Державі Ізраїль, не працює та не має доходів від здійснення трудової або іншої господарської діяльності. На підтвердження скрутного матеріального становища посилається на довідку Інституту національного страхування Ізраїлю (Бітуах Леумі) від 10.03.2025 року, яка, на її думку, підтверджує відсутність у неї доходів та отримання лише соціальної допомоги.

З даного приводу слід вказати наступне.

Частинами першою, другою статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Ставки судового збору, порядок його сплати, підстави для звільнення від сплати судового збору визначені Законом № 3674-VI.

За приписами статей 1 та 2 Закону № 3674-VI судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат. Платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 3674-VI судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Частиною 1 ст. 4 Закону № 3674-VI передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленому законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно ст. 7 ЗУ Про Державний бюджет України на 2026 рік, з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3 328 грн.00 коп.

Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674 за подання до адміністративного суду позовної заяви немайнового характеру, яку подано фізичною особою, справляється судовий збір в сумі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивачем подано до суду позов в електронній формі, яким заявлено одну вимогу немайнового характеру, а тому сума судового збору підлягала до сплати у розмірі 1064,96 грн. (3328,00 * 0,4*0,8).

Слід зазначити, що згідно з частиною першою статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Відповідно до частини першої статті 8 Закон № 3674-VI, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Наведений у Законі № 3674-VI перелік умов відстрочення, розстрочення сплати судового збору або зменшення чи звільнення від його сплати є вичерпним, а тому не допускається його розширення з ініціативи суду лише з урахуванням майнового стану сторони за відсутності умов, передбачених зазначеними положеннями цього Закону.

Звільнення від сплати судового збору є дискреційним повноваженням суду, яке він реалізовує на підставі оцінки доказів, наданих особою.

У разі подання стороною клопотання про звільнення від сплати судового збору суд повинен надати йому оцінку з урахуванням поданих доказів на його обґрунтування, урахувати майновий стан сторони, що є оціночним поняттям і залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану, та вирішити шляхом задоволення/відмови із наведенням відповідних підстав.

Отже, вимоги статті 8 Закону № 3674-VI вказують саме на право суду відстрочити або розстрочити сплату судового збору, зменшити його розмір або звільнити від сплати за умови перевищення розміру такого судового збору 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік, а не рік, у якому було подано апеляційну скаргу на рішення суду.

Разом із тим, установивши у статті 8 Закону № 3674-VI зазначений критерій (а саме коли сума судового збору, що підлягає сплаті, перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік) для звільнення від сплати судового збору, законодавець не визначив, якими саме доказами мають підтверджуватися такі обставини. Закон № 3674-VI не містить вичерпного й чітко визначеного переліку документів, які можливо вважати такими, що підтверджують майновий стан особи і в кожному конкретному випадку суд установлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням.

Втім, уставленим у правозастосовній практиці судів є підхід, відповідно до якого належним доказом для указаних цілей є довідки/відомості з реєстрів, що адмініструються Державною податковою службою України та Пенсійним фондом України (їхніми територіальними органами).

Так, у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2023 року у справі №215/7312/20 зазначено, що вирішуючи питання про звільнення від сплати судового збору, суд ураховує майновий стан сторони, який є оціночним і залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Такими доказами можуть слугувати: довідка органу Пенсійного фонду України про розмір виплаченої пенсії за попередній календарний рік разом із довідкою органу доходів і зборів про відсутність інших доходів за попередній календарний рік.

Аналогічна позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 10 травня 2019 року у справі № 9901/166/19.

Як наголошено у постанові Верховного Суду у справі від 29 вересня 2021 року №160/12251/20, документом, який відображає всю суму доходу позивача за попередній календарний рік може бути, зокрема, довідка про суми виплачених доходів та утриманих податків, яка формується на підставі відомостей, що містяться у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків.

Така правова позиція підтримана Верховним Судом у постановах від 27 червня 2023 року у справі № 120/3505/22, від 02 листопада 2023 року у справі № 120/6039/22, від 18 січня 2024 року у справі № 520/495/23, від 30 квітня 2025 року у справі № 207/1966/24.

Державний реєстр фізичних осіб - платників податків створений для забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, які зобов`язані сплачувати податки, збори у порядку та на умовах, що визначаються Податковим кодексом України та іншими нормативно-правовими актами України, з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотриманням податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (пункт 1 Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 вересня 2017 року № 882).

