Рішення № 138148673, 13.07.2026, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/16477/25

Провадження №: 2/755/8817/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" липня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:

Головуючого судді - Хромової О.О.

при секретарі - Бовкун М.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів, стягнення грошових коштів,

В С Т А Н О В И В:

До Дніпровського районного суду міста Києва надійшов цивільний позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів, стягнення грошових коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20 серпня 2019 року між позивачем та АТ КБ «ПриватБанк» укладено договір фінансового лізингу № К2Н0А100000442, предметом якого був автомобіль Suzuki SX4, 2009 року випуску, вартістю 211 235,00 грн.

Позивач зазначає, що ним належним чином виконано умови договору фінансового лізингу та сплачено всі передбачені договором платежі, у зв`язку із чим 16 червня 2021 року між сторонами укладено договір купівлі-продажу предмета лізингу, підписано акт приймання-передачі транспортного засобу та акт звірки взаєморозрахунків, а автомобіль передано у його власність.

Разом з тим, після звернення до сервісного центру МВС для перереєстрації автомобіля було виявлено ознаки зміни ідентифікаційного номера кузова транспортного засобу, у зв`язку із чим проведено експертне дослідження.

Відповідно до висновку експертного дослідження Київського НДЕКЦ МВС від 01 вересня

2021 року № 10/103/9Д встановлено, що первинний ідентифікаційний номер кузова автомобіля було змінено шляхом видалення заводської номерної панелі та вварювання металевої пластини з нанесеним номером іншого транспортного засобу аналогічної марки та моделі, а також встановлено невідповідність окремих ідентифікаційних ознак автомобіля заводським характеристикам.

Позивач зазначає, що у зв`язку із виявленими обставинами транспортний засіб був вилучений правоохоронними органами в межах кримінальних проваджень № 12021105100003096 та

№ 12022100000000324, після чого автомобіль перебував на майданчику тимчасового зберігання.

Також ОСОБА_1 посилається на лист Головного управління Національної поліції у м. Києві та акт примусового відчуження (вилучення) майна від 13 березня 2025 року, відповідно до яких автомобіль Suzuki SX4 у подальшому було примусово відчужено та передано для потреб держави під час дії правового режиму воєнного стану.

Крім того, позивач зазначає, що ще у липні та вересні 2021 року звертався до АТ КБ «ПриватБанк» із вимогами про повернення коштів, сплачених за автомобіль, однак відповідач листом від 08 вересня

2021 року відмовив у задоволенні таких вимог.

На думку позивача, відповідач відчужив йому транспортний засіб, який не відповідав заявленим характеристикам, мав змінений ідентифікаційний номер кузова та щодо якого існували обставини, що унеможливлювали належне володіння, користування та розпорядження ним, у зв`язку із чим він був фактично позбавлений майна.

Посилаючись на положення статей 203, 215, 216, 629, 655, 658, 659, 661 ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів», просить стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» 211 235,00 грн вартості автомобіля, 91 845,93 грн інфляційних втрат, 25 365,56 грн 3 % річних, 17 365,50 грн штрафних санкцій, а всього 345 811,99 грн, а також вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

З огляду на викладене позов просив задовольнити.

В порядку автоматизованого розподілу справ між суддями заяву передано на розгляд судді Хромовій О.О.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 12 вересня 2025 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, сторонам роз`яснено процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено процесуальні строки.

15 жовтня 2025 року (вхід. від 16 жовтня 2025 року, № 62894) представником відповідача - Яндульським Д.В., подано клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Клопотання мотивовано тим, що спір є складним, пов`язаний із необхідністю дослідження значного обсягу доказів, встановленням обставин кримінального провадження, а також потребує безпосереднього дослідження доказів та надання сторонами додаткових пояснень.

Крім того, 15 жовтня 2025 року (вхід. від 16 жовтня 2025 року, № 62901), представником відповідача подано клопотання про передачу справи за підсудністю до Печерського районного суду міста Києва, посилаючись на те, що заявлений спір не є спором про захист прав споживачів, а тому підлягає розгляду за місцезнаходженням відповідача.

Також представником відповідача 15 жовтня 2025 року (вхід. від 16 жовтня 2025 року, № 62907), подано клопотання про залишення позовної заяви без руху, оскільки, на думку відповідача, позивач безпідставно скористався пільгою щодо сплати судового збору, передбаченою Законом України «Про захист прав споживачів».

Ухвалами Дніпровського районного суду міста Києва від 06 листопада 2025 року у задоволенні зазначених клопотань відмовлено.

Зокрема, суд дійшов висновку, що спір виник із правовідносин щодо придбання фізичною особою транспортного засобу для особистих потреб, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону України «Про захист прав споживачів», у зв`язку із чим підстав для передачі справи за підсудністю, залишення позову без руху чи зміни порядку розгляду справи не встановлено.

19 листопада 2025 року (вхід. від 20 листопада 2025 року, №70509), представником відповідача подано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.

Заява мотивована тим, що про обставини, які позивач вважає порушенням своїх прав, останній був обізнаний не пізніше вересня 2021 року, що підтверджується його письмовими зверненнями до АТ КБ «ПриватБанк» від 23 липня 2021 року та 02 вересня 2021 року, а також відповіддю банку від 08 вересня 2021 року про відмову у задоволенні заявлених вимог. При цьому, з даним позовом до суду позивач звернувся лише у 2025 році.

Посилаючись на положення статей 257, 261, 267 ЦК України представник відповідача просив застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити у задоволенні позову.

Строки для подання відзиву закінчились, а тому відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України та частини п`ятої статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності та перевіривши доводи сторін, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що 20 серпня 2019 року між Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір фінансового лізингу

№ К2Н0А100000442, відповідно до умов якого позивачу було передано у користування транспортний засіб Suzuki SX4, 2009 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_1 , вартістю

211 235,00 грн.

З наданих до матеріалів справи доказів вбачається, що позивач виконав умови договору фінансового лізингу та сплатив передбачені ним платежі, у зв`язку із чим 16 червня 2021 року між сторонами укладено договір купівлі-продажу предмета лізингу.

Згідно з пунктом 1.2 договору купівлі-продажу продавець підтвердив, що транспортний засіб належить йому на праві власності, не перебуває під арештом, не обтяжений правами третіх осіб та іншими обмеженнями. Водночас пунктом 1.3 договору передбачено, що покупець оглянув транспортний засіб, перевірив його комплектність та якість і претензій до продавця не має.

Судом також встановлено, що після набуття права власності на автомобіль позивач звернувся до сервісного центру МВС з метою його перереєстрації. Під час проведення огляду транспортного засобу було виявлено ознаки зміни ідентифікаційного номера кузова, у зв`язку із чим автомобіль направлено на експертне дослідження.

Відповідно до висновку експертного дослідження Київського НДЕКЦ МВС від 01 вересня

2021 року № 10/103/9Д встановлено, що первинний ідентифікаційний номер кузова автомобіля було змінено шляхом видалення заводської номерної панелі та вварювання металевої пластини з нанесеним ідентифікаційним номером іншого транспортного засобу аналогічної марки та моделі. Експертом також встановлено наявність слідів зварювальних робіт, невідповідність способу виготовлення номерної таблички заводському виконанню та невідповідність окремих ідентифікаційних ознак транспортного засобу характеристикам заводу-виробника.

З матеріалів справи вбачається, що у зв`язку із виявленими обставинами щодо транспортного засобу здійснювалося досудове розслідування в межах кримінальних проваджень № 12021105100003096 та № 12022100000000324, а автомобіль було вилучено та поміщено на майданчик тимчасового зберігання.

23 липня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» із письмовою заявою, в якій повторно повідомив про виявлені проблеми з ідентифікаційним номером транспортного засобу та вимагав повернення сплачених за автомобіль коштів.

Після отримання результатів експертного дослідження позивач повторно звернувся до відповідача із письмовою вимогою від 02 вересня 2021 року про повернення коштів згідно лізингового договору та відшкодування збитків.

Листом від 08 вересня 2021 року № 20.1.0.0.0/7-210902/18010 АТ КБ «ПриватБанк» повідомило позивача про відсутність підстав для повернення сплачених за договором коштів та відмовило у задоволенні заявлених вимог.

Також судом установлено, що відповідно до акта про примусове відчуження (вилучення) майна від 13 березня 2025 року та листа Головного управління Національної поліції у м. Києві транспортний засіб Suzuki SX4, VIN НОМЕР_1 , який перебував на майданчику тимчасового зберігання, було передано для потреб держави під час дії правового режиму воєнного стану.

Відповідно до частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.

Згідно положень частин першої, третьої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правам та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Принцип свободи договору як один із загальних засад цивільного законодавства декларується статтею 3 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною третьою статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту або із суті відносин між сторонами.

Перш за все, необхідно зазначити, що свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб`єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі такий договір не повинен суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно у власність другій стороні, а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 661 ЦК України у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Отже, для застосування наслідків, передбачених статтею 661 ЦК України, необхідним є встановлення факту вилучення товару у покупця на користь третьої особи саме за рішенням суду, наявності підстав для такого вилучення, які існували до продажу товару, а також інших передбачених законом умов відповідальності продавця.

Разом із тим матеріали справи не містять доказів вилучення спірного транспортного засобу у позивача на користь третьої особи саме на підставі судового рішення.

Навпаки, із наданих доказів убачається, що автомобіль перебував на майданчику тимчасового зберігання в межах кримінальних проваджень, а в подальшому був переданий для потреб держави на підставі акта про примусове відчуження (вилучення) майна від 13 березня 2025 року під час дії правового режиму воєнного стану.

Відтак відсутні й передбачені статтею 661 ЦК України підстави для покладення на відповідача обов`язку з відшкодування збитків, пов`язаних із вилученням транспортного засобу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач фактично посилається на те, що був позбавлений можливості володіти та розпоряджатися придбаним транспортним засобом у зв`язку із виявленням зміненого ідентифікаційного номера кузова та подальшим вилученням автомобіля правоохоронними органами.

Оскільки судом не встановлено факту вилучення товару у покупця на користь третьої особи за рішенням суду, підстави для застосування статті 661 ЦК України відсутні.

Суд також враховує, що транспортний засіб був вилучений у межах кримінальних проваджень, а в подальшому відповідно до акта про примусове відчуження (вилучення) майна від 13 березня 2025 року переданий для потреб держави під час дії правового режиму воєнного стану.

При цьому передача транспортного засобу для потреб держави не є наслідком невиконання відповідачем умов договору купівлі-продажу та не свідчить про виникнення у відповідача обов`язку повернути позивачу сплачені за автомобіль грошові кошти.

Крім того, суд звертає увагу, що позивачем не заявлено вимоги про визнання договору купівлі-продажу недійсним, розірвання договору купівлі-продажу чи застосування наслідків недійсності правочину.

Також позивачем не заявлено вимоги про відшкодування збитків у зв`язку з евікцією у розумінні статті 661 ЦК України, тоді як обраний ним спосіб захисту у вигляді стягнення вартості транспортного засобу сам по собі не випливає з установлених судом обставин та не узгоджується з характером спірних правовідносин.

Водночас вимога про стягнення з відповідача вартості автомобіля у розмірі 211 235,00 грн обґрунтована виключно посиланням на факт виявлення зміненого ідентифікаційного номера кузова транспортного засобу та подальше вилучення автомобіля правоохоронними органами.

Однак сам по собі факт виявлення ознак зміни ідентифікаційного номера кузова транспортного засобу не породжує автоматичного обов`язку продавця повернути покупцеві сплачені за договором кошти.

Також суд враховує, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження понесення ним збитків саме внаслідок дій відповідача, не довів наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями АТ КБ «ПриватБанк» та заявленими до стягнення сумами, а також не довів наявності передбачених законом підстав цивільно-правової відповідальності відповідача.

Оскільки вимоги про стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та штрафних санкцій є похідними від основної вимоги, підстави для їх задоволення також відсутні.

Виходячи зі змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до статті 8 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

Відповідно до положень статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконання, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті

6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).Проте надані суду докази не дають підстав для висновку про наявність передбачених законом умов для покладення на відповідача обов`язку відшкодувати позивачу вартість транспортного засобу.

За таких обставин суд доходить висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

При цьому заява відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності не впливає на результат вирішення спору, оскільки заявлені позовні вимоги є необґрунтованими по суті та не підлягають задоволенню незалежно від вирішення питання щодо позовної давності.

З огляду на викладене позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів та стягнення грошових коштів задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» звільнений від сплати судового збору під час звернення до суду.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено повністю, а судовий збір позивачем не сплачувався у зв`язку із наявністю передбаченої законом пільги, судові витрати підлягають віднесенню на рахунок держави.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 141, 258, 259, 263-265, 274, 279 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів та стягнення грошових коштів - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 14360570, адреса місця знаходження: вул. Грушевського, буд. 1Д, м. Київ, 01001.

Повне рішення суду виготовлено 13 липня 2026 року.

Суддя О.О. Хромова