Відповідно до підпунктів 2, 3 пункту 1 розділу V вказаного Положення до Державного реєстру включаються дані про фізичних осіб, а саме: джерела отримання доходів; об`єкти оподаткування; сума нарахованого та/або виплаченого доходу; сума нарахованого та/або перерахованого податку; сума нарахованого та/або перерахованого військового збору; інформація про податкову знижку та податкові пільги платника податків; відомості про державну реєстрацію, реєстрацію і взяття на облік фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Отже, у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків повинні міститися відомості про всі доходи фізичної особи, незалежно від джерела їх походження та підстави виплати.

В контексті наведеного суд зауважує, що позивач подала до суду позовну заяву у червні 2026 року.

Відповідно, в силу положень статті 8 Закону № 3674-VI, з метою з`ясування питання, чи перевищує сума судового збору за подання до суду позовної заяви 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік суду апеляційної інстанції необхідно було володіти інформацією про річний дохід позивача за 2024 рік (попередній календарний рік).

З уваги на вищенаведені норми законодавства та усталену правову позицію Верховного Суду, таким доказом могла бути довідка про суми виплачених доходів та утриманих податків за 2025 рік, яка формується на підставі інформації з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, який містить відомості про всі доходи фізичної особи, незалежно від джерела їх походження та підстави виплати.

Водночас, позивач не надала до суду належних доказів, які б свідчили, що сума судового збору за подання до суду позовної заяви у даній справі перевищує 5 відсотків розміру її річного доходу за 2025 рік.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 16.10.2025 року у справі №280/6038/24.

Ті докази, які представник позивача додала до клопотання про звільнення від сплати судового збору як довідка Інституту національного страхування Ізраїлю (Бітуах Леумі) від 10.03.2025 року судом оцінються як такі, що не підтверджують факту неможливості ОСОБА_1 сплатити судовий збір за подання до суду позовної заяви.

Отже, подані позивачем документи не дають можливості пересвідчитися у тому, що вона у 2025 році не мала інших джерел для існування та забезпечення своїх потреб, адже за умови отримання нею таких доходів відомості про них повинні міститися в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків.

Так, згідно з позицією, сформованою у постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі №215/3831/16-а (2-а/215/128/16), звільнення від сплати судового збору (відстрочення, розстрочення його сплати або зменшення його розміру) з підстав, передбачених статтею 133 КАС України та статтею 8 Закону №3674-VI є прерогативою суду, який вирішує питання відкриття провадження (прийняття заяви, скарги тощо). Зазначені норми є диспозитивними і встановлюють не обов`язок, а повноваження суду на власний розсуд звільнити особу від сплати судового збору (відстрочити, розстрочити його сплату або зменшити його розмір).

Суд наголошує, що особа, яка заявляє клопотання про звільнення від сплати судового збору, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.

Разом із тим, позивачем не доведено та не надано доказів існування передбаченої пунктом 1 частини першої статті 8 Закону № 3674-VI підстави для звільнення її від сплати судового збору за подання до суду позовної заяви.

Суд зауважує, що закладена у чинному законодавстві вимога щодо справляння особами судового збору при зверненні до суду є обов`язковою для усіх учасників справи. Тому, реагування судом у процесуальний спосіб на недотримання позивачкою цієї вимоги за відсутності на те правових підстав не може трактуватися як надмірний формалізм з боку суду.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви № 17160/06 та № 35548/06).

З огляду на викладене, суддя не вбачає підстав для звільнення позивача від сплати судового збору, а тому клопотання представника позивача представника Богач Віти Іванівни про звільнення від сплати судового збору не належить задоволенню.

У світлі вказаного суд уважає, що в даному випадку повернення судом позовної заяви не є порушенням права позивача на доступ до суду.

Про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Копія ухвали про залишення позовної заяви без руху або про повернення позовної заяви надсилається особі, яка подала позовну заяву, не пізніше наступного дня після її постановлення (ч. 5, 6 ст. 169 КАС України).

Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Враховуючи, що позивачем вимоги ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 року про залишення позовної заяви без руху, станом на 13.07.2026 року не виконано, дана позовна заява підлягає поверненню позивачу.

Керуючись статтями 169, 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 в особі представника Богач Віти Іванівни до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії про звільнення від сплати судового збору за подання до суду позовної заяви - відмовити.

Позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника Богач Віти Іванівни до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - повернути позивачу.

Копію ухвали про повернення позовної заяви, разом із позовною заявою та доданими до неї матеріалами, направити особі, яка її подала.

Роз`яснити позивачу, що відповідно до частини 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена у строки встановлені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник